Реферат на тему:
Про особливості форми поетичних творів Григорія Сковороди
Поетична спадщина великого філософа і письменника, яка складається із
тридцяти поезій “Саду божественных пhсней…” та ще кількох десятків
віршів і поетичних фрагментів (часто латиною), що їх Г.Сковорода
органічно вплітав у тканину філософських творів та листів, здавна
привертала увагу дослідників вірша.
В українському літературознавстві усталилася думка про те, що поетичні
твори “Саду божественных пhсней…” написані в руслі силабічного
віршування. Однак, тонічна впорядкованість окремих поезій Г.Сковороди
багатьом видавалася за ознаку належності їх до системи силабо-тонічної.
У восьмитомній “Історії української літератури” (1967-1971) зазначено:
“Сковорода-поет в основному залишався силабістом. Але його силабічне
віршування нерідко наближалося до народних пісень, а в ряді випадків
набирало виразних рис силабо-тонізму. Так, наприклад, “Пhснь 10-я”
(“Всякому городу нрав и права”), де кожен рядок складається з десяти
складів із цезурою після шостого, фактично звучить як чотиристопний
дактиль. “Пhснь 18-я” (“Ой ты птичко желтобоко”) має восьмискладовий
рядок із цезурою після четвертого складу (схема народної щедрівки) і
водночас у чергуванні наголошених і ненаголошених складів дає майже
правильний чотиристопний хорей” (3, с. 129(.
Г.Сидоренко у монографії “Українське віршування. Від найдавніших часів
до Шевченка” (1972) писала про “справжній силабо-тонічний вірш –
чотиристопний дактиль” стосовно першої строфи “Пhсни 10-й”.
“Чотиристопний, іпостасований ямбом та пірихієм хорей у восьмирядковій
строфі з парним та перехресним римуванням жіночих та чоловічних
закінчень” дослідниця вбачала у вірші “Ой ты птичко желтобоко” (8, с.
95-96(.
У підручнику з курсу “ Мистецтво слова: Вступ до літературознавства”
А.Ткаченко стверджує, що “Г.Сковорода багато в чому переростав силабічні
канони. Згадаймо “Пhснь 10-ю”, написану ніби-то 10-складовиком, але
водночас – із чітко впорядкованою наголошуваністю, яка дає підстави для
поділу на 3-складові стопи. Особливо виразно це видно на прикладі
останньої строфи, де нема жодних ритмічних відхилень для поділу на
3-складові стопи” (10, с. 346(.
Розглянемо “Пhснь 10-ю”:
Всякому городу нрав и права; ????????????
2 Всяка имhет свой ум голова; ????????????
3 Всякому сердцу своя есть любовь, ???????????????п/сх.наг.
4 Всякому горлу свой есть вкус каков, ???????????????п/сх.наг.
5 А мнh одна только в свhтh дума, ????????????????п/сх.наг.
6 А мнh одно только не йдет с ума. ????????????????п/сх.наг.
7 Петр для чинов углы панскіи трет, ???????????????п/сх.наг.
8 Федька-купец при аршинh все лжет. ????????????
Тот строит дом свой на новый манhр, ???????????????п/сх.наг.
Тот все в процентах, пожалуй, повhрь! ????????????
А мнh одна только в свhтh дума, ???????????????п/сх.наг.
А мнh одно только не йдет с ума. ??????????????п/сх.наг.
13 Тот непрестанно стягает грунта, ????????????
14 Сей иностранны заводит скота. ????????????
Тh формируют на ловлю собак, ????????????
Сих шумит дом от гостей, как кабак, – ???????????????п/сх.наг.
А мнh одна только в свhтh дума, ???????????????п/сх.наг.
А мнh одно только не йдет с ума. ???????????????п/сх.наг.
19 Строит на свой тон юриста права, ???????????????п/сх.наг.
20 С диспут студенту трещит голова. ????????????
Тhх беспокоит Венерин амур, ????????????
Всякому голову мучит свой дур, – ????????????
А мнh одна только в свhтh дума, ???????????????п/сх.наг.
Как бы умерти мнh не без ума. ????????????
25 Смерте страшна, замашная косо! ????????????
