Лекція №
Медико-соціальні критерії способу життя, санітарна освіта
Аналіз стану суспільного здоров’я населення України в даний час
свідчить про його катастрофічний стан. Загрозливі темпи росту смертності
привели до різкого, скороченню середньої тривалості майбутньої життя.
Ріст рівня захворюваності і смертності реєструється по більшості
соціально значимих хвороб, що обумовлено наслідками
соціально-економічної нестабільності в країні. Здоров’я населення прямо
залежить від рівня цивілізації, соціально-економічного розвитку країни,
правової культури і відповідальності громадян за особисте здоров’я.
Суспільне здоров’я, будучи реальним результатом соціально-економічного
розвитку, виступає в той же час і природну умову його подальшого
розвитку.
Численними медико-соціальними дослідженнями встановлено, що здоров’я
населення обумовлене: у 50% більш умовами і способом життя; у
18—22%-станом навколишнього середовища; у 20%-генетичними факторами і
лише в 8—10%-станом охорони здоров’я.
Таким чином, що веде роль у формуванні здоров’я населення грає спосіб
життя.
Нерідко відбувається змішання понять «спосіб життя» і «умови життя». Тим
часом, «умови життя» — власне кажучи всі опосереджуючі і зумовлюючі
спосіб життя фактори, що визначають його чи супроводжують йому. До
їхнього числа варто відносити матеріальні, соціальні, політичні,
духовно-моральні, культурні й інші умови, що визначають спосіб життя, а
також природні умови, що, не будучи визначальними, впливають, часом дуже
істотне, на спосіб життя. Умови життя — це матеріальні і нематеріальні
фактори, що впливають на спосіб життя:
спосіб життя — діяльність, активність людей, що певним чином реагують на
умови життя, використовують їх.
Таким чином, спосіб життя можна визначити як систему «найбільш істотних,
типових характеристик діяльності, активності людей, у єдності їхньої
кількісної і якісної сторін, що є відображенням рівня розвитку
продуктивних сил і виробничих відносин».
Зі способом життя зв’язують і такі поняття, як «уклад життя», «рівень
життя», «якість життя», «стиль життя». Ці терміни одержали саме широке
поширення, деякі з них можуть застосовуватися за умови їхній
правильного, науково обґрунтованого тлумачення. Спосіб життя включає,
узагальнює 4 категорії: економічну — «рівень життя», соціологічну —
«якість життя», соціально-психологічну — «стиль життя» і
соціально-економічну — «уклад життя».
Рівень життя характеризує розмір національного доходу, що приходиться на
душу населення, загальний обсяг благ і послуг, споживаних населенням за
рік, частку харчування в структурі споживання. Треба мати на увазі, що
рівень життя характеризує життєдіяльність людей лише в сфері споживання.
Однак рівень життя не можна чи оцінювати розглядати лише на основі
середніх показників. Реальна картина розкривається за допомогою
диференційованих даних, що відносяться до різних шарів і груп населення.
Під укладом життя звичайно розуміють порядок громадського життя, побуту,
культури, у рамках якої проходить життєдіяльність людей. Терміт «стиль
життя», як правило, відносять до індивідуальних особливостей поводження
як одного з проявів життєдіяльності; активності. Сюди ж зараховують і
індивідуальні особливості напряму думок, стилю мислення.
Термін «якість життя» широко використовується західними філософами і
соціологами, однак усі частіше зустрічається й у нашій літературі. При
використанні цього терміна варто мати на увазі якісну сторону умов життя
— якість житлових умов, харчування, рівень комфорту, задоволеність
роботою, спілкуванням і т.д. Зрозуміло, що таке визначення не заміняє
поняття «спосіб життя».
