.

Державне будівництво та місцеве самоврядування (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
966 16235
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

“Державне будівництво та місцеве самоврядування”

План:

Вступ

Розділ І. Територіальна громада – основний суб’єкт місцевого
самоврядування в Україні.

Поняття та ознаки територіальної громади.

Функції територіальної громади в Україні.

Основні форми діяльності територіальної громади в Україні.

Розділ ІІ. Система органів місцевого самоврядування в Україні.

Конституційно – правовий статус органів місцевого самоврядування в
Україні первинного рівня.

Конституційно – правовий статус органів регіонального самоврядування.

Конституційно – правовий статус органів самоорганізації населення.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для
радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві й державі.
Логічним вираженням процесу демократизації є місцеве самоврядування.
Основи організації та функціонування місцевого самоврядування в сучасний
період мають прояв у процесах, пов’язаних із становленням громадянського
суспільства, формуванням системи парламентаризму, захистом прав та
свобод людини і громадянина тощо.

Формування системи місцевого самоврядування, конституювання
територіальної громади як її первинного суб’єкта активізує глибинні
процеси політичної і соціально-економічної реновації суспільства і
держави, є об’єктивною і тому неодмінною передумовою та вагомим чинником
процесу реформування, який відбувається в нашій країні та має на меті
побудову демократичної, правової та соціальної держави. Така
об’єктивація викликана тим, що, по-перше, в місцеве самоврядування
включені всі громадяни України — жителі певних
адміністративно-територіальних одиниць, а, по-друге, всі реформи, які
здійснюються в Україні — політична, економічна тощо, або безпосередньо
здійснюються на місцях, або мають вихід на локальний рівень. Таким
чином, місцеве самоврядування, відображаючи політичні, географічні,
соціально-економічні, національно-культурні та інші особливості різних
територіальних одиниць, сприяє набуттю ними своєї індивідуальності,
посилює почуття належності людини до певної територіальної громади, має
стратегічне значення в процесі соціальної інтеграції та політичної
мобілізації суспільства.

Місцеве самоврядування є важливим засобом включення населення в сучасні
демократичні процеси.

Буття ідеї місцевого самоврядування пов’язане з широкою духовною
спадщиною (загальною самоврядною ідеєю, вченнями про природні права
людини та про громадянське суспільство, поглядами буржуазних
просвітників, соціалістів – утопістів, представників інших напрямів
наукової думки), вона увібрала в себе найбільш цінне з суспільних
здобутків людства.

Розділ І. Територіальна громада – основний суб’єкт місцевого
самоврядування в Україні

Поняття територіальної громади є порівняно новим для політико-правового
тезаурусу юридичної науки України, яке не набуло як єдності думки у
науці, так і оптимального законодавчого визначення.

Дефініція “територіальна громада” як у роботах вчених, так і в чинному
законодавстві характеризується різними підходами та кваліфікуючими
ознаками. При визначенні цих спільностей за час конституювання інституту
місцевого самоврядування в Україні вітчизняний законодавець оперував
різними термінами: “територіальна самоорганізація громадян”, “громадяни,
які проживають на території”, “населення адміністративно-територіальних
одиниць”, “територіальний колектив громадян”.

1.1. Поняття та ознаки територіальної громади

Конституція України та Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” 1997
р. містять категорію “територіальна громада”, під якою розуміють
сукупність жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах села,
селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними
одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають
єдиний адміністративний центр. Таким чином, на конституційному рівні
територіальна громада закріплюється, з одного боку, як первинний суб’єкт
місцевого самоврядування, а з другого — кардинально змінюється правова
природа його членів — на локальному рівні вони функціонують не як
громадяни держави, а як мешканці відповідної територіальної одиниці.

В вітчизняних та російських теоретичних дослідженнях термін
“територіальна громада (колектив)” поки що не набув широкого вжитку та
адекватного відображення. Багато вчених виступають за спрощене поняття
територіальної громади (колективу). В конституційно-правовій літературі
територіальний колектив визначався як “об’єднання людей, яке складається
в результаті об’єктивно необхідного поділу території держави на складові
частини, в кожній з яких забезпечується функціонування єдиної державної
влади, а також партійних та громадських організацій”, як “самоврядне
об’єднання громадян за місцем проживання” , “колектив трударів,
об’єднаних територіальною спільністю”4, “місцева спільнота — сукупність
людей, що складають населення самоврядних одиниць”, “громадяни,
населення (місцева спільнота)” , “соціальна спільність — населення міст,
сіл та ін.”, “місцеве співтовариство, самоврядна, відокремлена від
державних органів співдружність громадян” , “місцева (муніципальна)
спільнота як сукупність постійно проживаючих на даній території
мешканців (у тому числі які не є громадянами даної держави)”, “місцева
спільнота — населення даної території”, “населення муніципального
утворення (громада), “основний суб’єкт місцевого самоврядування, який
складається з жителів села (кількох сіл), селища, міста”, “місцева
спільнота — населення муніципального утворення, об’єднане метою
здійснення місцевого самоврядування у відповідному поселенні або
території”, “населення — головний суб’єкт владних відносин у місцевому
самоврядуванні”, “самоорганізація населення”, “первинний суб’єкт
місцевого самоврядування — територіальний колектив у особі жителів села
(сіл відповідної сільради), селища або міста”, “територіальна спільність
(громада, комуна, муніципалітет, місцева спільнота) — первинний суб’єкт
місцевого самоврядування — населення, громадяни, які проживають на
певній території”, “соціально-територіальна спільність” , “населення
місцевої територіальної одиниці”, “населення
адміністративно-територіальної одиниці”, “об’єднання громадян (а іноді й
постійно проживаючих та сплачуючих податки негромадян) на певній
території” тощо. Соціально-правова сутність територіальної громади
містить у собі поняття населення як спільноти жителів (місцевої
спільноти), що об’єднані спільною діяльністю, інтересами та цілями щодо
задоволення потреб, пов’язаних з побутом, середовищем мешкання,
відпочинком, навчанням, спілкуванням. Тобто передбачається відповідна
“стійкість”, “цілісність” місцевої спільноти, що об’єднується та
характеризується системними зв’язками.

За сутністю територіальна громада — такий колектив людей, у якому
міжособистісні відносини зумовлені громадсько ціннісним та особистісно
значущим змістом спільної діяльності — вирішенням питань місцевого
значення. Саме орієнтація на самостійне, під свою відповідальність
розв’язання локальних проблем — питань (справ), які випливають із
колективних інтересів місцевих жителів — членів відповідної
територіальної громади, віднесені Конституцією, законами України та
статутом територіальної громади до предметів відання місцевого
самоврядування, а також інших питань, які не входять до компетенції
органів державної влади України — розкриває соціальне призначення
місцевого самоврядування та сповнює конкретного змісту муніципальну
діяльність.

За змістом територіальна громада являє собою первинний суб’єкт місцевого
самоврядування, основний носій його функцій і повноважень. Саме
характеристика територіальних громад як первинних соціальних суб’єктів
публічної влади на місцях, розмаїття форм безпосередньої та
опосередкованої демократії в місцевому самоврядуванні, визнання
провідної ролі територіальних громад у формуванні всієї системи органів
публічної влади — від вищих до місцевих дає змогу зрозуміти зміст
місцевого самоврядування як особливої форми публічної влади. Адже
місцеве самоврядування — це система організації діяльності місцевих
жителів на відповідній території, яка являє собою сукупність
різноманітних інститутів. Ця сукупність функціонує як єдиний цілісний
механізм, центральною, провідною ланкою якого є територіальна громада.

За формою територіальна громада — це вид територіальна спільності,
утвореної з-поміж жителів (громадян України, іноземних громадян, осіб
без громадянства, біженців, вимушених переселенців) відповідних
адміністративно територіальних одиниць (сіл, добровільного об’єднання в
спільну громаду кількох сіл, селищ, міст), які постійно або переважно
мешкають у їх межах, володіють у них певною нерухомою власністю,
сплачують комунальні податки тощо.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що територіальні громади — це
самостійний вид соціальних спільностей, які залучені в широку орбіту
конституційно-правових відносин. Самостійний статус територіальних
громад зумовлений сутністю їх правової природи, складною соціальною
структурою, розмаїттям видів, специфікою їх функцій і повноважень.

