КУРСОВА РОБОТА
Прибуток: сутність, види та механізм розподілу
Зміст
ВСТУП
1.ПРИБУТОК, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ВИДИ
1.1.Прибутковість і дохідність: їх сутність і різниця між ними. Види
прибутку
1.2.Місце та значення прибутку в ринковій економіці
2.ПРИБУТОК ЯК ОСНОВНИЙ ПОКАЗНИК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Джерело формування загальної величини прибутку
підприємства
2.2.Ринкова схема використання прибутку підприємства
3.РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
3.1.Розподіл і використання прибутку
3.2.Розподіл балансового прибутку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Поняття прибутку в економічній системі існує у зв’язку з наявністю
товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності,
особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням
валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся
на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці.
Вважалося, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для
одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.
Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль,
які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим
капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва,
матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження
прибутку.
Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі
джерела доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто
пов’язані й не пов’язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів
здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі
і доходи від праці, що не пов’язані з володінням капіталом. Дохід від
капітального майна, у свою чергу, об’єднував земельну ренту і дохід від
капіталу.
Актуальність теми полягає у розумінні прибутку, як фінансового показника
підприємств, його сутності, формуванні та розподілу;поняття основного
показника, яким є прибуток.
В ринковій економіці метою кожного підприємства є прибуток.
Метою дослідження роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело
формування прибутку та використання його.
Завданням курсової роботи є визначити чутність прибутку, його види та
значення прибутку у ринковій економіці.
Предметом роботи є прибуток та його розподіл, об’єктом – дохід
підприємства, як більш загальний показник прибутку, який входить до
величини доходу.
РОЗДІЛ I
Прибуток, його сутність та види
Прибуток — узагальнюючий показник фінансових результатів
господарської діяльності; визначається як різниця між виторгом від
господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність.
Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над
сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.
1.1. Прибутковість і дохідність: їх сутність і різниця між ними. Види
прибутку
Прибутковість та дохідність підприємства є одним з найголовніших
показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони
визначають мету підприємницької діяльності. Основний результат
діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які
діляться на: абсолютні та відносні.
Абсолютний показник – це прибуток підприємства; відносний показник – це
рентабельність підприємства.
Іноді прибуток ототожнюють з поняттям доход. Але це ототожнення
неправильне.
Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи
підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:
нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;
впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх
працівників;
зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її
собівартість);
з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його
розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;
зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно
вільні (договірні) ціни;
грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;
вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше
прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.
Доход широко використовується у загальному, економічному та побутовому
рівні. Можна говорити про національний дохід держави, доход громадян,
дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну
суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції,
виконаних робіт або послуг.
Разом з тим визначається як різниця між виручкою, отриманою від
підприємницької діяльності та матеріальними і прирівняними витратами.
Таке тлумачення підпадає під загальнодержавне, макроекономічне
тлумачення.
Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного
вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм
інвестування.
Прибуток як важлива категорія ринкових відносин визначає такі функції:
1) характеризує економічний ефект – вона служить кінцевим фінансовим
результатом. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку, які
залежать і не залежать від підприємства. Практично поза межами
підприємства знаходяться кон’юнктура ринку, рівень ціни на
матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації.
Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану продукцію, зарплату,
рівень господарювання, компетентність керівників,
конкурентноспроможність продукції, організація виробництва і праці,
продуктивність праці, фінансове планування.
2) прибуток відіграє стимулюючу функцію – він одночасно є фінансовим
результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства.
Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку
має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального
розвитку колективу і матеріального стимулювання.
3) прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів. Він поступає в
бюджет у виді податків і використовується для фінансування державних,
інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.
Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування
всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він
характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету
підприємницької діяльності і береться як головний показник
результативності підприємства.
Існує декілька видів прибутку:
загальний – це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його
оподаткування і розподілу. Інакше – це балансовий прибуток.
прибуток після оподаткування – це прибуток, що реально поступає в
розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.
У зарубіжній практиці існує поняття
валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це
поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні)
витрати.