Оскільки діяльність людей, їхня активність виявляється у всіляких і
численних сферах, надзвичайно складно виділити найбільш істотні
показники, критерії способу життя. Але разом з тим це надзвичайно
важливо, тому що без науково обґрунтованої системи показників способу
життя ми не можемо вивчати вплив способу життя на здоров’я різних груп
населення. У самім широкому розумінні виділяють дві основні сфери
діяльності: виробнича і позавиробнича, кожна з який включає цілий ряд
показників.
У структуру способу життя входять:
1. Трудова діяльність, умови праці, професійна і соціальна активність
працюючих.
2. Господарсько-побутова діяльність, вид житла, житлова площа, побутові
умови, витрати часу на побутову діяльність і ін.
3. Рекреакційна діяльність, спрямована на відновлення фізичних сил і
взаємодія з навколишнім середовищем.
4. Соціолізаторська діяльність у родині (відхід за дітьми, старими
родичами).
5. Планування родини і взаємини членів родини.
6. Медико-соціальна активність (відношення до здоров’я, медицині,
установка на здоровий спосіб життя).
Що ж формує здоровий спосіб життя, що є, з одного боку, аспектом способу
життя, ас іншої— здоров’я?
На відміну від соціологічного визначення способу життя в
медико-гігієнічному тлумаченні здорового способу життя більш виражений
конкретний зміст: діяльність в основному розвертається на мікро
соціальному рівні (індивід, група), сильніше відбита повсякденне життя
людини.
Здоровий спосіб життя — це такі способи активної біосоціальної
діяльності людей, що у “максимальному і безпосередньому ступені
зміцнюють здоров’я населення при наявності сприятливих матеріальних і
суспільних умов.
Міжнародний термінологічний словник «Санітарна освіта» дає таке поняття:
«здоровий спосіб життя» — гігієнічне поводження, що базується на науково
обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на зміцнення
і збереження здоров’я, забезпечення високого рівня працездатності,
досягнення активного довголіття.
На думку академіка Ю. П. Лисицина, у здоровому способі життя виявляється
відносна єдність і погодженість трьох рівнів життєдіяльності людини:
соціального, психологічного і біологічного. Це поняття не можна звести
до окремих форм медико-соціальної активності, але в той же час вони
відбивають ті чи інші сторони здорового способу життя.
ОСНОВНІ ФАКТОРИ РИЗИКУ СПОСОБУ ЖИТТЯ І ЇХНЄ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ
На здоров’я населення впливають цілий ряд таких негативних факторів
способу життя, як паління і вживання алкоголю, неправильне харчування,
адінамія і гіподинамія, уживання наркотиків і зловживання ліками,
шкідливі умови праці, стресові ситуації, несприятливі
матеріально-побутові умови, неміцність родин, самітність, низький
освітній і культурний рівень, надмірно високий ступінь урбанізації. Усе
це — фактори ризику, тобто фактори, що гіпотетично зв’язані з розвитком
того чи іншого захворювання й асоціюються як з великим поширенням, так і
з підвищеною імовірністю виникнення нових випадків захворювань. Як
правило, діє не один з цих факторів, а трохи. Зупинимося на деякі з них.
Як, приміром, на здоров’я впливає урбанізація? Це концентрація
промислових підприємств, надзвичайно розвита мережа транспорту і
зв’язку, автоматизування прискорений темп харчування. У результаті
урбанізації міняється клімат міста, забруднюється навколишнє середовище,
збільшується шум, росте психо-емоційна напруженість життя.
Перша проблема великого міста — це нейропсихічний стан людини. Емоційні
стреси, пригноблене стан, туга, страх, депресія, тривога й інші емоційні
прояви ще в стародавності привертали увагу медиків. При цих станах легше
виникають і тяжче протікають гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба
серця, виразкові хвороби, хвороби шкіри й обміну речовин, не говорячи
вже про неврози і психічні розлади.
Соціально-гігієнічна проблема психологічного фактора ризику при
урбанізації складається в розробці мір суспільної психопрофілактики.
