Л Е К Ц І Я
Організація медичної допомоги робітникам промислових підприємств
Робітники промислових підприємст в нашій країні користуються переважним
обслуговуванням, яке забезпечується медичними закладами промислових
підприємств та теріторіальними лікувально-профілактичними закладами по
місцю проживання. Для цієї цілі на великих промислових підприємствах з
кількістю працюючих 4000 і більше організуються медико-санітарні частини
(на підприємствах хімічної, вугільної, гірнично-рудної, нафтопереробної
промисловості з кількістю працюючих 2000 і більше). На підприємствах з
кількістю працюючих 1200 і більше створюються лікарські здравпункти,
менше 1000 чоловік – фельдшерські здравпункти.
Найбільш досконалою формою є медико-санітарна частина (МСЧ). Цей
комплексний лікувально-профілактичний заклад закритого чи відкритого
типу, що створюється для надання медико-санітарної допомоги робітникам
великого промислового підприємства. Відкриті МСЧ надають
амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу не лише працюючим на
закріплених підприємствах, а й населенню навколишніх територій, в т.ч.
сім?ям робітників. Звичайно, частіше, коли наявна лікувальна мережа
територіальних закладів є слабою. МСЧ тепер може бути самостійним
державним закладом (федерального, відомчого або муніципального рівня) з
правом юридичної особи або структурним підрозділом підприємства,
недержавною організаційно-правовою формою власності, коли юридичний
статус та реквізити його визначаються статусом підприємства.
Згідно з діючими нормативними документами (Наказ № 130 від 23.06.94р.)
організаторами державних МСЧ є Міністр охорони здоров?я України, інші
міністерства та відомства, територіальні органи управління охороною
здоров?я та Держкоммайно України (територіальні комітети по управлінню
майном).
Засновниками МСЧ на підприємствах з недержавними формами власності є
самі підприємства з Держкоммайном України та його комітетами на місцях.
Незалежно від форми власності діяльність МСЧ регламентується
законодавчими та нормативними документами з питань охорони здоров?я
населення, статусом підприємства та діючим Положенням про
медико-санітарні частини.
Здійснюється вся діяльність у відповідності з виданою ліцензією та
отриманим сертифікатом.
Незалежно від форми власності МСЧ організовує облік своєї діяльності та
надає статистичні звіти про результати своєї роботи згідно з формами та
в строки, встановлені Міністерством охорони здоров?я України.
В задачі МСЧ входить надання спеціалізованої кваліфікованої та
своєчасної медико-санітарної допомоги робітникам під час захворювань та
травм з метою зниження працевтрат із-за хвороб по інвалідності,
планування та здійснення разом з адміністрацією та сан-епід. службою
санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів щодо оздоровлення умов
праці, зниження загальноїзахворюваності, а також здійснення контролю за
станом охорони здоров?я працівників.
У відповідності із задачами та функціями, а також в залежності від
чисельності контингенту працівників, що обслуговуються, та по узгодженню
з засновниками створюється створюється структура МСЧ. В її склад
входять: поліклініка, стаціонар з лікувально-допоміжними відділеннями.
В склад МСЧ можуть входити також цехові здравпункти та інші підрозділи
(нічні санаторії профілакторії або пансіонати, відділення невідкладної
допомоги). Взаємовідносини між структурними підрозділами визначаються
статусом. До складу поліклініки входять типові підрозділи: регістратура,
кабінети для амбулаторного прийому пацієнтів цеховими
лікарями-терапевтами та основними спеціалістами, в т.ч. кабінет
підліткового лікаря, акушера-гінеколога. При наявності стаціонару в
ньому відкриваються як мінімум два типових відділення – терапевтичне та
хірургічне, може відкриватись неврологічне відділення тощо. В цьому
випадку лікувально-дівгностична частина є загальною для поліклініки та
стаціонару, як і кабінет медичної статистики та
адміністративно-господарча частина.
Найбільш оптимальна форма – об?єднана МСЧ складається з поліклініки та
стаціонару, але частіше підприємствах створюються необ?єднані медичні
заклади, що складаються з однієї поліклініки. Так в 80-х роках на
підприємствах Ленінградської промисловості діяла 61 МСЧ, з яких лише 8
мали стаціонар. Раніше штати медико-санітарних частин визначалися
затвердженими нормативами, в теперішній час вони встановлюються головним
лікарем по узгодженню з засновником.
