Реферат
Історія Закарпаття в 1917-1920 рр.
В
роки війни становище трудящих Закарпаття стало нестерпним. Більшість
промислових підприємств була воєнізована. Під збройним примусом
військових комендатур вводився ненормовий робочий день, нещадно
придушувались найменші прояви неслухняності і непокірності. Селянство
терпіло від численних податків, реквізицій, позик, грабежів, якими
займалися військові частини. Чиновники і жандарми забирали в селян
останнє зерно, картоплю, худобу. В містах і селах Закарпаття голод косив
дюдей. З а даними мукачівського єпископа в січні 1918 року 48311 чоловік
Березької жупи не мали ніяких харчових продуктів і повністю або частково
голодували.
Доведені до відчаю, трудящі маси рішуче піднімалися на боротьбу проти
гнобителів, вимагали хліба, роботи, політичних прав. В ряді місць мали
випадки голодних бунтів, виступи проти адміністрації на підприємствах.
Докорінний поворот в боротьбі трудящих Закарпаття за соціальне і
національне визволення зробила Велика Жовтнева соціалістична революція.
«Жовтнева революція ознаменувала початок революційного переходу від
капіталізму до соціалізму в усьому світі». Про Жовтневі події в Росії
населення дізнавалось з місцевої і з центральної угорської преси. На
Закарпатті поширювались листівки соціалістичних організацій Угорщини із
закликом до трудящих наслідувати приклад російських товаришів. Вже перші
повідомлення про перемогу революції в Росії викликали відгук у містах і
селах Закарпаття. У Мукачевому, Сваляві, Береговому та інших містах
відбулися мітинги та демонстрації солідарності. Селяни відмовлялися
сплачувати податки, борги за оренду, чинили збройний опір властям
(В.Лучки, Порошкове). Велику організаторську і пропагандистську роботу
серед трудящих розгорнули колишні військовополонені, що повернулися з
Радянської Росії. Їх було близько 8 тис. чоловік. Серед них були І.І.
Мондок, І.І. Шерман, І.П. Локота, Я.І. Галгоці та інші, які пізніше
стали відомими на Закарпатті керівниками революційно-визвольного руху.
Комуністи з числа колишніх військовополонених разом з революціонерами
підпілля склали ядро першої комуністичної організації Закарпаття – групу
комуністів Руської Крайни, яка була оформлена в кінці листопада 1918
року при ЦК Компартії Угорщини.
Протягом трьох днів – із 28 до 31 жовтня в Угорщині йшли завершальні бої
проти монархії Габсбургів. Всі спроби монархістів зберегти владу над
народами Тисо-Дунайського басейну провалювалися. Долю країни вирішував
народ, який геть уже не покидав площ і вулиць, а одностайно вимагав:
«Геть монархію! Хай живе республіка!».
Влада переходила до рук Угорської Національної ради, створеної 25 жовтня
1918 року з представників лівих сил, на чолі якої стояв лідер
ліберальних кіл М. Каролі, підтриманий широкими колами робітничого
класу, селянства, інтелігенції. На бік М. Каролі переходила й армія.
Головні бої проходили в Будапешті, а 30-31 жовтня охопили практично всю
країну, в тому числі й Закарпаття, яке продовжувало залишатися в складі
Угорщини.
Демократичні верстви населення Закарпаття гаряче схвалили звернення до
народів Угорщини, складене з ініціативи М. Каролі і опубліковане 29
жовтня 1918 року – це була своєрідна програма революції. У зверненні
підкреслювалося, що в умовах монархії не можна розв’язати жодну з
проблем, які стоять перед народами країни. Звернення закликало всіх
включитися в боротьбу за повалення монархії, створення незалежної
держави, ліквідацію феодальних пережитків у всіх сферах життя,
забезпечення рівного права всім народам країни.
Масові виступи в ряді міст і сіл пройшли уже 30-31 жовтня 1918 року –
Ужгород, Мукачево, Берегове, Хуст, Свалява, Перечин, В.Бичків, Королево,
Солотвино, Ясіня.
В ході мітингів і демонстрацій знімали прапори старої монархії і
вивішували угорські національні знамена. Населення виганяло із сіл
старих чиновників-нотарів, збирачів податків, жандармів, а зміст –
поліцаїв і вимагали створення нових демократичних органів влади. В
окремих містах і селах – Хуст, Тячів, В. Березний, Порошково та ін.
мітинги і демонстрації проходили з символікою Карпатської Русі, а з
колон лунали слова гімну «Подкарпатськіе русини оставте глибокий сон».
