Реферат на тему:
Водохреща (Ордань) – за народним календарем 19 січня. Як святкували і що
їли з нагоди свята
У переддень Водохреща так само постували, як і на Святвечір напередодні
Різдва, іноді ще суворіше. Літні люди, які вже думали про спасіння душі,
навіть не снідали, чекаючи Святої вечері, тому, власне, ця вечеря й
називається Голодною кутею (інші назви свята: Другий Святвечір,
Навечір’я Богоявления — 18 січня). Обов’язково варили кутю таку ж, як і
перед Різдвом. За вечерею її доїдали всю, не залишаючи для покійних
родичів. Якщо ж якась ложка куті зоставалася, її виносили курям, щоб
«добре неслися й велися». Курей, як і в попереднє свято, не скликали, а
чекали, щоб вони збіглися самі. Боялися чарів недоброзичливих сусідів.
Якби хтось почув, що хазяйка кличе птицю, і заздрісно промовив: «Твої
кури, а мої яйця!», то кури перестали б нестися. Натомість у ворожчиної
птиці яєць побільшало б. Якщо кури збігалися скоренько і завзято
дзьобали кутю, це давало підстави сподіватися, що вони будуть добре
плодитися. Миску з-під куті того вечора не мили, а, склавши в неї ложки,
накривали все це книшем, калачем або просто хлібиною, «щоб хліб не
переводився». Вранці посуд мили, а помиї додавали до пійла худобі,
вірячи, що завдяки цьому вона буде здоровою, дужою і плодючою.
o
o
нт освячення священиком води, чимдуш вистрибувала з ополонки
(вважалося, що всі чорти та нечиста сила в момент освячення священиком
води – вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки
якась з жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна
опускалась у воду, то разом із нею пірнають у воду і всі чорти, що
мерзли до того часу на землі). Коли вже воду було освячено, люди
підходили до ополонки і набирали її у свій посуд, а козаки ще й купались
в ополонці.На Запорізькій Січі всі 38 куренів ділилися на так звані:
верхні курені і нижні. За сигналом кошового отамана починалася бійка
навкулачки – лава на лаву. Винагородою для переможців був вирубаний з
криги крижаний хрест “Орданський орден”, а сторона, яка програвала
виставляла своїм супротивникам могорич – кілька відер горілки. Такаж
традиція була й на інших теренах України. Парубки та дорослі чоловіки і
навіть священики(які не рідко в минулому були запорізькими козаками)
билися навкулачки за “Орданський орден” лава на лаву: село між селом або
ж куток між кутком. Переможці, як велося, також отримували в нагороду
“Орданський орден” та могорич.В так званому “козацькому поясі” (він
простягався вздовж Чорного шляху, яким на Україну здійснювали напади
хижі татарські орди, орієнтовно по лінії міст Тернопіль, Вінниця, Умань,
Чигирин на правому березі Дніпра та на лівому березі Дніпра по лінії
міст Кременчук та Полтава) на Поділлі й до нашого часу зберігся давній
козацький звичай посвяти юнака в козацькі джури (ініціація). Цей ритуал
заключався в тому, що воді надавали магічне значення. На Водохреще тих
юнаків, котрі ходили цього року з Маланкою, після освячення води,
дорослі чоловіки тримають над вирубаною в кризі ополонкою у вигляді
хреста догори ногами і тричі по-тричі вмочують чуб хлопця у свячену
воду, це була символічна присвята майбутнього воїна дев’яти янгольским
чинам, згідно їх ієрархією: Серафими, Херувими, Престоли, Господства,
Сили, Влади, Начала, Архангели та Янголи. Вважалося, що коли козак гине
на полі брані, то Янголи, саме за чуба, піднімають його до Престолу
Господа Бога. Після такої ініціації юнак-джура (зброєносець) мав право
вирушити на Січ для подальшого вишколу та здобуття звання козака-воїна,
адже тоді казали: “Рабів до Раю не пускають!” Тому стає зрозумілим –
чому козаки шукали собі гарної смерті на бойовищі…Свячена вода, за
уявленнями християн, покликана очищувати людство від гріхів. Її беруть
додому і бережуть для надзвичайних випадків: кроплять хвору худобу та
птицю, вулики із бджолами, щоб запобігти бджолиним хворобам; п’ють при
різноманітних недугах, а також від пристріту.
На Водохреще писали хрестики на предметах домашнього побуту, кропили
будівлі, людей і худобу. Перед обідом молилися і пили свячену воду по
ковточку, примовляючи: «Аби всі ми здорові були». Обідали скоромними
стравами. Кожна господиня намагалася накрити стіл якнайкраще. Варили
борщ або капусняк на свинячій груднині, робили голубці, вареники,
печеню, смажену з цибулею печінку, подавали шинку, ковбасу, ковбик,
кров’янку. ! хоча це був чи не найпиш-ніший у році м ясоїд, коли
скасовувалися всі пости, їли також і багато риби, за що часом цей
тиждень називали «рибним». Траплялося, що до меню одного обіду включали
і рибну, і м’ясну страви. Напередодні пекли свіжий хліб, калачі, пироги,
книші, пампушки. Пили горілку чи настоянку, проте небагато. На закуску
готували солодкий кисіль, а до нього всілякі коржики, вергуни, пряники,
«горішки», пиріжки із солодкою начинкою. У цілому ж на Водосвяття їли
такі ж страви, як і на Різдво чи Новий рік. Після обіду, який часто
переходив у вечерю, хазяїн брав пирога (книша, паляницю) з хрестом із
тіста (або надрізом у вигляді хреста) і йшов до хліва. Попереду бігли
діти, питаючи:— Хто йде? -Біг!— Що несе?— Пиріг!Господар благословляв
худобу, розламував хліб і частував усю живність. Діти також охоче
з’їдали по шматочку. Цей ритуал мав сприяти здоров’ю худоби та птиці. На
Водохреще примічали, чи є рибини в ополонці, де святитимуть воду. Поява
їх у великій кількості передвіщала, що наступного літа гарно роїтимуться
бджоли. Так усі зимові святки були пронизані символікою плодючості,
добробуту й благоденства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
