.

Організація і заходи першої медичної і першої лікарської допомоги населенню, яке потерпіло у надзвичайних ситуаціях (лекція)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 20661
Скачать документ

Лекція

Організація і заходи першої медичної і першої лікарської допомоги
населенню, яке потерпіло у надзвичайних ситуаціях

Зміст лекції

Медико-тактичні характеристики різних видів катастроф наочно показують,
що у разі катастроф виникають специфічні умови діяльності сил, засобів
та закладів охорони здоров’я. Найтиповішими з них є:

Масовість уражень та одночасність їх виникнення (наприклад, Ашгабатський
землетрус, 1948р. – 50 000 поранених; Вірменія, 1988р. – 32 500
поранених; вибух на залізниці в Арзамасі, 1988р. – 840 поранених).

Різноманітний характер та важкість уражень (від 20 до 40% важких уражень
хірургічного профілю).

Поява незвичайних або таких, що виникають рідко, уражень (радіаційні,
хімічні тощо).

За таких обставин визначальним показником ефективності роботи служби
медицини катастроф та охорони здоров’я взагалі є максимальне скорочення
часу від моменту, коли отримано ушкодження, до моменту надання
невідкладної медичної допомоги, що в більшості випадків визначає
подальший перебіг та наслідки ураження.

Разом з тим, під час катастрофи виникає низка чинників, які
перешкоджають своєчасному наданню всіх видів медичної допомоги ураженим.

До них належать:

Руйнування будівель і споруд у містах та населених пунктах, що ускладнює
розгортання та роботу медичних формувань і закладів, які прибувають до
осередку катастрофи.

Порушення роботи медичних закладів (їх руйнування, попадання у зони
радіаційного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу).

Погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість
виникнення масових інфекційних захворювань, ускладнення проведення
санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів
харчування радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками
інфекційних захворювань.

Складність керування роботою сил та засобів охорони здоров’я у районах
катастроф.

Потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих
подій не тільки населення, алей медичних працівників.

Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до
невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги
ураженим та можливістю її надання в оптимальні терміни.

У разі НС природного або техногенного походження, як показує практика,
умови для надання ураженим медичної допомоги у повному обсязі у місці
катастроф майже завжди відсутні. Медичних працівників та
лікувально-профілактичних закладів, що збереглися поблизу місця
катастрофи, у більшості випадків явно недостатньо. Передислокація у
стислі терміни необхідної кількості закладів охорони здоров’я практично
неможлива, та й умови для її розгортання, як правило, відсутні. У
зв’язку з цим нині визнано за доцільне розчленувати єдиний процес
(медико-лікарську технологію) надання медичної допомоги та лікування за
місцем та часом, тобто поєднати надання медичної допомоги з евакуацією
за призначенням потерпілих, що складає зміст лікувально-евакуаційного
забезпечення (ЛЕЗ).

Суть системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у
надзвичайних ситуаціях

У сучасних умовах міжнародної практики ліквідації медичних наслідків
катастроф відомі дві основні системи ЛЕЗ: французька та
англо-саксонська.

Французька система ЛЕЗ передбачає проведення в осередку катастрофи
медичного розподілу уражених, надання їм першої медичної допомоги та
евакуацію у спеціально підготовлені лікувально-профілактичні заклади
(ЛПЗ) для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

Англо-саксонська система ЛЕЗ спрямована на наближення медичної допомоги
до осередку катастрофи. Безпосередньо в осередку або поблизу від нього
проводиться медичний розподіл, надання першої лікарської та
кваліфікованої медичної допомоги (з елементами спеціалізованої) з
подальшою евакуацією післяопераційних потерпілих у відповідну лікарню
для продовження лікування.

В Україні, як і в Росії, використовується змішана система ЛЕЗ, що
поєднує принципи лікування “на місці” з евакуацією за “призначенням”.

Організація лікувально-евакуаційних заходів належить до одного з
найбільш трудомістких видів діяльності охорони здоров’я під час
ліквідації медичних наслідків НС. Принципи організації екстреної
медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають
медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних
положеннях охорони здоров’я населення. У цьому зв’язку для організації
ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально
створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її
формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також
розробки форм та методів роботи служби.

