Реферат на тему:
Туристично-краєзнавча діяльність краєзнавчо-мандрівничого товариства
“Плай”
Становлення та розбудова державних інституцій незалежної України тісно
пов’язані з процесами духовного відродження українського народу. У
вивченні його історичного досвіду й національної самосвідомості
особливого значення набуває дослідження місця та ролі
туристично-краєзнавчого руху Галичини. Він став одним з центрів
виховання галицької молоді на традиціях етнокультурної окремішності
українців Галичини та відігравав значну роль в організації боротьби
проти політичного безправ’я та духовних утисків з боку австрійської та
польської окупаційних влад. Під цим кутом зору особливої ваги набуває
вивчення та забезпечення збереження етно-культурних надбань
туристично-краєзнавчої роботи галицьких українців.
Дослідження різних форм туристично-краєзнавчого руху, його
організаційних засад і методів роботи, досягнень і недоліків є досить
актуальною проблемою. По-перше, актуальність вивчення досліджуваної теми
зумовлена тим, що дає змогу висвітлити одну з важливих, цікавих і
малодосліджених сторінок історії Галичини. В українській та закордонній
історіографії узагальнюючих чи спеціальних праць з цієї проблематики
поки що не створено.
По-друге, актуальність дослідження полягає також у тому, що
туристично-краєзнавча робота є вагомим засобом у вихованні юнацтва на
традиціях українського народу, національних і загальнолюдських духовних
цінностях, значною мірою впливає на формування національної
самосвідомості. Вона знайомить з природніми багатствами і пам’ятниками
культури, розвиває естетичні погляди та економічну свідомість, формує
вольові якості, психологічну стійкість та фізичну витривалість і
задовільняє потреби людини у сфері фізичної культури й спорту.
Після Першої світової війни на теренах Східної Галичини
туристично-краєзнавчий рух відроджується у 1920-их рр. і поширюється та
набирає більш організованіших форм. У цiй справi взяли активну участь
кращі представники української інтелігенції. Так, восени 1921 року у
Львові професор І. Крип`якевич заснував “Кружок любителів Львова”. Саме
з його ініціативи організовувалися перші мандрівки по Львову та його
околицях, що мали переважно історико-науковий характер. З часом “Кружок”
розширив свою діяльність, доповнюючи краєзнавчу роботу збиранням та
опрацюванням етнографічного матеріалу. Про стан мандрівництва у 1920 –
1924 рр. газета “Діло” писала: “Туристичний рух має в нас багато
прихильників, але відчутним є брак організації”[1, с. 4]. Мандрівки
проводилися в основному в гори і мали чисто спортивний характер, а
краєзнавчо-пізнавального характеру вони не носили. Відсутність
організації краєзнавчо-туристичної діяльності негативно впливала на
рівень проведення екскурсій. Мандрівки проводилися стихійно. Не було
спеціально розроблених маршрутів. Про мандрівки того часу І. Крип`якевич
писав: “Прогулянки ідуть зчаста без ніякого приготування, мандрівники не
знають, на що звертати їм увагу, не можуть замітити ріжних важних
пам`ятників природи чи минувшини”[2, с.1]. Всі ці недоліки були усунені
за допомогою утворення краєзнавчо-мандрівничого товариства “Плай”.
У жовтні 1924 р. у Львові (вул.Чарнецького 26) було засновано
краєзнавчо-мандрівниче товариство “Плай”. Статут товариства був
затверджений 15 листопада цього року і передбачав поширення діяльності
“Плаю” на всю територію Галичини з філіями в інших містах Галичини
(Перемишль, Стрий, Тернопіль). Товариство скликало загальні збори,
конференції, реєструвало історичні пам`ятні місця краю, розробляло
туристичні маршрути по Галичині. Першим головою товариства став
В. Старосольський. При товаристві були
утворені комісії (лекційна, екскурсійна, мандрівнича).
