.

Місце і роль громадського виховання в педагогічному вченні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
340 6419
Скачать документ

Реферат на тему:

Місце і роль громадського виховання в педагогічному вченні

Наближається ювілей видатного вітчизняного педагога К.Д. Ушинського,
педагога-демократа, мислителя, громадського діяча, творця одної школи,
чиї ідеї не втратили своєї сили і в наш час, а навпаки, сприяють
розвитку сучасної педагогічної думки» Велич К.Д. Ушинськогое тільки в
тому, що він відкрив нові шляхи розвитку педагогічної науки, підняв її
на якісно новий щабель, а в тому, що його прогресивні педагогічні й
використовувались, використовуються і використовуватимуться для
досконалення процесу навчання й виховання. Гуманізм, демократизм,
турбота про загальне благо, патріотизм, зв’язок школи з народним життям,
виховуюче і розвиваюче навчання, освітнє і виховне значення рідної мови,
праця і виховання – всі ці думки продовжують жити і сьогодні і тому
особливо близькі нам.

Справді, багатьом його ідеям з проблем педагогіки, психології,
людинознавства судилося довге життя. Оскільки сьогодні гостро постала
проблема реформування освіти на національному грунті, формування у
молоді національної самосвідомості, ми й вирішили звернутися лише до о
аспекту педагогічного вчення видатного педагога, як проблема народної
школи та рідної мови, бо, на наш погляд, вона є найболючішою сьогодні.
Збереження мови і культури набуває зараз такої ж значушою важливості, як
і екологія.

Відомо, що російський царизм довгий час тримав російський народ і всі
народи, що проживали на її території, у неуцтві, у ХІХ ст народна освіта
була однією з найважливіших соціальних проблем а в кінці 50-х-початку
б0-х років питання освіти, навчання Й виховання набули особливої
гостроти. Як влучно висловився М. Драгоманов, “вся історія шкіл в Росії
за останні сто років є не що інше, як бійка уряду з народом освітою та
видумки як би не дати людям вчитись, – особливо мужикові не дати вчитись
навіть просто азбуки” (М. Драгоманов. Народні шкоди на Україні
//Громада. Українська часопись. -1878. – № 2. – С. 123).

Після скасування в Росії кріпосного права достало питання про реформу
системи народної освіти, про нові підходи в розв’язанні актуальних
питань навчання й виховання широких кіл трудового народу в умовах
розвитку капіталістичних відносин. Першим, хто виступив з гострою
критикою станово-кріпосницької системи освіти й виховання, хто “поглянув
на справу виховання з філософського погляду і побачив у ньому не питання
шкільної дисципліни, дидактики або правил фізичного виховання, а
найглибше питання людського духу – “питання життя”, був М.І. Пирогов
(див.: К.Д. Ушинський. Вибр. твори: У 2-х т. – К., 1983. – Т. І. – С.
144). У своїй статті “Педагогічні твори М.І. Пирогова” К.Д. Ушинський
стверджує, що справді це було не тільки “питання життя”, а й “найбільше
питання людського духу”, тому, на думку педагога, якщо філософське
розв’язання цього питання може вагатися, може бути відкладуване, то у
практичній сфері виховання розв’язання його потрібне негайно. “Нові
покоління, – каже К.Д. Ушинський, – з’являються на світ божий, ростуть і
вимагають від нас виховання, а виховання вимагає від нас певного
напряму, певної мети, певного переконання” (там само).

Славнозвісний хірург, що зазнав “і європейської слави, і
севастопольських тривог”, своїми першими словами про виховання, за
свідченням К.Д. Ушинського, “збудив педагогічну думку. яка спала у нас
до того часу”. Дійсно, своїм палким виступом М.І. Пирогов розбудив
прогресивну громадськість країни. Вперше в Історії Росії
соціально-педагогічні проблеми стали предметомсуспільного обговорення.
Передові люди суспільства намагалися знайти шляхи розв’язання соціальних
проблем виховання й освіти, знайти відповідь на “питання життя” . Цю
відповідь на питання, що поставив перед суспільством М.І. Пирогов, Д
Костянтин Дмитрович Ушинський – педагог-філософ, педагог-психолог,
педагог-теоретик, видатний мислитель свого часу. Саме він показав, як
треба виховувати і кого треба виховувати; він визначив і напрям, і мету
виховання; він намітив широку програму реформ всієї системи освіти.

