Лекція
Профілактика і її основні види
ПОНЯТТЯ ПРО ПРОФІЛАКТИКУ. ОСНОВНІ ЇЇ ПРИНЦИПИ І ВИДИ
Профілактика — складова частина медицини. Соціальний профілактичний
напрямок у справі охорони і зміцнення здоров’я народу містить у собі
медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи.
Створення системи попередження захворювань і усунення факторів ризику є
найважливішою соціально-економічною і медичною задачею держави.
Виділяють індивідуальну і суспільну профілактику. У залежності від стану
здоров’я, наявності факторів ризику чи захворювання вираженої патології
в людини розглядають 3 види профілактики.
Первинна профілактик-це система мір попередження виникнення і впливи
факторів ризику розвитку захворювань (вакцинація, раціональний режим
праці і відпочинку, раціональне якісне харчування, фізична активність,
оздоровлення навколишнього середовища й ін.). До первинної профілактики
відносять соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу
життя, навколишнього середовища, вихованню й ін. Профілактична
діяльність обов’язкова для всіх медичних працівників. Не випадково
поліклініки, лікарні, диспансери, родильні будинки називаються
лікувально-профілактичними установами.
Вторинна профілактика — це комплекс заходів щодо усунення виражених
факторів ризику, що за певних умов (зниження імунного статусу,
перенапруга, адаптаційний зрив) можуть привести до виникнення, чи
загостренню рецидиву захворювання. Найбільш ефективним методом вторинної
профілактики є диспансеризація як комплексний метод раннього виявлення
захворювань, динамічного спостереження, спрямованого лікування,
раціонального послідовного оздоровлення.
Ряд фахівців пропонують термін «третинна профілактика» як комплекс
заходів щодо реабілітації хворих, що втратили можливість повноцінної
життєдіяльності. Третинна профілактика має на меті соціальну (формування
впевненості у власній соціальній придатності), трудову (можливість
відновлення трудових навичок), психологічну (відновлення поведінкової
активності особистості) і медичну (відновлення функцій органів і систем)
реабілітацію.
Найважливішою складовою частиною всіх профілактичних заходів є
формування в населення медико-соціальної активності й установок на
здоровий спосіб життя.
ОСНОВНІ МЕТОДИ І ФОРМИ ПРОПАГАНДИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
Ціль пропаганди здорового способу життя — формування гігієнічного
поводження населення, що базується на науково обґрунтованих
санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення
здоров’я, забезпечення високого рівня працездатності, досягнення
активного довголіття.
Для реалізації цієї мети повинні бути вирішені наступні задачі:
— забезпечення необхідною медико-гігієнічною інформацією про здоровий
спосіб життя;
стимулювання діяльності державних органів і громадських організацій по
створенню умов для здорового способу життя населення;
—залучення всіх медичних працівників у санітарно-просвітню роботу і
виховну діяльність;
—організація всенародного руху за формування здорового способу життя,
об’єднання зусиль з національними рухами такого роду в закордонних
країнах.
Підвищення рівня санітарної культури населення, проведення заходів, що
сприяють збереженню і зміцненню здоров’я, повинні ґрунтуватися на
наступних принципах:
— науковість (пропаганда тих зведень, тих положень, що є науковим
знанням, міцно встановленим і затвердженим у науці);
— правдивість і об’єктивність;
— диференційованість і цілеспрямованість;
— масовість;
— систематичність і послідовність;
— комплексність (тобто пропаганда здорового способу життя повинна
вестися не тільки медиками, але і психологами, соціологами і т.п.);
—зв’язок з життям суспільства, профільність. Найважливішими напрямками
виховання санітарно-гігієнічних навичок, пропаганди
санітарно-гігієнічних медичних знань, формування здорового способу життя
можна вважати наступні:
1. Пропаганда факторів, що сприяють збереженню здоров’я: гігієна праці,
раціональне харчування. Гігієна відпочинку, оптимальний руховий режим,
фізкультура і спорт, гігієна подружніх відносин, загартовування,
особиста гігієна, медико-соціальна активність, психогігієна, гігієна
навколишнього середовища.
