.

Сучасні погляди на патогенез лейкемії. Особливості перебігу лейкемії у дітей. діагностика, диференційна діагностика. Сучасні підходи до лікування (лек

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
344 7470
Скачать документ

Лекція

Сучасні погляди на патогенез лейкемії. Особливості перебігу лейкемії у
дітей. діагностика, диференційна діагностика. Сучасні підходи до
лікування

План лекції:

Вступ. Лейкемія – злоякісне захворювання кровотворних тканин.

Сучасні погляди на етіопатогенез лейкемій.

Особливості клініки, перебігу лейкемій у дітей. Вроджена лейкемія.

Діагностика та диференційна діагностика лейкемій.

Сучасні принципи лікування лейкемій у дітей.

Мієлодиспластичний синдром.

Цитопенії: патогенез, особливості клініки, перебігу, діагностики.
Сучасні підходи до лікування.

Ключові слова: діти, лейкемія, бласти, мієлограма, цитопенія, анемія,
лікування.

Лейкемія – це злоякісне захворювання кровотворних тканин з первинною
локалізацією патологічного процесу у кістковому мозку. При цьому в
патологічний процес втягується периферійна кров, багато інших систем
організму, зокрема тканини лімфомакроцитарної системи.

Лейкемії займають майже половину всіх злоякісних новоутворень, що
зустрічаються в дитячому віці. За даними Peller лейкемія становить 44%
випадків усіх злоякісних новоутворів у дітей Англії, в США – 47%. В той
же час у дорослих доля лейкемій в структурі онкопатології складає від
1,0 до 3,5%. Пік захворюваності гострою лекемією у віці 3-4 р. В
родині, де є хворі на лейкемію, ризик також захворіти гострою лейкемією
у 3-4 роки вищий, ніж у загальній популяції.У дітей віком 0-14 р.
лекемія частіше зустрічається у хлопчиків: 4,4 на 100 тис. населення, у
дівчаток: 3,2 на 100 тис. населення (Данія). Отож, у такому місті як
Івано-Франківськ ймовірність лейкозу до дев’яти випадків серед дітей на
протязі року.

За останні роки відмічається явна тенденція до зростання цієї важкої
патології як серед дорослих, так і серед дітей (омолодження), висока
летальність зберігається, ріст частоти випадків нелімфоїдних форм
лейкемії. Тому проблема лейкемії у педіатричній практиці надзвичайно
висока.

Коли ми говоримо про частоту виникнення лейкемій у дітей, то це
відноситься до гострих форм лейкемії, оскільки хронічні форми у дітей
зустрічаються рідко, а хронічна лімфобластна лейкемія у дітей ще не
описана.

Фактори ризику розвитку лейкемії:

вік – частіше хворіють діти у віці 2-4 роки (“младенческий пик”) і це
відображає перенатальне походження захворювання і пов’язане з більшою
напруженістю проліферативних процесів в системі В-лімфоцитів у плода,
новонароджених і дітей грудного віку з наявністю латентного періоду до
двох років і співпадає з особливо інтенсивною перебудовою кісткового
мозку;

стать- частіше хворіють хлопчики;

діти з ознаками підвищеного фізичного розвитку, макросомією обличчя
хворіють частіше. Підтвердженням цьому є те, що лейкемії у дітей більше
поширені у Скандинавських країнах (країнах басейну Балтійського моря
(естонці) – в зоні найбільше високорослих людей;

діти з гіперплазією вилочкової залози, з явними ознаками активізуючої
дії на периферичну ланку імунної системи, зокрема лімфоцити периферийної
крові (акселеративний лімфатизм – варіант конституції);

діти від матерів до 35 років, у яких перед першими пологами були
мед.аборти, загрози викидню в ранні терміни вагітності;

лейкопенії, лімфоаденопатії під час інфекційних захорювань;

провокуючи впливи, зокрема рентгенологічне дослідження під час
вагітності матері, часті рентгенологічні обстеження органів грудної
клітки дитини (опромінення кісткового мозку).

Початок і розвиток вчення про гострі лейкемії пов’язане з іменем
Вірхова. Virchov і Bennet в 1848 р. одночасно описали це захворювання і
виділили його в самостійну нозологічну форму. Причини виникнення лекемії
на сьогоднішній день до кінця не вияснені. Сприяють розвитку певні
чинники, серед яких найважливішими є: хромосомні аномалії, опромінення,
токсичні впливи внаслідок забруднення атмосфери, медикаментозна терапія,
захворювання системи крові (рефрактерні анемії, пароксизмальна нічна
гемоглобінурія).

Теорія вірусної етіології лейкемії.

Лейкемія виникає під дією специфічного вірусу, який знаходиться в
організмі дитини у латентному стані і може передаватись по спадковості,
поки не буде умов для реалізації патогенних його властивостей (зміна
гормонального статусу, імунні порушення, радіація). Вперше вірусне
походження лейкемії птахів доказане в 1909 р. Доказана горизонтальна
передача через інфіковані яйця птахів ( різновидність герпетичної
вірусної інфекції, яка має тропізм до Т- лімфоцитних антигенів).
Виділені віруси, які викликають експерементальну лейкемію мишей –
ендогенний ретровірус. Підтверджена етіологічна роль вірусу розвитку
Т-клітинної лейкемії дорослих (АТLV – ретровіруси). При цьому В-
лімфоцити ніколи не втягуються в процес. Виявлені окремі ендемічні
регіони циркуляції віруса (південно-західні регіони Японії). Доказано,
що серед осіб, серопозитивних на вірус НТLV, пухлинні захворювання Т-
клітинні природи зустрічаються 1: 2000, джерелом інфекції є мавпи.

