Реферат на тему:
Формування ціннісних орієнтацій особистості
Глобальні зміни в сучасному світі ведуть до переосмислення
методологічних основ розвитку наук про людину. Традиційні уявлення про
закономірності становлення особистості, розвитку інтелекту, творчого
потенціалу збагачуються новими теоріями, концепціями, інноваційними
технологіями, моделями, варіативними освітніми програмами, вимагають
посилення уваги до фундаментальних основ розвитку науки і практики.
Однією з базисних категорій для побудови нової парадигми процесу
соціалізації особистості, за нашим переконанням, може стати категорія
цінності. “Цінність” відноситься до числа таких загальнонаукових понять,
методологічне значення якого особливо велике. Будучи одним із ключових
понять сучасної суспільної думки, воно використовується у філософії,
соціології, психології і педагогіці для позначення об’єктів і явищ,
їхніх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють у собі
моральні ідеали і виступаючих як еталони належного.
В сучасних гуманітарних науках (філософії, психології, соціології і
педагогіці) існують різні підходи і концепції, але загальний напрямок
розвитку теорії цінностей позначено ствердженням пріоритету
загальнолюдського і гуманістичного у контексті різних культур. В даний
час, коли йде процес об’єднання людства у вирішенні глобальних проблем
сучасності, теорія цінностей переживає своє відродження в зв’язку з
новими соціальними, науково-технічними реальностями дійсності, оскільки
все більшу роль у змісті світовідчуття, світогляду нових поколінь
починають грати категорії миру, життя людини її особистого
самоствердження. Зараз, як ніколи, відчувається необхідність
міждисциплінарного синтезу знань про людину, що у свою чергу повинна
спиратися на обновлену філософську картину світу, на загальнолюдські
цінності.
Філософсько-методологічний аспект проблеми формування ціннісних
орієнтацій особистості в загальному виді, складається з розкриття
сутності механізму інтеріоризації об’єктивних цінностей культури, причин
і умов за яких об’єктивні цінності стають суб’єктивно значимими,
стійкими життєвими орієнтирами особистості, її ціннісними орієнтаціями.
Філософи стверджують, що наукова необхідність категорії цінність виникає
тоді, коли встає питання про особистість і оточуючий її матеріальній і
духовний світ, а ширше – про співвідношення діяльності суб’єкта (будь то
особистість, група, клас, нація) і тих об’єктивних умов, у яких він діє.
Вирішуючи проблему “суб’єкт-об’єкт”, можна йти від другого до першого і,
навпаки, від першого до другого. Якщо аналіз ведеться на основі
діалектико-матеріалістичної методології, то рух від об’єкта до суб’єкта
означає розгляд суб’єктивного як відображення об’єктивного, а як
критерій правильності цього відображення виступає ступінь його
відповідності відбитому. При русі ж від суб’єкта до об’єкта, у главу
кута ставиться не саме відображення, а реакція суб’єкта на відбите а,
отже, ступінь відповідності об’єкта потребам і цілям суб’єкта. Це
ціннісний підхід.
Як відомо з психології, людське мислення носить модельний характер.
Дійсно, “почуття розуміння” виникає саме тоді, коли нам вдається
співвіднести явище з його моделлю, тобто вичленувати з явища істотне (з
погляду вимог цієї моделі), і при цьому навіть логічне розуміння того
факту, що модель не абсолютна, анітрохи на це почуття не впливає – рамки
моделі, як правило не усвідомлюються.
Таким чином, саме мислення носить ціннісний, відносний характер. Адже що
таке цінність, як не спосіб виділення істотного? Вимога згортання
інформації для забезпечення її компактного збереження в довгостроковій
пам’яті змушує мозок діяти саме таким чином, селектируючи інформацію,
щоб позбутися від зайвого. Але для селекції обов’язково потрібні
критерії. Таким чином, власне людський мозок і природа мислення неминуче
вимагають уведення поняття цінності. “Все, что имеет ценность в нынешнем
мире, – пише Ніцше, – имеет ее не само по себе, не по своей природе – в
природе нет никаких ценностей, – но оттого, что ему однажды придали
ценность, подарили ее, и этими дарителями были мы!” [1,638].