Мітинги і демонстрації в містах і селах Закарпаття супроводжувалися
захопленням пошти, телеграфу, вокзалів, важливих залізничних і шосейних
шляхів. У Будапешт надсилалися телеграми про солідарність населення
Закарпаття з угорським народом в боротьбі проти монархії, за
демократичну республіку соціальні реформи. Газета «Неправа» – орган
СДПУ, описуючи хід політичних подій в Угорщині, 1 листопада 1918 року
відзначала, що в Февідейку (офіційна назва Закарпаття) повсюдно
підтримують перехід влади до рук Національної ради, робітники схвалюють
ідею проголошення республіки.
Якщо в столиці та в ряді великих міст Угорщини революція перемогла 31
жовтня 1918 року, то на Закарпатті, як і ряд інших країв – Хорватія,
Воєводина – вона ще продовжувалася до 2 листопада. Центром політичних
подій стало м. Ужгород. На бік страйкуючих робітників і міської бідноти
перейшли солдати гарнізону. Вирвалися на волю російські
військовополонені з табору, розташованого у передмісті Радванка. В ніч з
1 на 2 листопада 1918 року в місті було збудовано кілька барикад, в
деяких пунктах чути було стрілянину з гвинтівок і кулеметів.
Демонстранти роззброїли поліцію та жандармерію, повністю заволоділи
містом. Налякані виступом народних мас відверті монархісти покинули межі
міста.
Аналогічно відбувалися в ті складні дні події в Мукачеві, Сваляві,
Севлюші, Перечині, Порошкові та в багатьох інших містах і селах.
Прикладом можуть бути події на Перечинщині де про розмах боротьби
свідчить те, що в сутичках трьох робітників було вбито, а кілька
поранено.
Гостро проходили події в Мукачеві. 1-2 листопада 1918 року. Під контроль
було взято пошту, телеграф, міст через р. Латорицю, залізничну станцію і
основні помислові підприємства. Реакційні чиновники в паніці покидали
місто.
Під вечір 2 листопада 1918 року і в Закарпатті буржуазно-демократична
революція перемогла. В ході революційних боїв повсюдно створювалися нові
органи влади і народна варта, повинна була охороняти підприємства,
маєтки, установи, покинуті монархістами, й стежити за порядком.
На селах селяни також створювали нові органи влади, обирали варту і
брали під охорону ліси, общинні землі, худобу, зібраний в 1918 році
врожай тих поміщиків, які втекли під крила Габсбургів.
Перемога буржуазно-демократичної революції в кінці жовтня – на початку
листопада 1918 року – це велика подія в житті угорського народу, в житті
всіх народів, які населяли Угорщину. За прикладом народів Росії та
України, які звільнилися від гніту династії Романових і в жовтні 1917
року здійснили соціалістичний переворот, за прикладом німецького народу,
який повалив монархію Гогенцолерів, народи Угорщини повалили більше як
200-літній гніт Габсбургів. Революція здійснена спільними силами
угорського народу й інших народів країни. У боротьбі проти монархії
єдналися різні політичні сили Угорщини: буржуазія і поміщики, які
прагнули зміцнити свою владу в країні і це вдалося їм, робітники,
селяни, прогресивна інтелігенція.
Важливим кроком на шляху поглиблення революції стало проголошення
Угорщини народною республікою. Справа в тому, що і після повалення влади
Габсбургів значні кола в Угорщині противилися вимогам мас проголосити
республіку. Не мав чіткої позиції з цього питання і сам М. Каролі –
голова партії незалежності. Із його виступів можна було судити, що
питання про форму державного ладу буде поставлене в Національних зборах
не скоріше весни 1919 року. Народ вимагав проголошення республіки. Ці
вимоги зростали з кожним днем. Національна рада без парламенту 16
листопада 1918 року проголосила Угорщину «народною республікою». Це була
велика подія в історії Угорщини. На карті Європи з’явилася ще одна
демократична країна – Угорська республіка. Першим президентом Угорської
республіки став популярний політичний діяч, якого підтримували знані
кола і на Закарпатті. Народ вітав ті демократичні перетворення, які
обіцяв здійснити М. Каролі як президент.
І тільки Москва в особі В.І. Леніна заявила про своє незадоволення.
Керівники радянської держави хоч гідно цінили перемогу революції, але
хотіли чим швидше бачити Угорщину соціалістичною.