Вважають, що вірус Т- клітинної лейкемії кішок викликає синдром набутого
імунодефіциту (СНІД) у людини. Bross, Gilson встановили, що серед
дітей, які мають контакт з домашніми тваринами, лейкемії зустрічаються
у два рази частіше.

На основі численних досліджень Rauscher запропонував таку класифікацію
вірусів, які викликають лейкемію у людини: в. Herpes; тип С –
вірусоподібний, Mycoplasma; Citomegalo simplex; S’A-7 – Virus; RЕO-
ІІІ – віруси; віруси тварин, ідентичні до людських.

Заперечують вірусну теорію:

відсутність контагіозності;

відсутність розвитку захворювання при переливанні лейкемічної крові.

Генні мутації: для розвитку лейкемії має значення генетично
детермінована схильність до захворювання лейкемією. Підтвердженням
цьому є сімейні випадки лейкемій, у однояйцевих близнят вроджена
лейкемія, при генетичних (хромосомних ) захворюваннях (ризик розвитку
гострої лейкемії у 20-30 раз вищий). При гострій лейкемії хромосомні
аномалії зустрічаються у 70% випадків, зокрема транслокації, як
Х-хромосом (30%), Y-хромосом (60%), так і соматичних ( 5, 7, 9, 22 (Ph –
хр.) хромосом.

Згідно вчення Н.А. Касирського лейкемія розвивається внаслідок мутацій у
хромосомах і генах. Мутації виражаються у кількості і структурі
хромосом.

Онкогени – клітинні гени, яких на сьогоднішній день відомо біля 30 у
геномі людини; останні виконують важливі функції, пов’язані з регуляцією
проліферації і диференціації різних клітин. Активація різних видів
онкогенів веде до роз’єднання процесів проліферації і диференціації.
Транслокація і делеція хромосом, точкові мутації – один із механізмів
такої активації. Тому онкогени розташовуються в місцях підвищеної
ламкості хромосом.

Попередники лімфоцитів дуже схильні до клональної мінливості в міру їх
дозрівання. Цей процес розвивається шляхом складних перетворень ДНК,
поломок в генних лоскутах. Паралельно існують механізми, які
забезпечують елімінацію цих клітин ( Т-кіллери). В той же час лімфоцити,
які зазнали спонтанних мутацій в більшій мірі чутливі до лейкемогенних
впливів.

Неоднозначна роль Рh-хромосоми (у дорослих вона визначається у 25-33%),
у дітей – у 2-5% випадків). Рh-хромосома – транслокація хромосомного
лоскута 9 пари, який містить онкоген С-аб1, продуктом останнього є
онкобілок. Це в певній мірі є пусковим механізмом проліферації клітин
при ХМЛ.

Радіаційна теорія.

Іонізуюча радіація в першу чергу впливає на генетичний апарат клітини:

змінюється структура ДНК;

виникають мутації хромосом;

наступає активація онкогену;

стимулюються проліферативні процеси.

Пухлинна теорія.

Існування лейкемій з пухлинними розростаннями;

поєднання лейкемії з іншими злоякісними пухлинами;

подібність лейкемічних клітин до пухлинних;

однотипність біохімічних процесів, метаболічних порушень при лейкеміях і
пухлинах, зниження канцеролітичної властивості крові у хворих обох груп;

експерементальне відтворення лейкемії канцерогенними речовинами.

Основний постулат концепції багатоступінчатого утворення лейкемічних
клонів – первинне ураження гемопоезу на рівні поліпотентних стовбурових
клітин, які стають першоосновою лейкемічного клону.

Класифікація лейкемій.

В основі сучасної класифікації лейкемій є принцип функціонального
гістогенезу, згідно якого злоякісно трансформована клітина зберігає
основні фенотипичні ознаки здорової клітини.

На цей основі гостра лейкемія класифікується за морфологічними ознаками

за критеріями франко – америко-британської (ФАБ) групи гематологів :

гостра лімфоїдна лейкемія – L1, L2, L3,

гострі нелімфоїдні варіанти лейкемії.

Нелімфоїдні варіанти лейкемії: МО – недиференційована лейкемія,

М1
–малодиференційована мієлобласна,

М2 –
високодиференційована мієлобластна,

М3 –
промієлоцитарна,

М4 –
мієломонобластна, мієлолейкемія з

еозинофілією,

М5 – монобластна,

М6 –
еритромієлоз,

М7 –
мегакаріобластна мієлолейкемія.

У дітей у 80% випадків зустрічається гостра лімфобластна лейкемія,
мієлолейкемія – переважно у дітей старшого віку – 17-20%.

Критерії діагностики:

1.- бластні клітини у периферичній крові і кістковому мозку (? 30%),

а вміст еритрокаріоцитів ? 50%: М1- М5,

– гостра нелімфоїдна лейкемія: вміст еритрокаріоцитів ? 50%,

бластів ? 30%,

Цитохімічні маркери реакції:

на глікоген, РАS реакції (ГЛЛ),

кисла фосфотаза – Т-кліт. ГЛЛ – L2,

пероксидаза (пероксидаза + ліпіди)- мієлолейкемія ГМЛ,

ліпіди – ГЛЛ,

неспецифічний естерон – М5 – ГМнЛ – монобластний.

