.

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
648 14348
Скачать документ

Курсова робота

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну

План

Вступ

Розділ І. Половецькі топоніми як дзеркало реалій IX-XII ст.

1.1. Дешт-і- Кипчак – частина великого євразійського степу

1.2. Інгулець – як віха на шляху номадів

1.3. Останні тюркомовні господарі західної окраїни великого степу

Розділ ІІ. Козаки – спадкоємці номадів

2.1. Генезис козацтва

2.2.Межиріччя Інгульця та Інгулу – внутрішня територія Запорізької Січі

Розділ ІІІ. Систематизація етимології гідронімів

3.1. Етимологія Інгульця

3.2. Малий Інгул

3.3. Етимологія гідронімів притоків Інгульця

3.4.Лексико – семантична систематизація гідронімів басейну Інгульця

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Складовою частиною країнознавства є топоніміка, яка тісно пов’язана з
географією, історією, лінгвістикою, етимологією.

Ономастика (від гр. onomasti-k6s – той, що відноситься до назви) –
розділ лексикології, що вивчає власні назви. Топоніміка (від гр. topos –
місце, та onyma – ім’я, назва) – розділ ономастики, що вивчає
географічні назви (топоніми), їх походження, функціонування, смислові
значення, зміну написання, вимову і т.д. Гідроніміка – це підрозділ
топоніміки, який займається виключно гідронімами – власними
географічними назвами водних об’єктів території: річок, балок, байраків,
вибалок, джерел, єриків, приток, рукавів, ручаїв, річищ, струмків та
інших. Гідронім (від гр. ???? «вода» ?????, ????? «ім’я, назва»). В цій
праці ми не досліджуємо лімнонімію (від гр. ?????, ?????? «стояча вода,
водойма, море, озеро, лиман, ставок, болото, та ін.»).

Топонімія – сукупність географічних назв (топонімів) певної території.
Звідси гідронімія – це сукупність гідронімів якої-небудь території.

Дана наукова робота є першою спробою комплексного дослідження ономастики
окремого регіону – Кривбасу та басейну річки Інгулець.

Актуальність наукової роботи полягає в дослідженні історичного минулого
Криворізького регіону, як складової частини України. Систематизація
тюркського спадку в українській топоніміці є доказом асиміляції
тюркомовних племен зі слов’янськими, які стали основою української
нації, та доказом безперервності людської цивілізації та освоєння цих
земель.

Об?єкт – географічні назви Криворізького регіону.

Предмет дослідження – група власних назв зазначеної території –
гідроніми.

Фронтальне гідронімічне обстеження території Кривбасу та прилеглих
районів Дніпропетровської, Кіровоградської, Херсонської та Миколаївських
областей здійснюється вперше. Власне кажучи, досліджується ономастика
верхньої частини басейну річки Інгулець. Незважаючи на те, що окремі
назви цього регіону (в першу чергу, назви річок) здавна привертали увагу
дослідників, загальний стан збору й аналізу ономастичного матеріалу цієї
території вкрай недостатній. У вітчизняній та зарубіжній ономастиці
склалися два основних напрямки вивчення власних назв – аналіз окремих
груп ономастичної лексики всієї мовно – етнічної території, в даному
випадку України, і ономастичні дослідження окремих регіонів. В розвитку
власних назв велику роль відіграє місцева традиція, історико –
географічні умови певного краю, діалектні особливості.

Мета наукової роботи – інвентаризація водних об’єктів Інгулецького
басейну.

Протягом останніх трьох десятиліть масово зникають прісноводні об’єкти в
досліджуваному регіоні внаслідок непродуманої агротехнічної та
індустріальної політики. Спорудження водосховищ на Інгульці та його
притоках призвело до зміни динамічних та геометричних характеристик цих
річок. Ці водосховища поглинули частину балок та затопили родючі землі
українського чорнозем’я та похоронила частину скіфських, половецьких та
козацьких могил – історичного надбання України та рельєфної особливості
цього краю. Стік значної частини притоків зарегульований ставками з
метою зрошування. Це призводить до стагнаційних процесів в водних
артеріях. Стагнація прісноводних об’єктів поєднана з злочинним скидом
високомінералізованих вод промислових хвостосховищ призводить до
солонцювання чорноземів та затравлення вод Інгульця та Дніпра і змінює
екологію Чорного моря. Для зменшення отрути в Інгульці прокладено канал
Дніпро – Інгулець. Для забезпечення Кривого Рогу питною водою прокладено
канал Дніпро – Кривий Ріг. Взаємозв’язок між існуванням гідроніму та
водного об’єкту не оспорюється ніким – якщо немає одного, то існує і
другого.

В Кривбас ми включаємо верхню частину басейну річки Інгулець з
притоками, де знаходяться місто Кривий Ріг, Криворізький, Широківський,
П’ятихатський райони Дніпропетровської області, та Долинський,
Петрівський, Олександрійський райони Кіровоградської області.

В географії давно вже існує термін Кривбас – Криворізький басейн. Ця
назва закріпилася за регіоном, де пролягає багата залізорудна жила і цей
регіон збігається з верхньою частиною Інгульця. З точки зору
мовознавства цей залізорудний басейн правильніше було б називати Інгбас
– Інгулецький басейн. (Додаток №5)

Басейн ріки (від франц. Bassin – водойма) – частина суходолу, з якого
відбувається природний стік води в річку (річкову систему). Басейн річки
складається з поверхневого та підземного водозборів. Коли площі
поверхневого та підземного водозборів збігаються, поняття басейн річки й
водозбір тотожні. Визначити межі підземного водозбору складно, тому
розрахунки й аналіз площ басейну ріки здійснюють відносно площі
поверхневого водозбору. Ототожнення розмірів басейну ріки й поверхневого
водозбору може мати певні похибки для малих річок і для більших басейнів
з певними геологічними умовами, які забезпечують між басейновий
водообмін (наприклад за умови розвитку карсту). Межі між окремими
басейнами річки проходять по вододілах. Форми і розміри басейнів бувають
самі різні і залежать від географічного положення, рельєфу і геологічної
будови місцевості. Притоки мають свої невеликі басейни, загальна
сукупність яких складає площу басейну головної річки. До основних
характеристик басейну ріки, крім його площі належать довжина, пересічна
та найбільша ширина, похил, пересічна висота й коефіцієнт асиметрії
басейну.

Назва Кривбас закріпилася в 50 – 60 роках минулого століття по аналогії
з Донбасом – Донецьким басейном. Вугільний басейн річки Сіверський
Донець знаходиться біля міста Донецьк, і населення Радянського Союзу
сприйняло назву басейну як похідну від назви міста, яке було більш
відоме ніж річка Сіверський Донець. «Донецьк заснований у 1869 р. як
селище Юзівка, що виникло поблизу овечого хутора навколо металургійного
заводу. Це підприємство збудував англійський промисловець Джон Джеймс
Юз. В 1924 р. Юзівку перейменовано в Сталіно, а в 1961 р. – в Донецьк.
Сучасна назва міста походить від найменування річки Донець. Звідси і
Донбас, Донеччина. Річка ж отримала свою назву від слова Дон, так давнє
плем’я аланів, які є родичами осетинам Кавказу, називали всяку воду,
звичайно і річки. В цьому можна пересвідчитися, знайшовши на карті річки
Осетії».

Саме місто лежить на березі річки Кальміус, яке не належить до басейну
Сіверського Дінця. Звідси почали виникати назви місць залягання корисних
копалин, інколи не прив’язаних до басейнів річок, як похідних від
найбільших промислових місць – Кузбас чи Кривбас.

Відмітимо лише, що притоку населення в Кривбас сприяло відкриття
покладів залізних руд, і збільшення населення Кривого Рогу припадає на
50-70 роки минулого століття. Тому левова частка топонімів цього регіону
сформувалися лише нещодавно.

Розділ І. Половецькі топоніми як дзеркало реалій IX-XII ст.

1.1 Дешт – і – Кипчак – частина великого євразійського степу.

Е.Зюсс ввів в 1883 році в географію поняття Євразія – найбільшого
материка Землі. Посередині цього материка розтягнувся Євразійський або
Великий степ. Він простягався від Жовтого до Чорного моря, до витоків
Дунаю. Починаючи з IV століття весь цей простір зайнятий тюркомовними
кочівниками, які мігрують за короткий час з центральної Азії на захід і
схід. Нас цікавить західна частина великого степу від Монголії до
Європи, яка пізніше отримала назву Дешт-і-Кипчак.

“Дешт–і–Кипчак – Кипчакський степ. Назва арабських та персидських
джерелах ХІ-XV ст. степів, простягаючихся від Тянь – Шаню до гирла
Дунаю. Дешт – і – Кипчак ділився на західний Кипчак та Східний Кипчак,
границями між ними являлись Урал та р. Яик (суч. Урал). Територія
Західного Кипчака в руських літописах відома під назвою “Половецька
земля” (кипчаки – половці руських літописів)”.

Простір Дешт-і-Кипчака зворушувало кого завгодно. Перед ними володіння
Римської імперії могли здаватися жалюгідною провінцією, а Візантія –
глухим повітом. На заході Дешт-і-Кипчак починався в Альпах, у витоків
Дунаю та простягався на тисячі кілометрів далеко на захід – за озеро
Байкал: вісім місяців займав шлях зі сходу на захід.

Цей простір на протязі всієї історії людства був шляхом, яким Азія
проникала в Європу. Цей степ був домівкою для кочівників, козаків. По
цьому степу пролягав великий шовковий шлях. Через басейн Інгульця
пролягав найбільший шлях із Польщі та України в Крим та Малу Азію –
Чорний шлях.

«Кочівники направили свої зусилля на подолання виклику степу. Природа
цього стимулу скоріш схожа на природу стимулу заморських країн, чим не
плодючих земель. Між степом і морем спільним являється те, що вони
обидва відкриті людині тільки для пілігримства або тимчасового
перебування. Ні степ ні море (окрім оазисів та островів) не можуть
надати людині місця для постійного перебування. Але і степ, і море дають
широкий простір для пересування на відміну від тих місць, де люди вели
осілий спосіб життя. Однак, як плата за цю благодать людина як в степу,
так і в морі приречена на постійний рух, або ж взагалі покинути ці межі,
підшукав собі притулок де-небудь на terra firma. Таким чином, є певна
схожість між ордою кочівників, вимушеним підкорятися щорічним циклам,
пересуватись з одного місця на друге в пошуках нових пасовиськ, та
риболовецьким флотом, адже навігація також підкорена порам року, а
флотилія торгових суден цілком співставна з караваном верблюдів,
завантаженим товарами та бредучим через пустелю до торгових центрів. Так
і морські пірати схожі з тими жителями пустелі, що здійснюють напади на
торгові каравани. Між іншим, порівняння можна продовжувати і
продовжувати». «Стимулююча дія морського шляху, можливо, сама сильна
серед всіх, яким піддаються народи, що мігрують». «Жахливі фізичні
умови, котрі їм вдалось покорити, зробили їх в результаті не хазяїнами,
а рабами степу. Кочівники стали вічними полоненими кліматичного і
вегетативного річного циклу».

“Половці, кипчаки, кумини – середньовікова народність тюркської групи. В
Х ст. займали територію С.-З.- Казахстана, межуючи з кимаками, огузами
та хазарами. Ропадались на низку племен, вели кочовий спосіб життя. В
середині Х ст. перейшли вслід за тюрками – огузами Волгу та ринули в
степи Північного Причорноморя та Кавказа. Величезна територія, зайнята
половцями від західних відрогів Тянь – Шаню до Дунаю, в ХІ-ХV ст.
названого Дешт – і – Кипчак (Половецький степ). У половців не склалося
єдиної держави. В ХІ – поч. ХІІІ ст. у них були окремі племенні союзи на
чолі з ханамим (князями). Основним заняттям було скотарство, але в ХІІ
ст. в Половецькій землімались міста, в склад населення котрих, поруч с
аланами, булгарами, руськими та ін., входила і частина половців. Східні
(Заволзькі) половці були тісно повязані з Середньою Азією, Західні
половці знаходились в постійних зносинах з Русью, Візантією, Угорщиною.
Вперше половці згадані в руських літописах під 1054. Незабаром почалися
їхні набіги на руські князівства, з котрими часто укладали союзи. В 1223
половці виступили проти монголів разом з руськими, але в битві при р.
Калка були розбиті. В результаті наступної багаторічної боротьби з
монголами Східні Кипчаки були включені в склад Золотої Орди, а їх землі
в т. ч. степний Крим з його містами увійшли в неї. Частина половців при
нашесті Батия відкочували спочатку в Угорщину, а потім в Болгарію и там
розчинились серед місцевого населення”.

1.2. Інгулець – як віха на шляху номадів.

«Спільність кочівників є суспільством, у якого не має історії.»

Відрадно відмітити, що наша річка Інгулець потрапила в список вибраних,
які вперше в історії всього людства були вдостоєнні уваги батька історії
– Геродота: «54. Наступною в послідовності йде п’ята річка, яка
називається Пантікап, яка подібно Борисфену тече з півночі на південь і
розпочинається з озера. Простір між цією річкою і Борисфеном займають
скіфи, які задіяні в сільському господарстві. Після того, як Пантікап
оросив їхні землі, він тече через Гілею і впадає в Борисфен». (Додаток
№6)

Геродот описував історію і географію нашого краю ще за часів скіфів.
Іраномовні гідроніми скіфів не могли зберегтися до нашого часу, і тому
безперспективні будь – які спроби скласти етимологію гідронімії від
іранських коренів. Тому, в нашому дослідженні ми свідомо не розглядаємо
будь – який метод штучного виведення сучасних назв від іранських.
Етимологію сучасної топоніміки регіону, що розглядається, можливо
виводити лише з тюркських та слов’янських мов.

Історія людства вивчена вкрай нерівномірно. В той час, коли
послідовність подій та зміна суспільних формацій в Європі на Близькому
Сході була викладена в загальнодоступних зведених працях вже в кінці ХІХ
ст., а Індія та Китай описані в початку ХХ ст., величезна територія
євразійського степу ще чекає свого дослідження. Особливо це стосується
періоду до появи на історичній арені Чінгісхана, коли в
центральноазійському степу склалися і загинули два чудових народи –
хунни і древні тюрки, а також багато інших, що не встигли прославити
свої імена.

Тюркські мови по своїй діалектології дуже схожі – мови більше
називаються за назвами етносу, ніж за мовними відмінностями. В ході
своєї діалектики тюркські мови за тисячі років існування майже не
зазнали змін. Представники різних народів, що розмовляють на тюркських
мовах, без підготовки розуміють один одного. Мови, які нині називають
тюркськими склалися в глибокій давнині. Слово «тюрк» за півтори тисячі
років кілька разів змінювало значення. В V ст. тюрками називалася орда,
що об’єдналася навколо князя Ашина в північному Китаї та склала в
VI-VIII ст.ст. невеликий народ, що розмовляв по-тюркському. Але сусідні
народи, що розмовляли на тій же мові, тюрками не називалися. Араби
називали тюрками всіх кочівників середньої і центральної Азії без
врахування мови. Рашид-ад-Дін почав розрізняти тюрків та монголів,
очевидно, по мовній ознаці, але в наш час тюрк – це виключно
лінгвістичне поняття без врахування етнографії та походження.

В нашому дослідженні ми проводимо лінгвогенез до половецької
(кипчакської) мови лише тому, що часи половецького освоєння басейну
Інгульця найбільше від інших тюркських етносів знайшло своє відображення
в історичних хроніках сусідніх народів, особливо в руських хроніках.
Більшість тюркських народів лише на короткий час затримувалися в басейні
Інгульця на шляхах своєї міграції – гуни, булгари.

«У ІХ ст. н. ери фінське племя угрів (мадярів) оселилося в сусідстві з
хозарами за Доном. Під натиском печенігів, які рушили з Азії, угри пішли
на захід. Ґрегуар висловив думку, що вони досить довгий час мешкали між
Дніпром та Богом. Константин Порфірородний називає річку Хінгулус в
країні угрів, — це на думку Інгул або Інгулець. Країну угрів він називав
«Лебедія»».

