.

Підсумки роботи галицької археологічної експедиції прикарпатського університету імені В.Стефаника (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
722 5879
Скачать документ

Реферат на тему:

Підсумки роботи галицької археологічної експедиції прикарпатського
університету імені В.Стефаника

у 2002-2003 роках

Нещодавно створена Галицька археологічна експедиція Прикарпатського
університету імені Василя Стефаника, керівником якої став доцент кафедри
всесвітньої історії, кандидат історичних наук Б.П.Томенчук, а науковим
консультантом виступає член-кореспондент НАН України, доктор історичних
наук, професор В. Д. Баран. Експедиція Прикарпатського університету
протягом кількох років плідно співпрацює з відділом археології
Національного заповідника “Давній Галич”, Інститутом археології та
Інститутом українознавства імені І.Крип’якевича НАН України,
Івано-Франківським краєзнавчим музеєм. У складі експедиції діють два
загони – Галицький, який очолює доцент Б.П.Томенчук, і Трипільський,
яким керують старший викладач кафедри історіографії і джерелознавства
І.Т.Кочкін. Протягом польових сезонів 2002 і 2003 років дослідження
проводили обидва загони експедиції.

Діяльність Трипільського загону Галицької експедиції.

Влітку 2002 року Трипільський загін у складі Галицької експедиції
Національного заповідника “Давній Галич” (керівник експедиції –
завідувач відділом археології Заповідника – кандидат історичних наук
Т.Ткачук) продовжив розкопки багатошарового поселення Більшівці і провів
дослідження поселення поблизу села Кремидів у Галицькому районі.

Дослідження поселення в урочищі Кути поблизу селища Більшівці Галицького
району були розпочаті Т.Ткачуком ще 1999 року, у ході яких було
встановлено, що пам’ятка заселялася неодноразово, починаючи з
новокам’яної доби. Нижній шар поселення залишений носіями культури
лінійно-стрічкової кераміки періоду неоліту, верства трипільської
культури має два нашарування – середнього (заліщицька група) і пізнього
етапів (кошиловецька та шипинецька групи) розвитку культури . Тут
зустрічаються також матеріали ранньої пори бронзового віку (межановицька
культура) і києво-руського часу.

На поселенні Більшівці цього разу було закладено два невеликих за
розмірами розкопи. Однією з найцікавіших знахідок польового сезону була
гончарна пічка, залишки якої було знайдено на глибині 0,65 м у північній
частині розкопу №1. Фрагменти її поду з отворами – продухами мали
товщину біля 16 мм і лежали півколом . Особливості залягання залишків
пічки вказують на її приналежність до кошиловецького житла, дослідженого
у 1999 р. У цьому ж розкопі також було відкрито яму з матеріалами
культури лінійно-стрічкової кераміки (розміри 3х3,5 м). У її заповненні
було знайдено фрагменти столового і кухонного посуду згаданої
неолітичної культури. Столовий посуд оздоблений так званим “нотним”
орнаментом. У другому розкопі, який було закладено між розкопами,
розкритими ще у 2000 р., об’єктів не було знайдено, проте з культурних
нашарувань видобуто фрагменти розписного посуду заліщицької (етап
В-І-В-ІІ) та шипинецької (етап С-І) груп трипільської культури.

Проведені у Більшівцях дослідження дозволили вперше на цій території
встановити абсолютну хронологію неолітичної верстви (культури
лінійно-стрічкової кераміки), трипільської верстви етапу В-І-В-ІІ
(заліщицька група), а також дещо прояснити культурну ситуацію на
лівобережжі Дністра на етапах С-І і С-ІІ трипільської культури.

Другу половину польового сезону 2002 року Трипільський загін присвятив
дослідженню багатошарового поселення поблизу села Кремидів у Галицькому
районі. Поселення, що розташоване на схилі пагорбу в урочищі Піддівиче
на лівому березі Гнилого потоку, було знайдено місцевим вчителем
Михайлом Кедиком, котрий протягом багатьох років проводив на ньому
збирання підйомного матеріалу. Т.Ткачуку у знахідках вчителя вдалося
визначити фрагменти керамічного посуду культури лінійно-стрічкової
кераміки, а також заліщицької та кошиловецької груп трипільської
культури. Це і спричинило перенесення польового табору експедиції.