Імунологічні дослідження:

визначення імуноглобулінів на поверхні клітинних мембран;

реакція прямого спонтанного розеткоутворення з еритроцитами барана;

РБТЛ.

При цьому визначаємо:

L1 – ні Т-, ні В-клітинна лейкемія (82%),

L2 – Т-клітинна – 13,9%,

L3 – В- клітинна – 3,4% ГЛЛ.

З початку 80-х років можливості індентифікації лейкемії розширились
(мембранні антигени, виявлення цитоплазматичних антитіл за допомогою
моноклональних антитіл і ксеногенних сироваток, цитогенетичний аналіз
ДНК.

При цьому зміна клітинного складу (варіанту ) не є рідкістю – 12-20% у
дітей і 10-17% випадків серед дорослих. При цьому зміна ГЛЛ на ГМЛ
частіше, ніж зворотня трансформація. Такі зміни виражаються терміном
“лінійні переключення”.

Є два варіанти:

медикаментозно-індуковані зміни диференціації первинного

лейкемічного клону,

експансія другого патологічного клону після елімінації першого в
результаті успішної терапії.

Помимо цього, можливе одночасне поєднання двох форм бластної
трансформації: змішані (мікст-лейкемія) або гібридна: у бластах (10-20%)
одночасно є маркери мієло- і лімфолейкемії. Це білінійна або біклональна
лейкемія.

У дорослих гібридизація корелює з важким перебігом, у дітей зміни в
перебігу ГЛЛ не відмічено. В останні роки в роботах відмічаються частіше
випадки гібридних форм (до 30%). Гібридні форми розглядаються як
результат генних мутацій.

Клініка.

Патогномонічних клінічних ознак гострої лейкемії немає. На різних
стадіях клініка ГЛЛ і ГМЛ дуже подібна. У дітей у 80% випадків ГЛЛ.

Періоди: передлейкемії, гострий, ремісії, рецидивів, термінальний.

Передлейкемія: Рідко діагностуємо. Характерними є: неясні підвищення
температури тіла до субфебрильних цифр, зниження апетиту, наростаюча
слабість, в’ялість, анемія, гранулопенія, тромбоцитопенія тільки у
кістковому мозку.

Гострий період: клінічна картина гострої лейкемії визначається процесами
гіперплазії пухлинної природи (бластна трансформація кісткового мозку,
збільшення лімфоїдних вузлів, органів, поява пухлинних інфільтратів),
ознаками пригнічення нормального кровотворення. Основні клінічні
синдроми: гіперпластичний, геморагічний, анемічний, інтоксикаційний.
Бурхливий розвиток, поліморфізм клінічних синдромів.

Інтоксикація зумовлена резорбцією метаболітів при розпаді бластних
клітин, наростаючою гіпоксією тканин. Прогресує слабість, пітливість,
зниження апетиту до анорексії. Гарячковий стан зумовлений як продуктами
розпаду бластів, так і подальшим приєднанням інфекційних ускладнень в
результаті прогресування вторинної імунологічної недостатності.
Інфекційні ускладнення при лейкеміях виділяємо окремо: отит, пневмонія,
шкірний сепсис, остеомієліт, гінгівіт. Найчастіше причиною гнійних
ускладнень при лейкемії у дітей є умовно-патогенна флора, золотистий
стафілокок. Паралельно в розвитку інфекційно-запального процесу
приймають участь пневмоцисти, хламідії, цито- мегаловіруси, грибкові
ураження.

Осалгії в довгих трубчатих кістках зумовлені остеопорозом,
остеосклерозом, остеолізисом порожнини, системною бревіспондилією.
Ураження хребта (бревіспондилія) часто симулює у дітей ревматизм, ЮРА.
Розростання лейкемічних інфільтратів з відшаруванням окістя. У
синовіальних оболонках крововиливи, крововиливи в суглоби. Патологічні
переломи.

Анемічний синдром: анемія складного генезу: порушення засвоєння заліза в
кишківнику, недостатність транспортних білкових ферментів (порушення
функції печінки в результаті появи вогнищ екстрамедулярного
кровотворення), витиснення еритроцитарного ростка в кістковому мозку,
пригнічення еритропоезу в результаті гіпоксії, ацидозу, гемоліз
еритроцитів, ін. В міру прогресування анемії наростає блідість шкіри,
слизових. Характерними є різні елементи геморагічних висипань на шкірі,
трофічні зміни придатків шкіри, зокрема алопеція. Анемія складного
генезу, нормохромна у доглянутих дітей. Різка блідість шкіри.
Субіктеричність. Рідко ( ГМЛ) – є лейкеміди – щільні утворення 1,0х1,0
різного кольору від темно-жовтого до бурого, різної локалізації
(волосиста частина голови, тулуб, кінцівки), щільні, множинні,
виступають над поверхнею шкіри величиною до сливи.

Слизова рота: стоматит – від катарального до виразково-некротичного.
Останній завжди є у дітей першого року життя, як і крововиливи в
слизову. В патогенезі стоматиту має місце лейкемічна інфільтрація
судин слизової оболонки, порушення трофіки, розпад тканини з
утворенням виразок. Прогресування анемії поглиблює порушення ферментних
систем органів травлення з розвитком сидеропенічної ентеропатії,
дисфункцію в усіх ланках природнього і специфічного імунітету, розвиток
вторинного імунодефіцитного стану з подальшими інфекційними
ускладненнями.