Інші – печеніги, берендеї, торки, каракалпаки – були сусідами половців і
підданими Київської Русі. «У «Словнику тюркських мов» Махмуда
аль-Кашгарі, складеному в 70-х роках XI ст., подано мапу, на якій руси
показані на північ від печенігів». Їх, якраз, Київські князі
використовували як «санітарну зону» проти половецьких набігів. Половці
не мали на меті експансію в руські землі північніше річки Рось.

«Автор книги 983 р. «Країни світу», в якій він використовував джерела ЇХ
ст., неперевершений щодо точности, описував країну Русь так: «Від неї на
схід — печеніги, на південь — Дунай, на захід — слов’яни, на північ —
пустеля. Південна й південносхідня межа її лежить від Дніпрової луки до
гір Дінця та Дону.»

«За пізніших часів термін «Русь» стосували переважно до Київського
князівства, і він деякою мірою був синонімом Київщини. У ХІ-ХІП ст.
літописи строго відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших
князівств. «Поїхати на Русь» означало по-їхати на Київщину. Під 1149
роком Новгородський літопис записав: «йде архиепископ Новгородский
Нифонт в Русь», себто в Київ. Року 1165 Новгородський літопис (третій),
зазначає ще точніше: «ходи игумен Юрьевский (новгородського манастиря) .
. . в Русь, в Киев град». Таке було розуміння слова Русь і в
Суздальщині. Року 1180 Суздальський літопис нотував: «йде князь
Святослав .. . с половцьі поганими, с черниговцьі из Руси на Суздаль
ратью». Року 1155 пише Іпатіївський літопис: «Юрий Володимирович… йде
из Суздаля в Русь й приде Києву».

«Багато народів пройшло з Азії на захід чорноморськими степами, але
ніколи, хоч яка жахлива бувала навала, вона не винищувала всього
населення. Не було миті, коли б поривався зв’язок між старшими
мешканцями та новими насельниками, між носіями старої та нової культури.
Так передавалися від одного народу до другого господарські традиції,
звичаї, культурні зв’язки»

«Як бачимо, номадична відповідь на виклик, що повторюється та
посилюється, дійсно був ривком. В перший прихід засухи доземлеробні
предки кочівників від полювання перейшли до землеробства, перетворивши
полювання в додатковий та допоміжний промисел. А в період другого
ритмічного приходу засухи патріархи номадичної цивілізації сміливо
повернулися в степ та пристосувалися до життя в таких умовах, в яких не
могли би існувати ні землероби, ні мисливці. Засушливу степ міг освоїти
тільки пастух, але щоб вижити там і процвітати, кочівник пастух повинен
був постійно удосконалювати свою майстерність, виробляти та розвивати
нові навики, а також особливі моральні та інтелектуальні якості.

Якщо порівняти кочову цивілізацію з землеробною, то можна помітити, що у
номадизма є певні переваги.

По перше, доместикація тварин – мистецтво більш високе, ніж доместикація
рослин, оскільки це перемога людського розуму та волі над менш слухняним
матеріалом. Іншими словами, пастух – більший віртуоз ніж землероб, і ця
думка зафіксована у відомому відривку із сирійської міфології: «І пізнав
Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала:
Набула чоловіка від Господа. А далі вона породила брата йому Авеля. І
був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деякім часі, і
приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від
своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на
Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І
сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось. (Буття:4, 1-5)»

Для кочівників водні об’єкти, якщо вони були значнішими, були, скоріше,
перешкодами, ніж водним шляхом. При своїх кочів’ях через такі значні
водні бар’єри, як Дніпро, Буг, Інгулець та Інгул нижніх течій номади
повинні були ризикувати життям та товаром при переправах. Тому існували
певні місця, де кочівники переправляли свої вежі, стада, табори. По
Дніпру на такі переправи вказують, наприклад, назви Келеберда. Інгулець,
як правило, пересікали в районі сучасного Кривого Рогу. Для пізніших
приємників кочівників – запорозьких козаків – водні артерії були
шляхами. На своїх землях з інших річок, що були шляхами, крім Дніпра,
запорожці користувалися тільки Самарою, Вовчою і Кальміусом. Що ж до
Бугу, Інгулу й Інгульця, то їх скрізь заповнювали пороги, й через те
вони не годилися для вільного пересування. Про це нам повідомляє Андріан
Кащенко в своєму «Оповіданні про славне Військо Запорізьке Низове».

В той час, як половці використовували пойму притоків Інгульця, як місце
зимівлі через запаси трави, яку вкривав шар снігу і цю траву худоба
поїдала, розкопуючи її з-під снігу копитами, то козаки рибалили в поймі
Саксагані, Роковатої, Лозоватки, та інших річок. В нашій розвідці про
хана Боняка – «Де жив Кощей Безсмертний?» ми доводили, що відомі вежі
половецькі знаходилися на території сучасного міста Кривий Ріг.

1.3. Останні тюркомовні господарі західної окраїни великого степу.

Після монголо – татарської навали половці зникли зі сторінок історії –
вони не були винищенні, вони просто асимілювалися, частково з руськими
(українцями), частково з татарськими племенами. Тому перебування в цих
краях ногайських та буджакських татар не вплинула на гідронімію регіону.

Після печенігів та торків, господарями південних степів стали половці. З
незрозумілих підстав степ в українській та російській історіографічній
літературі іменується «південноруськими степами», хоча землі на південь
від річки Рось ніколи не були руськими. Спроби багаточисельних
дослідників та істориків, в тому числі і з авторитетними іменами,
розмістити уличів на південь від полян нижче річки Рось в межиріччі Бугу
і Дніпра, тобто в басейні Інгульця з їх 318 городами, не підтверджені
археологічними даними. Але історико-публіцистична розвідка Юрія
Матівоса, подана в Інтернеті, заслуговує цитати витягу завдяки інтересу
автора до тієї самої території, що перекликається з темою нашого
наукового дослідження.

«У тому ж “Літопису” (Самійло Величко. Літопис. Т.2. К.1991, стор.232.)
автор подає реєстр річок і прикмет, які лишаються з обох боків річки
Дніпра, починаючи від міста Переволочної. Серед інших значиться Інгул
Великий та Інгул Малий, Інгулець та Інгулець Малий, річище (тобто русло)
Інгульська Вища Голова, річка Інгульська (права притока Дніпра), острів
Інгульський (утворений Інгульською та Дніпром). Ціла територія,
об’єднана однією назвою, тобто басейни сучасних річок Інгулу та
Інгульця. А їх площа становить 24350 квадратних кілометрів. Це територія
нинішньої східної частини області. Населяло цю територію вільнолюбиве і
мужнє плем’я уличів. Їх знали візантійські, арабські, європейські
історики ІХ-Х століть Порфирородний, Грегуар, Масуді, Баварський. Згодом
уличі потрапляють у поле зору літописців Київської держави. “Уличі
сиділи “по Дніпру, зазначено у “Літопису руському” (Літопис руський. К.
1989, стор.8.) до 825 року?! було множество їх… і єсть городи їх і до
сьогодні”. Уличі мали, за визначенням Баварського, на своїй території
318 міст».

По північній стороні ріки Рось пролягала система оборонних фортифікацій,
відомі як Зміїві земляні вали. Незначне згадування про ці вали є
записках єпископа Бруно, який в 1106 р. із Києва слідував в землю
Печенігів. Він розповідає, що руський князь проводжав його два дні до
останніх меж своєї держави, які в нього для безпеки від неприятеля на
дуже великому просторі зі всіх сторін обведені одними завалами.

М.П.Кучера доводить, що «завали», які згадує архієпископ Бруно – це
земляні вали вздовж річки Рось, які по були споруджені в основному в
роки князівства Володимира Святославовича. Він доводить, що головним
призначенням Зміївих валів було не перегородити доступ кочівників степу
– Печенігів, подібно Великій Китайській Стіні в східній частині
Євразійського степу, а попередити довготривале захват руських земель, не
дати можливості включити в систему кочівних випасних угідь. І це
завдання було повністю виконане.

Перемога Ярослава Мудрого по суті поклала кінець печенізькій небезпеці
для Русі. Державний остаточно затвердився по лінії ріки Рось. В 1031
році Ярослав розселив тут полонених поляків, що він вивів їх із Польщі
під час спільного походу з Мстиславом Чернігівським, а в 1032 році
розпочав будівництво вздовж Росі: «В лЂто 6540. Ярославъ поча ставити
городы по Роси».

Історична пам’ять Русі в більшій мірі зафіксувала ті події в русько –
печенізьких відносинах, які мали драматичні, а іноді і трагічні прояви.
Літопис зберіг відомості о дванадцяти військових конфліктах між
сторонами. Навіть якщо припустити, що кожна частина печенізьких вторжень
на Русь та руських походів в степ не потрапила в поле зору руських
літописців, то і тоді неможливо уявити майже півтораста річну історію
русько – печенізьких відносин, як суцільне військове протистояння. До
того ж, структура печенізької спільноти була такою, що Русь могла
одночасно знаходитись з однією ордою в стані війни, а з іншою – миру.

Ясно, що в степу печеніги повинні були ідентифікувати особливості
місцевостей, територій та шляхів міграцій. Такі назви могли отримати
лише водні об’єкти (гідроніми) та особливості рельєфу – балки та могили,
– через відсутність постійних поселень: городів, сіл, зимівників. Ці
назви могли існувати лише в тюркському варіанті. Через асиміляцію
тюркських кочівників з кожною наступною хвилею тюркомовної міграції,
гідроніми протягом майже десяти сторіч не зазнавали змін. Лише окремі
менші водні об’єкти могли отримувати з плином часу іншу назву. Далі
будуть спроби в цій науковій роботі з’ясувати закономірності виникнення
гідронімів. Але різко відчувається, що на південь від Росі на правому
березі Дніпра, а також від Сули на лівому березі, до сьогоднішнього дня
більшість становлять тюркомовні гідроніми, в той час, коли на північ від
цих кордонів між Степом і Руссю складають лише слов’янські та фінські
гідроніми. Здебільшого, зараз досить важко провести етимологізацію
навіть слов’янських гідронімів, через деетимологізацію. Деетимологізація
– (від де… і етимологія), спрощення, зміна в морфологічній
(словотворчій) структурі слова, коли для свідомості носіїв мови
виявляється втраченим етимологічний зв’язок цього слова з тією або іншою
непохідною основою. Деетимологізація може бути викликана або тим, що
слова з початковою непохідною основою перестають існувати в мові, або
тим, що дане слово дуже далеко пішло в своєму семантичному розвитку від
слова з відповідною непохідною основою.

Руська назва Інгульця – Івла або Івля. В Літопису по Іпатіївському
списку гідронімом Івла означені верхів’я річки Інгулець – це значить від
витоку біля с. Топила Знамянського р-ну Кіровоградської обл. десь не
далі сучасного м. Олександрія. Це свідчить, що десь близько 1190 р. у
верхів’ї Інгульця була слов’янська (давньоукраїнська) колонізація, яка з
приходом печенігів значно скоротилася на північ за річку Рось.

В уявлені русичів половці були жителями Дніпровського лівобережжя.
Розповідая про участь половецьких дружин в поході Юрія Довгорукого “в
Русь” в 1152 р., літописець помітив, що з ним пішли не тільки Отперлюєві
і Токсобичі, але “і вся Половецька земля, з її межами Волгою та
Дніпром”. Отже, лівий берег Дніпра був якби половецьким, а правий –
руський. Коли в 1193 р. Ростислав Рюрікович виступив в похід на
половців, то на шляху вглуб половецьких кочевищ дізнався, що їх вежі та
стада знаходяться на правій стороні Дніпра, яку він йменує руською. “И
Ђхаша изъездомъ и быша на ИвлЂ на рЂцЂ на ПоловЂцкой, и ту изъимаша
сторожи ПоловЂцкыя и вземше у нихъ вЂсть, аже Половци днища далЂе
лежать, и вЂжа, и стада по сей сторонЂ ДнЂпра, по Руской”.

Вивчення історії географії Половецької землі з залученням археологічних
джерел дозволяє уточнити її літописну локалізацію. Північний кордон
“Поля Половецького” проходив на Лівобережжі – в межиріччі Ворскли і
Орелі, на Правобережжі – в межиріччі Росі і Тясмина.

Печеніги ослабили давньоукраїнську колонізацію прикордонних земель над
Россю та Сулою. У 1020 – 1030 рр. на печенігів почали знову натискати
торки з берендеями , боутами, каепичамими та іншими кочівниками. Всіх їх
підштовхували кипчаки – половці. У 1116 р. «билися половці і торці з
печенігами». Під подвійним (торсько – половецьким) натиском Печенізька
орда відступила в Задністрянський кут. Їх трагічна доля варта окремого
дослідження. Але топоніми (напевно, що на основі гідронімів)
перекликаються в Приінгулецьщині, наприклад Токмак, та в далекій
Каракалпачшині.

Печенігів замінили торки (гузи, узи, огузи). На початку ХІ ст. кочові
орди торків, відомих у візантійських хроніках під іменем узів, а в
східних творах гузів, масово хлинули в землі, що їх займали печеніги, та
потіснили їх. Як і їх попередники, вони не втрачали випадку поживитися
за рахунок осідлого населення Русі. Під 1103 роком літопис повідомляє
про крупну перемогу руських полків під керівництвом Володимира Мономаха
над половцями. Літопис уточнює, що руські при цьому оволоділи вежами не
лише половців, але і торків і вивели їх на Русь. «Взяша бо тогда скоты и
овцЂ и кони и вельблюди, и вежЂ с добытком и съ челядю, и заяша ПеченЂги
и Торъки с вежами. И придоша Русь с полономъ великимъ».

“Чорноморські степи, полишені Печенїгами, на короткий час займають Узи –
Торки. Судячи по всьому, се була орда не дуже велика й сильна, а може до
того й менш воєвнича, нїж Печенїги й Половцї. По пятах її ступала за те
далеко сильнїша Половецька орда”.

РОЗДІЛ ІІ. Козаки – спадкоємці номадів.

2.1. Генезис козацтва

Колонізація цього регіону козаками не принесло значних змін в
гідроніміку басейну Інгульця. По перше, в зв’язку з тим, що першими
козаками були тюрки. Цей тезис підтверджують авторитети історіографії,
як, наприклад, А. Дж. Тойнбі та М. Грушевський

«Слово «козак» подається в трактовці їх номадичних (кочових)
супротивників. Це тюркське слово означає людей, які живуть в степу, але
за межами організованого номадичного суспільства: брудні покидьки
суспільства, що не признають владу законних володарів степу, мародери,
що крадуть худобу у кочівників. Початки козацтва сягають в глибину
віків, бо письмові джерела 15 ст. в яких вперше згадуються дніпровські
козаки свідчать, що характерні козацькі інститути вже сформувалися до
того часу».

«Звалося се козацтвом, а ті що ним промишляли козаками. Офіціально се
означало промисли в степових уходах, рибальство, ловецтво і бжільництво.
… Відси й назва козацька: слово козак широко розповсюднене у народів
турецького кореня; воно було уживане у Половцїв і досі вживаєть ся у
турецько-татарських народів, а значить волоцюгу, що промишляє війною й
роз оокм. Прикладало ся воно до степових волоцюг татарських, перейшло й
на наших українських.

Назва була новою в приложенню до українських степовиків: вони звуть ся
козаками в наших джерелах тільки з кінцем XV віку; але саме явище—те
степове добичництво у нашого народу на степовім пограничу давнє-давене.
Се ті колишнї Анти, що з Болгарами та Аварами ходили в походи на землі
візантийські. Се ті бродники, що волочили ся по степах подонських та
поднїпрянськик в часах половецьких. Се берладники та „вигонці галицькі”,
що товкли ся над Дністром та Дунаєм в XII XIII в., займаючи ся
рибальством»

«Про козаків в чорноморських степах чуємо в XIV і XV вв., але се козаки
татарські, або неясні що до своєї народності».

Козаки обеззброїли кочівників досить оригінальним способом. Вони
облаштовувались на ріках, що являли собою природну перешкоду для кочових
племен. Ріки були серйозною перешкодою для кочівників скот оводів, що не
мали навичок використовувати їх як транспортні артерії, в той час як
руський селянин і дроворуб, який здавна знайомий з традицією
скандинавського мореплавства, були майстрами річної навігації. Отже,
козаки, коли вони виходили із руських лісів, щоб оспорити у кочівників
право на природне володіння степом, мали всі можливості з успіхом
застосовувати своє спадкове мистецтво. Навчившись у кочівників верхової
їзди, вони не позабули і своїх одвічних навиків і якраз з допомогою
човна, а не коня проклали шлях в Євразію».