Товариство ставило за мету:
– дослідження рідного краю;
– вивчення та охорона пам`яток історії, культури та природи;
– збирання та зберігання предметів старовини, зразків народного
мистецтва та народних промислів.
Краєзнавчо-мандрівниче товариство “Плай” розробило плани
туристично-краєзнавчої роботи. Свої завдання визначали, як “ініціювання
та проведення прогульок і пропаганда туристики…, спрямування прогульок
у цікаві під краєзнавчим оглядом околиці і місцевості, ведення курсів з
обсягу мандрівництва”[3, с.59].
Почалася активна робота Виділу товариства “Плай”, про це свідчать такі
факти: тільки з листопада 1924 р. по квітень 1925 р. було проведено
шість засідань та організовано 14 екскурсій. Iстотне мiсце в дiяльностi
“Плаю” посiдала краєзнавча робота, iнiцiатором i натхненником якої був
I. Крип`якевич, а найактивнiшими членами товариства “Плай” були К.
П`янківський, Є. Пеленський, Т. Білостоцький, Б. Рак, О. Тисовський, Я.
Гладкий, І. Мрица, E. Жарський, С. Гайдучок, В. Паньків, Б. Януш, Ю.
Полянський, Б. Януш, Д. Коринець та інші.
Дане краєзнавчо-мандрівниче товариство налагодило міцні стосунки з
туристичним товариством “Чорногора” та його філіями в Коломиї та Косова,
де керівниками були Р. Щипайло і М. Горбовий.
У 1925 році за редакцією І. Крип’якевича почав виходити додаток до
газети “Новий час” – “Туристика і краєзнавство”. І. Крип’якевича сам був
активним дописувачем і опублікував на сторінках додатку ряд своїх праць.
Пізніше в “Новому часі” з’являєтья рубрика “З мандрівок по ріднім краю”.
У 1935 р. виходить часопис “Плай”, в якому постійно друкувалися
краєзнавчі нариси, звіти туристичних мандрівок, схеми туристичних
маршрутів та описи мандрівок.
З 1931 року головою “Плаю” став Д. Коринець, а заступником – Т.
Біло-стоцький, які значно активізували діяльність товаристваю Протягом
року читалися лекції з історії, географії та геології. Лекції читали М.
Галущинський, Я. Пастернак, Д. Паліїв. Був створений
вишкільно-туристичний табір, проведено ряд мандрівок у Карпати.
У червні 1932 році у Самборі створюється філія “Плаю”, яка тісно
координувала свої дії із товариством “Бойківщина”.
З 1937 року друкованим органом ” Плаю” став щомісячний журнал “Наша
Батьківщина”, редактором якого був С. Щурат. У цьому журналі публікували
свої роботи І. Крип”якевич, М. Андрусяк, М. Гавдяк, В. Дорошенко, С.
Гайдучок, М. Кордуба, Я. і С. Пастернаки, В. Кубійович, І. Свенціцький,
В. Щурат, М. Смішко, Ф. Коковський та інші.
За час свого існування краєзнавчо-мандрівниче товариство “Плай” провело
багато ескурсій, мандрівок, займалося пропагандою, видавало багато
матеріалу на туристичну та краєзнавчу тематику.
До краєзнавчої роботи залучались місцеві краєзнавці, краєзнавчі гуртки
на місцях. Зібрані краєзнавчі матеріали передавалися у музеї:
Коломийський “Гуцульщина” (заснований у 1926 році В. Кобринським);
Самбірським “Бойківщина” (заснованим у 1927р. В. Кобільником, В.
Гуркевичем, В. Кордубою, А. Княжинським); Станіславський (заснований у
1928 році); Трускавецький ім. Ярошевої заснований у 1928 році);
Яворівський “Яворівщина” (заснований у 1931 році).; Стрийський
“Верховина” (заснований у 1933 році); Сокальський “Сокальщина”
(заснований у 1937 році). Станом на 1937 р. в Галичині було 12
українських музеїв, в яких працювало 20 штатних працівників.
