.

Біологічні чинники девіантної поведінки та профілактика їх проявлень у вихованні громадянської спрямованості у підлітковому віці (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
381 4195
Скачать документ

Реферат на тему:

Біологічні чинники девіантної поведінки та профілактика їх проявлень у
вихованні громадянської спрямованості у підлітковому віці

Найсуттєвішою, провідною психологічною характеристикою особистості та
показником рівня розвитку її свідомості і самосвідомості е громадянська
спрямованість. Важливість цього компоненту структури особистості
обумовлена насамперед тим, що він об`єднує і спрямовує помисли і почуття
людини, відповідно до яких вирішується багато життєвих питань.
Формування громадянської спрямованності починається ще в дитинстві і
залежить від багатьох факторів. Дослідження процесу формування
громадянської спрямованості саме у підлітковому віці виявляється
найбільш важливим, тому що цей вік визнається як кризовий для формування
особистості багатьма психологами (М.В.Гамєзо, І.С.Кон, І.Ю.Кулагіна).
З`ясувати фактори і умови процесу формування особистості підлітка,
можливості ефективного самоусвідомлення, самовдосконалення, профілактики
дівіантної поведінки – ось важливі питання, що постають перед сучасною
психологією.

Дослідження поняття “громадянська спрямованість” знайшли відображення в
працях учених філософів, соціологів, психологів, правознавців,
істориків, політологів у зв`язку з тим, що воно охоплюе всі сфери
життєдіяльності особистості, розкривае специфіку взаємин особистості і
суспільства. Але ключовим, методологічним повинен стати при цьому
психологічний підхід.

Дівіантна поведінка розглядається в психології як бар`єр на шляху
формування і становлення особистості в цілому і її громадянської
спрямованості зокрема. Явище дівіантної поведінки (алкоголізм,
наркотики, сексуальна розбещеність) досяло таких розмірів, що деякі
дослідники вважають можливим говорити, навіть, про “феномен дівіантної
культури” (С.Н.Івашкін).

Теоретичні підходи до психологічного розуміння особливостей розвитку
психіки у підлітковому віці та чинників дивіантної поведінки підлітків в
історичному плані зазнали певних якісних змін від З.Фрейда (порушення
розвитку психосексуальності) до Л.М.Баннікової (соціально-патологічна
форма адаптації).

Таких же певних якісних змін зазнали і теоретичні підходи до
психологічного розуміння сутності громадянської спрямованості в
історичному плані. Свого часу громадянська спрямованість розглядалась як
механічна реакція на спеціально дібрані державою і суспільством стимули
(Д.Уотсон), як наслідок рольової взаємодії членів суспільства (Ч.Кулі,
Д.Мід), як потреба реалізувати свій особистісний потенціал у соціальній,
державній творчості (А.Маслоу), як різновид базової соціальної настанови
(В.А.Ядов).

Сучасні уявлення про громадянську спррямованість базуються на розгляді
її як суб`єктивно-об`єктивного утворення психіки, в якому
“віддзеркалюються індивідуальні суб`єктивні ставлення людини до
суспільних явищ, до системи наявних суспільнихцінностей, що виступають
для конкретного індивіда як об`єктивна реальність, котра може за певних
умов трансформуватися у власні, суб`єктивно значущі ціннісні орієнтації
особистості” (М.Й.Боришевський).

Рівень розвитку громадянської спрямованості виявляється по тому,
наскількі оволоділа людина певною системою суспільно значущих цінностей,
якою мірою вони насправді увійшли у потребово-мотиваційну сферу
особистості та визначають її громадську сутністью.

Громадянська спрямованість особистості містить в собі три важливих
компоненти. Перший – когнітивний, або смисловий, компонент, в якому
зосереджений індивідуальний досвід особистості. Він вбирає в себе знання
громадянського змісту (поняття “держава”, “етнос”, “нація,
“Батьківщина”, “національна ідея”, “національний ідеал”, “національні
інтереси”, “український менталитет” тощо). Другий компонент – емоційний,
який передає переживання індивідом свого ставлення до громадянських
цінностей і визначає особистісний смисл цього ставлення. Він включає в
себе групу вищіх почуттів, в яких відбивається ставлення громадян до
своєї національної спільноти, її життєдіяльності та перспективи розвитку
(патріотичні, національні, гуманні, правові, екологічні почуття тощо).
Третій компонент базується на результатах взаємодії перших двох
компонентів. Завдяки пізнанню дійсності і її ціннісному переживанню
суб`єктом формується готовність діяти, здійснювати задумане. Це –
поведінковий компонент, який втілюється у суспільно значущих вчинках,
практичних діях, поведінці (І.Г.Афанасьєва).