Таким чином, ЛЕЗ – це система науково обгрунтованих, своєчасно та
послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування
потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку
катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.

Роботу з надання медичної допомоги в осередку масових уражень умовно
слід розділити на три фази (періоди):

Фаза ізоляції, перебіг якої починається з моменту виникнення НС і до
початку організованого проведення рятувальних робіт. У цій фазі
населення, яке опинилося у зоні лиха, залишається напризволяще.
Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин.
Тому все населення повинно знати правила поведінки у НС та методи
надання само- і взаємодопомоги, що набуває особливо важливого значення.

Організація проведення такої підготовки населення є одним з
найважливіших завдань місцевих органів влади, охорони здоров’я,
Товариства Червоного Хреста, яка повинна враховувати конкретні умови
регіону щодо виникнення певних НС.

Фаза рятування триває від початку рятівних робіт до завершення евакуації
потерпілих за межі осередку катастрофи. Вона починається з моменту
прибуття в осередок ураження учасників рятівних робіт,
аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад швидкої медичної
допомоги (у разі недостатності залучення бригад постійної готовності
першої черги, медичних загонів та інших медичних формувань). У цій фазі
проводиться надання невідкладної медичної допомоги за життєвими
показниками та підготовка потерпілих до евакуації у
лікувально-профілактичні заклади за межами осередку катастрофи.

Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування
уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації у
лікувально-профілактичних закладах за межами осередку.

Складовими елементами ЛЕЗ є:

надання потерпілим усіх видів медичної допомоги та їх лікування;

проведення медичного сортування потерпілих;

медична евакуація.

2. Види медичної допомоги та основні вимоги до них

Під видом медичної допомоги слід розуміти перелік (комплекс)
лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться під час впливу різних
уражаючих чинників як власне потерпілим населенням, так і службою
охорони здоров’я у районах (осередках) катастроф та у
лікувально-профілактичних закладах.

Нині служба медицини катастроф виділяє такі види медичної допомоги як:

перша медична допомога;

долікарська допомога;

перша лікарська допомога;

кваліфікована медична допомога;

спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках
катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів
допомоги.

Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична
допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних
закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи
кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час
догоспітального періоду.

До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною
системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні
вимоги:

Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих. Вона
досягається:

єдиним розумінням усіма медичними працівниками, які беруть участь у
наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в
організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження
під час катастрофи;

знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.

Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих
досягається якісним заповненням документації.

Своєчасність медичної допомоги потерпілим. Передбачає надання різних
видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя
потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров’я.

3. Перша медична та долікарська допомога

Вирішальне значення для збереження життя і здоров’я потерпілих має
вчасне і правильне надання першої медичної допомоги. Актуальність цієї
проблеми стає ще більш очевидною у разі виникнення катастроф. Значна
частина уражених у таких випадках може загинути від невчасно наданої
медичної допомоги. Відомо, що відсутність допомоги важко потерпілим
протягом 1 год. після ушкодження збільшує кількість смертельних
наслідків на 30%, до 3 год. – на 60%, до 6 год. – на 90%.

За даними ВООЗ, 20% загиблих унаслідок нещасних випадків у мирний час
могли б бути врятовані, якби вони вчасно отримали першу медичну
допомогу. Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.р.) серед
загиблих воїнів на полі бою 2,6% померло від зовнішньої кровотечі із
дистальних відділів кінцівок, хоча для її зупинки достатньо було
накласти найпростішу закрутку.

Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що
виконуються на місці одержання ушкоджень, здебільшого у порядку само- і
взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до
осередку катастрофи.

Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого,
усунення впливу уражаючого чинника, що продовжує діяти, та швидка
евакуація із зони катастрофи.

Оптимальний термін надання першої медичної допомоги – до 30 хв. після
отримання ушкодження. У разі зупинки дихання та ураження СДОР цей час
скорочується до 5-10 хв. Важливість чинника часу підсилюється ще й тим,
що у осіб, які отримали першу медичну допомогу на протязі 30 хв. після
травми, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цей вид
допомоги був наданий пізніше зазначеного терміну.