операційний прибуток – це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку
за мінусом невиробничих витрат.
моржинальний прибуток – обсяг виручки від продажу продукції за мінусом
змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться
тільки за змінними витратами.
На перший погляд, сутність категорії прибутку зрозуміла кожному
працюючому на підприємстві менеджеру чи робітникові. Проте це
далеко не так. Саме тому існують десятки визначень, прибутку, що
свідчить про різне значення і тлумачення слова «прибуток» різними
вченими. Це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов’язано з
поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх
формують.
Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус
валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився
прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити
прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю
продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням
розміру прибутку, треба з’ясувати, що слід уважати витратами. Не
випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до
розуміння прибутку. А законодавчі органи різних країн або тої чи
іншої країни в різний час по-різному підходять до елементів
формування витрат або собівартості відповідно до визначення
обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.
Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом
зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів.
Економічний прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат
(зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток
підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної
вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати
фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого
суб’єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який
може бути або позитивним, або негативним. [7. 50-60, 125]
1.2.Місце та значення прибутку в ринковій економіці
Прибуток у ринковій економіці використовується як
найважливіший інструмент державного регулювання діяльності
суб’єктів господарювання насамперед через механізм оподатковування.
Розрахунок оподатковуваного об’єкта тісно зв’язаний з порядком
прибутку. Багато промислових підприємства й об’єднання мають своїх
основних постачальників. Їхній прибуток має пряме відношення до
поняття собівартості.
Собівартість складається з витрат, зв’язаних з використанням у
процесі виробництва продукції природних, трудових і матеріальних
ресурсів, основних фондів, а також інших витрат на її випуск і
реалізацію. Останнім часом склад витрат, що включаються в
собівартість має тенденцію до зростання. Це у певній мері зменшує
розмір одержуваного прибутку, знижує доходи бюджету. Проблема
розподілу витрат на ті, що включаються в собівартість і ті, що
відносяться на фінансові результати чи інші джерела, розглядалася
уже багатьма економістами.
Зі складу собівартості варто виключити податок на користувачів
автомобільних доріг, що по своєму економічному змісту близький
до платежів на природні ресурси. Збільшення собівартості
і, отже, ціни продукції за рахунок включення в неї
податків викликає додаткову потребу підприємств – споживачів в
оборотних коштах. У цілому включення податків у собівартість
приводить до відволікання оборотних коштів споживачів від
використання їх на цілі виробництва. Це також створює в
підприємств додаткову потребу в оборотних коштах, що вони змушені
покривати за рахунок кредитів банку під високі відсотки, що
негативно позначається на фінансовому стані підприємств.
До складу собівартості включаються підвищені витрати на
виробництво нових видів продукції в період їхнього освоєння, а також
витрати по підготовці й освоєнню випуску виробів, не призначених
для масового випуску. Всі інші витрати, зв’язані з підготовкою й
освоєнням нових видів продукції і технологічних процесів,
відшкодовуються з чистого прибутку. У результаті в підприємств
з’являються можливості для включення вищезгаданих витрат, що
відносяться за рахунок прибутку, до складу собівартості продукції.
Розмір же одержуваного прибутку і відповідно платежів у бюджет
знизиться.
З метою рівномірного включення майбутніх витрат у витрати
виробництва і обігу звітного року підприємство може створювати
резерви: на майбутню оплату відпусток працівникам; на виплату
щорічної винагороди за вислугу років; витрат на ремонт основних
коштів; виробничих витрат по підготовчих роботах у сезонних
галузях промисловості.
Витрати, що утворять собівартість продукції (робіт, послуг),
групуються по економічних елементах, одним з яких є витрати на
оплату праці. До складу останніх входять премії за виробничі
результати й оплата простоїв не з вини працівника.
Працівники підприємства повинні бути зацікавлені в збільшенні
прибутку підприємства. Якщо премії є частиною собівартості
продукції, знижується їхній зацікавленість у її рості.