Всі ці музеї мали від 40 до 120 членів, а за підтримкою церкви,
товариства “Просвіти” та інших інституцій залучали до співпраці тисячі
громадян.
Організаційно – методичним центром цих осередків став “Союз прихильників
національного музею” (СПНМ) у Львові, який був створений 4 грудня 1931
року. Очолив його єпископ і вчений І. Бучко. Заходами СПНМ на 70- 80 %
йшло поповнення експонатами “Національного музею”. У 1935 р. при ньому
засновано фонд для придбання творів мистецтва.
Для збирання фондів музею проводилися експедиції, які діяли на
громадських засадах, без жодної дотації, а музеї зазнавали втрат через
адміністративні утиски, зокрема конфіскації цінних експонатів. Крім
того, влада часто забороняли проводити краєзнавчі експедиції[4,с.170]
Серед рiзних видiв туризму в той час у Галичинi найбiльшого розвитку
набув пішохідний. Але як свідчать публікації в журналі “Наша
Батьківщина”, розроблялися нові туристичні маршрути не тільки пішохіднi,
але лижні, воднi та велосипеднi, до яких додавались туристичні мапи.
Чимало маршрутів маркувались i стали еталонними для всіх мандрівників.
Наприклад, Р. Юркевич писав: “Верхами проходить туриститичний шлях,
знаний, мабуть, кожному українцеві, якщо не безпосередньо, то бодай з
оповідань. Він був знакований від Осмолоди верхами Горганів до
Добошанки, опісля через верхи “Синяка” і “Хом’яка” сходив в оселю
Татарів”[5, с.228]. Еталоннi маршрути проходили також Бескидами та
Чорногорою.
тер. Засновником водного туризму в Галичині був Я. Гладкий, який
організував у 1927 році подорож з м.Стрий по річці в Дністер і вниз
Днiстром до Заліщик. За 10 днів мандрівники подолали понад 250 км.
Велику роль у розвитку лижного туризму відіграло заснування Карпатського
Лещетарського Клубу (КЛК) (1924 р.). О. Кузьмович занотував, що однією з
перших мандрівок членів КЛК до Зелем`янки та Славська була подорож на
лижах в січні 1925 р.[6, с. 16].
З 1928 р. починаються “регулярні проведення лещетарських мандрівок
різної складності” , а навесні цього року члени КЛК “здійснили перший
лижний похід в Чорногору під керівництвом І. Мрица” [7, с. 24].
За визначеннями активного учасника багатьох лижних мандрівок В.
Паньківа, “однією з найгарніших ділянок лещетарського спорту є зимова
туристика. Дає вона нам найбільше емоцій, вимагає одначе великого гарту,
напруження а, що найважливіше, досвіду” [8, с. 80].
У березні 1930 р. В. Паньків став першим, хто підкорив на лижах Говерлу,
а в грудні цього ж року А. Рожановська стала першою жінкою, що здійснила
мандрівку на лижах на цю гору.
У лютому 1934 р. була урочисто відкрита перша українська станція
зимового та літнього туризму в Славську. У березні цього ж року за
почином та завдяки старанням Я. Падохи при філіалі
краєзнавчо-мандрівничого товариства “Плай” у Стрию (голова – Б. Петріна)
відкриваються спортивні секції, зокрема лижні. Члени цих секції
проводили зимові тижневі збори у Славську, на яких вчили “трохи руханки,
трохи лещатарських вправ, а відтак мандрували кілька годин на котрийсь
із довкільних верхів (Тростян -1235 м., Ільза -1066 м., Високий Верх
-1245 м., Кічерка- 845 м., і ін)”. Крім занять, вони брали участь у
змаганнях, які організовував Львівський Карпатський Лещетарський Клюб і
часто займали призові місця з лижних гонок та слалому.
Для пропаганди лижного спорту члени товариства “Плай” їхали в навколишні
села для навчання сільської молоді цього виду спорту.
