.

Організація швидкої і невідкладної медичної допомоги (лекція)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
215 1877
Скачать документ

Лекція №

Організація швидкої і невідкладної медичної допомоги

Розвиток капіталізму в XIX столітті, збільшення міст, промислових
підприємств, транспортних засобів неминуче привели до росту травматизму,
актуалізували проблеми надання медичної допомоги населенню при
нещасливих випадках. Безпосереднім поштовхом до організації швидкої
допомоги з’явилася пожежа у Віденському оперному театрі (1861 р.), що
призвела до великого числа жертв через неможливість своєчасного надання
медичної допомоги.

У Росії до революції також існував досвід безкоштовної швидкої медичної
допомоги (Москва, знаменитий лікар П. Ф. Гааз). Ця допомога виявлялася
як за рахунок засобів міських бюджетів, так і за рахунок благодійних
пожертвувань.

В перші роки після революції центрами надання швидкої допомоги були так
звані пункти «нічної квартирної допомоги», що існували при амбулаторіях
і поліклініках. Пункти першої швидкої допомоги створювалися також на
промислових підприємствах. Перші станції швидкої медичної допомоги
з’явилися в 1919 р. у таких найбільших містах як Москва, Ленінград,
Київ, Одеса. У 1923 р. був організований Науково-Дослідний Інститут
Швидкої допомоги (у Москві).

Наприкінці 20-х років у Москві і Ленінграді пункти «нічної квартирної
допомоги» і станції швидкої допомоги були перетворені в пункти
невідкладної допомоги.

У 1933 р. вийшло «Положення про станції швидкої медичної допомоги».

У 30—70-і роки екстрена позалікарняна допомога надавалася як
амбулаторно-поліклінічними установами, так і станціями швидкої медичної
допомоги (СМД).

У 1978 р. ці служби були об’єднані. Швидка і невідкладна медична
допомога стала називатися станціями СМД. У 1991 р. швидка і невідкладна
знову були роз’єднані: швидка допомога повинна надаватися станціями СМД,
невідкладна – повинна надаватися амбулаторно-поліклінічними установами.

Станція СМД може функціонувати як самостійна установа при кількості
викликів більш 25 тис. у рік. При меншій кількості викликів станції СМД
є структурними підрозділами інших ЛПУ (лікарень, поліклінік), особливо в
сільській місцевості. Виділяють п’ять категорій станцій СМД (у
залежності від числа викликів у рік ): V — 5—10 тис. викликів, 1—75—100
тис. викликів.

При великій кількості викликів і значній відстані створюються підстанції
(у зоні п’ятнадцяти хвилинної приступності).

Очолює станцію СМД — головний лікар (а підстанції — завідувачі ними),
кожну зміну очолює старший лікар. Поряд з адміністративно-господарською
частиною до складу станції входять:

— оперативний відділ (який завідує прийомом викликів і їхньою
передачею);

— відділ госпіталізації ( у який ведеться облік вільних місць у
стаціонарах);

— транспортний відділ (забезпечує станцію автотранспортом з розрахунку —
одна автомашина на 10 тис. міських і 15 тис. сільських жителів при числі
викликів більш 75 тис. у рік додається машина для контрольних виїздів);

—відділ статистики.

Основним структурним підрозділом є виїзна бригада. Виділяються бригади
швидкої медичної допомоги (що включать лікаря, фельдшера, санітара) і
бригади по перевезенню (що включають фельдшери чи фельдшера-акушера).
Крім того, бригади поділяють на лінійні і спеціалізовані. Останні
з’явилися в 50-і роки і включають лікарів відповідної спеціалізації.
Види спеціалізованих бригад: педіатрична (створюється при чисельності
населення понад. 100 тис. чол.); анестезіолого-реанімаційна (при
чисельності понад 500 тис.), неврологічна, кардіологічна, психіатрична,
травматологічна, нейрореанімаційна, пульмонологічна, гематологічна й ін.
Лікар, що працює в спеціалізованій бригаді, повинний мати стаж роботи зі
спеціальності не менше трьох років.

ОСНОВНІ ЗАДАЧІ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ

1. Надання екстреної медичної допомоги (у т.ч. спеціалізованої)
потерпілим і хворим у найкоротший термін на місці і при транспортуванні.

2. Максимально швидке транспортування хворих і потерпілих, породілей,
недоношених дітей (у т.ч. за заявками лікувально-профілактичних
установ).

3. Вивчення причин, що викликають необхідність надання швидкої медичної
допомоги, і розробка заходів для їхнього усунення.

p

r

O

a

ae

o

o

~??