Перша медична допомога включає виконання таких основних заходів:

витягування уражених з-під завалів, із сховищ, укриттів;

гасіння одягу, що спалахнув;

введення знеболювальних засобів за допомогою шприца-тюбика з
індивідуальної аптечки;

усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу,
крові, сторонніх тіл, надання відповідного положення тілу (у разі
западання язика, блювання, значної носової кровотечі) та проведення ШВЛ
способом рот до рота і рот до носа;

тимчасове зупинення зовнішньої кровотечі;

накладання асептичної пов’язки на рани та обпечені поверхні;

накладання оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

іммобілізація ушкодженої кінцівки підручними засобами;

надягання протигазу під час перебування на зараженій СДОР (БОР)
місцевості;

уведення антидотів;

часткова санітарна обробка;

застосування антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, протиблювотних
засобів з індивідуальної аптечки.

Долікарська допомога надається безпосередньо в осередках катастроф або
поблизу їх фельдшерськими (сестринськими) бригадами швидкої медичної
допомоги (БШМД), персоналом фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних
пунктів промислових підприємств.

Під час надання долікарської допомоги використовується
комплектно-табельне майно (сумки, укладки тощо), яке є на оснащенні
вищеназваних бригад. Долікарська допомога доповнює першу медичну
допомогу і надається з метою запобігання загрозливим для життя наслідкам
впливу уражаючих чинників або боротьби із ними, а також для запобігання
важким ускладненням .

Основні заходи долікарської допомоги:

усунення асфіксії (туалет ротової порожнини, носоглотки, у разі
необхідності введення повітропроводів, інгаляція киснем);

контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута або його
накладання у разі продовження кровотечі;

накладання або виправлення неправильно накладених пов’язок;

введення знеболювальних засобів, антидотів (протиотрути) за показаннями,
застосування антибіотиків;

поліпшення чи накладання транспортної іммобілізації з використанням
табельних або підручних засобів;

введення серцево-судинних та інших лікарських препаратів за показаннями;

повторна часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація
одягу, що торкається тіла;

зігрівання потерпілих, вживання гарячого пиття (за винятком поранених у
живіт).

Оптимальний термін надання долікарської допомоги – протягом 1 год. після
отримання ушкодження.

4. Перша лікарська допомога

Під час НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання
медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і починають діяти
БШМД, які обслуговують населення цієї території у повсякденних умовах.
Вони надають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську)
допомогу потерпілим і евакуюють їх у стаціонарні медичні заклади.

Відповідно до “Інструкції про дії виїзної БШМД в осередку з великою
кількістю потерпілих”, затвердженої наказом МОЗ України за №175 від
19.06.96р., перша виїзна БШМД, що прибула до осередку з великою
кількістю потерпілих, з’ясовує на місці характер осередку ураження,
кількість потерпілих, важкість їх стану і негайно повідомляє про це
старшого медичного працівника станції ШМД. На керівника цієї бригади
покладається відповідальність за організацію медичного сортування та
надання екстреної медичної допомоги потерпілим до прибуття
відповідальної керівної особи, яка представляє територіальний орган
управління охорони здоров’я.

Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки надзвичайної ситуації силами
штатних БШМД неможливо, до району надзвичайної ситуації додатково до
діючих штатних БШМД направляються бригади постійної готовності першої
черги. Надавати першу лікарську допомогу може медичний персонал
військових частин, який залучається до роботи в осередку в разі великої
кількості уражених. Одночасно поблизу осередку розгортається пункт збору
потерпілих, де за показаннями може надаватись долікарська і перша
лікарська допомога та здійснюватись евакуація потерпілих.

Перша лікарська допомога надається також силами
лікувально-профілактичних закладів, що зберегли працездатність в
осередках ураження. Така допомога повинна бути надана якомога раніше.
Оптимальний термін її здійснення – перші 4-6 год. з моменту одержання
травми.

Заходи першої лікарської допомоги за терміновістю виконання поділяються
на дві групи – невідкладні та відстрочені.

Невідкладні заходи – це ті, від мова від виконання яких призводить до
летальних наслідків. До комплексу таких заходів належать:

зупинка зовнішньої кровотечі;

боротьба із шоком;

усунення гострої дихальної недостатності;

відновлення прохідності дихальних шляхів;

штучне дихання;

торакоцентез у разі напруженого пневмотораксу;

інгаляції кисню, боротьба з набряком легенів, накладення оклюзійної
пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

промивання очей, якщо у них потрапили СДОР, ОР, БОР, РВ, з наступним
введенням спеціальних очних мазей та крапель;

промивання шлунка за допомогою зонда у разі потрапляння отруйних
речовин, застосування адсорбентів.