Революція в Угорщині перемогла. Народ вітав її. Але становище країни
залишалося дуже складним. Це повністю проявилося і на прикладі
Закарпаття. В післяреволюційні дні в краї продовжувався спад
виробництва. Розрив економічних зв’язків з Австрією і Чехословаччиною,
куди вивозилась значна кількість продукції ряду підприємств, приводив до
дальшого згортання промислового виробництва, зростання безробіття. Крім
того, в Закарпатті, як і в Угорщині загалом, в післяреволюційні часи ряд
капіталістів навмисне закривали заводи під різними приводами, щоб цим
ускладнити обстановку в країні, вимагати повернення до старих порядків.
У зв’язку із розвалом промисловості загострювалося робітниче питання як
в Закарпатті, так і в Угорщині загалом. Зростала армія безробітних. На
Закарпатті більше 50% кадрових робітників були без постійної роботи, а
допомогти їм ні підприємці, ні держава не давали. Зростання інфляції до
розорення робітників. Залишалися невирішеними й інші питання життя
робітників.
Складним залишалося становище на селі, де було зайнято більше 80%
населення. Жменька поміщиків володіла більшістю земель, лісів, а
селянство залишалося малоземельним і безземельним. На селах зростали
напівфеодальні форми експлуатації селянства. Багато терпіло селянство
від реквіровок зерна, худоби, транспорту на користь армії. Розорювали
селян і великі податки та борги.
Завдяки старанням М. Каролі, як голови уряду, заходам СДП Угорщини, яка
мала значний вплив на маси протягом листопада-грудня 1918 року було
зроблено значні кроки на шляху вирішення демократичних перетворень. Уже
17-20 листопада були прийняті закони про свободу страйків, демонстрацій,
спілок, преси, про розширення прав заводських комітетів, про тривалість
робочого дня для різних категорій зайнятих, про порядок виборів до
національних зборів і т.д.
Селяни Закарпаття вітали закон, але шкода, що уряд не вживав заходів до
його здійснення. В цих умовах селянство Закарпаття, як і багатьох інших
регіонів Угорщини, самостійно почало здійснювати переділ земель.
Про напруженість, яка панувала в селах Закарпаття в кінці 1918 року,
свідчать численні донесення жупанів, під жупанів, комендантів
жандармських загонів у Будапешті з проханням виділити додаткові резервні
збройні сили для «утримання порядку».
Ue
hE
hE
hE
hE
hE
hE
hE
hE
hE
p
?////////////ic//I/AAAA
Ue
TH
r‚j
l
p
hR
hR
…i†B?ooooooooocUUUUUUUUUUUUUUU
gdi E
gdeZu
hy
hy
Лідери демократів М. Каролі, О. Ясі, Ж. Кунфі висунули ідею: «Всім
народам надати максимальну волю та права, але в єдиний Угорщині».
Оскільки уряд Угорщини у вирішенні всіх проблем як соціальних, так і
національних проявляв хитання, то справи все більше прибирали до своїх
рук Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, які наприкінці
1918 року виникали майже у всіх містах і селах Угорщини. Повсюдно вони
з’являлися і в населених пунктах Закарпаття.
Серед істориків немає єдності щодо часу появи перших Рад в Угорщині і на
Закарпатті. Одні вважають, що перші Ради почали виникати на початку 1918
року, а далі зростала їх кількість у червні-серпні. Інші твердять, що
Ради виникали лише з кінця жовтня 1918 року. Аналіз джерел і літератури
дає підстави нам підтримувати першу точку зору і наголосити на тому, що
Ради як політичні органи почали виникати уже протягом першої половини
1918 року. Як правило, вони виникали в ході гострих соціальних і
національних конфліктів – січневий страйк, солдатське повстання в
лютому, страйк у червні 1918 року і т.д. Однак, виникнувши в ході
сутичок, Ради діяли недовго. Як правило, з настанням нормального
становища ради або припиняли свою діяльність, або власті розганяли їх.
Серед Рад, що найактивніше діяли, треба виділити Мукачівську, створену в
кінці жовтня на загальних зборах представників робітничих колективів
міста. Ради тримали під контролем міський банк, пошту, телеграф. З
Мукачівської фортеці були випущені політв’язні.
Активно працювала Карпатська Руська Рада, створена в Сваляві 8 грудня
1918 року. Головою Ради був І. Туряниця, а секретарем М. Комарницький.
Серед керівників важлива роль належала робітнику з Чинадієва В.
Желєзняку.
Не принижуючи ролі соціальних аспектів діяльності Рад на Закарпатті,
зазначимо, що головним все ж було національне питання. На порядку дня
стояло кілька можливих аспектів. Перше, – це створювалися нові умови для
збереження Закарпаття в складі угорської держави. Уряд М. Каролі рішуче
відмежовувався від старої політики жорстокого національного гноблення і
обіцяв усім народам, які проживали на території Угорщини, максимум
свободи, право формувати свою національну державність.
