UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДіяльність ООН в умовах «холодної війни» (реферат)
Автор
РозділМіжнародні відносини, ЗЕД, міжнародна економіка
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось13786
Скачало1138
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Н.

 

Система опіки включала а) території, що були підмандатними в системі

Ліги Націй; б) території, що відійшли від переможених держав у

результаті другої світової війни, і в) території, які добровільно уклали

угоди про опіку з розвинутими державами.

 

Загалом у систему опіки потрапило 11 територій: Нова Гвінея (Австралія),

Камерун і Тоголенд (Франція), Сомалі (Італія), Західне Самоа (Нова

Зеландія), Камерун, Танганьїка і Тоголенд (Великобританія),

Руанда-Урунді (Бельгія) та ін..

 

Основне завдання системи опіки полягало в тому, щоб: зміцнювати

міжнародний мир й безпеку; сприяти політичному, економічному,

соціальному й культурному розвиткові населення підопічних територій,

його прогресу в напрямі до самоврядування або незалежності; заохочувати

поважання прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси,

статі, мови та релігії.

 

У 1957р. частина Тоголенд, що перебувала під опікою Великобританії,

стала державою Гана. У 1960р. підопічна Франції частина Тоголенд

проголосила себе Республікою Того. Сомаліленд у 1960р. вийшла з-під

опіки Італії й стала державою Сомалі. Так поступово міжнародна система

опіки приносила позитивні результати.

 

Паралельно з роботою в країнах, що потрапили в систему опіки, ООН

приділяла увагу несамоврядним територіям. У 1946р. налічувалося 72 такі

території. Основою діяльності ООН у цьому напрямі стала «Декларація щодо

несамоврядних територій». Вона передбачала сприяння підвищенню добробуту

жителів, розвиткові самоврядування, економічному, політичному,

соціальному й культурному прогресові.

 

Слід зазначити, що в Декларації не йшлося про надання незалежності

колоніям. Великі держави в 1945р. висловили лише згоду «максимально

сприяти добробуту населення цих територій у межах системи міжнародного

миру й безпеки».

 

Першим кроком ООН у цьому напрямі було створення в 1946р. Комітету з

інформації щодо несамоврядних територій. Комітет вивчав інформацію,

надану відповідними адміністраціями, і давав рекомендації Генасамблеї.

Більш рішучі антиколоніальні позиції займали Генасамблея та її Четвертий

комітет. З часом вони почали вимагати від урядів, щоб їхні щорічні звіти

містили політичну інформацію. З радикальними змінами у світі

антиколоніальні позиції в ООН міцніли. Це яскраво виявилося в дебатах з

палестинського питання, в обговоренні проблеми боротьби Індонезії за

незалежність від Нідерландів, ситуації в колишніх італійських колоніях

Лівії, Еритреї та Сомалі, становища в Алжирі, Марокко та Тунісі. В

1956р. Марокко і Туніс стали незалежними державами.

 

Але домінування в ООН США та інших західних великих держав перешкоджало

ухваленню Генасамблеєю рішучих резолюцій антиколоніального характеру. В

1960р. у складі Генасамблеї відбулися радикальні кількісні та якісні

зміни. Після 1945р. 35 територій, що здобули незалежність, стали членами

ООН. 14 грудня 1960р. Генасамблея прийняла історичну Декларацію про

надання незалежності колоніальним країнам і народам. Про силу

антиколоніальних настроїв у світі і в ООН переконливо свідчив уже той

факт, що ніхто не наважився проголосувати проти і лише 9 країн

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] 7 [8] [9] [10] [11]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