Щодо визначення певного переліку ознак територіальної громади, то,
незважаючи на відмінності в тлумаченнях, більшість вчених визнають
наявність таких:

1. Населення – спільність фізичних осіб (історична, культурна, сусідська
та ін.). Це найважливіша характеристика територіальної громади. При
описанні місцевої спільноти важливо брати до уваги як демографічні
характеристики населення, так і характеристики його способу життя з
національними, культурними, історичними особливостями і традиціями.
Демографічна (соціальна) основа територіальних громад означає, що
місцеве самоврядування виходить від людини. Саме людина як мешканець
певної території є першоосновою місцевого самоврядування на всіх етапах
розвитку суспільства і держави. Але слід зазначити, що населення, яке
здійснює місцеве самоврядування, по суті, перебуває на вищій соціальній
сходинці розвитку, тому це якісно нове становище населення гідне
окремого терміна – “ територіальна громада”.

2. Склад територіальних громад та критерії членства в них. Першою,
досить безспірною обставиною є місце проживання особи на території
місцевої співдружності, з повним комплексом муніципальних прав, що
випливає з цього..

Другий критерій, незважаючи на певну юридичну невизначеність, випливає
безпосередньо з Конституції України. Так, частина перша ст. ЗЗ Основного
Закону закріплює, що “кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця
проживання”, а частина перша ст. 26 проголошує, що “іноземці та особи
без громадянства, що перебувають в Україні на

законних підставах, користуються тими самими правами і

свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни

України…”. Отже, вибір місця проживання не пов’язується з

таким критерієм, як українське громадянство. Однак уже

частина перша ст.38 закріплює право брати участь у місцевих.
референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів

місцевого самоврядування лише за громадянами

Третя обставина пов’язана з наявністю у фізичних осіб нерухомості на
території певного населеного пункту, в межах якого дані особи постійно
не проживають. Природно, що володіння нерухомістю породжує в них інтерес
до організації місцевого життя, та й сама територіальна громада має бути
зацікавлена в залученні відповідних власників до участі у місцевому
житті. Безумовно, статути територіальних громад можуть включати
відповідних власників до складу місцевих спільнот. Однак у чинному
законодавстві про місцеве самоврядування регламентація статусу означених
осіб залишається незадовільною, що зумовлює необхідність його
коригування.

Четверта обставина полягає в тому, що практично з будь-якою
територіальною громадою пов’язані люди, які не проживають на її
території, але які раніше народилися, мешкали на ній тривалий час та
брали активну участь у місцевому житті. Це можуть бути депутати місцевої
ради, інші виборні або призначувані особи (прокурори, судді), які
перейшли, наприклад, на роботу на більш високий рівень публічного
управління, або інші особи, які проживають за межами населеного пункту,
але об’єднані в єдину спільноту фактом свого народження в громаді і
шанують її історію, культуру й традиції як особисту цінність.

П’ята обставина пов’язана з особами, які призвані на дійсну військову
службу, або тими, які навчаються в навчальних закладах за межами
територіальної громади. За такими особами також має зберігатися членство
у територіальній громаді до закінчення служби або навчання.

Шоста обставина зумовлена наявністю великої кількості осіб, які лише
працюють, але не проживають на території відповідного населеного пункту:
адже для цих людей питання місцевого значення є однаково близькими і за
місцем проживання, і за місцем роботи. Відповідно такі особи мають
розглядатися як члени територіальних громад і за місцем їхньої роботи.

Таким чином, територіальна громада як суб’єкт місцевого самоврядування є
досить складним за своїм складом соціальним організмом.

3. Місце (територія), простір у межах певних кордонів (географічних,
адміністративних, економічних, інформаційних та ін.). Об’єднуючись у
спільноти, асоціації, комуни, територіальні колективи, громади тощо для
колективного вирішення питань локального значення, люди стали визначати
території цих спільнот. Територіальну основу (механізм) місцевого
самоврядування в Україні складають село, селище, місто, тобто право
самостійно вирішувати питання місцевого значення визнається лише за
територіальними колективами жителів “природних”
адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень.

Враховуючи, що кожна територіальна громада реалізує свої функції і
повноваження в межах певної території, відведених для цих цілей
державою, неодмінною ознакою територіальної громади та складовою всього
механізму місцевого самоврядування є територія функціонування
відповідної громади.

4. Соціальна взаємодія (сусідські відносини, спільні правила і норми
поведінки, спільне врядування, громадські послуги, організації,
взаємозв’язок у виробничій сфері та ін.). Люди об’єднані в місцеву
спільноту не лише фактом проживання у спільних умовах на певній
території, але насамперед як суб’єкти способу життя, управлінської і
політичної діяльності. Місцеве самоврядування здійснюватиметься
ефективно, якщо є тісна взаємодія всередині місцевої популяції. Такі
горизонтальні взаємодії протистоять вертикалі натиску державного
управління.

5. Економічна (цивільна та фінансова) правосуб’єктність територіальної
громади. Лише наявність цього елементу в тісному діалектичному
взаємозв’язку з попередніми характеристиками є єдиною умовою, яка
забезпечує реальну гарантію становлення територіальних громад та
розвитку місцевого самоврядування в Україні. Територіальна громада має
наділятися правом юридичної особи. Вона повинна бути суб’єктом
цивільно-правових відносин, мати право здійснювати господарські
операції, набувати і відчужувати майнові права, входити у зобов’язання,
вести процеси, стягувати примусові збори зі своїх членів на задоволення
спільних потреб. Пріоритетне місце в економічному житті територіальної
громади посідає комунальна власність. Також територіальна громада має
право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних,
страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів.
Територіальна громада є суб’єктом підприємницької діяльності у сфері
надання громадських послуг. Вона має право бути засновником підприємств,
мати частку в статутних фондах господарських товариств, отримувати
доходи від дивідендів. Також громада є суб’єктом фінансово-кредитних
відносин.

6. Наявність соціально-обумовлених інтересів. Інтерес (потреби) жителів
— рушійна сила самоврядування є надзвичайно важливим компонентом у
питаннях організації місцевого самоврядування. Всі члени територіальної
громади є носіями територіальних інтересів, причому аксіоматично, що
“інтереси територіальної спільності можуть для практичного життя людини
мати іноді більше значення, аніж інтереси класу або нації”. Як
справедливо зазначає К.С. Бельський, — становище громади та моральний
настрій її членів, які проживають разом, мають спільні житлові, освітні,
культурні, а часто й релігійні інтереси, забезпечують в її межах
природним шляхом міцний громадський порядок та утворюють умови для
ефективного управління таким об’єднанням .

Зокрема, муніципальні права особи — члена територіальної громади
базуються на “тріаді інтересів”, що виникають у сфері місцевого
самоврядування: інтересі території; інтересі територіальної громади;
інтересі конкретного жителя — члена такої громади.

1.2. Функції територіальної громади в Україні

Найважливішим компонентом правового (конституційного) статусу
територіальних громад виступають притаманні їм функції.

Функції територіальних громад – це основні напрями та види
муніципальної діяльності цих спільнот щодо реалізації права громадян на
участь у місцевому самоврядуванні, які виражають волю й інтереси
місцевих жителів і забезпечують здійснення ними взаємовідносин є
державою, її органами, суб’єктами місцевого самоврядування в межах
Конституції і законів України. Функції територіальних громад зумовлені
природою локальної демократії, її принципами, цілями і завданнями, на
реалізацію яких спрямоване місцеве самоврядування.

Діапазон функцій, які здійснюються територіальними громадами дуже
широкий. Систему функцій територіальних громад, як і інших суб’єктів
місцевого самоврядування, складають функції, аналогічні функціям держави
(політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні) та функції,
які властиві виключно або переважно суб’єктам місцевого самоврядування
(територіальним громадам, їхнім представницьким органам).

Політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні функції, які
складають комплекс об’єктних функцій територіальних громад, мають
важливе інтегративне значення для системи функцій самого місцевого
самоврядування.

Серед функцій територіальних громад виділяють політичні функції, які
виявляються в забезпеченні реалізації громадянами конституційного права
брати участь в управлінні державними та громадськими справами. Ці
функції полягають у формуванні (обранні) громадянами органів місцевого
самоврядування. Останні не є агентами держави і не пов’язані політичними
завданнями. Тому до відання самоврядування територіальних громад
віднесені лише ті функції, які держава може виділити без загрози для
власної політичної єдності. З іншого боку, політичні функції
територіальних громад полягають у прагненні представляти різноманітні
інтереси населення за місцем проживання. Наділення місцевого
самоврядування конституційними повноваженнями забезпечує механізм
широкої участі територіальних громад у прийнятті рішень. Так, крім
голосування, система місцевого самоврядування забезпечує й інші реальні
можливості для участі громадян — членів територіальних громад у
вирішенні не тільки регіональних, але й загальнодержавних справ, зокрема
шляхом впливу на уряд через «групи тиску» чи безпосереднього контакту з
обраним депутатом.