2. Пропаганда профілактики факторів, що згубно впливають на здоров’я:
зловживання спиртними напоями, наркотиками, паління, дотримання деяких
етнічних обрядів і звичок, релігійно-культові відправлення.
Санітарна освіта — це роздягнув охорони здоров’я, змістом якого є
гігієнічне навчання і виховання населення (Радянський енциклопедичний
словник. — М., 1980. —З. 1179).
Формування здорового способу життя, зокрема, здійснення первинної
профілактики, вимагає спільних зусиль державних, громадських
організацій, медичних установ, самого населення. Саме в такому напрямку
повинна діяти державна комплексна програма по зміцненню здоров’я і
профілактиці захворювань, розроблена Центром медичної профілактики й
інших наукових установ.
Формування здорового способу життя – це основний напрямок первинної
профілактики.
Для кожного медичного працівника пропаганда здорового способу життя є
важливим і необхідним розділом роботи, його професійним обов’язком
(Наказ МЗ № 770 від 14.10.88 і інструктивний лист Мінздраву від
29.06.90).
З 1.01.89 реорганізована служба санітарної освіти і створена служба
формування здорового способу життя, а Будинку санітарної освіти
перетворені в Центри здоров’я, потім у Центри медичної профілактики.
Пропаганда медичних знань буває трьох типів: 1) масова, 2) групова, 3)
індивідуальна.
Усі лікарі, фельдшери, акушерки, медичні сестри, крім повсякденної
індивідуальної санітарно-просвітньої роботи з хворими і відвідувачами
лікувально-профілактичних установ повинні приділяти щодня частину
робочого часу масовій і груповій пропаганді медичних і гігієнічних знань
серед населення.
Загальну організацію і керівництво пропагандою здорового способу життя і
гігієнічним вихованням населення здійснює МОЗ України, у якому є відділ
профілактики і сектор здорового способу життя.
Науково-медичне керівництво здійснює ЦНИИ пропаганди здорового способу
життя. Головною задачею його є розробка наукових і
організаційно-методичних основ для подальшого розвитку цієї служби в
широку міжсекторальну службу формування здоров’я, а в більш широкому
змісті в одну зі служб соціальної чи підтримки захисту, що забезпечує
людині серед інших соціальних гарантій його невід’ємне право на
здоров’я.
В областях і містах маються Центри медичної профілактики. Структурна
організація центрів відповідає їх функціям і включає наступні основні
відділи: організаційно-методичний, організаційно-пропагандистський,
редакційно-видавничий і консультаційно-оздоровчий.
У Центрі медичної профілактики організовані кабінети: раціонального
харчування, фізичної культури, психогігієни і гігієни розумової праці,
гігієни побуту, профілактики шкідливих для здоров’я звичок, сімейних
відносин, генетики (шлюбу і родини), професійного орієнтування,
релаксації (аутотренінгу), а також фітологічний кабінет.
У складі територіальних поліклінік, поліклінічних відділень центральних
районних (міських) лікарень, медико-санітарних частин організується
відділення (кабінет) медичної профілактики.
Організаційно-методичне керівництво діяльності відділення здійснює Центр
медичної профілактики разом з головним лікарем лікувально-профілактичної
установи.
Відділення очолює лікар (фельдшер), що має відповідну підготовку в
області медичної профілактики (бажано на базі Академії пост дипломного
чи утворення на курсах у Центрі медичної профілактики), і володіючий
організаторськими здібностями.
Завідувач відділенням безпосередньо підлеглий головному лікарю
лікувально-профілактичної установи.
ОСНОВНІ ЗАДАЧІ ВІДДІЛЕННЯ (КАБІНЕТУ) МЕДИЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ
1. Забезпечення взаємодії лікувально-профілактичної установи з
територіальним Центром, медичної профілактики.