2.2. Межиріччя Інгульця та Інгулу – внутрішня територія Запорізької Січі

Межа вольностей запорозьких прямувала через річки Інгул та Інгулець, а
землі обабіч цієї межі однаково використовували запорожці й татари; в
дійсності ж степами кочували ординці, а на річках рибалили козаки. Про
це нам повідомляє Андріан Кащенко в своєму «Оповіданні про славне
Військо Запорізьке Низове».

Так як козаки освоювали степ, то об’єктами, які отримували назви, були
лише водні та рельєфні – балки, урочища та могили. Могили як чисто
степовий феномен варті окремого дослідження – більшість із них несуть
сліди половецького (тюркського) лексикону.

Козаки не міняли назв гідронімів більш – менш більших водних об’єктів.
Вони лише стилізували їх під українську вимову. Тому тюркські назви
отримували українські афікси. Так з’явилися Баштанка, Баштина,
Березівка, Березкова, Березнигова, Березнягувата, Березовець.

Формант, який виділяємо в назвах Березнягувата, Бочкувата, Грушувата,
Камянувата, Лозуватий, Лозуватка, Осикувата, Скалювата, Скалюватка,
Солонувата, Тернуватка – це суфікс –уват, якому дослідники української
топонімії приділили чимало уваги. Основний ареал поширення гідронімів з
формантом –уват (-юват) (за літературною нормою), -оват (-еват) припадає
на південні райони України: Середню і Нижню Наддніпрянщину, басейн
Південного Бугу, басейн Сіверського Дінця. Виходячи з того, що південні
райони України найінтенсивніше заселялися в період ХVIII-XIX ст. – після
розгрому Запорізької Січі та з початком колонізації колишніх запорізьких
земель виселенцями з північних регіонів України та з великоросійських
губерній – В.А.Никонов відносить поширення назв з суфіксом –уват саме до
цього періоду. Ми вважаємо, що постановка питання в такому ракурсі – є
історично невірною та національно принизливою. При такому підході
виходить, що до колонізації ХVIII-XIX ст. ці землі не були освоєнні і
українці отримали ці землі в «подарунок» від Росії. Ми звертаємо увагу
на виключно українське словотворення цих гідронімів, що викликано
українським змістом Запорозького козацтва. Як ілюстрацію національного
манкуртства є, так звана, «легенда рідного краю» про заснування Кривого
Рогу Роговим – відставним солдатом армії Суворова з Уралу, опублікованою
істориком Т.Вороновою в газеті «Червоний гірник».

Дослідження ареалу гідронімів з цим формантом на правобережній Україні,
зокрема межиріччі Південного Бугу та Дніпра дає підстави відносити час
поширення на півдні України гідронімів на –уват до давнішого періоду.
Картографування гідронімів басейну Південного Бугу з суфіксами –уват-а,
-уват-ка (враховуючи не лише річкові назви, а й назви балок), показало,
що всі вони знаходяться на лівобережному Надбужжі, причому більша
частина їх (25 назв, з них 21 з суфіксом –уват-а і 4 з суфіксом
–уват-ка) знаходяться в басейні Інгулу, решта крім 2 гідронімів на
–уват-ка басейну Собу, поширена в прилеглих до Інгулу районах (з них 10
з суфіксом –уват-а і 5 з суфіксом –уват-ка). Якщо віднести поширення
гідронімів з суфіксом –уват до ХVIII-XIX ст., то постає питання: чому ці
гідроніми відсутні на правобережжі Нижнього Надбужжя, яке заселялося в
цей час не менш інтенсивно, ніж лівобережжя? В той же час таке поширення
гідронімії на –уват легко пояснити, якщо зіставити цей ареал з кордонами
територій запорізьких козаків. Адже саме по Південному Бугу та його
лівій притоці – Синюсі проходила межа між землями запорізького козацтва
і землями, підвладними Туреччині і Польщі. Цей кордон офіційно зазначено
в документах ХVII- ХVIII ст., однак фактично він існував раніше.

Факт, що ареал гідронімів з формантом –уват припадає на ті райони
басейну Інгулу та Інгульця, які входили до земель Запорізької Січі, дає
можливість твердити, що період інтенсивного поширення цього форманта в
гідронімії слід поставити у зв’язок з козацтвом і відносити його до ХV-
ХVIII ст.

Подібно і суфікс –ниг в гідронімах Березнигова, Березнягувата вживається
лише на територіях, які раніше належали Запорізькій Січі.

По річці Інгулець проходила межа між Інгульською паланкою з лівої
сторони Інгульця та Бугогардівською з правої сторони Інгульця. Паланки –
це місцевість в Запорізькому краї, згодом адміністративно –
територіальний округ у Новій Січі (1734-1775). Існувало 8 паланок:
Кодацька, Бугогардівська, Інгульська – правий берег Дніпра,
Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська – лівий берег Дніпра,
та Прогноїнська – гирло Дніпра. Військова і судова влада в паланках
належала козацьким полковникам, призначуваним Кошем.

Басейн Інгульця зіграв вирішальну роль в долі Української держави –
битва під Жовтими Водами положила початок розвалу польської Речі
Посполитої та відокремлення від неї України. Ми наводимо перебіг тієї
історичної події, так як для результату битви вирішальну роль зіграли
умови місцевості, зокрема водні об’єкти.

Річка Жовті Води, притока річки Інгульця або Малого Інгулу, формує в
верхів’ях своїх дві вітки: західу, більш значну, яка зараз власне
називається річкою Жовтою та східну, менш значну, яка зараз зветься
Очеретяною балкою. Між цими двома вітками формується рід півострова,
котрий в XVII ст. був покритий лісом, складавшого продовження Чути та
Чорного лісу та називався “суперником з Чорним”. Цей півострів був
досяжним тільки з однієї, північної сторони, проте з трьох інших
західної, східної, південної, був зовсім недосяжним. В цих то хащах, у
лівого берега Жовтих Вод і засіли козаки Богдана Хмельницького, тойчас
окопавшись земляними чотирикутниками і закріпившись табором.
Хмельницький знав, що Стефану Потоцькому не минувати Жовтих Вод. Тут
було занадто зручне для військових справ місце: в ньому можна було
знайти серед степної пустелі і воду, і ліс, і підніжний корм, і
прохолоду; до того ж воно лежало на прямому тракту від західної окраїни
запорізьких вольностей в Січ і представляло собою підвищеність,
домінуючу над всією оточуючою місцевістю.

І козацький гетьман не помилився: Потоцький, не підозрюючий засади,
прийшов прямо до берега Жовтих Вод і вже було переправившись з правого
берега на лівий, але тут він дізнався про загрожуючу йому небезпеку від
козаків та поспішив переправитися назад з лівого берега на правий берег
річки. У правого берега поляки ошанцювались, тобто влаштували укріплення
(по точному визначенню Маріана Дубецького під 48029′ пн. широти, та
51020′ сх. довготи), збили вози в чотирикутник, вивели попереду себе на
версту кругом вал та поставили гармати. Козаки, зі своєї сторони,
просунулись до Жовтих Вод; вони працювали одні без свого гетьмана,
діявшого в цей час коло Камяного Затону, куди прибули реєстрові козаки
зі своїм вождем Барабашом.

Скоро виявилось, що Потоцький опинився в положенні більш чим критичному:
попереду стояли козаки, зправа йшла річка Зелена, приток Інгульця,
паралельна Жовтим Водам, зліва простягалась балка Княжі Байраки, покрита
дрімучім лісом, яка має до 60 сажнів глубини (при гирлі) прямого схилу,
замикаючого річкою Великим Омельником. Побачивши таке положення,
Потоцький наказав якомога сильніше укріпитися. Поляки зробили у лівого
берега Жовтих Вод продовгуватий круг; з південної сторони цього круга
залишили вхід і захистили його шанцями у вигляді півкругів, повернутих
внутрішньою стороною до поля.

Стратегічне положення війська Хмельницького здавалося вигіднішим лише
тому, що було прикрито лісом і давало можливість козакам вільно
відступати до своїх.

Після катастрофи 1775 року, коли запорожці вимушені були залишити свої
землі, в тому числі і Інгульську паланку, ще довгий час басейн Інгульця
залишався слабо заселеним. Лише на переломі 18-19 віків поміщики почали
заселяти свої дачі селянами з північних регіонів України та з
великоросійських губерній. Регіон також заселявся сербськими, німецькими
та єврейськими колоністами. Тому топонімія, за виключенням гідронімів,
майже повністю порівняно недавнього походження. Але топоніми, які
базувалися на гідронімах, збереглися до сьогоднішнього часу. Частина з
них продовжує існувати, не дивлячись на зникнення самих водних об’єктів.
Такі приклади з топоніміки Кривого Рогу – станція Роковата, район
Карачуни, село Кудашівка, село Макорти. Частина топонімів носить на собі
сліди гідронімів: місто Інгулець, станція Саксагань, село Саксагань,
село Лозуватка, село Жовте, місто Жовті Води, село Комісарівка, село
Лозуватка, село Демуріно – Варварівка.

Розділ ІІІ. Систематизація етимології гідронімів

3.1. Етимологія Інгульця

Період колонізації басейну Інгульця козаками українцями лише згладило
вимову половецьких назв через відсутність ряду звуків в українській
мові, а інколи трансформували їх в українські імена, схожі по звучанню,
як, наприклад, Березівка, Лозувата. В окремих випадках малозначні річки
втратили первинну тюркську назву та отримали нову українську: Біла
Балка, Біла Криниця, Вовча, Водяна, Жива, Крива , Маловодяна, Красна
Кам’янка, Мала, Чорноліська, Широка.

На жаль, відсутність поліглотів, і особливо, знавців тюркських мов,
серед претендентів на дослідників в області етимології гідронімів
призводить до того, що більшість назв намагаються штучно прив’язати до
схожих назв в мовах, які ніколи не мали відношення до цього краю, або до
так званої, «народної етимології». Такими прикладами є спроба прив’язати
назви Бокової і Боковеньки до українського прикметника «боковий», або
Бешки до якогось видуманого імені поселенця. Спроба прив’язати безліч
Березівок до назви дерева буде спростована далі при аналізі кожної
окремої річки.

На наше щастя, батько російської етимології і геній слов’янського
мовознавства німець Макс Фасмер у своєму етимологічному словнику
російської мови серед 18246 статей виділив два гідроніма із нашого
регіону – Інгулець та Саксагань.

«Інгул – ліва притока Півд. Буга (на картах може зустрічатися як Ангул;
див. Маштаков, ДБ 42), звідси – Інгулець права притока нижнього Дніпра.
Безсумнівно, тюркське походження. Можливо звязане з тюркським ae?g?l 1)
“тихий, лінивий” 2) також назва річки (Радлон 1, 736). Разом з тим,
можно поставити питання о складенні з турецьким g?l “озеро”, порівн.
Тілігул. В цьому випадку перша частина могла складати або турецьке,
чагатське, уйгутське, казахське, кримсько – татарське, кипчакське, in
“печера” (Радлов 1, 1438) або турецьке, уйгуйське, aen “широкий”,
татарське, башкирське in, казахське en».

Далі наводиться весь відомий список назв Інгульця (Малого Інгулу) та
Інгулу (Великого Інгулу).

Інгулець – Инъкулъ (“по обеохъ Инъкулехъ”, 1552, АЮЗР, VII, І, 84);
Малій Инкгулецъ (1697, Величко, III, 481; 1690, АЗР, V, 227); Ingulec
(Кордт, №16; Тумн., карта); Inskulec, Ingulet maly (Кордт, № 16, 35);
Ингулецъ (Величко, ІІІ, 479; 1876, ПХЕВ, ХХІІ, 396; 1888, МХГ,ІІІ,3;
СНМ, Хрс, 2; Машт., Дн., 91); Ангулецъ (КБЧ, 112; ВЗК, 137); Ацезисъ
(Татищев, IV, 90); Ингулекъ, Аксіакусї (ГСРГ, ІІ, 760); Малый – Ингулъ
(ВЗК, 137); Інгулець (КРУ, 126; 1968, МЕ).

Інгул – 1673, “чрезъ Ингули и Богъ” (Величко, ІІ, 341); 1697, Инкгулъ,
Ингулъ (Величко, ІІІ, 484; ЗООИД, ІІІ, 578); 1705, Великий Ингулъ (ВЗК,
12); 1747, на Ingul wielki; на Ингули (АЮЗР, ІІІ, ІІІ, 376, 539); 1751,
на ИнгулЂ (АЮЗР, ІІІ, ІІІ, 604, 625); 1774, “къ ръчкъ Ингулу” (ЗООИД,
VІІ, 172, 183); Ingul, Jeni-gel (SG, III, 291); Angul, Angulet Wielki,
Ингулъ (Машт., ДБ, 42).

Визначимо, що праві рукави Дніпра теж носять назву Інгулець – поблизу
гирла Інгульця (Нов., 280); біля с. Токарівка Білозерськ. р-ну
Херсонськ. обл. (Макс., Прил., 109); Ингульское (1697, ОРД); Инкгулская
(1697, Величко, ІІІ, 479); Ингулецъ (Величко, ІІІ, 479; Машт., Дн., 91);
Ингульская вЂтка (ВЗК, 128); пор. там же с. Інгулець.

Один рукав Дніпра біля гирла Інгульця має назву Інгулка. Порівняємо, що
на річці Інгул є село Інгулка.

Цікаво відмітити, що в Інгульця є правий приток, який зветься Малий
Інгулець.

В генезисі фонетичних спрощень від половецького Ені – Ґoeль джерела
зафіксували вимову [ґ] в українському варіанті того часу, що підтверджує
спадкоємність від половців до козаків. Так, в книзі «Летопись событий в
Юго – Западной Росии в XVII веке» (1697, Величко, III, 481; 1690, АЗР,
V, 227) Малій Инкгулецъ [ґ] передається буквосполученням -кг-.

3.2. Малий Інгул

Інгулець – це безсумнівно Малий Інгул. В гідронімії дуже багато назв з
відповідним прикметником Малий трансформовано в суфікс -ець-. Дунай –
Дунаєць, Дон – Донець, Журавець, Буковець, Дубовець, Дунавець,
Гребінець, Гребеновець, Козинець.

В гідронімії, як України взагалі, та степу зокрема, досить часто
зустрічаються назви річок або притоків з прикметниками «малий» та
«великий». Інколи прикметником «малий» означають притоку до основного
гідроніму без прикметника. Тому Інгул зустрічається в історіографічній
літературі або як просто Інгул, або як Великий Інгул. Інгулець лише
зрідка іменується як Інгул, а весь час вживається з визначенням Малий
Інгул, або прикметник «малий» трансформується в суфікс –ець, що не
перечить лінгвістичним особливостям української мови. Приклади такої
трансформації спостерігаються в предметному лексиконі – хліб – хлібець,
воробій – горобець, мороз – морозець. Ми вбачаємо інший принцип, ніж
розміри річки, по якому прикметник «великий» та «малий» приліплялися до
гідронімів. Є припущення, що такі прикметники прилипали до гідронімів,
наприклад, по принципу правий – лівий, але це припущення відразу має
більше порушень правила, ніж підтвердження його. Але не лише в випадку з
Великим та Малим Інгулами порівняльна характеристика двох гідронімів
переважає на користь малого. Безперечно, що прикметник чисто
українського походження, який прикладається до тюркомовного гідроніму.
Може це й калька з попередніх тюркських половецьких прикметників, які
переклали пізніші господарі степу – українські козаки. А може це й
нововведення запорожців під час їхньої конкісти причорноморського степу,
або як зараз називають південно – українського. Ясно, що ніхто не
проводив географічних досліджень для надання таких прикметників. Слід
відмітити, що в степовій Україні не зустрічаються прикметники «лівий» та
«правий» на відміну від гідронімів України – Руси. Цікаво навести
обґрунтування О.О. Шахматова, що слов’яни йшли на Волинь та
Наддніпрянщину з півдня, з гирла Дунаю і тому ліві, а не праві допливи
Південного Бугу та Дніпра носять назву Десна, оскільки для племен, які
піднімалися за цими річками вгору, проти течії вони приходилися
праворуч. Цю етимологію підтримують у своїх роботах М. Фасмер, Я.
Розвадовський, Т. Лер-Сплавінський, О.І. Попов, О.І. Ященко та інші.
Прикметники «великий» і «малий» в слов’янській (російській та
українській) гідронімії прикладається до багатьох гідронімів, в
основному тюркського походження, на всьому просторі Євразійського степу.
Як правило, це два рукави однієї ріки. Ми не можемо знайти
закономірності з сторонами світу, або з сторонами русла. Але не завжди
розмір відповідає прикметнику, як і у випадку з Малим та Великим
Інгулом. Але це доказує, що у сприйнятті кочівників Інгул та Інгулець
були рукавами однієї річки.