Економічні функції територіальних громад спрямовані на створення
локального сектора економіки. Вони полягають у розгляді і вирішенні
економічних питань місцевого значення, у тому числі діяльності щодо
утворення, реорганізації та ліквідації комунальних підприємств, а також
у здійсненні контролю за їх діяльністю; у виконанні програм економічного
розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць тощо. Тому
виробнича функція, яка виділяється в літературі та служить цілям
задоволення повсякденних потреб, не може бути синонімом економічної
функції, бо остання не обмежується тільки виробництвом.

Про наявність у територіальних громад соціальних і культурних функцій
свідчить, зокрема, систематичне вирішення ними різноманітних
соціально-культурних питань місцевого значення, реалізація ними програм
соціального і культурного розвитку відповідних
адміністративно-територіальних одиниць. Так, до відання представницьких
органів територіальних громад віднесене управління закладами освіти,
охорони здоров’я, культури, оздоровчими закладами, які належать
територіальним громадам, створення умов для розвитку культури, сприяння
відродженню осередків народної творчості, національно-культурних
традицій населення, художніх промислів і ремесел тощо.

Функція територіальних громад щодо захисту навколишнього середовища
(екологічна функція) полягає в створенні місцевих програм та в участі в
підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля.

Політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна функції
територіальних громад певною мірою аналогічні внутрішнім функціям
держави, мають об’єктивний характер, зумовлені цілями і завданнями
муніципальної демократії та спрямовані на вирішення питань місцевого
значення. Ці функції мають переважно внутрішній характер, їх реалізація,
насамперед, відповідає інтересам певної територіальної громади. Але
локалізація функцій і інтересів носить досить умовний характер, тому що
територіальні громади не можуть існувати ізольовано одна від одної. Вони
постійно контактують між собою, мають певні господарські,
соціально-культурні зв’язки, спільні інтереси в інших галузях місцевого
життя. Це зумовлює виділення у системі об’єктних функцій зовнішніх
функцій територіальних громад, що мають регіональне значення та
виступають у вигляді “територіальна громада — територіальна громада”;
мають національний (“територіальна громада — держава”) та міжнародний
характер: «територіальна громада — аналогічні інституції іноземних
держав».

Відповідно до цього зовнішні функції територіальних громад можна
класифікувати за певними критеріями, зокрема: 1) за об’єктами зовнішньої
діяльності територіальних громад, тобто за певними галузями і сферами
життя (наприклад, зовнішньополітична, зовнішньоекономічна); 2) за
рівнями управління (наприклад, стосунки між територіальними громадами;
зв’язки між громадами та державою і її органами; міжнародні зв’язки
територіальним громад).

Так, зовнішньополітична функція територіальних громад полягає у
формуванні асоційованого рівня самоврядування — районних і обласних рад,
які представляють спільні інтереси територіальних громад, у формуванні
органів державної влади, і участі у всеукраїнських референдумах тощо.

Зовнішньоекономічна функція територіальних громад виявляється в
укладенні в установленому законодавством порядку договорів з іноземними
партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і
надання послуг, в організації спільних підприємств, утворенні вільних
економічних зон.

Зовнішні соціально-культурні функції територіальних громад мають свій
вияв в організації та проведенні різноманітних фестивалів, конференцій,
семінарів за участю представників різних територій, відкритті спільних
центрів і установ, що спеціалізуються на вирішенні культурних питань.

У системі зв’язків між територіальною громадою та громадами місцевих
представницьких установ, а також із місцевою державною адміністрацією
формуються і реалізуються контрольна і фінансово – бюджетна функції
територіальної громади.

Матеріально – технічна функція територіальних громад полягає в
управлінні об’єктами комунальної власності, у піклуванні про підтримку
систем, що забезпечують життєдіяльність населених пунктів
(водопостачання, пожежна безпека).

Велике значення має функція соціального контролю та захисту інтересів і
прав місцевого самоврядування. Вона полягає в реалізації різних
інтересів, захисті гарантованих Конституцією і законодавством України
прав жителів – членів територіальних громад та вжитті заходів щодо
укріплення громадського порядку.

1.3. Основні форми діяльності територіальних громад в Україні

Основними формами діяльності територіальних громад є форми їх
безпосереднього (прямого) волевиявлення, спрямовані на забезпечення
здійснення територіальними громадами безпосереднього самоврядування в
межах Конституції і законів України.

Становлення і розвиток форм діяльності територіальних громад в Україні є
дуже актуальними проблемами інституту місцевого самоврядування, тому що
ці форми засновані на розкріпаченні громадянської ініціативи місцевих
співтовариств, зростанні соціальної активності кожного жителя, залученні
населення до самоврядного процесу.

До форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад, які
одержали своє законодавче закріплення, належать місцеві вибори,
референдуми, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання,
місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеві вибори і місцеві референдуми в Україні мають конституційну і
законодавчу регламентацію.

Незважаючи на конституційне закріплення територіальної громади як
первинного суб’єкта місцевого самоврядування, вона, через об’єктивні
причини, не може і не зможе здійснювати перманентне і цілеспрямоване
управління локальними процесами в рамках адміністративно-територіальних
одиниць з метою реалізації питань місцевого значення (за винятком форм
самоорганізації населення, у рамках яких вирішує свої потреби тільки
частина членів територіальної громади). Підтвердженням цьому служать
різнорівневі і різноцільові інтереси жителів конкретних населених
пунктів — членів територіальних громад, що у межах порівняно великої
території (село, селище, місто) без управлінської ланки практично не
піддаються координації й іншому управлінському впливу. Звідси набуває
об’єктивного характеру необхідність формування представницьких органів
територіальної громади, які б формувалися самою громадою з числа її
членів і могли б у концентрованому вигляді відбивати інтереси громадян з
метою їх подальшого вирішення.

При розумінні місцевого самоврядування як специфічного рівня і форми
владарювання слід акцентувати увагу на специфіці питань, що підлягають
вирішенню через органи місцевого самоврядування, а також на розмірах
території, у межах якої функціонує відповідна територіальна громада.
Місцеве самоврядування виступає як специфічна діяльність щодо вирішення
питань місцевого значення, тобто питань безпосереднього забезпечення
життєдіяльності членів територіальної громади.

Основні принципи, особливості і порядок підготування та проведення
виборів депутатів місцевих рад (сільських, селищних, міських, районних у
містах, районних, обласних) і сільських, селищних, міських голів
визначаються Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад і
сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.

Таким чином, територіальні громади сіл, селищ, міст, які функціонують на
базовому рівні місцевого самоврядування, за допомогою місцевих виборів
формують представницькі органи місцевого самоврядування не тільки свого
рівня, але й асоційованого рівня місцевого самоврядування (районні,
обласні ради).

Місцеві вибори є такою формою діяльності територіальної громади, у якій
найбільш яскраво і рельєфно виявляється її статус первинного суб’єкта
місцевого самоврядування. За допомогою місцевих виборів територіальна
громада формує представницький орган місцевого самоврядування, що потім,
відповідно до чинного законодавства, діє від її імені і реалізує в
більшій частині її функції і повноваження.

Місцевий референдум є найвищою формою безпосереднього волевиявлення
територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення. Він є
також основним актом локальної нормотворчості територіальної громади,
який дозволяє їй брати безпосередню участь в управлінні місцевими
справами.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
від 21 травня 1997 р., місцевий референдум є формою вирішення
територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого
волевиявлення. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке
питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до
відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути
винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання
на відповідній території. Порядок призначення та проведення місцевого
референдуму, а також перелік питань, які вирішуються виключно
референдумом, визначається законом про референдуми.

Згідно із Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»
від 3 липня 1991 р., місцеві референдуми проводяться в межах
адміністративно-територіальних одиниць; рішення, прийняті місцевим
референдумом, мають вищу юридичну силу відносно рішень рад, на території
яких він проводиться; ці рішення не потребують будь-якого затвердження
державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише в порядку,
передбаченому цим Законом.

У ст. 6 згаданого Закону визначено питання, які виносяться на місцеві
референдуми. Оскільки вони мають належати лише до відання місцевого
самоврядування, на місцеві референдуми не виносяться питання про
скасування законних рішень органів державної влади і самоврядування;
питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання,
пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що
належать до компетенції відповідної місцевої ради та її виконавчих
органів.

