.

Новації в процесі підготовки вчителя: історичний аспект, антропологічний підхід (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
215 1777
Скачать документ

Реферат на тему:

Новації в процесі підготовки вчителя: історичний аспект, антропологічний
підхід

Корінні зміни процесу підготовки вчителя не можливі без змін і
удосконалення педагогічних технологій на чіткій науковій основі. На
кінець ХІХ – початок ХХ століття набув поширення педагогічний рух, який
називався “нове виховання”. Він приніс нові ідеї, а саме: визнання
дитинства оригінальним етапом розвитку людини, ставлення до особистості
з повагою, врахування власного досвіду, стимулювання самостійності як
джерела розвитку особистості, цілковиту відмову від насильницького
виховання. Названі ідеї пересували центр виховного процесу з вихователя
на дитину. Однак обмеженість цього підходу уже в той час вимагала в
організації освіти поліпшення процесу формування і вчителя.

Історія теорії і практики освіти свідчить, що ця проблема оптимальним
засобом буде розв’язана лише тоді, коли педагогічні технології будуть
спиратися на людинознавство, яке дасть підстави для культуровідповідної
та природовідповідальної педагогічної практики.

В 20-і роки в Україні в межах нових педагогічних технологій, які
спираються на ретельне вивчення природи дитини виникає педагогія як
наука про розвиток дитини, як “антропологічна база” педагогіки. Її
презентували О.Залужний, І.Соколянський, В.Радзимовська, В.Протопопов,
Я.Чепіга, С.Ананьїн, К.Лебединцев, В.Гаккебуш, А.Володимирський,
Ю.Горбенко та ін. Цілком зрозуміло, що вивчення дитини тільки для того,
щоб пристосувати процес навчання до психологічних і фізіологічних
особливостей життя не в змозі в повному обсязі сприяти розвитку дитини
тому що розкриття її якості відбувається також під впливом навчання і
виховання.

Саме тому проти технології, створеної на основі педагогічних схем,
гостро виступає А.Макаренко. Він стверджував, що не можна педагогічну
технологію будувати за формулою: “Вивчення життя і участь в ньому”. Не
можна абстрактно вивчити дитину або середовище. Тільки в процесі
дослідження практичного досвіду людини можна зрозуміти і пояснити смисл
її поведінки, спрямованість особистості. Педагог-новатор скептично
ставився і до розроблених методів дослідження. Він справедливо
стверджував, що більшість тестових випробувань, нічим не допомагають
педагогам-практикам. А.Макаренко піддав різкій критиці методологічну
основу технології, підкреслюючи, що немає потреби йти від теоретичної,
заздалегідь збудованої схеми. Він вважав, що соціальна практика, досвід
вчителів найцінніша база, на яку необхідно спиратись розробляючи
педагогічну теорію. Достатньо ввести дитину в добре організований
колектив, щоб докорінно змінити її поведінку.

Стараючись на розроблену концепцію колективу А.Макаренко створю власну
педагогічну технологію, яка складається із послідовного ряду етапів.

На першому етапі педагогічної технології А.Макаренка змінюються об’єкти
взаємодії. Учитель між створеного народом культурою і молодою
генерацією, а вчителів, за концепцією А.Макаренка, є носій прогресивних
і світоглядних настанов, які не асимільовані ні колективом, ні
навколишнім мікро середовищем. Повага до особистості іншої людини,
збереження почуття власної гідності, створення умов розвитку особистості
– це ті вимоги, які, за переконанням А.Макаренка, повинні засвоюватись
вихованцями і стверджуватися у житті. Учні вислуховують ці вимоги.
Кожен, хто не погоджувався, мав право залишити колонію і комуну – таким
був перший етап педагогічної технології, розробленої А.Макаренком.

На другому етапі ці вимоги приймаються активом колективу, який разом з
вихователем починає боротьбу за втілення їх у свідомість і поведінку
колективів і комунарів. Тепер ці вимоги йдуть не лише від керівника
колонії, а і від ради командирів, яка послідовно втілює у життя
суспільно значимі норми і цінності.