Структурна складність громадянської спрямованості зумолює її
поліфункціональність:

1) ідентифікаційна функція полягає в усвідомленні особистістю власної
причетності до українського народу як свого;

2) цілєутворююча функція, за якої цілі даної спільноти перетворюються на
життєві особистісні цілі;

3) мотиваційна функція спрямовує соціальну активність особистісного
державотворення (П.Р.Ігнатенко).

Як цілісне особисте утворення громадянська спрямованість знаходить свій
вираз у таких громадянських якостях як громадянська самовідданість,
почуття національної гідності, почуття громадянського обов`язку й
відповідальності, громадянська мужність, прихільність до національних
ціннстей.

Сучасні уявлення про формування особистості підлітка базуються на
теоритичних та практичних дослідженнях сучасних вітчизняних та
зарубіжних психологів (А.В.Петровський, М.В.Гамєзо, З.Фрейд, А.Фрейд,
М.Кляйн, К.Хорні, Л.Ф.Обухова).

Соціальні зміни останнього десятирічча, що викликали якісні зрушення в
структурі свідомості і самосвідомості громадян Украіни, не обминули і
підрастаючі покоління, в тому числі найбільш чутливу, сприйнятливу та
незахищену від впливу прослойку – підлітків.

Підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей від 10-11 до 14-15
років. Цей вік характеризується бурним психофізіологічним розвитком та
перебудовою соціальної активності дитини. У розумінні хронологічних меж
підліткового віку у психологічній літературі нема єдності. Глобальні
здвиги, що відбуваються у всіх галузях життєдіяльності дитини, роблять
цей вік “перехідним” від дитинства до дорослості. Цей період насичений
драматичними почуттями, труднощами самоусвідомлення і кризами. В цей
період формуються устойчіві форми поведінки, риси характеру, способи
емоційного реагування. Це пора досягнень, наращування знань, умінь,
становлення “Я”, надбання нової соціальної позиції. Разом з цим, це
період втрати дитячого світосприйняття, коли з`являється відчуття
тревоги і психологічного дискомфорту.

Підлітковий період часто називають періодом диспропорцій в розвитку. В
цьому віці зростає увага до себе, до своїх фізичних особливостей,
загострюється реакція на думки навколишніх про себе, зростає відчуття
особистої гідності та образливість. Фізичні недоліки часто
перебільшуються.

Психологічні новоутворення підліткового віку і особлива ситуація
переплетення фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального
формування особистості підлітка робить цей період найбільш проблемним
для становлення особистості. Пошук відповедей на хвилюючі запитання,
спроби самореалізації, бажання визнання своєї дорослості і, як слідство,
самостійності. Це період постійного пошуку, постійних спроб та помилок,
залежності від сторнньої думки і підлеглості стороннім впливам. Саме в
цей період важливо дати дитині можливість з`ясувати свої, практично
необмежені, можливості і шляхи їх реалізації, обмежити негативний вплив
і можливості виникнення дівіантноі поведінки, допомогти визначити своє
місце в житті у відповідності зі своїми схильностями, здібностями,
інтересами, ідеалами.

Суттєву роль у формуванні громадянської спрямованності відіграють
національні ідеали , що покликані слугувати узагальненими ціннісними
орієнтирами у процесі самовдосконалення молоді (М.Й.Боришевський).

Національний ідеал є складовою громадянської спрямованності особистості
та водночас фактором її розвитку.Але перш ніж взяти певні цінності за
ідеал, їх треба досконало пізнати, зрозуміти, прийняти. Вони повинні
стати потребою, задовольнення якої є умовою повноцінного, щасливого
життя.

Більшість досліджень проблеми усвідомлення своїх можливостей в контексті
самоусвідомлення і самовдосконалення не дають цілостного уявлення про
психологічні аспекти вливу цих процесів на профілактику дівіантної
поведінки. Не повністю з психологічної точки зору розкриті і питання
впливу ступеню сформованності громадянської спрямованності на
профілактику дівіантної поведінки.

Основним законом життя, по Ч.Дарвіну є закон боротьби за існування,
однієї зі сторін якого є пожирання більш сильними живими істотами більш
слабких істот і прагнення більш слабких зберегти своє життя і продовжити
життя свого роду.

Протиріччя між придушенням, знищенням більш сильними слабких і боротьбою
слабких за своє життя є рушійною силою розвитку живої природи.

У тваринному світі закон придушення і знищення сильними слабких, як
вважають відомі закордонні і вітчизняні етологи (К. Лоренц, П. Симонов)
діє тільки на міжвидовому рівні. На внутрішньовидовому рівні поводження
тварин управляється біологічними механізмами, що визначають
внутрішньовидову гармонію співіснування.

Проте, цей механізм слабшає, утрачає свою силу під впливом формуючихся у
людини, у процесі соціалізації, із дитячого віку моральних настанов.