26 Ты не щадиш и царских волосов, ????????????
27 Ты не глядиш, гдh мужик, а гдh царь, – ????????????
28 Все жереш так, как солому пожар. ???????????????п/сх.наг.
29 Кто ж на ея плюет острую сталь? ???????????????п/сх.наг.
Тот, чія совhсть, как чистый хрусталь ????????????
(9, ч. 1, с. 67(
Твір витримано в руслі силабічного десятискладовика з виразними
елементами тонічної впорядкованості.
Поезію складають п’ять шестивіршів з парним чоловічим римуванням за
схемою aabbcc. Рими точні (за виключенням рими косо – волосов), дві –
граматично різнорідні (любов – каков, манhр – повhрь), що складає 13,3%
від усіх рим; тільки одна рима дієслівна (трет – лжет), що становить
6,6%. У половині рядків твору наявні позасхемні наголоси. Немає сумніву,
що твір був задуманий як силабічний. У 1744/45 навчальному році у
Київській академії Г.Сковорода слухав курс поетики Г.Сломинського. У
праці “З історії поетики на Україні (XVII – XVIII ст.)” П.Попов
зауважував: “За ідеал поетичного мистецтва Сломинський вважає не тільки
польські вірші П.Кохановського, не тільки вірші Ф.Прокоповича, але й
твори нового тоді для України письменника – Кантеміра. На думку
Сломинського, Кантемір –дуже елегантний і вчений поет – “poeta
elegantissimus ac doctissimus”, який пише “stylo venusto” (“чудовим
стилем”).
Російського поета Антіоха Кантеміра Сломинський згадує в розділі про
елегію, наводячи Кантемірів приклад VII елегії Овідія, і потім у розділі
про сатиру” (7, с. 379(. Того ж 1774 року в Петербурзі разом з
перекладом десяти послань Горація було надруковано “Лист Харитона
Макентина до приятеля про складання віршів російських” – віршознавчий
маніфест А.Кантеміра, написаний з приводу появи у 1735 році відомого
трактату В.Тредіаковського “Новий і короткий спосіб до складання
російських віршів”. У “Листі…” А.Кантемір заперечує тезу
В.Тредіаковського про необхідність будувати вірш на основі правильного
стопного чергування і пропонує додатково ритмізувати силабічний вірш за
допомогою обов’язкового передцезурного наголосу. Автор “Листа…” подає
правила написання силабічних віршів різних розмірів – від
тринадцятискладовика до чотирискладовика. У “правилах вірша
десятискладового” А.Кантемір зазначав: “Десятискладовий вірш повинен
складатися із двох п’ятискладових піввіршів, або (і значно краще) з
одного чотирискладового, а іншого шестискладового” (4, с. 417(. Поет і
теоретик подає зразки трьох видів десятискладового вірша з цезурою і
двоскладовою римою. У 46-у параграфі відшукуємо важливе зауваження: “А
ще можна складати десятискладові вірші й в інший спосіб, без усічення,
які приємно будуть закінчуватися тупою римою
Приклад
– – –????????????–
Сла?бо?е? здра?ви?е? лю?бит? по?кой,
Стужа скучна тому, скучен и зной,
Всего ж вреднее бывает печаль,
Что сердце грызет та, як ржа грызет сталь.
Такого виду вірші повинні обов’язково мати сьомий і десятий склади
довгі, восьмий і дев’ятий – короткі; але буде вірш дзвінкішим, якщо і
перший склад буде довгим” (4, с. 418(. Розуміючи довгі склади як
наголошені, А.Кантемір вимагав такої наголошеності, яка дає схему
дактиля. У “Пhсне 10-й” десятий склад (константа) завжди наголошений,
сьомий – у 25-и рядках. Менше тонізований перший склад – тільки у 21-у
рядку.
Стосовно восьмискладових віршів А.Кантемір зазначав, що вони “усічення
не мають, але треба приглядати, щоб третій і сьомий склади були довгі:
Приклад:
– – ?
Сколь?ко? бед?ный? су?е?тит?ся” (4, с. 419(.
1 2 3 4 5 6 7 8
Такої поради дотримується Г.Сковорода у творі “Пhснь 18-я”:
1 Ой ты, птичко желтобоко, ????????