Загальні збори громадян за місцем проживання — це одна з форм
безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення (ч.
1 ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21
травня 1997 р.). Під загальними зборами розуміється зібрання всіх або
частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого
значення.

На відміну від місцевого референдуму, який є формою вирішення питань
місцевого значення шляхом голосування всіма членами громади, загальні
збори проводяться на рівні “мікрогромад”, у межах окремих частин сіл,
селищ, міст як адміністративно-територіальних одиниць (будинків, вулиць,
кварталів, мікрорайонів тощо), а тому є формою участі окремих груп
членів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань, що
належать до відання місцевого самоврядування.

Історична практика місцевого самоврядування свідчить, що загальні збори
громадян є однією з найбільш масових форм безпосередньої демократії.
Вони найдоступніші для громадян і є одним з найбільш ефективних засобів
їх самоорганізації.

Загальні збори громадян за місцем проживання скликаються сільськими,
селищними, міськими головами, виконавчими органами відповідних рад,
органами територіальної самоорганізації населення для обговорення
найважливіших питань, що зачіпають інтереси громадян, формування органів
місцевого самоврядування та інші питання місцевого життя.

У загальних зборах мають право брати участь громадяни, мешканці
територіальних громад із правом голосу, тобто фізичні особи, які
проживають у територіальній громаді, є її членами і відповідають усім
вимогам закону про вибори до органів місцевої влади. З цим статусом
деякі автори пов’язують право здійснювати вплив на політичні,
економічні, культурні, соціальні, екологічні та інші процеси розвитку
територіальної громади. І хоча закон забороняє будь-які обмеження права
громадян на участь в загальних зборах громадян (залежно від раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання
на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками), фактично у
загальних зборах не можуть брати участь іноземні громадяни та особи без
громадянства, які постійно проживають в Україні на відповідній території
та фактично є членами відповідних територіальних громад.

Спеціальними формами безпосереднього волевиявлення територіальних
громад, відповідно до чинного законодавства про місцеве самоврядування,
є місцеві ініціативи та громадські слухання.

Право територіальної громади, її членів на місцеві ініціативи закріплено
у ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21
травня 1997 р.

Відповідно до ст. 140 Конституції Україні місцеве самоврядування
здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через
органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні
виконавчі органи. Розвиваючи це положення, ст. 9 згаданого Закону
закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді
(у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до
відання місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2. ст. 9 Закону порядок внесення місцевої ініціативи на
розгляд ради визначається представницьким органом місцевого
самоврядування або статутом територіальної громади.

Слід мати на увазі, що місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у
встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на засіданні
ради, яке відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної
групи з питань місцевої ініціативи. Цим самим Закон забезпечує гласність
і відкритість роботи органів місцевого самоврядування (п. З ст. 9
Закону).

Згідно з п. 4 ст. 9 Закону рада, розглянувши питання, внесене на розгляд
шляхом місцевої ініціативи, приймає рішення, яке обов’язково має бути
оприлюднено. Порядок оприлюднення визначається органом місцевого
самоврядування або статутом територіальної громади і залежить від
території громади, чисельності її мешканців, технічних і фінансових
можливостей тощо.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» територіальна громада має право проводити громадські слухання —
зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами
місцевого самоврядування. Під час цих слухань члени територіальної
громади можуть заслуховувати депутатів та посадових осіб, порушувати
питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які
належать до відання місцевого самоврядування.

Правова природа цієї, як й більшості інших форм діяльності
територіальної громади, також випливає зі змісту ст. 140 Конституції
України, яка проголошує первинним суб’єктом місцевого самоврядування
територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об’єднаних за
територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх
колективних потреб і запитів та захисту своїх законних прав та
інтересів.

Стаття 13 зазначеного Закону про місцеве самоврядування встановлює, що
територіальна громада, по-перше, має право проводити громадські
слухання; по-друге, встановлюється, що ці слухання проходять у формі
зустрічей членів територіальної громади з депутатами відповідної ради та
посадовими особами місцевого самоврядування; по-третє, Закон надає право
членам територіальної громади під час слухань заслуховувати звіти
депутатів відповідних рад про їхню роботу в цілому або з якогось
конкретного питання, а також порушувати питання та вносити пропозиції
щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого
самоврядування.

Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань,
підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування (п.
З ст. 13 Закону). Цим ще раз підкреслюється те значення, яке відіграє
територіальна громада у вирішенні важливих питань місцевого значення.

Представницький орган місцевого самоврядування, приймаючи статут
територіальної громади села, селища, міста і передбачаючи в ньому таку
форму безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими
справами, як громадські слухання, має враховувати необхідність
забезпечення відповідної регулярності таких слухань, тобто проведення їх
через приблизно рівні відрізки часу, а також у найбільш зручний як для
жителів, так і для депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування
час.

Таким чином, безпосереднє волевиявлення членів територіальної громади,
пов’язане з їхнім вступом до сфери суспільно-політичного життя, можна
класифікувати за декількома критеріями. По-перше, це самореалізація
членами територіальної громади власних запитів, у тому числі самостійне
прийняття ними публічно-владних рішень: а) нормативних; б)
індивідуальних; в) організаційних (на місцевих виборах і референдумах).
По-друге, це здійснення, реалізація членами територіальної громади своїх
запитів (на загальних зборах громадян за місцем їхнього проживання, за
допомогою місцевих ініціатив). По-третє, це участь територіальної
громади у здійсненні органами місцевого самоврядування
владно-управлінських функцій: а) участь в обговоренні проектів місцевих
планів і програм, проектів нормативних актів, прийняття рішень про їх
реалізацію; б) участь у здійсненні вже прийнятих планів, програм, актів;
в) оцінка результатів діяльності органів і посадових осіб місцевого
самоврядування, загального положення справ у рамках своєї громади, в
окремих галузях місцевого життя (місцеві референдуми, загальні збори
громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання).
По-четверте, це контроль з боку членів територіальної громади за
діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування і депутатів
(місцеві вибори, громадські слухання).

Розділ ІІ. Система органів місцевого самоврядування в Україні

Сукупність різних організаційних форм та інститутів місцевої демократії,
через які здійснюється функції та повноваження місцевого самоврядування,
утворює систему місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що в юридичній літературі поняття “система місцевого
самоврядування” розглядається у двох значеннях – як “система місцевого
самоврядування взагалі” і як “система місцевого самоврядування
конкретного села, селища, міста”.

Згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування” (стаття 6)
система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

Орган місцевого самоврядування – організаційно самостійний елемент
системи місцевого самоврядування, що утримується за рахунок коштів
бюджетів місцевого самоврядування, районних, обласних бюджетів і являє
собою колектив громадян України – депутатів місцевої ради або службовців
органів місцевого самоврядування, – заснований у встановленому законом
порядку для виконання завдань та функцій місцевого самоврядування,
наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, які
реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах в
інтересах відповідної територіальної громади (територіальних громад).

Система місцевих рад в Україні будується у повній відповідності з
існуючим адміністративно – територіальним устроєм.

В системі представницьких органів місцевого самоврядування можна
виділити дві підсистеми – базову та регіональну.

Базова підсистема включає сільські, селищні, міські та районні у місті
ради, які утворюються на території сіл, селищ, сільських, селищних
округів, сільських округів, селищних округів, міст районного, обласного,
республіканського значення, міст, що мають спеціальний статус (Київ та
Севастополь) та районів у містах.

Регіональна підсистема системи місцевих рад представницьких органів
місцевого самоврядування складається із обласних та районних рад, які
утворюються на території відповідних областей і районів.

2.1. Конституційно – правовий статус органів місцевого самоврядування в
Україні первинного рівня

Сільські, селищні, міські ради представляють сільські, селищні, міські
громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і
повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та
законами України.

Загальний склад сільської, селищної, міської ради визначається
відповідною радою самостійно в межах, визначених Законом України “Про
вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.
При цьому Закон передбачає, що він має становити в адміністративно –
територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч – від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч – від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч – від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч – від 30 до 45 депутатів;

до 100 тисяч – від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч – від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч – від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона – від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон – від 75 до 120 депутатів.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які
обираються жителями села, селища, міста на чотири роки. Вибори депутатів
вище зазначених рад відбуваються на основі закріплених у Конституції
України (ст. 71) принципів виборчого права – вільних виборів,
загального, рівного і прямого виборчого права та таємного голосування.

