.

Правове регулювання договору фінансового лізингу (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
599 12118
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Правове регулювання договору фінансового лізингу

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………. 3

Розділ 1. Поняття договору фінансового лізингу…………………… 6

1.1 Розвиток фінансового лізингу………………………………. 6

1.2 Правове регулювання фінансового лізингу в Україні……. 8

1.3 Поняття договору фінансового лізингу…………………… 13

Розділ 2. Характеристика договору фінансового лізингу…………… 18

2.1 Сторони договору фінансового лізингу…………………… 18

2.2 Істотні умови договору фінансового лізингу……………… 22

а) Сублізинг…………………………………………………… 24

2.3 Права і обов’язки сторін за договором фінансового лізингу.. 25

Висновки………………………………………………………………… 34

Список використаних джерел…………………………………………. 36

Вступ

Актуальність теми

В кінці XX століття почалося формування приватної власності, на зміну
адміністративно-командному управлінню, прийшла ринкова економіка з її
самостійністю і незалежністю господарюючих суб’єктів. У зв’язку з цим,
змінилися не тільки пріоритети, цілі і завдання економіки, але й методи,
що використовуються для керівництва економічними процесами. Увагу
учасників цивільного обороту привернули не тільки можливість
використовувати додаткові ресурси для отримання прибутку, але і
необхідність мати певні гарантії захисту своїх інтересів від дій
недобросовісних контрагентів, в період нестабільності економіки
перехідного періоду. Такі можливості суб’єктам господарювання надає
фінансовий лізинг, поява і розвиток, якого в Україні припало на кінець
XX століття – на період формування в нашій державі ринкової економіки.

Для структурної перебудови народного господарства Україна гостро
потребує інвестицій. По розрахунках Міністерства економіки, обсяг
інвестицій необхідно потроїти, але інвестиційна активність стримується
високими відсотками комерційних банків і несприятливим інвестиційним
кліматом на Україні. Сьогодні в промисловості приблизно 57% машин і
устаткування експлуатується понад десять років, що вкрай багато для
підтримки конкурентноздатності економіки. З іншого боку, в промисловому
виробництві зберігається величезна кількість незагруженого основного
капіталу, що постійно потребує великих витрат – як на поточне
обслуговування й утримання на балансі підприємств, так і на не менш
значні витрати на консервацію.

Ефективним виходом з такого становища, добре опробуваним на Заході, –
є лізинг – форма промислового інвестування, що дозволяє надавати
додаткові гарантії інвесторам у порівнянні з традиційним кредитуванням.

Необхідність дослідження правового регулювання лізингових відносин
обумовлена наступними причинами:

у зв’язку з тим, що в сучасній юридичній літературі не слабшає інтерес
до інституту фінансового лізингу, доцільним представляється розгляд його
правової конструкції, оскільки, як показує досвід вивчення української
цивілістики, уявлення про цей специфічний інститут «грішать»
неточностями, що спотворюють суть даного правового феномена.

дослідження заявленої проблеми і аналіз джерел права, що регулюють
лізингові відносини, можуть послужити виявленню суперечностей, що
існують в законодавстві.

пізнання специфіки лізингових відносин в системі українського цивільного
права дозволить краще з’ясувати правову природу договору фінансового
лізингу.

Цілі дослідження

Актуальність теми, недостатна кількість в нашій юридичній літературі
наукових розробок її окремих аспектів зумовили цілі дослідження, які
полягають в комплексному аналізі лізингових відносин, у виявленні
правової природи і форм реалізації лізингових відносин, визначенні місця
інституту фінансового лізингу в системі цивільного права, а також
напрями його вдосконалення з урахуванням правозастосовчої практики.

Завдання дослідження:

• вивчення ретроспективи виникнення лізингових відносин, виявлення
підстав, що зумовили їх появу;

• виявлення актуальних проблем правового регулювання відносин, що
виникають з приводу здійснення операцій фінансового лізингу

• вивчення правової конструкції договору фінансового лізингу за
допомогою аналізу основних підходів і уявлень про фінансовий лізинг;

• виявлення ризиків, що виникають при здійсненні договору фінансового
лізингу;

• розгляд механізму переходу права власності від власника предмету
лізингу до його власника і користувача;

• вивчення специфіки цивільно-правової відповідальності сторін, що
виникає у зв’язку з порушенням умов договору фінансового лізингу.

Об’єктом дослідження є врегульовані правовими нормами лізингові
відносини в українському цивільному праві.

Предметом дослідження виступають, цивільне законодавство України, що
регулює динаміку лізингових відносин; особливості нормативно – правового
регулювання лізингових відносин в Україні, проблеми його застосування і
вдосконалення.

Методологічна основа дослідження є сукупністю певних теоретичних і
практичних прийомів і принципів пізнання, серед яких особливе місце
займають загальнонаукові методи: порівняння і порівняльно-історичний
метод узагальнення, аналіз і синтез.

Теоретичну основу дослідження: складають роботи відомих вітчизняних і
іноземних вчених з проблем цивільного права, історії і загальній теорії
права. Комплексний розгляд питань юридичної природи лізингових
правовідносин, особливостей лізингових операцій неможливий без
дослідження правових категорій з погляду загальної теорії права.

1. Поняття договору фінансового лізингу

Розвиток фінансового лізингу

Для більш глибокого розуміння «фінансового лізингу» нам варто звернутися
до історії походження (виникнення) зазначеного поняття. На думку одних
дослідників, варто вважати, що всі економіко-правові відносини,
пов’язані із лізингом, належать до нового або новітнього періоду історії
господарських взаємозв’язків. На думку інших це не зовсім так. Як
вважають інші науковці, лізинг має глибоке історичне коріння.