2. Організаційно-методичне забезпечення діяльності медичних працівників
лікувально-профілактичної установи по виявленню факторів ризику,
корекції способу життя, пропаганді медичних і гігієнічних знань і
здорового способу життя.
3. Здійснення інформаційного забезпечення фахівців і різних груп
населення з питань охорони здоров’я, у тому числі і через засоби масової
інформації.
4. Вивчення й оцінка знань питань профілактики і здорового способу життя
в прикріпленого населення відповідно до характеру й особливостей роботи
різних відділень і кабінетів лікувально-профілактичної установи.
5. Упровадження наукове обґрунтованих заходів щодо первинної і вторинної
профілактики захворювань, медичних проблем формування здоров’я,
гігієнічному навчанню і вихованню населення з урахуванням показників
захворюваності прикріпленого контингенту.
6. Координація і забезпечення консультативно-оздоровчої діяльності з
питань збереження і зміцнення здоров’я прикріпленого населення.
7. Організація, контроль і аналіз діяльності медичних працівників
лікувально-профілактичної установи з питань збереження і зміцнення
здоров’я, зниження передчасної смертності і виходу на інвалідність, по
виявленню факторів ризику, корекції способу життя, пропаганді медичних і
гігієнічних знань.
Відповідно до основних задач відділення (кабінет) медичної профілактики
здійснює взаємодія з Центром медичної профілактики з питань:
—підготовки співробітників ЛПУ по розділі здорового способу життя і
гігієнічного навчання і виховання, а також удосконалення знань і
впровадження нових методів профілактики захворювань;
—придбання і поширення інструктивно-методичних документів по збереженню
і зміцненню здоров’я, наочних приладдя санітарно-просвітнього характеру
(включаючи відеофільми) серед працівників і населення (організованого і
неорганізованого);
— організації і проведення акцій профілактичної спрямованості серед
прикріпленого населення;
—створення банку санпросвіт. літератури, лекцій, бесід, статей медичного
профілю з періодичної преси і т.д. для використання в роботі;
— упровадження нових методів профілактичної спрямованості в діяльність
ЛПУ при роботі з населенням;
—організація лекторіїв, шкіл, семінарів для різних груп населення з
питань охорони здоров’я;
— резензування текстів лекцій, бесід, вікторин і ін. матеріалів,
підготовлених медичними працівниками ЛПУ. Проводить роботу зі
співробітниками ЛПУ:
— узагальнює індивідуальні плани роботи з питань, що входять у задачі
відділення (кабінету) медичної профілактики;
— робить організаційно-методичну і консультативну допомогу при
підготовці радіопередач, лекцій, бесід і т.д.;
— контролює й аналізує діяльність медичних працівників з населенням по
розділі гігієнічного навчання, виховання, збереження і зміцнення
здоров’я;
— приймає звіти про пророблену роботу, складає зведений статистичний
звіт по ЛПУ, результати доводить до відома головного лікаря;
—здає річний звіт у Центр медичної профілактики у встановлений термін.
Проводить роботу з пацієнтами лікувально-профілактичної установи:
— інструментальні дослідження (антропометрія, вимір артеріального тиску,
зважування й ін.);
— збір анамнестичних даних для виявлення факторів ризику, а також
тестування;
— видачу рекомендацій з корекції здорового способу життя;
—організує облік профілактичних оглядів, а також здійснює облік і
контроль за проведенням профілактичних щеплень;
— роз’ясняє доцільність проведення прищеплювальної кампанії;
—організує лекторії, школи, семінари для різних груп населення з питань
охорони, збереження і зміцнення здоров’я, забезпечує їхнє проведення як
в організаційно-методичному плані, так і санітарно-просвітньою
літературою.
&
(
u(
uuuuuuuuuuuuuuuu/essssssYUI
&
¤¤a$
міологічного нагляду санітарно-просвітню роботу з питань гігієни й
епідеміології проводить кожен медичний працівник. Відповідальний за цей
розділ роботи (лікар чи середній медичний працівник) здійснює
організуючу, координуючу і контролюючу функції в області пропаганди
здорового способу життя. Санітарна освіта в діяльності центрів
госсанепіднагляду включає організаційну, методичну і масову роботу.