До відстрочених заходів першої лікарської допомоги належать:

усунення недоліків першої та долікарської медичної допомоги;

зміна пов’язки у разі забруднення рани радіоактивними речовинами;

дегазація рани у разі забруднення її стійкими СДОР (БОР);

введення знеболювальних засобів і проведення новокаїнових блокад у разі
ушкодження середньої важкості тощо.

Перелік цих заходів може змінюватись залежно від обставин: кількості
потерпілих, які прибули, термін їх доставки, відстані до найближчого
лікувально-профілактичного закладу, забезпеченості транспортом для
евакуації та інших чинників.

У разі масових уражень надання першої лікарської допомоги буде включати
виконання невідкладних заходів – скорочений обсяг першої лікарської
допомоги.

Повний обсяг першої лікарської допомоги здійснюється у тому разі, коли
кількість потерпілих, які прибули, не перевищує можливостей формувань
ДСМК.

Особливості надання догоспітальних видів медичної допомоги дітям

Серед потерпілих у різних катастрофах від 13,7 до 24,3% складають діти.
Під час організації та надання екстреної медичної допомоги дітям
необхідно враховувати такі чинники:

Відсутність можливості надання самодопомоги та у більшості випадків –
взаємодопомоги. Це обумовлює пріоритетність надання дітям медичної
допомоги медичними працівниками.

Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, що впливають на
діагностику, лікування та догляд, а саме:

дифузна та генералізована реакція дитячого організму на різноманітні
подразники; навіть порівняно невеликі стресові впливи можуть призвести
до вираженої реакції з гіпертермічним та судомним синдромами, змінами у
діяльності серцево-судинної та дихальної системи тощо;

чутливість дітей, особливо молодшого віку, до втрати крові (наприклад, у
новонароджених втрата крові у кількості 50 мл рівнозначна втраті крові у
дорослого 600-1000 мл);

схильність слизових оболонок дітей до набряків;

напружена робота нирок у зв’язку з підвищеним обміном рідини, що
збільшує небезпеку гіпергідратації або зневоднення;

пластичність очеревини та короткий сальник обумовлюють несприятливий
перебіг у разі ураження органів черевної порожнини;

висока еластичність кісткової системи, що, з одного боку, знижує частоту
переломів кісток у дітей, а з іншого – надломи, підосні переломи,
переломи типу зеленої гілки тощо.

Евакуація дітей з районів НС повинна проводитись в першу чергу.
Винесення дітей з осередку ураження і подальша евакуація проводиться у
супроводі родичів, знайомих, легкопоранених дорослих або медичного
персоналу. Дітей до п’ятирічного віку, якщо дозволяє стан потерпілого,
бажано виносити на руках.

На пунктах збору потерпілих необхідно організовувати укриття для дітей
від несприятливих кліматичних та погодних умов, догляд, надання медичної
допомоги і проведення медичного сортування.

З метою найшвидшого надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної
допомоги бажано не затримувати дітей на пунктах збору потерпілих.

Своєчасне надання медичної допомоги постраждалим дітям може бути
досягнуто швидким прибуттям в осередок катастрофи бригад швидкої
медичної допомоги. З метою нарощування робіт щодо медичного забезпечення
дітей доцільно у дитячих ЛПЗ завчасно сформувати лікарсько-сестринські
бригади, забезпечені транспортом.

Розгортаючи лікувально-профілактичні заклади, на кожні 100 місць
необхідно виділити 20-25 місць для дітей.

Використовуючи медикаментозні та спеціальні засоби, необхідно
враховувати дозування, що вироблені для педіатричної практики.