Друга проблема великого міста — це ріст захворюваності хворобами
серцево-судинної, нервової системи, органів подиху, грипом і
інфекційними захворюваннями, виразковою хворобою шлунка і травматизму.
Ці нозологічні форми зустрічаються в міських жителів у 2—4 рази частіше,
ніж у сільських.
Третя проблема міста — це гіподинамія. Ще в середині XIX століття машини
і пристрою, зроблені людиною, робили не більш 4% вироблюваної енергії. В
даний час лише 1% енергії виробляється мускульною силою, інші 99% —
результат механізації й автоматизації. У результаті — енергетичний
природний потенціал людини виявився непотрібним. Автобус, трамвай,
тролейбус, ліфт, крісло приводять в остаточному підсумку до розвитку
серцево-судинних захворювань, хвороб нервової системи, суглобів,
зв’язувань, хребта. Неминучі наслідки ослаблення м’язової активності —
артрити, артози і частки болісні страждання з приводу поперекових болів.
Ще один фактор ризику виникнення найважливіших захворювань — харчування.
Тут ми виділяємо такі проблеми як незбалансоване і неякісне харчування,
недо- і переїдання.
Незбалансованість харчування полягає в невідповідності між
енергоотриманням і енерговитратами, у неадекватній структурі харчування,
у тому числі в порушенні співвідношення основних компонентів харчування
(білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни), у невідповідності
часу прийому їжі і її обсягу індивідуальним біоритмологічним
особливостям.
Перш ніж говорити про збалансованість харчування населення, потрібно
знати дані про споживання продуктів харчування в нашій країні. Якщо ми
порівняємо ці дані з матеріалами по інших розвитих країнах, то
порівняння буде не в нашу користь.
Динаміка споживання продуктів харчування також не зовсім сприятлива: за
останні роки відзначається збільшення споживання хлібобулочних
продуктів. Такі білковмістні продукти, як м’ясо і м’ясопродукти, ми
вживаємо на 7% норм, що нижче рекомендуються, овочів, фруктів і ягід —
на 30%.
В даний час у розвитих країнах від 20% до 50% здорових людей і до 60%
хворих страждають надлишком маси тіла й ожирінням. У 85% випадків
ожиріння є аліментарним, тобто зв’язаним з помилками в харчуванні. Тому
в останні роки там відзначене різке зниження споживання вершкової олії
(на 38%), яєць (приблизно на 20%), жирного молока (на 47%), цукру (на
23%). Переважно вуглеводна модель харчування привела до надлишкової маси
тіла у чверті населення нашої країни (у 28% міських і 22% сільських
жителів, причому не тільки в дорослих).
Ожиріння сьогодні стає одним з найпоширеніших (і, на жаль, не
нешкідливих) захворювань. На жаль, наслідку виникнення в людей
надлишкової ваги в нашій країні традиційно недооцінювалися. Різними
формами ожиріння в нас у країні страждає близько 60% населення.
Зайва вага — це база для виникнення серцево-судинних захворювань,
гіпертонії, діабету, захворювань опорно-рухового апарата, периферичної
нервової системи, ряду онкологічних захворювань. Ожиріння несприятливе
впливає і на потомство. Установлено, що якщо один з батьків має
надлишкову вагу, то в 50% дитина одержує спадково закріплену схильність
до ожиріння. Якщо ж обоє батька страждають ожирінням, то імовірність
надлишкової ваги досягає 75% випадків. Люди з надлишковою масою тіла
умирають від серцево-судинних захворювань, хвороб печінки, діабету в 2
рази частіше, ніж люди з нормальною вагою.
Актуальна і проблема недоїдання. Анемії, схильність до інфекційних
захворювань, дистонії, гіповітаміноз стають результатом постійного
недоїдання. Незбалансоване харчування в першу чергу відбивається на
дітях, молоді, студентах. До росту найважливіших захворювань веде і
низька якість їжі.
