Реферат на тему:
Колодій (Масниця) – за народним календарем починається за тиждень до
Великого посту. Як святкували і що їли з нагоди свята
Колодій (Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя) — тиждень
перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить
від дати Великодня кожного року. Після зимових м’ясниць перед Великим
постом набирало сили обмеження скоромних страв. За звичаєм, цього тижня
вже відмовлялися від м’ясної їжі, проте наставало справжнє свято
молочних продуктів, що й дало назву цим дням. Не їли ні м’яса, ні сала,
ні навіть жирів тваринного походження, лише яйця, без яких не обходилося
тісто для випічки, млинців і вареників.
Після воєнного лихоліття1941-1945 рр. на відбудову зруйнованих міст
України, в тому числі таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ та багатьох
менших вербувались будівельні бригади виключно із вихідців з території
Російської Федерації (Твер, Псков, Перм тощо). В столиці України Києві,
після війни була створена будівельна організація “Хрещатикбуд”
сформована в основному із північноуральських народностей, в паспортах
яких значилась національність – росіянин. В той же час українцям до 1970
року не видавали паспортів. Таким чином, пересічні українці, що мешкали
в довколишніх селах та містечках, могли потрапити до міст лише дивом.
Міста поступово зросійщувались. Вихідці північно уральських областей
Росії вчинили з українським святом Колодія так, як вчиняє пташеня
зозулі, яке щойно вилупилось – воно викидає яйця пташки із рідного
гнізда, вивільнюючи для себе життєвий простір. За таких обставин не
виглядає дивним, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх
народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та
інших містах держави широко відзначали і пропагували російську Масляну з
млинцями — так звані «Проводи російської зими». Організаторами подібних
заходів у незалежній українській державі виступають відділи культури
Держадміністрацій, то ж виглядає дивним, що ніхто з цих організаторів
жодного разу й слівцем не обмовився про вкраїнський Колодій, наче такого
свята ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це
дійство, що мало виключно національний характер.
В Україні останній тиждень м’ясниць, крім Колодія мав ще кілька
регіональних назв — Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна
неділя, Пущення, Загальниця, «ніжкові заговини» тощо.
” $ R
T
” T
?????????e?Ще зрання жіноцтво збирається на вулиці. Здибавши когось з
гонорових і заможніх чоловіків-господарів, садовлять на санчата — і
байдуже яка дорога — санна чи багнюка — волочать до корчми. Зветься се —
совати колодку.«Колодка» в корчмі мусить викупитись — загодити музик і
шинкаря. І за те той чоловік протягом дня буває у великій пошані. Грає
ролю привора на тій бесіді. Співи, музики, танці тягнуться аж за північ.
За закускою діло також не стане, бо жінота одна перед другою чого тільки
не назносить…».Крім батьків, жіночі гурти «карали» й хлопців. Якщо
батькам прив’язували колодочку до лівої ноги, то парубкам і дівчатам —
на ліву руку або до пояса. Пізніше замість «колодки» робили китиці з
вовни чи кольорового паперу, але їх також називали Колодіями.Подібний
обряд існував і в дівочих гуртах. Юнки йшли до хлопців, причіпляли
«колодку»-китицю тому, «хто залишився парубкувати». Так переважно
вчиняли з тими, від кого сподівалися сватів. Хлопець мусив відборгувати
дівчині заздалегідь придбаним намистом, двома стрічками чи хустиною.
Натомість юнка зобов’язувалася на Великдень «віддати Колодку» —
подарувати у вишитій хустинці кілька писанок». «Колодкові взаємини»
завершувалися тим, що хлопець замовляв музику, і обоє танцювали.Деінде в
такий спосіб «карали» й дівчат. Тим юнкам, які перебирали женихами і не
встигли пошлюбуватися, причіплювали символічного Колодія. Дівчата, як і
хлопці, знаючи давні звичаї, намагалися в ці дні якомога менше бувати на
людях. Але їх все-таки відшуковували. Покараному синові батько — іноді
жартома, а нерідко й усерйоз — вичитував:— Так тобі й треба! Не хотів
слухати батька, не схотів женитися, тепер тягни колодку. Думалося
весілля справляти, а довелось «колодки» відкупляти…Ненька ж казала
дочці:— Так тобі, дочко, й треба: не заслужила молодого, тепер тягни
Колодія!Як правило, такі обрядодії пов’язані з виховним аспектом, адже
вони зосереджувалися на тих, хто не одружився або не мав дітей. У
давнину скріпленню нової родини та вихованню дітей приділялась особлива
увага; це був непорушний закон, своєрідний культ подружнього життя. І
хоч дійство Колодія носило жартівливий характер, усе ж за ним стояла
глибока мораль. Це красномовно підтверджує єдиний зафіксований» у нашій
періодиці обряд.У Варві на Полтавщині, як оповідала авторові літня жінка
Мотря Федченко, був такий звичай «колодки»: коли в селі з’являлося
позашлюбне дитя, хоч це було в Україні рідкісне явище, жінки
дізнавалися, хто батько немовляти; на Колодія молодиці йшли до такого
парубка, брали його силоміць із собою, а на руки клали сповиту
«колодку», проходили всім селом і завертали у двір покритки. Тут чіпляли
до ноги колодку, заставляли його вклонитися знедоленій дівчині та
поцілувати дитя. Колодку нарубок міг зняти лише другого дня, але перед
цим відкупитись у жінок та зробити подарунок дитині, чи дати бодай
невеличку суму грошей. З огляду на своєрідність і високу
естетично-моральну структуру обряду, хотілося б глибше дослідити
походження назви цього дійства, яке характерне лише для вкраїнського
народу. Термін «колодка» перейшов від молодіжних гуль — «на колоди».