На третьому етапі весь колектив приймає вимоги, всів його учасники
обдумують їх вимоги. Нарешті, на четвертому етапі норми і цінності так
глибоко засвоюються, що вихованець і поза контролем колективу не може їх
порушити. Рецидиви повернення до анти суспільних норм поведінки можливі,
але вони свідчать про не завершеність виховної технології. Вся практика
А.Макаренка є ілюстрацією, розробленої новатором педагогічної технології
при якій різко підвищувався статус командира, а рада командирів ставала
інструментом, за допомогою якого можна було диктувати умови роботи. Сама
ідея виховного значення праці, за допомогою якої ніби можна було змінити
психіку і свідомість людей, прийшла з педагогічних пошуків радянських
педагогів 20-х років. У своїй педагогічній роботі теоретики і практики
довели цінність праці як ефективного засобу виховання. Але А.Макаренко
стверджував, що праця не сама по собі благотворно діє на людину. Тільки
пов’язане з моральним вихованням та іншими видами діяльності трудове
виховання може стати важливим засобом зміни поведінки людини.

Відкрита Макаренком важливість мажорного тону, прапора і ритуалів,
духовного оркестру, шеренги, як важливого атрибута педагогічної
технології знайшла відображення у режимі і функціонуванні багатьох
дослідно-показових закладів і демонструвала перед світом ефективність
його наукового напрямку.

Аналіз основи технологій дає можливість виділити основи для
класифікації. Важливим атрибутом педагогічних технологій є існування
концептуального обгрунтування. За технологіями, які реалізувалися в
класичній гімназії, єдиній трудовій школі стоять педагогічні теорії,
розроблені в руслі гербартіанства, реформаторської педагогіки,
радянської педології. Разом з тим педагогічні технології можуть
народжуватися із масового досвіду вчителів. Їх творцями стають
педагоги-новатори, які через спроби і помилки створюються нові засоби
виховання і навчання школярів.

Липецький, ростовський, казанський досвіди, результати творчих пошуків
С.Лисенкової, В.Шаталова, І.Волкова, І.Іванова, М.Гузика являють собою
технології без фундаментального теоретичного обгрунтування, але є
могутнім засобом перетворення практичної діяльності за допомогою засобів
педагогічного впливу. На наш погляд, всі інші моделі педагогічних
технологій можна на цьому представити як модифікації, виділених на цьому
ґрунті підстав.

gd>%TH

й бачив у цих поняттях відмінності. Переконання передбачає вплив на
свідомість, навіювання актуалізує або змінює певні установки, ціннісні
орієнтації, поведінку виховуваного не логічними міркуваннями, а
переважно шляхом зовнішнього провокування.

Спеціальних розробок із цього питання А.Макаренко не залишив, деякі ідеї
відобразив у своїх художніх творах, статтях, виступах. Зокрема, він
писав: “Коли-небудь справжня педагогіка… розбере механіку людського
зусилля, вкаже, яке місце належить у ньому волі, самолюбству, сорому,
навіюваності, наслідуванню, страху, змаганню і як усе це комбінується з
явищами чистої свідомості, переконаності, розуму” [1, т.3, c. 388].

Вважаючи першочерговим завданням виховання організацією життя і
діяльності дитячого колективу, А.Макаренко дає нам цілий набір
відповідних методичних прийомів. Одним з них є рішуча вимога того, що ви
праві. Причому надзвичайно важливо врахувати рівень розвитку колективу.
Чим слабші колективістські взаємини дітей, тим більше значення має
незаперечний авторитет педагога. Щодо дисципліни, то пропагувати слід
саме естетичний її бік. Думка про те, що вона прикрашає колектив,
“повинна бути навіювана” [1, т.1, c. 147].

Про виховання чесності А.Макаренко говорив у лекції “Дисципліна, режим,
покарання і заохочення”: “Ми маємо змогу теорію чесності, теорію
ставлення до речей чужих, своїх і державних розвинути з безмірною
переконаністю, з дуже суворою логікою, з великою навіюваністю”
[1,т.4,c.142].

Одним з найбільш сильних прийомів перевиховання А.Макаренко називав
“вибух”: миттєвий вплив на особистість, супроводжуваний душевним
потрясінням, яке переважає усі її бажання й устремління. Цей метод
ґрунтується не тільки на негативних емоціях приклади їх ми бачимо в
епізодах із Задоровим, Ужиковим, описаних у “Педагогічній поемі, а й на
позитивних: подиву, радості, захоплення, гордості тощо. Такими емоціями,
скажімо, супроводжувалося “Завоювання Куряжа:” вигоди, тут відбувалося,
звичайно, колективне навіювання, тут вирішували не розрахунки, а очі,
вуха, голоси і сміх” [1, т.3, c. 388]. Вибух сприяє прискоренню
позитивних змін у духовній структурі особистості. Нове, навіяне почуття
стає провідним актором поведінки.

