.

Речення з предикатами дебітивності (реферат)

Язык: английский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2723
Скачать документ

Реферат на тему:

Речення з предикатами дебітивності

Мова творів Марка Черемшини – важливий засіб художнього відтворення
реальної дійсності. Прагнення митця слова найточніше відтворити мову
своїх героїв, передати її у живому звучанні, зберегти її природну красу
знайшло втілення у лексичних, фонетичних, морфологічних і синтаксичних
діалектизмах, які надають творам письменника неповторної самобутності.
Завдяки різноманітним лексико-синтаксичним засобам Марко Черемшина досяг
високого ступеня типізації образів, надав своїм творам глибокого
ліризму.

У структурі художніх текстів Марка Черемшини речення з предикатами
дебітивності передають різноманітні відтінки суб’єктивно-об’єктивної
модальності. Дебітивність – одне з важливих значень, що знаходить у
мові низку засобів вираження. Категорія дебітивності тісно пов’язана з
категорією модальності, яка визначається як одна з основних
семантико-граматичних ознак речення.

Система значень категорії дебітивності у сучасній українській мові
багата і включає такі модальні значення:

а) доцільність, г) необхідність,

б) вимушеність, д) зобов’язаність,

в) змушуваність, е) невідворотність.

Своєрідність мови письменника виявилась, зокрема, у вживанні
різноманітних типів речень з предикатами дебітивності, у неординарності
їх використання при відтворенні усномовної стихії з активним залученням
діалектичних форм та конструкцій. У мові творів Марка Черемшини
категорія дебітивності виражається набором синтаксичних конструкцій. На
основі дослідження ми виділяємо 10 типів речень з предикатами
дебітивності, зокрема, це двоскладні і односкладні речення таких
моделей:

N1 – Vf mod Inf; N1 – Vf mod; N1 – AdjmodInf; N1 – Part1
modInf; N1 – Vf debitiv;

AdvmodInf; PraedmodInf; Praedmod; Vf mod Inf та Inf.

Розглянемо найбільш поширені моделі.

1. Конструкції моделі N1 – Vf mod Inf.

Це конструкції з предикатом, які утворюються шляхом поєднання
інфінітивної форми дієслова, що виражає основне значення присудка, з
модальними дієсловами повинності, необхідності (мати, мусити).
Наприклад: Бо мужики на то роджені, що де що в світі є найгірше, то вони
мають то спожити, а що де в світі є найтяжче, то вони мають то виконати
(239)1; … мужик завше дурний і тому мусить радитися мудрішого …
(169);

У наведених прикладах модальне значення повинності виражено експліцитно
(експлікація повинності покладається на модальні дієслова мати, мусити).
Експлікація повинності може ускладнюватися семантичним актуалізатором
(інтенсифікатором) неодмінно, обов’язково, непремінно, який посилює
необхідність, обов’язковість виконання дії. Напр.: Що воно таке шлюб, що
подружжя, то вже сам батенько непремінно знає (= непремінно мусить знати
– О. Т.), а її [ Льолі] не доконче (251).

Поширеною повиннісною конструкцією в мові текстів Марка Черемшини є
речення з предикатом, що складається з модального слова мати та
інфінітива. На функціонування цих конструкцій звернув увагу
С. Смеречинський: “Ці конструкції в українській мові дуже поширені з
певним відтінком повинности (нім. sollen), що наближається до рос. “мне
нужно”, “б(ть должн(м” з дієприкметником (але не “б(ть обязанн(м,
принужденн(м, в(нужденн(м() [4: 136].

Дієслова мати, мусити в українській мові можуть передавати декілька
відтінків значень дебітивності – від звичайного значення повинності,
необхідності до значення вимушеності.

Дієслово мати, що вживається на означення того, що хтось повинен робити
(зробити) що-небудь або є змушеним через обставини робити (зробити)
що-небудь, у мові творів Черемшини передає шість різновидів дебітивної
модальності:

а) зобов’язаності (обов’язковість виконання завдань, обіцянок,
поставлених перед собою; вимоги, пов’язаної з накладанням певних
обов’язків – громадянських, службових, сімейних тощо): … і він [війт
Юзик] має з шандирями порядку сокотити (223); б) вимушеності (потреби
діяти всупереч бажанню, залежно від обставин): – Десєтку нам спустив, а
двадцять левів маємо дати, міркуйте, кумочку, двадцять левів за ріг
коров’єчий (78);

в) необхідності (необхідної зумовленої потреби), напр.: Тут має стояти
Семенишина нова хата (64), … Фільвартір виграв; найшли у табели так,
шо наш грунт має на камару піти, а лишьиєси нам оцей клинок (69).