Є чимало людей, і кількість їх у наш час швидко зростає, у яких
моральний бар’єр, надається не сформованим. До цього морального бар’єра
можна віднести:

а) суб’єктивне прийняття індивідом заборони товариства на асоціальне
поводження як морального закону у середині суспільства,

б) страх перед вчиненням асоціального вчинку і його наслідків,

gdo

gdo

gdo

в) розуміння і переживання моральної відповідальності перед товариством
за свої аморальні або злочинні дії.

У здоровому, в ідейному і моральному відношенні в товаристві така
емансипація від моралі, від моральних заборон – явище не поширене, що
відбувається в основному серед представників світу злочинного або людей
із патологічною психікою.

У сучасних умовах у нашому товаристві це явище стало поширеним і
типовим, причому одна категорія людей емансипує себе від моралі свідомо
або цілеспрямовано, інша, велика – несвідомо і стихійно під потужним
впливом навколишнього середовища, що деморалізує, із усіма її волаючими
соціальними і моральними пороками.

Процес звільнення сучасної молоді від суспільної моралі обумовлений
визначеними біогенними, психогенними і соціогенними чинниками в їхній
тісній взаємодії.

Біогенні чинники – це спадкові патології (наприклад, алкоголізм
батьків), пологові і післяпологові черепно – мозкові травми, важкі
інфекції ЦНС, що є передумовою розвитку психічних патологій: неврозів,
психозів, психопатій і ін. Психіатри встановили, що при
психопатоподобному синдромі, що розвивається часто в сучасних дітей
“виголюються старовинні інстинкти, потяги, вони не тільки посилені, але
і найчастіше перекручені. “Саме тому такі пацієнти виявляють незбагненну
жорстокість. Всіх їх відрізняє різке недорозвинення або руйнація
моральних основ особистості, вони безсовісні, безсердечні, безжалісні”.
(Буянов М.И., 1988).

Ще сильніше відбувається руйнація моральних основ особистості в процесі
формування в частини підлітків патологічних типів характеру –
психопатій. Психопатії нерідко призводять до розвитку ще більш важких
форм психічних патологій, зокрема, паранойяльної шизофренії.
Американські психіатри встановили, що підлітки, у яких розвивається
паранойяльна шизофренія, надалі стають вбивцями з вираженою постійною
потребою в насильстві і жорстокості.

Замість того, щоб із раннього віку формувати в молоді внутрішній
моральний фон, сучасне товариство створює передумови для звільнення
людини від усіх моральних заборон, оголення інстинктів агресивності і
насильства. Підлітки, не зумівши знайти для себе моральний ідеал і
затвердити себе як особистість у значимої суспільно – корисної
діяльності, відчужуються від товариства, шукають психологічний захист у
прояві агресивності, жорстокості.

Товариство, зокрема сім’я, школа, засоби культури менше усього
стурбовані тим, щоб розвивати в дітей і підлітків уроджені несвідомі
механізми заборони асоціального поводження, перетворювати їх у
толерантні моральні настанови що усвідомлюються.

Виховна робота в школах перетворена в останні роки в проведення
незліченних розважальних шоу, далеких від задач морального виховання,
зокрема, задача формування в школярів основних моральних установок,
психологічного заборони насильства і жорстокості.

В. А. Сухомлинський справедливо вважав, що головна виховна задача школи
– це виховання культури потреб у школярів. Проте культура потреб
припускає спроможність людини управляти своїми біологічними потребами,
потягами і загальмовувати небажані інстинкти. Ця задача стає особливо
важливою в роботі педагогів зараз, в умовах моральної деградації і росту
насильства в товаристві. Психологи встановили, що людина сама формує в
собі моральні бар’єри, накладає на себе моральні зобов’язання і
залишається вірною їм, якщо товариство, школа виховали здорову ідейну
основу його особистості. жаль, у сучасній школі, незважаючи на прагнення
здійснювати особисто – орієнтоване навчання, забувають про те, що ідейна
основа є ядром особистості і без розвитку цієї основи, без її
цілеспрямованого виховання не можна сформувати особистість.

Для того, щоб зрозуміти походження деяких форм девіантного поводження,
варто звернутися до теорії А. Адлера про прагнення до переваги. Більш
вісімдесятьох років пройшло з тих пір, як Алфред Адлер виклав свої
воістину новаторські для свого часу ідеї і спробував реалізувати їх на
практиці, а проблеми, підняті їм у педагогіці, залишаються і понині
актуальними і хвилюючими для вихователів і батьків.

Індивідуальна психологія, творцем якої є А. Адлер – навчання про людину
як про неподільну одиницю. А. Адлер установив, що все життя людини
цілеспрямоване. Характер людини буде нам доти незрозумілий, поки ми не
дізнаємося, чого вона домагається в житті. зрозуміти особистість,
індивідуальна психологія розглядає усі її думки, почуття і дії у світлі
мислено поданої цілі, до якого усі вони спрямовані.

