Лекція на тему:
Захворювання молочної залози
Молочна залоза відноситься до складних альвеолярних залоз. Тіло залози
складається з 12-20 долей, які у свою чергу діляться на дрібні і
найдрібніші дольки. Кожна доля має свій вивідний протік, який розміщений
радіально і відкривається на соску. Вся залоза оточена власною фасцією,
від якої відходять міждольові перетинки. Між окремими дольками ще є
жирові та периацинозні прошарки.
Кровопостачання молочної залози здійснюється за рахунок 3-5 гілок
міжреберних артерій, внутрішньої і зовнішньої грудних артерій, гілок
підключичної артерії. Венозні судини проходять паралельно до артерій і
зливаються в підпахвинну, підключичну, внутрішню грудну і верхню
порожнисту вену. Інервація молочної залози здійснюється за рахунок
міжреберних нервів, а також підключичних нервів. Найбільшу густоту
нервові сплетення утворюють в зоні соска і ареоли. Лімфатична система
молочної залози складається з поверхневого і глибокого сплетення і тісно
пов’язана з сусідніми лімфатичними басейнами. Глибока сітка починається
з внутрішньодолькових і міждолькових лімфатичних сплетень, які проходять
радіально вздовж протоків в зону ареоли.
Лімфовідтік здійснюється по двох основних шляхах. Підпахвинний шлях
починається 2-4 лімфатичними судинами з параареолярного сплетення,
проходить по краю великого грудного м’язу і вливається в підпахвинні
лімфатичні вузли. Другий шлях – парастернальний, куди направляється
лімфа переважно з глибоких відділів молочної залози, головним чином, з
медіальних її квадрантів.
Крім цих головних напрямків лімфа з молочної залози відтікає також по
додаткових шляхах:
Інтерпекторальний – огинає зовнішній край великого грудного м’яза і
впадає між грудними м’язами в лімфовузол Роттера і далі – в підключичні
лімфатичні вузли.
Транспекторальний – направляється через обидва грудних м’язів, впадає в
підключичні лімфовузли.
Перехресний – іде з медіальних відділів молочної залози в підпахвинні
лімфовузли протилежної сторони;
Епігастральний – в лімфатичну сітку епігастральної ділянки і до воріт
печінки.
Функція молочної залози постійно змінюється під дією нейроендокринних
впливів, пов’язаних з менструальним циклом, вагітністю, лактацією і
настанням менопаузи. Головна роль в регулюванні функції належить
естрогенним гормонам, які продукуються яйниками. Діяльність яйників
знаходиться під контролем фолікулостимулюючого і лютеостимулюючого
гормонів гіпофіза. В регуляції росту і діяльності молочної залози
приймають участь наступні гормони: естрогени, прогестерон,
глюкокортикоїди, лактогенний гормон і гормон росту.
Класифікація захворювань молочної залози
вади розвитку (амастія, ателія, аплазія, політелія, полімастія);
порушення росту (гіпертрофія, мастоптоз);
травми молочної залози;
запальні захворювання (гострі мастити, хронічні мастити, сифіліс,
туберкульоз, акти-номікоз);
дизгормональна гіперплазія (аденози, фіброаденози, гінекомастія);
пухлини: доброякісні (аденоми, фіброаденоми, міоми, ангіоми) та
злоякісні (рак, саркома, лімфогранулематоз, ретикульоз).
Гострий мастит
Під гострим маститом слід розуміти запальний процес, який розвивається в
паренхімі або сполучній тканині молочної залози. Захворювання частіше
зустрічається у жінок після другого тижня життя дитини і лактації.
Найчастіше уражається права молочна залоза, іноді – обидві. У чоловіків
зустрічається рідко. У 80 % випадків збудником є золотистий
внутрішньолікарняний стафілокок.
В даний час гнійний мастит є найбільш частою інфекцією в
акушерсько-гінекологічних стаціонарах. Приблизно 15 років назад, це
захворювання зустрічалось тільки у 0,5-3 % породіль, тоді як зараз – у
15 %. При цьому у 90 % жінок зустрічається після пологів, у 5 % – під
час вагітності і у 5 % – у невагітних. Основними причинами такого
різкого збільшення кількості післяродових маститів є внутрішньолікарняні
інфекції, алергічні реакції, надмірне застосування антибіотиків в
післяродовому періоді, недостатня профілактика лактостазу в початковій
стадії маститу. Тепер встановлено, що близько 70 % персоналу пологових
будинків є носіями стійкого до антибіотиків стафілококу.