У наведеному прикладі суб’єкт виражений неістотою, хоч за звичай – це
жива істота;

г) доцільності (потреби, яка відповідає певній меті, є практично
корисною): Так вона надумується, чи має йти дальше, чи ще припочивати.
Та руки від студеного дощу деревіють, ноги затерпають (61), …бо сліпий
має слухати видючого, коли хоче жити (143);

д) змушуваності (необхідності діяти через певні обставини, причини): Єк
душя на той світ приходит, то єї карби уже пораховані, уже муки терпіти
має (30);

е) невідворотності (повинності, яку не можна відвернути, якій не можна
перешкодити здійснитися (незалежно від волі суб’єкта, а те, що судилося
долею (вищою силою тощо): – Кого має найти напасть, то й дома захопит
(110), … і вона [Єленка], погодившись з тою неминучістю, що після
весілля має над нею звіятися буря і перемінити її на молодицю,
піддавалася мовчки вибухові бадікової охоти (214), А дєдя казали, що
пуста їх надія, бо сонце є на тото, аби мужиків на вуголь перепалювати,
а взимі із снігу лід робити, а дощі мають мужицьку працю ріками
забирати, бур’янами хліб убивати, у стиртах зерно кільчити, землю
розколювати, хати валити, мужицьку радість топити… (233).

В останньому прикладі модальність невідворотності вживається у реченні,
яке за значенням є не стверджувальне, а заперечне, тобто тут маємо
значення, протилежне повинності, що вказує на своєрідність стилю
письменника. Питальні речення з предикатами дебітивності, до складу яких
входить компонент “мати”, мають значення наміру або сприймаються з
протилежним значенням (стверджувальні у значенні заперечних). Приклади:
– Та що маю з вами [бадіками] робити? (170) – намір, Навіщо мав би граф
К. сам себе обвиняти? (253) – необхідність у протилежному значенні.

Дієслово мусити, що вживається у значенні “повинен, повинна, повинне,
повинні робити щось, мати якусь властивість або якість”, у мові текстів
М.Черемшини має чотири різновиди дебітивної модальності:

а) вимушеності: Війт розказував тихцем війтисі, що за ним шукають, бо
Мочернаки його втопили, і тому він мусить себе спрятати (120);

б) зобов’язаності: Відколи найстарша його дочка Анничка вкалічіла,
відтоді Параска дуже лоточить його. А то її верх у хаті, бо вона на
дідизні, а він лишень на грунті, тому мусить угоджати (72);

в) необхідності: На танці легені брали Петрика межи себе, називали
стриженим урльопником і просили, аби танцював польки. Дівчата
підсмішкувалися, здвигали плечима, із стрижаком танцювати
соромились.<...> Аж баба не втерпіла, ганьбити їх мусіла (28);

г) доцільності: [Лікар]: –… Твоя слабість тяжка, розумієш?

– Розумію, проше чесного докторя.

– Мусиш дуже шануватися, розумієш?

– Розумію, аєк.

– Мусиш багато молока пити, розумієш?

– Розумію (59).

Слід звернути увагу, що модальним дієсловам мати, мусити, які активно
вживаються в українській мові, у російській мові відповідають
прикметникові форми – должен, обязан, принуждён.

У деяких реченнях з модальними дієсловами мати, мусити мовець переконує
чи змушує співрозмовника здійснити певну дію, як-от: – … маєш, старий,
коні, мусиш їхати, хоть би що було (147).

У даному прикладі експлікація вимушеної модальності посилюється
семантичним інтенсифікатором – підрядною частиною речення (хоть би що
було).

Однак у більшості речень суб’єкт сам змушений чи зобов’язаний через
якісь обставини робити (зробити) що-небудь, напр.: Усі роти мають
кожного дня погодувати, усю голоднечу наситити (32); Стопиласи, сирака,
молодиця з сорому, але мусіла роздиїти ще один пашпорт (103).

На нашу думку, дебітивна модальність послаблюється вживанням модальних
дієслів мати, мусити після інфінітива, напр.: Надворі село спало, лиш
трембітар з усієї сили повістував сумну вість, а, припочиваючи,
повторяв, усміхнений, цікаву, веселу новину: “Василина піде за Федя,
Гафія за Леся, Калина за Михяла, а Одокія за Гната. Так випало на
Ілашчиній грушці, так сповнитися має (53).