Виборний процес здійснюється на засадах вільного і рівноправного
висування кандидатів, рівності можливостей для всіх кандидатів у
проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку
органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування та
витратами на виборчу кампанію; гласності і відкритості виборчої
кампанії; свободи агітації.

Участь громадян у виборах до органів місцевого самоврядування є
добровільною. Вважається, що виборці, які не взяли участі у голосуванні,
підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у
виборах.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день
проведення виборів виповнилося 18 років і які проживають на території
відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах.

Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни, яких визнано судом
недієздатними.

Згідно з виборчим законом депутатом сільської, селищної, міської,
районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським
головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і
якому на день виборів виповнилося 18 років.

Закон передбачає, що громадянин України одночасно може балотуватися
кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду
відповідно сільського, селищного, міського голови. Він може бути
депутатом лише однієї ради. Одночасно депутатом сільської, селищної,
міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським,
селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який
має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не
погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Сесія є основною організаційно-правовою формою роботи сільських,
селищних, міських, районних, обласних, районних в місті рад.

Сесія — це проміжок часу, протягом якого рада проводить свої пленарні
засідання і розглядає питання, об’єднані спільним порядком денним.

D \ o oe J

L

?????????3

0

e

D

F

H

J

X

????????3 ??????????????????3

????????3?L

V

X

X

h„mM@?

?¶@?

?¶@?

hi({@?

hu

@

B

.¬”

?

§

! h

h

) h

h

$Україні» перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної
у місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не
пізніш як через місяць після обрання ради у правомочному складі.
Відкриває і веде сесію голова цієї виборчої комісії. Він інформує раду
про підсумки виборів депутатів та сільського, селищного, міського голови
і визнання їх повноважень.

Першу сесію районної, обласної ради скликає і веде голова відповідної
територіальної виборчої комісії.

Другу і наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської —
відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті,
районної, обласної — головою відповідної ради.

Як правило, на другій сесії затверджується регламент відповідної
місцевої ради, що дозволяє спланувати її роботу, визначити правові й
організаційні засади діяльності ради, процесуальні і процедурні правила
підготовки і проведення сесії. Не пізніше як на другій сесії
затверджується і Положення про постійні комісії відповідної ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не рідше одного разу на
квартал.

Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради також повинна
скликатись за пропозицією не менше однієї третини депутатів від
загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської,
селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної
ради — також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від
загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої
державної адміністрації.

У разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови,
голови районної у місті, районної, обласної ради або його неспроможності
скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради
— секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті,
районної, обласної ради — заступником голови відповідної ради.

У цих випадках сесія скликається відповідно до доручення сільського,
селищного, міського голови (голови районної у місті, районної, обласної
ради).

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно
сільський, селищний, міський голова, а сесію районної у місті, районної
та обласної ради – голова ради або його заступника.

Сесія вважається правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь
більше половини депутатів від загального складу ради.

На сесії приймаються нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення
ради нормативно – правового характеру набирають чинності з дня їх
офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк
введення цих рішень в дію.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п’ятиденний строк може
бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на
повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада
зобов’язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада
відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і
підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального
складу ради, воно набирає чинності.

Особливе місце у системі місцевого самоврядування займає сільський,
селищний, міський голова, який є головною посадовою особою
територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну
територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Голова здійснює три основні функції:

1) представляє територіальну громаду у відносинах з іншими
територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами,
установами і організаціями; 2) головує на пленарних засіданнях
відповідної ради; 3) очолює виконавчий комітет відповідної ради.

Згідно із Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та
сільського, селищного, міського голови» сільський, селищний, міський
голова обирається за мажоритарною виборчою системою відносної більшості
по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з
межами села, селища, міста. При цьому, як і для депутатів сільської,
селищної, міської ради, передбачено ценз осілості – сільським, селищним,
міським головою може бути обраний громадянин України, який проживає на
території відповідно села, селища, міста і на день виборів досягнув 18
років.

Повноваження сільського, селищного, міського голови розпочинаються з
моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою
комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і
закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до
закону особи.

Закон передбачає можливість дострокового припинення його повноважень у
разі:

його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним
повноважень голови;

припинення його громадянства;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою
роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;

визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення
таким, що помер;

його смерті.

У межах своїх повноважень сільський, селищний, міський голова видає
розпорядження.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у
разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та
інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських,
селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними
відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень
органів виконавчої влади – також підконтрольними відповідним органам
виконавчої влади.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради утворюється
відповідною радою на строк її повноважень у складі відповідно
сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради – голови
відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного,
міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого
справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів,
управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу
виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за
посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет відповідно сільський, селищний, міський
голова, районної в місті ради – голова відповідної ради. Після
закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови,
голови районної в місті ради її виконавчий комітет здійснює свої
повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
виконавчий комітет ради здійснює такі функції:

попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально економічного і
культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого
бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд
відповідної ради;

координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів
влади, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної
власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про
роботу

їх керівників;

має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів,
управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Основною формою роботи виконавчого комітету є його засідання, які
скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою
районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості
здійснення ним цієї функції – заступником сільського, селищного,
міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у
місті ради — заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше
одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше
половини від загального складу виконавчого комітету.

Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної,
міської, районної в місті ради створюються радою в межах затверджених
нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до
відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи,
управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними
раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету,
сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

2.2. Конституційно – правовий статус органів регіонального
самоврядування

Обласні та районні ради мають іншу, ніж сільські, селищні, міські ради
природу. Вони не виступають представницькими органами обласних та
районних громад, Конституція України не передбачає існування таких
громад і не розглядає населення області, району як суб’єктів місцевого
самоврядування, відповідно, обласні, районні ради конституйовані як
органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених
Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень,
переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Загальний склад обласної, районної ради визначається відповідною радою
самостійно в межах, визначених Законом України «Про вибори депутатів
місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». При цьому Закон
передбачає, що загальний склад районної ради визначається з урахуванням
кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць,
що входять до складу району. Територіальні громади в межах району
повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При
цьому, в разі наявності в районі до 10 (включно) територіальних громад
кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не
менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) – 3 депутатами, понад 30-2
депутатами. В цілому, загальний склад районної ради не повинен
перевищувати 120 депутатів.

Відповідно, загальний склад обласної ради визначається з урахуванням
кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу
області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді
рівну кількість депутатських мандатів. При цьому в разі наявності в
області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район,
місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш
як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) – 3 депутатами, понад 30-2
депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен
перевищувати 200 депутатів.

Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою
системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі
яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного
значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до
складу цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою
системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі
яких збігаються відповідно з межами районів та міст обласного значення,
що входять до складу цієї області.

Очолює обласну, районну раду її голова, який обирається відповідною
радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним
голосуванням. Повноваження голови ради можуть бути припинені радою
достроково, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини
депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Обласна, районна рада може утворити президію (колегію) ради в складі
голови ради, його заступника, голів постійних комісій ради,
уповноважених представників депутатських груп і фракцій, яка є дорадчим
органом ради. Президія (колегія) ради попередньо готує узгоджені
пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд
ради, вона може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

Обласна, районна рада не утворює власних виконавчих органів, а
відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній
адміністрації.

Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне
забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, здійснює виконавчий
апарат ради, який утворюється відповідною радою. Він сприяє здійсненню
відповідною радою взаємодії і зв’язків з територіальними громадами,
місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами
місцевого самоврядування. Виконавчий апарат ради за посадою очолює
голова відповідної ради.

Відмінності між цими двома підсистемами досить чітко визначені у п. п. 1
і 2 ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які
представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх
імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого
самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, які
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у
межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими
законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними,
міськими радами.

Певні відмінності у кількості елементів системи місцевих рад як
представницьких органів місцевого самоврядування пояснюється тим, що
Закон про адміністративно-територіальний устрій України було прийнято
пізніше Закону про місцеве самоврядування, в якому враховувалися існуючі
на той час адміністративно-територіальні одиниці як територіальна основа
побудови рад. У зв’язку з цим виникла нагальна необхідність привести у
відповідність з існуючим в Україні адміністративно-територіальним
поділом відповідні статті Закону про місцеве самоврядування.

На відміну від порядку обрання голів сільських, селищних та міських рад,
які, як вже зазначалося, обираються безпосередньо населенням
територіальної громади, голови районної, обласної, районної у місті ради
обираються відповідною радою з числа її депутатів у межах строку
повноважень ради (4 роки) шляхом таємного голосування.