Місце розташування поселення невипадкове – тут є і джерело води, і
поклади кременю у вапнякових нашаруваннях Дівич-гори. Дослідження у
Кремидові продовжувалися менше двох тижнів, тому розміри розкопу були
незначні – 6 х 10 м. Житлових об’єктів на дослідженій ділянці знайти не
вдалося. На цій площі виявлено 6 різночасових ям. Ями №№ 2, 3, 4, 5
залишили носії висоцької культури раннього залізного віку, ями №№ 1, 6 –
носії черняхівської культури. У нашаруваннях пам’ятки також було
знайдено матеріали культури лінійно-стрічкової кераміки (неоліт),
заліщицької і кошиловецької груп Трипілля (енеоліт), межановицької
культури (бронзовий вік) і княжої доби (ХІ-ХІІ ст.).

Дослідження поселень поблизу селища Більшівці і села Кремидів Галицького
району дозволяють стверджувати, що трипільські пам’ятки існували на
Лівобережжі Верхнього Подністров’я і наприкінці етапу С-І, про що
говорять пізньошипинецькі матеріали з Більшівців, і на етапі С-ІІ.

Польовий сезон 2003 року Трипільський загін провів у складі
Прикарпатської експедиції Інституту українознавства НАН України та
Прикарпатського університету, керівником якої став провідний науковий
співробітник відділу археології згаданого інституту, доктор історичних
наук Л.Г.Мацкевий. Завданням експедиції було комплексне дослідження
поселень відкритого типу та печерних пам’яток поблизу села Одаїв
Тлумацького району. Ця територія відома своїми печерами тектонічного і
карстового походження, які знаходяться на правому березі Дністра. В
околицях цього села вже проводили пошукові дослідження О.Адаменко,
В.Артюх, Б.Василенко, М.Клапчук, Л.Мацкевий, Б.Томенчук у 1973-1987 рр.
Починаючи з 1973 р. тут працювали археологічні експедиції Інституту
суспільних наук АН УРСР, (тепер Інститут українознавства імені
І.Крип’якевича НАН України (керівник експедицій Л. Г.Мацкевий), які
досліджували печери.

Крем’яні вироби верхньопалеолітичного часу були виявлені у печері Одаїв
ХІ (Думка), що за 2,5 км на північний-захід від однойменного села, в
урочищі Думчина Долина. В галереї печери Дальньої на пункті Одаїв ХV ,
що знаходиться на віддалі 2,1 км на північний-захід від села, знайдено
крем’яні знаряддя, керамічне грузило, уламки пізньотрипільського посуду,
кістки, очевидно, великої рогатої худоби. За своїми основними
показниками Л.Мацкевий відносить цю пам’ятку до категорії тимчасових
поселень-схованок від ворожих нападів, інших лихоліть, проте це не
відкидає можливість її використання як святилища. У печері
Затишна-Бутиновича, в урочищі Городище (Одаїв ХVIII, за 2,3 км на
північний захід від села), в одній із галерей, знайдено скелет людини.
Радіовуглецева дата, отримана в Інституті геологічних наук АН України –
5100±50 років тому. У поховальному комплексі, який також віднесено до
енеоліту, є уламки ліпного посуду та крем’яні вироби.

В печері Одаїв ХVІ (Вертикальна), розташованій за 2,15 км на північний
захід від села, в урочищі Городище знайдено уламки ліпного посуду із
шнуровим орнаментом, крем’яні вироби та кістки тварин .

Матеріали раннього залізного віку (гальштатська культура) знайдені на
площадці перед гротом Монаха в урочищі Городище (Одаїв ХІІ), за 1,8 км
на північний захід від села, в печері Стрімка (Одаїв ХІV), за 2,05 км на
північний захід від села, в печері Дальній (Одаїв ХV), в її ближній
галереї. А в печері Одаїв ХVІІІ під час розкопок виявлено розрізнені
скелети людей, а також трупопокладення з бронзовим ножем, крем’яними та
кістяними виробами, керамічними посудинами, кістками тварин. Цей
комплекс, що, очевидно, представляє залишки могильника, віднесено до
голіградської групи фракійського гальштату.