Слід вказати, що предикат дебітивності може вживатися як у відносно
самостійній позиції простого речення (Бо чілідина мусить файно до бога
скластися, хотівши, аби їх молитва була приймлена (87), так і в складній
протиставній конструкції, напр.: Я вистарав позвоління, а вони мають
колядувати… (179).

У мові письменника зафіксовано модальний модифікатор “мус”, що
вживається у сполученні з інфінітивом: – На це, любко-кумо, нема ради;
що си винно, то мус віддати… (78).

Слово “мус” у тлумачному словнику української мови фіксується як іменник
у значенні примус. Проте у наведеному реченні це слово більш наближене
до дієслова (мусиш), ніж до іменника. У даному прикладі наявна
модальність необхідності.

2. Конструкції моделі VfmodInf.

У мові художніх текстів Марка Черемшини структурна схема VfmodInf
відповідає односкладному безособовому реченню. Предикат дебітивності
складається з двох компонентів: безособового дієслова (приходиться,
годиться, доводиться) та інфінітива. Безособові дієслова, які утворюють
дану двохкомпонентну структуру присудка, виражають різні відтінки
дебітивної модальності : повинності, вимушеності, бажання, волевиявлення
[3: 269].

Для таких речень типовий суб’єктний член у формі експліцитного чи
імпліцитного давального відмінка. Тому Н.М.Арват розрізняє структурну і
семантичну схеми цих моделей. Структурна схема складається з модального
дієслова й інфінітива, семантична – з суб’єкта модальної дії і предиката
[1: 90].

Речення цієї моделі передають значення вимушеності, доцільності,
невідворотності. Значення вимушеності виражається безособовими
дієсловами приходиться, доводиться з інфінітивами, напр.: Її [вчительку]
вважають люди на селі своїм ворогом, але то промине. ”Все те із-за
незрячості”, – думала собі. Не раз доводилося їй відчути наслідки тої
незрячості…(48).

he8>OJQJH – тремтить вона, як трепетовий жовтий листочок (61).

Модальність доцільності створюється безособовим дієсловом годиться та
інфінітивом: Комендант дивується Дзельмановій доброті, а Дзельман
пояснює, що вовка навіть неживого не годиться на подвір’ю мати, бо другі
вовки зачують і весь його двір був би кров’ю вовка обезцінений (123);
Скоро б два дні їх не видала, то вже й пригадує заздалегідь мужеві, що
оберстам годилось би візиту віддати (252).

Роль безособових дієслів полягає в тому, що вони надають інфінітивам
модального відтінку повинності і граматичну характеристику в часі і
способі. Однак інфінітив є основним компонентом, бо виражає речове
значення [2: 257]. Разом з безособовими дієсловами інфінітиви створюють
єдину складену форму предиката дебітивності.

Для вираження доцільності Марко Черемшина досить часто використовує
стійкі звороти, які виникли на основі еліптованих структур повинності,
типу: так годиться; що не годиться, то ні, як-от: Що не годитси, то ні;
за курку пан біг гуцула карає (82); Так годиться, так святі собі хочуть
(87).

3. Конструкції моделі PraedmodInf.

У текстах Марка Черемшини виділяються два типи речень – з предикативами
іменникового походження пора, час і предикативами з виразним модальним
значенням, що є спеціалізованою формою – модальними модифікаторами із
значенням повинності, типу треба (діал. тре, тра), потрібно, необхідно,
варто (діал. варта) , слід, повинно, годі.

У творах письменника зафіксовано повиннісну конструкцію з модальним
компонентом “час”: – Дай боже спасувати та не хорувати,– вмішується дід
і пригадує імостям, що час їхати, бо сонце вже високо і по дорозі буде
їх у личко скоботати (150).

Конструкція час їхати відповідає моделі PraedmodInf. Модальне значення
повинності виражено експліцитно – іменниковим предикативом “час”.
Сполучаючись з інфінітивом їхати, предикатив час втрачає значення
самостійного слова і створює складену предикативну основу час їхати,
надаючи висловленню значення повинності (тобто потрібно їхати).
Предикатив звичайно знаходиться у препозиції до інфінітива. Вживання
давального відмінка для вираження суб’єкта є регулярним, хоч іноді в
конструкції він упускається.