Ідея лізингу є далеко не новою, хоча сам термін “лізинг” (leasing) як
такий з’явився порівняно недавно. Розкриття сутності лізингової угоди
виникло у часи Арістотеля (384/383 – 322 рр. до н.е.). Про даний вид
угод було відомо ще в стародавній державі Шумер (приблизно 4000 р. до
н.е.). Зокрема, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур,
містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі,
водних джерел, волів та інших тварин. Якщо звернутися до інших
стародавніх цивілізацій, наприклад, греків, римлян та єгиптян, то вони
вважали оренду доступним та вигідним, а можливо й єдиним засобом
придбання устаткування, землі та домашньої худоби. Досить цікавою є
практика стародавніх фінікійців, що були справними моряками і
торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю
економіко-правовою природою була дуже схожою на типову форму сучасного
лізингу устаткування. Велика кількість короткострокових договорів оренди
забезпечувала одержання судна й екіпажа. За сучасних умов дані угоди
відповідають операціям, так званого, “мокрого” лізингу. Довгострокові
чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав увесь розрахунковий
період економічного життя суден. Чартерні угоди передбачали прийняття
орендарем на себе більшу частину зобов’язань, що випливають із
монопольного використання орендованих засобів. З історії відомо, що у
різні часи орендувалися не тільки різноманітні типи
сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть
військова техніка. Першу практично проведену лізингову угоду варто
віднести до 1066 року. Тоді Вільгельм Завойовник орендував у
нормандських судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

Слід зазначити, що довгий час лізингові відносини мало чим відрізнялися
від орендних, тобто були взаємопов’язаними. Розрізняти їх почали трохи
пізніше.

Cам фінансовий лізинг виник лише в середині 20 століття. Першою
компанією, що зробила лізингові операції (операції фінансової оренди) по
покупці і здачі в оренду майна своєю основною діяльністю, стала
американська «Юнайтед Стейтс Лізинг Корпорейшн» («United States Leasing
Corp.», в даний час – «United States Leasing International Inc.»),
створена в 1952 році Генрі Шонфельдом в Сан-Франциско, США. Незабаром в
штатах з’явилися численні послідовники Шонфельда, що переконалися в
перевазі отримання доходів з таких лізингових операцій. І лізинг в США
перетворився на один з основних видів економічного бізнесу.

В кінці п’ятидесятих років під впливом американських лізингових компаній
стали з’являтися європейські фінансові лізингові суспільства. У Франції
перша лізингова компанія з’явилася у 1957 році («Sepafites», з 1962 року
– «Locafrance»), в Англії у 1960 році («Mercantile Leasing Company»), в
Германії в 1962 році («Locallease Mietfinanzierung GMBH»). А до кінця
60-х років фінансовий лізинг досяг вже Японію (у 1969 році була створена
перша японська лізингова компанія – «Century Leasing System»).

Таким чином, можна зробити висновок, що лізинг як оренда майна, тобто
надання власником майна у володіння і/або користування іншій особі
існував з давніх часів. А ось фінансова оренда (фінансовий лізинг)
зародився в 50-х роках минулого століття в США і саме звідти перейшла в
країни Старого Світу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими
організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого
устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати,
конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне
устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна,
автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням
специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах,
укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.
Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже
незначних масштабах.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку
можна визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств
на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні
початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу
РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1
та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 “Про план рахунків
бухгалтерського обліку”, в якому був поданий порядок відображення
лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків
сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

1.2 Правове регулювання фінансового лізингу в Україні

Зараз лізингові відносини в Україні регулює цілий ряд законодавчих та
нормативних документів, основними серед яких є Господарський Кодекс
України ( ст. 292 ) та Цивільний Кодекс України ( параграф 6 гл. 58 ).
І в ГКУ, і в ЦКУ закріплені норми, що пояснюють суть лізинга, однак вони
дещо відрізняються одна від одної. ГКУ ( ч.1 ст. 292 ) визначає лізинг –
це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи
залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу
однією стороною ( лізингодавцем ) у виключне користування другій стороні
( лізингоодержувачу ) на визначений строк майна, що належить
лізингодавцю або набувається ним у власність ( господарське відання ) за
дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника
( продавця ) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних
лізингових платежів.

В ЦКУ, на відміну від ГКУ не наводиться як таке визначення лізинга, що
пояснює його суть. Цю роль “виконує” ч.1 ст.806, у відповідності до
котрої за договором лізингу одна сторона ( лізингодавець ) передає або
зобов’язується передати другій стороні ( лізингоодержувачеві ) у
користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було
набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем ( прямий
лізинг ), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (
постачальника ) відповідно до встановлених лізингоодержувачем
специфікацій та умов ( непрямий лізинг ), на певний строк і за
встановлену плату ( лізингові платежі ).

З наведеного виходить, що ЦКУ ділить лізинг на два види: прямий та
непрямий, та одночасно характеризує кожен з них. ГКУ класифікує лізинг
по-іншому, а саме:

І залежно від особливостей здійснення лізингових операцій: оперативний
– це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що
передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на
строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим
поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку
дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг,
залишаються у складі основних фондів орендодавця. Оскільки при
оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за
рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу
називають ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО); фінансовий (лізинг
повною окупністю) – це господарська операція фізичної чи юридичної
особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря
основних фондів із подальшою їх передачею у користування орендарю на
строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з
обов’язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.

ІІ за формою здійснення: -зворотній, який можна розглядати як різновид
фінансового лізингу. Це договір лізингу, який передбачає придбання
лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.
Його перевага в тому, що він доступний підприємствам зі складним
фінансовим станом. Якщо підприємство відчуває гостру потребу в коштах,
але в силу яких-небудь причин в даний момент має фінансові труднощі,
то йому вкрай вигідно “запродати” майно лізинговій компанії і одночасно
фактично продовжити користуватися ним. Це не виключає і можливості
наступного викупу майна після закінчення строку договору і відновлення
права власності постачальника – користувача відносно майна.

– пайовий. Це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі
укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох
кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої
кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити
більш як 80% набутого для лізингу майна;

– міжнародний. Це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу,
які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи
платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути
експортним та імпортним. При експортному іноземною стороною є
лізингоодержувач, а при імпортному – лізингодавець. До цього ж виду
лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і
лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює
свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто,
наприклад, є спільним підприємством.