Інфекція може проникнути ендогенним і екзогенним (частіше) шляхом.
Вхідними воротами є:
тріщини сосків (50-60%);
невеликі рани, садна;
травми (5-10%);
лактостаз (40-50%);
піодермії на шкірі залози.
Класифікація маститу:
початковий;
абсцедуючий (анте-, інтра- і ретромамарний мастит);
флегмонозний;
гангренозний;
гнилісний.
За локалізацією розрізняють поверхневий мастит (премамарний і
субареолярний), Інтрамамарний і ретромамарний.
Захворювання звичайно починається через 3-4 тижні після родів наступними
клінічними ознаками:
збільшення молочної залози;
поява ущільнень, частіше у верхньому зовнішньому квадранті;
зменшення відтоку молока;
підвищення температури тіла до 38-39оС;
лихоманка;
збільшення підпахвинних лімфатичних вузлів.
Вираженість клінічних проявів залежить від форми і локалізації процесу,
ступеня вірулентності збудника і реактивності організму.
Лікування маститів залежить від фази захворювання. Консервативне
лікування допускається тільки на початковій стадії. Використовують
іммобілізацію молочної залози, антибіотики і ліквідацію галактостазу.
Спочатку призначають антибіотики широкого спектру дії, а після отримання
бактеріограми – антибіотики, до яких патогенні мікроорганізми чутливі
(двохкрокова терапія). При підозрі на наявність абсцедування слід
уникати травматизації і масажу залози, оскільки це може сприяти
розповсюдженню інфекції і виникненню сепсису. Краще зціджування молока
проводити з допомогою спеціального вакуумного пристрою
(молоковідсмоктувача). Часто можна вводити антибіотики ретромамарно.
Призначають УВЧ, ультразвук, діатермію, холод. Переважно своєчасне
консервативне лікування призводить до зворотного розвитку інфільтрату.
N
P
j
l
”THa’
”
l
????i?водити широкі розтини з висіченням некротичних тканин. Проводять
пальцеву ревізію рани з роз’єднання сполучнотканинних перегородок між
окремими абсцесами. Розтини проводять радіальні, оскільки вони
мінімально травмують молочні протоки. Іноді слід зробити декілька
розтинів, або дугоподібний розтин під молочною залозою при
ретромамарному маститі. При субареолярному абсцесі застосовують
дугоподібний розріз по межі ареоли. Пошкодження молочних ходів звичайно
не відбувається, оскільки вони знаходяться глибоко під абсцесом. При
флегмонозно-гангренозних маститах, які перебігають тяжко і загрожують
життю показана мастектомія.
Лікування маститів повинно бути комплексним, спрямоване, в першу чергу,
на детоксикацію організму та ерадикацію збудника. При стафілококовій
інфекції вводять антистафілококовий ?-глобулін, антистафілококову
плазму. Дитину на час лікування годують штучними адаптованими сумішами.
Важливе значення має профілактика маститу: старанний догляд за молочними
залозами і сосками, масаж залоз під час вагітності та уникнення
необґрунтованого введення антибіотиків в післяродовому періоді.
Хронічні мастити. Розрізняють: неспецифічні та специфічні (туберкульоз,
сифіліс, актиномікоз). Найбільш часто зустрічається туберкульозний
мастит, який має чотири форми: вузлову, дрібновузлову, абсцедуючу та
склерозуючу. Лікування – оперативне + специфічна терапія.
Мастопатії. Дизгормональна гіперплазія або мастопатія молочної залози є
проліферативними змінами тканини молочної залози. Вона розвивається в
різні періоди менструальної функції жінок. Це захворювання має близько
30 синонімів: хронічна мастопатія, фіброаденоматоз (розлитий і
локалізований), кістоз, хвороба Мінца, кровоточива молочна залоза,
істерична залоза та ін.
Розрізняють: вузлові та дифузні (аденози та фіброаденоматози)
мастопатії. За гістологічною характеристикою є фіброзна, кістозна,
залозиста, папілярна (внутрішньопротокова) та змішана форми.