Порушення функції серцево-судинної системи. Ураження серцево- судинної
системи: визначається анемією, порушеннями в’язкості крові,
гемокоагуляції, порушеннями процесів метаболізму в міокарді. У хворих
констатуємо тахікардію, глухість тонів, систолічний функціональний шум,
поширення границі серця (міокардіодистрофія) , зниження скоротливої
функції міокарду.

Ураження легень: характеризуються специфічною інфільтацією альвеолярних
перегородок, перибронхіальної і периваскулярної тканини, вісцеральної і
пар’єтальної плеври. В результаті розвивається гемодинамічні розлади,
які у поєднанні з порушеннями гемокоагуляції зумовлюють набряк,
крововиливи у просвіт альвеол і в інтерстицій, дрібні інфаркти легень,
які легко інфікуються. Клініка при цьому дуже різноманітна – від
симптомів пневмонії до розвитку альвеоло-капілярного блоку, утворення
каверн, ексудативного плевриту (часто геморагічного).

Геморагічний синдром. В генезі геморагічного синдрому має значення
порушення усіх ланок гемостазу, однак в найбільшій мірі тромбоцитопенія,
надалі дефіцит плазменних факторів згортання крові. Геморагічний синдром
може бути першим клінічним проявом захворювання. Крововиливи на шкірі,
слизових, у сітківку ока, кровотечі з ясен, носові, гематурія, з
шлунково-кишкового тракту. Особливо важки прояви геморагагічного
синдрому у дітей першого року життя.

Гіперпластичний синдром: лімфаденопатія, гепатолієнальний синдром.

Лімфаденопатія – лімфатичні вузли щільні, не болючі, множинні, не спаяні
з тканинами, збільшення іде поволі. Крім периферійних лімфвузлів
збільшуються і внутрішні – заочеревенні, медіастінальні. Немає
залежності між частотою і ступенем збільшення лімфовузлів і віком.
Виражена гіперплазія піднебінних мигдаликів – до змикання, що викликає
затруднення ковтання, дихання. Гіперплазія лімфатичних вузликів
середостіння зумовлює синдром здавлення порожнистих вен, трахеї, крупних
бронхів, стравоходу.

Гепатолієнальний синдром: значно виражений, печінка, селезінка щільні,
не болючі. Якщо в процесі лікування має місце збільшення їх (особливо
селезінки), то це є одним із критеріїв рецидиву, а також як прояв
токсичного гепатиту, розвитку портальної гіпертензії. Гепатолієнальний
синдром частіше спостерігається при недиференційованому М0, М3, ГЛЛ,
ГМЛ, ніж при промієлоцитарному і мономієлоцитарному (М4). Рідко є
збільшення нирок.

До атипових клінічних даних відносимо:

двобічна припухлість привушних або інших слинних залоз,

збільшення нирок,

підшкірні вузлики,

неврологічні розлади,

внутрішньочерепні лейкемічні ураження (при рецидиві ці симптоми можуть
з’явитися і передувати змінам периферичної крові). Тому обов’язковою є
люмбальна пункція в діагностичному алгоритмі і надалі для контролю за
ефектом лікування. Ураження цетральної нервової системи відбувається по
типу менінгіту, менінгоенцефаліту, енцефаліту, ураження черепномозкових
нервів частіше ІІІ, ІV, VI, VII, ХІІ пар;

ураження гонад.

Особливостю цих симптомів є те, що вони з’являються тоді, коли є повна
ремісія і немає лейкемічної інфільтрації кісткового мозку.

Особливості лейкемії у дітей 1-го року життя: перевага нелімфоїдних
форм, особливо важкий, безперервно рецидивуючий перебіг лейкемії,
екстрамедулярна локалізація (лейкеміди на шкірі, екзофтальм, ураження
м’яких тканин, статевих органів). Резистентність до лікування.

Критерії ремісії.

Клінічні: покращується самопочуття, відсутні перечислені клінічні
симптоми, зменшуються розміри печінки, селезінки, лімфатичних вузлів.
Немає симптомів нейролейкемії.

Параклінічні:

периферична кров: відсутність бластів, Нb?100г/л, вміст лейкоцитів ?
1,0х109/л, нормалізується формула,

мієлограма: доля бластів не більше 5%, разом з лімфоцитами не більше
20%, співвідношення між еритроцитами і лейкоцитами наближене до
нормальних величин. Мегакаріоцити функціонально активні: нормальна
морфологія клітин кісткового мозку.

Ліквор: нормалізація складу.

Рецидив:

повторюються симптоми гострого періоду або перебіг безсимптомний.

Діагностика рецидивів:

дослідження мієлограми, екстрамедулярні симптоми, нейролейкоз.

Термінальний період:

домінує пригнічення нормального кровотворення:

гранулоцитопенія з приєднанням вторинної інфекції,

тромбоцитопенія, яка визначає тяжкі прояви геморагічного синдрому.

Варіанти ГЛЛ:

L1 ( ні Т, ні В, або О-клітинна форма) – 89% випадків.

Сприятливіший перебіг – ремісія у 95% випадків.При проведенні
повноцінного лікування за сучасними програмами повне виздоровлення
можливе у 60% випадків.

L2 – Т- клітинний варіант: збільшуються лімфузли не тільки
периферичні, а і внутрішньогрудні, заочеревенного простору, вилочкова
залоза. Характерні екстрамедулярні вогнища. Швидко прогресує
нейролейкемія. Тривалість життя приблизно 20 місяців.

L3 – В – клітинний – частіще у дітей раннього віку (перший рік життя
особливо) –швидко розвиваються усі клінічні синдроми. Ремісії майже
немає. Рефрактерний до лікування. Тривалість життя- 6-12 місяців.