Знахідки із печери Стрімка (Одаїв ХІV) і Вертикальна (Одаїв ХVІ)
продатовані Х-ХІІ ст. Найбільш вірогідно, що ці порожнини слугували
схованками для жителів синхронного городища, яке розташоване поряд.
Печера Одаїв ХІІ (грот Монаха) дослідниками ототожнена як притулок
монахів-василіан. У печерах Одаїв ХІІІ (грот Верхній, за 1,9 км на
північний захід від села), Одаїв ХІV (печера Стрімка), Одаїв ХVІІ
(Безіменна, за 2,2 км на північний захід від села), очевидно,
переховувалися й учасники національно-визвольних змагань середини ХХ ст.

Крім печерних пам’яток, поблизу села Одаїв археологами знайдено
п’ятнадцять пунктів з матеріалами різних епох від верхнього палеоліту до
Київської Русі.

Особливістю польових археологічних досліджень було те, що вони
проводились одночасно двома загонами, -“наземним” і “підземним”. У ході
розвідкових робіт визначено місце розташування багатошарового поселення
Одаїв II на пагорбі біля присілка Думка, в місцевості Городище. Було
закладено декілька розвідкових розкопів (шурфів) на гребені та
південному схилі пагорба. Це дозволило локалізувати залишки глинобитного
майданчика трипільського житла. На цьому місці було закладено розкоп
площею близько 60 кв.м. У першому і частково другому пласті (глибина –
до 0,4 м) знайдено епохи бронзи – фрагменти ліпного керамічного посуду з
домішкою товченого кременю (табл. 2), кремяні і кістяні вироби, кістки
свійських тварин. Керамічний посуд за своїми основними рисами (формою,
складом глиняного тіста) попередньо можна віднести до культури Ноа,
пам’ятки якої на корінній території існували від середини ХІV до другої
половини ХІІ ст. Найближча аналогічна памятка Острівець датована кінцем
ХІІ ст.

рамічний посуд (табл.1), зібраний на площі глинобитного майданчика,
належить до заліщицької групи етапу В-І-В-ІІ трипільської культури.
Найближчі аналоги йому відомі на поселеннях Більшівці, Хомяківка І,
Заліщики на Тернопільщині. У нижніх нашаруваннях пам’ятки знайдені
крем’яні патинізовані вироби часів верхнього палеоліту.

“Підземним” або точніше “печерним” загоном обстежені пам’ятки нашої
історії, практично, від найдавніших часів до сьогодення. Так, в печері
Думка (Одаїв XI) відзначено сліди перебування людини в добу палеоліту,
про що свідчать залишки вогнищ, кам’яні знаряддя праці та кістки
північного оленя. Вік поселення – близько 20 тисяч років. Знахідки
датовані добою енеоліту (трипільська культура й культура шнурової
кераміки), раннього заліза (культура голіградської групи фракійського
гальштату) та княжої доби віднайдені в інших печерних порожнинах, Одаїв
ХІІ-ХVIII.

Спільними зусиллями загонів на городі жителя присілка Думка Петра
Грицака відкрито поселення доби мезоліту Одаїв XXI, вік якого 10-8 тисяч
років. Тут знайдено 136 кам’яних виробів. Із знарядь відзначимо ножі,
скребки, різці, наконечники стріл. В цей час крем’яна сировина,
очевидно, цінувалась на рівні дорогоцінних металів. Про такий паритет
свідчать етнографічні спостереження за деякими сучасними племенами
Америки, Африки та Азії.

Важливим завданням експедиції вже на протязі багатьох років є пошуки
відповіді на питання про час використання людськими спільнотами так
званих відкритих територій і печерних утворів. У печерах, а особливо в
їх дальніх галереях, тут практично цілий рік стабільна температура від
+8? до +10? С, вологість – 95 – 98 % і повна темрява. Проживати в них,
особливо довгий час, було не тільки не доцільно, а часом і згубно для
людини. Очевидно, такі порожнини могли використовуватися лише у часи
небезпеки або для різноманітних духовних потреб – як святилища та для
поховання в них людей, а в окремих випадках, особливо в зимову пору – як
притулок для мисливців і рибалок. Натомість, невеликі й сухі гроти та
навіси і майданчики перед ними могли використовуватися у любу пору року.
Частіше саме майданчики слугували для здійснення виробничої діяльності,
а власне кам’яні утвори, тобто печери, – для нічного відпочинку. Але це
поки що лише попередні висновки.

У дослідженнях, що проводив Трипільський загін у польових сезонах
2002-2003 рр., брали участь студенти – практиканти І курсу
Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, а також студенти –
магістранти Торунського університету (ПР) Радослав Щодровські і Анна
Барач.

Діяльність Галицького загону експедиції.