Дослідження суспільного харчування і продовольчої торгівлі знайшли, що в
15% продукція не відповідала санітарно-хімічним і бактеріологічним
регламентам, а 2% проб знаходили пестициди. Як відомо, пестициди поряд з
кава, чаєм, газованими безалкогольними напоями і деякими лікарськими
препаратами, мають мутагенний ефект.
В останні роки отримані дані, що надмірне споживання солі позначається
не тільки на рівні артеріального тиску і судинних поразок мозку, але і
на канцерогенезі шлунка. Канцерогенним ефектом володіють також копчені
продукти, смажена їжа. Підраховано, що в 1 кг смаженого чи м’яса риби
міститься стільки бензпірена, скільки в димі 250 сигарет.
Нормалізація обміну речовин і регуляція ваги населення сприяли б
збільшенню середньої тривалості життя на 8—10 років, у той час як
рятування від раку сприяв би збільшенню середньої тривалості життя на
4—6 років.
В даний час Всесвітньою Організацією Охорони здоров’я встановлені 7
основних факторів в області харчування, спрямованих на подолання ризику
незбалансованого харчування:
—уникати переїдання, а при надлишковій масі тіла знижувати енергетичне
споживання і збільшувати енерговитрати;
— збільшити споживання складних вуглеводів і «натуральних» цукрів
(фруктози, лактози) до 48% загальної калорійності;
— знизити споживання рафінованих Цукрів до 10% у загальній калорійності;
-зменшити споживання жиру до 30% у загальній калорійності за рахунок
обмеження споживання м’яса, яєць, використання знежиреного молока;
— знизити споживання насичених жирів до 10% загального енергетичного
споживання;
— зменшити споживання холестерину в день до 300 мг;
— обмежити споживання натрію, знизивши прийом солі до 5 м у день.
i
????лення. Частка курящих жінок складає від 10%г- в Іспанії до 49% — у
Данії. Частка курящих чоловіків у світі коливається від 43% — у
Великобританії до 75% – у Польщі. Більше і частіше курять обличчя
молодого віку й обличчя з низьким рівнем утворення. Установлено цікаву
закономірність: серед чоловіків — чим нижче рівень кваліфікації, тим
більше частка курців: серед жінок — прямо протилежна тенденція, тобто
курящих жінок більше серед утворених і з високим рівнем матеріального
доходу. В останні роки в нас не спостерігається зниження числа курящих.
У США відбулося зниження з 40% до 23%. Разом з тим, останнім часом
знижується вік початку паління: до 10—11 років.
Спостерігається тенденція зменшення числа курців з віком: у віці 20—24
роки курять 78% чоловіків і 15% жінок, у віці 50 і більш років число
курящих чоловіків знижується в 1,5 рази (до 55%), а жінок, майже в 5
разів (до 3%).
Установлено, що паління скорочує тривалість життя на 8—15 років. З
кожною викуреною сигаретою курець скорочує своє життя на 6 років.
Паління приводить до передчасної смертності, учащає випадки раптової
смерті. Серед курящих рівень смертності на 70% вище, ніж серед
некурящих. Крім того, паління є основною причиною виникнення ряду
грізних захворювань: злоякісних новотворів трахеї, бронхів і легень;
злоякісні новотвори губи; злоякісні новотвори стравоходу, порожнини рота
і ковтки; злоякісні новотвори гортані; емфізема і хронічна обструктивна
хвороба легень; ішемічна хвороба серця.
Смертність курящих від деяких причин значно перевищує смертність
некурящих. Так, що курять у 14 разів частіше умирають від хронічного
бронхіту, у 8 разів частіше від раку легень, у 4 рази частіше від раку
стравоходу. За даними ВІЗ, у Європі щорічно умирають від паління 1,2
млн. чоловік. Через хвороби, зв’язаних з палінням, щодоби вмирає 1000
американців.