Кілька прикладів, що запорізькі козаки диференціюють Великий та Малий
Інгули.

«А другіе запорожцы кочуютъ куренями по рЂкамъ Богу, по Великомъ Ингулу,
по Исуни, по Ингульцу, по Саксагань, по Базавлуку, по Малой и Великой
Камянкахъ и по СурЂ, которыя рЂки по ту сторону Дніпра».

Порівняльна таблиця підтверджує, що прикметники «великий» та «малий» до
обох Інгулів не відповідають їх синтаксичному значенню:

Таблиця 3.2.1.

  Інгулець Інгул

Довжина в км 549 354

Площа басейну км кв. 14870 9890

Судоплавність км від гирла 109 55

Глибина м 1,7 0,7-1,2

Пересічна витрата води куб. м/с 9 8,84

ІІІ.3 Етимологія гідронімів притоків Інгульця

Найзначніша притока Інгульця – це, безперечно, Саксагань. Макс Фасмер
подає таку довідку про етимологію назви річки:

«Саксагань – ліва притока Інгульця (Маштаков, Днепр 92). Із тур.,
Чагат., Saksa?an «сорока», уйг., шорск., лебед., Sa?yskan, тат.,
казах., sauskan – теж (Радлов 4, 251, 257, 269, 396, Рамстедт, KWb.
308)».

Нам здається правдоподібним виводити назву від «сороки». Слід відмітити,
що в степовій Україні багато «відсорочих» гідронімів: Сороків Яр,
Сорочів яр, Сорокова балка, річка Сорокова, Сорочі балки.

Гідронім Саксагань був у вжитку козаків з ранніх відомих нам джерел.
«Запорізький козак Уманського куреня Яків, що приїжджав в Переволочну
«за своимъ нЂкакимъ дЂломъ» і вже вибрався видно з ватагою в Січ,
повернувся від Саксагань знову в Переволочну, тому що пройти в Січ з
ордою він вже не міг».

Лексико – семантичне утворення від назв дерев та рослин автором цієї
статті ставиться під особливу увагу, так як подібний спосіб творення
назв фітозоографічного ряду рідкий у топонімії. Зв’язки гідронімів з
назвою звіра залишаються проблематичними, оскільки як неодноразово
зазначали дослідники слов’янської топонімії, річкові назви типу Бик,
Вовк, Жеребець, Кінь і подібні суперечать ономасіологічним принципам
гідронімії.

Мурзинка – ми виводимо від «мурза» – «тат. князь, спадкоємний
старійшина, по руським законам той, що не має особливих привілеїв»,
також лайливе «татарин, бусурман», др.-руськ. мурза. Через тюрк. (сер.
казахське murza «господар» «гостинний», тел. murza «сановник» тат. mуrza
запозич. з арабськ.-персидськ. emirzadae «княжий син».

Баштанка – певно що від «баштан» – «огород», воронежск. южн. (также у
Гоголя), ср. укр. баштан «бахча». Из тур.-перс. bostan «огород»; см. Мі.
ТЕ1. 1, 266; Бернекр 1,77.

Баштина – певно що і як Баштанка від слова «баштан».

Бешка – по нашому розумінню назва річки тісно пов’язана з тюркським
«Беш» – п’ять, п’ятірня. Для порівняння беремо гідронім Беш Байрак –
приток Мертвоводу, приток Південного Бугу. За поясненням Д.І.
Яворницького назва походить від татарського «Беш» – п’ять і байрак –
лісове місце. Як вказує дослідник гідронімів Інгуло – Бузького басейну
Масенко Лариса Терентіївна слово «Беш» – п’ять у такій фонетичній формі
властиве багатьом тюркським мовам. М. Фасмер в етимології слова
бешбармак посилаючись на дослідників П.І. Мельникова і В.Радлова,
виводить «Беш» від тюркського п’ять, п’ятірня.

Березівка, Березкова, Березнигова, Березнягувата, Березовець, Суха
Березівка, Мокра Березівка, Верхня Березівка, Вовча – не зважаючи на
спокусу прив’язати етимологію до українського слова «береза» ці
гідроніми пов’язані з тюрк. Boeri Uezoen – «Вовча ріка». Дерево береза
не росте в степу – ареал розповсюдження набагато північніше. Крім того,
в регіоні, який займали половці, багато гідронімів, зокрема річок з
назвою «Вовча» – переклад на українську половецьких назв. Слід
відмітити, що Березівки та Вовчі ріки в основному вживаються до
гідрооб’єктів, які знаходяться в степовій Україні. Цікаво, що ареал цих
гідронімів збігається з територією кочовищ половців із тотему
Бурчевичів, тобто із роду вовків. «В ХІІ в. Монґольське племя було
злучено під проводом славного рода Бурджіґенів, що виводило себе від
предка турецьких народів – сірого вовка».

“Наприкінці 1192 р. Рюрик уложив згоду з лукоморськими Половцями,
Сьвятослав же хотїв уложити загальну угоду й закликав і лукоморських і
Бурчевичів; але з Бурчевичами не можна було прийти до кінця, і
Сьвятослав супроти того не схотїв пактувати і з лукоморськими: “не могу
с половиною ихъ мирити ся”. З сього оповідання виходило б, що тодї
Половцї складали ся з двох більших груп, бодай на Подніпровю –
лукоморських і іньшої, на чолї котрої стояли Бурчевичи”.

“Подібно як Печеніги й Торки, Половцї теж поділяли ся на колїна, котрими
правили певні династиї. Їх іменами часто й звуть ся сї коліна, особливо
в наших джерелах. Пізнїйший арабський письменник рахує половецьких колїн
одинадцять; та число се ледве чи було все однакове. В наших джерелах
стрічаємо такі колїна: Токсобичів, Отерплюєвих, Тарголових,
Багубарсових, Бурновичів, Колобичів, Етебичів, Тертробичів, Улашевичів,
Бурчевичів, але не завсїгди можна відріжнити колїно від ханської
династиї”.

Боковенька і Бокова – багато авторів хочуть довести слов’янські корені у
назвах цих річок – за корінь беруть українське «бік» – сторона. Ми
будемо послідовно відстоювати тюркське походження назв цих річок, а
також балки Бочкувата. Закономірна поява фонеми -о- в українізованому
апелятиві від тюркського «buka». М.Фасмер вказує на спроби окремих
етимологів російське «бик» зводити до тюркського «buka» – бик. Є спроби
етимологізувати дитяче «бука» – «погана, негодяща річ» теж від
тюркського. Вважаємо за логічне від лексеми Бук – камінь. Відмітимо, що
в даному регіоні є гідроніми з українською семемою «камінь» або «скеля»
– Кам’янувата, Кам’янка – Лозуватка, Кам’янка, Красна Кам’янка,
Скалювата, Скалева, Скалюватка. На всій території Запорізької Січі
велика кількість гідронімів, семантично пов’язаних з каменем.

Відмітимо, що гідронім Ташлик, як відповідник слов’янської Кам’янки теж
тюркського походження і гідроніми з такою назвою обмежуються басейнами
Синюхи та Росі і Тясмину.

Верблюжка, Мала Верблюжка, Вербова, Вербова Лоза – по нашому розумінню
походить від «верба», а не від назви тварини.

Овнянка – не зважаючи на труднощі семантичного характеру допустимо
пов’язати з апелятивом «вовна». Джерело Вовнянка з цього ж ряду.

Домаха – гідроніми з основою Домах-, Домаш- поширені в басейні
середнього і нижнього Дніпра, зустрічаються також в басейні Дону і
Південого Бугу і похлдять вони від апелятива Домаха «річище, старуха,
стариця, старик – старе русло».

Кодима – цікавий гідронім тим, що на його тюркське походження вказують
всі дослідники. Гідронім зустрічається виключно в степовій Україні і
повністю знаходиться в межах ареалу перебування половців та запорозьких
козаків. Всього до сьогоднішнього дня дожило п’ять гідронімів. Більшість
досліджень етимології присвячені Кодимі – правому притоку Південного
Бугу. Ми пояснюємо таку увагу лише до одного гідроніму лише тим, що цей
гідронім був зображений на карті Г. де Боплана, Ляскоронського та в
“Книге Большому чертежу”. Ми погоджуємося з автором Валерієм Бушаковим,
що спроба І.Г. Добродомова в роботі “До виявлення булгарського шару в
річкових назвах України (Кoдыма)” (Східний світ. № 1-2) протягнути назву
з часу незначного перебування булгар в межиріччі Дніпра та Бугу.
«Малоймовірно, щоби назви Кодима кількох незначних річок та балок змогли
зберегтися від булгарської епохи в регіоні, через який після булгарів
прокотилося кілька етнічних хвиль: мадяри, печеніги, половці, ногайці».

«КОДИМА – права притока Півд. Буга, також Кодымь (Маштаков, ДБ, 37).
Можл., з тюркськ.; сер. алт., тел. Kadyn «ріка Катунь (згідно легенді,
жінка, котра разом з чоловіком – рікою Бієй – дає початок Обі)» (див.
Радлов 2, 323); сер. тур. Kadyn «жінка». Що ж стосується -м-, сер.
др.-чув. sam: др.-тюрк., тур., казах. san (Гомбоц 119 та ін.). [Сумнівне
зближення зі співзвучними гідронімами на -ма- (на півночі Європи, Росії)
у Мельничука («Мовознавство», 14, 1957, ст. 55). – Т.]».

Етимологізація М.Фасмером з тюрк. Kadyn «жінка» не обґрунтована
семантично. Інше тлумачення назви – з фінно-угорських мов – запропонував
О.С.Мельничук. Навівши аналогічні назви на півночі Європейської частини
Росії Кодема (Кодима, Кодина) – притока Півн. Двіни і притока Онєги,
Кудьма – притока Волги, нижче Оки і Кудма – р. біля півн. Двіни,
зафіксована в «Книге Большому чертежу», і півн. удмурт. апелятив «куд» –
болото, автор ставить виникнення гідроніма у зв’язок з фактом
перебування на цій території угрів. Цю етимологію заперечує
О.М.Трубачов: «Припускати тут фінські елементи мало вірогідно,
незважаючи на наявність на півночі Росії співзвучних гідронімів Кодима,
Кодьма». Нам представляється допустимим точка зору Л.Т.Масенко у роботі
«Назви річок Інгуло – Бузького басейну», що, можливо, в гідронімію
правобережної України ці елементи були занесені або угорськими
племенами, як це вважає О.С.Мельничук, або тими фіно-угорськими
етнічними елементами, які поряд з тюркськими входили до об’єднань
кочових племен, які перебували на території правобережної степової
України. У басейні Південного Бугу існує три річки з такою назвою Кодима
– притоки П.Бугу, Громоклії, та друга назва р. Гнилий Ташличок.

Кодиму – приток Висуні згадує Яворницький. У матеріалах експедиції 1968
р. річку Кодима переведено в розряд балки. Ми згодні з думкою
Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну» про те, що
урочище Кодима в степу, недалеко від правого берега Дніпра, яке
згадується від 1693 р. у літопису Величка, як місце де відбувся бій
козацького війська Семена Палія з татарами, М.Костомаров, а за ним і
О.С.Мельничук, помилково локалізують на Кодимі, притоці Південного Бугу,
тоді як Величко визначає місце бою «на долинЂ КодимЂ въ степахъ, отъ
ДнЂпра въ пяти чили в чтирЂ миль зостаючой».

Нерубайка – автор Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького
басейну» повязує назву із забороную вирубувати ліс у цьому районі і
стосувалась лісу або урочища, а згодом було перенесено на річку. Цікаво
відмітити, що ліс Nierubaj зафіксований на карті України Боплана
південніше річки Росі. Нерубайка є притокою Синюхи, є урочище Нерубай
Ліс (в хуторі Мащутин на Кіровоградщині, урочище Нерубайка (в м. Лисянці
на Черкащині). В ономастичній картотеці інституту мовознавства АН УРСР
наша річка Нерубайка числиться балкою.

Ряд гідронімів, лексико семантичне утворення яких походить від назв
фіто-зоографічного семантичного ряду, назви цього семантичного ряду
утворюються афіксальним способом.

Грушувата, Дубова, Дуброва, Липова – ясно, що українського походження
від відповідного іменника.

r

?

~

?

?

r

O

n

~

?

$

?

o

u

: Список правобережних та лівобережних по Дніпру паралелей цього ряду
досить солідний. Ці гідронімічні паралелі є свідченням козацької ґенези
від тюркських попередників.

ІІІ.4 Лексико – семантична систематизація гідронімів басейну Інгульця

Гідронімії досліджуваної території властиві ті самі лексико – семантичні
типи, що й українській і слов’янській

І. Відапелятивні гідроніми

1. Назви, що характеризують особливості води:

а) за кольором навколишнього середовища: Біла Балка, Біла Криниця,
Жовта, Зелена, Жовтенька;

б) за динамікою: Весела, Жива, Інгулець, Срібна, Сочева, Сріблянка,
Суперечна;

в) за смаком: Солонувата;

2. Назви, які характеризують водойму:

а) за типом: Крива, Плоский;

б) за розмірами: Мала, Мала Верблюжка, Малий Інгулець, Маловодяна,
Малолозуватський, Широка;

в) за ступенем обводнення: Водяна, Мокра Березівка, Суха, Суха
Березівка, Суха Саксагань, Сухий Омельничок;

г) за заболоченістю: Глиняна, Грузька, Зарудна, Кодима, Користівка,
Свинарка;

3. Назви, які характеризують навколишню місцевість:

а) за топографічними особливостями: Бокова, Боковенька, Бочкувата,
Кам’янувата, Кам’янка – Лозуватка, Кам’янка, Красна Кам’янка, Нерубайка,
Скалювата, Скалева, Скалюватка;

б) за особливостями тваринного світу: Березівка, Березкова,
Березнигова, Березнягувата, Березовець, Вовча, Куряча Віднога, Лелечиха,
Орлова Балка, Рудоволова, Саксагань;

в) за особливостями рослинного світу: Баштанка, Верблюжка, Вербова,
Вербова Лоза, Грушувата, Дубова, Дуброва, Липова, Лозуватий, Лозуватка,
Осикувата, Очеретяна, Очеретянка, Тернова, Тернуватка;

ІІ. Відономастичні утворення

Від топонімів: Чорноліська, Чутівка;

2. Від антропоніиів: Безім’яна, Вакурина, Власівський, Гараськова,
Кайова, Клюшникова, Комісарівська, Коновалова, Котова, Коренева,
Кузьминишна, Куличина, Найденова, Носова Балка, Петина, Пишенкова,
Попова, Рибчина, Розварина, Сербина, Ситаївка, Сотницька, Стареча,
Тонконогівка, Чабанка, Чабанова, Шевська, Яшниківка;

Висновки

Континуітет життя в Інгбасі

Життя кочівників в Євразійському степу представляє собою деякий
континуум. Порівняти ж належить не різні частини одного цілого, а
різноманітні цілісні ареали і цілісні суспільства, існуючі незалежно
один від одного. Тільки поява схожих спільнот може слугувати доказом, що
теорія середи дійсно пояснює генезис цивілізацій.

«Жахливі фізичні умови, котрі їм вдалось покорити, зробили їх в
результаті не хазяїнами, а рабами степу. Кочівники стали вічними
полоненими кліматичного і вегетативного річного циклу».