Модального значення необхідності, доцільності, вимушеності та інших
різновидів дебітивної модальності надають інфінітивам предикативи треба
(діал. траба, тра, тре), потрібно, необхідно, варто (діал. варт, варта),
слід, повинно, годі, які разом з ними створюють складену основу
предикатів дебітивності. Речення цієї моделі передають значення:

а) зобов’язаності: – Ей, молода молодице, не трійся та й не топися, бо
тобі треба жити та й розживатися (216), Бо ж треба йому було якийсь раз
в життю дванадцятий сніп зжати, та й зв’язати, та й у кланю скласти, та
й якийсь горб перекопати, та й обсапати, та й хлібом обсіяти (240);

б) вимушеності: Іди гет, дурна бабо, то траба двадцять левів за тоту
біду, – каже [депутат],– за шмирьку дати (70);

в) необхідності: Злісний голубив їмості і просив, аби за полонину не
журилися анітрішки, бо дід вже не зайде у місто і грунтів не перепише, а
його, старого, не треба жалувати, бо вже досить на світі нажився (165);

в) змушуваності: А за кождий карб траба кару приймати (30);

г) невідворотності: – Любчіки-газди! Раз мні мати на світ породила, раз
траба гинути! (40);

д) доцільності: Петро підняв голову і заговорив, гей спросоння: – Не
варта жити сліпому, абих так здоров, шо не варта! (143), – …Таку
красну та мудру бесіду має, що варт піти у церкву й послухати…(155).

Для інтенсифікації модального значення доцільності, Марко Черемшина
тавтологічно використовує предикатив варт:

– Бо такого легіника таки варт у хату пустити, бо згонить жаль із серця.

– Варт йому в очі подивитися, так як меду напитися.

– Такому парубкові варт гаєм плай прорубати, чічок під ноги настелити,
пташки співати заставити.

– Тоту зелену дубину, та й кленину, та й смеречину варт навкруг двора
сонцем позолотити… (227).

Очевидно, що модальне значення доцільності речень конструкції
PraedmodInf, найчастіше досягається поєднанням предикатива варто (діал.
варта, варт) з інфінітивом.

Слід зазначити, що предикативи треба, слід вживаються не тільки в
значенні російських форм надо, должно, а й модальних дієслів следует,
полагается, требуется, а предикатив варто ще й у значенні дієслова
стоит.

4. Конструкції моделі Praedmod.

Це конструкції з предикатом, що утворюються шляхом поєднання
предикативних прислівників із значенням повинності треба, потрібно з
іменником у знахідному або родовому відмінку. Вибір відмінку залежить
від: 1) лексичного значення предикативу; 2) стверджувальної чи
заперечної форми; 3) числа іменників; 4) категорії істот / неістот;
5) його абстрактності чи конкретності [3: 325-326].

При предикативі треба конкретні іменники, які виражають неживі істоти,
незважаючи на число іменника, у стверджувальній формі вживаються у
знахідному відмінку, а в заперечній – у родовому або знахідному, напр.:
…Тепер скрізь треба письма, а у войську шо буде робити ваш Андрійко?
(46), Треба їй великої музики, аби вона охоту дістала (229).

При предикативі треба іменники (назви істот) у стверджувальній формі
однини вживаються у знахідному відмінку, а в заперечній – у формі
знахідного чи родового відмінку; а в множині – у знахідному чи родовому
відмінку: Тобі траба такої газдині, аби тобі на голові горшки била. За
кождий раз, єк прийдеш з коршми, то оден горнец (81).

Абстрактні іменники вживаються тільки у формі родового відмінку,
поєднуючись з предикативом треба: – Пуста твоя робота, Калино, покинь
тоту гадку та й життєм не поминуй, бо буде тобі його треба…(216).

У текстах Марка Черемшини предикатив треба у вживанні з іменником
передає модальні відтінки доцільності, необхідності.

Слід звернути увагу на суб’єктну детермінацію давальним відмінком: –
Ціхо, бадіки, він нічого страшного не зробив, державі акуратне таких
треба, аби держава росла, аби множилася! (230).

5. Конструкції моделі N1 – AdjmodInf.