МСЧ може називатися і лікарні, і поліклініка, якщо вони обслуговують
головним чином робітників, а не лише населення. Створюються вони на базі
підприємств на визначену кількість працівників.
На чолі МСЧ стоять, як правило, висококваліфіковані, що мають досвід
організаторської роботи – головні лікарі. Поліклініка очолюється
замісником головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи, який і
вважається завідуючим поліклінікою. Стаціонар відкривається оптимально
на 400 – 600 ліжок на чолі з замісником головного лікаря по стаціонару,
котрим в основному є начмед.
Для здійснення своїх задач медсанчастина створює та проводить слідуючі
розділи своєї діяльності із звичайним порядком організації роботи
відповідних структурних підрозділів:
Надання лікувальної поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги з
основних лікарськіх спеціальностей.
Планування разом з санепідслужбою медичних оглядів у відповідності з
наказом (попередніх під час вступу на роботу, періодичних для робітників
важких та шкідливих професій та цільових).
Медична експертиза тимчасової втрати працездатності.
Диспансеризація робітників, особливо тих, хто часто та довго хворіє, до
них відносять робітників, що хворіють 4 рази на рік та більше з
загальним протіканням більше 40 днів по одному захворюванню, а також
тих, хто хворіє більше 6 раз з тривалістю захворювання більше 60 днів по
різним захворюванням.
Контроль за санітарним станом та умовами праці робітників. Для цього
цехові лікарі-терапевти періодично згідно запланованого графіка роботи
виходять в цехи на виробничі дільниці і там безпосередньо на місцях
здійснюють організаційно-методичну роботу по цьому розділу.
Санітарна освіта та гігієнічне виховання робітників з усіх аспектів
формування здорового способу життя працівників.
Складання та реалізація єдиного комплексного плану оздоровчих заходів і
взагалі планування оздоровчої роботи по усіх можливих варіантах та
направленнях: заходи, що потребують великих капітальних витрат, звичайно
відбиваються в колективних угодах, в планах з техніки безпеки, в планах
соціального та економічного розвитку колективів підприємства, вони, як
правило, затверджуються директором заводу, мають діючий характер, носять
силу закону для виконавців, тобто обов?язкові для виконання. В
комплексному ж плані МСЧ знаходять відображення розділи оздоровчої
роботи, що потребують менших витрат та торкаються в основному діяльності
медиків. Ці плани розробляються співробітниками МСЧ під керівництвом
головного лікаря, узгоджуються з адміністрацією та затверджуються
директором підприємства на черговий календарний рік. По основним
розділам цього плану і проводиться вся робота МСЧ по зниженню
захворюваності та травматизму. В планах відзначаються обов?язкові чотири
групи заходів:
організаційно-методичного характеру (вирішення питань з охорони здоров?я
робітників на різних нарадах адміністрації підприємства у директора,
головного інженера, на зборах робітників з іншими інстанціями);
санітарно-технічного направлення з автоматизації виробничих процесів,
механізації тяжких робіт, герметизації технологічної операції,
відгородження рухомих деталей, тощо;
санітарно-гігієнічні заходи по зниженню запилення та забрудненності
робочих зон, по утепленню та освітленню цехів, по водозабезпеченню,
каналізації, зниженню шуму та вібрації, тощо;
а також лікувально-профілактичні заходи суспільно-профілактичного
значення: проведення профілактичних медичних оглядів, щеплення
робітників під час загрози розповсюдження інфекційних захворювань,
диспансеризації.
Підготовка санітарного активу, навчання робітників само- і
взаємодопомоги, організація медичних аптечок на робочих місцях та інші
заходи профілактики травматизму.
Підвищення кваліфікації лікарів та середнього медичного персоналу в
галузі гігієни праці, санітарно-протиепідемічної справи, сучасних
методів діагностики, лікування та профілактики захворювань. Визначення
та розповсюдження передових форм та методів роботи, передового досвіду.
Організація облку та медичної звітності з метою аналізу захворюваності з
тимчасовою втратою працездатності, оцінки якості та ефективності роботи,
що проводиться.
МСЧ розрбляє та повинна мати аварійний план з обов?язковим недоторканим
запасом лікарських засобів та необхідного медичного обладнання на
випадок аварій та стихійних лих.