Нелімфоїдні форми лейкемії:

швидке прогресування процесу;

виражений геморагічний синдром;

тромбоцитопенія виражена, анемія, виразково-некротичні зміни слизових і
шкіри;

ураження печінки, селезінки, екстрамедулярні вогнища кровотворення часто
ведуть до гострої печінкової недостатності, швидко розвиваеться
агранулоцитоз, цитостатична хвороба і приєднання септичних ускладнень є
причиною смерті. Лімфатичні вузли незначно гіперплазовані. Алейкемічні
форми зустрічаються дуже рідко; у більшості хворих бласти складають до
50-60% у гемограмі і до 90% у мієлограмі;

рефрактерність для лікування.

Гостра недиференцийована лейкемія ( ГНЛ- М0 )

Зустрічається дуже рідко: швидко прогресує, стан хворих дуже тяжкий за
рахунок септичних ускладнень, тяжкої анемії, інтоксикції, геморагічного
синдрому. Кількість лейкоцитів у периферичної крові часто на
сублейкемічному рівні, бласти у гемо- і мієлограмі до 80%.

Цитохімія: реакції на

глікоген

ліпіди – від’ємні

пероксидаза

неспецифічна єстераза

Може бути ремісія 3-4 міс., але хворі більше 10 місяців не живуть.

ГМЛ типу М1, М2.

ГМЛ-М1 частіше зустрічається у дівчаток. Однак М2 зустрічається у
2,5-3,5 разів частіше, ніж М1. Середній вік захворілих дітей майже
однаковий.

Клінічні прояви М1 помимо загальних характеристик цього виду лейкемії
характеризується помірно вираженим геморагічним синдромом, рідше є
гепатолієнальний синдром, однак виражена лімфаденопатія. При ГМЛ-М2
часіше мають місце некротичні зміни шкіри, слизових, як правило, не
спостерігається нейролейкемія.

Гемограма істотно не відрізняється при ГМЛ-М1, ГМЛ-М2. При ГМЛ-М2
більше виражена тромбоцитопенія. Відносно кількісті лейкоцитів дані
літератури часто протирічливі, але більшість вважеє, що при ГМЛ-М2
частіше має місце лейкоцитоз. Виявлено відміності в характері
цитохімічних реакцій бластів, в характеристиці мієлограми. При обох
варіантах виявлені значні мутації багатьох хромосом.

Прогноз: за даними Р.Ленської сприятливіший при ГМЛ-М2, ніж при ГМЛ-М1 (
у 2 рази частіше наступає ремісія). Однак G. Chessels (1986) не відмічає
різниці у частоті індукції ремісії як при ГМЛ1 (90,2%), так і при ГМЛ-М2
(86%).

Гостра промієлоцитарна лейкемія (ГПЛ- М3 – 2-5%)

Надзвичайно злоякісний варіант ГМЛ, швидко наростають усі клінічні
синдроми, виражена інтоксикація, тяжка анемія, септичні ускладнення і
виражений геморагічний синдром з переходом у ДВЗ. Останні є причиною
смерті більшості хворих через 0,5-1,5 місяця від початку захворювання.
Наступною важливою особливістью цієї форми лейкемії є крайнє рідко
діагностована лімфаденопатія, гепатосплєномегалія. Рідко в активну фазу
захворювання є нейролейкемія.

Гемограмма: анемія, кількість лейкоцітів у більшості випадків в межах
нормальних величин, однак у третини спостерігається лейкоцитоз. Бластні
клітини характеризуються низькою проліферативною активністью, у всіх
низький мітотичний індекс.

Цитохімія: позитивна ШИК-реакція ( на ліпіди),

кисла фосфотаза-різко позитивна;

мієлопероксидаза – +;

неспецифічна естераза (;

кислий сульфатований мукополісахарид – тільки позитивна реакція при ГПЛ;

хромосомні аномалії – 40-80% (транслокація 15-17, 22 ,21 пар хромосом).

Прогноз в даний час сприятливий. Можливі ремісії.

Гостра мієломонобластна лейкемія (ГММЛ-М4 )

Виражена інтоксикація і швидко наступає клінічна декомпенсація (у всіх
хворих), тяжка анемія, важкий геморагічний діатез, виражена гіперплазія
слизової ясен, піднебінних мигдаликів. Некротичні зміни шкіри можуть
проявлятися у вигляді пухирів, наповнених серозно-геморагичним вмістом,
в якому є бласти. Може розвинутись ДВЗ-синдром, часто є нейролейкемія.
Швидко прогресує, рано приєднуються септичні ускладнення, які є часто
причиною смерті.

Гостра монобластна лейкемія (ГМнЛ-М5) – 3-7% випадків.

Частіше зустрічається у хлопчиків, переважно у перші два роки жіття.

Важка анемія, геморагічний синдром, виражені гіперпластичні процеси
(різко збільшені лімфвузли периферичні і внутрішні особливо
середостіння), виражена гепотомегалія, уражуються ясна, піднебінні
мигдалики. Часто є пухлинні інфільтрати шкіри, м’яких тканин, ясен,
реномегалія. Нейролейкемія часто зустрічається. Часто є лейкеміди на
шкірі.

Периферична кров: кількість лейкоцитів різна, у половини випадків
алейкемічні форми, але при вираженому бластозі ( 80-90%) як у гемограмі,
так і в мієлограмі. Рідко є лейкцитоз, гіперплейкоцитоз. Відповідь на
лікування низька , середня тривалість життя 6-8 місяців.