Фундаментом людського розвитку, по Адлеру, є динамічне і доцільне
прагнення душі.

Він вважає за можливе припустити, що прагнення до успіху, бажання якось
виділитися закладено в людині із самого його народження. упевнений, що
помірна доза честолюбства необхідна кожній дитині і що лише така дитина
може нормально рости і розвиватися. Проте серед дітей часто переважають
надчестолюбиві діти, що визнають тільки результат, спроможний принести
їм успіх, діти, для котрих дуже багато значать думки інших, що важко
переносять невдачі і поразки, виявляючи при цьому безсторонні риси
характеру, такі як заздрість, злість, мстивість.

Оберненою стороною почуття переваги Адлер називає почуття (комплекс)
неповноцінності – ненормальне почуття ущербності, що виникає у
ситуаціях, коли в силу яких-небудь обставин механізм досягнення успіху
відмовляє дитині. одного боку, це почуття неодмінно веде до пошуку
можливих шляхів компенсації, а з інший, перешкоджає досягненню успіху,
послаблюючи впевненість у власних силах. Неврози є частими атрибутами
сильно розвитого комплексу неповноцінності. Адлер дає детальну
характеристику причин неврозів, називаючи серед основних неможливість
задоволення прагнення до переваги.

Якщо спробувати відповісти на запитання, що ж в уявленні Адлера первинно
в розвитку дитини, самий учений чітко не вирішує цю дилему. Проте, якщо
судити по останніх роботах Адлера першорядне значення для формування
особистості має прагнення до цілі. Насамперед це пояснюється тим, що
почуття неповноцінності виникає лише тоді, коли прагнення до кращого не
одержує задоволення. того, прагнення до розвитку, до кращого набагато
більш поширене явище в житті, чим почуття неповноцінності.

Адлер закликає вчителів і батьків звертати пильну увагу на проблему
виникнення в дітей комплексу неповноцінності. Живучи у своєму світі мрій
і ілюзій і будучи невпевненими в собі, діти ідуть від проблем реального
життя, страшаться нових ситуацій, тому що заздалегідь упевнені в
поразці. це перешкоджає їхній повної самореалізації, оскільки уникаючи
складностей, такі діти шукають легкі шляхи самоствердження. них варто
ставитися з особливою обережністю, постійно підбадьорювати, помічати
їхні успіхи, навіваючи віру у свої сили. Страх показатися кумедним в
очах інших людей, відчуття власної нікчемності, удари по самолюбству,
пережиті в дитинстві, залишаються з людиною на все життя, якщо ще в
дитинстві й не допомогли позбутися цього. Переживання дитинства, доказує
Адлер, лише ідуть у сферу підсвідомого, використовуючи кожний зручний
випадок, щоб знову повести свого бранця у світ мрій і фантазій, у світ,
де він звільняється від думок, що гризуть, про свою неспроможність,
подібно тому, як це було в дитинстві.

Розвиток соціального почуття є, на думку Адлера, найважливішою умовою
подолання дитиною існуючих у нього комплексів неповноцінності і
переваги. Більш того, він підтверджує, що розвиток почуття
співтовариства може допомогти людству у викорінюванні війн і злочинів.
Соціальне почуття, як підтверджував Адлер, є своєрідним індикатором
нормальності в розвитку дитини. Саме на цьому принципі Адлер побудував
свою педагогічну технологію. Кожне порушення, що призводить до зниження
соціального почуття, несе величезна шкода розвитку дитини.

Особистість, що формується, знаходиться під впливом множини чинників
(зовнішніх і внутрішніх), що у свою чергу перебувають у стані активної
взаємодії і супідрядності. Так у період соціалізації особистості поряд з
основним біологічним законом набирає сили обумовлений закономірністю
цілісного психічного відбитка індивідом навколишньої дійсності механізм
взаємопроникнення і синтезу моральної і естетичної сторін індивідуальної
свідомості.

Прекрасне, гармонічне, передумовою і першоджерелом якого є природа,
відображаючись у свідомості людини, синтезується з його соціальним
досвідом, що призводить до утворення цілісного компонента
індивідуальної свідомості і самоусвідомлення. Формування даного
психологічного феномена знаменує стадію переходу особистості на більш
високий рівень її морального саморозвитку, коли дії і вчинки
переживаються й оцінюються “за законами краси”, тобто виходячи з
естетичних критеріїв. Це забезпечує готовність індивіда до морального
вибору, його усталеність у ситуації протиріччя і сутички людських
цінностей, призводить до позитивного вибору між соціальними і
асоціальними вчинками.

Література:

Боришевський М.Й. Національна самосвідомість у громадянському
становленні особистості. – К.,2000.

Максимова Н.Ю. Психологическая профилактика алкоголизма и наркомании
несовершеннолетних. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020