.

Інфекційні гранульоми верхніх дихальних шляхів (лекція)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
252 4340
Скачать документ

ЛЕКЦІЯ

Інфекційні гранульоми верхніх дихальних шляхів

До цієї групи захворювань відносять такі захворювання: склерома,
сифіліс, туберкульоз.

Склерома верхніх дихальних шляхів – є хронічним специфічним запальним
захворюванням дихальних шляхів. Це ендемічне захворювання. На території,
що об”єднює Білорусь, західну частину України, Литви та Польщі,
знаходиться одне з найбільших вогнищ склероми. Захворювання для названої
території має характер природно-вогнищевого захворювання. сКлерома
зустрічається переважно у болотистих місцевостях з вологим кліматом.
Крім того, поодинокі випадки склероми зустрічаються і у віддалених від
вогнища місцевостях, в тому числі у Середній Азії, та ін.

Хворі страждають на склерому протягом десятків років. Переважна
кількість хворих склеромою мешкають у сільській місцевості.

Збудником склероми вважають клебсієлу склероми (паличка
Фріша-Волковича). Поряд із озеною склерома належить до клебсієльозних
захворювань.

Шляхи передачі не визначені. Зараження людини від хворого склеромою не
встановлено.

Патологічна анатомія. В розвитку склеромного процесу розрізняють три
стадії:

вузликово-інфільтративну;

дифузно-інфільтративну;

рубцеву.

Інфільтрат складається з фіброзної сполучної тканини, в якій розсіяні
характерні великі клітини Мікуліча та гіалінові тільця Русселя. В
вакуолях клітин знаходяться капсульні бактерії Фріша-Волковича.

Клініка. Перебіг склеромної хвороби має три періоди: початковий,
активний та резидуальний.

Діагноз склероми встановлюється на підставі слідуючих критеріїв.

Анамнез. Можливість наявності склероми завжди скоріше можна підозрювати
у осіб, що є вихідцями з місцевостей та в ще більшій мірі з родин, де
зустрічалися випадки цього захворювання.

Дані клінічного обстеження.

Додаткові обстеження:

А) серологічні – реакція зв”язування компонента зі склеромним антигеном
та реакція аглютинації безслизових форм склеромної палички;

Б) бактеріологічні – визначення у виділеннях з верхніх дихальних шляхів
вірно ідентифікованої клебсієли склероми;

В) морфологічні – цитологічні та гістологічні.

Лікування склероми: засоби та міри, що використовують для лікування
хворих, в залежності від їх дії можна розділити на три групи.

Етіотропна терапі.

Патогенетична терапія.

Синогенетична терапія.

Сифіліс.

Різні народи по різньому називали це захворювання: французи –
“неаполітанською хворобою”, поляки – “німецькою”, росіяни – “польською”.
Але, не дивлячись на численні спроби, збудник сифілісу бу виявлений
лише у 1905 році німецьким біологом Фріцом Шаудіном та лікарем Ерліхом
Гофманом, а результативна боротьба з цією хворобою почалася лише після
відкриття пеніциліну, який з перших днів і до теперішнього часу є
найбільш ефективним препаратом у боротьбі з сифілісом.

Нажаль, в наш час проблема сифілісу не втратила своєї актуальності.
Кількість хворих з цією патологією не зменшується, а навпаки зростає. У
1989 році в Україні було зареєстровано 4,1 хворих на сифіліс на 100 тис.
населення, у 1996 році – 150,9. У 1997 році вперше захворіли більше 74
тисяч осіб. При цьому збільшується кількість випадків вродженого та
побутового сифілісу, що є показником стану епідемії сифілісу. В 1996
році на сифіліс захворіли 2135 вагітних жінок, у 71 немовляти
встановлений діагноз вродженого сифілісу. У 1998 році тільки у Київській
області зареєстровано 100 випадків вродженого сифілісу.

Збільшується кількість випадків, що мають атиповий перебіг (зміни строку
інкубації, прихований перебіг, множинні первинні сифіліди, нетипова
локалізація висипу). Тому всі лікарі мають бути надзвичайно пильними і
пам”ятати про можливість сифілітичної інфекції.