“Сама по собі орда Торків ледво чи здужала вчинити се, але вона йшла
тільки на переднї иньшої далеко сильнїшої орди, що перла їх наперед, а
то Половцїв (званих в грецьких і західнїх джерелах Куманами, а в
орієнтальних – Кіпчаками). Але й під таким подвійним натиском велика й
сильна орда Печенїгів тільки поволї уступала”. “Почавши Гунами й
скінчивши Уграми цілий ряд орд перейшов через наші степи в IV-IX в. Їх
рух стояв у звязку з рухом турецьких і монґольських племен у центральній
Азиї, але самі орди, що мандрували в наші чорноморські степи були
неясного складу, по більшій частині мішані, правдоподібно – з финських і
турецьких елементів головно. Печенїгами відкриваєть ся нова серія, часто
турецьких орд (розумієть ся – теж не без домішок). Їх міграція, очевидно
стояла в звязку з тими переворотами, які переходили в передній Азії по
упадку турецької держави іль – ханів (VI-VII в.). В чорноморські степи
Печенїги протиснули ся під натиском двох иньших орд, що тисли їх зі
сходу, Узів – Торків і Кіпчак – Половцїв. В середині X в., як бачимо з
оповідання Константина Порфиродного, Печенїги витиснули на північ угрів,
опанували простір від нижнього Дунаю до нижнього Дона; чотири їх коліна
займали землї на схід від Дніпра, чотири на захід, себто вони свобідно й
непримушено розжилися в сій території”.

Одним із завдань нашої наукової роботи є довести, що життя в басейні
Інгульця ніколи не переривалося. Безпідставними є твердження про пустелю
по відношенню до цього регіону. Більше того, зміна етнічних груп
проходила шляхом асиміляції та поглинання попередників. Зміна мови
проходила поступово. Були періоди, коли суржик був повноправним засобом
спілкування в степу України, в тому числі і в нашому регіоні.

Гідроніміка – доки є річка, доти є назва

«Життя в Степу – це постійна сутичка з Природою, яка неминуче веде до
поразки, якщо тільки Людина руйнує свою організацію, або послаблює
дисципліну. Другими словами, … степ диктує людям свої умови у всі часи».

Вода в степу – це життя. За останні кілька декад масово зникають малі
гідрооб’єкти, які живлять Інгулець. В нашій науковій роботі ми
намагалися звернути увагу, що в басейні Інгульця існує близько 150
гідрооб’єктів. Ясно, що якщо зникне гідрооб’єкт, то зникне і гідронім.
До тих пір, поки ми будемо берегти від зникнення гідронім, до тих пір ми
будемо берегти дорогоцінність степу – прісну воду.

38.Словник гідронімів України. Київ, наукова думка, 1979, ст. 9.

1) 8. Географічна енциклопедія України в трьох томах. Київ «Українська
Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана 1989, І том, ст. 72; 2)
6.”Большая советская энциклопедия”, Москва, 1969-1978, електронна
версія.

8. Географічна енциклопедія України в трьох томах. Київ «Українська
Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана 1989, І том, ст. 356

23. Масляк О.П., П.Г.Шищенко. «Хрестоматія з географії України», Київ,
Видавництво «Генеза», 1994, ст. 377

13. Гумилев Лев. «Тысячелетие вокруг Каспия», Москва, Айрис пресс,
2003, ст.190

15. Когонашвили К.. “Краткий словарь истории Крыма”, Симферополь,
“Бизнес – информ”, 1995, ст. 73

27. Мурат Аджи. «Полынь половецкого поля», Москва, ТОО «Пик –
контекст», 1994, ст. 95

12. Гумилев Л.Н.. «Древние тюрки», Товарищество «Клышников – Комаров и
К0», Москва 1993, ст. 45

42. Тойнби А. Дж.. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 183

42. А. Дж. Тойнби. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 133

42. А. Дж. Тойнби. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 186

15. К. Когонашвили. “Краткий словарь истории Крыма”, Симферополь,
“Бизнес – информ”, 1995, ст. 217

42. А. Дж. Тойнби. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 186

2. Great books of the western world, 6. Herodotus. The History of
Herodotus. William Benton, Publisher, Enciclopaedia Britannica, Inc.,
1952, ст. 133

12. Гумилев Л.Н.. «Древние тюрки», Товарищество «Клышников – Комаров и
К0», Москва 1993, ст. 4

5. Баскаков Н.А.. «Тюркские языки». Москва, 1960, ст. 30

12. Гумилев Л.Н.. «Древние тюрки», Товарищество «Клышников – Комаров и
К0», Москва 1993, ст. 24

36. Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання
1995 року, електронна версія

36. Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання
1995 року, електронна версія

36. Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання
1995 року, електронна версія

36. Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання
1995 року, електронна версія

36. Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання
1995 року, електронна версія

42. Тойнби А. Дж.. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 185

25. Матівос Юрій. «Місто над сивим Інгулом»,- Історико-публіцистичний
нарис, глава перша, «Неказкова країна Лебедія», частина 1,
vechirka.com.ua, 19.08.2003, 16:49

33. Памятники истории Киевского государства ІХ-ХІІ вв. – Ленинград,
1936, ст.76

18. Кучера М.П. «Змиевые валы», Киев, 1987

34. Повесть временных лет, Москва – Ленинград, 1950, ч. 1, ст. 102

43. Толчко П.П.. «Кочевые народы степей и Киевская Русь», Киев, Абрис,
1999, ст. 71

6. “Большая советская энциклопедия”, Москва, 1969-1978, електронна
версія

1) 35. Полное собрание руских летописей, Санкт Петербург, т. ІІ, 1908,
ст. 451

2) 4. Барсов Н.П. «Очерки Руской исторической географии», Варшава,
1883, ст. 81

41. Татищев В.Н. «История российская», Москва – Ленинград, 1962-1963,
т. ІV, ст. 914

8. Географічна енциклопедія України в трьох томах. Київ «Українська
Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана 1989, ІІ том, ст. 77

20. Летопись по Ипатскому списку, Санкт Петербург, 1871, ст.114

43. П.П.Толчко. “Кочевые народы степей и Киевская Русь”, Киев, Абрис,
1999, ст. 110.

20. Летопись по Ипатскому списку, Санкт Петербург, 1871, ст.455

43. П.П.Толчко. “Кочевые народы степей и Киевская Русь”, Киев, Абрис,
1999, ст. 111.

19. Лаврів П. «Історія Південно – Східної України», Київ, Українська
Видавнича Спілка, 1996, ст. 30

34. Повесть временных лет, Москва – Ленинград, 1950, ч. 1,
Лаврентьевская летопись, ст. 201

43. Толчко П.П. «Кочевые народы степей и Киевская Русь», Киев, Абрис,
1999, ст. 81

20. Летопись по Ипатскому списку, Санкт Петербург, 1871, ст. 184-185

10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах,
дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 528.

42. Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 133

11. Грушевський М., «Ілюстрована історія України»,- репринт видання
1913 року, електронна версія.

11. Грушевський М., «Ілюстрована історія України»,- репринт видання
1913 року, електронна версія.

42. Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 141

1) 44. Трубачев О.Н. «Названия рек правобережной Украины», Москва,
1968, ст. 126-128;

2) 16. Корепанова А.П. «Словотворчі типи гідронімів басейну нижньої
Десни», Київ, 1969, ст. 29-33;

3) 28. Муромцев І.В. «Словотворчі типи гідронімів (басейн
Сіверського Дінця)», Київ, 1966, ст. 68-72;

4) 32. Отин. Е.С. « Суффикс –оват в украинской топонимии»,
Onomastica, т. XVIII, ст. 99-152.

30. Никонов В.А. «Заметки и материалы к гидронимическому атласу
Украины», 8 кн.: Slavica Pragensia, VIII. Acta Universitatis Carolinae.
Philologica 1-3. Praha, 1966, ст. 267.

9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми
утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст.
144-145

48. Яворницький Д.І. «Історія запорізьких козаків у трьох томах», Київ,
Наукова думка 1991, т.3, ст.490

1) 29. Мышецкий. «История о козаках», Одесса, 1852, ст. 7;

2) 3. Акты южной и западной России, III, ст. 207, 216, 281.

1. Dubezki, Rozprawy i sprawozdania, Krakow, 1880, tom XII.

48. Яворницький Д.І. «Історія запорізьких козаків у трьох томах», Київ,
Наукова думка 1991, т.2, ст.182

45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва,
«Прогресс», 1986, т.ІІ, ст.131

38. Словник гідронімів України. Київ, наукова думка, 1979, ст. 222.

38. Словник гідронімів України. Київ, наукова думка, 1979, ст. 222.

46. Шахматов А.А. «Введение в курс истории русского языка :
исторический процес образования русских племен и наречий», Петроград,
1916, ст.49

22. Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка»,
1979, ст. 36

48. Архив мин. ин. дел, мал. дела, 1728, мая 27, св.62, №27, (Взято з
книги Д.І.Яворницький. «Історія запорізьких козаків у трьох томах»,
Київ, Наукова думка 1991, т.3, ст.404)

45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва,
«Прогресс», 1986, т.ІІІ, ст.547

48. Д.І.Яворницький. «Історія запорізьких козаків у трьох томах», Київ,
Наукова думка 1991, т.3, ст.122

22. Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка»,
1979

31. Отин Е.С. «К этимологии названий некоторых рек «анималистского»
происхождения»,- в кн.: «Повідомлення Української ономастичної комісії»,
вип. 2, Київ, 1967.

45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва,
«Прогресс», 1986, т.ІІІ, ст.12

45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва,
«Прогресс», 1986, т.І, ст.139

47. Эварницкий Д.И. «Вольности запорожских казаков». Санкт Петербург,
1890, ст. 138

66. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і
відтопоніми утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова
думка», 1977, ст. 145

45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва,
«Прогресс», 1986, т. І, ст.163

37. Семенов П. «Географическо – статический словарь Российской
империи», Санкт Петербург, 1863, т.1, ст. 238-239.

10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах,
дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 539.

10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах,
дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 531.

10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах,
дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 530.

14. Желєзняк І.М. «Вивчення гідронімів в межах однієї семеми» – в кн.
«Ономастика», Київ, 1966

22. Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка»,
1979, ст. 22

22. Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка»,
1979, ст. 28

39. Стрижак О.С. «Назви річок Запоріжжя й Херсонщини», Київ, 1967, ст.
62-63.

7. Бушаков В. «Тюркська альтернативна етимологія гідроніму Кодима»,
Східний світ. – № 8 [Том 5]. – 1996. – № 2 (Київ, 1999). – С. 37 – 39.

45. Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва,
«Прогресс», 1986, т. ІІ, ст. 276

9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми
утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст.
164

26. Мельничук О.С. «Топоніміка Кодимського району одеської області»,
Мовознавство, Київ, 1957, т. ХІV, ст. 56

26. Мельничук О.С. «Топоніміка Кодимського району одеської області»,
Мовознавство, Київ, 1957, т. ХІV, ст. 55-56

44. Трубачев О.Н. «Названия рек правобережной Украины», Москва, 1968,
ст. 144

9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми
утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст.
164

47. Эварницкий Д.И. «Вольности запорожских казаков». Санкт Петербург,
1890, ст. 130

24. «Матеріали експедиції 1968 року», Київ, 1968, ст. 128

9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми
утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст.
163-164

21. Летопись событий в Юго – Западной Росии в XVII веке. Составил
Самоил Величко, бывшый канцелярист канцелярии войска Запорожского, 1720
г., Киев, 1848-1855, Т. І-ІІІ, ст. ст. 111, 179, 180, 181

17. Костомаров Н.И. «Собрание соченений», Санкт Петербург, 1905, т.
XV-XVI, ст. ст. 450, 500, 798

9. Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми
утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст.
172

39.Стрижак О.С. «Гідронімія Полтавщини фіто – зоографічного
семантичного ряду», в книзі: «Українська діалектологія і ономастика»,
Київ, 1964.

42. Тойнби А. Дж «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 102

42. Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 186

10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах,
дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 527.

10. Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах,
дванадцяти книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. 526.

42. Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. 183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Dubezki, Rozprawy i sprawozdania, Krakow, 1880, tom XII

Great books of the western world, 6. Herodotus. The History of
Herodotus. William Benton, Publisher, Enciclopaedia Britannica, Inc.,
1952, ст. 133

Акты южной и западной России, III, ст. ст. 207, 216, 281

Барсов Н.П. «Очерки Руской исторической географии», Варшава, 1883, ст.
81

Баскаков Н.А.. «Тюркские языки». Москва, 1960, ст. 30

“Большая советская энциклопедия”, Москва, 1969-1978, електронна версія.

Бушаков В. «Тюркська альтернативна етимологія гідроніму Кодима», Східний
світ, № 8, т. 5, 1996, № 2, Київ, 1999, ст. 37 – 39.

Географічна енциклопедія України в трьох томах. Київ «Українська
Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана 1989, т. І, ІІ.

Горпинич В.О., В.В.Лобода, Л.Т.Масленко. «Власні назви і відтопоніми
утворення Інгуло – Бузького межиріччя», Київ, «Наукова думка», 1977, ст.
ст. 144-145, 163-164, 172

Грушевський М. «Історія України – Руси в одинадцяти томах, дванадцяти
книгах», Київ, Наукова думка, 1992, т.2 ХІ-ХІІІ вік, ст. ст. 103, 106,
526-528, 530, 531, 537, 539.

Грушевський М., «Ілюстрована історія України»,- репринт видання 1913
року, електронна версія.

Гумилев Л.Н.. «Древние тюрки», Товарищество «Клышников – Комаров и К0»,
Москва 1993, ст. ст. 4, 24, 45.

Гумилев Лев. «Тысячелетие вокруг Каспия», Москва, Айрис пресс, 2003,
ст.190

Желєзняк І.М. «Вивчення гідронімів в межах однієї семеми» – в кн.
«Ономастика», Київ, 1966.

Когонашвили К. “Краткий словарь истории Крыма”, Симферополь, “Бизнес –
информ”, 1995, ст. 73, 217

Корепанова А.П. «Словотворчі типи гідронімів басейну нижньої Десни»,
Київ, 1969, ст. 29-33.

Костомаров Н.И. «Собрание соченений», Санкт Петербург, 1905, т. XV-XVI,
ст. ст. 450, 500, 798.

Кучера М.П. «Змиевые валы», Киев, 1987.

Лаврів П. «Історія Південно – Східної України», Київ, Українська
Видавнича Спілка, 1996, ст. 30

Летопись по Ипатскому списку, Санкт Петербург, 1871, ст. 184-185.

Летопись событий в Юго – Западной Росии в XVII веке. Составил Самоил
Величко, бывшый канцелярист канцелярии войска Запорожского, 1720 г.,
Киев, 1848-1855, Т. І-ІІІ, ст. ст. 111, 179, 180, 181.

Масенко Л.Т. «Гідронімія східного поділля», Київ, «Наукова думка», 1979,
ст. ст. 22, 28, 36.

Масляк О.П., П.Г.Шищенко. «Хрестоматія з географії України», Київ,
Видавництво «Генеза», 1994, ст. 377.

«Матеріали експедиції 1968 року», Київ, 1968, ст. 128.

Матівос Юрій. «Місто над сивим Інгулом»,- Історико-публіцистичний нарис,
глава перша, «Неказкова країна Лебедія», частина 1, vechirka.com.ua,
19.08.2003, 16:49 – електронне видання.

Мельничук О.С. «Топоніміка Кодимського району одеської області»,
Мовознавство, Київ, 1957, т. ХІV, ст. 55-56.

Мурат Аджи. «Полынь половецкого поля», Москва, ТОО «Пик – контекст»,
1994, ст. 95.

Муромцев І.В. «Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)»,
Київ, 1966, ст. 68-72.

Мышецкий. «История о козаках», Одесса, 1852, ст. 7.

Никонов В.А. «Заметки и материалы к гидронимическому атласу Украины», 8
кн.: Slavica Pragensia, VIII. Acta Universitatis Carolinae. Philologica
1-3. Praha, 1966, ст. 267.

Отин Е.С. «К этимологии названий некоторых рек «анималистского»
происхождения»,- в кн.: «Повідомлення Української ономастичної комісії»,
вип. 2, Київ, 1967.