У художніх творах Марка Черемшини зустрічаються речення з предикатами
дебітивності, що утворюються особливими предикативними прикметниками,
як-от повинен, зобов’язаний, змушений та інфінітивом. Як і модальні
допоміжні дієслова, предикативні прикметники виражають модальну
модифікацію дієслівного складеного присудка лексично. Однак вони не
мають формальних засобів вияву категорії часу, способу, особи, які
виражаються особливими формами дієслова зв’язки бути. Напр.: Після його
думки Льоля повинна була його вірно любити вже для самої ласки й
доброти, з котрою він все відносився до неї, “простої” дівчини (253).

Предикативний прикметник повинен, що вживається з допоміжним дієсловом
“бути” або без нього, на означення того, що хтось зобов’язаний, має
своїм обов’язком мати яку-небудь якість чи властивість, а також для
вираження значення необхідності через певні обставини, причини робити
що-небудь, передає відтінки зобов’язаності та необхідності: … і тому
повинні вони всі піти до адвоката (169).

6. Конструкції моделі N1–Vf debitiv.

У мові текстів письменника виділяються речення, предикат яких виражений
власне дебітивними конструкціями.

До речень дебітивності входять декілька різновидів, які мають обмеження
у використанні:

1) складносурядні речення із протиставними конструкціями виражають
модальний відтінок вимушеності: – Прийшлоси відтак, упав покійничок у
лежу, а я всему раду дай (69) – (= а я мушу всему раду дати), Зайді
нічьо си не стане, підслухав сьпіванки у селі та й повітривси далі, а ти
приймай кару (82) – (= а ти мусиш приймати кару).

2) складні речення, в яких значення повинності ускладнюється вимушеним
обов’язком: – Я принесу восени той грейцір‘д хаті, а то єк слина, не
гарен оплатитиси. Йди оброблюй жидовію цілу зиму, – ніч ті відведе, ніч
приведе (52), … Прокіп висаджував хворого на фіру та й бурмотів
злісно. – <...> христінин у губу не має шо взєти, а він єго до аптеки
за молоком посилає. Бери, давай пару левів на аптику, бо ті розпирают,
бо наломом їх маєш (60).

3) складні синтаксичні конструкції з сполучником та: – Не потрібую я
такого вулишника, най би ше мені потєг шо від хати та злезентирував, та
й шукай вітра в полі (54), – Ій, най бог криє, бадіку Ілаше, вас від
усєкої прички та й усіх нас, ірщених! – протестував руками приземкуватий
Юрко Бросюк. – Аби так був відтєв собі руку – та й годуй каліку на цале
житє (46) – ( = та й мусиш годувати каліку).

Н.Ю. Шведова зазначає, що загальним категорійним значенням синтаксичної
форми повиннісного способу, яка утворюється за участю (так званої форми
2-ї особи наказового способу дієслова, ( … ( є значення повиннісної
необхідності: те, що повідомляється, подається як приписуване,
обов’язкове, необхідне, до речі, як зазначають усі дослідники, ця
обов’язковість дуже часто поєднується з вимушеністю і, отже,
забарвлюється негативним відношенням “повиннісного суб’єкта“. Однак
відтінок вимушеності, внутрішньо заперечного припису “ззовні“ не входить
в значення самої форми, а лише нашаровується на нього, і цим самим
досягається основне протиставлення в реченнях повинності: а) речення, що
означають повинність як вимушеність, і б) речення, які означають
повинність, що диктується узусом( (5: 110-111(.

Отже, досліджуваний матеріал переконує у тому, що предикат дебітивності
поєднує в собі різні відтінки значень повинності: доцільності,
вимушеності, змушуваності, необхідності, зобов’язаності та
невідворотності. Предикати дебітивності мають низку засобів вираження і
виступають конститутивними компонентами простих (двоскладних та
односкладних) і складних речень сучасної української мови. Своєрідність
мовостилю Марка Черемшини полягає в особливості використання
різноманітних діалектизмів та архаїзмів у формі предикатів дебітивності.

Література:

Арват Н.А. Семантическая структура простого предложения в современном
русском яз(ке.– К.: Вища шк. Головное изд.–во, 1984.– 157 с.

Золотова Г.А. Коммуникативн(е аспект( русского синтаксиса. – М.: Наука,
1982. – 367с.

Русская грамматика. Синтаксис. – М.: Наука, 1980. – Т. 2. – 709 с.

Смеречинський С. Нариси з української синтакси. (У зв’язку з
фразеологією і стилістикою). – Харків: Радянська школа, 1932. – 283 с.

Шведова Н. Ю. О долженствовательном наклонении // Синтаксис и норма. –
М.: Наука, 1974. – С. 107–121.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020