Під час проведення ШВЛ та масажу серця необхідно враховувати
анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму. ШВЛ починають з
пальцьової ревізії ротової порожнини та носоглотки для забезпечення
прохідності дихальних шляхів. У дітей першого року життя не вдається
проводити ШВЛ способом рот до рота. Частіше реаніматор охоплює губами
рот і ніс дитини. Об’єм повітря, який видихають у легені дитини, повинен
бути мінімально необхідним для екскурсії грудної клітки. Зайвий обсяг
повітря надійде в шлунок, зумовить його перерозтягнення з явищами
регургітації та аспірації вмісту шлунка у дихальні шляхи. Можливе
розривання альвеол внаслідок їх перерозтягнення.

Закритий масаж серця роблять з урахуванням віку дитини.

Дітям до одного року масаж проводять двома пальцями, кількість натискань
на нижньосередню частину грудини – понад 100 за 1 хвилину.

Фізично добре розвиненим дітям віком понад 10 років масаж серця
проводять так, як дорослим.

Співвідношення частоти вдихів та натискань на грудину: у разі надання
допомоги двома реаніматорами – один вдих на п’ять масажних натискань;
одним реаніматором – два вдихи на 15 масажних натискань незалежно від
віку дитини.

У зонах радіоактивного та хімічного зараження особливу актуальність
набувають питання захисту дітей. За такої умови пріоритет повинен бути
відданий колективним засобам захисту перед індивідуальними.

В ОХУ, незалежно від важкості стану, всіх дітей необхідно виносити на
ношах і допомога їм повинна бути максимально наближеною до кордонів
осередку.

Оскільки серед дітей, які занедужали на інфекційні захворювання, досить
швидко можуть розвинутися судомний і гіпертермічний синдроми, порушитися
діяльність дихальної, серцево-судинної та видільної систем, настати
ендотоксичний шок, септичний стан тощо, необхідно в епідемічному
осередку ураження організувати швидке та цілеспрямоване медичне
сортування і здійснити термінову евакуацію хворих у спеціалізовані ЛПЗ з
проведенням реанімаційних заходів у дорозі.

5. Первинна медична оцінка характеру ушкодження та важкості загального
стану потерпілих

Як тільки визначилось, що трапилось, необхідно підготуватися до дій,
попередньо перевіривши, чи не загрожує небезпека тим, хто надає
допомогу, та оточуючим.

У разі необхідності потрібно звернутися за допомогою до фахівця
рятувальної служби чи міліції.

Потрібно визначити деталі, які можуть підказати причини події. Це
особливо важливо, коли потерпілий знаходиться у непритомному стані або
свідки події відсутні.

Первинний огляд (АВС)

Первинним оглядом вважається такий, при якому виявляються стани, які
загрожують життю пацієнта, та проводяться невідкладні втручання по
відновленню життєво важливих функцій організму. АВС – це система
серцево-легеневої реанімації, яка послідовно виконується на
догоспітальному етапі.

Первинний огляд починається з визначення свідомості потерпілого і
включає наступні елементи.

Установлення наявності свідомості

Свідомість – властивість людини, це є орієнтація в просторі й часі,
цілеспрямована відповідь на запитання, реакція на подразники. Якщо
свідомість не порушена, то у людини функціонують органи чуття і вона
може бачити, чути, відчувати дотик, сприймати запахи. Їй властиві:
мислення, пам’ять, реакція. Крім того, при повній свідомості людині
властиві захисні рефлекси: кашель, ковтання.

Якщо у потерпілого нерухомий стан, відсутня реакція на голос, звертання,
відсутня зворотна реакція на дотик, больове подразнення – потерпілий
непритомний.

А (Airway) – Дихальні шляхи, включаючи іммобілізацію шийного відділу
хребта.

В (Breathing) – Дихання.

C (Circulation) – Кровообіг.

Надалі використовується ця міжнародна абревіатура АВС…, яка прийнята у
більшості країн світу.

А. Прохідність дихальних шляхів

Оцінка і, в разі необхідності, підтримка прохідності дихальних шляхів
потерпілого у непритомному стані та особливо з пошкодженням шийного
відділу хребта проводиться дуже уважно і з обережністю.

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів (для відновлення подачі
кисню до клітин організму і, в першу чергу, до клітин головного мозку).

1.1. Потрійний прийом Шофара:

голову обережно відвести назад (при підозрі на пошкодження шийного
відділу хребта цей пункт не виконується);

нижню щелепу висунути вперед;

відкрити рот.

1.2. Витягнути та зафіксувати язик.

1.3. Очистити ротову порожнину.