2 Не клади гнhзда высоко! ????????
3 Клади на зеленой травкh, ???????????п/сх.наг.
4 На молоденькой муравкh. ????????
5 От ястреб над головою ???????????п/сх.наг.
Висит, хочет ухватить, ??????? ???п/сх.наг.
7 Вашею живет он кровью ????????
8 От, от! кохти он острит! ??????????п/сх.наг.
9 Стоит явор над водою, ???????????п/сх.наг.
10 Все кивает головою. ????????
11 Буйны вhтры повhвают, ????????
12 Руки явору ламают. ????????
13 А вербочки шумят низко, ???????????п/сх.наг.
14 Волокут мене до сна. ???????
15 Тут течет поточок близко; ????????
16 Видно воду аж до дна. ???????
17 На что ж мнh замышляти, ??????????п/сх.наг.
18 Что в селh родила мати? ????????
19 Нехай у тhх мозок рвется, ???????????п/сх.наг.
20 Кто высоко вгору дмется, ????????
21 А я буду себh тихо ???????????п/сх.наг.
22 Коротати милый вhк. ???????
23 Так менет мене все лихо, ???????????п/сх.наг.
24 Щастлив буду человhк (9, т.1, 76(. ???????
Це – восьми-семискладовий вірш. Сім рядків мають по сім складів, решта –
восьмискладові. Твір строфічний, складається із трьох восьмивіршів, що
є, у свою чергу, поєднанням двох двовіршів з парним римуванням та
катрена з перехресним. Схема римування: ААВВСdСd. З дванадцяти рим
дев’ять – чоловічі, три – жіночі. Рими точні, дві – граматично
різнорідні (16,6%), три – дієслівні (25%). Наголоси у третьому і сьомому
складах витримано у двадцяти двох рядках. Саме в них виразно
відчувається ритм чотиристопного хорея. Рядків з позасхемними (як для
хорея) наголосами – 10. Якщо відкинути два рядки з найслабшими
надсхемними наголосами (9-й і 21-й), то вісім рядків, що залишаються –
це 33% від загальної кількості рядків. Кваліфікувати таку структуру як
силабо-тонічну не можна.
‚ „ ?
O
6
h
h
h
h
h
h
h
h
?&?
?&?
h
h
j[ h
h
h
h
j h
h
h
Lk h
h
j] h
h
h
h
– j[ h
h
@\@oaoaaUUUI?¦I????
gd
`„Agd
`„Agd
Lk
`„Agd
gd
gd
Lk
gd
CBCXC¤C?CoCD
h h h j] h h j[ h h h h h h h h G(M?l¤l¦l?l¬l?l?l1/4l3/4lAelAElElIlOlooeOOAAOOOOOO¬¬ `„gd $If`„a$gd $ $If`„a$gd $Ifgd Lk dhgd а-філософа 1973 року, варто ще назвати “Разговор о премудрости”, “Пhснь 24-ю” (“О покою наш небесный! Где ты скрылся с наших глаз?”) та “Пhснь 28-ю” (“Возлети на небеса, хоть в Версальскіи лhса…”). Особливо цікавим у плані віршування є “Разговор о премудрости”, написаний дуже тонізованим дванадцятискладовиком з майже постійною (91,7%) чоловічою цезурою і парним чоловічим римуванням. З тридцяти шести рядків дванадцятискладовика (твір складається із 45-и) двадцять два відповідають ритмічній схемі шестистопного ямба. Процент рядків із позасхемними, як для ямба, наголосами, – 30,4. Вірш анонімної “Сатири на слобожан”, що, як вважається, теж був складений у XVIII столітті шестистопним ямбом, помітно відрізняється від сковородинського. Процент рядків з позасхемними наголосами у “Сатирі…” – 13,8. Помітна різниця і у стопній наголошеності. Стопа І ІІ ІІІ IV V VI Процент наголошеності “Разговор…” 91,7 76,7 91,7 94,5 61,2 100 “Сатира…” 92 60 85 93,8 37 100 У творі “Пhснь 24-я2, написаному п’ятнадцятискладовиком (8+7)2 з жіночою цезурою і парною чоловічою римою, у схему Х8 вкладаються 14 рядків з 20-и. Кількість рядків із позасхемними, як для хорея, наголосами – 30%. Найближче до силабо-тонічного ритму Г.Сковорода був у “Пhсне 24-й”, що є прикладом силабічного логаеда зі схемою 14, 8, 8, 12. У сорокарядковому творі тільки вісім рядків з позасхемними, стосовно хорея і ямба, наголосами (20%). Рядки “Пhсни…” звучать як справжня силабо-тоніка: Даждь пренужный дар нам сей; славим тя, царя царей. Тя поет и вся вселенна, В сем законh сотворенна, Что нужность не трудна, что трудность не нужна (9, т.1, 87(. ???????????????? ???????? ???????? ?????????????? Стосовно форми поезій “Саду божественных пhсней…” дослідник П.