Реферат
Великобританія після другої світової війни
Наслідки війни для Англії. Внутрішня та зовнішня політика лейбористів
Друга світова війна для Англії була тріумфом і трагедією. З одного боку,
Англія була з числі переможців, а з другого, — перелога виявилася
“пірровою”. Англія втратила 25% національного багатства, 30% торгового
флоту, зовнішній борг складав 3,335 млрд.ф.с. Послабили сь зв’язки з
колоніями В 1947 р. експорт США в британські колонії на 70% перевищував
англійський.
Однак післявоєнна відбудова йшла досить швидко. Ріст виробництва складав
не менше 6% на рік. Уже в 1947 р. Англія досягла довоєнного рівня
виробництва. її доля в промисловому виробництві капіталістичного світу
склала 11,9%. Швидкій післявоєнній відбудові сприяло оновлення основного
капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначилися лише в
нових галузях А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові
кризи (1947, 1949, 1951 рр.) дуже скоро змусили вдатися до системи
державного регулювання економіки.
На виборах 1945 р. перемогла лейбористська партія, котра нараховувала в
той час 3 млн. осіб, причому 80% всіє чисельності давали колективні
члени — тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під
лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927 р.,
котрий обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами
антигітлерівської коаліції. В пропагандистській діяльності лейбористи
використали також популярний тоді лозунг переростання капіталізму в
соціалізм шляхом реформ. Прем’єр-міністром став К.Еттлі. А герой війни,
не тільки знаменитий,
але й великий політик, як тільки минув час “національної кризи”,
перестав бути главою уряду. Чому так? Невдячність співвітчизників
Черчілля? Мабуть, головна причина була в тому, що англійці прагнули
перемін в економіці та політиці.
В 1945-1947 рр,, виконуючи програму “Обличчям до майбутнього”,
лейбористи націоналізували Англійський банк, вугільну та газову
промисловість, ряд електростанцій, окремі авіакомпанії. В 1950-1951 рр.
були націоналізовані також сталеплавильні заводи. Власникам виплачено
2,5 млрд.ф.с. Часткова націоналізація, в основному сировинних галузей,
відповідала лейбористській концепції демократичного соціалізму, яка
передбачала існування змішаної при-ватио-державної економіки. Уже в 1949
р. лейбористи заявили, що «історична місій- соціалізму завершена». Вона
виразилась в націоналізації та широкому використанні чинників ДМК.
Програма лейбористської партії “Обличчям до майбутнього” частково була
виконана. Характерним наслідком націоналізаторсь-кої діяльності
лейбористів наприкінці 40-х років було те, що половина валового
національного продукту на початку 60-х років приходи-лось на долю
держави (в основному сировина, енергія, виробництво напівфабрикатів, а
виробництво готової продукції було справою приватного підприємництва).
Також половина всіх капіталовкладень припадала на долю держави. В 1946
р. відмінено закон 1927 р.. урізано права палати лордів, частково
виконано обіцянки по житловому будівництву, розширена допомога по
безробіттю. Ці заходи у 1949 р. дещо підірвала девальвація фунта
стерлінгів на 30,5%.
Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної
імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність
існувала в двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не
вдасться втримати в існуючому стані, то надання території статусу
домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та
великодушності з боку британської корони. Так в 1947 р. стався поділ на
домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), в 1948 р. права
домініона отримав Цейлон, незалежною стала Бірма. Тим часом в Африці
{Уганда, Кенія, Золотий Берег, Нігерія), Азії (Малайя) англійці вдалися
до воєн з метою збереження колоніальних володінь.
Водночас Англія намагалася повернутися до своєї традиційної по літики на
європейському континенті — ролі арбітра. Однак ситуація в : Європі та
світі змінилася настільки, що Британії довелось визнати керівну роль
США. Британія стала браги активну участь в усіх акціях та організаціях,
котрі повинні були протидіяти просуванню комунізму на європейському
континенті. Великобританія прийняла план Маршалла(194? р.), стала членом
Західноєвропейського союзу (1946 р.}. НАТО (1949 р.). Черчілль називав
сталінізм варварством, яке несло страшну катастрофу Європі. Така
обстановка при?*усила Великобританію взяти участь в гонці озброєнь
переозброєнні Німеччини тощо.