Ще одним важливим нормативним документом є ЗУ ”Про фінансовий лізинг”.
Якщо ми будемо зрівнювати стару редакцію закону з новою, то зробимо
висновок, що нова редакція повністю присвячена саме фінансовому лізингу.
Тобто про оперативний лізинг там не йдеться. Власно кажучи, нова
редакція закону ”Про фінансовий лізинг” регулює тільки відносини
фінансового лізингу, визначає його економічні та правові основи. Згідно
статті 1 ч. 1 цього закону фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових
відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Наведена норма
закону в якійсь мірі дублює норми ЦКУ та ГКУ, тим самим підтверджує, що
відносини, котрі стосуються фінансового лізингу, як і більшість
господарських операцій, будуються на договірній основі.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансовий
лізинг визначається як господарська операція фізичної або юридичної
особи, що передбачає відповідно до договору фінансового лізингу
передання лізингоодержувачу майна, що підпадає під визначення основного
фонду згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого
лізингодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом
користування та володіння об’єктом фінансового лізингу

Законом HYPERLINK
“http://www.nau.com.ua/nau10/ukr/doc.php?code=3301-15” \t “_blank” N
3301-IV від 11.01.2006 Україна приєдналася до Конвенції УНІДРУА Про
міжнародний фінансовий лізинг. Дипломатична конференція щодо прийняття
Конвенції відбувалась в Оттаві у травні 1988 р., де ухвалено її текст і
вона стала відкритою для підписання.

Конвенційні норми мають диспозитивний характер (широка дія lex
voluntatis), тобто їх застосування може бути відмінено сторонами
(постачальником, лізингодавцем, лізингоодержувачем), за виключенням тих
положень, які мають імперативний характер у силу самої Конвенції.
Конвенція визначає характеристики угоди фінансового лізингу, закріплює
нерозривний зв’язок двох договорів – купівлі-продажу та лізингу:
користувач має схвалити умови першого договору, постачальник має бути
проінформований про існування або намір укласти другий.

Оттавська конвеція застосовується коли лізингодавець і лізингоодержувач
мають основне місце діяльності в різних державах. При цьому: а) ці
держави, а також країна, в якій знаходиться комерційне підприємство
постачальника, є договірними державами; б) контракт на поставку і
контракт лізингу регулюються законодавством договірної держави (ст. 3).
Важливу умову для визначення того, чи підпадає в даному конкретному
випадку договір під дію Конвенції, містить п. 2 ст. 3, який встановлює,
що у випадку, коли та чи інша сторона має кілька підприємств, що
здійснюють відповідну діяльність у різних країнах, посилання на
комерційне підприємство, яке міститься в Конвенції, означає те місце
існування основної діяльності, яке в найбільшій мірі пов’язано з
контрактом і його виконанням із урахуванням відомих сторонам обставин
або таких, що малися на увазі в будь-який момент до укладення або при
виконанні контракту (конвенційне закріплення принципу найбільш тісного
зв’язку lex causae, що відбиває тенденцію сучасного міжнародного
приватного права).

Положення конвенції не припиняють своєї дії лише на тій підставі, що
обладнання стало невід’ємною приналежністю або включено до земельної
власності. Будь-яке питання про те, стало чи не стало обладнання
приналежністю або частиною нерухомості, а також про юридичні наслідки
права лізингодавця та особи вирішується відповідно до права країни, на
території якої знаходиться нерухомість.

Крім того, оскільки операції фінансового лізингу вважаються фінансовими
послугами, на них поширюються вимоги Закону України від 12 липня 2001р.
“Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”
та відповідних підзаконних нормативних актів. Серед підзаконних актів
треба визначити Порядок використання коштів державного бюджету, що
спрямовують на придбання вітчизняної техніки і обладнання для
агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по
операціях фінансового лізингу, затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 10 грудня 2003р. №1904, Порядок використання
коштів державного бюджету, які виділяють на надання кредитів для
здійснення операцій з фінансового лізингу авіаційної техніки,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р.
№469, а серед відомчих – наказ Міністерства України у справах науки і
технологій від 3 березня 1998 р. №59 ”Про затвердження нормативних актів
щодо порядку фінансування інноваційних проектів”, яким, зокрема, було
затверджено Примірний договір фінансового лізингу та Примірний
інноваційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу.
Також лізингові відносини, що складаються під час морських перевезень,
регулюються спеціальним нормативним актом – Кодексом торговельного
мореплавства України ( глава 2 розділу IV ).

1.3 Поняття договору фінансового лізингу

Здійснення фінансового лізингу підприємцями можливо за наявності
сумісних кореспондуючих зобов’язань. Такі зобов’язання можуть виникнути
тільки з договору фінансового лізингу, який є юридичним фактом для
виникнення лізингових правовідносин.

Тому, основою в лізингових правовідносинах є саме договір фінансового
лізингу, який встановлює, змінює або припиняє права і обов’язки сторін,
що беруть участь в лізинговій операції.

Згідно статті 806 ч.1 ЦКУ за договором фінансового (прямого) лізингу
одна сторона (лізингодавець) зобов’язується передати другій стороні
(лізингоодержувачеві) майно, спеціально придбане лізингодавцем у
продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем
специфікацій та на визначений строк за встановлену плату. Аналогічне
визначення містить ЗУ ”Про фінансовий лізинг” , але в Законі містяться
деякі уточнення. Наприклад, нормативний акт чітко визначає, що строк, на
який лізингодавець передає у користування річ, має бути не менш, як один
рік., а ”встановлену плату” визначає лізинговими платежами. В свою чергу
вносить уточнення і Конвенція УНІДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг.
Вона визначає, що користувач визначає обладнання та обирає
постачальника, не покладаючись при цьому на досвід і судження
лізингодавця.

В юридичній літературі обґрунтовуються різні погляди щодо правової
природи договору лізингу. Найбільш поширена – договір лізингу є
різновидом майнового найму, але оскільки ним опосередковується
підприємницька діяльність з передачі майна в користування, він близький
до оренди. Включаючи до уваги вимоги частини другої ст.. 806 ЦКУ и
частини першої ст. 2 Закону про фінлізинг, до договору фінансового
лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду ),
купівлю-продаж, поставку, що встановлені ЦКУ, але враховуючи вимоги
самого Закону про фінлізинг.

Згідно статті 6 ЗУ ”Про фінансовий лізинг” договір лізингу має бути
укладений у письмовій формі. У доповнення до цього договір обов’язково
повинен бути підписаний представниками, а коли договір укладається
юридичними особами, скріплений печаткою. В залежності від того, яке
майно передається договір може підлягати нотаріальному посвідченню ( ч.2
ст 792 ЦК) та державній реєстрації ( ст..794 ЦК ).