У плані організаційної роботи здійснюється перспективне й оперативне
планування пропаганди здорового способу життя, її матеріальне
забезпечення і контроль за виконанням намічених заходів.
Методична робота включає вивчення рівня санітарної культури населення,
проведення методичних нарад, розробку програм гігієнічної підготовки
окремих груп населення, методичних матеріалів, підготовку медичного
персоналу, зайнятого курсовим гігієнічним навчанням професійних груп
населення.
Основними формами масової роботи є: курсова гігієнічна підготовка,
народні університети здоров’я, школи здоров’я й ін. При цьому
використовуються засоби масової інформації й усна пропаганда.
У стаціонарах з ліжковим фондом менш 100 роботу з пропаганди може
проводити лікар-терапевт. За виконання зазначеної роботи
лікарю-терапевту може встановлюватися надбавка за інтенсивність праці.
Облік роботи з пропаганди ЗОЖ проводиться в кожнім відділенні у
відповідній формі № 038/У-90.
З метою поліпшення стану роботи з пропаганди ЗОЖ серед населення
адміністрація може матеріально стимулювати діяльність медпрацівників за
її якісне проведення.
Медичні працівники повинні кваліфіковано використовувати всі доступні і
необхідні методи і засоби пропаганди здорового способу життя. Під словом
«методи» у даному випадку розуміють три основних способи ведення
пропаганди: усний, друкований, образотворчий (наочний) і їхньої
комбінації, і відповідно позначають: метод усної пропаганди, метод
друкованої пропаганди і т.д.
Термін «засобу» (чи форми) поєднує всю сукупність конкретних прийомів
ведення роботи, інструментарій (публікації в печатці, кінодемонстрації,
плакати й ін.), використовуваний у процесі масового, групового й
індивідуального впливу на населення. Вони входять до складу кожного з
методів, відбиваючи головну його характерну рису.
До засобів методу усної пропаганди відносяться: популярна лекція
(епізодична, циклова), агітаційно-інформаційний виступ, бесіда (групова,
індивідуальна), вечір (година) питань і відповідей, дискусія, вікторина,
конференція, заняття (курсове, гурткове), інструктаж вступний. Таким
чином, до засобів усної пропаганди відносяться засоби, при використанні
яких мається безпосередній контакт з аудиторією (лекція, бесіда, вечір
питань і відповідей, диспут, агітаційні чи інформаційні виступи) і
засобу, при використанні яких безпосередній контакт з аудиторією
відсутній (радіовиступ, виступу по телебаченню, запис виступів, лекцій
на плівці, пластинці).
Лекція — найбільш розповсюджений засіб усної пропаганди, що висвітлює
яку-небудь одну тему, одне питання у визначений відрізок часу, що має
форму монологу. Лекція складається з трьох частин: уведення, викладу
основного матеріалу і висновку.
Бесіда — ефективний засіб усної пропаганди. Дозволяє установити тісний
контакт з аудиторією за рахунок невеликого числа учасників (до 25—30
чоловік). У процесі бесіди в обговорення теми утягує можливо більше
число слухачів.
Вечір питань і відповідей – це та ж бесіда, але тут задає питання
аудиторія, а ведучий відповідає. Успішне проведення вечора залежить від
ступеня підготовленості ведучого. Питання або збираються заздалегідь,
або задаються на самому вечорі.
Дискусія — активне пророблення теми в достатня підготовленій групі. Може
бути проведена гурткова підготовка з аудиторією, що цікавиться окремими
питаннями. Вона пропонує поглиблене вивчання матеріалу на визначену
тему.
Пропаганда здорового способу життя здійснюється також за допомогою
програм на центральному і місцевих радіомовленні і телебаченні (це
лекції, бесіди, виступу, година «питань і відповідей» і т.д.). Такі
передачі, як правило, проходять у визначені дні і годинник.