Отин. Е.С. « Суффикс –оват в украинской топонимии», Onomastica, т.
XVIII, ст. 99-152.

Памятники истории Киевского государства ІХ-ХІІ вв. – Ленинград, 1936,
ст.76

Повесть временных лет, Москва – Ленинград, 1950, ч. 1, Лаврентьевская
летопись, ст. ст. 102, 201.

Полное собрание руских летописей, Санкт Петербург, т. ІІ, 1908, ст. 451.

Полонська-Василенко Н. «Історія України у двох томах», 3-тє видання 1995
року, електронна версія.

Семенов П. «Географическо – статический словарь Российской империи»,
Санкт Петербург, 1863, т.1, ст. 238-239.

Словник гідронімів України. Київ, наукова думка, 1979, ст. ст. 9, 222.

Стрижак О.С. «Гідронімія Полтавщини фіто – зоографічного семантичного
ряду», в книзі: «Українська діалектологія і ономастика», Київ, 1964.

Стрижак О.С. «Назви річок Запоріжжя й Херсонщини», Київ, 1967, ст.
62-63.

Татищев В.Н. «История российская», Москва – Ленинград, 1962-1963, т. ІV,
ст. 914.

Тойнби А. Дж. «Постижение истории», Сборник. Москва, издательство
«Прогресс» 1991, ст. ст. 102, 133, 141, 183-186.

Толчко П.П. «Кочевые народы степей и Киевская Русь», Киев, Абрис, 1999,
ст. ст. 71, 81.

Трубачев О.Н. «Названия рек правобережной Украины», Москва, 1968, ст.
126-128. 144.

Фасмер М. «Этимологический словарь русского языка», Москва, «Прогресс»,
1986, т. І, ст. ст. 139,163; т. ІІ, ст. ст. 131, 276; т. ІІІ, ст. ст.
12, 547.

Шахматов А.А. «Введение в курс истории русского языка : исторический
процес образования русских племен и наречий», Петроград, 1916, ст.49

Эварницкий Д.И. «Вольности запорожских казаков». Санкт Петербург, 1890,
ст. ст. 130, 138

Яворницький Д.І. «Історія запорізьких козаків у трьох томах», Київ,
Наукова думка 1991, т.2, ст.182; т.3, ст. ст. 122, 490.

ДОДАТОК №1

Список гідронімів басейну ріки Інгулець,

Баштанка

б., п. Інгульця; Баштанка (1888, МХГ, ІІІ, 26); пор. смт Баштанка
Миколаївськ. обл.

Баштина

р., л. Бокової п. Інгульця п. Дніпра; Кіровоградська обл.; Баштына (1876
ПХЕВ, ХХІІ, 40); Баштина (1888, МХГ, ІІІ, 27); Баштина (КРУ, 127); пор.
с. Баштине Долинського р-ну Кыровоградськ. обл.

Безім’яна

б., л. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Безъименная (1876 ПХЕВ,
ХХІІ, 403).

Березівка

потік, л. Інгульця; нп Косівка Олександрійського р-ну, Олександрія
Кіровоградської обл. (1876 ПХЕВ, ХХІІ, 402; 1888, МХГ, ІІІ, 121; СНМ,
Хрс, 33); Березовка (1876 ПХЕВ, ХХІІ, 402; 1888, МХГ, ІІІ, 121; СНМ, ЕК,
49; Машт. Дн., 92) Березівка (КРУ, 126; 1964, МЕ); пор. с. Березівка
Олександрійського р-ну (там же)

Петровський р-н Кіровоградської обл. Довж. 27 км, пл.. бас. 287 км2.
Бере початок поблизу с. Іванівна. Ширина долини до 2,4 км, глиб. 25-30
м. Річище слабозвивисте, пересічна шир. 2 м. Похил річки 0,32 м/км.
Живлення переважно снігове та дощове. Льодостав нестійкий. Замерзає у
грудні, скресає у березні. Стік Березівки частково зарегульований
ставками (для потреб зрошування).

Березкова

р., пр. Мокрої Березівки л. Інгульця Олександрійського р-ну
Кіровоградської обл.; Березкова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 402)

Березнигова

б., л. Інгульця Кіровоградська обл.; Березняговата (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
397); Березнігова (КРУ, 127).

Березнягувата

бб., 2)п. Бешки п. Інгульця Кіровоградська обл.; Березнягувата (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 403);

3) пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Березнягувата (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 404);

Березовець

2) потік, л. Інгульця (Машт. ДН., 92; КРУ, 127); як пр. Березівки л.
Інгульця (ОСОНК, І, 67); Березовецъ (ОСОНК, І, 67; Машт. ДН., 92);
Кіровоградська обл.;

Бечиця

р., Бас. Інгульця; Бечица (ОАІМ); Дніпропетровська обл..

Бешка

р., П. Інгульця; Кіровоградська обл.; Бешка (МХГ, ІІІ, 1888, 23,
Величко, 31; СНМ, Хрс, 47; ИЗК, І, 55); Бешка (ОСОНК, І, 67); БЂшка
(Борисов 18; МАШТ, ДН. 92); Вежца (ЗООИД, ХХVІІ, 22); Бєшка (КРУ, 127)
Бєшка (ОКІМ)

Знам’янський, Олександрійський, Петровський р-ни. Довж. 56 км., пл..
басейну 657 км2. Бере початок біля с. Володимирівки. Долина Бешки
трапецієвидна, шир. 1,5 км., глиб. До 40 м. Річище у верхів’я звивисте,
пересічна його шир. 5 м. Глибина до 1,7 м. Похил річки 1,4 м/км.
Живлення переважно снігове та дощове. Льодостав не стійкий з грудня до
березня. Бешка зарегульована невеликими водосховищами і ставками. Воду
використовують для зрошування та водопостачання.

Бидцева

р., пр. Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Бидцовая (ВЗК, 138)

Біла Балка

р., пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; БЂлая Балка (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 404)

Біла Криниця

р., п. Інгульця; Херсонська обл.; БЂлая – Криницы (ВЗК, 140); пор. смт.
Біла Криниця Великоолександрівського р-ну Херсонської обл.

Бокова

р. п. Інгульця; Боковая (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; ВЗК, 140; 1888, МХГ,
ІІІ, 26; СНМ, Хрс, 55; Машт., Дн., 92); Бокова (КРУ, 127).

Річка у Долинському р-ні Кіровоградської обл., та Криворізькому р-ні.
Права притока Інгульця (впадає у Карачунівське водосховище). Довж. 72
км., пл.. басейну 1320 км2. Бере початок біля с. Варварівки. Долина
трапецієвидна, шир. 2 км. Річище у верхівї звивисте, шир. до 10 м.
Глибина до 2,7 м. Похил річки 1,5 м/км. Основна притока Боковенька
(права). Живлення снігове та дощове. Льодостав не стійкий з грудня до
березня. Бешка зарегульована невеликими водосховищами і ставками. Воду
частково використовують для с.-г. водопостачання. Річка зарегульована
ставками (у пониззі).

Боковенька

р., п. Інгульця; Боковенька (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; 1888, МХГ, ІІІ, 26;
СНМ, Хрс, 45; ВЗК, 140; Машт., Дн., 92)

річка у Долинському р-ні Кіровоградської обл., Казанківському р-ні
Миколаївської обл. та Криворізькому р-ні. Права притока Бокової. Довж.
61 км., пл.. басейну 645 км2. Бере початок біля с. Василівки. Долина
трапецієвидна, шир. до 1 км. Річище спрямлене, шир. до 15 м. Глибина до
2,5 – 4 м (у пониззі). Похил річки 1,6 м/км. Основна притока Очеретяна
(права). Живлення снігове та дощове. Льодостав не стійкий з грудня до
березня. Бешка зарегульована невеликими водосховищами і ставками. Річка
зарегульована ставками у пониззі – Христофорівське водосховище. Воду
частково використовують для с.-г. водопостачання. У долині Боковеньки –
Веселі Боковеньки.

Бочкувата

б., п. Боковенької, п. Бокової, п. Інгульця; Бочковита (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 404); Бочковата (1888, МХГ, ІІІ, 29)

Вакурина

р., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Вакурина (ЗООИД, XXVII,
22).

Верблюжка

р., п. Інгульця смт. Петрове Кіровоградськ. обл.(1953 МЕ); Верблюжка
больш. (ОСОНК, І, 67); Верблюжка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403; 1888, МХГ, ІІІ,
19; 1752, ВЗК, 18; СНМ, Хрс, 58); Большая – Верблюжка (ВЗК, 140); Б.
Верблюжка (Машт., Дн., 92); Верблюжка (1953, МЕ; КРУ, 127); пор. с.
Верблюжка Новгородківськ. р-ну Кіровоградської обл.

Вербова

17) р., л. Висуні п. Інгульця; Миколаївська обл.; Вербовая (ОСОНК, І,
67; ВЗК, 140; Машт., Дн., 93); Werbowa (SG, XIII, 218); Вербова (КРУ,
128); пор. с. Вербове Казанківського р-ну Миколаївської обл.

Річка у Казанківському р-ні Миколаївської обл. та Широківському р-ні
Дніпропетровської обл. Ліва притока Висуні. Довж. 48 км., пл.. басейну
457 км2. Долина шир. до 0,8 км. Глибина 20 м. Річище звивисте, шир. 2 м.
Похил річки 1,8 м/км. Живлення снігове та дощове. Замерзає на початку
грудня, скресає на початку березня. Льодостав не стійкий. Річка
зарегульована ставками. Воду використовують для зрошення.

Вербова Лоза

б., пр. Інгульця; Кіровоградської обл.; Вербовая Лоза (1888, МХГ, ІІІ,
19); пор. кол. с-ще Вербова Лоза (терпер у складі м. Олександрія)
Кіровоградськ. обл.

Верхня Березівка

р., л. Інгульця; Верхняя – Березовка (ВЗК, 138).

Весела

б., пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Веселая (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
404)

Висунь

р., п. Інгульця; Миколаївська обл.; Isun (Тумн., карта); Высунь, Высунъ
(Машт., Дн., 93); Вулсунь (ВЗК, 140); Висунь (КРУ, ); Исунъ (Машт., Дн.,
93); Исунь (Шмидт, І, 24; ИЗК, І, 12; ОСОНК, І, 67; ВЗК, 140); Висунь
(ОСОНК, І, 67; 1876, ПХЕВ, ХХІІ, 405; СНМ, Хрс, 17; ВЗК 140; Машт., Дн.,
93); Wisun (SG, XIII, 618; Rozw., 269); пор. нп. Висунськ
Березнегуватського р-ну, Висунь Казанківськ. р-ну Миколаївської обл.

Річка у Казанківському, Березнигуватському та Снігурівському р-нах
Миколаївської обл. Права притока Інгульця. Довж. 196 км., пл.. басейну
2670 км2. Бере початок біля с. Вишневого в межах причорноморської
низовини. Долина у верхівї симетрична, у нижній течії терасована,
асиметрична, шир. до 3 км. Річище у верхівї течії випрямлене, у нижній –
– завивисте, шир. до 20 м. Глибина від 0.8 до 1,5 м. Похил річки 0,9
м/км. Основна притока Вербова (ліва). Живлення переважно снігове.
Льодостав з грудня до березня. Гідрологічний пост біля смт.
Березнигуватого (з 1925). Висунь зарегульована численими (бл. 150)
ставками та невеликими водосховищами. Воду використовують для
водопостачання і зрошування. На окремих ділянках річище Висуні
розчищене.

Візнянка

р., л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Вознянка (ОСОНК, І, 67; Машт. Дн.,
92)

Власівський

р., п. Інгульця; с. Петрове Знамянськ. р-ну Кіровоградської обл. (1888,
МХГ, ІІІ, 32); Власовка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397); Власовская (1888, МХГ,
ІІІ, 32; ОСОНК, І, 67); Власовскій (Машт., Дн., 92).

Вовнянка

3) дж. л. Інгульця; Вовнянка (КРУ, 127).

Вовча

бб., 30) пр. Сухої Верблюжки п. Інгульця Кіровоградської обл.; Волча
(1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404)

б., л. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.

Водяна

бб., 72) п. Бокової, п. Інгульця; Водяна (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404);
Водяная (1888, МХГ, ІІІ, 27); пор. с. Водяна Долинського р –ну
Кіровоградської обл.

82) п. Інгульця; Кіровоград Водяна (ОСОНК, І, 67; ИНС, І, 236); Водяная
(1876, ПХЕВ, ХХІІ, 406; 1888, МХГ, ІІІ, 26)

Гараськова

б., пр. Бокової п. Інгульця; Гараськова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404).

Глиняна

8) б., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Глиняна (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 403); Глиняная (1888, МХГ, ІІІ, 25).

Грузька

бб., 1) л. Бокової п. Інгульця; Грузская (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; 1888,
МХГ, ІІІ, 27); Грузька (КРУ, 127); пор. с. Грузьке Криворізького р-ну
Дніпропетровськ. обл.;

9) п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Грузская (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 403).

Грушувата

б., л. Інгульця; Херсонська обл.; Грушовата (КРУ, 128); Грушувата
(ОКІМ);

Демурина

2) р., п. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.; Делурина Машт.,
Дн., 93); Демурина (КРУ, 128); пор. с. Демурино – Варварівка Пятихатськ.
р-ну Дніпропетровськ. обл.

Домаха

б., п. Інгульця; Домаха (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397; 1888, МХГ,ІІІ,26)

Дубова

бб., 17) п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Дубова (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 403)

36) пр. Інгульця (нижче Бешки); Кіровоградська обл.; Дубовая
(МХГ,ІІІ,25); пор. с. Дубівка Новгородківського р-ну Кіровоградської
обл.

Дуброва

б., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Дуброва (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397).

Жива

р., л. Інгульця Кіровоградської обл.; Живая (1888, МХГ, 20; Машт., Дн.,
92); Жива (ОКІМ)

Жовта

1) р. л. Інгульця; нп Петрове Кіровоградськ. обл., Жовте П’ятихатськ.
р-ну Дніпропетровськ. обл. (1953, МЕ); Желтая (Машт., Дн., 92; 1876
ПХЕВ, ХХІІ, 401-402; 1888, МХГ,ІІІ,23; ОСОНК, І, 67); Желтыя воды (ИИЗК,
І, 48); Жовта (1953, МЕ; КРУ, 127)

Жовтенька

5) б., п. Лозуватки п. Саксагані л. Інгульця; Жолтенька (Машт., Дн.,
92); як п. Комісарки п. Лозуватки; Жовта (КРУ, 127); Дніпропетровськ.
обл.

Зарудна

б., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Зарудня (СНМ, Хрс, 41);
Зарудная (1888, МХГ, ІІІ, 24)

Зелена

11) р. л. Інгульця (КРУ, 27); с. Зелене Петрівського р-ну Кіровоградськ.
обл.; Зеленая (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 401; 1888, МХГ,ІІІ,22; Машт., Дн., 92;
ИИЗК, І, 55; ВЗК, 138; СНМ, Хрс, 57; ИНС, 20); Зелена (1953, МЕ; КРУ,
127); Зелене (1954, МЕ)

Інгулець

р., п. Дніпра (КРУ, 126); Кіровоградськ., Дніпропетровськ. і Херсонськ.
обл.; Ивла (у верхівї, 1190, ИЛ, 451; Барс. 81); Ивля (1190, Татищев,
ІV, 914); Инъкулъ (“по обеохъ Инъкулехъ”, 1552, АЮЗР, VII, І, 84); Малій
Инкгулецъ (1697, Величко, III, 481; 1690, АЗР, V, 227); Ingulec (Кордт,
№16; Тумн., карта); Inskulec, Ingulet maly (Кордт, № 16, 35); Ингулецъ
(Величко, ІІІ, 479; 1876, ПХЕВ, ХХІІ, 396; 1888, МХГ,ІІІ,3; СНМ, Хрс, 2;
Машт., Дн., 91); Ангулецъ (КБЧ, 112; ВЗК, 137); Ацезисъ (Татищев, IV,
90); Ингулекъ, Аксіакусї (ГСРГ, ІІ, 760); Малый – Ингулъ (ВЗК, 137);
Інгулець (КРУ, 126; 1968, МЕ); пор. нп Інгулець Криворізького р-ну,
Інгулець Широківського р-ну Дніпроп. обл;

п. рук. Дніпра; поблизу гирла Інгульця (Нов., 280); с. Токарівка
Білозерськ. р-ну Херсонськ. обл. (Макс., Прил., 109); Ингульское (1697,
ОРД); Инкгулская (1697, Величко, ІІІ, 479); Ингулецъ (Величко, ІІІ, 479;
Машт., Дн., 91); Ингульская вЂтка (ВЗК, 128); пор. там же с. Інгулець.