Тобто голова ради обирається як депутат відповідної ради, а згодом — як
її голова. Тому його повноваження починаються після обрання на першій
сесії відповідної ради.

Голова районної та голова обласної ради, як і голови сільських, селищних
та міських рад, відповідно до ч. 4 ст. 141 Конституції України одночасно
очолюють виконавчий апарат відповідних рад. Статус голів цих рад, згідно
з ч. 3 ст.114 Конституції України, визначається законом.

В разі дострокового припинення повноважень депутата районної, обласної,
районної у місті ради, автоматично достроково припиняються і
повноваження голови відповідної ради.

Питання про звільнення голови ради, відповідно до ст. 55 Закону про
місцеве самоврядування, також може бути внесено на розгляд ради на
вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради.

Необхідною умовою для обрання голови є наявність необхідного
правомочного складу ради, тобто присутність не менш як двох третин
депутатів від загального складу ради, обраних до районних та обласних
рад, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом
порядку. Особливістю статусу голів районних і обласних рад є те, що
вони, як і самі ради, представляють спільні інтереси територіальних
громад, сіл, селищ і міст (ст. 5 Закону).

Тому, згідно з ч. 4 ст. 55, голова ради є підзвітним, підконтрольними
відповідальним перед відповідною радою. Зокрема, голова може бути
звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не
менше двох третин депутатів від загального складу ради шляхом таємного
голосування.

Статус голів районної, обласної, районної в місті рад у найбільшій мірі
виявляється в повноваженнях, наданих їм законом, які умовно можна
поділити на такі групи.

• Повноваження по організації роботи районної, обласної, районної в
місті ради та органів, які нею створюються.

Голова відповідної ради скликає сесії, ради, повідомляє депутатам і
доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії
ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради, веде засідання
ради.

Він також забезпечує підготовку сесій ради і питань, що виносяться на її
розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організує контроль за їх
виконанням.

Голова ради представляє раді кандидатури для обрання на посаду
заступника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо
структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання.

Пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради також
вносяться на розгляд ради її головою.

Голова координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення,
сприяє організації виконання їхніх рекомендацій, а також організовує
надання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень.

Голова ради організовує роботу президії (колегії) ради (у разі її
створення), а також призначає і звільняє керівників та інших працівників
структурних підрозділів виконавчого апарату ради.

Голова ради підписує рішення та протоколи сесій ради.

• Повноваження, які випливають із зв’язків голів відповідних рад з
населенням та пов’язані з реалізацією волевиявлення громадян.

Голова відповідної ради забезпечує роботу по розгляду звернень громадян,
а також веде особистий прийом громадян.

Важливою ділянкою роботи голови є організація, відповідно до
законодавства, проведення референдумів та виборів до органів державної
влади і місцевого самоврядування.

• Розпорядчі та представницькі повноваження районних, обласних та
районних у місті голів.

Голова відповідної ради здійснює керівництво виконавчим апаратом ради, а
також представляє її у відносинах з державними органами, іншими органами
місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, трудовими колективами,
адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також
у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства.

• Повноваження голів рад у сфері законності і здійснення контрольної
функції щодо діяльності голів районними, обласними, районними в місті
радами.

Голова відповідної ради зобов’язаний за рішенням ради звертатися до суду
щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій, обмежують права територіальних
громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних,
обласних рад та їх органів.

Він звітує перед радою про свою діяльність не рідше одноп разу на рік, а
на вимогу не менш як третини депутатів — у визначений радою термін.

Голова районної, обласної, районної у місті ради вирішує й інші питання,
доручені йому радою, в межах своїх повноважень ви дає розпорядження.

Відповідно до ст. 56 Закону про місцеве самоврядування і Україні голова
районної, обласної, районної у місті раді може мати заступника. Як
посадова особа заступник голови районної, обласної, районної у місті (у
разі її створення) ради обирається від повідною радою у межах строку її
повноважень з числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування і
здійснює свої повноваження до обрання заступника голови ради нового
скликання крім випадків дострокового припинення його повноважень.

Для обрання заступника голови, як і для обрання голови ради, необхідна
наявність не менше двох третин депутатів від загального складу ради.

Заступник голови ради може бути достроково звільнений з посади за
рішенням ради, яке приймається шляхом таємного голосування. Питання про
його звільнення може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше
третини депутатів від загального складу ради або на вимогу голови ради.

Повноваження заступника голови відповідної ради визначаються рішенням
ради або розпорядженням голови ради.

Заступник голови ради в разі відсутності голови ради або неможливості
виконання ним своїх обов’язків з інших причин здійснює повноваження
голови відповідної ради. Він працює у раді на постійній основі. На нього
поширюються вимоги щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою
роботою (діяльністю), встановлені Законом для голови ради.

Свої особливості має статус голови та заступника районної у місті Києві
ради.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про столицю України — місто-герой Київ»
голова, заступник голови районної у місті Києві ради обираються
відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради
шляхом таємного голосування.

Повноваження голови, заступника голови районної у місті Києві ради
визначаються зазначеним Законом, статтями 55 та 56 Закону «Про місцеве
самоврядування в Україні», іншими законами України.

Голова районної у місті Києві ради регулярно інформує районну раду на
пленарних засіданнях про рішення державних органів, які стосуються
діяльності органів місцевого самоврядування у місті Києві, а також про
видані ним розпорядження.

2.3. Конституційно – правовий статус органів самоорганізації населення

Конституційно – правовий статус органів самоорганізації населення як
одного з елементів системи місцевого самоврядування, що здійснюється на
рівні територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах,
визначається Конституцією (ст. 140) та законами України: «Про місцеве
самоврядування в Україні» ( статті 4, 14, 16, 80) і «Про органи
самоорганізації населення» (останній не набув чинності у зв’язку з
накладенням вето Президентом України).

Відповідно до Закону України «Про органи самоорганізації населення»
(далі — Закон) такими органами є будинкові, вуличні квартальні комітети,
комітети мікрорайонів, сільські, селищні комітети. Вони є «однією з форм
участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у
вирішенні питань місцевого значення», виборними органами, що створюються
«частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній
території в межах села, селища, міста» (статті 2, 3).

Органи самоорганізації населення створюються за ініціативою самих
жителів та з дозволу відповідної сільської, селищної, міської, районної
в місті (у разі її створення) ради на окремих частинах відповідних
адміністративно-територіальних одиниць, а саме: сільського, селищного
комітету — в межах території села, селища, якщо його межі не співпадають
з межами діяльності сільської, селищної ради; вуличного, квартального —
в межах території кварталу, кількох, однієї або частини вулиць з
прилеглими провулками в місцях індивідуальної забудови; комітету
мікрорайону — в межах території окремого мікрорайону,
житлово-експлуатаційної організації в містах; будинкового — в межах
будинку (кількох будинків) в державному і громадському житловому фонді
та фонді житлово-будівельних кооперативів (ст. 7).

Установлено, наприклад, що з ініціативою про створення органу
самоорганізації населення до відповідної ради можуть звернутися збори
(конференція) жителів за умови, що в цих зборах (конференціях) брали
участь (було представлено) не менш половини жителів відповідної
території, які мають право голосу. На зборах (конференції) більшістю
голосів їх учасників обирається ініціативна група, яка подає до
відповідної ради заяву про створення органу самоорганізації населення,
протокол зборів (конференції) із зазначенням основних напрямків
діяльності цього органу, а також список учасників зборів (конференції)
жителів із зазначенням їх основних паспортних даних (ст. 8).

Питання про надання дозволу на створення органу самоорганізації
населення має розглядатися відповідно до Закону на найближчому засіданні
відповідної ради за участю членів ініціативної групи. Рада може
відмовити у наданні згоди на створення органу самоорганізації населення,
однак її рішення може бути оскаржене в установленому Законом порядку
(ст. 7).

У разі надання радою згоди на створення органу самоорганізації населення
останній обирається зборами (конференцією) жителів будинку, вулиці,
кварталу, мікрорайону, села, селища на основі загального, рівного
виборчого права шляхом таємного голосування. Право голосу на виборах
мають жителі, які досягли на день їх проведення 18-ти років. Не мають
права голосу особи, яких визнано судом недієздатними. Організація
проведення таких зборів (конференцій) покладається на виконавчий комітет
відповідної ради.

Орган самоорганізації населення обирається на строк повноважень
відповідної ради, якщо інше не передбачено її рішенням чи положенням про
цей орган (статті 10, 11).