Соціальні рухи 1945-1951 рр. Специфіка англійської правової держави
Соціальний рух в післявоєнний період не був активним. Причини цього слід
шукати не тільки в успішній відбудов1 народного господарства, але і в
минулій історії Англії. “Декларація прав’, прийнята пі сля 1588 р. (ще
тоді була скасована офіційна цензура), “Білль про права” 1689 р. й
понині слухать базою існуючого демократичного порядку в країні. За права
нічого боротися, вони давно стали традицією англійського суспільтва, а
тому соціальний рух носив економічний та антивоєнний характер. Як і
раніше, активно діяв, створений ще в 1867 р., Британський конгрес
тред-юніонів. Він виступав проти заморожування заробітної’ плати, за
відміну закону 1305, котрий забороняє страйки на підгірне, мстаах
нійзьхоао-промислового комппе-хсу. Врешті-решт в 1951 р. означений закон
втратив свою чинність.
Важливим аспектом політичного руху була боротьба за мир, проти гонки
озброєнь. В 1949 р створено Англійський комітет захисту миру Під
Стокгольмською відозвою було зібрано 1300 тис підписів. Розрекламована в
1951 р. програма Комучістичної партії Великоб-ританії (КПВ)
”Британський шлях до соціалізму” була підкинута англійським комуністам
Сталіним, Сама КПВ була малочисельною, ніколи не користувалася в Англії
впливом і не мала серйозної соціальної б.ази.
Англія—країна традиційної демократи’ і водночас консерватизму, котрий,
як це не дивно, виступає охоронцем і гарантом цієї уже геннної
демократії’. Це дебре простежується на діяльності такого єдиного в
практиці світової деожавності і, здазапося б, анахронічного органу як
палата лордів Навпаки, палата лордів — особливий і невід’ємний компонент
британської правової держави В її складі — 1200 чол. Засідає не 5 разів
на тиждень, як палата громад, а 4 рази. Як орган державної влади
відзначається особовою гнучкісю. Необхідний кворум для проведення
засідання — всього 3 чоловіки. Палата лордів, будучи ви-щим апеляційним
органом, повністю зберегла свою роль в судових справах. Людина, котра
пройшла всі звичайні юридичні інстанції і не добилася правосудця в
крайньому випадку може звернутися до по-рдів-суддів. Всього їх 31. Це
видатніі юристи їх рішення по будь якій справі — остаточні; оскарженню
не підлягають
Членство в палаті лордів дає можливість висловити свою думку щодо
державних справ представникам старовинних аристократичних родів, вищим
ієрархам церкви, людям, чия позиція менш залежна від громадськості,
партійного керівництва тощо, ніж у членів палати громад. Цілком мудра
ідея довічного членства в палаті лордів. З подання прем’єр-м?н!стра це
право присвоюється королевою за великі особисті заслуги окремим людям,
як правило по завершенні їх політичної чи ділової кар’єри. 8 такому
випадку вихід у відставку — ні забуті пенсіонери, ні хлопчики для биття.
Члени палати лордів можуть брати активну участь в парламентських
дискусіях. Довічно зачисляються в палату лордів всі прем’єр-міністри,
більшість членів кабінету. Лордами стають видатні громадські,
профспілкові, військові діячі, люди мистецтва вчені, відомі підприємці.
Сам акт по від-ношення до них встановлює не тільки соціальну
справедливість, але й дозволяє до кінця використовувати їх розум,
досвід, знання в інтересах держави та всього суспільства.
Консерватори при владі
На виборах 1951 р. перемогли консерватори. Так вирішили анг-лійські
виборці. Головна причина поразки лейбористів — неефективність
англійської економіки після проведеної в значному обсязі націоналізації
основних засобів виробництва Націоналізація приватної власності не
оправдала надії бригансь? их лейбористів.
В період правління консерваторів особливих змін в економіці не
відбулося. Часті кризи, хоча й не руйнівні внаслідок широкого
застосування чинників державного регулювання, супроводжували англійську
економіку. В порівнянні з 1938 р. виробництво в 1957 р. виросло на 57%
Причини низьких темнів економічного розвитку Великобританії в 50-60-х
роках слід шукати в малій долі капіталовкладень, недостатньому
використанні технічного прогресу, нехватці кваліфікованої робочої сили,
в значних військових витратах (друге місце після США в демократичному
світі). Певним чином впливала втрата колоніальних володінь. На відміну
від інших країн, що опинилися в подібних ситуаціях, англійський
колоніальний капітал переміщався в метрополію неохоче, повільно,
оскільки прибутки не влаштовували його власників. Пристосування Англії
до життя без колоній розтягнулося на довгі роки і було досить болісним
на відміну від Франції та й інших країн. Економічні труднощі
поглиблювалися абсолютною імпортно-експортною залежністю Великобританії
від зовнішніх ринків та від’ємним платіжним балансом, подолати який в
той час не змогли ні лейбористи, ні консерватори. Зменшилися також
поступлення від не товарних операцій. Англія перестала бути єдиним
морським візником. В результаті цього Англія наприкінці 50-х років
переміщається з другого на третє місце по виробництву ВНП.
