ЛЕКЦІЯ
Негнійні захворювання вуха: гострий і хронічний катар середнього вуха,
нейросенсорна приглухуватість, отосклероз, хвороба меньєра. Кохлеарна
імплантація.
До цієї групи відносяться наступні нозологічні одиниці:
гострий та хронічний катар середнього вуха;
нейросенсорна приглухуватість;
отосклероз;
хвороба Меньєра.
Для цих захворювань є спільними такі прояви:
зниження слуху;
шум у вухах;
відсутність ознак гнійного запалення вух.
В той же час, ці захворювання суттєво відрізняються між собою за
локалізацією патологічного процесу, етіологією, патогенезом, що
передбачає проведення різних лікувальних втручань.
Катар середнього вуха.
В основі цього захворювання лежить порушення функції слухової труби, або
дисфункція слухової труби. Основними функціями слухової труби є:
вентиляційна, дренажна та захисна.
Катар середнього вуха є захворюванням, яке характеризується катаральним
запаленням слизової оболонки середнього вуха, обструкцією або обтурацією
слухової труби, зниженням слуху та наявністю рідини в середньому вусі.
Лікування полягає у призначенні гіпосенибілізуючих засобів,
судиннозвужуючих крапель в ніс, фізіопроцедур – синє світло, солюкс,
УВЧ, Луч-2 на вухо, електрофорез в порожнину носа з хлористим кальцієм,
антибіотики.
Для відновлення прохідності слухової труби здійснюють продування вух. В
гострій стадії вуха продувати не слід, тому що може призвести до
занесення інфекції в порожнини середнього вуха.
Для відновлення рухливості барабанної перетинки та ланцюга слхових
кісточок ефективним є пневмомасаж барабанних перетинок за допомогою
лійки Зігле.
При адгезивному отиті широко використовується меатотимпанальне введення
лідази або її ендауральний електрофорез.
Обов”язковою умовою ефективного лікування катару середнього вуха є
санація порожнини носа, приносових пазух та глотки. Ці втручання
одночасно є профілактикою переходу гострої форми катару середнього вуха
в хронічну.
Нейросенсорна приглухуватість.
Нейросенсорна приглухуватість є захворюванням, яке характеризується
порушенням звукосприймального апарату. Може розвиватися в результаті
ураження різних рівнів звукосприймального апарату: рецептора, корінців
вестибуло-кохлеарного нерва або центральних відділів слухового
аналізатора. Частіше уражається спіральний орган, переважно його
базальні відділи.
Нейросенсорна приглухуватість є поліетіологічним захворюванням. До неї
можуть призвести наступні патологічні процеси:
Інфекція: грип, менінгіт, кіро, скарлатина, дифтерія, сифіліс, малярія,
наслідок гострого та хронічного гнійного середнього отиту.
Токсичні ураження: а) промисловими та побутовими отрутами; б)
лікарськими речовинами.
Травма: механічна, баротравма, акустична, вібраційна. Під механічною
травмою розуміють черепно-мозкову травму, в першу чергу, з переломом
основи черепа.
Судинні розлади: гіпертонічна хвороба, атеросклероз, дисциркуляція в
вертебробазилярному басейні.
Presbyacusis – стареча приглухуватість, це ураження звукосприймального
апарату після 60-70 років.
Внутрішньочерепні пухлини.
Алергія, в тому числі і аутоалергія.
Спадкові захворювання.
P R T Ae |
(
|
&
&
&
&
Вроджені вади розвитку.
Основним симптомом цього захворювання є зниження слуху та шум у вухах.
Лікування складається з багатьох компонентів.
Ліквідація етіологічного фактору.
Призначення препаратів, які забезпечують покращення або відновлення
обмінних процесів та регенерацію нервової тканини.
Судиннорозширюючі речовини.
Засоби, які покращують мікроциркуляцію.
Засоби, які покращують провідність нервової тканини.
Антигістамінні препарати.
Дезінтоксикаційна терапія.
Антикоагулянти.
Кортикостероїди.
Отосклероз.
В основі цього захворювання знаходиться вогнищеве остеодистрофічне
ураження кісткової капсули вушного лабіринта.
Розвивається дистрофічний процес зовнішнього, середнього та внутрішнього
вуха. Та все ж клініка визначається в першу чергу дистрофічним процесом
кісткової капсули лабіринта, що призводить до втрати рухомості основи
стремені.
Клініка.
Отосклерозом хворіє 1-2 % населення земної кулі. Розвивається хвороба
переважно в молодому та середньому віці.
Отосклероз спостерігається переважно у жінок, кількість випадків
отосклерозу у яких становить 78 %. Часто початок захворювання співпадає
з періодом статевого дозрівання, вагітністю та пологами.
Приглухуватість звичайно прогресує повільно та поступово. Процес в
основному буває двобічним.
Для отосклерозу характерний постійний, набридливий шум в вухах, який
хворі переносять значно вжче, ніж при інших формах приглухуватості.
Дистрофічний процес захоплює зовнішнє, середнє вухо.
Лікування.
Основним методом лікування отосклерозу є хірургічний метод. Здійснюється
операція – поршнева стапедопластика.
Хвороба Меньєра.
Основною патогенетичною ланкою захворювання є підвищення тиску
ендолімфи. Ендолімфатичний гідропс обумовлений:
порушенням циркуляції лабіринтної рідини;
дисфункцією судинної смужки;
порушенням електролітної рівноваги в лабіринтних рідинах.
Клінічно захворювання проявляється приступами кохлеовестибулярної
дисфункції, яка є не чим іншим, як перефиричним кохлео-вестибулярним
синдромом.
При типовому перебігу хвороба Меньєра визначається приступами
запаморочення, яке супроводжується порушенням рівноваги, нудотою,
блюванням, зблідненням шкіри. Вестибулярні порушення супроводжуються
слуховими порушеннями: зниженням слуху, відчуттям закладання вуха, шумом
у вусі.
Лікування.
хворий лягає в ліжко в зручному положенні. Не допускається яскраве
світло та різкі звуки.
До ніх хворого кладеться грілка, а на шийно-потилочну ділянку
накладаються гірчичники.
Медикаментозна терапія направлена на зменшення внутрішньо-лабіринтного
тиску та нормалізацію співвідношення процесів нервового збудження та
гальмування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