2. Підтримання прохідності дихальних шляхів:

а) введення S-подібної трубки;

б) орофарингеальна інтубація трахеї;

б) назофарингеальна інтубація трахеї.

Проведення штучної вентиляції легень

Показання до проведення інтубації трахеї:

апное;

ризик аспірації;

загроза або наявність порушення дихання (пошкодження дихальних шляхів,
щелепно-лицьова травма);

закрита черепно-мозкова травма;

гіпоксемія, незважаючи на проведену киснетерапію;

частота дихання менше 7, або більше 40 за 1 хвилину (у дорослих);

загроза зупинки дихання та серцевої діяльності (сепсис, тяжкі опіки).

У разі порушення свідомості, відсутності очевидних ознак ушкоджень
шийного відділу хребта, ротової порожнини, глотки проводиться
орофарингеальна інтубація. Дорослим вводиться трубка великого діаметра
(7,0-8,0 мм).

У разі пошкодження шийного відділу хребта, травми ротової порожнини,
глотки і збереженої свідомості при можливості краще проводити
назофарингеальну інтубацію.

3. Створення штучного дихального шляху (при опіках обличчя і верхніх
дихальних шляхів, травматичному пошкодженні лицьового скелету):

на догоспітальному етапі для створення допоміжного дихального шляху в
основному застосовують крикотиреоїдеотомію або конікотомію.

Крикотиреоїдеотомія – розріз крикотиреоїдної зв’язки (приблизно 2 см),
введення і фіксація трубки з канюлею. Виконується у хворих після
12-річного віку у таких випадках:

значна травма обличчя, що не дає змоги провести ларингоскопію;

обструкція верхніх дихальних шляхів внаслідок набряку, кровотечі або
присутності стороннього тіла;

невдала ендотрахеальна інтубація.

Конікотомія – може застосовуватись як альтернатива крикотиреоїдеотомії.
Але вона вважається тимчасовим заходом, який може забезпечити адекватну
вентиляцію тільки протягом 30 хв. У дітей, молодших 12 років, має
перевагу над крикотиреоїдеотомією.

Виконується шляхом пункції крикотиреоїдної зв’язки 5мл шприцом з
ангіокатетером 12-14 калібру та приєднанням до канюлі катетера адаптера
3мм педіатричної ендотрахеальної трубки. За допомогою Y-подібного
перехідника можна подавати кисень через трубку й адаптер зі швидкістю
15 л/хв.

4. Контроль стану шийного відділу хребта вважається одним із основних
заходів при забезпеченні прохідності дихальних шляхів.

Якщо відсутні засоби для іммобілізації, необхідно виконати мануальне
витягування та фіксацію.

Хворого треба вести, як потерпілого з травмою шийного відділу хребта (до
рентгенологічного обстеження), якщо:

при фізикальному обстеженні виявлено зміни конфігурації хребта або
пацієнт відчуває біль у спині;

пацієнт одержав тупу травму вище рівня ключиць, має пошкодження
декількох органів або порушення свідомості внаслідок травми чи гострого
отруєння;

є щелепно-лицьова травма.

В. Дихання та вентиляція

Оцінка стану легень, грудної клітки та діафрагми:

Напружений пневмоторакс – декомпресія шляхом пункції голкою з катетером
з подальшим дренуванням плевральної порожнини.

Відкритий пневмоторакс – оклюзійна пов’язка; пункція або дренування
плевральної порожнини при зворотному напруженому пневмотораксі.

Патологічна рухомість грудної клітки – переломи кількох сусідніх ребер,
при цьому виникає небезпека, пов’язана з травмуванням легень.

Великий гемоторакс – пункція, або дренування плевральної порожнини.

Динамічний контроль – моніторинг частоти дихання, киснева терапія,
аускультація.

С. Кровообіг

Оцінка центральної та периферійної гемодинаміки (ЧСС, АТ, індекс
Альговера).

Найчастішим ускладненням порушення гемодинаміки є шок:

геморагічний;

травматичний;

кардіогенний: тампонада, травма міокарда;

нейрогенний: пошкодження спинного мозку;

септичний (зрідка при гострій травмі).

Також можуть бути порушення кровообігу, пов’язані з напруженим
пневмотораксом через зменшення венозного повернення до серця.