Всі ці та інші розділи роботи проводяться МСЧ в тісному контакті з
адміністрацією підпрємства, з фабрично-заводським комітетом профспілок,
відділом техніки безпеки та іншими закладами поза підприємством (з
санепідслужбою, органами та закладами охорони здоров?я). Діяльність
будується на основі угод про надання медичної допомоги з засновником,
територіальним фондом обов?язкового медичного страхування, або
страховими медичними організаціями, органами керівництва охороною
здоров?я. В своїй діяльності МСЧ використовує принципи господарчого
розрахунку, тобто здійснює самостійну діяльність в межах, встановлених
Стандартом, в якому визначаються майнові права та інші обов?язки
підприємства. Всі взаєморозрахунки та надання медичної допомоги
здійснюються в затвердженому законодавством порядку.
Фінансування діяльності проводиться:
З коштів підприємства-засновника накапітальне будівництво, утримання
приміщень, включаючи платню за комунальні послуги, ремонт, забезпечення
та експлуатацію медичного обладнання та транспорту, утримання медичного
персоналу цехових лікарських дільниць, лікарських та фельдшерських
здравпунктів, зверх штатних нормативів, визначених в індивідуальному
порядку.
З коштів державного бюджету (федерального, галузевого або місцевого) –
на реалізацію цільових територіальних та федеральних програм, на
утримання здравпунктів, організаційних в межах рекомендованих штатних
нормативів.
З коштів територіальних фондів обов?язкового медичного страхування (ОМС)
або страхових медичних організацій у відповідності з програмою ОМС.
З коштів, отриманих від реалізації угод по добровільному медичному
страхуванню (ДМС).
З коштів, отриманих від надання платних послуг населенню.
З інших джерел, не заборонених законодавством, в тому числі додаткових
прилікарняних господарств, трудових майстерень, благочинних внесків
тощо.
Контроль за роботою МСЧ та керівництво в галузі медичної та
фінансово-господарчої діяльності здійснюють в межах своєї компетенції,
визначеної Статусом та іншими нормативними документами, засновник,
органи управління охороною здоров?я, ліцензійно-акредитаційні комісії,
територіальний фонд обов?язкового медичного страхування, податкова
інспекція та інші органи.
Основна фігура медичного персоналу в МСЧ – цеховий лікар-терапевт, що
обслуговує робітників закріпленої за ним цехової лікарської дільниці.
Організація його роботи будується згідно принципа цехової дільничності.
Значення цього принципу в тому, що він підвищує відповідальність та
зацікавленість лікаря в кінцевих результатах своєї роботи, т.я. лікар
відповідає не взагалі за охорону здоров?я робітників, а за стан здоров?я
конкретного закріпленого за ним контингента, звітується за роботу на
конкретній виробничій території, зацікавлений та добивається
оздоровлення умов праці, зниження виробничого травматизму та
захворюваності робітників своєї дільниці.
Безумовно, під час детального обговорення особливостей праці лікарів по
цеовому принципу можна виділити не лише позитивний, але і негативний
моменти. Частіше всього звертають увагу на жорсткість регламентованої
системи, відсутність можливостівільного вибору лікаря-спеціаліста,
слабкий вплив економічних важелів управління. Але в сучасних умовах
державної та приватно-практикуючої, планової медицини цей принцип
організації медичної допомоги на промисловому підприємстві слід вважати
найбільш раціональним, альтернативного та неперевіреного досвідом
кращого варіанта ще поки немає.
Принцип цехової дільничності заключається в слідуючих основних, найбільш
характерних організаційних моментах. По-перше, дільниця організується на
визначену чисельність робітників, в середньому норматив для звичайних
галузей машинобудівної та легкої промисловості складає 2000 робітників
на одну дільницю, в важких галузях промисловості (вугільній,
гірничорудної, металургічної, хімічної) – 1500 чол. Територіально
дільниця формується з урахуванням 3-х особливостей за однорідністю
технологічного процесу, щоб лікарю було легше розібратися з професійними
шкідливостями та досягти оздоровлення умов праці. Враховується також
тяжкість умов праці та шкідливість професійних факторів на окремих
виробничих дільницях, тобто цехи по дільницям розділяються так, щоб
навантаження цехових лікарів було рівномірним; неможна, щоб одні
дільниці складалися з цехів з неблагоприємними умовами праці (литейні,
ковальні), а інші – з нормальними виробничими умовами (робітники
керівництва заводвм та інших допоміжних служб). Та, в кінці кінців,
раціонально компонувати дільниці з близько розташованих цехів, щоб
дільниця у лікаря була комплектна, не розтягнута по всій території
підприємства, та під час відвідування цехів можна було не гаяти багато
часу на переходи. На сьогодні склад дільниці та чисельність робітників
на ній визначається умовами контракту.