Орган самоорганізації населення вважається діючим тільки після того, як
відбулася передбачена ст. 13 Закону його легалізація, яка здійснюється
шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. При цьому тільки
у разі реєстрації цей орган набуває статусу юридичної особи. Реєстрація
органу самоорганізації населення виконавчим комітетом відповідної ради,
а також порядок її проведення детально врегульовано ст. 13 Закону.
Однією з суттєвих умов реєстрації є наявність Положення про орган
самоорганізації населення, яке затверджується зборами (конференцією) та
має відповідати вимогам Закону (ст. 12).

Крім порядку утворення та легалізації органу самоорганізації населення
важливим елементом його правового статусу є функції (основні сторони
змісту його діяльності), повноваження (права і обов’язки, необхідні
цьому органу для нормального функціонування у визначених межах),
структура та організаційні форми прояву його легальної активності,
життєдіяльності.

В Законі зазначається (ч. З ст. 3), що основними функціями – цілями
органу самоорганізації населення є створення умов для участі жителів у
вирішенні питань місцевого значення, задоволення їхніх (жителів)
соціальних, культурних, побутових та інших потреб шляхом сприяння у
наданні їм відповідних послуг, а також участь у реалізації
соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території
(села, селища, міста, району у місті), інших місцевих програм.

Обсяг цих функцій-цілей визначається в повноваженнях органів
самоорганізації населення, які, згідно зі ст. 2 Закону, за своєю
природою поділяються на власні (віднесені Конституцією та законами
України до відання цього органу) та делеговані (власні повноваження
сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якими вона
відповідно до ч 6. ст. 140 Конституції України наділяє орган
самоорганізації населення з передачею відповідних коштів, а також
матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення).

Серед власних повноважень органу самоорганізації найбільш вагомими є
такі:

облік громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у
межах території діяльності органу, а також прийом цих громадян, розгляд
їх звернень;

представлення разом з депутатами інтересів жителів будинку, вулиці,
мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її
органах, місцевих органах виконавчої влади;

внесення пропозиції до проектів місцевих програм суспільно-економічного
і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних
одиниць та проектів місцевих бюджетів;

здійснення контролю за якістю надання громадянам, які проживають у
житлових будинках на території діяльності органу самоорганізації
населення, житлово-комунальних послуг та за якістю проведення у цих
будинках ремонтних робіт;

Крім цього, до власних повноважень органів самоорганізації населення
віднесено ще ряд повноважень щодо сприяння та надання допомоги
навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної
культури і спорту, правоохоронним органам, а також депутатам відповідних
місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і
проведенні іншої роботи у виборчих округах (ст. 14 Закону).

Щодо делегованих повноважень органів самоорганізації населення, то
відповідно до Закону (ст. 15) ними може бути частина повноважень
сільської, селищної, міської або районної у місті ради, делегована нею
цьому органові з одночасною передачею йому відповідних коштів, а також
матеріально-технічних та інших ресурсів. Як бачимо, законодавець не
деталізує делеговані повноваження. Він виключно покладається на
ініціативу та самодіяльність самих сільських, селищних, міських,
районних у місті рад, які мають вирішувати це питання з урахуванням
місцевих умов.

Орган самоорганізації населення має колегіальний характер. Він
обирається у складі керівника, заступника (заступників) керівника,
секретаря, інших членів. Тому основною формою його роботи є засідання,
яке скликають керівники або заступники керівника в міру необхідності,
але не рідше одного разу на квартал. Засідання є правомочним, якщо в
ньому бере участь більше половини його загального складу. Для
забезпечення безперервності та ефективності в своїй роботі орган
самоорганізації населення може утворювати комісії, робочі групи, інші
свої органи в порядку, визначеному Положенням про цей орган.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов’язки на
громадських засадах. Проте за рішенням зборів (конференцій) керівник і
секретар цього органу можуть працювати в ньому і на постійній основі з
оплатою їх праці за рахунок коштів, переданих органам відповідною радою.

Члени органу самоорганізації населення мають право брати участь у
засіданнях відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів, які
стосуються їх діяльності, а також при розгляді питань, ініційованих
органом самоорганізації населення, з правом дорадчого голосу.

Орган самоорганізації населення з питань, віднесених до його
повноважень, може приймати рішення організаційно-розпорядчого характеру.
Проте рішення цього органу, які не відповідають чинному законодавству
або прийняті з питань, не віднесених до його повноважень, зупиняються
відповідно сільською селищною, міської, районною у місті радою з
одночасним зверненням до суду про скасування такого рішення (ст. 20
Закону).

Органи самоорганізації населення для виконання своїх повноважень
самостійно використовують фінансові ресурси, отримані з місцевого
бюджету, але на цілі та в межах, визначених відповідною радою. Це ж
стосується і використання переданого їм майна. Контроль за фінансовою та
господарською діяльністю органу самоорганізації населення згідно з
Законом (ст. 25) мають здійснювати збори (конференції) жителів за місцем
проживання, відповідна рада та її виконавчі органи, державні органи.

Повноваження органів самоорганізації населення можуть бути достроково
припинені: у разі порушення ними Конституції і Законів України, інших
актів законодавства — за рішенням суду; у разі невиконання рішень
відповідної ради, її виконавчого комітету — за рішенням ради; у разі
невиконання рішень зборів (конференцій) жителів — за рішенням цих зборів
(конференцій) (ст. 26).

У Законі України «Про органи самоорганізації населення» врегульовані і
деякі інші складові їх правового статусу, які дозволяють точніше
визначити місце і роль цих органів у системі місцевого самоврядування.

Так, наприклад, організація та діяльність органу самоорганізації
населення має будуватися на принципах законності, гласності,
територіальності, виборності, підзвітності, підконтрольності та
відповідальності перед жителями, які обирали орган самоорганізації
населення. Ці принципи, як бачимо, є загальними принципами місцевого
самоврядування в Україні, врегульованими ст. 4 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні». Щодо спеціальних принципів,
притаманних лише органам самоорганізації населення, то ними є принцип
добровільності щодо взяття окремих повноважень сільської, селищної,
міської, районної в місті ради, а також принцип підзвітності,
підконтрольності та відповідальності перед відповідними радами (ст. 5
Закону про місцеве самоврядування).

Отже, в особі органів самоорганізації населення маємо справу вже не з
місцевим самоврядуванням, заснованим на принципах його правової,
організаційної, матеріально-фінансової автономії та здійснюваним
територіальною громадою безпосередньо та через створювані нею органи, а
з проявами самоорганізації (самоврядування) членів територіальної
громади на її мікрорівні, а тому інтегрованим в систему самоврядування
сіл, селищ, міст та діючим з дозволу та під контролем відповідних
органів місцевого самоврядування — ради та їх виконавчого комітету.

У деяких літературних джерелах пропонується цю ланку системи місцевого
самоврядування називати «територіальним громадським самоврядуванням». На
нашу думку, цей термін відповідав природі органів самоорганізації
населення лише в той період (за радянських часів), коли місцеві органи
влади в Україні — ради — були конституйовані як органи державної влади,
і не має права на існування сьогодні, коли ради та їх виконавчі органи
роздержавлені та є виключно органами місцевого самоврядування.

У вітчизняній юридичній літературі природа органів самоорганізації
населення ще потребує свого фундаментального дослідження. Подібні органи
існують і в інших країнах, проте тільки в Україні вони стали одним з
конституційних інститутів (ч. 6 ст. 140). Щоправда, вітчизняна наука і
за радянських часів зверталась до так званих органів громадської
самодіяльності населення — селищних, сільських, вуличних, квартальних,
дільничних, домових комітетів, але так і не було вирішено питання, до
якої соціальної системи належать ці органи — системи громадських
об’єднань, якими є громадські організації та інші подібні їм утворення,
чи це тільки елемент організаційного механізму відповідної місцевої
ради, що забезпечує її зв’язок з населенням відповідної
адміністративно-територіальної одиниці, а депутатів — з виборцями.

Конституція України, Закони України «Про місцеве самоврядування в
Україні» та «Про органи самоорганізації населення» прямо відносять
органи самоорганізації населення до системи місцевого самоврядування.
Тому саме в його системі будуть діяти ці органи та узагальнювати свій
досвід роботи. Саме в науці муніципального права мають формуватися
відповідні пропозиції по вдосконаленню правового статусу органів
самоорганізації населення.

