UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваІнтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus” (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2474
Скачало217
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”

 

 

Інтертекстуальність (фр. intertextualite, англ. intertextuality)

–постмодерністичний напрям у компаративістиці, достатньо ще не

обґрунтований теоретично і не вивірений аналізом текстів, особливо

української літератури. Наскільки мені відомо, цей напрям не

застосовувався при інтерпретації творів Івана Франка. Не будучи

прихильником космополітичної ідеології постмодернізму, замаскованої

нібито опозицією будь-якій ідеології, не поділяючи космополітизму, який

лежить в основі інтертекстуалізму як літературознавчого методу аналізу

художнього тексту, намагатимуся у цій статті використати те раціональне

зерно, яке існує у кожному новому явищі. До того ж, відштовхуючись від

цього раціонального зерна, дослідник може підкоряти інтертекстуальність

своїм завданням: “конкретний зміст терміна суттєво видозмінюється у

залежності від теоретичних і філософських передумов, якими користується

у своїх дослідженнях кожен учений. Загальним для всіх служить постулат,

що кожний текст є “реакцією” на попередні тексти” [1; с.207].

 

Відомо, у яку безвихідь зайшла так звана “впливологія”. Її прихильники,

одержимі тенденцію вивищення культури панівного народу над культурою

підкореного, доходили до абсурду, не рахуючись з фактами.

Інтертекстуальністи, якщо можна їх так назвати, насамперед рахуються з

реальністю діалогу текстів, показником якої є цілком очевидна

інкрустація частинки інотексту у тканину даного, автохтонного твору. До

крайнощів інтертекстуальної доктрини належить погляд, що існує якийсь

єдиний космополітичний мегатекст і що роль автора зводиться до ролі

інтертекстуальної режисури. При такому погляді творче значення

індивідуальності письменника й національної специфіки літератури

нівелюється. Саме проти такої імперсональності літератури та її

інтернаціоналізації – без одночасної націоналізації – виступав І.Франко.

 

Та він не міг не бачити, що у кожній літературі є елементи автохтонні й

“привозні”, запозичені, і що в художньому письменстві перші превалюють

над другими, а ті другі трансформуються на національному ґрунті. Отже,

Іван Франко як теоретик підводить нас до розуміння ролі, скажемо

конкретніше, цитати в автохтонному тексті, епіграфа, іншомовного

заголовка твору, ремінісценцій чужого слова, їхньої семантичної мімікрії

у новому контексті.

 

Можна розрізнити три типи “вщеплень” вакцини інотекстів в організм твору

української літератури:

 

1) інкрустації фольклорних текстів (зазвичай рідної словесності);

 

2) цитати з письменників рідної літератури, листи та інші документальні

тексти тощо;

 

3) цитати з чужих літератур мовою оригіналу або в перекладі.

 

У кінці XIX – на початку XX ст. в українській літературі відчутна

тенденція до інтелектуалізації, причому під інтелектуалізмом умовно

прийнято вважати знайомство з творами іноземної наукової й художньої

літератури, знання іноземних мов і т.ін. “Народна мудрість”

національного фольклору зазнає певної зневаги, хіба що визнається

філософічність міфу. Такий погляд з усією очевидністю хибний. Скажімо,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