Лекція
Розвиток отоларингологічної науки. клінічна анатомія та фізіологія вуха.
Методи дослідження лор-органів
За даними археології прадавнє людське стадо виникло на Землі 3-4 млн.
років тому. Це були архантропи, а пізніше – неандертальці, які жили в
періоді 100 тис. – 40 тис. років до нашої ери. Вони об’єднались в родові
общини і тоді виникли умови для виникнення медицини. Саме до цього
періоду відносяться знахідки костей вилікуваних від тяжких травм людей.
Уже в ті часи первісні люди вміли робити трепанацію черепа. По характеру
знайдених при розкопках знарядь праці можна думати, що неандертальці
вміли вскривати абсцеси, накладати шви, робити примітивну імобілізацію.
Отоларингології, як такої тоді не було, але є всі підстави вважати, що
наслідки травм доступних пошкодженню таких органів як ніс, вухо у
первісних людей не могли залишатись без уваги пралікарів.
Дійсна історія і прогрес медицини починається з появи письменності в ІV
тисячолітті до нашого літочислення, тобто до Різдва Христового, так як
тільки письменність дозволила передавати отримані знання і досвід.
Лідером в цьому процесі був древній Єгипет. Перший офіційний лікар який
упом’янутий в древніх єгипетських рукописах жив за 3800 р. до Різдва
Христового. Древні єгиптяни вірили, що душа могла вийти чи ввійти в тіло
через ніс чи вухо, і тому чихання рахували вони має неблагоприємне
значення. По зовнішньому виду носа вони робили висновок про загальний
стан організму. По свідченню Геродота в Єгипті був лікар який лікував
ніс фараона..
В Древній Індії робили багато різних інструментів, в тому числі так
звані “спекулюми” – для огляду отворів і порожнин тіла. Спекулюми
являлись еквівалентом дзеркал і виготовлялись спочатку із рогів, а
пізніше – з металу. Були найдені спекулюми для огляду носа, рота,
глотки, вуха. Вони також застосовувались для лікувальних процедур.
Древні індуси вміли видалити носові і вушні поліпи крючками.
Пізніше досвід індійської медицини отримав дальший розвиток в Китаї і
Тібеті. В Китаї більше ніж за 200 років до Різдва Христового були
написані перші історії хвороби. В Китаї зародилась і набула високого
розвитку аурікулопунктура – дія голками на активні зони вушної раковини.
В древньому світі були відомі і випадки симуляції. За людиною, що
стверджувала що вона глуха, встановлювали ретельний нагляд і лише на
підставі цих даних робився висновок в відношенні його істинного стану.
Якщо хазяїн бив свого раба по вуху так, що той втрачав слух, раб
підлягав звільненню. Якщо хтось кричав у вухо другому так, що той
втрачав слух, то це діяння прирівнювалась до рукоприкладства.
Рахувалось, що повна глухота приводить до повної непрацездатності. В ті
часи були розроблені методи рино- і отопластики, що було пов’язано з
відсіченням носа і вух як одним із методів покарання.
В древні часи люди також страдали від глухоти і туговухості. В Фінікіі
використовували морські ракушки як метод слухопротезування, пізніше з
рогів виготовляли слухові рожки. Вони були знайдені при розкопках
древньої Помпеї.
Розквіт древньої медицини і отоларингології зв’язаний з медициною епохи
Гіпократа. Його рукописи датовані ІІІ століттям нашої ери. Там було
описане лікування травми зовнішнього носу з його розплющенням. Були такі
рекомендації – очистити ніс тампоном, ввести в ніздрі два других тампона
і зафіксувати ніс до спадання набряку. Якщо зміщена вся піраміда носа –
то треба поставити її в правильне положення. Тампонадою Гіпократ зупиняв
і носові кровотечі, які він класифікував по етіологічному принципу.
Гіпократ добре знак клініку паратонзилярних абсцесів і вскривав їх, якщо
вони не проривались самостійно.
Значні зміни в розвитку знань з анатомії ЛОР-органів зв’язані з медиком
Галеном в другому віці нашої ери. Він знав про існування основної
пазухи, вивчив будову гортані. Йому належить термін лабіринт. Гален
класифікував вушні хвороби, виділивши в окрему групу слухові
галюцинації. Він перший доказав велику фізіологічну роль носового
дихання.
Проживаючий в Римі в першому столітті нашої ери Цельс при носових
поліпах проводив розсічення носа і закінчував втручанням припікання
гарячим залізом.
зував всі дані класичної медицини і написав своєрідну медичну
енциклопедію, де в одному розділі помістив всі відомості про носові,
горлові і вушні хвороби. Авіцена вніс великий вклад в розвиток фоніатрії
– науки про голос. Він в 1024 році написав великий фонетичний трактат,
де описав основні принципи голосоутворення. Ібн Сіна був знайомий із
пухлинами ЛОР-органів, які він рекомендував не видаляти як звичайні
поліпи.