У вихідні та святкові дні члени цього товариства проводили дво- i
триденні мандрівки в Скільські гори. Їхні маршрути пролягали через Нижнє
Синевідське до скель в Бубнищі або через Верхнє Синевідське на гору
Парашку і Ключ до могил У С С.
Найбільшими активістами лижних мандрівок у Львові були І. Чмола, В.
Паньків, А. Рожановська, В. Рожановський, Я. Рожановський, Р.
Кобринський, В. Гвоздецький, В. Чапельський та інші.
Разом з лижним розвивався велотуризм. Професор Е. Жарський зазначав, що
“не менш славні стали прогульки на роверах молодих юнаків по цілому
краю. Та й наші старші громадяни не пропускають нагоди, щоб не
проїхатись на вакації здовж Підкарпаття, чи на північ” [9, с. 362].
Поступово маршрути ускладнюються і відстань збільшується. Так , у 1929
році О. Савчинський, І. Мазяк та В. Кіщій здійснили тижневу подорож за
маршрутом міста: Стрий – Дрогобич – Самбір – Перемишль – Яворів – Львів
– Стрий, подолавши за 6 днів 400 км. Улітку 1930 році група
мандрівників – велосипедистів під керівництвом О. Заславського здійснила
тижневу подорож за маршрутом: міста Стрий – Моршин – Болехів – Долина-
Калуш – Станіслав – села Татарів – Ворохта – Жаб`є – міста Косів –
Коломия – Снятин – Заліщики – Чортків – Скала над Збручем – Тернопіль –
Галич – Ходорів – Жидачів – Журавно – Стрий. За десять днів мандрівники
подолали понад 800 км.
Улітку 1931 р. група мандрівників – велосипедистів товариства “Плай”
здійснила мандрівку за маршрутом: Львів – Сянок – Львів. Керівником був
вправний мандрівник, учасником багатьох подорожей по Карпатах, професор,
керівник математично – природничо – лікарської секції В. Левицький, який
опублікував низку краєзнавчих матеріалів, а саме: “Моя перша прогулька в
Чорногору”, “Мармароський Піп Іван”, “За сонцем”, “Сто миль на колесі”,
в яких дається опис подорожей не тільки пішохідних, але й велосипедних.
З 1932 р. членами “Плаю” була організована мандрівка на мотоциклах за
маршрутом: Перемишль- Львів.
Як бачимо, протяжність та складність маршрутів у всіх видах туризму
збільшувалась з кожним роком, що свiдчить, зокрема, про вдосконалення
технiчної підготовки мандрівників.
Розвивались та вдосконалювались також нові форми, методи та засоби
туристично-краєзнавчої роботи.
Усвідомлюючи виховну функцiю туризму та краєзнавства, керівництво “Плаю”
придiляли велику увагу всебічному пізнанню Батьківщини, популярізації
зiбраних наукових відомостей про рідний край. Краєзнавчi, народознавчi,
науково-популярні нариси, науковi статті, реферати постiйно видавались
ними i використовувались у культурно-освiтницькiй дiяльностi, у навчаннi
та вихованнi молодi.
Для збереження природи i пiзнавального та емоцiйного спiлкування з нею
біля Осмолоди було створено завдяки розуміння й допомозі власника цих
лісів митрополита А. Шептицького два заповідники (резервати) гірської
природи. Перший кедровий заповідник знаходився на горі Лолинське Яйце (3
км), що був заснований у 1935 р. і переданий під опіку НТШ у Львові.
Другий- Український Парк Природи ( 18км) – утворений у 1936 р. До нього
входили гори: Грофа, Канусяки, Паренки. Весь парк був переданий для
користування українським туристичним товариствам “Чорногора”, “Плай” та
Подільському т-ву. У парку були побудовані сховища для мандрівників, де
вони могли відпочивати. Учасник мандрівок П`ясецький згадував про те, що
“на просторі Парку знаходяться туристичні схоронища Плаю, які
розташовані в мальовничому місці під Грофою, яке дає змогу мандрівникам
задержатися на довший побут. Для мандрівників- це найкращий туристичний
терен, де не стрінуть вони натовпу чужих прогульковців. Зате найдуть
вони гори, незасмічені й незнищені наступом хоч би туристичної
цивілізації” [10, с. 111].