Галицький загін експедиції продовжив дослідження на Крилоському
городищі – дитинці княжого Галича, зокрема на території князівського
двору (Табл. 3). Останній підтрикутної форми (шириною 240 і довжиною 420
м) займав площу біля 7 га. Тут, в його геометричному центрі,
розміщувався Успенський собор. Перед ним знаходилася мощена кам’яними
(алебастровими) плитами площа розміром 30х40 м. Ще далі, на північний
захід від Собору, на віддалі 100 м від нього, ще в 1994-1996 рр. нами
було досліджено Західний палацовий комплекс. Він являв собою велику
дерев’яну багатоповерхову – чотиричленну будівлю на стовпах – опорах. Її
довжина складала 24,5 м, а найбільша ширина – 15 м, діагональ 28,5 м. В
одному з приміщень (тронний зал (?) підлога була викладена керамічними
плитками із зображеннями криноподібних гілок, пальмових листків,
грифонів, сирен, тощо. Даний палацовий комплекс, очевидно, міг бути
князівською гридницею і мав як адміністративне, так і житлове
призначення. На південь від передсоборної площі розміщувався Південний
палацовий комплекс (ХП-ХVІІІ ст.). Він почав досліджуватися нами в 1995
р. Протягом польового сезону 2002 року у розкопі VII простежено
підвальні приміщення першого хронологічного етапу часів Володимира
Володаревича і його сина Ярослава Осмомисла. Цей перший палацовий
комплекс почали споруджувати майже одночасно з Успенським собором.
Котлован підвальних приміщень опущено в материк на 0,8-1 м (3,8 м від
сучасної поверхні). Зафіксовано сліди обгорілої дерев’яної обшивки стін
та підлога. Остання викладена дошками (шир. 0,2-0,25 м), які стояли на
дерев’яних лежнях, відстань між якими становила 1,25-1,3 м. На підлозі
виявлено 4 амфори (Табл. 4) та фрагменти скляної посудини. В цілому,
керамічний матеріал знайдений в підвальних приміщеннях датує їх кінцем
ХІ – першою половиною XII ст.. В другій половині XII ст. ця велика
дерев’яна палацова споруда з підвалом, після пожежі була розібрана, а
підвали засипані щільною землею. Вся територія знівельована. На цьому
місці, приблизно в межах старої будівлі, було зведено нову дерев’яну
споруду. Тут, в другому палацовому комплексі, очевидно, вже працювала
князівська адміністрація Олега і Володимира Ярославичів, потім Данила
Романовича, Ігоревичів, Мстислава Удатного, Михайла Всеволодовича і
Ростислава Михайловича та угорських королів Коломана II і Андрія III.
Можливо, після ремонту та реконструкції в другій половині XIV ст. цей
князівський палацовий комплекс короткочасно служив і осідком Галицьких
митрополитів. Пізніше, очевидно, в ХVІ-ХVШ ст. на місці двох останніх
дерев’яних палацових комплексів ХІІ-ХІІІ (XIV) ст. було побудовано нову
споруду. І знову майже в їх параметрах. Ця нова будівля вже стояла на
кам’яних фундаментах, для яких було використано кам’яні блоки з руїн
Успенського собору. Вона входила до комплексу нового укріпленого двору
“нез’єднаних” галицько-львівських єпископів. Десь у другій половині
XVIII ст. на місці вже трьох палацових будівель львівським єпископом
Левом Шептицьким (1749-1779 рр.) було побудовано ще одну велику
дерев’яну споруду, яка стала новою резиденцією єпископів. В XIX ст. на
цьому ж місці було побудовано цегляну (кам’яну) споруду – митрополичі
палати (сучасне приміщення археологічного музею Національного
заповідника “Давній Галич”). Такою складною постає історична соціальна
топографія цієї найвищої площі дитинця давнього Галича, яка простежена
археологічно. Однак, її дослідження тривають.

В останні роки в складі Галицької археологічної експедиції створено
Карпатський загін по історико-археологічному дослідженню Карпат, який
візьме участь у виконанні міжнародної наукової програми “Археологія і
давня історія Карпат” (спільно з науковими закладами країн Карпатського
регіону). Карпатський загін буде працювати по таких основних напрямках;

– дослідження давніх доріг і перевалів;

– дослідження давніх місць солеваріння;

– вивчення пам’яток, пов’язаних з релігійними культами;

– обстеження місць, пов’язаних з військовими подіями часів І і II
світових воєн та національно-визвольним рухом;

– дослідження стародавніх поселень і укріплень (замки, фортеці,
монастирі, тощо).