Гострий еритромієлоз (еритролейкемія) ГЕЛ- М6.

T V X Z \ v † *

:

2

?

?

Ae

„†(

*

&

„^„

ктерна до лікування анемія з помірно вираженим геморагічним синдромом,
гемолізом. Рідко в клінічній картині відмічаємо осалгії, артралгії,
лімфаденопатію. Помірно збільшені печінка і селезінка. Не є характерним
нейролейкоз, не спостерігаються пухлинні лейкемичні інфільтрати шкіри,
ясен, збільшення лімфатичних вузлів середостіння. Рідко захворювання
починається з еритемних висипань на шкірі і підвищення імуноглобулінів
усіх класів.

Гемограма: ретикулоцитоз-10-20-%, еритрокаріоцити, бласти –10-20% можуть
бути алейкемічні форми. Число лейкоцитів у периферічній крові є
варіабельним – від вираженої лейкопенії до гіперлейкоцитозу. Часто
тромбоцитопенія.

Мієлограма:

– еритробласти 80%( по типу мегалобластів);

позитивна ШИК-реакція з біохімічних тестів;

хромосомні аномалії приблизно 40% (5,12 пари).

Час життя хворих 6-8 місяців.

Гостра мегакаріобластна мієлолейкемія (ГМКЛ –М7)-

Зустрічається дуже рідко. Розвивається поступово: наростає інтоксикація,
анемія, геморагічний синдром. Прогресує гепатоспленомегалія.

Периферична кров: гранулоцитопенія, тромбоцитоз (1000-1500х109/л),
причому для тормбоцитів є характерними клінічні, лабораторні показники
зниження рівня тромбоцитів, збільшення осмотичної мембранної
резистентності, укорочений час життя.

Час життя хворих приблизно 12 місяців.

Діагностика:

тільки за даними цитологічного дослідження кісткового мозку і
периферичної крові.

Гемограма: абсолютним достовірним критерієм є наявність бластів.

Дослідження мієлограми.

Показання до стернальної пункції.

клінічні, лабораторні показники зниження рівня тромбоцитів,
гранулоцитів; сплено-, гепатомегалія;

рефрактерна до лікування анемія;

генералізованя лімфаденопатія;

ураження кісток неясного генезу ( в т.ч. при Roe обстеженні);

динамічне спостереження у випадках виявлення аплазії кіскового мозку;

спинномозкова пункція для виключення нейролейкемії.

Фактори прогнозу перебігу лейкемії.

сприятливі
несприятливі

встановлення діагнозу 3 міс.

вік хворого 2-10 р. 10 р.

збільшення 2 см.

периферійних лімфовузлів

печінка 4 см.

лейкоцити периферійної крові до 20 тис. > 20 тис.

Нb 100 г/л

Тромбоцити 100 тис.

Іg (IgА, M , G ) N знижені

Цитохімія лімфобласти мієлобласти

Залежно від цього визначається програма лікування.

Основним критерієм у диференційній діагностиці гострої лейкемії з
агранулоцитозом, гіпопластичною анемією, хв. Верльгофа дифузними
захворюваннями сполучної тканини, інфекційним мононуклеозом,
лейкемоїдними реакціями повинні бути результати цитологічного
дослідження кісткового мозку.

Лікування ГЛЛ.

Ґрунтується на максимальному зниженні лейкемічних клітин. При виборі
програми лікування враховуємо варіант хвороби і прогностичні фактори.
Лікування починається одразу після встановлення діагнозу. Сучасна
терапія гострої лейкемії поєднує: повну ерединацію (зниження)
лейкемічних клітин, внаслідок використання гормональних цитостатичних
препаратів, антиметаболітів та імунотерапії. Сучасна ВFМ- програма
включає: індукцію ремісії (протокол №1), консолідацію ремісії (протокол
М, протокол №2 програми ВFМ), підтримуючу терапію. Проблема пересадки
мозку.

В даний час розроблені варіанти ВFМ – програми лікування гострої
лейкемії у дітей з урахуванням особливостей клітин (кінетики лейкемічних
клітин).

Найвищий ефект терапії на перших етапах лікування з використанням
комбінації хіміопрепаратів: ремісія досягається у 90% випадків при ГЛЛ;
у 40-50% випадків при ГМЛ.

Терапія повинна бути максимальна в гострий період.

Основним в лікувальному процесі є хіміотерапія: визначаємо дозу і ритм
лікування, що визначається кінетичними особливостями клітин лейкозної
популяції.

Лікування максимально інтенсивне на всіх етапах перебігу захворювання.

Цикличність проведення хіміотерапії з урахуванням кінетики лейкозних
клітин.

Профілактика ускладнень і їх лікування від хіміопрепаратів і
цитостатиків.

Хіміотерапія ГЛЛ.

І . Антиметаболіти: – метатрексат,

анал. пирамідону (5- фторурацил, цитозин-арабінозід)

анал.пурину (6- меркапотпурин, 6-тіогуанін);

ІІ.Алкілуючі – циклофосфан.

ІІІ. Глюкокортикоїди.

ІV. Природні продукти.

а) алкалоїди-вінкристін, вінбластін,

б) атрациклінові а/б: рубоміцин, адріаміцин,

в)L-аспарагіназа.

V.Змішані лікарські препарати:

а) похідні сечовини (гідроксисечовина, ВС NИ, СС NИ, Ме-ССNИ),

б) похідні метилгідразину.