Свої думки щодо загального характеру шкільної освіти і виховання К.Д.
Ушинський висловив у своїй статті, яку опублікував у 1857 р. “Про
народність у громадському вихованні”. Спираючись на аналіз раціональних
особливостей громадського виховання у різних народів ^вропи, педагог
розкриває дуже важливу закономірність у розвитку освіти, яку він називає
принципом народності освіти. На думку К.Д. Ушйнського, незважаючи на
схожість педагогічних форм усіх європейських народів /предмети навчання,
організація навчального процесу, дидактичні прийоми, закони шкільної
дисципліни), у кожного з них “своя особлива національна система
виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї
мети”. Німецька педагогіка – наука суто німецька. Ідеал виховання
німецької педагогіки – “найсправжнісінький німець”, який прагне до
всебічності і системності знань. Розвиток характеру для німецької
педагогіки – питання другорядне. В англійському вихованні головну увагу
спрямовано на освіту і зміцнення характеру, бо характер, звичка володіти
собою відзначає всякого справжнього джентельмена. Громадська освіта тут
є справою приватною, а втім, можливо, – робить висновок К.Д. Ушинський,
– ніде виховання не пройняте так національним характером, як в Англії.
Виховання у англічан вийшло з історії народу і встановлювалось цілком
самостійно, тому й характер народу такий, як і характер його виховання.
Для французького виховання, на противагу німецькому, яке шукає
розумового розвитку, і англійському, яке все спрямоване на формування
характеру, головною метою є передача технічних знань. Технічні навчальні
заклади Франції є найкращими в Європі. Розкриваючи характеристичні риси
громадської освіти різних народів, їх ідеали виховання, видатний педагог
приходить до висновку, який мав неабияке значення у підготовці до
проведення реформи освіти в Росії, а саме: оскільки історичні умови
життя народів різні, то й системи народної освіти різних народів будуть
мати відмінності, тобто “основи виховання і мета його, а значить, і
головний його напрям різні в кожного народу і визначаються народним
характером” (там само, с. 89). У кожного народу своя особлива
національна система, яка склалася під впливом певних факторів
історичного розвитку, а тому запозичення одним народом У іншого виховних
систем є неможливим. Виховні ідеї кожного народу, -пише К.Д. Ушинський,
– проникнугі національністю більше, ніж будь-що інше, проникнуті до
такої міри, що неможливо й подумати перенести їх на чужий грунт, і не
дивувалися б тоді, чому, переносячи ці ідеї до нас, ми переносимо тільки
їх мертву форму, їх знеживлений труп, а не їх живий і оживлюючий зміст”
(там само, с. 148).

Не тільки шкільне виховання становить усе виховання народу: релігія,
природа, сім’я, перекази, поезія, закони, література – все з чого
складається історичне життя народу, – становлять справжню школу
виховання. Тому виховання, побудоване на абстрактних чи іноземних
началах, буде діятии на розвиток характеру набагато менще, ніж система,
створена самим народом. “Як не можна жити за зразком іншого народу яким
би принадним не був цей зв’язок, так не можна виховуватись за чужою
педагогічною системою, яка б вона не була струнка і добре обдумана
Кожний народ щодо цього повинен випробувати свої власні сили” (там ,
само, с. 102-103). Загальною дня всіх народів є наука, але не для всіх
народів – зазначає педагог, – і не для всіх людей вона становить мету і
результат життя. Видатний педагог поставив і таке важливе питання: чи
повинне виховання, вивчивши доручений йому характер, “взяти його
природні особистості і основу своїх дій”, чи не звертати уваги на
природні задатки а “створювати на свій власний зразок другу природу для
людини”.

Спираючись на науково-антропологічні знання та природознавчі дані, К.Д.
Ушинський стверджує, що сила характеру, незалежно від його змісту, –
“скарб, який нічим не замінюється”. Вона черпається тільки з природних
джерел душі, а тому виховання повинно над усе “берегти цю силу як основу
всякої людської гідності”. Але вся сила сліпа, бо “все вирішується
нахилами людини і тими переконаннями, які набули в ній сили нахилів”
(там само, с. 99). Природжені особливості нервової системи не можуть
бути знишені вони лише можуть бути змінені вихованням. “Та хоч які
різноманітні людські типи в освічених народів, – пише К.Д. Ушинський, –
природа завжди встигає в незліченних характеристичних рисах у
зовнішності людини висунути на перший план рису народності, Зовнішність
може бути кращим доказом, що і в душі людини риса національності
корениться глибше за всі інші” (там само, с. 97).

Видатний мислитель приходить до висновку, що “є одна лише Загальна для
всіх успадкова схильність, на яку може розраховувати виховання: це те.
що ми звемо народністю” (там само, курсив наш – Є.М., П.К.). Почуття
народності К.Д. Ушинський вважає таким сильним у кожної людини, що “в
час загибелі усього святого і благородного воно гине останнім”. Навіть
люди, які оселились на чужині, через багато .поколінь вони можуть забути
ім’я своєї батьківщини, але носити в собі її характер, “поки невпинні
припливи нової крові, нарешті, не згладять його Отак глибоко і сильно,
стверджує педагог, укорінюється елементнародності в людини. А тому, на
його думку, народність і виступає єдиним джерелом життя народу в
історії. Вслухаємося в слова педагога-психолога: “Кожному народові
судилося відігравати в історії свою особливу роль, і діадо він забув цю
роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний… Народ без
народності – тіло без душі” (там само, с. 100).