Таким чином, доцільно ряд витрат оплачувати з прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства. Виключення їх із
собівартості продукції буде сприяти росту кінцевих результатів
діяльності підприємств, зниженню цін, збільшенню доходів бюджету,
ефективному використанню наявних ресурсів, підвищенню зацікавленості
в одержанні прибутку.
Формування прибутку в умовах ринку має першорядне значення
для визначення оподатковуваних сум доходів.
Основну ціль діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового
підприємства) складає максимізація прибутку. Можливості її
одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге,
попитом на зроблену продукцію.
Виробники, однак, можуть зіштовхуватися з особливими ситуаціями, що
висувають на перший план рішення проблем, не укладаються в
русло максимізації прибутку, чи навіть зухвалих протиріччя з цією
метою: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринки
чи проведення дорогих рекламних компаній для залучення
споживачів, здійснення заходів екологічного порядку і т.п. Але всі
подібні кроки носять усе-таки тактичний характер і в кінцевому рахунку
підпорядковані рішенню головної стратегічний задачі – одержання можливо
більшого прибутку.
Головним обмежником прибутку є витрати виробництва. Доїхнього
визначення і виміру існують різні підходи, у яких можна виділити
погляд економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію
бухгалтера, яких насамперед цікавить фінансові звіти і баланси
підприємства.
Оскільки усі види ресурсів обмежені, будь-яке рішення про
виробництво якого-небудь товару припускає відмовлення від
використання тих же ресурсів для випуску якогось іншого виробу. Таким
чином, усі витрати являють собою альтернативні витрати. Точніше
кажучи, витрати будь-якого ресурсу, притягнуті для виробництва
товарів, відображають його цінність при найкращому з всіх
альтернативних варіантів використання чи цінність тих альтернативних
можливостей, якими доводиться жертвувати. Наприклад, метал,
витрачений на виробництво озброєння, вже неможливо застосувати для
виготовлення медичного устаткування чи автомобілів. І якщо робітник
здатний робити як озброєння, так і медичне устаткування, то
витрати, які суспільство несе при використанні цього робітника на
військовому заводі, будуть дорівнюють внеску, що він міг би
внести у виробництво медичного устаткування.
Варто дати наступне визначення економічним витратам: економічні
витрати фірми – це ті виплати, які вона зобов’язана зробити власникам
ресурсів, щоб залучити ці ресурси для визначеного виробничого процесу і
відвернути їх тим самим від альтернативних варіантів застосування.
Всі альтернативні витрати, що понесе фірма в процесі виробництва,
можуть бути або зовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми
(неявними). Зовнішні витрати приймають форму грошових платежів
постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових
послуг. Тут говориться про заробітну плату робітників і службовців,
витратах на сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим
фірмам, внесках банкам і іншим фінансовим показникам, розрахунках за
юридичні консультації, транспортні послуги і т.п. Іншими словами,
зовнішні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам,
самостійним стосовно даної фірми, не приналежним до числа її власників.
У процесі виробництва фірма може також використовувати ресурси
приналежні їй самій. У цьому випадку вона несе внутрішні
витрати. Вони не передбачені контрактами, обов’язковими для
зовнішніх платежів, і тому нездобувають грошову форму. З погляду
фірми, вони дорівнюють грошовим платежам, що могли б бути отримані за
власний ресурс при найкращому з альтернативних способів його
застосування.Так, якщо фірма використовує один з приналежних їй
будинків, то вона не несе ніяких зовнішніх витрат у виглядіорендної
плати. Однак внутрішні витрати є, тому що фірма втрачає можливість
одержання грошей, здаючи цей будинок кому-небудь в оренду. Хоча
внутрішні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, вони
існують цілком реально і відповідно впливають на прийняття
економічних рішень: які обов’язково повинні враховувати можливості
кращого використання, що упускаються власних ресурсів виробника.