Цеховий лікар здійснює свою роботу у відповідності з умовами контракту,
що заключений з адміністрацією промислового підприємства та
територіальними органами охорони здоров?я. Головна задача його – надання
медичної допомоги в умовах лікувально-профілактичного закладу (МСЧ або
ТМО) разом із спеціалістами цього закладу, а також на місці роботи
пацієнтів. По узгодженню з органами охорони здоров?я та по угоді з
територіальним фондом обов?язкового медичного страхування (ОМС) в
компактних робітничих поселеннях може надати первинну медико-санітарну
допомогу вдома, тобто може працювати по територіально-цеховому принципу.
Для виконання своєї роботи він повинен бути спеціалістом лікарської
справи, мати добру підготовку з терапії, професійної патології та мати
сертифікат. Зміст діяльності лікаря визначаєтьсязаконодавчими
нормативними актами (про тривалість робочого часу, режим праці тощо) з
питань охорони здоров?я населення, статутом закладу, положенням про МСЧ
та міську поліклініку, а також положенням про лікаря-терапевта
дільничної цехової лікарської дільниці (Додаток № 2 до Наказу МОЗ № 130
від 28.06.94 р.).
В своїй діяльності він підкоряється керівнику (головному лікарю)
лікувально-профілактичного закладу, в якому він працює, та адміністрації
підприємства. Його підлеглі – середній та молодший персонал, закріплений
за дільницею та кабінетом для амбулаторного прийому.
Виходячч з завдань та у відповідності з отриманим сертифікатом цеховий
лікар повинен здійснювати слідуючі функції:
?
?
?
??$??F
?????F
?????F
??$??F
?????F
??$??F?надання першої медичної допомоги під час гострих захворювань,
виробничих травм та отруєнь, організацію транспортування хворих в ЛПЗ;
амбулаторний прийом, лікування та реабілітація хворих та інвалідів;
організація своєчасної консультації лікарів-спеціалістів, госпіталізація
потребуючих стаціонарного обстеження та лікування;
експертиза тимчасової непрацездатності та своєчасне направлення хворих
на медико-соціальну експертизу;
координація та проведення попередніх та періодичних медичних
профілактич склад Мних огляпансеризація хронічних хворих, в т.ч. ЧДХ, з
проведенням всього комплексу заходів суспільної профілактики
(працевлаштування потребуючих, відбір на санаторно-курортне лікування,
дієтичне харчування тощо);
картотека диспансерних хворих повинна включати дані на 100 – 150
робітників своєї дільниці;
динамічне спостереження за станом здоров?я робітників своєї дільниці на
основі своєчасного встановлення загальних та професійних захворювань,
особливо обліку випадків непрацездатності та аналізу захворюваності з
ТВП;
проведення організаційно-профілактичних заходів по оздоровленню умов
праці на робочих місцях під час періодичних відвідувань цехів, контроль
за виконанням заходів колективної угоди та комплексного плану;
робота по підготовці суспільного активу на дільниці, санітарна освіта,
гігієнічне навчання та виховання робітників, пропаганда та фомування їх
здорового способу життя, включаючи активну участь в зборах та нарадах
різного рівня (від цехових до нарад у головного інженера та директора
підприємства).
Кожна з вказаних функцій накладає на лікаря визначені обов?язки,
відповідальність та потребує надання прав для реалізації. Так, цеховий
лікар повинен регулярно проводити поглиблений аналіз захворюваності з
тимчасовою втратою працездатності, приділяючи особливу увагу професійній
патології та профілактиці виробничого травматизму; отримані результати
своєчасно доводити до відома адміністрації та розробляти заходи,
направлені на зміцнення здоров?я працівників. Функціональним обов?язком
цехового лікаря є також вивчення умов праці, контроль за санітарним
станом цехів, організація проведення в них оздоровчих заходів по
зниженню запиленості, шуму, вібрації, утепленню цехів, покращенню
освітленності тощо. З усіх направлень своєї роботи цеховий лікар повинен
систематично підвищувати свою кваліфікацію та кваліфікацію середніх
медичних працівників в галузі гігієни праці та техніки безпеки, сучасних
методів діагностики, лікування та профілактики захворювань, пропаганди
здорового способу життя.