Усвідомлюючи те, що суспільне буття визначає хід і напрям виховання,
його зміст і завдання, К.Д. Ушинський зазначав, що виховання може
рухатись вперед тільки з рухом усього суспільства, тобто воно “не веде
за собою історії, а йде за нею”. А оскільки історія народу це “процес
усвідомлення тієї ідеї, яка криється в його народності”, то сам народ і
його великі люди прокладають шлях у майбутнє: виховання тільки йде цим
шляхом, і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти ним
окремим особам і новим поколінням. На думку К.Д. Ушинського, громадське
виховання, яке зміцнює і розвиває в людині народність, сприяє розвиткові
народної самосвідомості, “воно робить сильний і благотворний вплив на
розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів…
словом, на всю історію” (там само, с. 101). У такому вихованні криється
велика тайна удосконалення людської природи.

К.Д. Ушинський підкреслював, що громадське виховання тільки тоді
будесправжнім, коли його питання стануть громадськими для всіх і
сімейними питаннями дня кожного, бо організм нових поколінь у народі
“носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного
характеру народу”. Педагог застерігав, що виховання може впливати на
сімейний характер людини, але на характер народний – ні, тому ніхто
немає права втискувати ідею народності у вузькі рамки нашого ідеалу.
Людина, як би високо не була розвинена, завжди стоятиме нижче народу.

Автор закінчує свою статтю ствердженням: “де нема громадської думки про
виховання, там нема громадського виховання” (там само, с. 103). Тобто
громадське виховання, яке є складовою народності у вихованні, має бути
створено самим народом, воно повинно стати результатом широкого
обговорення його в періодичній пресі, і особливо педагогічній.
Громадське виховання тільки тоді виявляється дійовим, коли його питання
стають життєво важливими для всіх і пробуджують ініціативу самого
народу.

З ідеєю про народність в громадському вихованні видатний Педагог тісно
пов’язував обгрунтування ідеї народної школи як головної ланки загальної
середньої освіти: “…Якщо де й має виявлятись народність, та, звичайно,
вже в народній школі” (там само, т. 2, с. 63). В багатьох своїх статтях
(“Питання про народні школи”, “Загальний погляд на виникнення наших
народних шкіл”, “Недільні школи”, “Про засоби освіти через
письменність”, “Проект учительської семінарії”, “Педагогічна подорож по
Швейцарії” та ін.) К.Д. Ушинський ставить питання про необхідність
загального і обов’язкового навчання. “Основою будь-яких тривалих
поліпшень у народному побуті, основою будь-якого руху перед цивілізації
сільського населення повинна обов’язково, неминуче бути народна школа,
яка б, вносячи в наші села розумне початкове виховання, відкрила зір і
слух, душу й серце народу урокам великих наставник людства: природи,
життя, науки і християнської релігії… Заснуваннія народних шкіл у
великих і малих селах – ось, на нашу думку, найнеобхідніше доповнення до
“Положення 19-го лютого”, – пише педагог-демократ у статті “Питання про
народні школи” (там само, с. 58). Заснування народних шкіл у селах, на
його думку, має бути “найбільшим державним питанням”.

К.Д. Ушинський рішуче виступив проти дворян-кріпосників царських
чиновників, які у своїх виступах заперечували можливість загальної
освіти серед народу, посилаючись на те, що селяни не розуміють потреби в
освіті і протидіють створенню шкіл. На противагу цьому педагог доводить:
“хоч як мало розвинений наш селянин, але повірте, що й він легко
зрозуміє: щоб бути хорошим волосним або сільським старшиною, займати
будь-яку громадську посаду, щоб бути корисним членом сільської общини,
щоб вести справу з поміщиком, з казною, з адміністрацією, щоб зрозуміти
всі ті відносини, в які вступає тепер селянин, і зуміти розібратися в
цих відносинах, – навчання необхідне. Повірте, що “Положення 19-го
лютого” спонукатиме й тих селян, які досі через неуцтво (а почасти і з
життєвого досвіду) Заперечували корисність школи, – спонукатиме
віддавати свою останню копійку, щоб принаймні діти їхні з часом могли
скористатися цілком перевагами нового положення” (там само, с. 59).
Потребу в навчанні дітей, що пробудилася в сільському населенні або,
принаймні, яка готова пробудитися в найвіддаленіших закутках Росії, К.Д.
Ушинський вважає безсумнівним фактом.

К.Д. Ушинський спростував і демагогічні твердження представників
реакційних кіл щодо фінансової сторони загальної освіти. Він підкреслює,
що масове створення народних шкіл- “найвигідніша, иайтривкіша і
найосновніша фінансова операція”, бо хороша народна школа відкриває
джерела народного багатства, збільшує розумовий і моральний капітал
народу, без якого всі інші капітали мертві. “…Неуцтво народу коштує
йому так дорого, що, без сумніву, самої річної непродуктивної плати за
неуцтво досить, щоб заснувати пристойні школи по всій Роси і утримувати
їх двадцять років”, – доводить К.Д. Ушинський.