Другий шлях вирішення питання про Закарпаття був більш реальним і
повсюдно підтримувався – це приєднання до України. Потяг слов’янського
населення Закарпаття до України, а відтак і до Росії не є випадковістю.
Орієнтація на Схід була традиційною.
21 січня 1919 року на з’їзд в Хусті зібралося 420 представників від 175
населених пунктів. Народні обранці прийняли рішення добиватися
возз’єднання Закарпаття з «усією Україною», під якою робітничо-селянські
делегати розуміли Радянську Україну. Та в цей час вирішальний час
реакційні елементи – буржуазні націоналісти , різного роду запроданці з
емігрантів із Закарпаття в США зрадили інтереси народу. Налякані
розмахом революційної боротьби трудящих, вони на чолі з А. Волошином, Г.
Жатковичем, А. Бескідом, братами М. та Ю. Бращайками та іншими
підтримали продиктоване імперіалістами Англії, Франції та США рішення
Паризької конференції про включення Закарпаття до Чехословаччини.
За прикладом і при підтримці угорського пролетаріату, який переміг у
соціалістичній революції і створив Угорську Комуну, 22-24 березня 1919
року на більшій частині території Закарпаття (крім окремих сіл
Ужгородщини, Тячівщини і Рахівщини, які ще в січні 1919 року були
окуповані чеськими та румунськими військами) було встановлено владу Рад.
Незважаючи на короткочасність свого існування (в Угорщині – 133 дні, а
на Закарпатті до 40 днів), Радянська влада мала винятково важливе
політичне значення. Вона здійснила ряд соціалістичних перетворень в
різних галузях економіки і культури. В складі Угорської Радянської
Республіки трудящі Закарпаття одержали територіальну автономію.
На початку квітня 1919 року на Закарпатті відбулись вибори до нових
органів влади. Виборчими правами користувалися всі трудящі. В ході
виборчої кампанії були створені або обновлені сільські і міські Ради
робітників, солдатів і селян.
Для керівництва поточними справами ради створювали виконавчо –
розпорядчі органи – директоріуми, а останні – управління, відділи та
комісії. Згідно з проектом «Конституції Руської Крайни», вищим органом
влади на Закарпатській Україні повинен був стати крайовий з’їзд Рад. Але
наступ інтервентів перешкодив скликанню цього з’їзду.
Після перемоги пролетарської революції на території Закарпаття почали
створюватись об’єднані організації Соціалістичної партії Угорщини, куди
входили комуністи та ліві соціалісти. На кінець березня 1919 року ці
організації існували в усіх жупах, округах, містах і в ряді сіл
Закарпаття.
З кінця березня 1919 року на Закарпатті почалась націоналізація банків,
транспорту, промислових підприємств і майстерень, де працювало понад 20
чоловік. Зарплата робітників підвищувалась на 20 і більше %. Всюди
встановлювався 8-годинний робочий день. На фабриках і заводах були
створені контрольні робітничі ради або робітничі комісії. Крім того,
уряд призначав спеціальних уповноважених – виробничих комісарів. Вони
замінили колишніх директорів.
За Декретом Радянського уряду Угорщини від 3 квітня 1919 року поміщицькі
володіння, які мали понад 100 гольдів (57 га) орної землі, підлягали
конфіскації. Як з’ясувалось пізніше, радянський уряд Угорщини допустив
істотну помилку, не розподіливши серед селян частину конфіскованої у
поміщиків землі.
Правда, дрібні наділи перебували у приватній власності, а це в умовах
Закарпаття, де налічувалась значна кількість дрібних господарств, було
схвально прийнято трудящим селянством. Селяни верховинських районів
безкоштовно одержали пасовиська. В деяких селах, зокрема на Свалявщині
та Берегівщині, бідняки почали самоччино ділити землі.
Діяльність органів Радянської влади на Закарпатті була дуже
різноманітною. Великі житлові будинки націоналізовувались і передавались
у розпорядження квартирних комісій та домоуправлінь для заселення
робітниками. За рішенням Радянського уряду були скасовані всі ранги і
титули, станові привілеї. Для робітників і бідних селян запроваджувались
безкоштовні прийоми в лікарнях. Почала здійснюватись програма загального
обов’язкового навчання дітей до14-річного віку. Церква відокремлювалась
від держави і від школи. Викладання 2закону Божого» в школах
заборонялося. Але в результаті протидії зрадників і капітулянтів ці
декрети на Закарпатті виконувалися не послідовно.