В даний час з палінням зв’язують 90% усіх смертельних випадків від раку
легень і бронхів, 85% від бронхіту й емфіземи легень, 70% — від раку
порожнини рота, 50% — від раку підшлункової залози, 47% — від раку
сечового міхура, 30%-від раку стравоходу, 20% — від раку бруньок.
Наступний фактор ризик-вживання алкоголю.
У різних країнах нараховується від 1% до 10% хворих хронічним
алкоголізмом. Однак це далеко не повні зведення, оскільки набагато що
більше зловживають не реєструються, ніким і ніде не враховуються.
Поширеність алкоголізму враховується по непрямим даним — виробництву
алкогольних напоїв, числу облич, Що Складаються на обліку в медичних
установах, рівню і структурі їхнього споживання спиртних напоїв,
величині медичних і економічних утрат унаслідок пияцтва й алкоголізму.
Найвищий рівень споживання алкоголю на душу населення відзначається в
Німеччині — 12,1 л, у Франції — 11,9 л, Італії — 11 л абсолютного
алкоголю, незважаючи на те, що в цих країнах рівень споживання алкоголю
за останні 27 років знизився.
За даними світової статистики 15% чоловіків і 5% жінок регулярно
вживають алкоголь. З цього числа 3—6% стають хворими хронічним
алкоголізмом. У США, за даними опитування інституту Гелдлапа, 68%
населення зловживають спиртним.
Частіше вживають алкоголь обличчя працездатного віку, робітники в
порівнянні з що служать, жителі великих міст, обличчя з низьким рівнем
утворення, розведені.
З біологічної точки зору жінки більш уразливі, чим чоловіка по
відношенню, до алкоголю. Так, якщо в чоловіків процес звикання до
алкоголю, що закінчується повною залежністю від нього, триває 10—15
років, то в жінок він займає усього 3—4 роки. У тому самому віці, при
однаковій масі тіла, однаковому споживанні алкоголю зміст алкоголю в
крові в жінок завжди вище в порівнянні з чоловіками, у них швидше
виникають важкі органічні поразки. Проте, число питущих жінок постійно
росте. Про це свідчать дані, що приводяться у Франції, про
співвідношення чоловіків і жінок, що страждають алкоголізмом: у 1790 р.
— 1 жінка на 10 чоловіків; у 1990 р. — 1 жінка на 2,3 чоловіків.
Вивчаючи алкоголізм, як соціально-гігієнічну проблему, Ю. П. Лисицин і
Н. Я. Копит класифікували населення на 3 групи:
1 — обличчя, що вживають алкогольні напої рідко, не частіше одного разу
на місяць, і обличчя, що не вживають спиртні напої взагалі;
2 — обличчя, що вживають алкогольні напої помірковано (1—3 рази на
місяць, але не частіше 1 рази в тиждень);
3 -зловживаючі алкоголем — частіше одного разу в тиждень:
а) без ознак алкоголізму, тобто обличчя, що споживають алкоголь часто
(кілька разів у тиждень) у великих кількостях;
б) з невеликими ознаками алкоголізму — при наявності психічної
залежності і змін реактивності, чутливості – організму до алкоголю
(потяг до алкоголю і стану сп’яніння, утрата контролю за кількістю
споживаних напоїв, підвищення толерантності, сприйнятливості і т.п.);
в) з вираженими ознаками алкоголізму, коли з’являються ознаки фізичної
залежності від алкоголю, зокрема, абстинентний синдром і інші симптоми,
аж до серйозних психічних порушень (алкогольний психоз).
Таким чином, в основі цієї класифікації лежить медико-соціальний підхід
з використанням комплексу критеріїв: частоти і кількості споживаних
алкогольних напоїв, наявності і ступеня виразності ознак психічної і
фізичної залежності від алкоголю.