Згідно частини 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в
належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. ЗУ ”Про
фінансовий лізинг” визначає такі істотні умови:

предмет лізингу;

строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом
лізингу (строк лізингу);

розмір лізингових платежів;

інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути
досягнуто згоди.

Зокрема, на відміну від старої редакції Закону про лізинг, умови
переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України;
повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
страхування об’єкта лізингу; експлуатації та технічного обслуговування,
модернізації об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного
стану; повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії
договору; надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача є
істотними умовами угоди тільки у разі якщо це прямо встановлено
законодавством або визначено сторонами.

Договір фінансового лізингу розглядається Цивільним кодексом як окремий
вид договірних орендних зобов’язань. Але в юридичній літературі можна
зустріти іншу точку зору, згідно якої договір лізингу це самостійний тип
договірних зобов’язань, у тому числі і від договору оренди. Для того,
щоб зрозуміти, що ж таке договір фінансового лізингу треба визначити
його правову природу. Для цього, виділимо характерні особливості
договору лізингу. В. В. Витрянский виділяє шість таких особливостей:

По-перше, на відміну від звичайного договору оренди (найму) в
користування орендаря (лізингоодержувача) передається предмет,
спеціально придбаний лізинговою фірмою для лізингоодержувача на його
прохання.

По-друге, договір лізингу, як правило, укладається на певний термін,
встановлений договором. Цей термін є тривалим і охоплює нерідко весь
період ефективної служби устаткування, переданого в лізинг, тобто
наближається до розрахункового терміну його повної амортизації.

По-третє, загальна сума лізингових платежів за користування орендованим
устаткуванням включає його вартість з урахуванням амортизації, відсотки
за користування позикою (якщо був кредит), оплату послуг лізингодавця.
Таким чином, об’єм лізингових платежів повинний перевищувати купівельну
ціну устаткування, а різниця складає прибуток лізингодавця.

В четверте, після закінчення терміну дії договору лізингу
лізингоодержувачу зазвичай надається право придбати предмет лізингу у
власність за його залишковою вартістю.

По-п’яте, для лізингового договору характерний особливий, відмінний від
договору оренди, розподіл прав і обов’язків між його сторонами, основний
сенс якого полягає в звільненні лізингодовця від більшості обов’язків,
властивих орендодавцеві, що підкреслює переважно фінансовий характер
його зобов’язань.

По-шосте, лізингоодержувач наділяється певними правами і обов’язками
відносно продавця майна за зобов’язанням купівлі-продажу, не дивлячись
на те, що одержувачем за даним договором є лізингодавець.

Не дивлячись на всі особливості лізингового договору, відносини між
лізингодавцем і лізингоодержувачем по користуванню предметом лізингу є
все-таки виключно орендними.

Проте, разом з тим договору лізингу властиві певні характерні
особливості, що виділяють його в окремий вид договору оренди.

Виходячи з визначення договору лізингу, можна зробити висновок, що його
учасниками є: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна. А в ст.
4 Закони «Про фінансовий лізинг» всі ці три особи названо суб’єктами
лізингу. Тому в юридичній літературі, присвяченій лізингу, можна
зустріти точку зору, що договір лізингу це багатостороння угода.
Укладання трьохстороннього договору часто зустрічається на практиці. З
точки зору ж законодавства і доктрини договір фінансового лізингу це
двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем, для виконання
якої обов’язково укладається договір купівлі-продажу між лізингодавцем і
продавцем.

Характеризуючи договір фінансової лізингу в цілому, узагальнюючи
вищесказане, відзначимо, що він є:

– підприємницьким (його укладають, перш за все, з метою отримання
прибутку; основна мета лізингодавця – інвестування коштів(і як наслідок
отримання прибутку);

– консенсуальним;

– двосторонній;

– взаємним;

– оплатним;

– остаточним;

– майновим;

2. Характеристика договору фінансового лізингу

2.1 Сторони договору фінансового лізингу

На відміну від ГКУ Закон ”Про фінансовий лізинг” не визначає лізингову
операцію, як обов’язково господарську діяльність. Він не передбачає
обов’язкову наявність у суб’єктів статусу господарської діяльності.
Згідно ст..4 цього Закону:

лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та
користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право
володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої
лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет
лізингу лізингоодержувачу;

Тобто, у договорі фінансового лізингу суб’єктами мають право бути як
юридичні, так і фізичні особи, що не мають статусу суб’єкту
господарської ( підприємницької ) діяльності.

Спробуємо розкрити деякі особливості, що стосуються суб’єктів договору
фінансового лізингу. Отже, лізингоодержувач, продавець майна, інші
суб’єкти – як фізичні, так і юридичні особи. До лізингодавця ж
законодавство ставить інші вимоги. Відповідно до ст.. 4 ЗУ ”Про
фінансовий лізинг” лізингодавець – виключно юридична особа.

Пригадаємо, що фінансовий лізинг згідно Закону ”Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг” вважається фінансовою
послугою, тому виокремлення лізингодавців набуло практичного значення.
Спробуємо поділити лізингодавців умовно на дві групи:

Перша – юридичні особи, здійснення операцій фінансового лізингу у яких є
виключним видом діяльності – спеціалізовані лізингові компанії. Вони
набувають статусу фінансових установ після внесення про них запису до
Державного реєстру фінансових установ. Порядок внесення юридичної особи,
документи, необхідні для реєстрації визначаються Положенням про
Державний реєстр фінансових установ, що затверджений розпорядженням
Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28
серпня 2003 р. № 41. Зокрема, до реєстру вноситься:

– загальна інформація про заявника, яка включає інформацію:

про юридичну особу (повне найменування, скорочене найменування /за
наявності/ та найменування однією з іноземних мов /за наявності/,
ідентифікаційний код за ЄДРПОУ);

про державну реєстрацію юридичної особи (дата проведення державної
реєстрації, серія і номер свідоцтва про державну реєстрацію та ким воно
видане), а також інформацію про державну реєстрацію припинення юридичної
особи;

про місцезнаходження юридичної особи (код території за КОАТУУ, поштовий
індекс, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку, номер
корпусу /за наявності/, номер офісу /квартири/ /за наявності/) та засоби
зв’язку (міжміський код, номер телефону, номер факсу, адреса електронної
пошти /за наявності/, адреса веб-сторінки /за наявності/);

про банківські реквізити (найменування банку та його МФО, номер
поточного рахунку заявника);

про статутний фонд (статутний або складений капітал) – за наявності
відповідно до законодавства: зареєстрований розмір; фактично сплачений
розмір; розмір частки, що належить державі та/або нерезидентам (за
наявності);

про керівника юридичної особи та інших осіб, які мають право вчиняти
юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності – за наявності
зазначених осіб (прізвище, ім’я та по батькові /далі – П.І.Б./,
найменування посади);

B

H

aF

H

hH_

oenaaaaaaaaaaaaaaaoeoeoeoeoeoeoenn

J

L

Ue

XaJ

a

a

??????