Великим та відповідальним обов?язком лікаря є правильне використання
санітарно-статистичного методу в своїй роботі, враховуючи ведення
обліково-звітної документації, регламентованої наказами Міністерства
охорони здоров?я та іншими нормативними актами (ведення картотеки
персонального обліку захворювання, картотеки диспансерних хворих, облік
щеплень тощо).
Як видно, коло обов?язків у цехового лікаря дуже широке та різноманітне.
Безпосередньо він підкоряється завідуючому терапевтичним відділенням та
повинен виконувати його доручення, звітувати про свою роботу. Для
реалізації своїх функціональнихобов?язків лікарю надаються визначені
права: не менше, як один раз на 5 років за рахунок коштів підприємства
підвищувати кваліфікацію з відривом від основного місця роботи;
проходити атестацію на лікарську категорію згідно з встановленими
строками; розробляти та вносити пропозиції адміністрації цехів з питань
охорони здоров?я робітників, укладати у встановленому порядку угоди по
добровільному медичному страхуванні та отримувати платню за надання
додаткових медичних послуг, контролювати роботу підлеглого йому
середнього медичного персоналу, в конфліктних випадках звертатися у
відповідні органи охорони здоров?я, ліцензійно-акредитаційну комісію,
незалежну експертну комісію, медичну асоціацію, в арбітраж та
правоохоронні органи.
Відповідальність лікар несе за самостійно прийняті рішення в межах своїх
професійних обов?язків, за протиправні дії та бездіяльність, що призвели
до втрати здоров?я або смерті пацієнта.
Більшість часу в цехового лікаря займає не рутинна, а планова робота.
Це, насамперед, відноситься до диспансеризації хворих, до 3-4 разів на
рік повинні бути їх огляди, в т.ч. до 2-3 разів їх оглядають по профілю
всі лікарі-спеціалісти. Проводяться диспансерні огляди з метою корекції
лікування та зниження захворюваності; доведено, що у таких
диспансеризованих до 2 разів знижується ЗТВП. 2 рази на рік також
оглядають групу часто та довго хворіючих (ЧДХ).
Другий вид роботи, який носить плановий характер – це проведення
профілактичних медичних оглядів. Для проведення цих оглядів створюється
бригада лікарів з лаборантами і на базі цехових здравпунктів за півроку
проводяться ці огляди в декілька етапів. До 94-97% в середньому повинно
оглядатися робітників за рік.
Третій вид роботи – це 2 – 3 рази на місяць лікарі повинні відвідувати
цехи з метою контролю за умовами праці, для контакту з керівництвом
цехів, для вирішення невідкладних питань з диспансерними та
декретованими контингентами на місцях,щоб не відволікати їх від роботи.
При цьому про результати відвідування робиться запис в спеціальних
санітарних журналах, які повинні бути в кожному цеху.
Така ж сама велика робота у цехового лікаря – планова, але будується
вона по спеціально складеному плану. Кожен лікар повинен складати план
на рік та поквартально. Іноді план складається і на місяць, але вже у
вигляді план-графіка. Він є комплексним, тому що передбачає цілий
комплекс заходів по розділам єдиного комплексного плану оздоровчих
заходів МСЧ. Так в організаційній роботі плануються один раз на місяць
звіти лікаря на засіданнях цехкому, 1 раз в квартал аналіз ЗТВП,
планується також участь в засіданнях різних комісій, зборах робітників,
у нарадах адміністрації цехів.
В лікувально-профілактичному розділі планується прийом робітників згідно
графіка в поліклініці, проведення профоглядів, щеплень, диспансеризації
із загальної кількості робочого часу за тиждень (39 годин) на
профілактичну роботу в цехах виділяється до 9 годин (по 2,5 години 2-3
рази на тиждень). Взагалі робочий день лікаря при тривалості робочого
тижня 5 днів, строхи більше 7 год. 40 хв., з них 5 годин відводиться
згідно графіку на амбулаторний прийом, а 2,5 год. кожного дня на
організаційно-профілактичні заходи. В розділі плана захлдів щодо
покращення умов праці відмічається профілактична робота в цехах: 1-2
рази на місяць обхід цехів, кожного дня обхід побутових приміщень,
перевірка виконання рекомендацій та пропозицій – 1 раз на тиждень тощо.