Перераховані труднощі англійського суспільства змусили вдаватися до
широкого застосування системи ДМК. Нормою для країни стали прямі та
непрямі субсидії приватної промисловості. Характерною особливістю
англійської економіки був також розвиток новітніх галузей; туди в
основному переміщався також колоніальний капітал. Підприємницькі кола
Англії прагнули покращити своє економічне становище за рахунок нових
ринків, подолання митних бар’єрів сусідніх держав. Ці моменти живили
прагнення стати членом “Спільного ринку”
Однак, головним важелем англійської системи державного регулювання стала
політика “стоп-йди”. Бажаний результат досягався шляхом розширення або
стискання виробництва через регулювання банківської процентної ставки.
Цей же механізм використовувався для скорочення імпорту та дефіциту
платіжного балансу. Стимулювання або обмеження досягалося зміною
величини банківської ставки. Треба зауважити, що діапазон експериментів
в англійській економіці в 50-60-ті роки був досить широким: від
націоналізації до реприватизації націоналізованої власності і навпаки.
Адекватною була і внутрішня політика консервативних урядів У.Черчілля
(1951-1955), А.Ідена (1955-1957), Г.Макміллана (1957-1963) та Д.Х’юма
(1363-1964). Бона полягала, передусім, в стримуванні росту зарплати під
тиском інфляції. Консерватори навіть спробували планування економіки,
однак швидко переконалися в згубності такої політики, її нереальності.
Як інструмент регулювання широко використовувалась також податкова
політика.
На період правління консерваторів проводиться остаточний розпад
Британської колоніальної імперії. Прагнучи до ролі одного з європейських
лідерів, в 1960 р,, на противагу “Спільному ринку”, Великобританія
створила “Європейську асоціацію вільної торгівлі” (ЄАВТ), куди крім
Англії ввійшли Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та
Швеція. В І952 р, Англія стала володарем атомної зброї, взяла активну
участь у створенні воєнно-політичних блоків західних держав, разом з
іншими західними країнами активно протидіяла наступу комунізму.
Англійський соціальний рух в період консерваторів виражався в чисельних
страйках, котрі в більшості носили економічний характер. Під впливом
науково-технічної революції змінювалася соціально-виробнича структура
найманої праці. В 1961 р. “білі комірці” складали 36% всієї найманої
праці. Масовість страйкової боротьби на досить
пасивному загальноєвропейському фоні була наслідком повільного
економічного розвитку Великобританії, а відповідно слабкого росту
життєвого рівня. Помітно активною в 50-60-х роках була антивоєнна
боротьба, котра, зокрема, виражалась також в щорічних так званих
Олдермастонських походах (Олдермастон—центр виробництва атомної зброї).
Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона
(1964-1970 рр.)
Поверненню в 1964 р. до влади лейбористів сприяв той факт, що в
прийнятому 1961 р. лейбористською партією документі “Віхи — 60-х”
прозвучала відмова від подальшої націоналізації. Останнє уже давно
турбувало не тільки власникїв-підприємців, але й тих, хто бачив
згубність надмірного захоплення націоналізацією. Однак лідер лейбористів
Г.ВІльсон, очоливши уряд, не спішив притримуватися закладених у “Віхах—
60-х”обіцянок, а відставання Англії від головних конкурентів штовхало до
заходів, які не завжди виявлялись ефективними. В 1967 р. з метою
модернізації була націоналізована чорна металургія. Уряд Вільсона
всіляко сприяв інвестиціям приватних капіталів, в тому числі також
іноземних. В 1967 р. американський капітал в Англії сягнув 5,6 млрд.