Метод усної пропаганди є одним з ведучих і найбільш ефективним методом
пропаганди здорового способу життя. Це самий популярний, економічний,
простий і доступний в організаційної відношенні метод.
Метод друкованої пропаганди включає засобу: брошура, буклет, бюлетень,
журнал, календар, стаття, книга, листівка, гасло, пам’ятка, стінна
газета.
Метод друкованої пропаганди надає великі можливості для пропаганди
санітарно-гігієнічних знань, методів індивідуальної і групової
профілактики захворювань, оздоровлення навколишнього середовища і т.д.
серед широких шарів населення. Даний метод поділяється на дві основні
групи:
а) засобу друкованої пропаганди, створювані силами власного колективу
медичних працівників (рукописні гасла, дошки питань і відповідей,
санітарні стінні газети, санітарні бюлетені, статті і замітки в
періодичних виданнях);
6) друкована продукція (друковане гасло, брошура, пам’ятка, листівка,
газетні і журнальні публікації).
Серед багатьох коштовних якостей засобів методу друкованої пропаганди
найбільш важливими є: а) великий тираж друкованих видань; б) охоплення
широких шарів населення; в) можливість кількаразового прочитування, що
сприяє кращому засвоєнню; г) точність викладу.
Найбільш простий засіб друкованої інформації — гасло. Це заклик
виконувати ті чи інші ради з яскравим і лаконічним текстом, що виразно
висвітлює саму суть проблеми.
Листівка — науково-популярна книжка, до неї пред’являються ті ж вимоги,
що і до лекції. На промислових підприємствах великим успіхом
користаються пересувні цехові бібліотечки, складені з брошур на медичні
теми.
Дошка питань і відповідей складається з питань читачів і відповідей
лікарів-фахівців. При дошці повинні бути спеціальна шухляда для питань.
Відповіді даються короткі, науково підготовлені.
Санітарна стінна газета випускається в лікувально-профілактичних
установах, у медсанчастинах промислових підприємств, школах і ін.
навчальних закладах.
Санітарний бюлетень — випускається в будь-яких установах медичними
працівниками і санітарною громадськістю. Він повинний бути добре
оформлений, до нього пред’являються наступні вимоги: барвистість,
привабливість, помітність, конкретність теми, цікавий зміст.
Метод образотворчої (наочної) пропаганди містить у собі:
1) площинні засоби: плакат, малюнок, схема, креслення, план, діаграма,
картограма, фотографія, фотолітовиставка, слайд великомасштабний,
слайд-серія, діапозитив (серія для лекції) діафільм, кінофільм,
відеофільм;
2) об’ємні засоби: муляж, макет, модель, фантом, діаграма, скульптура,
опудало;
3) натуральні об’єкти (використовувані як наочні приладдя і як експонати
для виставок): макропрепарат, мікропрепарат, зразок (рослинного, тварини
світу, виробу, продукти й ін.);
4) комбіновані засоби: вагон-виставка, свято здоров’я, театр, ляльковий
театр, агітбригада;
5) технічні засоби пропаганди: фільмоскоп, кіноапарат, епідіаскоп,
магнітофон, відеомагнітофон, програвач, радіола, озвучені діапозитиви.
Наочний метод — самий різноманітний по числу вхідних у нього засобів.
Натуральні об’єкти — найбільш діючий засіб у силу його вірогідності. До
таких об’єктів відносяться: мікроскопічні препарати, макроскопічні і
натуральні об’єкти, предмети відходу за дитиною, набори вітамінних
препаратів, засобу для надання лівої допомоги й ін.
Якщо немає можливості демонструвати натуральні об’єкти, використовують
їхнього відтворення — об’ємні і площинні. До об’ємних відтворень
відносяться: муляж (відрізняється більшою точністю відтворення); модель
(відтворює об’єкт у зміненому, зменшеному чи збільшеному виді); макет
(наближене відтворення натури); скульптура, барельєф, горельєф
(використовуються для музейного оформлення).