Членами товариств “Плай” були переважно представники інтелігенціi, якi
брали активну участь у громадському житті краю. Ці товариства
проіснували до “золотого” вересня 1939 р. і були закриті окупацiйною
владою. За час свого існування товариства провели ряд екскурсій по
місцях боїв УСС (Українських Січових Стрільців) та УГА (Української
Галицької Армії), i подорожей по історичних місцях, до пам’яток культури
та природи, багато змагань, фестин (забав-Я.Л), лекцій, присвячених
мандрiвництву. Товариства регулярно публікували матеріали на туристичну
тематику в часописі “Туристика і краєзнавство”, “Плай” в журналах “Наша
Батьківщина”, “Життя і Знання”, “Сокільські вісти” та в газетах “Діло” і
“Новий час”. Це були здебільшого описи туристичних маршрутів.
Висновки. Мандрівки проводилися в основному в гори і мали чисто
спортивний характер, а краєзнавчо-пізнавального характеру вони не
носили. Відсутність організації краєзнавчо-туристичної діяльності
негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки проводилися
стихійно. Не було спеціально розроблених маршрутів.
Усвідомлюючи виховну функцiю туризму та краєзнавства, керівництво “Плаю”
придiляли велику увагу всебічному пізнанню Батьківщини, популярізації
зiбраних наукових відомостей про рідний край. Краєзнавчi, народознавчi,
науково-популярні нариси, науковi статті, реферати постiйно видавались
ними i використовувались у культурно-освiтницькiй дiяльностi, у навчаннi
та вихованнi молодi.
За час свого існування краєзнавчо-мандрівниче товариство “Плай” провело
багато ескурсій, мандрівок, займалося пропагандою, видавало багато
матеріалу на туристичну та краєзнавчу тематику. Аналізуючи історичну
спадщину туристично-краєзнавчої роботи “Плаю” слід більше проводити
одноденних та баготоденних туристих мандрівок, екскурсії, прогулянки,
семінари, конкурси та різноманітні змагання з різних видів туризму.
Список джерел
Діло.- Львів.- 1926.- 21 березня.
Крип`якевич І.П. З історії Галицького краєзнавства // Туристика і
краєзнавство.-Львів. – 1925. – Ч. 2.- С.3-4.
Козицький А. Краєзнавчо-туристичне товариство “Плай” (1924-1939 рр.) //
З історії вітчизняного туризму: Зб.наук.ст. – К.: ФПУ, 1997. – С.58-65.
Филипчак І. Про музейництво та наші музеї. // Життя і знання. – Львів,
1935. – Ч. 6. – С.168-170.
Юркевич Р. Лісівництво Станіславівщини // Альманах Станиславівської
землі. Збірник матеріалів до історії Станіславова і Станіславщини: У 2
т. – Нью-Йорк-Торонто. – 1975. – Т.I. – С.228-243.
Кузьмович О. Початок і розквіт Карпатського клюбу 1924-1984 рр. – Львів-
Мюнхен: Нью-Йорк, 1989. – 96с.
Мрица І. Наука їзди на лещатах. – Львів. – 1929. – 64с.
Паньків В. Майбутнє зимової туристики// Наша Батьківщина. Львів, 1937. –
Ч.3. – С.79-81.
Жарський Е. На сталевому коні. Минуле і теперішнє колеса. // Життя і
Знання. Львів,1935.- Ч.12.- С.361-363.
Пясецький А. Українські Карпатські заповідники. // Наша Батьківщина.
Львів, 1937.- Ч.6. – С.110-113.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