Слідуючий етап розвитку отоларингології припав на період – 16-18
століття. В ті часи працювали такі великі вчені як Візалій. Він розробив
секційний метод дослідження вуха і детально описав слухові кісточки.
Євстахій описав слухові труби, яка пізніше названа в його честь. Фалопій
детально описав хід лицевого нерва (носить його ім’я), детально описав
барабанну порожнину, лабіринт і його вікна.
Морганьі вивчив механізм ковтання, голосо і мовоутворення. Його іменем
названі шлуночки гортані. Гаймор описав верхньощелепову пазуху, яка
також названа його іменем.
Отоларингологія як наука отримала серйозний поштовх після того, як в
кінці 18 століття Георг Арно де Роксіль запропонував гінекологічне
зеркало з освітленням ліхтарем з лінзою, яка давала пучок паралельних
променів, що послужило прототипом для сконструйованого французьким
хірургом Андре Левретом “спекулюм орис” – зеркало з підсвіткою для
огляду ротової порожнини, а далі і всіх інших ЛОР-органів.
А сучасний лобний рефлектор, яким користуються ЛОР-спеціалісти
запропонований в 19 столітті видатним вченим Сімановським, який був
завідуючим першою кафедрою оториноларингології при Санкт-Петербурській
військово-медичній академії.
Наукова медицина і отоларингологічна думка на Україні зародилась також
дуже давно, з древньоіндійських часів. Історія знає імена праукраїнців
Агастія і Цараки, які в ті давні часи мігрували в Індію. Поема-хроніка
Агастія “Мудрість нащадкам”, трактат Цараки “Наука відродження” відомі в
Індії і в нинішній час як підручник з прадавньої медицини.
Перші наукові праці з медицини і з оториноларингології, написані
медиками-українцями відносяться до 15 століття. До їх числа належить і
наш земляк – Ю.Котермак (Дрогобич) ім’ям якого названо місто. Починаючи
з другої половини 17 століття Україна стає донором висококваліфікованих
медичних кадрів для інших країн. Так тільки в Росії в ці часи працювало
740 вчених-медиків українського походження.
Не можна обминути імена ряду українських вчених, праці яких відносяться
до 18-19 століття. До них належить Нестор Максимович -Амбодик, який в
своїх словниках вперше привів термінологію з отоларингології. Не можна
обминути діяльність Івана Буяльського, з ім’ям якого пов’язаний розвиток
хірургії голови і шиї, поглиблене вивчення анатомії внутрішнього вуха.
Історія пам’ятає ім’я ще одного нашого земляка-буковинця Івана
Микулича-Радецького. Як пам’ятки знаменитому лікареві залишились
терміни: клітини Микулича, тампонада за Микуличем, синдром, хвороба,
затискачі, операційні підходи Микулича.
Перша кафедра отоларингології в Україні була відкрита в Київському
університеті ім. Св.Володимира в 1889 році. В цьому відношенні Україна
випередила Росію на 4 роки, де перша кафедра була відкрита в
Санкт-Петербурзі. Очолив першу українську кафедру видатний вчений –
Микола Мартинович Волкович. Він детально вивчив збудника склероми –
палочку названого його іменем.
Великі досягнення української отоларингології підняли її на світовий
рівень, що і було підставою до організації в Україні науково-дослідного
інституту отоларингології Академії медичних наук. Його організатором і
першим директором був видатний вчений, учень Волковича – Олексій
Ісідорович Коломийченко. На сьогоднішній день в Україні нараховується 17
кафедр отоларингології, з клініками і науково-дослідний інститут.
Кафедра отоларингології Івано-Франківської медакадемії організована
разом з інститутом в 1945 році, на базі ЛОР-відділення обласної лікарні.
В ті часи в ЛОР клініці налічувалось всього 25 ліжок.
За минулий час кафедрою завідувало 7 завідуючих.
Основні наукові напрямки роботи кафедри в різні роки стосувалось нових
методів діагностики і лікування хронічних середніх отитів, проблема
хронічного тонзиліту в поєднанні з ендемічним зобом і ревматизмом,
діагностика і терапія запальних захворювань трахеї і бронхів, професійна
патологія працівників промислових підтриємств Прикарпаття.
За час існування кафедри працівниками кафедри опубліковано понад 400
наукових праць, більше 20 рацпропозицій і винаходів, які втілені в
роботу практичних установ. На кафедрі захищено дві докторські і дев’ять
кандидатських дисертацій. На сьогоднішній день клінічна база кафедри
налічує понад 100 ліжок, обладнана самою сучасною апаратурою. На нашій
базі виконуються самі складні оперативні втручання при патології
ЛОР-органів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