Кайова

б., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Каевая (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
403).

Кам’янка

19) б., л. Інгульця; Камяночка (Величко, ІІІ, 483); Каменка (Машт., Дн.,
92; ВЗК, 140); Кам’янка (КРУ, 127); пор. с. Кам’янка Високопільськ.
р-ну Херсонської обл.

Кам’янка – Лозуватка

б., п. Камянки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Каменка – Лозоватка
(1888, МХГ, ІІІ, 16)

Кам’янувата

7) б., пр. Верблюжки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Каменовата (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 404)

Клюшникова

р., пр. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Клюшникова (ВЗК, 140; ТК
ЦНБ).

Ко?дима

3) р., п. Висуні п. Інгульця; Миколаївська обл.; Кодыма (ВЗК, 140);
Коди?ма (КРУ, 128); Кодима (ОКІМ).

Комісарівська

р. пр. Саксагані, л. Інгульця; л. Інгульця (1850 ОСОНК, 67; 1950 МЕ);
як п. Лозуватки, п. Сксагані, л. Інгульця (КРУ, 127); нп Чистопіль (СНМ,
Хрс, 62), Лозуватка (1950, МЕ) П’ятихатського р-ну Дніпропетровської
обл.; Комиссаровка (ВЗК, 139); Комисаровка (1868, СНМ, Хрс, 62; ОСОНК,
І, 67); Комісарівська (1950, МЕ); Комисарка (КРУ, 127); як верхн. ч. р.
Гнилая Саксагань (ВЗК, 129).

Коновалова

бб. 1) п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Коновалова (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 403);

2) пр. Бокової п. Інгульця; Коновалова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 606; 1888,
МХГ, ІІІ, 28).

Коренева

бб.: 2) пр. Бокової п. Інгульця; Коренева (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404).

Користівка

р.: п. Інгульця; с. Користівка Олександрійського р-ну Кіровоградської
обл.; Корыстовка Коростява (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 406); Користовка (ВЗК,
140; Машт., Дн., 92); Коростева (ВЗК, 140).

Котова

б. 3) пр. Верблюжки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Котова (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 404).

Красна Кам’янка

р., л. Інгульця; поч. з Хорошівських байраків; Красна Кам’янка (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 401); Красная Каменка (1868 СНМ, Хрс, 27); Червона (1966,
МЕ); пор. с. Червона Кам’янка Олександрійського р-ну Кіровоградської
обл.

Крива

б., л. Інгульця; як б. Кривая (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397)

Кринички

бб.: 2) л. Лозуватки п. Саксагані л. Інгульця; П’ятихатського р-ну
Дніпропетровськ. обл.; Кринички (КРУ, 128).

Кузьминишна

б.: л. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Кузьминишна (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 403).

Куличина

б.: л. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Куличина (1888, МХГ, ІІІ,
29).

Куряча Віднога

б., пр. Живої л. Інгульця; Куряча – отнога (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 402);
Куряча Однога (1888, МХГ, ІІІ, 23).

Лелечиха

б., пр. Інгульця; Лелечиха (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397); пор. с. Лелеківка
Петрівського р-ну Кіровоградської обл.

Липова

25) р., пр. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.; Липова (ОАІМ);

Лозуватий

2) р., п. Кам’янки л. Інгульця, (1888, МХГ, ІІІ, 21)

Лозуватка

бб.,

л. Висуні п. Інгульця; Миколаївська обл.; Лозоватка (КРУ, 128)

п. Боковенької п. Бокової п. Інгульця Лозоватка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404;
1888, МХГ, ІІІ, 29)

5) пр. Красної Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Лозоватка
(1876, ПХЕВ, ХХІІ, 401)

рр.,

7) л. Бешки п. Інгульця п. Дніпра; Кіровоградська обл.; Лозоватка (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 403; Машт., Дн., 92)., пор., с. Лозуватка Олександрійського
р-ну Кіровоградської обл.;

8) л. Інгульця; Кіровоградська обл., Лозоватка (ОСОНК, І, 67, Машт.,
Дн., 92);

12) п. Кам’янки л. Інгулу л. Пд. Бугу; Лозоватка (Машт., ДБ, 42; ВЗК,
139; Шмідт, 166); Лозоватка (КРУ, 69);

19) л. Сухої Саксагані л. Інгульця (ВЗК 129); як п. Саксагані л.
Інгульця (Машт., ДН., 92) Дніпропетровська обл.; Камисаровка (Машт.,
ДН., 92); Лозоватая (ВЗК, 129); Лозоватка (Машт., Дн., 92); Лозоватка
(КРУ, 127); пор. с. Лозуватка П’ятихатськ. р-ну Дніпропетровськ. обл.;

Мала

б. пр. Живої л. Інгульця Кіровоградської обл.; Малая (1888, МХГ, 20)

Мала Верблюжка

р., пр. Великої ВербдюжкИ п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Малая
Вербдюжка (ВЗК, 140).

Малий Інгулець,

– ого – льця, ч.; р. пр. Інгульця п. Дніпра; Малый Ингулецъ (ОСОНК, І,
67; ВЗК, 9).

Маловодяна

балка, л. Бокової, п. Інгульця; Мало – Водяная (1888 МХГ, ІІІ, 27); пор.
с. Маловодяне Петровського р-ну Кіровоградської обл.

Малолозуватський,

руч., пр. Інгульця п. Дніпра; кол. с. Лозуватка Софіївського р-ну
Дніпропетровськ. обл.; Мало – Лозуватський (ОКІМ).

Мокра Березівка

р. л. Інгульця; с. Протопопівка Олександрійського р – ну Кіровоградської
обл.; Мокрая Березовка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 402; СНМ, Хрс, 34)

Морозова

3) б., п. Інгульця; Морозова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397); пор. с. Морозівка
Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.

Мурзинка

р., п. Бешки п. Інгульця; смт. Нова Прага Олександрійськ. р-ну
Кіровоградськ. обл. (1888, МХГ, ІІІ, 31); Мурзынка (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
437); Мурзинка (1888, МХГ, ІІІ, 24; ВЗК, 140; Машт., Дн., 92)

Найденова

б., п. Інгульця; Херсонська обл.; Найденова (КРУ, 128); Найдьонова
(ОАІМ).

Нерубайка

р., л. Інгульця; Нерубайка (МХГ, ІІІ, 1888, 19; Машт., Дн., 91); пор. с.
Нерубайка Олексанрівськ. р-ну Кіровоградськ. обл.

Носова Балка

р. пр. Верблюжки п. Інгульця (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404); як л. Великої
Верблюжки п. Інгульця (Машт., Дн., 92); Кіровоградська обл.; Носова
Балка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404); Носовая Балка (Машт., Дн., 92).

Овнянка

р., л. Інгульця; гирло біля кол. міста Новостародуба; 1737, Гивленка
(1876, ПХЕВ, ХХІІ, 401); Овнянка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 40; 1888, МХГ, ІІІ,
22; ВЗК , 138; Машт., Дн., 92); пор. с. Овнянка Олександрійськ. р-ну
Кіровоградськ. обл.

Орлова Балка

р., л. Бешки п. Інгульця; біля с. Хащуватка (кол. Олександрівськ. повіту
Херсонської губ.) (СНМ, Хрс, 41); Кіровоградська обл.; Орловая Балка
(1888, МХГ, ІІІ, 24); Орлова Балка (Машт., Дн., 92); Орлова (КРУ, 127).

Осикувата

2) б., пр. Сторожової п. Інгульця; Осинувата (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397);
пор. с. Сторожівка Олександрійської міськради Кіровоградськ. обл. (АТПУ
– 1969, ІІ, 158).

4) р. п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Осиковатая (СНМ, Ек.,
1070; Машт., Дн., 92)

7) р., п. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.; Осиковатая (ВЗК,
129); Осиковата (КРУ, 128); Осикувата (ОАІМ); пор. с. Осикувате
П’ятихатськ. р-ну Дніпропетровськ. обл.

Очеретяна

2) б., л. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Очеретяна (1888, МХГ,
ІІІ); пор. с. Очеретяне Долинськ. р-ну Крв;

11) р., л. Висуні п. Інгульця; (1888, МХГ, ІІІ, 31); Миколаївська обл.

Очеретянка

рр., 3) п. Інгульця; Миколаївська обл.; Очеретянка (Машт., Дн., 93);

4) п. Саксагані л.Інгульця; Дніпропетровська обл.; Очеретянка (ОАІМ);

Петина

б., л. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.; Петина (КРУ, 128;
ОАІМ)

Пишенкова

б., пр. Красної Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Пышенкова
(1876, ПХЕВ, ХХІІ, 401)

Плоский

7) руч., витік Інгульця п. Дніпра; Кіровоградськ. обл.; Плоскій (1900,
ЗООИД, XXII, 42)

Попова

бб., 31) пр. Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл (1876, ПХЕВ, ІІІ,
21)

32) пр. Красної Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Попова (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 401)

35) пр. Тернової л. Кам’янки л. Інгульця; Попова (1888, МХГ, ІІІ, 16);
Кіровоградська обл.

Рибчина

б., п. Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Рыбчина (1888, МХГ,
ІІІ, 16).

Розварина

б., пр. Бокової п. Інгульця; Разварина (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404)

Рудоволова

б., п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Рудоволова (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 403)

Саксагань

л. Інгульця п. Дніпра; П’ятихатськ., Софіївськ., Криворізьк. р-ни,
гирло в м. Кривий Ріг Дніпропетровськ. обл.; Житлова Саксагань (у
верхів’ї; СНМ, ЕК, 1129); Саксагань (1751, АЮЗР, ІІІ, ІІІ, 623; ОСОНК,
І, 67; ВЗК, 129; СНМ, Ек, 56; Машт., Дн., 92; 1960, МЕ); Саксаганська
(1950, МЕ); Саксагань (КРУ, 127); пор. с. Саксагань П’ятихатського р-ну
Дніпропетровськ. обл.

Свинарка

12) струмок п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Свинарка (ЗООИД,
XXVII, 22); Свинарська балка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403)

Сербина

б., пр. Саксагані л. Інгульця.

Серебрянка

2) р. л. Інгульця; Кіровоградська обл. Серебрянка (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
399; Машт., Дн., 92); Серебрянная (1888, МХГ, ІІІ, 20); пор. с.
Серебряне Світловодського р-ну Кіровоградської обл.

Ситаївка

б., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Ситаевка (1888, МХГ, ІІІ, 26)

Скалева

б., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Скалева (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397)

Скалювата

б., п. Інгульця; Скалеватая (1888, МХГ, ІІІ, 26)

Скалюватка

бб., 1) п. Інгульця; Скалеватка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397);

2) пр. Бокової п. Інгульця; Скалеватка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 403);

л. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Скалеватка (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
403);

пр. Орлової Балки л. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Скалеватка
(1888, МХГ, ІІІ, 24)

Солонувата

бб., 1) л. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Солоновата (1876,
ПХЕВ, ХХІІ, 403);

л. Бокової п. Інгульця (1888, МХГ, ІІІ, 27); Солоновата (1876, ПХЕВ,
ХХІІ, 404); Солоноватая (1888, МХГ, ІІІ, 27);

Сотницька

р., п. Великої Верблюжки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Сотницкая
(Шуберт; Машт.; Дн., 92); Сотникова (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404); пор. с.
Сотницьке Новгородківського р-ну Кіровоградської обл.

Сочева

б., п. Свинарки п. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Сочева (1888,
МХГ, ІІІ, 8)

Сріблянка

р., л. Інгульця; Сріблянка (ОАІМ).

Срібна

2)р., пр. Верблюжки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Сереная (Машт.,
Дн., 92); Серебряная (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 404; Машт., Дн., 92);

3)б., пр. Мокрої Березівки п. Інгульця; Олександрійський район
Кіровоградської обл.; Серебряная (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 402)

Стареча

б., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Стареча (МХГ, ІІІ, 26)

Сторожова

1) б., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Сторожева (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
397); Сторожевка (ВЗК, 136); пор. с. Сторожівка Олександрівської
міськради Кіровоградської обл.

Суперечна

б. п. Інгульця (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397; 1888, МХГ, ІІІ, 26); с. Лозуватка
Криворізького р-ну (ОКІМ); Суперечна (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 397); Суперечная
(1888, МХГ, ІІІ, 26); Суперечний (ОКІМ).

Суха

бб., 76) пр. Верблюжки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Сухая (1888,
МХГ, ІІІ, 25);

77) пр. Живої л. Інгульця; Кіровоградська обл.; Сухая (1888, МХГ, ІІІ,
20).

Суха Березівка

р., л. Інгульця; Сухая Березовка (1876, ПХЕВ, ХХІІ, 402); як л.
Березівки л. Інгульця; Сух. Березовка (Машт., Дн., 92)

Суха Саксагань

р., пр. Саксагані л. Інгульця; с. Олексіївка Криничанського р-ну
Дніпропетровської обл.; Желтенькая (понизовя; 1779, Исл.; ВЗК, 139);
Сухая – Саксагань (1779, Исл.; СНМ, Ек, №1202; ВЗК, 139; Машт., Дн.,
92); Гнилая – Саксагань (ВЗК, 139); Суха – Саксагань (КРУ, 128).

Сухий Омельничок

3) р., пр. Інгульця; Кіровоградськ. обл.; Сухой Омельничекъ (1888, МХГ,
ІІІ, 32)

Тернова

30) б., л. Кам’янки л. Інгульця; Кіровоградськ. обл.; Терновая (1888,
МХГ, ІІІ, 16)

Тернуватка

б., пр. Бешки п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Терноватка (1888, МХГ,
ІІІ, 25)

Тивнянка

р., л. Інгульця (ВЗК, 129)

Тонконогівка

р., пр. Чутівки л. Інгульця; Кіровоградськ. обл. Тонконоговка (1888,
МХГ, ІІІ, 20)

Цибульник

р., п. Інгульця; Кіровоградська обл.; Цыбульникъ (1888, МХГ, ІІІ, 22)

Чабанка

б., п. Висуні п. Інгульця; Миколаївська обл.; Чабанка (КРУ, 128; ОАІМ);
пор. с. Чабанка Казанківського р-ну Миколаївської обл.

Чабанова

бб.,

пр. Боковенької п. Бокової п. Інгульця; Чабанова (1876, ПХЕВ, ХХІІ,
404);

л. Інгульця; Чабанова (1888, МХГ, ІІІ, 19)

Чорноліська

р., п. Інгульця; с. Чорноліска Знамянськ. р-ну Кіровоградської обл.
(СНМ, Хрс, 44); ЧернолЂска (там же, 44; 1876, ПХЕВ, ХХІІ, 398; 1888,
МХГ, ІІІ, 19; Машт., Дн., 92)

Чортолай

р., пр. Інгульця; Чертолай (Шмидт, І, 436)

Чутівка

2) б., л. Інгульця; Кіровоградськ. обл.; Чутовка (1888, МХГ, ІІІ, 19).

Шевська

р., пр. Саксагані л. Інгульця (ОСОНК, І, 67); Дніпропетровськ. обл.

Широка

бб., л. Кам’янки л. Інгульця; Широкая (1888, МХГ, ІІІ, 16)

л. Саксагані л. Інгульця; Дніпропетровська обл.

Яшниківка

р., пр. Інгульця; с. Новий Стародуб Петрівського р-ну Кіровоградськ.
обл. (1953, МЕ).

ДОДАТОК №2

Список скорочень літератури,

яка вжита в «Словнику гідронімів України», Київ, Наукова Думка, 1979

Rozw., Rozwadowski J. Studia nad nazwami wod slowianskich. Krakow, 1948

SG Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow
Slowianskich. T.1-XIV. Warszawa, 1880-1895

АЗР Акты, относящиеся к истории Западной Росии, собранные и изданные
Археографическою комиссиею. Т. І-V. Санкт Петербург., 1846-1853

АТПУ Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. Т. І-ІІ.,
Київ, 1969

АЮЗР Архив Юго-Западной Росии, издаваемый Временной Комиссией для
разбора древних актов, состоящей при Киевском военном и Волынском
генерал – губернаторе. Ч. І-VIII. Киев 1859-1914 (перша римська цифра
означає частину, наступна – том).