: |

&

&

&

&

gdthx? снує прямий (95%) та непрямий шляхи передачі сифілітичної
інфекції. Тривалість інкубаційного періоду становить від 9 до 90 днів
(32 у середньому), але слід відмітити, що у наш час, у зв”язку із рядом
факторів, відбулися зміни цього терміну у двох напрямках: збільшення
тривалості.

Лікування. Для протисифілітичного лікування в першу чергу використовують
безсилпеніцилін, його дюрантні препарати та солі вісмута.

В умовах стаціонара лікування проводять натрієвою сіллю водорозчинного
бензилпеніциліна, який вводиться через кожні три години (8 разів на
добу) внутрішньом”язево у кількості 1 млн Од. Тривалість терапії
залежить від періоду захворювання. Використовують також біцилін-1, -3, і
-5 з метою амбулаторного лікування хворих на первинний та вторинний
свіжий сифіліс.

Туберкульоз – хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є
мікобактерія туберкульозу. Захворювання викликається мікобактеріями
людського або коров”ячого типу.

Особливістю мікобактерій туберкульозу є їх висока стійкість до впливу
хімічних та фізичних факторів: кислот, лугів, спиртів та ін. Вони
тривалий час можуть зберігатись в харкотинні, в пилу, на предметах.

Джерелом зараження, як правило, є хвора людина, що виділяє мікобактерії
туберкульозу з харкотинням і слизом при кашлі, чханні і розмові.

В клінгічній класифікації туберкульозу до групи ІІ – туберкульоз органів
дихання – входять підгрупи: туберкульоз верхніх дихальних шляхів,
трахеї, бронхів. До цієї групи відноситься також туберкульоз порожнини
рота і глотки.

Ураження верхніх дихальних шляхів виникає як ускладнення активного
первинного або вторинного туберкульозу легенів, найчастіше при хронічних
фіброзно-кавернозних або гематогенно-диссемінованих формах туберкульозу
легенів, коли хворі виділяють з харкотиння мікобактерії туберкульозу.

Туберкульоз носа спостерігається відносно рідко, переважно в молодшому
віці, частіше у жінок. Мікобактерії туберкульозу можуть потрапити вніс
лімфатичним і кровоносним шляхами. В рідких випадках інфекція потрапляє
через тріщини слизової оболонки носа.

Клінічні форми туберкульоза носа:

інфільтративний – дифузна чи обмежена;

виразкова – – поверхнева та глибока з перихондритом та хондритом;

рубцева.

Туберкульоз гортані (90-95%). Особливо часто зустрічається у хворих, що
виділяють мікобактерії. Гематогенний шлях спостерігається значно рідше,
виникаючи головним чином при генералізованому процесі.

Існує залежність між локалізацією процесу в гортані та шляхом
інфікування. Присінок гортані вражається внаслідок гематогенного
інфікування, а середній і нижній відділи частіше вражаються спутогенно.

Ларингоскопічно початкова форма ураження голосових складок проявляється
у вигляді гіперемії та інфільтрації її окремих ділянок, переважно в
задніх відділах, характерний монохордит. Інфільтрат з часом
перетворюється на виразку з блідо-сірим дном. Нерідко виразки на
голосових складках розміщуються на їх вільному краї. При цьому голосова
складка нагадує лезо пилки. При локалізації туберкульозного процесу в
міжчерпакуватому просторі тут також формується інфільтрат (туберкулома),
що може досягти великих розмірів, нагадуючи пухлину. Ураження
черпакуватих хрящів може супроводжуватись їх нерухомістю, що при
двобічному процесі призводить до затрудненого дихання.

Лікування має бути своєчасним, комплексним та тривалим. Лікування
проводять стрептоміцином, ріфампіцином, ізоніазідом, фтивазідом та
іншими протитуберкульозними препаратами першого ряду. Для того, щоб
створити підвищену концентрацію протитуберкульозних препаратів в
вогнищах туберкульозного ураження, окрім парентерального і перорального
прийому, їх призначають місцево, використовуючи аерозольтерапію.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020