Велике значення для культурного будівництва на Закарпатті мало
розпорядження Радянського уряду про впорядкування українського
правопису. Видавались газети угорською та українськими мовами.
На сторожі завоювань Радянської влади стали збройні сили Червоної армії
Угорщини. На Закарпатті формувались національні частини Угорської
Червоної гвардії та Червоної Армії – Русинська Червона дивізія та
окремий Русинський батальйон.
Світова буржуазія поспішала задавити Радянську владу в Угорщині.
Організовуючи агресію, імперіалісти особливу увагу звернули на
Закарпаття, щоб тут не могли з’єднатися армії Радянської Росії і
Радянської Угорщини.16 квітня 1919 року боярська Румунія напала на
Угорську Радянську Республіку, а 23 квітня інтервенцію почали і війська
буржуазної Чехословаччини.
Окупувавши землі Закарпатської України, чеські і румунські війська та їх
посібники встановили кривавий режим військової диктатури. Для придушення
революційного руху окупанти використовували регулярну армію, поліцію,
жандармів, чиновників. Чиновницький апарат на Закарпатті в порівнянні з
довоєнним часом збільшився в 5-6 разів, кількість жандармів і поліцаїв –
зросла в 10 разів.
За Сен-Жерменською угодою від 10 вересня 1919 року міжнародна реакція,
нехтуючи волею трудящих, насильно включила Закарпаття до складу
Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь». Її територія становила
12097 км2, населення – 5572028 чоловік.
В ряді сіл краю продовжували свою діяльність директоріуми і Ради. Вони
організували збори і страйки трудящих, очолювали селянські виступи за
розподіл земель.
Піднесенню революційного руху сприяли успіхи Червоної Армії на
радянсько-польському фронті в 1920 році. В містах і селах проходили
мітинги солідарності, на яких висувалися вимоги до уряду Чехословаччини
не допомагати польській армії, відверто заявити про нейтралітет,
встановити дружні відносини з Країною рад.
Кульмінація політичної боротьби припадає на грудень 1920 року. Конфлікт
вибухнув у Празі, де урядові сили допомагали керівникам правих сил
соціал-демократів захопити все майно ЧСДП, позбавивши на нього права
Марксистської лівої. Комуністичні радикали використали це як привід і
натяк до масового виступу і спробували провести загальнодержавний
страйк, який почав 11 грудня в Празі.
Страйк продовжувався п’ять днів, з 16 до 21 грудня. Найбільш масовими
були виступ трудящих у В.Березному, Перечині, Порошкові, Сваляві, Хусті,
Тересві, Тячеві, Ясінях і т.д.
Грудневий виступ трудящих Закарпаття, як і всієї Чехословаччини, мав
яскраво виражений політичний характер і свідчив про складності
політичної обстановки в країні. Його провал розкрив слабкі сторони
революційного руху: відсутність достатньої організованості трудящих,
зокрема робітничого класу, недостатні зв’язки робітників із дрібними і
середніми верствами міста і села, з з передовою інтелігенцією і т.д.
Досвід грудневих виступів, як і політичної та соціальної боротьби перших
років існування самостійної Чехословаччини, з успіхом був використаний
в наступні періоди.
Використана література:
Історія міст і сіл УРСР, К., 1969, С. – 33-39.
Нариси Історії Закарпаття, Том ІІ, Ужгород, «Закарпаття», 1995, С. –
39-144.
Закарпатський облдержархів, ф. 4, оп. 1, спр. 845, арк. 27.
Закарпатський облдержархів, ф. 772, оп. 3, спр. 1330, арк. 20-21
50 років Великої Жовтневої соціалістичної революції. Постанова ЦК КПРС.
Тези ЦК КПРС. К., 1967, стор. 47.
Шляхом Жовтня.Збірник документів, т. 1. Ужгород, 1957, стор. 48.
Б.Співак, М.Троян. 40 незабутніх днів, стор. 24
Rau?er A. P?ipojeni Podkarpatske Rusi. – S. 68.
Борщак І. Названа праця. – С. 31.
Борщак І. Названа праця. – С. 33-34.
Ванат І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини. Т. 1. –
С. 77-78.
Копчак В., Копчак С. Население Закарпатья за 100 лет – Львов, 1997. –
С. 83
ДАЗО, ф. 29, оп. 3, од. зб. 88, арк.. 42-67.
Б. Співак. Сторінки історії. Ужгород, 1962, стор.15.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