Напевно, будь-яка людина може пригадати моменти у своєму житті, коли в
неї відбувалася “переоцінка цінностей” і старі, давно відомі факти і
поняття здобували раптом зовсім нове значення, виходячи на передній план
по своїй значимості, чи навпаки, втрачаючи її. Це саме той випадок, коли
назва явища – “переоцінка цінностей” як не можна більш точно відбиває
його сутності – відбувається перебудова моделі в мозку і, відповідно,
змінюється механізм селекції вже наявної інформації – людина починає
по-новому бачити старі явища.
Таким чином, усі без винятку цінності, які створюються мозком людини, є
відносними. Проблема, однак, полягає в тому, що для свідомості вони
представляються абсолютними, що є однією з особливостей людського
мислення. Представлення ж їх абсолютними є звичайною оманою, що випливає
з уже згадуваної відсутності усвідомлення границь моделі.
Зміст поняття “цінність” більшість учених характеризує через виділення
характеристик, властивих, так чи інакше формам суспільної свідомості:
значимість, нормативність, корисність, необхідність, доцільність.
Затверджується, що виникнення цінності пов’язане, з одного боку, із
предметами, явищами, їхніми властивостями, способами задовольнити
визначені потреби суспільства, людини. З іншого боку – цінність виступає
як судження, зв’язане з оцінкою існуючого предмета, явища, людиною,
суспільством. Підкреслюється, що цінність – це форма прояву визначеного
роду відносин між суб’єктом і об’єктом. Таким чином, тільки тоді, коли
ми розглядаємо суспільне буття людини в аспекті об’єкт-суб’єктного
відношення, ми можемо зафіксувати явище цінності.
Цінності, представляють внутрішній світ особистості, будучи виразником
стабільного, абсолютного, незмінного. Формуючись, як і потреби, в
індивідуальному досвіді суб’єкта, особистісні цінності відбивають,
однак, не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду,
скільки інваріантні аспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що
привласнюється індивідом. Можна, тим самим, погодитися з розумінням
цінності як “аспекта мотивации, соотносящегося с личными или культурными
стандартами, не связанным исключительно с актуальным напряжением или
сиюминутной ситуацией”[2,24]. Потреби представляють у структурі
мотивації актуальний життєвий світ суб’єкта, вони динамічні, їхня
ієрархія постійно перебудовується в залежності від поточного стану
життєвих відносин суб’єкта [3]. Що ж стосується мотиву, це поняття, на
наш погляд, варто відносити не до стійких джерел спонукань, а до тих що
складаються аd hос на їхній основі динамічних утворень у структурі
конкретного акта діяльності, що забезпечує його динамізм і спрямованість
[4].
Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів,
тобто моделей належного. “Идеал – это мысленный образец совершенства,
норма, к которой следует стремиться как к конечной цели
деятельности”[5,153]. Для характеристики форми існування особистісних
цінностей можна скористатися поняттям “модель потребного майбутнього”.
Це поняття було введено Н.А. Бернштейном для позначення того факту, що
людський мозок відбиває не тільки події сьогодення і минулого, але і
ситуацію майбутнього причому останню в двох різних формах –
імовірнісного прогнозу і програмування потребного майбутнього. Н.А.
Бернштейном була показана фізіологічна реальність “моделей потребного
майбутнього”[2,24]. Ми, однак, воліємо говорити про ціннісні життєві
орієнтації підкреслюючи тим самим, що спрямованість перетворення
дійсності, яка задається особистісною цінністю, виступає як абсолютний і
постійний, якісний фактор діяльності особистості.
Логіка аналізу сутнісних характеристик процесу орієнтації звертає нас,
до того рівня функціонування взаємозв’язку “особистість – суспільство”,
на якому система що рефлектується особистістю і виражена в тій чи іншій
соціально прийнятій моделі, підтверджує істинність декларованих
цінностей.
®
°
°
ують непевність, дезорієнтацію.