Висновки

Місцеве самоврядування є новим, малодослідженим явищем у політичному
житті держави, воно потребує розвитку і вдосконалення у процесі
утвердження України як європейської демократичної держави. Саме через
інститути місцевого самоврядування реалізуються права територіальних
громад безпосередньо володіти, користуватись та розпоряджатись
муніципальною власністю. Іншими словами, така господарська автономія дає
змогу громадянам самим будувати своє життя заради власного добробуту і
за власний, муніципальний рахунок. У політичному аспекті місцеве
самоврядування відкриває можливість територіальній громаді прямо
керувати своїми спільними справами або через представницькі органи, які
обираються та підконтрольні територіальним громадам. Сьогодні важко
знайти іншу, всебічно та послідовно демократичну, доступну і зрозумілу
населенню форму максимального наближення народу до влади, яка визнана і
широко застосовується в сучасних державах.

На жаль, становлення і розвиток місцевого самоврядування в Україні
сьогодні стримується рядом існуючих об’єктивних і суб’єктивних факторів
економічного, політичного, правового та психологічного характеру.
Насамперед це недостатня сформованість дієздатного суб’єкта місцевого
самоврядування— самодостатньої територіальної громади, яка володіла б
необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні
внутрішні джерела формування дохідної частини місцевого бюджету. Дається
взнаки також відсутність достатнього правового забезпечення належної
організації і функціонування місцевого самоврядування, певна
непідготовленість багатьох депутатів усіх рівнів, державних службовців
та громадян до сприйняття таких основних положень місцевого
самоврядування, як його автономність і самостійність у вирішенні всіх
питань місцевого значення за наявності належного самозабезпечення
матеріально-фінансовими ресурсами.

Особливої уваги потребують питання функціонування органів місцевого
самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади,
здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження
місцевого самоврядування, визначені Конституцією і законами України. На
відміну від рад народних депутатів, які існували до 1990-х років і
становили єдину систему органів державної влади, сучасні представницькі
органи місцевого самоврядування за своєю природою є недержавними і не
належать до так званої урядової вертикалі. Це відображається насамперед
у функціях цих органів. Слід зазначити, що функції рад народних
депутатів та органів самоврядування не можна ототожнювати, оскільки
функції останніх зумовлюються принципами, цілями і завданнями,
насамперед локальної демократії. Становлення та розвиток інституту
місцевого самоврядування в Україні ще не має достатнього наукового
осмислення.

Список використаних джерел:

Баймуратов М.О. Локальна система захисту прав людини в Україні:
сутність та становлення // Юридична освіта і правова держава: Збірник
наукових праць. – Одеса, 1997.

Батанов О.В. Основні напрями і види діяльності територіальних громад:
проблеми класифікації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. –
1998.

Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в
Україні. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
2001.

Батанов О.В. Функції територіальних громад як суб’єктів місцевого
самоврядування: Автореф. дис. к.ю.н. – К., 2000.

Бельский К.С. Выдающийся русский учённый-полицеист В.Н. Лешков //
Государство и право. – 1996, – №11.

Бойцов В.Я. Система субъектов советского государственного права. – Уфа,
1972.

Бурмистров А.С. Местное сообщество как субъект местного самоуправления
// Правоведение. – 2000. – №5.

Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России. – М., 1999.

Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №3-4 та від 1991р. №33.

Воронин А.Г., Лапин В.А., Широков А.Н. Основы управления муниципальным
хозяйством: Учебн. Пос. – М., 1998.

Дробуш І.В. Функції органів місцевого самоврядування в Україні:
Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН
України, 2003.

Закон про місцеве самоврядування в Україні: Наук.-практ. Коментар. –
К., 1999.

Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських,
селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р.

Закон України “Про всеукраїнський та місцевий референдум” від 13 липня
1991 р.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997
р.

Закон України “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001
р.

Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня
1999р.

Иванцова Г.А. Теоретико-правовые проблемы развития местного
самоуправления: Автореф. к.ю.н. / 12.00.01. – Уфа, 2000.

Ильинский И.П., Страшун Б.А., Ястребов В.И. Политическая система
зарубежных стран социализма. – М., 1981.

Коментар до Конституції України / за ред. В.Ф. Опришка, А.Є. Горьового,
М.І. Корнієнка. – К., 1996.

Конституція України Х.: ПП “Ігвіні”, 2005.

Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України. Навч. посібник.
– К.: Атіка, 2003.

1 Муніципальне право України: Підручник /В.Ф. Погоріло, О.Ф. Фрицький,
М.О. Баймуратов та ін. За ред.. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.:
Юрінком Інтер, 2001.

Основи муніципального права України. – К.: “Знання”, 2000.

Погорілко В.Ф. Нова Конституція України: огляд, коментарі і текст
Основного закону. – К., 1997.

Положення про громадські, селищні, вуличні, квартальні, дільничні,
домові комітети в Українській РСР, затверджене Указом президії Верховної
Ради УРСР від 17 жовтня 1975 р. (з наступними доповненнями) / Відомості
Верховної Ради Української РСР. – 1981. – №3.

Ради в містах і органи громадської самодіяльності. К., 1974.

Страшун Б.А. Социализм и демократия. – М., 1976.

Див.: Ильинский И. П., Страшун Б. А., Ястребов В. И. Политическая
система зарубежных стран социализма. – М., 1981. – с. 140.

Див: Страшун Б. А. Социализм и демократия. – М., 1976. – с. 24

Див.: Бойцов В. Я. Система субъектов советского государственного права.
– Уфа, 1972. – с. 135

Див.: Батанов О. В. Територіальна громада – основа місцевого
самоврядування в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.
М. Корецького НАН України, 2001. – 51с.

Див.: Баймуратов М. О. Локальна система захисту прав людини в Україні:
сутність та становлення // Юридична освіта і правова держава: Зб. Наук.
Праць. – Одеса, 1997. – с. 97

Див.: Воронин А. Г., Лапин В. А., Широков А. Н. Основы управления
муниципальным хозяйством: Учебн. Пос. -М., 1998. – с. 73

Див.: Бурмистров А. С. Местное сообщество как субъект местного
самоуправлкния // Правоведение. – 2000. – № 5. – с. 73.

Див.: Иванцова Г. А. Теоретико – правовые проблемы развития местного
самоуправления: Автореф… к. ю. н. / 12.00.01. – Уфа, 2000. – с. 9.

Див.: Бельский К. С. Выдающийся русский учёный – полицеист В. Н. Лешков
// Государство и право. – 1996. – № 11. – с. 135

Див.: Батанов О. В. Функції територіальних громад як суб’єктів
місцевого самоврядування : Автореф. дис. к. ю. н. – К., 2000. –
с. 7.; Батанов О. В. Основні напрями і види діяльності територіальних
громад: проблеми класифікації // Вісник Одеського інституту внутрішніх
справ. – 1998. – с. 19.

Див.: Погорілко В. Ф. Нова Конституція України: огляд, коментарі і
текст Основного закону. – К., 1997. – с. 85.

Див.: Коментар до Конституції України / За ред.. В. Ф. Опришка, Л. Є.
Горьового, М. І. Корнієнка. – К., 1996. – с. 129.

Див.: Батанов О. В. Основні напрями і види діяльності територіальних
громад: проблеми класифікації // Вісник Одеського інституту внутрішніх
справ. – 1998. – №4. – с.22

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3-4. – ст. 15.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – ст. 443.

Див.: Закон про місцеве самоврядування а Україні: Наук. – практ.
коментар. – К., 1999. – с. 31-32.

Див.: Выдрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право России. – М.,
1999. – с. 288.

Див.: Основи муніципального права України. – К.: “Знання”, 2000. – с.
33

Див.: Кравченко В. В., Пітцик М. В. Муніципальне право України. Навч.
посібник. – К.: Атіка, 2003. – с. 192.

Див.: Муніципальне право України: Підручник / В. Ф. Погоріло, О. Ф.
Фрицький, М. О. Баймуратов та ін.; За ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф.
Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с. 154.

Див.: Муніципальне право України: Підручник / В. Ф. Погоріло, О. Ф.
Фрицький, М. О. Баймуратов та ін.; За ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф.
Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с. 194-195.

Див.: Кравченко В. В., Пітцик М. В. Муніципальне право України. Навч.
посібник. – К.: Атіка, 2003. – с.211.

Див.: Положення про громадські, селищні, вуличні, квартальні,
дільничні, домові комітети в Українській РСР, затверджене Указом
президії Верховної ради УРСР від 17 жовтня 1975р. (з наступними
доповненнями) / Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1981. – № 3.
– ст. 36.

Див.: Ради в містах і органи громадської самодіяльності. К., 1974.

PAGE

PAGE 38

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020