Лекція №
Туберкульоз і організація медичної допомоги хворим туберкульозом
Серед захворювань, що відносяться до соціальних хвороб особливе місце
займає туберкульоз. Соціальна природа туберкульозу відома давно. Ще на
самому початку століття цю хворобу називали «сестрою бідності»,
«пролетарською хворобою». У старому Петербурзі на Виборзькій стороні
смертність від туберкульозу була в 5,5 разів вище, ніж у центральних
районах. В даний час рівень захворюваності туберкульозом у країнах, що
розвиваються, набагато вище, ніж в економічно розвитих країнах.
Незважаючи на величезні досягнення медицини в лікуванні хворих
туберкульозом ця проблема продовжує залишатися в багатьох країнах дуже
актуальної. Слід зазначити, що наша країна у визначений період домоглася
істотних успіхів у справі зниження захворюваності туберкульозом. Однак в
останні роки наші позиції в цьому питанні помітно ослабнули. З 1991 р.
після багаторічного зниження захворюваність туберкульозом у нашій країні
почала рости. Причому спостерігається стрімкий темп погіршення ситуації.
За три роки захворюваність туберкульозом виросла на 26%, у тому числі,
дітей на 24%. У Києві захворюваність активним туберкульозом (на 100000
населення) виросла з 25,8 у 1992 р. до 39,3 у 1995 р. Для характеристики
ефективності боротьби з туберкульозом використовують ряд
епідеміологічних показників.
1. Захворюваність. Як уже відзначене вище число уперше виявлених
активних туберкульозом хворих в останні роки має тенденцію до росту. З
загального числа хворих із уперше встановлені діагнозом 2/3 склали
чоловіка, причому майже половина з них приходиться на осіб 20—40 років.
Більш 40% виявлених виділяли ВК, більш ніж у 1/3 уперше минулого
виявлені вже запущені форми туберкульозу. По-перше, усе це свідчить про
несприятливу по туберкульозі епідеміологічній обстановці, а по-друге,
про те, що асоціальна частина суспільства (бомжі, алкоголіки, особи,
позбавлені за злочини волі) складає значну частину контингенту знову
захворілим туберкульозом. При обліку вперше захворілих у їхній склад не
включаються:
а) хворі, прописані в іншому районі,
б) випадки рецидиву захворювання.
2. Хворобливість. Показники хворобливості, у зв’язку з успіхами
лікування захворілих туберкульозом, і в той період, коли спостерігалося
зниження захворюваності в 5 разів, знижувалися тільки в 2 рази. Тобто
цей показник при успішній роботі зі зниження туберкульозу змінюється
більш повільними темпами, чим захворюваність.
3. Смертність. Завдяки успіхам у лікуванні туберкульозу за 20-літній
період (починаючи з 1950 р.) показник смертності від туберкульозу
знизився в 7 разів. На жаль, в останні роки, позитивні зрушення по
зниженню поширеності туберкульозу, як соціального явища, призупинились і
навіть, навпаки, мають місце негативні тенденції.
8
:
O
O
gdE7?
??Т? збігалися, щоб дільничний лікар фтизіатр працював у тісному
контакті з визначеними лікарями терапевтами, педіатрами, лікарями
загальної практики.
У структурі протитуберкульозного диспансеру основною частиною є
амбулаторна ланка. Крім звичайних кабінетів (кабінетів лікарів,
процедурного, кабінету функціональної діагностики) дуже бажана наявність
стоматологічного кабінету. Природно невід’ємною частиною є
бактеріологічна лабораторія і рентгенівський кабінет. При деяких
диспансерах діють флюоролографічні станції. Крім того, можуть бути
стаціонари.
Усю роботу з боротьби з туберкульозом у районі діяльності диспансер
проводить за комплексним планом. Дуже важлива участь у реалізації такого
плану не тільки медичних установ, але й інших відомств. Реальні успіхи
по зниженню захворюваності туберкульозом можуть бути досягнуті тільки
при реалізації міжвідомчої’ програми «Туберкульоз», що розроблений і в
Києві. Основну частину комплексного плану складають
санітарно-профілактичні заходи:
• організація своєчасного виявлення хворих і ревакцинація неінфікованих;
• організація своєчасного виявлення хворих і масові цільові
профілактичні огляди;
• оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, житловий пристрій
бацилоносіїв;
• трудовий пристрій хворих;
• санітарно-просвітня робота.
Значне місце в комплексному плані займають нові методи діагностики і
лікування хворих, стаціонарне і санаторне лікування, підготовка лікарів
по фтизіатрії.
Існує кілька шляхів виявлення хворих туберкульозом. Основне місце займає
(80% усіх виявлених хворих) виявлення при звертанні хворих за медичною
допомогою. Тут дуже велика роль лікарів поліклінік, туди, як правило,
звертається, насамперед, той, хто занедужав. Визначену роль відіграють
цільові профілактичні медичні огляди. Незначне місце займає
спостереження контактів і дані патологоанатомічних досліджень. Останній
метод свідчить про недоліки в роботі лікувально-профілактичних установ
по туберкульозу.
Протитуберкульозний диспансер — це установа закритого типу, т., е.
хворого туди направляє лікар, що виявляє таке захворювання. При
виявленні туберкульозу в будь-якій медичній установі в
протитуберкульозний диспансер за місцем проживання хвор направляють
«Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом
активного туберкульозу»- (ф. 089/у).
Лікар протитуберкульозного диспансеру організує ретельне обстеження і
при уточненні діагнозу ставить хворого на диспансерний облік. Всі особи,
узяті на облік у протитуберкульозному диспансері, поділяються на групи
обліку:
I. Активний туберкульоз (1А и 1В).
II. Згасаючий туберкульоз. |
III. Клінічно вилікуваний туберкульоз (111А и 111В).
IV. Контакти.
V. Внелегеневий туберкульоз.
VI. Групи для дітей.
VII. Підвищений чи ризик рецидив.
Туберкульозні зміни в легенях при необхідності уточнення їхньої
активності.
Кожна облікова група має свою тривалість спостереження і періодичність
диспансерних явок.
У нашій країні проводиться профілактика туберкульозу в двох напрямках:
1. Санітарна профілактика.
2. Специфічна профілактика,
До засобів санітарної профілактики відносяться міри, спрямовані на
попередження зараження туберкульозом здорових, на поліпшення
епідеміологічної обстановки (у тому числі поточна і заключна
дезінфекції, виховання гігієнічних навичок туберкульозних хворих).
Специфічна профілактика — це вакцинація і ревакцинація,
хіміопрофілактика,
Для успішної роботи зі зниження захворюваності туберкульозом необхідні
значні асигнування держави на надання, житла для бацилоносіїв, для
санаторного лікування хворих, для забезпечення безкоштовними
медикаментами амбулаторних хворих і т. д,
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