Необхідною умовою навіювання готовності до активної діяльності є мажор,
постійна бадьорість. А.Макаренко був твердо переконаний, що людина
повинна жити розумно, радісно і красиво, і постійно проводив цю думку у
своїх творах, виступах, лекціях.

Гнучка і різноманітна макаренківська медика навіювання включає в себе
багато компонентів, які посилюють вплив особистості вихователя на
особистість виховуваного. У цьому зв’язку велика увага приділяється
особі педагога. А.Макаренко висловлював ряд вимог до навчально-виховних
операцій, які, з одного боку, повинні ефективно впливати на дитину, з
іншого – допомогти педагогові виробити в себе необхідні уміння,
педагогічну техніку, майстерність. Складовими елементами останніх вважав
уміння триматися, управляти власним психічним станом, міміку, тон
розмови, гру та ін.

Твори А.Макаренка – письменника мали і мають досі великий вплив на
багатомільйонну армію читачів. Вони вчать виховувати людину нової епохи.
Основний принцип – якомога більше вимоги до неї, але разом із тим і
якомога більше поваги – навіює почуття гідності. Набуває в його
розумінні нового значення категорія “щастя”. Це передусім любов до
праці, що має стати життєвого потребою, і творче ставлення до неї, право
на відпочинок, у якому поєднується цікаве дозвілля, змістовне
спілкування і все розмаїття естетичних проявів. У колонії та комуні
різноманітні заходи, свята, відвідування театру тощо у цілому сприяли
навіюванню надзвичайно складного комплексу почуттів. за наявності яких
вихованець “хочеш – не хочеш, був щасливою людиною” [1,т.4,c.344].

Багато положень макаренківської методики навіювання надзвичайно
актуальні для сучасної практики виховання. Головне завдання полягає в
тому, щоб знайти набір засобів для ефективного керування процесом
розвитку особистості. Цей процес передбачає глибоке розуміння її суті,
складових компонентів.

Перед педагогічним колективом комуни ім. Ф.Дзержинського на початковому
етапі її роботи А.Макаренко поставив конкретні завдання: виховати в
кожного юнака і дівчини якості та навички, що відображають потреби
суспільства. Серед них і ті, які формуються навіюванням: відчуття своєї
приналежності до колективу, повага до його законів та установок,
прагнення бути корисним його членом, готовність підкорятися колективній
дисципліні, повага і довір’я до товаришів тощо [2, c. 6].

Діалектично підходячи до проблеми формування цілісної соціалістичної
особистості, А.Макаренко рекомендував виховувати ці якості і навички у
комплексі, не захоплюючись розвитком якоїсь однієї з них за рахунок
інших. Він справедливо наголошував, що особливу увагу необхідно звернути
на вироблення у молоді чітких позицій, прищеплення політичної зрілості й
чуйності, не допускати появи у неї антигромадських навичок або ворожих
класових настроїв. “Я особливо підкреслюю значення таких термінів, як
відчуття, почуття, здатність”, – писав видатний педагог. – Я хочу цим
сказати, що потрібно не привчати виражати або висловлювати своє
ставлення до колективу чи класу, а саме потрібно виховувати майже
інстинктивне устремління (виділено нами – М.О.) до нього, оскільки воно
виражається у відчутті або почутті. Я це говорю тому, що надто часто
спостерігав певний провал піонерської роботи, іноді комсомольської, коли
яскраві зовнішні прояви уживалися з надто несимпатичними і
антигромадськими інстинктами та навичками [2, c.6 зв.].

У практиці Мелітопольського державного педуніверситету ідеї А.Макаренка
поряд із найголовнішими науковими досягненнями широко використовуються
при вивченні загально педагогічних дисциплін. На лекціях із педагогіки
студенти ознайомлюються з основними положеннями про навіювання,
висунутими А.Макаренком. При цьому вони повинні усвідомити, що одним із
головних питань тут є визначення ситуації, коли доцільно застосувати
навіювання і який саме його вид: пряме, непряме, самонавіювання та ін.,
що пов’язано з індивідуальними, віковими особливостями школярів.

Література:

Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8-ми т. /Сост.:
М.Д.Виноградова, А.А.Фролов. – М.: Педагогика, 1983-1986.

Харківський міський державний архів. – Ф. Р-4, оп.1, од. зб. 85.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020