дол. Таким чином, лейбористи шукали важелі прискорення економічного
розвитку. Цьому також повинен був сприяти цілий ряд непопулярних
заходів. Зокрема, уряд обмежив ріст зарплати 3,5% на рік, ввів систему
завчасного попередження про страйки, міг взагалі заборонити страйк. В
цьому ж 1967 р. послідувала друга після війни девальвація — фунт
стерлінгів стаз легшим ще на 14,3%. Однак, зупинити інфляцію і поправити
державний бюджет не вдалося, і з весни 1968 р. уряд вдався до збільшення
податків. З другого боку, з метою запобігання росту соціального
незадоволення, введено часткову оплату медичних послуг.
В другій половині 60-х рр. у Великобританії виникла ольстерська
проблема. У жовтні 1968 р. в Белфасті — головному центрі Північної
Ірландії (Ольстер) — почались міжобщинні зіткнення католиків та
протестантів. Католики-ірландці виступають за воз’єднання Ольстера з
Ірландією, а протестанти-англійці, котрі стали селитися там ще з часів
Олівера Кромвеля, —за нерозривні зв’язки Північної Ірландії з Англією.
Проблема Ольстера — це не тільки проблема національна та релігійна, а
водночас також соціальна. Ірландці-католики — (1/3 всіх жителів) —
найбільш знедолена частина населення Ольстера і в політичному і в
соціальному плані. Так що в цій міжобщинній боротьбі, котра не
припиняється і на сьогоднішній день, сплелися і загострилися
найрізноманітніші складові суспільного життя. Міжобщи нний терор в
Ольстері не припиняється. З 1969 р. загинуло кілька тисяч чол.
Розв’язання проблем непросте, лежить через кропіткє налагодження
консенсусу між обома общинами, через ліквідацію існуючих суперечок та
суперечностей через діалог.
a
a
??¦? Радянським Союзом залишались досить прохолодними.
Діяльність консервативного кабінету -Едварда Хіта
(1970-1974 р.)
В 1970 році до влади повернулися консерватори. Діяльність кабінету
Е.Хіта збіглася з економічними труднощами, котрі в цілому охопили
західні країни в першій половині 70-х років, з тому числі з економічною
кризою 1973-1975 рр. В таких умовах, щоб не допустити росту інфляції,
Хіт застосував жорсткі заходи, котрі прямо зачіпали інтереси значних
верств трудящих. Одним з них був прийнятий в 1971 р. “Закон про
відносини в промисловості”, котрий забороняв неофіційні страйки. За
недотримання закону належав штраф — 100 тисяч ф.с. Однак зупинити
“касовий рух” не вдалося. В 1973 р. в економічних страйках брало участь
понад 1 млн. працюючих.
Повернення лейбористів до влади, їх внутрішня та зовнішня політика
В 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейбористам, котрі
знаходилися при владі до 1979 р. — спочатку пост прем’єр-міністра зайняв
Г.Віпьсон, а в 1976 р. його змінив Дж.Жаллаген. Лейбористи пішли на ряд
поступок: відмінили закон 197.1 р. про відносини в промисловості та
штрафи за незаконні страйки, намагалися заручитися у внутрішній політиці
підтримкою тред-юніонів. В 1974 р. на 106 з’їзді Британського конгресу
тред-юніонів між урядом та БКТ підписано соціальний контракт. Профспілки
обіцяли уряду підтримку в політиці цін, а уряд, зі свого боку, —
контроль за бізнесом, ліквідацію безробіття, подальше здійснення
націоналізації. Однак, ситуація в економіці не сприяла цьому. Лейбористи
прийшли до влади в розпал економічної кризи 1973-1975 рр., тоді, коли
скорочувались капіталовкладення, а ріст цін на сировину обганяв ріст цін
на готову продукцію з неї.
В обстановці загальних економічних труднощів в 1975 р. в Англії
розгорнулась підготовка до референдуму про дальше перебування
країни в “Спільному ринку”, в котрий вона вступила з 1973 р. Причини
хитань навколо питання бути чи не бути Англії в “Спільному ринку”
обумовлювалися прагненням зберегти особливі стосунки зі своїми колишніми
колоніями через систему існуючої Співдружності (до 1947 р. — Британська
співдружність націй). Багато хто в Англії вважав, що існуючі всередені
Співдружності преференції (пільгові мита для імпорту-експсрту товарів
тощо) можуть бути ушкоджені, а потік західноєвропейських товарів,
особливо сільськогосподарської продукції, розорить окремі галузі
британської економіки. Думки політиків, громадських діячів з цього
питання, розійшлися, а тому 5 червня 1975 р. відбувся референдум, в ході
якого 67,2% учасників висловилися за перебування Великобританії в
“Спільному ринку”.