К.Д. Ушинський зазначає, що умови для створення народних шкіл в різних
місцевостях неоднакові: одні можуть заснувати і утримувати прекрасні
школи, дня других це буде важко, а для третіх і зовсім неможливо. З
гіркотою він говорить про те, що яке-небудь білоруське сільце з десяти
чи дванадцяти дворів звичайно не спроможне буде мати хорошу школу’ “хоча
й воно несе у шинок удвічі більше того, чого варте утримання пас і
платить за своє неуцтво всім можливим здиршиками, мабуть, не менше, діж
слід було заплатити хорошому вчителеві, який би, можливо, позбавив його
жителів назавжди від усяких здирщиків і згубного впливу шинків” (там
само, с. 60). Педагог підкреслює, якщо таке сільце не може утримувати
пристойної школи, то це не означає, що така школа не повинна існувати в
якому-небудь великоруському чи малоросійському селі, на триста чи на
чотириста дворів, яке “за одне свято чи за один похід до станового або
справника витратить більше, ніж коштує річне утримання найкращої школи”.
Палкий прихильник не тільки загального, а й обов’язкового навчання К.Д.
Ушинський з обуренням констатує, що оброки, які платили кріпаки своїм
панам, такі великі, що для утримання прекрасних шкіл вистачить десятої
частки. “Третьої частки того, що, не доходячи до казни, потрапляло в
кишені відкупників та їх численних команд – пише К.Д. Ушинський, –
досить, щоб відкрити по всій Росії тисячі шкіл” (там само, с. 61).

Відомо, що ідея обов’язкового навчання, висунута К.Д. Ушинським, збудила
сильну, протидію з боку деяких прогресивних журналів, яким не
сподобалось слово “обов’язкове і примусове”. К.Д. Ушинський вважає, що
обов’язок навчати дітей є “найсправедливішим обмеженням батьківського
деспотизму і найсправедливішою вимогою суспільства щодо окремої особи”.
“Хто має дітей, – наголошує він, – той зобов’язаний підготувати з них
хороших, корисних членів суспільству, серед якого він живе. Якщо піддані
держави зобов’язані утримувати війська, адміністрацію, суди, шляхи тощо,
то так само зобов’язані вони давати освіту своїм дітям, бо це принаймні
така сама державна потреба, як і всі інші” (там само).

К.Д. Ушинський був переконаний, що народна школа може широко і
безперешкодно розвиватися лише тоді, коли про розвиток її дбатиме той
самий народ, якому вона потрібна і чиї діти в ній навчаються. За
К.Д.Ушинським, народна школа має бути народною справою, або, як він
висловився, “чисто сімейною справою народу”. Свою думку про те, Що
розвиток народних шкіл треба віддати в руки самого народу педагог так
аргументував: “Не забуваймо, що коли ми багато чого хочемо вчити простий
народ, то є багато що. чого ми самі від нього навчилися. Не Забуваймо,
що цей народ створив ту глибоку мову. глибину якої ми й досі ще не
змогли виміряти: що цей простий народ створив ту поезію, яка врятувала
нас від забавного дитячого лепету, на якому ми наслідували іноземців: що
саме з народних джерел ми поновили всю нашу літературу і зробили її
гідною цієї назви: що цей простий народ, нарешті, створив і цю велику
державу, під захистом якої ми живемо” (там само, т. 2, с. 200; курсив
наш – Є.М., П.К.). Щодо вищих верств населення, адміністрації, то, на
його думку, вони повинні сприяти шкільній справі “тільки переконанням
роз’ясненням, прикладом і, нарешті, матеріальною або інтелектуальною
допомогою”; примусу, заборони, регламентації і подібних до цього заходів
з їх боку не повинно бути. Як приклад того, яких успіхів можна Досягнути
таким чином, К.Д. Ушинський наводить Олександрівське земство
(Катеринославська губернія), де велику роботу по створенню народних шкіл
провів відомий педагог і методист початкової освіти, послідовник К.Д.
Ушинського М.О. Корф.

?????????’?коли і сприяти заснуванню шкіл. Але земства не мали б успіху
в цій справі, коли б назустріч йому не йшло із самого середовища народу
пробуджене усвідомлення потреби в освіті, покликане до життя реформами.
К.Д. Ушинський підкреслює, що створення народних шкіл йде найприроднішим
чином, з прямих своїх джерел, а саме: “з розуміння народом необхідності
освіти для життя і з теплого джерела любові батьків до дітей, яких
батьки хочуть підготувати до життя, кращого за те, яким вони самі жили”
(там само).