До площинних образотворчих засобів відносяться плакати (засобу агітації
з яскравим малюнком і коротким текстом). Основними вимогами до змісту
плаката є: актуальність тематики, її соціально-значний характер,
злободенність, важливість для передбачуваної аудиторії. Розрізняють три
основних типи сюжету: позитивний, негативний, подвійний.
Вимоги до тексту плаката: 1) дохідливість (стислість, удала
лексико-синтаксична структура, значеннєва точність, значеннєвий зв’язок
(зображення і тексту); 2) виразність (емоційність, застосування
зображувально-виразних засобів мови).
Плакати розрізняються:
— по призначенню (навчальні, інструктивні, інформаційні);
— по широті використання (загальні, специфічні);
— по кількості плакатів, зв’язаних однією тематикою (одиничні, серійні);
— по художньому формуванню (шрифтові, образотворчі);
— по ступені деталізації (деталізовані, узагальнені);
— по образотворчому рішенню (реалістичні, піктографічні, символічні,
карикатурні);
— по тональності (нейтральні, драматичні, сатиричні, гумористичні);
—по кількості фарб (одно-, двох-, трьох, чотирьох барвисті і більш);
—по розміру (у 1/6—1/8 частку станд. листа, мікро плакати; у 1/4, 1/2
станд. листа, у 1/2 і більш стандартних листа);
— по тиражах: багатотиражні (більш 50000 екз.), середньої тиражності
(10000—50000), малотиражні (1000—10000 екз.), мікротиражні (50—1000
екземплярів).
Можуть бути площинні зображення натуральних об’єктів. До них відносяться
фотографії і малюнки.
У санітарній пропаганді може бути використаний також комбінований метод
— метод масової інформації, коли відбувається одночасний вплив слухового
і сильного Зорового роздратування для гарного сприйняття аудиторією.
Використовуються театральні постановки (наприклад, ляльковий театр),
кінофільми (санітарно-просвітні фільми), естрада, телебачення і т.п.
У преамбулі програмного документа, опублікованого в 1992 р. міжнародним
союзом санітарної освіти, сказано: «У ці заключні роки XX сторіччя
дорога до охорони здоров’я для народів світу одночасно освітлена надіями
і посипана каменями перешкод. Природа цих перешкод ясно говорить нам про
те, що сьогодні ми не можемо запропонувати для зміцнення і захисту
здоров’я нічого краще, ніж санітарна освіта».
— координуючі (які, наприклад, здійснюють взаємодія функціональних і
підсистем, що забезпечують,);
Таким чином, удосконалювання лікувально-діагностичного процесу, більш
зроблене керування системою охорони здоров’я неможливо без широкого
використання засобів обчислювальної техніки, розробки і реалізації АСУ.
І хоча в окремих установах досягнуті визначені успіхи, у цілому процес
автоматизації керування в охорону здоров’я йде дуже повільними темпами.
Причин тому трохи.
1. Матеріально-технічні проблеми (вибір і масова оснащеність засобами
обчислювальної техніки, її налагодження і забезпечення надійної
працездатності; розробка програмного забезпечення різного призначення).,
2. Організаційні (перебудова організації процесу керування лікуванням
пацієнтів, формування потоків і визначення обсягів інформації,
уніфікація і кодування всієї інформації, упорядкування
нормативно-довідкового господарства, формалізація основних функцій
керування процесів з побудовою відповідних математичних моделей
функціонування об’єкта, створення спеціальної служби, що забезпечує
обслуговування ЕОМ і ефективне функціонування автоматизованої системи).
3. Соціально-психологічні (перенавчання медичного персоналу для роботи в
умовах АСУ, що відповідає психологічна адаптація, формування довіри до
обчислювальної техніки, подолання негативного підходу в зв’язку з
додатковим навантаженням на стадії впровадження автоматизованих систем).
Причому найбільше важко переборними є саме психологічні бар’єри.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