Вивчення поширеності алкоголізму серед робочих промислових підприємств
м. Києва з використанням вищевказаної класифікації показало, що
алкогольні напої вживали практично усі чоловіка (99,8%) і переважна
більшість жінок (95%). Що зловживають виявилося 18,8% (36,7% чоловіків і
1,9% жінок). Серед робітників, що зловживають алкоголем ? — мала ознаки
хронічного алкоголізму. З числа облич з вираженими ознаками алкоголізму
лише 2/3 були на обліку психоневрологічного диспансеру, а з числа облич
з початковими ознаками алкоголізму жоден робітник не вважав себе хворим
і не був на обліку.
Проблеми, зв’язані з вживанням алкоголю, торкаються не тільки самих
питущих, але також їхні родини, оточення, суспільство. При цьому можна
виділити наступні три групи проблем:
1. Проблеми для питущого, до яких відносяться наслідки гострого
алкогольного сп’яніння (швидке погіршення дієздатності і самоконтролю,
агресивність, нещасливі випадки, порушення правопорядку, алкогольне
отруєння); тривалість зловживання спиртними напоями (зниження розумових
здібностей, поява фізичних порушень, нещасливі випадки, зниження
працездатності, розвиток алкогольної залежності), а також супутні
негативні наслідки (утрата друзів, родини).
2. Проблеми для родини питущого: погіршення взаємин у родині (хоча
сімейні проблеми можуть відноситися до числа причин, що викликали
зловживання алкоголем); погіршення відносини до дітей; педагогічна
«занедбаність» дітей, раннє прилучення дітей до алкоголю і
правопорушень.
3. Проблеми для суспільства: порушення суспільного порядку; нещасливі
випадки, травми, зв’язані з вживанням алкоголю; зниження виробничих
показників, зниження працездатності; матеріальний збиток; додаткові
витрати на підтримку здоров’я і на організацію спеціальних лікувальних
служб.
Неминуче негативний вплив вживання алкоголю на показники здоров’я. Так,
зловживання алкоголем, за даними американських авторів, скорочує середню
тривалість життя на 20 років. Рівень смертності систематично питущих у
2—3 рази вище, ніж непитущих.
Структура причин смертності в облич, що зловживають алкоголем, має свої
особливості.
У структурі причин смертності чоловіків, що зловживають алкоголем, на I
місці коштують нещасливі випадки, отруєння і травми (майже половина усіх
випадків смерті); на II місці — серцево-судинні захворювання (30%); на
III місці — злоякісні новотвори.
Маються розходження в рівні і структурі захворюваності обличчя, що
зловживають алкоголем. Рівень загальної захворюваності в хворих, що
зловживають алкоголем, у 1,3 рази вище в порівнянні з захворюваністю
всього населення.
Особливо помітні розходження по таких класах хвороб, як хвороби системи
кровообігу, хвороби органів травлення, отруєння, травми. Нещасливі
випадки, отруєння, травми в структурі загальної захворюваності в
чоловіків, що зловживають алкоголем, займають друге місце. Той що
випиває у день 2—3 склянки вина чи кілька стопок горілки в багато разів
більш підданий ризику одержати захворювання раком чи гортані стравоходу,
чим непитущий. Підраховано, що тільки по Західній Німеччині щорічні
витрати на лікування подібних хворих складають 30 мільярдів марок.
Маються численні дані про зв’язок зловживання алкоголем з побутовим і
виробничим травматизмом, отруєннями, убивствами і самогубствами, з
багатьма захворюваннями — психічними розладами.
Основними причинами, що сприяють зловживанню спиртними напоями, є: 1)
нездорові традиції, наслідування дорослим, товаришам, вплив мікросфери,
найближчого оточення; 2) сімейні безладдя; 3) недоліки в проведенні
протиалкогольної роботи серед населення. Пияцтво в 80% випадків і більш
починалося під впливом товаришів по дворі, роботі, навчанню.
Значне поширення останнім часом у нашій країні одержали наркоманія і
токсикоманія. По офіційних зведеннях на обліку складається 130 тис.
чоловік, що вживають наркотики, з них 52 тис. визнані наркоманами.