У якості одного з елементів внутрішніх витрат розглядається і так
називаний нормальний прибуток підприємця, тобто винагорода за
виконувані їм функції. Прикладом тут може послужити ситуація, у якій
одноособовий власник дрібної фірми застосовує в ній винятково власну
працю і грошовий капітал. Зовнішніх витрат на виплату заробітної
плати і відсотків він не несе. Але підприємець, про якого мова йде,
мігби покласти свої гроші в банк і одержувати по них відсотки. Крім
того, керуючи власним підприємством, він відмовляється від
заробітку, що міг би мати, запропонувавши такі ж управлінські послуги
іншій фірмі. Та мінімальна плата, що необхідна, щоб удержати
його підприємницькі здібності і кошти в даному підприємстві, і
називається нормальним прибутком. Якщо вона не забезпечується, перед
підприємцем стоїть питання про відмовлення від данного способу
діяльності.
Існують багато визначень прибутку. Економісти розглядають її
величину, як різницю між валовим доходом(тобто загальним виторгом
від реалізації продукції) і усіма витратами – як зовнішніми, так і
внутрішніми (включаючи в останні нормальний прибуток підприємця).
Таким чином, якщо по оцінці економіста фірма ледь покриває витрати,
це означає, що вона лише відшкодовує всі зовнішні і внутрішні витрати на
виробництво. Підприємець при цьому одержує винагороду, якої вистачає,
щоб удержатися в рамках даного напрямку діяльності. Величина ж
перевищення доходів від реалізації продукції над її економічними
витратами утворить економічний чи чистий прибуток, тобто доход
підприємця, отриманий понад нормальний прибуток.
Економічний прибуток варто відрізняти від прибутку бухгалтерського,
котрий являє собою різниця валового доходу і зовнішніх (грошових)
платежів фірми. Стало бути, економічний прибуток перевищує
бухгалтерський на величину внутрішніх витрат. Витрати, що фірма
несе при виробництві того чи іншого обсягу продукції залежать не
тільки від цін на необхідні ресурси, а і від технології, і від того,
які саме ресурси застосовуються й у якій кількості.
РОЗДІЛ II
Прибуток як основний показник фінансових результатів діяльності
підприємства
Головним показником, який відображає фінансові результати діяльності
підприємства є прибуток. Цей показник є вирішальними для підприємства
тому, що відображає мету його діяльності, а також цікавить інвесторів,
кредиторів, фінансові органи, податкову службу, фондові біржі.
2.1. Джерело формування загальної величини прибутку підприємства
Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел (Рис. 1):
продаж (реалізація) продукції
продаж іншого майна
позареалізаційні операції.
1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального
прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і
профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її
повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)
Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб (2.1)
де ВД – виручка;
Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;
ПДВ – податок на додану вартість;
Азб – акцизний збір.
У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не
включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток
обчислюється:
Пр = ВР – Sрнв – Sн (2.2)
де ВР – виручка;
Sрнв – собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;
C
‚
Ae
(
h
z
|
‚
†
A
I
bd????i
&
&
&
&
&
gdymW
н – витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний
період.
Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний
метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається
коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу
певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна
обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.
2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних
фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як
різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта,
який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж,
транспортування, оплата агентських служб.
Пін = Цпр – Ц прид (2.3)
де Цпр – ціна продажу;
Цприд – ціна придбання.
3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової
участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на
цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження
від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами,
отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.
Ппр = Д – Sп.р. (2.4)
де Д – дохід;
Sп.р. – витрати на виконання.
Отже, загальний прибуток підприємства
Пб = Пр + Ппр + Пін (2.5)
де Пр – прибуток від реалізації продукції;
Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;
Пін – прибуток від іншої реалізації.
Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу
та господарської діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.
Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований
прибуток обчислюється по формулі:
По = Дв – (Вв +АВ) (2.6)
де Дв – валовий дохід;
Вв – валові витрати;
Ав – сума амортизаційних відрахувань. [12.78-86, 101]
Рис. 1 Схема формування прибутку
2.2.Ринкова схема використання прибутку підприємства
У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і
використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування
інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (рис.
2).
Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного
законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування – чистий
прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться
на 2 частини:
1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат
власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну
підтримку, благодійність;
2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим
джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та
інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених
відхилень.