При травматичних пошкодженнях у вогнищах надзвичайних ситуацій одним з
найпоширеніших наслідків механічних уражень є кровотечі, які теж можуть
загрожувати життю потерпілих, що потребує невідкладних медичних заходів
на місці.

Поглиблений первинний огляд (АВС + DE)

D. Неврологічні порушення (Disability)

Скорочене неврологічне обстеження.

1. Оцінка свідомості.

Базується на здатності пацієнта реагувати на дії медичного працівника:

пацієнт відповідає на контакт;

реагує на гучні звуки;

реагує на біль;

не реагує ні на які подразники.

Більш глибока оцінка свідомості проводиться під час вторинного огляду.
Оцінка стану пацієнт визначається за шкалою Глазго.

Неврологічна оцінка розладів стану організму людини

за критеріями шкали Глазго (бали)

Клінічна ознака Бали

Розплющування очей

Самостійне

За командою

На больовий подразник

Відсутнє

4

3

2

1

Мовна відповідь

Орієнтована

Дезорієнтована

Незв’язність слів

Нечленороздільні звуки

5

4

3

2

Рухова відповідь

Виконання мовних команд у повному обсязі

Рухова реакція на біль усвідомлена та точно локалізована

Доцільна захисна реакція на біль

Патологічне згинання на біль (декортикаційна ригідність)

Патологічне розгинання на біль (децеребраційна ригідність)

Рухова реакція на больовий стимул відсутня

Всього

6

5

4

3

2

1

3-15

2. Причиною неврологічних порушень можуть бути:

закрита черепно-мозкова травма;

гіпоксемія;

шок;

гострі отруєння;

менінгіт, енцефаліт.

Е. Додаткові обстеження (Exposure)

Стосуються трьох моментів:

обстеження пацієнта після роздягання;

моніторингування та інструментальні обстеження;

збір анамнезу.

1. Роздягніть пацієнта:

повністю зніміть одяг, прикраси тощо;

зверніть увагу на наявність додаткових порушень, що можуть привести до
погіршення стану пацієнта (кровотеча, переломи та ін.).

2. Моніторингування та інструментальні обстеження:

вентиляція та оксигенація;

визначення пульсу, вимірювання АТ, моніторингування ЕКГ.

3. Збір анамнезу:

алергійні реакції;

медикаментозне лікування;

перенесені захворювання

останнє вживання їжі;

імунізація проти правця;

вживання алкоголю;

за яких обставин стався нещасний випадок.

Вторинний огляд

Вторинна оцінка стану пацієнта являє собою обстеження “з голови до
п’ят”, проводиться після виконання невідкладних заходів по відновленню
життєво важливих функцій організму.

Обстеження голови і шиї починається із заднього відділу шиї від 7-го
хребця з переходом на поверхню голови, обличчя і передню поверхню шиї з
перевіркою стану ключиць та лопаток. Звертається увага на будь-які
відхилення від норми: припухлості, нерівності, відкриті рани, вдавлення,
забарвлення шкіри, її температура, вологість, наявність кров’янистих
виділень та виділення спинномозкової рідини з вушного каналу та носових
ходів. Якщо відмічається відчуття болю при пальпації або рухах в шиї,
обов’язково накладіть іммобілізуючий комір.

Обстеження грудної клітки проводиться методами пальпації та
аускультації. Особлива увага звертається на симетричність дихальних
рухів, наявність ознак тупої або проникаючої травм.

При обстеженні живота провести його пальпацію та аускультацію,
виключаючи наявність проникаючих поранень та внутрішньочеревних
кровотеч.

Оглянути геніталії, щоб виключити наявність гематом. У разі необхідності
– піхвове обстеження у жінок, ректальне обстеження у всіх пацієнтів.

Обстеження кістково-м’язової системи слід починати з нижніх кінцівок і
закінчувати обстеженням спини.

Оглянути всі кінцівки. Часто можна не звернути уваги на окремі переломи,
особливо при поєднаних травмах. Інколи залишаються нерозпізнаними
перелому кісток тазу доти, поки пацієнт, спробувавши рухатись, не стане
відчувати біль.

Особливу увагу слід звернути на пошкодження хребта, за наявності навіть
підозри на його пошкодження. Таких пацієнтів обов’язково фіксують на
довгій транспортувальній дошці.