В другій половині 70-х років спостерігалося пожвавлення з економїці та
покращення платіжного балансу, чому сприяв також видобуток нафти в
Північному морі. Позитивну роль зіграли кредити, отримані урядом
Каллагена від Міжнародного валютного фонду (2,3 млрд.ф.с, 1976 р.) та
Банку міжнародних розрахунків (3 млрд. дол.. 1977 р.) при умові
скорочення державних витрат, в тому числі й на соціальні потреби, що
викликало протести з боку тред-юніонів. Незадоволення урядом викликало й
те, що не вдалося зупинити інфляцію, — ціни продовжували обганяти
зарплату. Це викликало посилення страйкової боротьби. В 1977 р,
відбулося 2627 страйків, в яких взяли участь 1,43 млн.чол. В цьому ж
році БКТ висловився за повернення до вільного заключення договорів,
В європейському плані після референдуму 1975 р. Англія бере курс на
зміцнення своїх позицій в ЄЕС, що виразилося у відстоюванні Англією
своїх привілейованих зв’язків з неєвропейськими поста-вщиками
продовольства в рамках Співдружності.
Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 рр-.). Тетчеризм
Важливим рубежем в післявоєнній історії Англії став 1979 р. До влади
повернулися консерватори на чолі з У.Тетчер, першою жінкою, котра
очолила уряд за всю довгу історію британської державності.
Лейбористський уряд не зміг вирішити економічні проблеми і проводив
політику, яка вела до зниження матеріального рівня життя, заморожування
зарплати, росту цін та інфляції. Наприкінці 70-х років Англію називали
хворою людиною Європи. І Тетчєр серйозно повернула курс вправо. Перші
реальні заходи кабінету М.Тетчер виявилися у збільшенні асигнувань
монополіям, урізуванні витрат на соціальні потреби з метою сповільнити,
а відтак зупинити ріст цін. В соціальній галузі Тетчер застосувала
принцип: хто багато заробляє, тому нічого безплатно вчитися і
лікуватися. Політичною філософією такої політики став вислів:
«Безплатний сир буває тільки в мишоловці». Держава, на думку Тетчер,
повинна повернутися до ролі нічного сторожа, звести до мінімуму
втручання в економіку. Тетчер знизила максимальні ставки податків 8
корпорацій, створила режим найбільшого сприяння для нових перспективних
галузей. Політиці Тетчер послужила також північноморська нафта (на
шельфі Північного моря Великобританія щорічно видобуває 80 млн.т. легкої
нафти). Крім того, Тетчер рішуче пішла на закриття збиткових
підприємств, обмежила ріст зарплати 6 відсотками на рік. Уряд Тетчер
надав повну свободу вільному підприємництву, націоналізовані
підприємства передав приватному сектору. Водночас йшла ліквідація
численних бюрократичних рогаток.
Безжалісна ломка старого — закриття нерентабельних підприємств,
скорочення відомчого апарату, денаціоналізація державного сектора та
інші, на перший погляд, драконівські заходи в перші роки перебування
торі при владі, загострили соціальну та політичну ситуацію у
Великобританії, погіршили її економічне становище. Як і раніше, високим
залишалися темпи інфляції, різко збільшилось безробіття, виросли
роздрібні ціни. Англію вже збирались зарахувати у другорозрядну державу.
Однак все помітнішим ставало й інше. Англія важко, але успішно
перебудовувалася. Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості,
та зняття багатьох обмежень в сфері бізнесу стали приносити перші
результати. Уже в 1985 р. почалося круте піднесення в економіці. Ріст
виробництва замість 0,7% в попередні роки піднявся до 3-4%. Доля
Великобританії у світовій торгівлі, стабілізувалася на рівні 7%. Актив
платіжного балансу уже в 1986 р. становив 2,3 млрд.ф.с, а в 1989 р.
активне сальдо досягло 14 млрд.ф.с, чого ніколи не було у повоєнний час.
Такими були наслідки багаторічної діяльності Тетчер. «Тетчеризм означає,
—сказав один з міністрів Тетчер, — заставити людей покладатися самих на
себе. Маргарет Тетчер — британський еквівалент шерифа з його
револьверами, котрий приборкує Дикий Захід».
Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе, і хай виживає
сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників. Як
і все, тетчеризм мав свої плюси і мінуси. З одного боку — звільнення
лишніх робочих рук, а з другого — багато “синіх комірців” стали
“білими”, квартиронаймачі — власниками, в тому числі і муніципальних
квартир. 1 млн. їх було розпродано за пільговими цінами.
Денаціоналізація державного сектора здійснювалася так, щоб сприяти
народному капіталізму. З 1979 р. кількість держателів акцій в
Англії потроїлась, перевищивши 8 млн.чол., тобто кожен третій виборець
став акціонером.
Англійське “диво” М.Тетчер трималося на трьох китах: високі банківські
ставки, які стримували інфляцію і стимулювали іноземні інвестиції;
засоби, отримані від денаціоналізації; доходи від продажу нафти
Північного моря. Англійські виборці хотіли б соціальної політики
лейбористів та економічного курсу консерваторів. Проте, поєднати те й
друге не судилося навіть знаменитій “залізній леді” — М.Тетчер.
Криза політики і тактики лейборизму
Широкі заходи тетчеризму підірвали соціальну базу лейбористської партії,
котра в 1982 о. нараховувала 278 тисяч індивідуальних членів. Якщо в
1945 р. за лейбористів голосувало 70% робітників, то у 80-х роках — лише
35%. В результаті, з початку 80-х років в лейбористській партії
виникають гострі суперечки щодо внутрішньої та зовнішньої політики. На
79-й щорічній конференції в Блекпулі (1980 р.) лейбористи поставили
вимога розширити державний сектор в економіці, обмежити вивіз капіталу,
скоротити військовий бюджет ! вийти з ЄЕС. Конференція висловилася за
відмову від ядерної зброї,. закриття всіх ядерних баз на території
Англії, супроти планів переозброєння американськими ракетами “Трайдент”
англійського підводного флоту. Це були вимоги, котрі в той чао не могли
знайти широкої підтримки серед британського загалу, і частина
лейбористів дуже скоро це зрозуміла. Лідер Майкл Фут та незгодні з цими
рішеннями праві лейбористи в 1981 р. пішли на розкол і створили СДП, яка
стала блокуватися з лібералами. В результаті утворення с-д-ліберального
альянсу сталося зрушення в двопартійній виборчій системі. В 1983 р.
альянс очолив лейборист Ніл Кіннок. Але лейбористам та лібералам і їх
союзникам не вдалося запропонувати щось солідніше програми М.Тетчер.
Таким чином, буржуазний реформізм виявився куди прийнятнішим для
пересічного громадянина Великобританії, ніж лейборизм з його
невпевненими стрибками то вліво, то вправо.
Занепад старих промислових районів металургії, вуглевидобутку,
суднобудування, передача в приватні руки галузей, де профспілки були
особливо сильні, завдало відчутного удару БКТ— головній політичній та
фінансовій опорі лейбористської партії. Після 1979 р. чисельність БКТ
скоротилася з 12 до 9 млн.чол. Лейбористи так і не знайшли відповіді на
виклик Тетчер. Консерваторів підтримують зони обновлення і піднесення, а
лейбористи спираються на зони застою та занепаду. Конкуренція між
процвітаючим Півднем і занепадаючою Північчю відбивала своєрідні
співвідношення між консерваторами і лейбористами. І це закономірно:
електроніка витісняє старі традиційні галузі, росте сектор
обслуговування, де зайняті малополітизовані високоопла-чувані “білі
комірці”, а промисловий пролетаріат, електорат лейбори-зму, звужується,
втрачає колишню провідну роль.
Сучасна Великобританія
1990 р. на парламентських виборах знову перемогла консервативна партія.
Однак місце прем’єр-міністра посіла не знаменита М.Тетчер, а її соратник
по партії Джон Мейджор, котрий в економіці та політиці притримувався
курсу, взятого урядом Тетчер. Економічні труднощі світового
співтовариства з початку 90-х років охопили також Великобританію.
Сповільнилися темпи росту виробництва. Згідно данних за 1993 р., рівень
продуктивності праці в британській економіці відстає від аналогічних
показників у Франції на 25%, у Німеччині — на 30%, в Японії— 30-40%, у
США на 50-60%. Скорочується кількість робітників, зайнятих у
промисловості. Окремі галузі для підтримки конкурентноздатності на
світовому ринку вимагають дотацій. Так вугільна промисловість щороку
потребує 18 млрд.ф.с. Парламентська опозиція, очолювана лейбористом
Джоном Смітом, гострій критиці піддає консерваторів та їх лідера
Мейджора.