Токсикоманів нараховується 22 тис. Загальний рівень наркоманії складає
3,4 на 100 тис. населення, а токсикоманії — 1,0 випадок на 100 тис.
населення.
У зв’язку зі значним забрудненням навколишнього середовища зростає
значення такого фактора, як екологічне поводження. За даними
національного ракового центра США, 15% усіх захворювань раком викликані
забрудненням навколишнього середовища. За даними ВІЗ, не менш 20% усіх
хворих хронічним бронхітом і емфіземою легень, що проживають у містах,
своїм стражданням зобов’язані забрудненню повітря в них. Одне лікарняне
ліжко з кожних чотирьох у світі зайняті хворими, що стали жертвами
забруднення води.
Ми зупинилися лише на деяких факторах ризику і діють ці фактори не
ізольовано, а взаємозалежно. Це значно підсилює їхній несприятливий
ефект на здоров’я. Так, паління підвищує ризик онкологічного
захворювання в 1,5 рази, зловживання алкоголем — у 1,2 рази, а спільний
вплив цих факторів підвищує ризик онкологічного захворювання в б раз.
Проте, вичленовування окремих факторів ризику виправдано не тільки в
медичному, але й в організаційному плані, тому що визначення ведучого
ланки виникнення і розвитку захворювань дозволяє правильно й ефективно
здійснювати міри профілактики і раннього лікування, зосередити зусилля і
засоби на обмеження дії визначених факторів ризику. Наприклад, завдяки
кампанії скорочення і припинення тютюнопаління серед різних груп
населення (наприклад, лікарів Великобританії, США), значно скорочена (на
40% і більш) смертність від злоякісних пухлин легень і бронхів.
По цьому ж шляху йдуть учені кардіологічного наукового Центра АМН, що
розробили програму вторинної профілактики хвороб серця і судин, що
включає усунення факторів ризику, а також медикаментозні засоби зниження
артеріальної гіпертензії.
Одним з найважливіших критеріїв здорового способу життя є медична
(профілактична) активність, що складається з відношення до свого
здоров’я і здоров’я інших людей, виконання медичних рекомендацій,
відвідування медичних установ, оглядів, диспансеризації. Це ступінь
реалізації медичних знань у повсякденному житті людини. Профілактична
активність — це комплексний показник, при оцінці якого враховується чи
наявність відсутність шкідливих для здоров’я звичок: паління, вживання
алкоголю, гіподинамії, дотримання режиму праці, відпочинку, харчування,
правил техніки безпеки, раннє звертання до лікаря з профілактичною
метою, виконання медичних розпоряджень і призначень.
Професор Э. И. Зборовский вважає, що в основі правильного гігієнічного
поводження населення поряд із причинами, зв’язаними з психологією,
традиціями, культурою, часто лежать:
— диспропорція між високими діагностичними можливостями і відносно
низкою ефективністю лікування;
— приступність медичної допомоги, її безкоштовність, впевненість у
можливості лікування багатьох захворювань;
— значний розрив між новизною, привабливістю науковості методів
діагностики і лікування з щоденністю і простотою методів профілактики;
— труднощі, зусилля і втрата особистого часу, відмовлення від
задоволень, звичного способу життя;
— недовіра до нових лікарських препаратів і часто змінюваним схемам
лікування, захоплення народними засобами;
— неправильне тлумачення медичної інформації й ін. Таким чином, у
сучасних умовах зниження захворюваності і смертності, поліпшення
здоров’я в значно більшому ступені залежать від змін способу життя, умов
життя, навколишнього середовища, чим від специфічних медичних функцій
(лікування, медична профілактика, медична реабілітація).
Сьогодні терпить крах система охорони здоров’я, що ставить своєю задачею
лікування хвороб тільки за допомогою лікарських препаратів, забуваючи
про такий діючий засіб профілактики і лікування захворювань, як фізична
культура, здоровий спосіб життя, праці і відпочинку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