??

?H

U

TH

gd‡1F

hH_

hH_

?????

&

головного бухгалтера (П.І.Б.) або особу, на яку покладено ведення
бухгалтерського обліку (П.І.Б. для фізичної особи або повне найменування
та ідентифікаційний код за ЄДРПОУ для юридичної особи);

про організацію внутрішнього фінансового моніторингу (дата та номер
документа про призначення працівника, відповідального за проведення
внутрішнього фінансового моніторингу, та його П.І.Б.). Зазначена
інформація вноситься відповідно до встановленого порядку призначення
працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового
моніторингу;

про види фінансових послуг, які надає чи планує надавати юридична особа;

– інформація про ліцензії та/або дозволи (у випадках, передбачених
нормативно-правовими актами) на надання певного виду фінансових послуг
(назва ліцензії та/або дозволу, серія, номер та дата видачі ліцензії
та/або дозволу, строк їх дії, а також інформація про переоформлення,
видачу дубліката та анулювання ліцензії та/або дозволу). Інформація про
ліцензії та/або дозволи, видані Держфінпослуг, уноситься Держфінпослуг
до Реєстру, якщо інше не передбачено відповідними нормативно-правовими
актами щодо окремих видів фінансових установ;

– інформація про правила (у випадках, передбачених нормативно-правовими
актами) для провадження фінансової послуги відповідно до ліцензії (назва
правил, дата та номер документа про їх реєстрацію, дата закінчення дії
правил);

– інформація про відокремлені підрозділи (за наявності) фінансової
установи (повне найменування відокремленого підрозділу, дата та номер
рішення про створення відокремленого підрозділу, ідентифікаційний код за
ЄДРПОУ (за наявності) та про види фінансових послуг, які може надавати
відокремлений підрозділ, місцезнаходження відокремленого підрозділу,
телефон, відомості про керівника відокремленого підрозділу);

– інформація про фінансову установу, яка складається Держфінпослуг
(реєстраційний номер в Реєстрі, код фінансової установи, серія, номер та
дата видачі Свідоцтва, підстава, номер та дата виключення інформації про
фінансову установу з Реєстру).

Після внесення юридичної особи до Державного реєстру їй видається
свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.

Для другої групи, незважаючи на те, що вони надають фінансові послуги у
вигляді операцій фінансового лізингу, набуття статусу фінансової
установи не є обов’язковим. Підтвердженням цьому може слугувати
закріплена в Законі ”Про фінансові послуги” спеціальна норма ( ч.4 ст.5
) : можливість і порядок надання окремих фінансових послуг юридичними
особами, котрі за своїм правовим статусом не є фінансовими установами,
визначаються законами і нормативно-правовими актами державних органів,
котрі здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків
фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. У виконання цієї
норми Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України
затвердила постановою від 22 січня 2004 р. № 21 Положення про надання
окремих фінансових послуг юридичними особами – суб’єктами
господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими
установами. Положення стосується юридичних осіб, які:

систематично надають фінансові послуги з фінансового лізингу.
Систематичним надаванням фінансових послуг вважається укладання трьох і
більше угод про надання фінансових послуг з юридичними чи фізичними
особами протягом календарного року.

Уклали хоча б один договір про надання фінансових послуг на загальну
суму, що перевищує 80000 грн.

При цьому цьому діяльність з надання конкретного виду фінансових послуг
повинна бути зафіксована в установчих документах, за умови взяття на
облік у Держфінпослуг та наявності: внутрішніх правил з надання
фінансових послуг, затверджених уповноваженим органом юридичної особи,
якому надано відповідні повноваження; кваліфікованих працівників, які
безпосередньо здійснюють діяльність з надання фінансових послуг (
укладання та виконання відповідних договорів ), що не мають непогашеної
або не знятої судимості за корисливі злочини.

2.2 Істотні умови договору фінансового лізингу

Як вже було зазначено, ч.2 ст. 6 Закону про фінансовий лізинг визначає
істотні умови договору фінансового лізингу, однією з таких умов є
предмет лізингу.

У новій редакції Закону про фінансовий лізинг майно, яке передається у
лізинг, визначається як предмет ( а не об’єкт ) лізингу. Відповідно до
ст..3 Закону про фінансовий лізинг редметом договору лізингу може бути
неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена
відповідно до законодавства до основних фондів. З визначеннями
неспоживна річ ті річ, визначена родовими ознаками все зрозуміло ( ст..
184, 185 ЦКУ ).

Розберемося з терміном ”основні фонди”. Визначення з позиції
законодавства дає п.4 Положення ( стандарту ) бухгалтерського обліку 7
”Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від
27 квітня 2000 р. № 92, до основних засобів ( фондів ) належать
матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у
процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в
оренду іншим особам або для здійснення в адміністративних і
соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (
експлуатації ) яких більше 1 року ( або операційного циклу, якщо він
довший за рік ).

Враховуючи викладене, можно константувати, що предметом договору лізингу
можуть бути практично будь-які основні фонди, що задовольняють наведені
вище вимоги. Якщо б не одне обмеження, що закріплене у ч. 2 ст. 3 Закону
про фінансовий лізинг ( ч.2 ст. 807 ЦКУ, ч.5 ст. 292 ГКУ ), згідно
котрому не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші
природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені
структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Відмітимо, що Закон про
фінансовий лізинг дозволяє передачу у фінансовий лізинг майна, що
знаходиться в державній або комунальній власності, але при умові, що по
відношенню до нього відсутня заборона на передачу в користування або
володіння.