Педагог-просвітитель, прагнучи поліпшити життя трудового народу, вбачав
в освіті його основну умову “народного розвитку і йому здавалося, що
“Положення 19-го лютого” остаточно зняло “найголовнішу перепону, яка
стояла на шляху нашої цивілізації”. Але його погляди на реформаторську
діяльність уряду носили ілюзорний характер. Педагог не зумів побачити
грабіжницького характеру “селянської реформи”. Досить скоро, коли до
керівництва народною освітою прийшов ярий реакціонер Д. Толстой,
почалася запекла боротьба проти прогресивних педагогічних ідей та Їх
носіїв, посилився урядовий нагляд за школою, ставилося питання про
передачу всіх початкових шкіл до церковного відомства.

Вчення К.Д. Ушинського про народність у громадському вихованні тісно
пов’язано з ідеєю рідної мови як важливого фактору загальної освіти, як
єдиного вірного засобу до виховання справжнього гуманізму. У статті
“Рідне слово” К.Д. Ушинський дає високу оцінку педагогічному значенню
рідної мови – “найбільшого народного наставника”, який навчав народ ще
тоді, коли не було ні книг, ні шкіл, і продовжує навчати “до кінця
народної історії” (там само, т. 1, с. 123). На думку видатного педагога,
рідне слово – єдина сфера розвитку духу, тому’ будь:яке навчання й
виховання мають будуватись з метою оволодіння сферою. “Рідне слово, –
пише він, – є основою будь-якого розумового розвитку й скарбницею всіх
знань; з нього починається будь-яке розуміння, через нього проходить і
до нього повертається” (там само, т. 2, с. 114). Мова народу, за
К-Д.-Ушинським, це “витвір творчої здібності дару слова” не однієї
людини й не одного людського життя, а “численних життів, численних
поколінь”. Свої думки й свої почуття протягом багатьох тисячоліть народ
склав у мові своїй. Наслідуючи слово від предків наших, підкреслює
педагог, ми не тільки наслідуємо засоби передавати наші думки й почуття,
а наслідуємо самі ці думки і самі ці почуття. “Від усього життя народу,
– стверджує педагог, – це єдиний живий залишок на землі” (курсив наш –
Є.М., П.К.) і ми – спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі
результати духовного життя народу” (там само, с. 224). Ось чому
викладання вітчизняної мови в початковому навчанні становить “предмет
головний, центральний”, який “входить в усі інші предмети і який
зосереджує в собі їх результати…” (там само, с. 247). Але не тільки в
початковому навчанні він відводив рідній мові виключне місце; він
наполягав також на “глибокому центральному значенні вітчизняної мови…
й у середніх навчальних закладах” (там само). Саме через рідну мову,
-підкреслює К.Д. Ушинський, – дитина входить у сферу духовного життя
народу, але й світ, що оточує дитину, відбивається в ній своєю духовною
стороною теж через посередництво рідної мови. Вводячи дитину в народну
мову, ми вводимо її в світ народної думки, народного почуття, народного
життя, у сферу народного духу. Адже у скарбницю рідного слова, – пише
педагог, – одне покоління за другим складали “плоди глибоких сердечних
порухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого
горя і пережитої радості”. Мова, – стверджує К.Д. Ушинський, – це
найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі,
живущі і майбутні поколінняНароду в одне велике, історичне ціле. Якщо
зникне мова, зникне й народ, живе мова – живий народ. Мова, за
Ушинським, – це найповніший і найвірніший літопис багатовікового життя
народу, тому, засвоюючи її, кожне нове покоління засвоює в той же час
“плоди думки й почуття тисячі поколінь, що передували йому й давно вже
зотліли…” (там само, т. 1, с. 123).

“Не умовних звуків тільки вчиться дитина, – зауважує К.Д. Ушинський, – а
п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова” (там само, с.
124). Цей “незвичайний педагог” не тільки навчає багато чого, а Навчає
напрочуд легко. Доказом цього служить той факт, що іноді іноземець, який
з великими зусиллями набуває “інстинкту чужої мови”, Може двадцять років
прожити в Росії і не набути тих знань у мові, що їх має тритічна дитина.
Засвоюючи рідну мову, – підкреслює педагог, – дитина Освоює не тільки
слова, їх сполучення та видозміни, а “безліч понять, поглядів на речі,
велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку, і філософію
мови, – і засвоює легко й швидко, за два-три роки, стільки ціп й
половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й
методичного навчання. Такий цей великий народний педагог – рідне слово!”
(там само, с. 125).