Рис. 2 Типова схема використання прибутку
Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам
акціонерного товариства.
Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий
рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного
інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних
наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну
політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.
РОЗДІЛ III
Розподіл прибутку підприємства
Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської
діяльності, а також джерелом формування централізованих і
децентралізованих фінансових ресурсів.
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення
різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування
фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це
досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний
бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів
самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської
діяльності.
3.1. Розподіл і використання прибутку
Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що
залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і
проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини.
Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу)
підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його
персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні
фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини
належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений
прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення
резервного фонду.
Отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі
прибутку можна виділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального
прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство.
У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.
Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе
значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне
з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від
правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством
складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому
має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця
політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок
прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у
порядку надання податкових пільг.
Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в
розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому
етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для
фінансування відповідних витрат.
Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства
повинні були сплачувати штрафи в таких випадках: за порушення
господарських договорів із суб’єктами господарювання; за несвоєчасне
подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків; за затримку
перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів; за
приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків; за
недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без
укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних
водогосподарських систем); за прострочені банківські позички; за
невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів; за інші
порушення.
З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку
й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових
компаній. Отже, чистий прибуток – це частина прибутку, що залишався в
підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок
застосування фінансових санкцій).
Використання прибутку підприємство може здійснювати через попереднє
формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо
на фінансування витрат. Можливий також розподіл прибутку частково через
попереднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього
фінансування витрат.
За рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти яких
спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних
потреб. Використання прибутку на виплату дивідендів здійснюэться
безпосередньо.
Принципове значення в розподілі прибутку має досягнення оптимального
співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди
умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню
величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку
на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи
управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення
фондів нагромадження і споживання.
Після ліквідації адміністративної системи управління використання
прибутку (напрямок і пропорції) визначалися самостійно кожним суб’єктом
господарювання. Відповідно до Закону “Про оподаткування прибутку
підприємств” від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше
півріччя) державне регулювання використання прибутку здійснювалося
досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:
– зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі використання
прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини
основних фондів;
– зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового
прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних
коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);
– зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на
покриття витрат для утримання об’єктів соціально-культурного
призначення, а також витрат на благодійну діяльність.
Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від
22 травня 1997 р. державне регулювання використання чистого прибутку
підприємств здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму
витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об’єктів
соціальної інфраструктури (якщо відповідні об’єкти соціальної
інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час
набуття чинності закону про оподаткування прибутку); на благодійну
діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).
Водночас відбулися негативні зміни в структурі використання прибутку.
Так, у загальному обсязі прибутку, що був використаний у різних галузях
економіки, сталося значне зниження частки прибутку, спрямованого на
виробничий розвиток (з 27,5% до 21,7%); на утворення резервного
(страхового) фонду (з 2,7% до 1,1%); на заохочення (з 11,6% до 9,2%).
Були відмінності також у структурі використання прибутку в окремих
галузях економіки. Так, у 1996 році в усіх галузях економіки частка
прибутку, перерахована до бюджету, становила 22,9%. Водночас у
промисловості вона становила 19,5%, а на підприємствах транспорту і
зв’язку – 31,8%. Це сталось через неоднакові умови оподаткування
підприємств окремих галузей економіки (оподаткування прибутку).
З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно
до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні
прибутку підприємств.
3.2. Розподіл та використання балансового прибутку
Найбільш повне визначення балансового прибутку дано у статистичному
щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток — загальна сума
прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період,
отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в
його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт,
послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв,
що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів,
цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та
матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових)
операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій».
Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості
формування цього прибутку, методики його розрахунку.
Прибуток від реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону
продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі
прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної
діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1),
нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни реалізації
ПДВ і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів
обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При
цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов’язані з реалізацією
(комісійний збір).
Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на
окремих підприємствах і в окремі періоди.