Згідно із Законом про фінансовий лізинг, за договором, фінансового
лізингу не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до
лізингоодержувача. Тобто лізинг полягає виключно у наданні права
користування предметом лізингу. Така ж умова щодо лізингу закріплена й у
ЦК. Порівняно з положенням Закону про лізинг у старій редакції це
суттєва зміна. Адже раніше однією з умов договору фінансового лізингу
був перехід у власність лізингоодержувача або викуп ним за залишковою
вартістю об’єкта лізингу після закінчення строку договору фінансового
лізингу.

Якщо лізингоодержувач хоче придбати у власність предмет фінансового
лізингу, то для цього потрібно укладання з лізингодавцем окремого
договору купівлі-продажу предмета лізингу. Право власності на предмет
фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з
моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не
передбачене інше. Слід зауважити також, що, як і раніше, у разі переходу
права власності на предмет фінансового лізингу від лізингодавця до іншої
особи відповідні права та обов’язки лізингодавця за договором лізингу
переходять до нового власника предмета лізингу ( ч. 2 ст. 8 Закону Про
фінансовий лізинг ).

Предмет фінансового лізингу не може бути конфісковано, на нього не може
бути накладено арешт у зв’язку з будь-якими діями або бездіяльністю
лізингоодержувача ( ст. 8 ЗУ Про фінансовий лізинг ). Це зумовлено тим,
що право власності на предмет фінансового лізингу й надалі залишається
за лізингодавцем, предмет фінансового лізингу не може бути об’єктом
стягнення за боргами лізингоодержувача.

Предмет фінансового лізингу та/або пов’язані з виконанням лізингових
договорів ризики підлягають страхуванню лише у разі якщо їх
обов’язковість встановлена законом або договором ( ч. 2 ст. 13 Закону
про фінансовий лізинг ). За загальним правилом, витрати на страхування
за договором фінансового лізингу й надалі несе лізингоодержувач, однак
договором може бути встановлено інше.

Ще однією істотною умовою є розмір лізингових платежів. Відповідно до ч.
2 ст 16 Закону про фінансовий лізинг, лізингові платежі можуть
складатися з: а) суми, яка відшкодовує частину вартості предмета
лізингу;

б) платіжу як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсації відсотків за кредитом;

г) інших витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням
договору лізингу.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому
договором, а також з урахуванням ст.. 762 ЦКУ. Зокрема, якщо в договорі
не будуть встановлені строки сплати лізингових платежів, то
лізингоодержувач на підставі ч. 5 ст. 762 ЦКУ зобов’язаний буде вносити
їх щомісяця. Також лізинговий платіж може вноситися за вибором сторін у
грошовій або натуральній формі, про що зазначається у договорі ( ч. 2
ст. 762 ЦКУ ).

Ст.. 5 Закону про фінансовий лізинг допускає операції сублізингу. Цим
Законом сублізинг визначається як вид піднайму предмета лізингу, згідно
з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам
(лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на
погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу,
отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Для того щоб
сублізинг став реальністю, лізингоодержувачу необхідно виконати
обов’язкову умову договору сублізингу, а саме: лізингоодержувач повинен
отримати згоду лізингодавця на здійснення лізингу. Ця згода надається у
письмовій формі ( ч.2 ст.5 ЗУ про фінансовий лізинг ). До договору
сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не
передбачено договором лізингу, згідно ч.3 ст. 5 ЗУ про фінансовий
лізинг. При цьому не виключається й те, що цим договором можуть бути
передбачені і інші умови.

При здійсненні сублізингу варто пам’ятати , що у випадку передачі
предмету лізингу в сублізинг права вимоги до продавця ( постачальника )
переходять за договором сублізингу лізингоодержувачу ( ч. 1 ст. 5 ЗУ про
фінансовий лізинг ). Беручи до уваги норми ст.. 808 ЦКУ продавець (
лізингоодержувач ) несе відповідальність перед сублізингоодержувачем
при здійсненні сублізингу за порушення зобов’язань з якості,
комплектності, справності предмету договору лізингу, доставки, заміні,
та іншим гарантійним зобов’язанням.

Також необхідно звернути увагу на те, що сублізингоодержувачу згідно ст.
9 ЗУ про фінансовий лізинг ( як власне і просто лізингоодержувачу )
забезпечується захист його прав на предмет лізингу рівний з захистом, що
встановлений законодавством з захисту прав власника. Сублізингоодержувач
має право вимагати, в тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких
порушень його прав на предмет лізингу.

2.3Права та обов’язки сторін за договором фінансового лізингу

У Законі про фінансовий лізинг тепер більш чітко виписані права та
обов’язки сторін за договором лізингу ( ст.. 10, 11 Закону про
фінансовий лізинг ).

Лізингодавець має право:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені
та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування
предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором
лізингу або законом. Тепер у разі 30-денного прострочення лізингового
платежу ( частково або у повному обсязі ) лізингодавець має право
відмовитися від договору фінансового лізингу та вимагати повернення
предмета фінансового лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку
на підставі виконавчого напису нотаріуса. Раніше підставою для цього був
факт несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох
чергових строків. Отже, лізингоодержувачу слід пильно слідкувати за
дотриманням узгоджених в договорі строків сплати лізингових платежів.

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у разі,
якщо: – лізингоодержувач користується річчю всупереч договору або
призначенню речі; – лізингоодержувач без дозволу лізингодавця передав
річ у користування іншій особі; – лізингоодержувач своєю власною
поведінкою створює загрозу пошкодження речі; – лізингоодержувач не
приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок
проведення капітального ремонту був покладений на лізингоодержувач.

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у
безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Порівняно
зі старою редакцією Закону про фінансовий лізинг це нове право для
лізингодавця. Однак таке право не узгоджується з ч.2 ст. 1071 ЦК, якою
встановлено, що «грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без
його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках,
встановлених договором між банком і клієнтом». Інших випадків списання
коштів клієнта без його розпорядження, зокрема на підставі виконавчого
напису нотаріуса, ЦК не передбачає. У цій ситуації, на нашу думку, все ж
таки переважатимуть положення Закону про фінансовий лізинг щодо
безспірного стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису
нотаріуса, оскільки відповідно до ч.2 ст.19 цього закону, « закони та
інші нормативно-правові акти, прийнятті до набрання чинності цим
Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону». Закон про
фінансовий лізинг у новій редакції набрав чинності з 16.01.2004 р.
Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться у порядку,
встановленому Законом України « Про виконавче провадження »;

6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до
закону та договору. При цьому слід враховувати, що до вимог про
відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана у
користування лізингоодержувачу, застосовується позовна давність один рік
( ч. 1 ст. 786 ЦКУ ).

