UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛицарі-філософи (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділНародознавство, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1513
Скачало304
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Лицарі-філософи

 

За давньою українською традицією, той, кого називають козаком, не

обов’язково військова людина. Він має бути насамперед «справжнім

чоловіком». Мужнім, освіченим, розумним, із високим почуттям власної

гідності. І що особливо цінується в людині-козаку,— це його лицарство,

тобто готовність служити високій ідеї, громаді, ставати на оборону

гнаного, слабого, переслідуваного. Інакше кажучи, козак — ідеал,

український архетип чоловіка.

 

У такому ідеалі чоловіка відбилася вся українська історія, а особливо

історія XVII століття з його прагненням до освіти, миру, людяності і

водночас із безконечними війнами, безконечними смертями в ім’я віри і

свободи. До народження цього неповторного для всього європейського світу

типу людини мали причетність найрізноманітніші верстви українського

народу (починаючи від чернецтва і кінчаючи селянством). Не було жодної,

яка б не вклала в нього частинку своєї душі і розуму. В реальному житті

його любили і багато що йому вибачали. Про загальну любов до

лицаря-козака і про складність його душевного світу з великим розумінням

писав свого часу П. Куліш у «Чорній раді»: «Добрії молодці багато інколи

діяли людям шкоди по Вкраїні, да, мимо того, якось припадали до душі

всякому. Не раз доводилось мені самому слухати, як інший дід, споминаючи

їх пакості, зачне, було, їх коренити, а далі як заговориться, як

забалакається про їхні звичаї та ходи, то й сам не знає, чого йому й

жаль стане сіромах, і зачне сива голова гуторити про них, як про своїх

родичів. Чим же то, чим тії запорожці так припадали до душі всякому?

Може, тим, що вони безпечне, да разом якось і смутно дивились на божий

мир. Гуляли вони і гульнею доводили, що все на світі суєта одна. Не

треба було їм ні жінки, ні дітей, а гроші розсипали, як полову. Може,

тим, що Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, що на Запорожжі

воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі

предковічні пісні до посліду дней не замовкали, і було те Запорожжє, як

у горні іскра: який хоч, такий і розідми з неї огонь. Тим-то, мабуть,

воно й славне поміж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душі

всякому»!

 

роздуми й цуратися будь-яких веселощів».

 

І

 

?????????{?ось засмучені люди нагадують скоріше філософів і поетів, аніж

гетьманів чи полковників. Якась потаємна думка, як чорна тінь,

причаїлась в очах наказного гетьмана Івана Сулими. Глибока філософська

задума — у погляді Михайла Миклашевського. І вже зовсім незрозумілі для

сучасного глядача сліди гоголівських невидимих сліз на обличчі

командуючого найбільшим на Україні ніжинським полком Івана Гуляницького.

То вже справді засмучений бідами землі й виснажений думками про власну

недосконалість чернець із золотою булавою в руках, Гамлет у ролі

намісника войовничого козацького краю.

 

Таким же був, мабуть, інший ніжинський полковник, небіж гетьмана Мазепи

Іван Обідовський. Друг і меценат багатьох київських філософів, поетів і

художників, він ще в студентські роки виявляв живий інтерес до

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