Послідовність виконання заходів з надання невідкладної медичної допомоги
хворим та потерпілим у разі окремих станів пацієнтів наведено в
протоколах.

ПЕРЕЛОМИ ТА ВИВИХИ

Для встановлення діагнозу необхідно враховувати:

Обставини, за яких виникла травма (травмогенез).

Абсолютні (прямі) ознаки переломів:

кісткова деформація;

кісткова крепітація (хрустіння);

патологічна рухомість;

вкорочення кінцівки.

Відносні ознаки переломів:

біль (збіг локалізованого болю та болісності під час пальпації);

наявність припухлості (гематоми);

порушення (відсутність) функції кінцівки.

Наявність навіть однієї абсолютної ознаки дає підстави для встановлення
діагнозу перелому.

Перша лікарська допомога:

1. Введення знеболюючих:

наркотичні (морфін, промедол, омнопон);

ненаркотичні: анальгін, баралгін, спазмалгон, новалгін, максігам,
тріган, трамал, трамадол.

З наркотичних анальгетиків найчастіше використовують 2% розчин промедолу
1-2 мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно.

З ненаркотичних знеболювальних найчастіше використовують 50% розчин
анальгіну 2-4 мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно, однак при
вираженому больовому синдромі доцільно призначати максігам (5 мл),
новалгін (2-4 мл), баралгін (5 мл), тріган (2-4 мл), трамадол (2 мл).

З метою знеболення на догоспітальному етапі широко використовують
кетамін (кеталар, каліпсол) по 50-100 мг (1-2  мл 5% розчину)
внутрішньом’язово або 25 мг внутрішньовенно. Слід пам’ятати, що кетамін
не можна призначати хворим з гіпертонічною хворобою, так як цей препарат
здатен підвищувати АТ, зменшувати тахіпное при внутрішньовенному
введенні, тоді як внутрішньом’язове його призначення суттєво не впливало
на дихання. Хоча внутрішньом’язове введення кетаміну може знижувати
тонус скелетних м’язів, що може призвести до западіння язика (контроль
за диханням!).

Дію знеболюючих посилюють:

антигістамінні середники (дімедрол, тавегіл, піпольфен, супрастін);

транквілізатори (сібазон, седуксен, реланіум);

нейролептики (дроперідол).

Використання місцевих анестетиків на догоспітальному етапі не
раціональне, так як втрачається час, необхідний для швидкої евакуації та
більш ретельного огляду інших потерпілих.

2. Іммобілізація перелому.

Її мета – це знерухомлення кінцівки з метою запобігання подальшого
травмування оточуючих м’яких тканин, кровоносних судин та периферичних
нервів, тобто це попередження посилення кровотечі, виникнення больового
шоку.

Для іммобілізації частіше використовують табельні шини, такі як
драбинчаста шина Крамера, яку можна накладати при переломах верхніх та
нижніх кінцівок, вона легка у використанні, модифікується, ці шини можна
подовжувати. При переломах стегна накладають специфічну шину Дітеріхса.

При відкритих переломах ускладнених кровотечею – своєчасний гемостаз.

При наявності ран накладають асептичну пов’язку.

При переломах крупних кісток та кровотечах слід призначати
кровозамінники; ліквідація дефіциту ОЦК.

При відкритих переломах необхідна антибактеріальна терапія.

РАНИ

th

ei?

?

A

NH

???x?????

?????

?x?????

?(?????????·

?x?x???

?????

?????????·

?(???

?????????·

?????

????? & ?????????· ??? ????? ?x????? ?????????· ????? j l : 100 мм рт.ст.

ЦВТ – (80-100 мм в.ст.)

діурез – N

ІІ Виражений 20% – 30% 1000,0 – 1500,0 1,5-2,0% Ps до 120 уд./хв

АТ – 2,5% летаргія, ступор

Ps > 140 уд./хв

АТ – Література Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с. Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с. Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с. Протоколи з надання екстреної медичної допомоги у разі невідкладних станів /В.Ф.Москаленко, Г.Г.Рощіна. – Київ, 2001. В.М.Запорожан. Медицина транспортних катастроф. – Одеса, 2000. PAGE 30

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020