Контроль за санітарним станом повинен бути покладений на цехові
здравпункти та здійснюватися середнім медичним персоналом.
Рекомендовано в плані роботи лікаря виділяти розділ з санітарної освіти,
робити з санітарним активом в цехах. Це інструктаж санітарних постів – 1
раз на місяць, кожного дня контроль за їх роботою, читання лекцій – в
середньому один раз на квартал, випуск санітарних листків та проведення
інших заходів з пропаганди здорового способу життя (ЗСП). Бажано в плані
на рік виділяти розділ з підвищення професійної кваліфікації. Взагалі по
змісту структура плану може змінюватися та відрізнятися від
рекомендованої. Іноді виділяють в особливий розділ заходи по боротьбі з
травматизмом, з профілактики повітряно-крапельних інфекцій,
шлунково-кишкових захворювань та іншим актуальним проблемам.
Ряд пунктів плану є постійними, інші змінюються від сезону до сезону.
Всі пункти плану повинні носити не загальний характер, а мати конкретні
по змісту та часу виконання формулювання запланованих заходів.
Складається план на базі діючих плинних та перспективних планів МСЧ.
Форма плану типова та подається у такому вигляді по назвах основних
граф.
№ п/п Зміст запланованих розділів Дата Виконавці Примітки
1. Вказується найменування заходів, що плануються. Число, місяць,
квартал, сезон Посада лікаря, цеховий тера-певт, хірург, тощо. Відмітка
дати виконання, хто контролював.
Таким чином, в плані роботи цехового лікаря відображаються основні
направлення його діяльності в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу
(в МСЧ) та поза закладом (на дільниці).
Робота в поліклініці будується по ковзаючому графіку, згідно якого лікар
веде амбулаторний прийом в одні дні зранку, в інші – ввечері, що
зроблено для зручності працюючих в різних змінах. Якщо в МСЧ є
стаціонар, то діє і система чередування в роботі лікарів, по якій
рік-півтора лікар працює в поліклініці, а потім по затвердженому графіку
на 3-4-6 місяців іде працювати в стаціонар з метою підвищення своєї
кваліфікації. Черга та час роботи в стаціонарі залежить від потужності
стаціонара та поліклініки. Якщо поліклініка потужна та стаціонар
невеликий, то лікарі рідше та на коротші строки попадають працювати в
стаціонар. В результаті цеховий лікар повинен бути
професіоналом-терапевтом, добре знати особливості виробництва, умови
праці та професійну патологію робітників своєї дільниці. Лише тривала
робота на дільниці не менше 3-5 років дає можливість добре вивчити ці
питання та вільно в них орієнтуватися.
Наступною та найбільш розповсюдженою, наближеною до робітників
організаційною формою надання медичної допомоги на виробництві є
здравпункти. Таку назву отримали в 1930 році існуючі раніше пункти
першої допомоги. Натепер вони підрозділяються на лікарські та
фельдшерські і є структурним підрозділом закладу охорони здоров?я
територіальної мережі або підприємства-засновника (МСЧ), тобто не мають
повної самостіності.
Лікарські здравпункти можуть організовуватися в межах діючих штатних
нормативів на підприємствах з різними формами власності та в учбових
закладах як структурний підрозділ державного територіального медичного
закладу (поліклініки, ТМО) або МСЧ і тоді фінансуватися із коштів
бюджету. В індивідуальному порядку згідно зверх діючих штатних
нормативів можуть створюватися на промисловому підприємстві як
структурний підрозділ МСЧ або підприємства і тоді повністю фінансується
за рахунок коштів підприємства-замовника. У всіх випадках лікарські
здравпункти підлягають акредитації або ліцензуванню на загальних правах
та в установленому порядку, мають кутовий штамп, печатку для довідок,
лікарняних листів та рецептів.
Здравпункти створюються для надання первинної медико-санітарної допомоги
працівникам на промисловості та транспорта, а також учням учбових
закладів з метою проведення заходів з попередження та зниження
захворюваності та покращення санітарно-гігієнічних умов на виробництві.
У відповідності з цим вони здійснюють функції ведення статистичного
обліку та надавання державної звітності в органи охорони здоров?я про
результати своєї роботи за рік, надання першої медичної допомоги,
особливо під час травматизації, проведення лікувальних та
реабілітаційних заходів, консультування та госпіталізацію захворівших,
проведення експертизи та інші типові для лікаря розділи діяльності.