Сформовані до дійсного часу механізми соціалізації, і орієнтації на
цінності вступили в протиріччя з загальною ситуацією розвитку сучасної
особистості, що обумовлює виникнення ряду ускладнень, що перешкоджають
узвишшю потреб особистості до цінностей суспільства, так само як узвишшю
потреб суспільства до цінностей особистості.
Змістовна сторона ціннісного орієнтування в даний час значною мірою
ігнорує пріоритет загальнолюдських цінностей у реальній практиці.
Регламентуюча діяльність соціальних структур, колишня система
педагогічних цінностей виховання і навчання, способи передачі ціннісного
відношення до світу “у готовому виді” перешкоджають розгортанню процесу
сходження самої особистості до цінностей по шляху від абстрактного до
конкретного. Тому система цінностей суспільства і загальнолюдської
культури залишається для більшості людей на абстрактному, нейтральному
до особистості рівні.
Система ціннісних орієнтацій особистості завжди адекватна системі
цінностей суспільства. Слідом за переоцінкою цінностей, що відбувається
в суспільстві постійно, а іноді передбачаючи її, з’являються зміни в
ціннісних орієнтаціях особистості. Як будь-який антропологічно
обумовлений, процес ціннісної орієнтації характеризується
неоднозначністю цілей і результатів, багатовекторністю розвитку,
проблематичністю. Усе це порозумівається багатогранністю проявів
людської природи і різноманіттям особистісних особливостей і проявів.
Даний фактор звичайно повинний враховуватися при розробці і впровадженні
нових методів соціалізації. У зв’язку з цим необхідно вказати на деякі
особливості сучасної ситуації. Паралельно із широко розгорнутою
діяльністю, що має державну підтримку, по формуванню
національно-громадянських цінностей серед молоді, ми спостерігаємо
засилля об’єктів західної культури в матеріальній і духовній сферах
життєдіяльності. Західні цінності причому не найкращий індивідуалізм,
нігілізм, крайній прагматизм за масованої атаки з боку засобів масової
інформації впроваджуються в структуру особистості молодих людей. У цих
умовах беззастережне насадження цінностей національної культури
колективізму, соціальної справедливості, гуманності як лояльного
відношення до людини, обумовлених особливостями нашої ментальності
приводить до конфлікту цінностей і повному їхньому запереченню. Цінності
зникають, залишаються лише мотиви. У зв’язку з цим основною виховною
задачею є гармонізація вже сприйнятих особистістю і соціально необхідних
цінностей. Приміром, обґрунтування цінності знань на підставі
сприйнятого прагматичного відношення до життєдіяльності чи необхідності
гуманного поводження як гарантії особистої безпеки (індивідуалізм) у
масштабах усього суспільства.
Принципове значення для дослідження процесу орієнтації мають висновки
комплексних психологічних досліджень, що дають відповідь на питання про
те, що в структурі особистості є незмінним, а що відносно змінюваним.
Практичне значення цього питання очевидно. Воно полягає в тому, що, лише
впливаючи на відносно змінювані особистісні утворення, можна ефективно
вирішувати задачі виховання, формування, розвитку і саморозвитку
особистості.
Проблема особистісних змін розробляється в рамках психології
особистості, життєвого шляху особистості.
К. А. Абульханова-Славська [6] зробила спеціальну спробу розрізнення
особистісних змін і розвитку особистості. Розглядаючи особистість як
стійку систему характерних для неї відносин, вона вважає, що розвиток
особистості пов’язаний з основними особистісними відносинами; ці
відносини відносно стабільні, складають “ядро” особистості; зміна цих
відносин не парціальна, як при зовнішніх, випадкових змінах, а
здійснюється системним образом. Зміна особистості в процесі її
життєдіяльності відбувається як під впливом часу, обставин і
“критичних”, “поворотних” подій у житті людини, так і під впливом
сутнісних сил самого суб’єкта.