7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових
зобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі
невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань
лізингоодержувачем за договором лізингу.

2. Лізингодавець зобов’язаний:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет
лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та
недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя,
здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до
пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати
зобов’язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета
лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках,
передбачених законом та/або договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору
лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

3. Лізингодавець може мати інші права та обов’язки відповідно до умов
договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Що стосується права лізингоодержувача, то насамперед слід зауважити, що
порівняно з попереднім Законом про лізинг у Законі про фінансовий лізинг
посилено захист прав лізингоодержувача на предмет фінансового лізингу.
Лізингоодержувачу забезпечується захист його права на предмет
фінансового лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством
щодо захисту прав власника.

Лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію
предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю. Раніше лізингодавець не
мав таких прав, вони зявилися після прийняття Україною положень
конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг. Якщо відповідно до
договору фінансового лізингу вибір продавця (постачальника) предмета
фінансового лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець
(постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за
порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета
фінансового лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення
недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Тобто, при виявленні
недоліків у предметі лізингу лізингоодержувач повинен письмово
повідомити про це лізингодавця та в гарантійний строк продавця предмета
лізингу з метою отримання відшкодування або усунення недоліків.

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його
призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього на
підставі ч. 2 ст. 806 та ст. 784 ЦКУ, якщо: 1) лізингодавець передав у
користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та
призначенню речі; 2) лізингодавець не виконує свого обов’язку щодо
проведення капітального ремонту речі.

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих
невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

2. Лізингоодержувач зобов’язаний:

1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його
призначення та умов договору;

2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати
зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у
справному стані;

3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;

4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати
можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця
предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його
поломок або збоїв у роботі;

6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або
непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про
будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані
предмета лізингу, – негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого
робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо
інше не встановлено договором;

7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового
розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення
предмета лізингу – повернути предмет лізингу у стані, в якому його було
прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані,
обумовленому договором. Таким чином, положення про автоматичне
продовження договору на строк, який був раніше встановлений у договорі,
у разі якщо лізингоодержувач й надалі продовжує користуватись предметом
лізингу після закінчення строку дії договору ( ст. 764 ЦКУ ) до відносин
фінансового лізингу не застосовуються. У цьому випадку має місце
перевага норм Закону про фінансовий лізинг як спеціального закону, що
регулює ці відносини.

3. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть
визначатися окремим договором.

4. Лізингоодержувач може мати інші права та обов’язки відповідно до умов
договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів.

Лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця,
усунення будь-яких порушень його права на предмет лізингу.

З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик
випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу
переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором.

Лізингоодержувач має право поліпшити річ, яка є предметом договору
лізингу, однак лише за згодою лізингодавця ( ст.. 15 Закону про
фінансовий лізинг ). У такому разі лізингоодержувач має право на
відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості
у рахунок лізингових платежів ( відповідно до ч. 1 ст. 786 ЦКУ до вимого
про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна
давність в один рік ). Якщо ж поліпшення предмета фінансового лізингу
здійснене без дозволу лізингодавця, лізингоодержувач має право вилучити
здійсненне ним поліпшення за умови, що такі поліпшення можуть бути
відділені від предмета фінансового лізингу без шкоди для нього.

Уразі якщо прострочення передачі предмета фінансового лізингу становить
понад 30 днів ( якщо договором не передбачено іншого строку ),
лізингоодержувач має право ( ч. 1 ст.7 ) : а) відмовитися від договору
фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про
це лізингодавця; б) вимагати відшкодування збитків, у тому числі
повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору фінансового лізингу
здійснює продавець ( постачальник ) речі, яка є предметом лізингу, на
підставі договору між ним і лізингоодержувачем ( постачальником ) ( ч. 2
ст. 808 ЦКУ ). Умови ремонту й технічного обслуговування предмета
фінансового лізингу можуть також визначатися сторонами у договорі
фінансового лізингу або окремим договором. Якщо в договірному порядку це
питання не врегульоване, то застосовуватиметься порядок, передбачений
ст. 776 ЦКУ, відповідно до якої лізингоодержувач зобов’язаний проводити
поточний ремонт, а лізингодавець зобов’язаний проводити капітальний
ремонт речі, переданої у лізинг.

2.4 Зміни та розірвання договору фінансового лізингу

За загальним правилом зміни чи доповнення вже укладеної угоди, а також
її розірвання можливі за згодою сторін, або за рішенням суду ( ст.. 651
ЦКУ ). Особливою підставою зміни або розірвання договору фінансового
лізингу є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні
договору. Згідно ст.. 652 ЦКУ зміна обставин є істотною, якщо вони
змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не
уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність
з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір
може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу
заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна
обставин не настане;

зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла
усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від
неї вимагалися;

виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і
позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при
укладенні договору;

із суті договору або звичаїі ділового обороту не випливає, що ризик
зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:

розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

розірвання договору потягне для сторін ( чи однієї з них ) заподіяння
шкоди, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на
умовах, змінених судом.

Угода про зміну чи розірвання договору вчиняється в такій самій формі,
що й договір, що змінюється або розривається. В угоді про зміну договору
необхідно вказати: – причини зміни договору;

умови, що підлягають зміні;

нове формулювання умов, що були змінені;

пункт про те, що попередні умови договору з моменту укладення угоди про
зміни втрачають юридичну силу;

порядок врегулювання питань, що можуть виникнути в майбутньому;

Договір фінансового лізингу може бути змінений чи розірваний:

1.За ініціативою лізингодавця у випадку, якщо: 1) договір куплі-продажу
об’єкту лізингу не вступив в силу чи анульован; 2) продавець не поставив
майно лізингоодержувачу; 3) лізингоодержувач: – заборгував з оплатою
більше ніж 30 днів; – використовує майно з порушенням умов, що зазначені
у договорі; – ліквідував організацію, банкрутство;

2. За ініціативою лізингоодержувача у випадку: – виявлення при прийомці
об’єкту недоліків; – коли об’єкт лізингу не поставлен у строк.