Мова, на думку К.Д. Ушинського, – є найкращою характеристикою народу, бо
в ній відбивається національний характер. Ось чому засвоїти мову свого
народу – це значить проникнути в характер свого народу. Чим глибше ми
проникаємо в мову народу, тим глибше ми “ввійдемо” в його характер. Ось
чому, – зауважує педагог-патріот, – ми маємо зробити висновок, якою
мовою має говорити у дитинстві дитина якщо нам не байдужий її духовний
розвиток. К.Д. Ушинський переконливо доводить, що те, що відповідає
нашим природженим нахилам (маються на увазі національні особливості
характеру, які передаються спадкове від батьків до дітей), діти
сприймають легко і засвоюють міцно, а те, що “суперечить цим основам,
або чуже їм, ми силоміць приймаємо, удержуємо слабо…” (там само, с.
126). Прикладом цього може служити навчання дітей-українців російською
мовою, який наводить К.Д. Ушинсьюій в своєму творі “Педагогічна подорож
по Швейцарії”. “Мало успіху матиме та школа, в яку дитина приходить з
дому, наче з раю в пекло, і з ярої вона біжить додому, мов з темного
пекла, в якому все темне, чуже й незрозуміле, у світлий рай,де все
світле, зрозуміле й близьке серцю, а майже таке враження повинна
справляти школа на дитину малоросіянина, коли вона починає Відвідувати
це дивне місце, в якому одному тільки на все село й розмовляють
незрозумілою мовою. Дитину, яка не чула дома жодного великоруського
слова, починають у школі з першого ж дня ламати на великоруській, а то й
на той потворний жаргон, який виробляється в малоосвіченого малороса при
намаганні розмовляти по-великоруськи. Така школа з першого ж дня, і дуже
непривітно, нагадає дитині, що вона не дома і, безперечно, здається ій
букою… душу ж людини така школа нерозвиває, а псує…, а великоруська
грамота неодмінно загине без будь-якого доброго сліду в малоросійському
селі” (там само, т. 2, с. 99-100). Така школа, з гіркотою підкреслює
К.Д. Ушинський, не пустить коріння в народне життя і не принесе для
нього корисних плодів. “Що ж означає вона із своєю сотнею погано
завчених слів перед тією безмежно глибокою, живою й багатою мовою, яку
виробив і вистраждав собі народ протягом тисячоліття?” – запитує
педагог. Відповідь така: по-перше, така школа значно нижча за народ; по
друге -така школа безсильна, бо вона не будує розвитку дитини “на єдино
плодотворному духовному грунті – на народній мові й народному почутті,
що відбилося в ній”; по-третє, така школа непотрібна, бо дитина “не
тільки входить у неї із зовсім чужої її сфери, а й виходить з неї в ту ж
саму чужу їй сферу” (там само, с. 100). Які актуальні думки! За К.
Ушинським, мова народу є кращим тлумачем природи й життя, що оточують
її. А коли чужа мова замінює дитині рідне слово, то тоді ця мова
витлумачує їй “чужу природу, чуже життя”, які зовсім її не оточують.
“Нічого більше, – каже педагог, – як тільки те, що дитина важ че,
тупіше, менш глибоко входить у розуміння природи й життя, або, інакше
кажучи, розвивається повільніше й слабше” (там само, т. 1, с. 127;
курсив наш – Є.М., П.К.).

Життя підтвердило правдивість ідей видатного педагога, полум’яного борця
за рідне слово і рідну школу. Майже через півстоліття відомий
учений-історик XX століття М. Грушевський у книзі “Про українську мову і
українську школу” повторить ці думки К.Д. Ушинського, а обґрунтовуючи
їх, зробить посилання на його ім’я: “Та не позволено було вчити по
школах із українських книжок. Вчили по-руському і з руських книжок, а
діти селянські тої мови добре розуміти не могли, і наука ішла через те
тупо, і що навчалися, те дуже скоро забували, навіть траплялося, що
вийшовши зі школи за три або чотири роки читати вже забували. А крім
того зіставалися, що називається, без язика: бо по-руськи не могли
навчитися, а від своєї мови відставали, бо в школі їм казали, що те не
мова, а так мужицька говірка. І так забивали їм памороки, що на все
життя відбивали охоту і до книжки, і до науки, і до всякого знання;
калічили душу, а не вчили; Найбільш тямущі знавці шкільної науки в
Росії, як Ушинський, барон Корф, Вессель, Водовозов розуміли і
показували на се, що від науки нема користі для народу: треба доконче
вчити дітей рідною мовою, щоб наука добре йшла, – значить на Украпи
треба вчити по школах українською мовою. Інакше український народ не
вийде з теперішньої темноти, убожества і поневіряння” (М. Грушевський.
Про українську мову і українську школу. • К., 1991. – С. 17.).

Бачучи відсталість суспільної освіти, прагнучи внести зміни в ній на
користь народу, К.Д. Ушинський запевняв, що нові школи в Росії повинні б
бути пройняті переконанням, що рідне слово – “єдина сфера розвитку духу”
і що “з метою оволодіння цією сферою мають будуватися будь-яке навчання
й розвиток” (Вибр. пед. твори: У 2-х т. – К., 1983. – Т. 2. -С.114).