Процес формування ціннісних орієнтацій може бути розглянутий з різних
точок зору. Його можна характеризувати як дію, що складається з
елементів: об’єкта (орієнтира), на який спрямована дія; об’єктивної
сторони, тобто способу (методу) здійснення дії; суб’єктивної сторони,
тобто відносини суб’єкта до дії і його результату, і самого суб’єкта, що
робить дію. З цього погляду, це процес, що розгортається як у просторі,
так і в часі. Можна припустити, що процес орієнтації – складний,
суперечливий і в той же час закономірний, що розвивається “по спіралі”.
Процес, що сам підготовляє умови для свого наступного розвитку і служить
у деякому роді причиною власного саморуху.
Цей процес – не одномоментне знаходження якості, він розтягнутий у часі,
має свої етапи, які співвідносяться послідовно з загальним ростом і
віковим розвитком людини, формуванням його особистісних властивостей.
1-я фаза процесу – присвоєння цінностей особистістю, формування Образу
Світу. 2-я фаза процесу – перетворення особистості на основі цінностей,
формування Образу “Я”. 3-я фаза процесу – проектування –
самопроектування, формування Образу Майбутнього.
Важливо відзначити, що на всіх етапах формування усі фази працюють
синхронно. Однак їхнє умовне розчленовування дозволяє проникнути в
механізми ціннісного освоєння дійсності, прийняття особистістю себе як
самоцінності і побачити склад близьких, середніх і далеких особистісних
перспектив.
На всіх рівнях розвитку процесу формування ціннісних орієнтацій
функціонують ті самі ціннісні механізми: пошук – оцінка – вибір –
проекція, однак на різних фазах ми можемо побачити різний ступінь
завантаженості окремих механізмів: присвоєння цінностей забезпечується в
більшій мері пошуком і оцінкою, на наступних стадіях – це вибір і
проекція. Визначаючи концептуальну сутність терміна механізму, ми
підкреслюємо його психологічну основу, а отже, і реальну можливість
впливати на розвиток цих особистісних механізмів у спеціально створених
ситуаціях життєдіяльності.
У самому загальному виді цей процес може бути представлений як життєвий
простір що розширюється в часі , у якому особистість будує і здобуває
визначену “траєкторію свого руху” згідно орієнтирам: цінностям
зовнішнього світу і цінностям самопізнання, самооцінки, саморозвитку.
Вибір життєвої мети, планів, перспектив людина здійснює на основі
пізнання обставин і самого себе, постійно оцінюючи, порівнюючи і
зіставляючи і себе, і інших людей, звертаючись в минуле, живе в
сьогоденні, орієнтуючись на майбутнє. Ціннісні орієнтації особистості,
таким чином, забезпечують стрижень, загальну лінію, деяку вісь, що
врівноважує вчинки, поводження, діяльність, що відхиляються в ту чи іншу
сторону від загального стрижня, лінії, спрямованості.
Запропонована модель процесу формування ціннісних ориентаций, ілюструє
таку його особливість як наявність об’єктно-суб’єктного взаємозв’язку
особистості і суспільства, опосередкованою наявністю потреб особистості
і цінностями суспільства. Розвиток ціннісних орієнтацій особистості
відбувається на основі ціннісного характеру мислення, присвоєння
цінностей, їхньої гармонізації з потребами, що піднімаються, визначають
спрямованість свідомості, самосвідомості, а отже, і життєвої
перспективи, що є ціннісним вектором розвитку особистості, переведеним у
мету життя, що завершує особистісне самовизначення людини в сфері праці,
спілкування, мистецтва, пізнання – у навколишній дійсності і самому
собі.
Література:
1. Ницше Ф., Сочинения в 2-х томах, Т.1, М., 1990.
2. Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт
многомерной реконструкции // Вопросы философии, 1996. № 6.
3. Леонтьев Д.А. Жизненный мир человека и проблема потребностей //
Психологический журнал, 1992, т. 13, № 2.
4. Леонтьев Д.А. Системно-смысловая природа и функции мотива //Вестник
Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология.1993, № 2.
5. Яценко А.И. Целеполагание и идеалы. Киев, 1977.
6.Абульханова-Славская К.А. Жизненные перспективы личности // Психология
и образ жизни личности. – М., 1987.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