¬

1/4

o

1/4

oeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeiTHIAI·

1/4

Задачі спеціалізованих бригад розширюються за рахунок:

4. Здійснення методичного керівництва виїзних бригад амбулаторних ЛПУ по
відповідним напрямках.

5. Надання консультативної допомоги.

6. Удосконалювання методів експрес-діагностики і надання невідкладної
допомоги на догоспітальному етапі.

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ВИКЛИКУ СМД

— раптові захворювання, що загрожують життю, що розвилися на вулиці,
громадських місцях, установах, гострі порушення серцево-судинних,
дихальних, центральних нервових й інших органів і систем;

— пологи, що відбулися поза стаціонаром;

— безпосереднє звертання пацієнта на станцію;

— консультативна і практична допомога лікарям невідкладної допомоги (а в
необхідних випадках і інших ЛПУ).

Виклик, що надходить по «ПРО3», приймає диспетчер (з моменту дзвоника
всі розмови фіксуються на магнітній стрічці), він передає її на
відповідну підстанцію чи безпосередньо бригаді (по телефону чи рації).
При цьому фіксується час прийому виклику, його передачі, приїзду
бригади.

Виклик спеціалізованої бригади здійснюється через чергового лікаря (у
центральній диспетчерській). При цьому існує перелік показань для
виклику кожної з бригад.

Наприклад, нейрореанімаціна бригада виїжджає у випадках:

— коми неясної етіології;

— швидко прогресуючої неврологічної патології (з порушенням життєво
важливих функцій);

— підозри на внутрічерепний крововилив;

— епілептичного статусу;

— гострого порушення мозкового кровообігу (при реанімаційних заходах, що
вимагаються,);

— гостро протікаючої нейроінфекції.

Обов’язку лікаря СМД:

-надання невідкладної допомоги;

-поточна дезінфекція салону;

-при несвідомому стані пацієнта — опис документів і цінностей із
вказівкою в супровідному листі;

— своєчасне поповнення медичної сумки, витрачених кисню, закису азоту.

Лікар СМД на першу вимогу пацієнта (чи його родичів) повинний назвати
своє прізвище; номер виклику. Він зобов’язаний знати дислокацію
лікувально-профілактичних установ, район обслуговування. У компетенції
лікаря знаходиться питання про супровід пацієнта родичами.

Основними показниками роботи швидкої допомоги є:

— кількість бригад (середньодобове),

—кількість виконаних викликів (у т.ч. з наданням медичної допомоги),

— кількість викликів із приводу раптових захворювань (у т.ч. по різним
нозологічним формах) і нещасливих випадків,

—кількість викликів переданих на невідкладну допомогу (і навпаки),

— кількість напрямків на госпіталізацію,

— середньодобове навантаження,

— час виїзду бригади від моменту прийому виклику,

— кількість летальних випадків до прибуття й у присутності бригади і
кількість повторних викликів і їх результат,

— відсоток розбіжності діагнозів напрямку і прийомного спокою.

Невідкладна допомога — це система екстреної медичної допомоги, що
надається хворим при раптових гострих і загостренні хронічних
захворювань у місцях проживання (удома, у гуртожитках, готелях і т. д.).

Вона надається спеціальними бригадами, що працюють у відділенні
невідкладної допомоги (поліклініки, територіально-медичні об’єднання).
Існують роздільні системи надання невідкладної допомоги дорослим і
дітям.

Задачі невідкладної допомоги:

— надання екстреної медичної допомоги (у т.ч. реанімаційних заходів),

— виклик за показниками швидкої допомоги,

— госпіталізація, що здійснюється через диспетчерську службу швидкої
допомоги, транспортування хворих може проводитися безпосередньо бригадою
невідкладної допомоги, швидкою допомогою, санітарним транспортом,

— забезпечення наступності з поліклінікою (як правило, завідувач
відділенням невідкладної допомоги на ранковій нараді доповідає про
випадки надання невідкладної чи допомоги безпосередньо інформує
завідувача терапевтичним відділенням),

—забезпечення взаємозв’язку з центром санепіднагляду,

— видача листків непрацездатності (не більше ніж на три дні), рецептів,

— надання невідкладної допомоги хворим, що безпосередньо звернувся в
поліклініку,

—забезпечення роботи стаціонару вдома (якщо такий мається).

Оснащеність бригад невідкладної допомоги не уступає (а нерідко
перевершує) такий для бригад швидкої допомоги.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020