UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПровідна неділя - за народним календарем тиждень після Великодня. Як відзначали та що їли (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділНародознавство, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось11545
Скачало623
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Провідна неділя - за народним календарем тиждень після Великодня. Як

відзначали та що їли

 

Проводи — Гробки, Дарна неділя, Могилки, Опроводи, Провідна неділя,

Радониця, Радовниця, Радуниця, Родичі, Томина неділя, Хомина неділя —

традиційні громадські поминки, що припадають на першу після Великодня

неділю і наступні за нею кілька днів.

 

Поминання родичів на Проводи — давньоукраїнський звичай, що отримав своє

місце і у християнському календарі. Його не змогли викорінити заборони

впродовж довгих десятиліть за радянської влади. Радуниця, Радониця не

раз згадується у давньоруських літописах: «На другой неделе во вторникь

на заутріе по Радонице» (1372).

 

(Радуниця, Радовниця) збереглася з часів Київської Русі. На території

України вона поширена на півночі Чернігівщини і на Сумщині. Назва Хомина

(Томина) неділя походить від дня святого Хоми, який святкують у наступну

після Великодня неділю. В інших регіонах назви відображають суто

функціональний зміст — поминання, проводи померлих родичів.

 

Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства.

Пережитки світоглядних характеристик померлих як таких, що продовжують

жити потойбічним життям, збереглися і в пізніші часи. Тому щорічні

поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними

уявленнями, мали прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу життя -

смерть - життя. Спочатку суворі ревнителі православ’я засуджували

Проводи, вважаючи їх обрядами, що несуть у собі рештки язичництва, і

закликали викорінювати цей звичай. Але згодом Проводи стали органічною

частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у

церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячувалися хліб і

коливо як частина поминальної трапези. У свідомості поминальників

спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у

продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. Промовляли

нехитрі приказки: «їм лежать — земельку держать, а нам ходить — земельку

будить»; «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». У ці дні

немовби дозволялася зустріч двох протилежних світів — «цього» і «того».

Знавець стародавніх обрядів І. Снєгірьов писав наприкінці XVIII століття

про Київ: «На гору Скавицю (Щекавицю) збиралися для поминання родичів

найпочесніші києвоподільські городяни. Панахидні літургії відправлялися

священиками над кожною могилою; потім кожна родина сідала навкруги своїх

покійників і поминала їх тими стравами і напоями, що їх із собою

приносила. А тим часом школярі наспівували їм духовні пісні (псалми),

часом скрипалі награвали сумні мелодії. Під час того частування були й

найубогіші».

 

Спеціально для поминання пекли паски (або лишали величеньку з

Великодня), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо

(таке, як на поминальні дні посту) тощо.

 

Коливо, канун, сита — страва, з якої в Україні завжди розпочинають

поминальну трапезу і в день похорону, і на «дев’ятини», і на

«сороковини», і на поминальну річницю не лише в сільському, а й у

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