На даний час проводиться робота з картографічним матеріалом і формується
база даних. Зокрема, всього на Галицькому Прикарпатті відомо 115 пунктів
із соляними джерелами. Від Перемишля до Удеча (м. Жидачів) їх 30, від
Удеча до Галича – 50. В Покутських Карпатах (літописна “коломийська
сіль”) їх 35. Обстеження проведено, зокрема в селах Саджавка, Лоєва,
Ослави, Баня -Березів, Текуча, Баня Свірська, Акрешори, Княж двір-Баня,
Рунгури, Мишин, Люча, Яблунів, Стопчатів, Уторопи, Пістинь, Воскресінці.
На території більшості з них, біля соляних джерел, зафіксовано сліди
давніх виробничих зон.

Далі розроблялась тема, пов’язана з місцями, які носять сліди
язичницького культу. Зокрема, розпочато археологічне дослідження гори
Піп Іван (або Чорна гора), яка пов’язується нами з “Чорною Горою” Аль
Масуді (X ст.). Тут могло знаходитися одне з найбільших святилищ (“храм
ідольський”) східних слов’ян. На нашу думку, в часи християнізації воно,
очевидно, було знищене, а місце охрещено (освячено за християнським
обрядом) і навіть більше – воно було перейменовано з Чорної гори, де був
храм Чорнобога (Сатурна) в гору Іоана Хрестителя (він хрестив Ісуса
Христа). В народі він більше відомий як просто Іван, або Піп Іван. На
Івана Купала (Івана Хрестителя) на Чорногорі, на горі Піп Іван, в час
літнього сонцестояння (6-7 липня / 21-22 червня) за легендами
“запалювали величезну ватру найбільшу в цілому слов’янському світі”. В
цьому регіоні Карпат взагалі багато гірських вершин мають імена як з
давньої слов’янської, так і з східно-романської міфології. Зокрема, Баба
і Попадя, Драгобрат (“Баба Докія”, “Баба Марта” і її син
Драгобет-Драгомир-Йован-Іван), Мара-Муреш, Свідовець, Бескиди, Горгани
(“Могили”), тощо. Карпатський загін почав також обстеження наскельних
зображень (петрогліфів). Зокрема, в с.Багна Вижницького району
Чернівецької області і в селах Тюдів/Соколівка (“Лисівський камінь”).
Найбільш цікавим об’єктом залишається Писаний камінь біля с.Криворівні.
Легенди говорять, що тут було поховано “короля ясноволосих
воїнів-велетнів, які поклонялись святому топору… Історія про них
написана старими літерами та ревашами на скелях Чорногори” (за Ст.
Вінцензом). На Писаному камені засвідчено більше 50 знаків. Це – хрести,
лунки, ромби, схематичні людські фігури, коні. Виділяються окремі
антропоморфні зображення: людини з піднятими вгору руками, вершник на
коні, людина зі списом, тощо. Недалеко від Писаного каменя, біля сіл
Гринява / Буркут є оповита легендами гора Баба Людова. Легенди говорять,
що тут стояв колись замок “перших предків сьогоднішніх гуцулів –
велетів, які і поховали свого останнього короля на сусідній горі Камінь”
(тепер Писаний камінь). Ще чекають своїх досліджень десятки печер.
Зокрема “Довбушева діра” в Космачі, печерні комплекси в селах Березів,
Шешори/Прокурава, Сукіль. Буде обстежено “Стілець Довбуша” на Кедроватій
і “Камінь Довбуша” біля с. Прокурава. Вже проведено невеликі
археологічні дослідження печерного комплексу в Бубнищі, де виявлено
сліди печерного монастиря. Намічена і почала здійснюватися програма
дослідження давніх доріг, фортець, замків, монастирів. Продовжено роботи
по пошуку могили гетьмана Івана Виговського в Скиту Манявському.
Картографовано місцезнаходження в Карпатах ліній фронтів І і II світових
воєн з опірними пунктами, окопами, кладовищами, тощо. Розпочато збір
відомостей про окремі могили воїнів ОУН-УПА. Поряд з археологічними
обстеженнями проводиться фіксація етнографічного і запис фольклорного
матеріалу.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020