Після досягнення ремісії найбільший ризик загострення є на 1-2 році від
її початку (збереження пула 108- 109 лейкоцитарних клітин), що є основою
для продовження хіміотерапії з використанням метаболітів (6-МП, Мtx).

Рr – інгібує синтез РНК і ДНК, дія через 30? після вживання препарату
на протязі 24 годин. Визначає блок у фазі G – S (пресинтез і синтез, а
також на G0 – фазу ( спокою). Дія тільки на лейкозні клітини, так як
вони несуть глюкокортикоїдні рецептори, рівень яких найбільше низький у
хворих з Т-ГЛЛ, у дітей молодших 2 років і старших 10 років – у таких
дітей ремісії короткі.

Метотрексат (антифоліевий препарат) – блокує фолієву редуктазу ? синтез
пуринових основ. Блокує фазу G – S, діє G0 –фазу на 20 год.

Циклофосфан – на всі фази циклу.

Відбір пацієнтів:

групи ризику: ініціальна кількість лейкоцитів у периферіній крові;

вік дитини на час встановлення діагнозу;

кількість бластів у периферийній крові після 7-го дня лікування
преднізолоном;

досягнення ремісії на 33 день лікування;

ураження ЦНС, внутрішніх лімфовузлів.

Група високого ризику (ГВР):

збільшення до 1000 бластів в периферійній крові на 8 день лікування
преднізолоном;

> 5% бластів у кісковому мозку після І фази протоколу І (33день).

Група середнього ризику (ГСР):

лейкоцити у периферійній крові > 20х109/л;

вік дитини на час встановлення діагнозу > 1року або > 6 років.

Група найменшого ризику (ГНР):

лейкоцити у периферійній крові 30% – гостра
лейкемія.

Класифікація ВОЗ МДС.

Рефрактерна анемія – РА ( у периферійній крові не більше 1% бластів, у
к/м – менше 5%);

РАКС -рефрактерна анемія з надміром кільцевидних сидеробластів – (ознаки
тіж, що і при РА але більше, ніж у 15% випадків в еритрокаріоцитах
кільцевидне розташування залізовмісних гранул);

РЦМД – рефрактерна цитопенія с мультилінійною дисплазією

РАНБ – рефракерна анемія з надміром бластів і бластної трансформації:
бластів у периферійній крові менше 5%, у к/м – 5-20%, відповідно –
більше 5%, 20-30%;

5q – синдром.

МДС – некласифікований.

Хронічна мієломоноцитарна лейкемія: у периферійній крові бластів менше
5%, к/м – 5-20%.

Рефрактерна анемія – стійка прогресуюча нормохромна анемія, інколи
тенденція до панцитопенії. Анізо-, пойкілоцитоз, поява ядерних форм
еритроцитів у периферійній крові, при вираженому гемолізі –
ретикулоцитоз. Гемоліз може бути аутоімуного генезу. М.б. по типу
парціальної аплазії червоного ростка. Ядерні аномалії більше виражені,
ніж цитопластічні. Дисплазія нейтрофілів – відсутня або різко виражена
зернистість цитоплазми. Перехід у гостру лейкемію у 6-20% випадків, час
життя хворих до 1-5 років.

РАКС – стійка анемія, коли у кістковому мозку не більше 15%
еритробластів з перинуклеарним кільцевим розташуванням Fе-вмісних гранул
(ринг-форми). Бласти – у периферичній крові немає, кістковому мозку – не
більше 5%. Рідко переходить у лейкемію, у 15% випадків – повна аплазія
кісткового мозку. Хворі живуть 5-6 років.

Рефрактерна анемія з надлишком бластів – супербластна анемія з бластозом
у кістковому мозку до 20%. Перебіг важчий, більше виражений
цитопенічний синдром, пригнічені усі ростки кісткового мозку. Особливо
мало тромбоцитів, зміна величини і форми мегакаріоцитів, тромбоцити
функціонально неповноцінні.

Рефрактерна анемія з надміром бластів і бластною трансформацією.

Клініка, як при попередній формі, причому у кістковому мозку бластів
20-30%, в крові – 5% і більше. Провідний синдром – панцитопенія з
геморагічним синдромом, септичними ускладненнями. Перехід у гостру
лейкемію у 80% випадків.

5q- синдром (делеція довгого плеча п’ятої хромосоми): виникає de novo у
хворих без попереднього впливу медикаметозної та променевої терапії. При
цьому є характерним: помірна нормохромна анемія, лейкоцити, тромбоцити в
нормі або з тенденцією до незначного підвищення. Мієлограма: зменшена
кількість молодих і незрілих клітин еритроїдного ряду, диспластичні
змііни в гранулоцитах, зхбільшена кількість мегакаріоцитів з великими
округлими ядрами.

Хронічна мієломоноцитарна лейкемія: персистуючий моноцитоз у
периферійній крові; вміст бластів у кістковому мозку до 20%, в
периферійній крові – немає. Анемія, геморагічний синдром, септичні
ускладнення. Гепатолієнальний синдром, інколи лейкеміди на шкірі.

У 80% випадків при МДС виявлено хромосомні аномалії (5,7,8 пари). При
цьому ризик переходу у гостру лейкемію більший. Пригнічена Т-система
імунітету (Т-хелпери, Т-кілери).

В літературі є дискусійним питання про МДС як передлейкемію. Однак,
перед-лейкемія – це синдром, при якому є ознаки мієлодисплазії, але не
завжди передують гострій лейкемії. В той же час передлейкемія може
виглядати як одна з форм мієлодисплазії.