Традиційно в Україні молодь, а почасти й дорослі, збиралися за теплої
погоди на колодах. На них проводили розваги, знайомились одне з одним,
пола-годжували інтимні та громадські справи. Місце — а це переважно було
складоване дерево біля осель— віддавна називали «на колоди». Піти «на
колоди» означало збиратися до гурту. Громадських осередків, на зразок
сучасних клубів не було:осінньо-зимове дозвілля проводили в спеціально
найнятій оселі — вечорницях. Але як тільки тепліло на вулиці, всі
збиралися «на колодах».Відтак тим, хто пробайдикував цей сезон — не
знайшов собі пари «на колодах» — пов’язували як своєрідну кару Колодія.
До речі, похідними пристроями триножили, й домашніх тварин (ще донедавна
подібні колодки чіпляли на шию і свиням,— «щоб вони не бігли в
шкоду»).Нарешті, друга гіпотеза. Немає сумнівів, що в дохристиянські
часи дайбожичі мали свого окремого покровителя подружнього життя, як це
маємо з античним богом — Гіменеєм, що освячував шлюбом дозрілу молодь.
Таким міг бути і Колодій, котрий карав тих, хто легковажив із
влаштуванням нової родини. Вибраний термін покарань — Масниці — також не
випадок, оскільки селяни вважали, що найкраща пора народження дітей —
зима: в цей перепочинковий період одужували породіллі, трохи підростали
діти, щоб, як почнуться польові роботи, можна було брати в них участь.
Відтак скріплення шлюбу на Масниці давало змогу народжувати дітей у
грудні-січні. З цього приводу побутувало відоме прислів’я: «На Обретения
(9.IІІ) птиці обертаються до гнізда, а чоловік до жінки».
На Масницю готували холодець із свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а
то му він іще називався “ніжкові заговини”, особливо полювали за такими
кісточками дівчата, вони ними ворожили наступного понеділка. Про те,
осоновною обрядовою стравою Масниці, або ж Колодія були вареники з
сиром, які вживали з маслом чи сметаною. Популярними були й сколотини од
масла “Нехай буде, – казали в таких випадках, – і маслянка, аби
щоранку. Притримані від понеділка “ніжкові заговини” – кісточки від
холодцю – дівчата виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт.
Якщо хрустець долетів – та дівка буде здоровою протягом року, а коли
перелітав через ворота – дівка неодмінно вийде заміж. Крім того,
українці в цей день прогнозували й погоду. Вважалося, яка “сиропустна
неділя”, такий і Великдень; якщо сонце сходить вранці, то ранньою буде і
весна.Сир, який був чи не найпопулярнішим продуктом на Масницю, в
народній свідомості асоціювався із засобами боротьби з нечистою силою.
Існувало таке повір’я. Останнього дня Колодія жінка мала виколупати з
останнього вареника сир, не з’їсти його, а заховати за щоку і так лягти
спати. Якщо протягом ночі вона ненароком не ковтала грудку сиру, то
вранці її слід було зав’язати у вузлик і зашити на поясі чи у лиштву
сорочки. Цей сир завжди носили при собі, а міняючи одяг, перешивали
вузлик у чисту сорочку. І так аж до самого Великодня. Збираючись на
всенощну, жінка міцно затискала вузлик із сиром у долоні (або клала
засушену грудочку сиру під язик) і йшла до церкви, не озираючись, що б
там вона не чула. Нечисті сили починали лякати її, вити, верещати в неї
за спиною та під вухами, шарпати за поли запаски чи плахти, гукати її
знайомими голосами — тобто робили все, щоб вона озирнулася й випустила з
долоні чи з рота сир. Якщо жінка витримувала ці випробування,
діставалася без пригод до церкви, то могла побачити там усіх місцевих
відьом, яких ніхто інший розпізнати не міг. Її очам відкривалися дійниці
для молока на відьминих головах, бо, як відомо, головна функція
сільських відьом — красти молоко від чужих корів. Відтоді викриті відьми
втрачали свою силу. За різноманітними забавами та обрядами проминав
“сиропустний тиждень”. Загалом Колодій, протягом якого в основному
частували варениками із сиром та сметаною, вважався виключно жіночим
святом, хоча брали в ньому участь і чоловіки. Проте вони відбувались,
або відкуплялись грішми та могоричем. Українці готувались до найдовшого
і найсуворішого з усіх постів – Великоднього, а тому казали: “Масниця,
Масниця, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а Посту одна!”.Як
бачите, святкування українцями Колодія або ж Масниці має мало спільного
із ідеологією гулянь та ігрищ російської Масляної (проводи зими). Ми,
українські козаки, не проти того, аби росіяни гуляли та їли “бліни” так,
як це робили їхні прадіди на північному Уралі. Ми ж повинні відродити
традицію святкування на Україні Колодія або ж Масниці так, як це робили
наші прадіди козаки та гречкосії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