Попов зазначав: “Особливо цікава у Сковороди-поета тонізація силабічного вірша, проведена дещо відмінно від тієї, яку бачимо у Ломоносова, Тредіаковського і їх послідовників на Україні, зокрема І.Котляревського. У віршах Сковороди, очевидно, вироблялася інша силабо-тонічна система, близька до силабізму українських народних пісень. Ця система не була підтримана безпосередніми наступниками Сковороди у віршуванні, які з легкої руки Котляревського пішли іншим шляхом, але час від часу і ця система відчувалась як паралельна лінія, в пізнішій українській поезії, зокрема у Т.Шевченка” (6, с. 611(. На нашу думку, поет у ряді своїх “Пhсней…” витворив не нову систему віршування, а силабічні, дуже тонізовані структури, які перебувають на межі силабіки і силабо-тоніки. Унормованість наголосів у рядках легко втрачалася, і структура знову набувала первинних силабічних ознак. Підтвердженням того, що Г.Сковорода, як і А.Кантемір, тонізуючи вірш, не відступав від силабічної основи, крім аналізованих структур, є й лист до учня М.Ковалинського, датований вереснем 1762 року, у якому поет писав: “Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені – не щодо змісту, а щодо розміру” (9, т. 2, с. 227(. Наведемо уривок з вірша М.Ковалинського з правками Г.Сковороди: Спаси мя, Господи! Яко Преподобній оскудh. Говорит ложная всякой И нhт истины нигде. Злость во всех живет сердцах Само то ж и во устах. Потреби ты устнh лстивы, И язык велерhчивый (9, т. 2, с. 227(. З двадцяти чотирьох рядків твору хореїзованими є одинадцять. Решта – 54% (!) – “несилабо-тонічні”. Отже, Г.Сковорода мав на увазі розмір силабічний. У цьому випадку – це восьми-семискладовий вірш. До власне силабо-тоніки Г.Сковороді залишалося ступити навіть не крок, а менше. Але він його не зробив. Автора “Саду божественных пhсней…” важко запідозрити у консервативності. Структура його поезій свідчить про велику ритмічну чутливість. Але, як і інші українські поети цього часу, він залишився вірний силабічному віршеві. Чому? На нашу думку, відповідь на це питання слід шукати у сфері того, як усвідомлювали силабо-тонічний вірш наші автори і теоретики вірша XVIII століття. У цьому плані цікавими видаються міркування П.Попова стосовно введення Г.Кониським теоретичних даних про російське силабо-тонічне віршування у курс поетики, що був читаний ним у Київській академії у 1746-1747 навчальному році: “Цікаво, що нова російська силабо-тонічна система не здалася Кониському чимось цілком відмінним від старої силабічної системи. Тому він і пристосував її так сміливо до згаданого VIII роду силабічних віршів, який ще Сломинський характеризував як триколон, а сам Кониський у першій редакції своєї піїтики – як “рід, що стосується до лірики і є різноманітний щодо різного застосування тону; один бо є диколон, який містить два роди віршів, інший – триколон, який містить три роди, інший – тетраколон, який складається з чотирьох родів” (7, с. 402(. Очевидно, й українські автори ставилися до силабо-тонічного вірша не як до чогось принципово нового, а як до однієї з багатьох можливих ритмічних форм силабічного вірша. Важливо також розуміти різницю між усвідомленням силабічного вірша дослідниками ХІХ-ХХ століть і давніми авторами. На жаль, ще до сьогодні доводиться чути твердження про силабічний вірш в українській поезії, як про вірш штучний, неприродний, примітивний, монотонний, навіть “шаблонний” та “схоластичний”. Витоки таких суджень очевидні: якщо силабіку вважали “чужою” в російській