Причини дизгормональних змін молочної залози. До провокуючих причин
відносять: порушення функції нервової системи, розлади в інтимній сфері,
хронічні мастити, застійні явища в молочній залозі в період лактації,
природжену патологію сосків, хронічну травматизацію молочної залози,
тіреотоксикози та інші ендокринні розлади. До викликаючих причин
відносять гормональні зміни, які зумовлені: дисфункцією яйників, штучним
абортом, позаматковою вагітністю, відмовою від годування грудьми,
захворюваннями печінки та захворюваннями жіночих статевих органів
(запального або незапального генезу).
Мастопатією найчастіше хворіють жінки віком від 25 до 40 років. Як
правило, захворювання триває роками. В молочній залозі пальпуються
багато вузликів різної величини з зернистою поверхнею та
сполучнотканинні тяжі. Дрібновузлова мастопатія частіше спостерігається
у молодих жінок, а великовузлова – у жінок середнього віку. Шкіра над
вузликами рухома, лімфатичні вузли не збільшені. Захворювання частіше
локалізується у верхньозовнішньому квадранті або в зоні соска. Під час
менструації набрякання залоз збільшується. В цей період в молочній
залозі з’являється ниючий або розпираючий біль. Звичайно біль
з’являється за декілька днів до менструації, а після менструації –
поступово зникає. У деяких жінок з’являється сильний біль під час
менструації (мастодінія). У 20-25 % пацієнток є виділення з соска. Ці
виділення бувають прозорі або у вигляді молозива, деколи кров’янисті
(такі виділення, як правило, піддають цитологічному обстеженню).
Виділення з соска кров’янистої або серозно-кров’янистої рідини називають
хворобою Мінца. Іноді такі виділення є симптомом різних
захворювань(внутрішньоканальцевих розростань, раку, саркоми та ін.).
Виділення з’являються мимовільно, або при натискуванні на певну ділянку
залози.
Всі хворі на мастопатію підлягають диспансерному нагляду з об’єктивним
оглядом не рідше 2-3 разів в рік.
Дифузійні форми мастопатії підлягають консервативному лікуванню і
диспансерному нагляду хірурга і акушера-гінеколога. Вузлові форми
підлягають оперативному видаленню. Об’єм операції – секторальна резекція
молочної залози з експрес-біопсією. Своєчасне виявлення і лікування
мастопатії є профілактикою раку молочної залози.
Рак молочної залози. відноситься до найбільш розповсюджених форм
злоякісних пухлин. У жінок він займає друге місце після раку матки і
третє місце у структурі загальної ракової захворюваності. В США рак
молочної залози посідає перше місце серед ракових захворювань і складає
21,8 %. В Японії захворюваність на рак молочної залози в 10 раз менша.
Найчастіше хвороба уражає жінок віком від 40 до 50 років. Відмічено, що
у жінок, у яких був короткий лактаційний період, або які зовсім не
годували дітей грудьми рак молочної залози виявляється у 75 %. У молодих
жінок він характеризується більш високим потенціалом метастазування і
злоякісним перебігом. Часто відмічається спадкова схильність до
захворювання (у мами та доньки). Права і ліва молочні залози уражаються
однаково часто.
За клінічними перебігом розрізняють наступні форми: вузлова, дифузна,
маститоподібна, бешихоподібна, внутрішньопротоковий рак, панцирний рак,
рак Педжета, рак додаткової молочної залози.
Метастазування проходить лімфогенним або гематогенним шляхом. Метастази
можуть виникати в будь-якому органі, однак особливо часто
спостерігаються в печінці (60,7 %), легенях (51,9 %), віддалених
лімфовузлах (41 %), кістковій системі (37,9 %), в головному
мозку(13,3 %).
Клінічні ознаки залежать від локалізації процесу, клінічної форми,
стадії захворювання і гістологічної картини:
неболюча щільна горбиста пухлина з нерівними контурами;
деформація молочної залози;
втягнення соска;
виділення з соска (серозні, кров’янисті);
симптом “лимонної шкіри”;
збільшення лімфовузлів в підпахвинній ділянці.
Інструментальні методи обстеження молочної залози:
безконтрастна мамографія;
контрастна мамографія (дуктографія);
пункційна біопсія;
сканування молочної залози;
черезгрудинна флебографія;
термографія;
пряма лімфографія.
Лікування раку молочної залози залежить від стадії захворювання і форми
злоякісної пухлини. Ік правило проводять секторальну резекцію чи
мастектомію з наступною телегамматерапією або хіміотерапією.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