На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових
інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід
зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від володіння
корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані
суб’єктами господарської діяльності, обкладаються податком.
Діяльність, зв’язана з отриманням позареалізаційних прибутків і
виникненням позареалізаційних витрат підприємств.
До них належать:
– прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
– невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж,
аварій);
– надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
-штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських
договорів суб’єктами господарювання в зв’язку із застосуванням
фінансових санкцій;
-штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з
державного бюджету;
-кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми
власності, щодо якої минув термін позовної давності;
-дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
-прибуток від завищення цін і тарифів;
-курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
-прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
-вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю
бартерного контракту;
-прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб’єктами господарювання
пов’язане з діяльністю не тільки па території України, а й за її межами.
Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку
не включаються.
З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про
оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, податкові
адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення
оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого
прибутку безпосередньо не зв’язана з формуванням балансового прибутку
підприємства.
Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку
податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства.
Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків,
формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового
прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного
підприємства — суб’єкта господарської діяльності. Управління цими
процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.
Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт,
послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів
господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак
на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок
підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку
визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі
даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру
реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному трактують
настання момент) реалізації. Так, згідно із Законом «Про оподаткування
прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається
подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на
банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата
відвантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану
вартість» від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього),
реалізацією вважається зарахування коштів від покупця па банківський
рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.
[6.114-119,121,124]
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах
реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має
місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто, коли
кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.
Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати
на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції,
залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.
ВИСНОВКИ
Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів
до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення
прибутку зазнає певних змін. Не дивно, що в сучасних умовах серед
вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це
поняття.
Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,
науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції,
всіх форм інвестування. Прибуток виконує дві найважливіші функції: він
характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства,
розмір його грошових нагромаджень, а також є головним джерелом
фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства
(податок на прибуток — найважливіший елемент доходів державного
бюджету). . Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства
спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні
стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності
підприємства складається в прагненні до максимізації прибутку.
Прибуток є об’єктом числення і сплати податків по встановлених ставках,
унаслідок чого виникають фінансові відносини підприємства з бюджетом і
установами. Господарчий суб’єкт самостійно визначає напрямок
використання чистого прибутку, що залишився після сплати всіх податків,
якщо інше не передбачено статутом.
У системі планів, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств,
головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає
необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує
стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує
фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними
фондами. Об’єктом планування є елементи балансового прибутку.
Ефективність формування прибутку характеризується як загальною його
сумою, так і рівнем, який визначається системою коефіцієнтів
рентабельності.
Список використаних джерел
Закон України „Про оподаткування прибутку пiдприємств” від 28 грудня
1994 р.
Законом України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997р.
Закон України „Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України „Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Бандурака О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова
діяльність підприємств: Підручник. – К.: Либідь, 2003. – 296 с.
Бородина О. И. Финансы предприятий. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 310 с.
Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. – М., 2005. – 254 с.
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. – К., 2000. – 469
с.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга,
2000. – 631 с.
Бланк И. А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2002. – 320 с.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. – К., 2003. – 258 с.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк.,
2006. – 326 с.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. – М.: Финансы и
статистика, 2004.- 431 с.
Крутик О. Б. Основы финансовой деятельности предприятия. – СПб, 2004. –
298 с.
PAGE
PAGE
виручка від реалізації продукції в діючих цінах без ПДВ та акцизного
збору
Загальний (балансовий) прибуток
прибуток від позареалізаційних операцій
прибуток від іншої реалізації
прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)
Собівартість продукції (робіт, послуг)
–
+
+
Загальний
прибуток
Податок на
прибуток
прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (нерозподілений
прибуток)
прибуток, що спрямовується за межі підприємства (розподілений прибуток)
Прибуток після оподаткування (чистий прибуток)
Виплата
дивіден-дів
Фонд матеріального заохочення
Фонд соціального розвитку, благодійна діяльність
Резервний фонд підприємства
Фонд розвитку підприємства та інвестиційна діяльність
–
=
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