В 1994 р. популярність консерваторів продовжувала падати, чому сприяв
ріст податків, а також приватизація королівської пошти, на що не
відважилась навіть М.Тетчер. До внутрішніх труднощів додаються
зовнішньополітичні. Великобританія, котра раніше безумовно слідувала у
фарватері зовнішньої політики США, з розпадом комуністичного блоку,
шукає своє нове місце у Європі та світі. Значна частина консерваторів
сумнівається в доцільності дальшого перебування Англії в Єв-росоюзі,
виступає проти поглиблення інтеграції з континетальною Європою і
підтримання тісних зв’язків з колишніми англійськими колоніями в системі
британської Співдружності. В такій ситуації розгортається критика
Дж.Мейджора за нерішучість і відсутність нових ідей. Навіть його спроби
шляхом переговорів з ІРА (Ірландська республіканська армія) та її
політичним вираженням — партією “Шин Фейн” — покінчити з екстремізмом та
тероризмом в Ольстері, де протистоять 950 тис. протестантів і 650 тис.
католиків і Великобританії доводиться щорічно витрачати з бюджету 3
млрд.дол. на утримання 17 тис. солдатів, багато хто ладен розцінювати як
капітулянтство. Тривожним сигналом для Мейджора стала поразка
консерваторів на травневих виборах 1994 р. до місцевих органів влади.
Серед консерваторів на роль лідера все більше висувається міністр
фінансів в уряді Мейджора Норман Лемонт, котрий категорично проти
перебування Великобританії у Євросоюзі.
Одна з гострих внутрішніх проблем сучасної Англії— расова. Прикмета
сучасної Англії — присутність багатьох виходців з колишніх бри-
танських колоній. їх кількіть з 0,2% населення в 50-х роках виросла до
5% на початку 90-х років. Націоналісти з Британської національної партії
стверджують, що джерелом всіх бід британців є кольорові емігранти.
Однак, прагнення ультраправих завоювати довір’я з допомогою гасла
“Британія для британців” особливого успіху не мають.
Незважаючи на те, що Великобританія з повоєнного другого перемістилася
на 6 місце у світі за обсягом ВНП (у 1989 р. він становив 830
млрд.дол.), вона й надалі залишається однією з провідних країн світу.
Складаючи лише один відсоток земної суші, Великобританія володіє значним
національним багатством та потужним потенціалом науково-технічних
досліджень. По інвестиціях за рубежем — 15% всіх світових
капіталовкладень — випереджує Японію, ФРН та Францію. 5,5 млрд. дол.
щороку дає туризм, В 1994 р. Англія з’єдналася з Францією тунелем,
котрий проритий під Ла-Маншем.
В сільському господарстві 3% працездатних задовольняє до 75% потреб в
продуктах харчування. В країні 243 тисячі фермерів 180 тис. з них є
членами збутових та постачальницьких кооперативів чільною організацією
яких виступає створена ще в 1944 р Асоціація сільськогосподарських
кооперативів, котра займається питаннями встановлення цін, заключенням
договорів тощо. Продуктивність в сільському господарстві за останні 20
років виросла в півтора рази Англія, про яку кілька десятиріч тому
писали, що вона їсть свої продукти лише 3 місяці на рік, зараз ввозить
все менше і менше сільськогосподарської продукції.
Використана література
Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи.- Запоріжжя: ЗДУ,
2003.- 77с.
Історія країн Західної Європи нового часу.- Львів: ЛНУ, 2002.- 150с.
Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки
(1945-2002).- Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003.- 560с.
Газін, Володимир Прокопович Новітня історія країн Європи та Америки
1945-2002 роки: Навчальний посібник/ В.П.Газін, С.А.Копилов; За ред.
А.О.Копилова.- К.: Либідь, 2004.- 624с.- 14-53
Історія сучасного світу:Соціально-політична історія XV-XX століть:
Навчальний посібник/ За ред. Ю.А.Горбаня.- 2-ге вид., доп. І перер.- К.:
Вікар, 2003.- 440с.- (Київському національному університету ім.Тараса
Шевченка 170 років).- 24.50
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
