UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСтаросвітські етикетні норми поведінки (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділНародознавство, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2889
Скачало625
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Старосвітські етикетні норми поведінки

 

Ритуали шанування.

 

Будь-яка етнічна культура має ключове поняття. У давніх українців воно

асоціювалося з порядком, ладом (семантика «ладу», до речі, широка: це і

порядок, і злагода, і влада, і устрій), яким, за народними віруваннями,

керують божества: Ладо із Ладою та Доля. Саме вони приводять у порядок

строкате й багатошарове суспільство, спонукуючи всіх підкорятися главі,-

молодших — старшим, дітей — батькам і т. д. Причому в основі

ієрархічного підкорення була не стільки сила, скільки шана: старшого, а

тим більше главу, поважали, і передусім тому, що ототожнювали його з

божеством або такою особою, що має якості божества. Образ і подобу глави

будь-якого соціального утворення — сім’ї, сільської громади, держави —

імітували, як правило, всі, хто йому підпорядковувався, виробляючи для

себе певні поведінкові стереотипи. По суті, формувалися два типи

поведінки: почесна і звичайна. Перша характеризувалася стриманою

пластикою рухів, урочистістю поз, скупістю міміки, величчю ходи; друга

допускала суєту, поспішність, квапливість, що асоціювалося з земним

походженням. Крайнім проявом звичайної поведінки вважалися «бісовські»

риси — кривляння, смикання, регіт, лихослів’я. Певна річ, така поведінка

в народі засуджувалася.

 

Шана, повага і, отже, статус почесних святинь або осіб, як правило,

пов’язувалися з почесною стороною світу, почесним місцем тощо. У східних

слов’ян почесною стороною світу здавна вважався схід: там сходило сонце,

звідти йшло тепло й життя. Не даремно схід вони асоціювали зі своїм

найулюбленішим кольором — синім. Різноманітні заговори, заклинання та

молитви виголошували так, щоб обличчя неодмінно було звернено на схід;

тільки по ходу сонця (посолонь) йшла молода запрошувати гостей на

весілля; будуючи хату, слов’яни обов’язково розташовували її дверима на

схід. Вважалося, що побачити перший промінь сонця — значить отримати

боже благословіння. Навіть дотепер можна спостерігати, як літні гуцули

зустрічають сонце: знімають крисаню і низько вклоняються.

 

З прийняттям християнства на Русі почесна сторона світу перемістилася

на південь — у напрямку Візантії, звідки прийшла нова релігія з

притаманною їй символікою. Червоний колір як символ влади візантійських

імператорів став і символом державності Київської Русі. Звідси й

асоціація південної сторони світу з червоним кольором. Щоправда, за

традицією християни продовжували молитися, звертаючись на схід, а церкви

будували олтарем також на цю давню почесну сторону: адже в основі

міфологічних уявлень їхніх предків лежав глибоко вкорінений образ сонця,

що сходить. Сонце ж прямо пов’язувалося з поняттям «верх», яке, у свою

чергу, завжди ототожнювалося з поняттями «божественний», «головний»,

«почесний», «престижний».

 

Уявлення про почесний божественний верх переносилося і на земне життя.

Статус почесної людини підкреслювався або стороною світу, або

просторовим підвищенням. У праукраїнців глава родини займав найвигідніше

місце — біля вогнища, з протилежної від входу сторони — і сидів, як

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