Барс. Барсов Н. Материалы для историко – географического словаря Росии.
І. Географический словарь Русской земли (ІХ-ХVI ст.). Вильна, 1865.

Борисов Борисов Н.И. Сельскохозяйственный обзор по Александровскому
уезду за 1891-1892 сельскохозяйственный год. Херсон, 1893

Величко Летопись событий в Юго – Западной Росии в XVII веке. Составил
Самоил Величко. 1720. Т. І_ІІІ. Киев, 1848-1855

ВЗК Эварницкий Д.И. Вольности запорожских казаков. Санкт Петербург,
1890.

ГСРГ Щекатов А.М. Географический словарь Российского государства… Ч.
І-VI. Москва, 1801-1808

ЗООИД Записки Одесского общесива истории и древностей. Т. І-ХХІІІ.
Одесса, 1844-1919

ИЗК Эварницкий Д.И. История запорожских казаков. Т.І-ІІІ. Санкт
Петербург, 1892, 1895, 1897.

ИИЗК Эварницкий Д.И. История запорожских казаков. Т.І-ІІ. Владимир,
1903.

ИЛ Летопись по Ипатскому списку.- Полное собрание руских летописей.
Т.ІІ. Санкт Петербург, 1908.

Исл Генеральная карта Новоросийской губернии, разделенной на уезды,
сочиненная в 1779 г. Ив. Исленьевым.- В кн.: Эварницкий Д.И. Вольности
запорожских казаков. Санкт Петербург, 1890.

КБЧ Книга Большому Чертежу. Москва – Ленинград, 1950.

Кордт Кордт В. Матеріали до історії картографії України. Ч.І. №№ 1-39.
Київ, 1931.

КРУ Каталог річок України. Київ, 1957.

Макс., Прил., Максимович Н,И, Приложение к сочинению “Днепр и его
бассейн”. Киев, 1901.

Машт. Дн. Маштаков П.Л. Список рек Днепровского бассейна. Санкт
Петербург, 1913.

МЕ Топонімічні матеріали експедицій Інституту мовознавства АН УРСР
(1936-1974).

МХГ Материалы для оценки земель Херсонской губернии. Т.ІІІ.
Александрийский уезд. Статистико – экономическое описание уезда. Херсон,
1888

Нов. Новицкий И.П. Указатель к изданиям Временной комисии для разбора
древних актов. Т. ІІ. Имена географические. Киев, 1878-1882.

ОАІМ Ономастичний архів Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР.

ОКІМ Ономастична картотека Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні АН
УРСР.

ОРД Описание реки Днепра от м. Переволочного до Черного моря (1697 г.).-
Записки Одесского общесива истории и древностей. Т. 3. 1853.

ОСОНК Скальковский А. Опыт статического описания Новороссийского края.
Ч. І-ІІ. Одесса, 1850-1853.

ПХЕВ Прибавление к Херсонским епархиальным ведомостям. Т. ХХІІ. Херсон,
1876.

СНМ, ЕК Списки населенных мест Российской империи. Т. ХІІІ.
Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством по сведениям
1859 года. Санкт Петербург, 1863.

СНМ, Хрс Списки населенных мест Российской империи. Т. XLVIІ. Херсонская
губерния. Санкт Петербург, 1868.

Татищев Татищев В. Н. История российская. Москва – Ленинград, 1962-1963

ТК ЦНБ Топонімічна картотека ЦНБ УРСР (м. Київ)

Тумн. Тунманн. Крымское ханство. Симферополь, 1936.

Шмидт Шмидт А. Материалы для географии и статистики России, собраные
офицерами Генерального штаба. Херсонская губерния. Ч. 1-2. Санкт
Петербург, 1863

ДОДАТОК №3

Систематизація за типом гідроніму

Вид гідрооб’єкту Назва гідроніму Сторона Інгульця Приток якого притоку

ручій Малолозуватський права  

ручій Плоский витік  

балка Баштанка права  

балка Безім’яна права л. Бешки

балка Березнигова ліва  

балка Березнягувата права пр. Бешки

балка Березнягувата права пр. Боковенької,

пр. Бокової

балка Бочкувата права пр. Боковенької,

пр. Бокової

балка Вербова Лоза права  

балка Весела права пр. Боковенької,

пр. Бокової

балка Вовча права пр. Сухої Верблюжки

балка Вовча ліва л. Саксагані

балка Водяна права пр. Бокової

балка Водяна права  

балка Гараськова права пр. Бокової

балка Глиняна права пр. Бешки

балка Грузька права л. Бокової

балка Грузька права пр. Бешки

балка Грушувата ліва  

балка Домаха права  

балка Дубова права пр. Бешки

балка Дубова права  

балка Дуброва права  

балка Жовтенька ліва пр. Лозуватки,

пр. Саксагані

балка Зарудна права пр. Бешки

балка Кайова права пр. Бешки

балка Кам’янка ліва  

балка Кам’янка – Лозуватка ліва пр. Кам’янки

балка Кам’янувата права пр. Верблюжки

балка Коновалова права пр. Бешки

балка Коновалова права пр. Бокової

балка Коренева права пр. Бокової

балка Котова права пр. Верблюжки

балка Крива ліва  

балка Кринички ліва л. Лозуватки,

пр. Саксагані

балка Кузьминишна права л. Бешки

балка Куличина права л. Боковенької, пр. Бокової

балка Куряча Однога ліва пр. Живої

балка Лелечиха права  

балка Лозуватка права л. Висуні

балка Лозуватка права пр. Боковенької, пр. Бокової

балка Лозуватка ліва пр. Красної Кам’янки

балка Мала ліва пр. Живої

балка Маловодяна права л. Бокової

балка Морозова права

балка Найденова права  

балка Осикувата права пр. Сторожової

балка Очеретяна права л. Боковенької, пр. Бокової

балка Петина ліва л. Саксагані

балка Пишенкова ліва пр. Красної Кам’янки

балка Попова ліва пр. Кам’янки

балка Попова ліва пр. Красної Кам’янки

балка Попова ліва пр. Тернової, л. Кам’янки

балка Рибчина ліва пр. Кам’янки

балка Розварина права пр. Бокової

балка Рудоволова права пр. Бешки

балка Сербина ліва пр. Саксагані

балка Ситаївка права  

балка Скалева права  

балка Скалювата права  

балка Скалюватка права  

балка Скалюватка права пр. Бокової

балка Скалюватка права л. Бешки

балка Скалюватка права пр. Орлової Балки, л. Бешки

балка Солонувата права л. Бешки

балка Солонувата права л. Бокової

балка Сочева права пр. Свинарки, пр. Бешки

балка Срібна права пр. Мокрої Березівки

балка Стареча права  

балка Сторожова права  

балка Суперечна права  

балка Суха права пр. Верблюжки

балка Суха ліва пр. Живої

балка Тернова ліва л. Кам’янки

балка Тернуватка права пр. Бешки

балка Чабанка права пр. Висуні

балка Чабанова права пр. Боковенької, пр. Бокової

балка Чабанова ліва  

балка Чутівка ліва  

балка Широка ліва л. Кам’янки

балка Широка ліва л. Саксагані

джерело Вовнянка ліва  

потік Березівка ліва  

потік Березовець ліва пр. Березівки

річка Баштина права л. Бокової

річка Березкова ліва пр. Мокрої Березівки

річка Бечиця басейн  

річка Бешка права  

річка Бидцева ліва пр. Кам’янки

річка Біла Балка права пр. Боковенької, пр. Бокової

річка Біла Криниця права  

річка Бокова права  

річка Боковенька права  

річка Вакурина права пр. Бешки

річка Верблюжка права  

річка Вербова права л. Висуні

річка Верхня Березівка ліва  

річка Висунь права  

річка Візнянка ліва

річка Власівський права  

річка Демурина ліва пр. Саксагані

річка Жива ліва  

річка Жовта ліва  

річка Зелена ліва  

річка Клюшникова права пр. Бешки

річка Кодима права пр. Висуні

річка Комісарівська ліва пр. Лозуватки, пр. Саксагані

річка Користівка права  

річка Красна Кам’янка ліва  

річка Липова ліва пр. Саксагані

річка Лозуватий ліва пр. Кам’янки

річка Лозуватка права л. Бешки

річка Лозуватка ліва  

річка Лозуватка ліва пр. Кам’янки

річка Лозуватка ліва л. Сухої Саксагані

річка Мала Верблюжка права пр. Великої Верблюжки

річка Малий Інгулець права  

річка Мокра Березівка ліва  

річка Мурзинка права пр. Бешки

річка Нерубайка ліва  

річка Носова Балка права пр. Верблюжки

річка Овнянка ліва  

річка Орлова Балка права л. Бешки

річка Осикувата права пр. Бешки

річка Осикувата ліва пр. Саксагані

річка Очеретяна права л. Висуні

річка Очеретянка права  

річка Очеретянка ліва пр. Саксагані

річка Саксагань ліва  

річка Серебрянка ліва

річка Сотницька права пр. Великої Верблюжки

річка Сріблянка ліва  

річка Срібна права пр. Верблюжки

річка Суха Березівка ліва  

річка Суха Саксагань ліва пр. Саксагані

річка Сухий Омельничок права  

річка Тивнянка ліва  

річка Тонконогівка ліва пр. Чутівки

річка Цибульник права  

річка Чорноліська права  

річка Чортолай права  

річка Шевська ліва пр. Саксагані

річка Яшниківка права  

струмок Свинарка права пр. Бешки

ДОДАТОК №4

Систематизація гідрооб’єктів за стороною по відношенню до р. Інгулець.

Сторона Інгульця Назва гідроніму Вид гідрооб’єкту Приток якого притоку

басейн Бечиця річка  

витік Плоский ручій  

ліва Березівка потік  

ліва Березкова річка пр. Мокрої Березівки

ліва Березнигова балка  

ліва Березовець потік пр. Березівки

ліва Бидцева річка пр. Кам’янки

ліва Верхня Березівка річка  

ліва Візнянка річка

ліва Вовнянка джерело  

ліва Вовча балка л. Саксагані

ліва Грушувата балка  

ліва Демурина річка пр. Саксагані

ліва Жива річка  

ліва Жовта річка  

ліва Жовтенька балка пр. Лозуватки,

пр. Саксагані

ліва Зелена річка  

ліва Кам’янка балка  

ліва Кам’янка – Лозуватка балка пр. Кам’янки

ліва Комісарівська річка пр. Лозуватки,

пр. Саксагані

ліва Красна Кам’янка річка  

ліва Крива балка  

ліва Кринички балка л. Лозуватки, пр. Саксагані

ліва Куряча Однога балка пр. Живої

ліва Липова річка пр. Саксагані

ліва Лозуватий річка пр. Кам’янки

ліва Лозуватка балка пр. Красної Кам’янки

ліва Лозуватка річка  

ліва Лозуватка річка пр. Кам’янки

ліва Лозуватка річка л. Сухої Саксагані

ліва Мала балка пр. Живої

ліва Мокра Березівка річка  

ліва Нерубайка річка  

ліва Овнянка річка  

ліва Осикувата річка пр. Саксагані

ліва Очеретянка річка пр. Саксагані

ліва Петина балка л. Саксагані

ліва Пишенкова балка пр. Красної Кам’янки

ліва Попова балка пр. Кам’янки

ліва Попова балка пр. Красної Кам’янки

ліва Попова балка пр. Тернової, л. Кам’янки

ліва Рибчина балка пр. Кам’янки

ліва Саксагань річка  

ліва Сербина балка пр. Саксагані

ліва Серебрянка річка

ліва Сріблянка річка  

ліва Суха балка пр. Живої

ліва Суха Березівка річка  

ліва Суха Саксагань річка пр. Саксагані

ліва Тернова балка л. Кам’янки

ліва Тивнянка річка  

ліва Тонконогівка річка пр. Чутівки

ліва Чабанова балка  

ліва Чутівка балка  

ліва Шевська річка пр. Саксагані

ліва Широка балка л. Кам’янки

ліва Широка балка л. Саксагані

права Баштанка балка  

права Баштина річка л. Бокової

права Безім’яна балка л. Бешки

права Березнягувата балка пр. Бешки

права Березнягувата балка пр. Боковенької, пр. Бокової

права Бешка річка  

права Біла Балка річка пр. Боковенької, пр. Бокової

права Біла Криниця річка  

права Бокова річка  

права Боковенька річка  

права Бочкувата балка пр. Боковенької, пр. Бокової

права Вакурина річка пр. Бешки

права Верблюжка річка  

права Вербова річка л. Висуні

права Вербова Лоза балка  

права Весела балка пр. Боковенької, пр. Бокової

права Висунь річка  

права Власівський річка  

права Вовча балка пр. Сухої Верблюжки

права Водяна балка пр. Бокової

права Водяна балка  

права Гараськова балка пр. Бокової

права Глиняна балка пр. Бешки

права Грузька балка л. Бокової

права Грузька балка пр. Бешки

права Домаха балка  

права Дубова балка пр. Бешки

права Дубова балка  

права Дуброва балка  

права Зарудна балка пр. Бешки

права Кайова балка пр. Бешки

права Кам’янувата балка пр. Верблюжки

права Клюшникова річка пр. Бешки

права Кодима річка пр. Висуні

права Коновалова балка пр. Бешки

права Коновалова балка пр. Бокової

права Коренева балка пр. Бокової

права Користівка річка  

права Котова балка пр. Верблюжки

права Кузьминишна балка л. Бешки

права Куличина балка л. Боковенької, пр. Бокової

права Лелечиха    

права Лозуватка балка л. Висуні

права Лозуватка балка пр. Боковенької, пр. Бокової

права Лозуватка річка л. Бешки

права Мала Верблюжка річка пр. Великої Верблюжки

права Малий Інгулець річка  

права Маловодяна балка л. Бокової

права Малолозуватський ручій  

права Морозова балка

права Мурзинка річка пр. Бешки

права Найденова балка  

права Носова Балка річка пр. Верблюжки

права Орлова Балка річка л. Бешки

права Осикувата балка пр. Сторожової

права Осикувата річка пр. Бешки

права Очеретяна балка л. Боковенької, пр. Бокової

права Очеретяна річка л. Висуні

права Очеретянка річка  

права Розварина балка пр. Бокової

права Рудоволова балка пр. Бешки

права Свинарка струмок пр. Бешки

права Ситаївка балка  

права Скалева балка  

права Скалювата балка  

права Скалюватка балка  

права Скалюватка балка пр. Бокової

права Скалюватка балка л. Бешки

права Скалюватка балка пр. Орлової Балки, л. Бешки

права Солонувата балка л. Бешки

права Солонувата балка л. Бокової

права Сотницька річка пр. Великої Верблюжки

права Сочева балка пр. Свинарки, пр. Бешки

права Срібна річка пр. Верблюжки

права Срібна балка пр. Мокрої Березівки

права Стареча балка  

права Сторожова балка  

права Суперечна балка  

права Суха балка пр. Верблюжки

права Сухий Омельничок річка  

права Тернуватка балка пр. Бешки

права Цибульник річка  

права Чабанка балка пр. Висуні

права Чабанова балка пр. Боковенької, пр. Бокової

права Чорноліська річка  

права Чортолай річка  

права Яшниківка річка  

ДОДАТОК №5

Ілюстрація збігу залягання руди та напрямку русла р. Інгулець

ДОДАТОК №6

Розселення скіфських та інших народів згідно «Історії» Геродота,

карта взята з:

«Great books of the western world, 6. Herodotus. The History of
Herodotus. William Benton, Publisher, Enciclopaedia Britannica, Inc.,
1952, ст. 133»

ДОДАТОК №6

Розселення скіфських та інших народів згідно «Історії» Геродота,

карта взята з:

«Great books of the western world, 6. Herodotus. The History of
Herodotus. William Benton, Publisher, Enciclopaedia Britannica, Inc.,
1952, ст. 133»

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020