До вчення К.Д. Ушинського про рідну мову звертався і інший відомий
вчений-педагог і просвітитель М. Драгоманов. Розробляючи концепцію
духовного розвитку української нації, національного у шкільній освіті,
М. Драгоманов неодноразово посилався на авторитетного знавця
педагогічної науки і шкільної справи К.Д. Ушинського, вважаючи його
“досить прихильним до українства”. Підтримуючи ідеї К.Д. Ушинського про
народність у суспільному вихованні, М. Драгоманов наполягав на
необхідності “починати в наших школах вчити по нашому, а опісля переходи
вже до московської мови, як і радили в свої часи (1862-1863 рр.) вчені
педагоги К. Ушинський, Вессель” (див.: “Народні школи Україні”). А тому
М. Драгоманов вважає за необхідне “зложити такі читанки, де б були
приміри української пісні, казки, приказки повім вірші—” (там само).

Cьогодні, відроджуючи українське шкільництво, національну систему
виховання, актуальними залишаються думки видагногп вітчизняного педагога
про те, що основним предметом у загадьнпчі. гуманістичному розвитку
сучасної людини повинні стояти рідна моваі рідна література

Глибоко усвідомлюючи педагогічне значення рідної мови -“наставника роду
людського”, К.Д. Ушинський висунув три мети навчання рідної мови: 1)
розвинутн я дітей дар слова; 2) ввести дітей у свідоме володіння
скарбами рідної мови; 3) засвоїти логіку мови. Не втратили своєї]
значущості поради видатного педаюга-психолога дигячих душ про те, що
“дар слова” можна розвинути у дітей шляхом поєднання навчання рідної
мови з “наочним навчанням”, розвитку спостережливості, “зведення
спостережень в одну думку”, привчання дітей міркувати, висловлювати свої
думки словами просто, чітко, строго, логічно. основою початкового
навчання рідній мові він вважав розвиток змістовної і логічно
побудованої, грамотно оформленої мови. Усна мова грунтується на
мисленні, тому він радить давати двтям вправи, такі, що збуджують думку
вправи, такі, що збуджують думку і викликають виявлення цієї думки в
слові. К.Д. Ушинський переконливо доводив, що логіка природи є
“найбільш доступною” і “найбільш корисною” логікою для дітей, що
вивчення дітьми. “конкретних фактів із оточуючого житя і живої природи”
перш за все і забезпечує їх розумовий розвиток і моральне виховання.,
Тому і завдання перед вчителем ставилось: не тільки навчати дітей
грамоті й рахуванню, а прилучаити їх до скарбниці рідної мови, до
початку’, наукових знань про природу і суспільство, тобто зробити
навчання дітей народу розвиваючим. Щоб допомогти вчителям і діятм в
цьому плані К.Д. Ушинський і створив навчальні книги “Дитячий світ” та
“Рідне слово”, які зробили переворот в історії’ школи Росіїї. Ці книжки
розвивали не тільки рідну мову. мислення, моральність, емоційність
дітей, а й пізнавальний інтерес до навколишнього середовища, явищ
природи і суспільства. Накреслений педагогом-психологом загальний шлях
пізнання дитиною оточуючої дійсності, шлях розвитку її мисленняв процесі
вивчення рідної мови за допомогою логічних вправ, а саме: рух від
безпосередніх спостереженії предметів і явищ природи до порівняння,
узагальнення нарешті, до спостереження за власним мисленням і виразом
його у слові’ з великою майстерністю був втілений у цих підручниках.

У “Рідному слові” (“Перша книга після азбуки”) автор поставив і за мету
розвивати за допомогою рідного слова не тільки пасивну, а й І активну
увагу учнів, Автор застерігав піл народного використання в навчання
тільки цікавого, що сприяє розвиткові пасивної уваги. “Пробуджуючи
інтереси до навколишньої о в душі дитини, – пише К.Д. Ушинський, – і
особливо інтересами до слухання цікавих оповідань, ми повинні
остерігатися, щоб не перейти через межу повинні остерігатися, щоб не
перейти через межу розсудливості й не знесилити дитячої душі, живлячи
її тільки цікавим і не збуджуючи її до самостійної дійсності, яка
насамперед виявляється в активній увазі (там само, с.266). В розвитку
активної уваги видатний педагог бачив і шлях до розвитку сили волі,
“самостійного характеру”: “Воля наша, – пише К.Д. Ушинський – як і наші
м’язи, міцніє тільки від діяльності. що постійно посилюються надмірними
вимогами можна підірвати і волю і м’язи й спинити їх розвиток: але
невправляючи їх, ви неодмінно матимете й слабкі .м’язи й слабку волю”
(там само, с. 267). Саме на цій психолоіїчній основі К.Д. Ушинський
вводить до “Рідного слова” не; тільки цікаві казки, а й “нецікаві, але
•корисні вправи”, починаючи з найлегших і ускладнюючи їх лотім дедалі
більше.