Підстави припинення дії договору:

виконання умов договору;

закінчення строку дії;

рішення суду;

згода сторін з достроковим розірванням;

ліквідації однієї зі сторін;

непереборна сила.

ВИСНОВКИ

Отже, в даній роботі були розглянуті поняття, юридична суть лізингу,
його види, питання правового регулювання лізингу, зокрема на
міжнародному рівні, а також предмет, форма і зміст договору лізингу,
порядок його укладення і розірвання.

В даний час в Україні є необхідні економічні передумови і певна правова
база для розвитку лізингових відносин. Не дивлячись на ряд труднощів (а
головна з них – відсутність економічної стабільності в суспільстві),
сподіватимемося, що лізинг зможе зайняти гідне місце серед нових форм
економічної діяльності, що розвиваються в Україні.

Підсумовуючи своє дослідження фінансового лізингу, підкреслю, договір
фінансового лізингу, що відноситься за родовою ознакою до оренди, не
просто оренда (майновий найм), а симбіоз інвестиційних (фінансових) і
орендних відносин. Основним в лізингу є саме процес інвестування
лізингодавцем наявними в його розпорядженні фінансовими коштами
лізингоодержувача, який отримує дану фінансову допомогу у вигляді
передачі йому в тимчасове володіння і користування спеціально придбаного
для нього майна у визначеного ним же продавця. Не дивлячись на свою
особливість у вигляді участі в лізингових правовідносинах трьох
суб’єктів: лізингодавця, лізингоодержувача і продавця, договір
фінансового лізингу є двостороннім. Договір купівлі-продажу, а також
деякі інші факультативні договори укладаються у виконання самого
договору лізингу, який укладається тільки між двома сторонами:
лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Отже, договір фінансового лізингу є:

підприємницьким;

двостороннім

взаємним;

консенсусним;

оплатним.

Договір фінансового лізингу (як і будь-який інший договір) вважається
укладеним, якщо сторонами, у письмовій формі досягнута згода по всіх
істотних умовах договору. До істотних умов договору лізингу перш за все
відноситься умова про предмет договору, умови, які необхідні для
договору даного типу відповідно до Цивільного кодексу України і ЗУ «Про
фінансовий лізинг» (умова про продавця лізингового майна), а також
умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута
угода.

До основних елементів договору фінансової оренди (лізингу) відносяться:

сторони договору;

предмет договору (який треба відрізняти від предмету лізингу);

зміст договору (права і обов’язки сторін);

форма договору.

Правове регулювання договору фінансового лізингу здійснює Цивільний
кодекс, Господарський кодекс України і спеціальний Закон України «Про
фінансовий лізингу». Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до
Конвенції УНИДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг.

Разом з тим в Україні існує багато проблем, таких як:

відсутність Державної програми розвитку лізингу;

недосконалість українського законодавства;

відсутність належної кількості висококваліфікованих спеціалістів, що
обслуговували б цей ринок;

подолання психологічного аспекту лізингу, пов’язаного з тим, що багато
господарнивків неадекватно сприймають суть лізингових операцій.

Це заважає розвитку фінансового лізингу, як економічної категорії і тим
самим призводить до того, що фінансовому лізингу теоретики і
законодавець приділяє недостатньо уваги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-ІV

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV

Закон України «Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний
фінансовий лізинг» від 11 січня 2006 року № 3301-ІV

Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року №
723/97-ВР

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг
України «Про затвердження положення про державний реєстр фінансових
установ» від 28 серпня 2003 року № 41

Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами –
суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є
фінансовими установами, затверджене розпорядженням Державної комісії з
регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 року № 21

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред..
розробників проекту Цивільного кодексу України. – К. : Істина. 2004 –
928 с.

Брагинский М. И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. 2. Договоры о
передаче имущества – М. Статут. 2003 – 797 с.

Вінник О. М. Інвестиційне право. Навчальний посібник – К. Атіка. 2000 –
263 с.

Витрянский В.В. Договор аренды и его виды: 4-е издание стереотип – М.
Статут. 2002 – 300 с.

Горемыкин В.А. Лизинг. Учебник для студентов вузов, обуч. По
экономическим специальностям – М. Дашко и К. 2003 – 942 с.

Дзера О.В. Зобов’язальне право: теорія і практика: навчальний посібник
для студентів юрид. вузів і фак. Університетів – К. Юрінком Інтер. 1998
– 912 с.

Иванов А.А. Договор финансовой аренды ( лизинга ). Учебно-практическое
пособие – М. Проспект. 2001. – 64 с.

Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України. Підручник 2-е
видання – К. Істина. 2007 – 815 с.

Шемшученко Ю.С., Шевченко Я.М. Договір в цивільному і трудовому праві:
Довідник. Ч. 1 – К. Юридична Книга. 2000 – 278 с.

Губіна І., Назарбаєва Р. Оренда. Збірник систематизованого
законодавства/ Бугалтерія № 4 квітень 2005 р.

Роїна О.М. Збірник типових договорів ( з можливістю копіювання ). 4-е
видання – К. КНТ 2005 – 116 с.

Аренда и лізинг. Специальное приложение к еженедельнику «Дебет-
Кредет». Март 2004 – 178 с.

Назарчук І. деякі правові аспекти лізингу в Україні// Український
інвестиційний журнал WELCOME – 1999 р. № 2 – С. 50-53

Руденко М. Дев’ять відмінностей оренди та лізингу// Підприємництво,
господарство і право. – 1999. № 3 – С. 32-35

Рябко Л. Правова природа договору лізингу// Право України. 2000. № 1 –
С. 70-72

Старцев А. Юридична сутність та правове закріплення лізингових
операцій// Підприємництво, господарство і право. – 1998 № 2 – С. 9-15

Якубовський І. Структура договірних зв’язків при здійсненні фінансового
лізингу// Підприємництво, господарство і право – 2001. № 3 – С. 50-52

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020