В окремих випадках при захворюваннях крові у клітинах кісткового мозку
виявляють хромосомні мутації. Цей стан також розцінюють як
передлейкемію: підвищений ризик розвитку лейкемії, а не неопластичний
процес. У випадку виявлення у кістковому мозку пухлинних клітин, то
розцінюємо його як початкову стадію лейкемії. Помимо морфологічних змін
клітин крові та кісткового мозку, однією з характерних ознак МДС є
кількісні і функціональні зміни їх. На момент встановлення діагнозу МДС
у половини хворих є панцитопенія, у 90% випадків- анемія. Анемія
поєднується з гіперплазією еритроїдного ростка кісткового мозку.

Функціональні порушення лейкоцитів виражаються у зниженні адгезії,
хемотаксису, фагоцитозу та бактерицидної здатності нейтрофілів; у
частини хворих має місце незавершений фагоцитоз.

Порушення в системі гуморальної та клітинної ланок імунітету вважають є
генетично детермінованими і визначають подальший розвиток МДС.

Функціональні порушення тромбоцитів (зниження агрегатної та адгезивної
здатності) є однією з причин підвищеної кровоточивості навіть і при
нормальній кількості тромбоцитів у периферійній крові.

За результатами цитогенетичного аналізу Н. Koeffler вважає, що у
половини хворих МСД має неопластичний клональний характер. Останній є
при умові :

в двох та більше клітинах однакові структурні аберації або додаткові
хромосоми;

у трьох клітинах і більше – моносомія.

При МДС хромосомні аберації найчастіше у 5-й, 7-й, 8-й парах хромосом і,
очевидно, в патогенезі захворювання відіграють певну роль онковіруси.

Залежно від клінічного перебігу можна відмітити три варіанти перебігу
МДС:

стабільний багаторічний перебіг,

розвиток синдрому недостатності кровотворення,

перехід у лейкемію ( поступово або гостро).

Лікування МДС.

Ефект лікування визначається :

зростанням гемоглобіну на 20% і більше; Нt > 30,

збільшенням числа гранулоцитів більше, ніж 2,0х109/л;

збільшенням числа тромбоцитів більше, ніж 50х108/л;

збереженням цих показників більше 2 міс. без гемотрансфузій;

зменшенням числа бластів у гемо- та мієлограмі.

Ремісія повна і показники стабільні НвЛІТЕРАТУРА: Алексеев Н.А., Воронцов И.М. Острые лейкозы у детей. –Л.: Медицина, 1989. – 176с. Алексеев Н.А. Гематология детского возраста: Руководство для врачей. – СПб.: Гиппократ, 1998. – С. 345-468, 488-499. Владимирская Е.В., Торубарова Н.А. Острые лейкозы и гипоплазии кроветворения у детей. – М.: Медицина, 1985. –208с. Иммунологичный фенотип лейкозной клетки/ А.Ю. Барышников, З.Г.Кадиидзе, Л.А.Махонова, И.Н.Пушцин. – М.: Медицина, 1989.- 240с. Лимфоциты: пер с англ./ Ред. Клауса. – М.: Медицина, 1990.- 397с. Владимирская Е.В., Кисляк Н.С., Румянцев А.Г. Причины и пути преодоления лекарственной резистентности при лейкозах и лимфомах у детей // Гематология и трансфузиология. –1998. – Т.43. №6. – С.3-9. Глузман Д.Ф., Надгорная В.А., Скляренко Л.М., Абраменко И.В. Новая классификация ВОЗ опухолей кроветворной и лимфоидной ткани // Онкология. – 2001. - Т.3. - №1. – С. 33-38. Зарецкая Ю.М. Современное состояние проблемы трансплантации костного мозга от неродственного донора. Анализ роботы международных объединений // Гематология и трансфузиология. –1998. – Т.43. №1. – С.21-23. Маркеры аутоиммунных процессов при острых лейкозах / М.Г. Крюков, С.А.Казаков, В.В.Черепанова и др.// Гематология и трансфузиология. –1998. – Т.43. №4. – С.18-19. Миелодиспластический синдром у детей: классификация, вариант ХММЛ (предлагаем дискуссию) / Н.А. Торубарова, М.В. Кошель, О.А. Полякова и др. // Гематология и трансфузиология. –1998. – Т.43. №5. – С.12-16. Миелодиспластический синдром у детей: отличие от острого миелоидного лейкоза с низким числом бластов. / Г.Чан, В.Ванг, С.Раймонди и др. // Гематология и трансфузиология. –1998. – Т.43. №3. – С.33-34. Скорочення. ATLV – вірус Т-клітинної лейкемії ГЛЛ – гостра лімфобластна лейкемія ГМЛ – гостра мієлобластна лейкемія ГМнЛ – гостра монобластна лейкемія ГНЛ – гостра недиференційована лейкемія ГПЛ – гостра промієлоцитарна лейкемія ГММЛ - гостра мієломонобластна лейкемія ГЕЛ – гострий еритромієлоз ГМкЛ – мегакаріобластна мієлолейкемія ІДС – імунодефіцитний стан МДС – мієлодиспластичний синдром РА – рефрактерна анемія РАКС - рефрактерна анемія з надміром кільцевидних бластів РАНБ – рефрактерна анемія з надміром бластів РЦМД – рефрактерна цитопенія з мультилінійною дисплазією ХМЛ – хронічна мієлобластна лейкемія ЦП – цитопенія ЮРА – ювенільний ревматоїдний артрит

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020