поезії, то такою вона була і в українській. До цього додається ще й збіднене розуміння силабічного вірша як обов’язково рівноскладової структури з цезурою і парною римою. Насправді ж український силабічний вірш – то цілий віршовий конгломерат, що включає в себе як рівноскладові, так і нерівноскладові структури різних розмірів, які здатні являти все багатство віршового ритму. За два століття українські поети розробили різні ритмічні форми цього вірша, урізноманітнили риму, здійснили експерименти з цезурою, витворили велику кількість строф, ввели внутрішню риму, добилися цікавих інтонаційних ходів за допомогою перенесень. Вони відточили свою майстерність настільки, що у кращих своїх виявах силабічний вірш XVI-XVIII століть вражає і сьогодні. Цей вірш був ближчим до природного мовного ритму, а отже не вимагав такого насильства над лексикою, як структура з вимогою впорядкування наголосів. Цілком ймовірно, що давнім українським поетам, вихованим на акцентній свободі, збідненим і монотонним видавався саме пропагований силабо-тонічний вірш. Перейти тільки до силабо-тонічного вірша, як однієї з ритмічних форм силабічного, означало б ритмічно збіднити поезію. Не слід забувати також, що силабічним був народнопісенний вірш, і протягом століть відбувався процес взаємозбагачення між цими двома видами поезії. Думку про природність та органічність силабічного вірша в українській поезії підтверджує і його подальша доля. До кінця XVIII століття силабіка залишається пануючою формою. Твердження про перехід української поезії другої половини XVIII століття до силабо-тоніки слід скоригувати. Варто говорити не про перехід, а лише про появу окремих творів, витриманих у руслі нової системи віршування. Теза Я.Головацького про те, що “Котляревський “Енеїдою” закляв школярську класичність навіки” (2, с. 169( силабічного вірша, як системи, не стосується. У ХІХ столітті різні форми народнопісенної і книжної силабіки розробляли не тільки романтики і Т.Шевченко, а й Б.Лепкий, В.Масляк, С.Чарнецький, В.Пачовський, а молодий П.Тичина добився нечуваних “соняшнокларнетних” ритмів саме на основі модифікації силабіки, як це переконливо показала у своєму дослідженні про поетику геніального письменника Н.Костенко (5(. Зауважимо, що силабічні розміри, співголосні з народнопісенними, побутують в українській поезії і в наші дні, на жаль, з виразною ознакою стилізації. Література Гаспаров М. Очерк истории русского стиха. М., 1984. Головацький Я. “Ластівка” // Історія української критики та літературознавства. Хрестоматія: У 3-х кн. Книга перша. К., 1996. Історія української літератури: У 8-и т. Т. 2. К., 1967. Кантемир А. Собрание стихотворений. Л., 1956. Костенко Н. Поетика Павла Тичини. Особливості віршування. К., 1982. Попов П. Життя і творчість Г.С.Сковороди // Матеріали до вивчення української літератури: У 5-ти т. Т.1. К., 1959. Попов П. З історії поетики на Україні (XVII-XVIII ст.) // Матеріали до вивчення української літератури: У 5-ти т. Т.1. К., 1959. Сидоренко Г. Українське віршування. Від найдавніших часів до Шевченка. К., 1972. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2-х т. К., 1973. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). К., 1997. Жіночі рими позначаємо великими латинськими літерами (A, B, C, D…), чоловічі – малими (a, b, c, d…), дактилічні – малими літерами з апострофом (a’, b’, c’, d’…). Йдучи за В.Жирмунським та М.Гаспаровим (3, 8(, розрізняємо рими а) “точні”, б) “приблизні” – з нетотожними ненаголошеними голосними, в) “неточні” – з нетотожними приголосними.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