Як чудовий знавець, дітячої психологіїі, К.Д. Ушинський ввів до своїх
підручників багато науково-пізнавальних творів: статті, оповідання,
нариси, казки, невеличкі оповіданиячка. Серед них чимало ділоних
статейок, які сприяють розширенню кругозору дитини і зміцнюють його
розумові сили. Є в книжках і науково-художні ста т, які написані
яскраво, виразно, цікаво, К.Д. ушинський використав різні жанри і
прнйоми для популяризації наукових знань. Іноді дуже маленькі мініатюри,
в яких міститься великий пізнавальний матеріал, доповнюються малюнками,
прислвями, приказками, примовками, загадками, а також уривками із віршів
російських постів.

К.Д. Ушинський вважав прислів’я одним із важливіших засобів введення
дитини в розуміння народною життя, бо в них “відбилися псі сторони житія
народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його потреби,
звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя”
(там.само.с.270). Більше того, вони являють собою “маленьку розумову
задачу, яка цілком дитині під силу”. Щодо приказок, примовок і
скоромовок, то мета їх – розвинути в дітей “чуття до звукових красот
Рідної мови”. Глиобоко переконаннй в тому, що ніхто не спроможний
“змагатися з педагогічним генієм народу”, К.Д. Ушинський використав і
багато казок, за якими стояв народ з його знаннями й мудрістю, “Я ришуче
ставлю народну казку недосяжно више від усіх оповідань, написаних
спеціально для дітей освіченою літературою. У народній казці велика,
оповнена поезії дитина-народ розповідає дітям свої дитячі мрії і
принаймні наполовину вірить сама в ці мрії”, – писав К.Д. Ушинський.
Врахував педагог і те, що в казках ідеал народу завжди позначений
найкрашими чеснотами душі народної: чесністю і працьовитістю. співчуі
гям окривджених, а також глибоким патріотизмом,

К.Д. Ушинський посгає; перед нами не тільки як геніальний педагог, а й
талановитий письменник. Більше половини творів, що увійшли до другої
частини “Рідного слова”, написано самим педагогом, близько, 90 відсотків
обсягу “Дитячого світу” теж написано ним, або перероблено таким чином,
що можна ці твори вважати оригінальними. Чимало коротких оповідань
написано К.Д. Ушинським на основі своїх спогадів з дитинства, проведеног
о “в багатій на мальовничі й різноманітні ландшафти” Чернігівщині,
особливо про звичаї і обряди украшського народу- “Нехай кожний пригадає
своє дитинство,-пише К.Д.Ушинський і він побачить, що свято для дитини
зовсім не те, що для нас шо справжня подія в річному дитячому житті і що
дитіина лічить свої дні від свята до свята, як ми лічимо свої роки від
однієї важливої події шашого життя до іншої. Церква із своїми урочистими
обрядами, природа із своїми річними змінами і сім’я із своїми
святковими споїмп сніп’коііиміі звичаями, рочвагамії • іуроотамн – ось
три елементи, які осяють у моїй пам’яті кожне свято мого дитинства. І
яке тьмяне й сіре було б це дитинство коли б з нього викинути свята. Я
вважао, що й теппер діти принаймні в тих сім’я, які очистили свого
побуту до абсолютної безбарвності вигнанням з нього всіх хороших звичаїв
і всієї поезії давнини, – живуть так само, як жили копись і ми, і що
крашанки, берізкн, бузок, вербички, т ак само наповнюють і довго
наповнюватимуть життя російської дитини (там само. с.284-285)

Думки видатного педагога про значення народної творчості навчанні і
вихованні дітей не втратили своєї цінності сьогодні. Відроджсння
національної культури неможливе без системи системи ‘знань про
українське народ, про особливості його побуду й трудовії діяльності,
про звичайну сімейну обрядовість, про вірування й народну мораль- Зараз
в усіх школах у V-VII класах вивчаєгься курс народознавства. Як свідчать
публікації педагогічній пресі та практика студентів з виховної роботи в
школі осо6ливо вдало проходять уроки або виховні заходи з тем: “Мова
наша солов’їна”, “Козацькому роду нема переводу”. ”Без верби і калини
не— України”, “Рушник у народному побуті”, “Колискові пісні” тощо.
Ціність є те,що викорнсговуються зроблені учнями записи казок, віршів,
прислів’їв приказок, легенд, розповідей бабусь і дідусів про звичаї,
обряди, дом ашні обереги тоцо, зібрані у кабінетах народознавства
старовинні речі, дитячі поробки в національному стилі. Улюбленими стали
вечори відпочинку “Молодіжні вечорниці”, “Козацькі забави”, “Свято
родини”, конкурси на кращий осінній букег “Квіти рідного краю” тощо.
Головна мета цих заходів – щоб діти навчилися цінувати культурні
надбання попередніх поколінь українців, а також інших народів, любили
своє і чужого не цурались.Сподіваємося, що на сучасному шляху розвитку
національної ніколи педагогічні ідеї К.Д. Ушинського допоможуть нам в
цьому.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020