Особливо важливим та відповідальним є надання невідкладної допомоги під
час виробничих аварій та травм, коли лікар повинен вміти провести
зупинку кровотечі, накласти пов?язку, здійснити штучне дихання та інші
лікувальні заходи, аж до організації транспортування постраждалих.
Окреме важливе місце в діяльності лікаря здравпункта займає і проведення
різноманітної профілактичної роботи, планування оздоровчих заходів
(щеплень, диспансеризації, профілактичних медичних оглядів). На
здравпункті лікар зобов?язаний мати аварійний план, що передбачає всі
необхідні заходи на випадок масових аварій, повинен мати недоторканий
запас ліків, перев?язочних матеріалів, білизни, засобів транспортування
тощо.
Персонал здравпункта встановлюється згідно рекомендованих штатних
нормативів наказу № 130 від 23.06.94 р.
Лікарські здравпункти відкриваються на підприємствах, які не мають
фельдшерських здравпунктів, з кількістю робітників 1200 чол. (ІІІ
категорії) та більше.
Фельдшерські здравпункти плануються на 3 категорії, найменшої 3-ї
категорії здравпункти відкриваються на підприємствах з кількістю
робітників від 500 до 800 чол., 2-ої – від 801 до 1500 чол., 1-ої –
1501-2000 чол. На чолі цих здравпунктів стоять фельдшера, додаткові
штати розраховуються по посадах фельдшера, акушерки, медичної сестри
сумарно в залежності від чисельності робітників по змінах від 0,5 до 2
посад та профіля підприємства (гірничорудні, хімічні, підземні,
металургічні тощо).
Як видно, у медичного персоналу здравпунктів є специфічні особливості в
роботі. Особливо це важливо для лікарів. Відсутність в структурі
здравпунктів клінічних лабораторій, рентгенівських кабінетів тощо
обмежують діагностичні та лікувальні млжливості лікаря. Лікар стикається
на здравпункті в основному з різними формами захворювань та
реконвалесцентами, має обмеження в експертизі працездатності (в
продовценні строків тимчасової непрацездатності), що не відповідає
сучасним стандартам якості надання медичної допомоги. Тому вважається,
що лікар на здравпункті більше виконує фельдшерські функції, втрачаєсвою
кваліфікацію і ця форма організації медичної допомоги в останні роки
визнається нераціональною.
На промислових підприємствах Ленінграду з 1968 р. лікарські здравпункти
стали переводити в фельдшерські, а лікарів з них переводити в найближчі
територіальні поліклініки, в якості цехових терапевтів та об?єднувати в
цехові відділення. Так виникла нова більш прогресивна форма організації
медичної допомоги на промислових підприємствах – цехові відділеня
територіальних лікувально-профілактичних закладів. Лікар, працюючи в
поліклініці, здійснює згідно графіку амбулаторний прийом робітників,
закріплених за ним підприємств, та періодично відвідує фельдшерські
здравпункти на підприємствах, де також приймає пацієнтів, що записалися
на прийом, проводить профілактичну та організаційно-методичну роботу.
Насьогодні ця форма також реорганізується, в зв?язку з акціонуванням
підприємств та переходом на обов?язкове та добровільне медичне
страхування. Кількість цехових лікарів в поліклініках скорочується,
багато дільниць ліквідується як економічно-невигідні для підприємства.
Також в майбутньому будуть видозмінюватися форми та методи переважного
медичного обслуговування промислових робітників.У важкій економічній
ситуації, при недостачі умов для необхідної медичної допомоги, цей
принцип ефективний і дійний, тому що він дозволяє сконцентрувати наявні
засоби охорони здоров?я на найбільш відповідальних напрямках
тадільницях, а в майбутньому при створенні рівних для всіх умов надання
медичної допомоги потрібного рівня та якості, потреба в створенні
особливих переваг і привілеїв окремим категоріям громадян відповідає
принцип свою актуальність і може
бути виключений із практики охорони здоров?я, тобто можна вважати, що
він носить тимчасовий характер, має історичне значення, як і багато
інших організаційних моментів. Інші організаційні форми, принципи і
методи медичного обслуговування промислових робітників, як показала
тривала історія розвитку цього розділу охорони здоров?я виявились
дійними, життєздатними, економічно вигідними та заслуговують свого
визнання, подальшого розвитку та удосконалення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
