.

Предмет та задачі стоматології екстремальних ситуацій. організація стоматологічної допомоги у збройних силах України (лекція)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
294 4878
Скачать документ

Лекція

Предмет та задачі стоматології екстремальних ситуацій. організація
стоматологічної допомоги у збройних силах України

П Л А Н

Місце воєнно-польової щелепово-лицевої хірургії серед інших дисциплін.

Штатні укладки, призначенні для надання медичної допомоги
щелепно-лицевим пораненним у воєнний час.

Орагнізація етапного лікування і сортуваня пораненних щелепно-лицевої
ділянки.

Вклад співробітників кафедри у вирішенні проблеми.

Серед військово-медичних дисцеплін воєнній стоматології належить
важливе місце. Коло проблем, які вирішує цей розділ медичної науки
доволі широкий, а значення стоматологічної допомоги для армії та флоту
виключно велике. Про це говорить хоча б цей факт, що від 30 до 40% всіх
що звертаються за амбулаторно-поліклінічною допомогою у військах
складають хворі з захворюваннями зубів, органів порожнини рота та
щелепно-лицевої ділянки. Велика кількість осіб потребує і стаціонарної
стоматологічної допомоги. Добре відомо, як збільшується значення
спеціалізованної допомоги щелепно – лицевих пораненних під час війни.

Спеціалізація хірургічної допомоги на війні власне почалась з виділення
потерпілих щелепно-лицевого профілю під час І Світової війни 1914-1918
р.р. і організація спеціальних щелепових назаретів.

Розвиток вітчизняної воєнної стоматології.

В розвитку воєнної стоматології чітко простежуються дві тенденції. Перша
– пов’язана з організацією і лікуванням щелепно-лицевих поранених і вона
довший час розвивалась в рамках загальної воєнно-польової хірургії.
Друга – лікування стоматологічних захворювань зубними лікарями. Ідея
сумісної роботи хірурга і зубного лікаря поступово перетворилась в
оформлення спеціальності щелепово– лицевого хірурга. До цього заставило
життя.

В 1907 р. депутат фок – Зоненберг заявив в німецькому рейхстазі, що
англійські війська під час Бурскої війни втратили більше солдат від
захворювань зубів, ніж від кульових поранень. Англійський воєнний
міністр повідомив в парламенті що 2451 солдат по тій же причині стали в
Африці небоєздатними.

Аналогічне спостерігалось і в царській армії в період Російсько
–Японської війни. Професор Н.І. Камаєв писав, що якщо японські солдати
не знали, що таке зубний біль, завдячуючи добрій організації
зуболікарської допомоги в їхній армії, то російські солдати вибували з
строю нерідко цілими десятками тільки з причини сильного зубного болю і
відсутності спеціаліста на театрі військових дій. В ряді випадків
зуболікарську допомогу надавали ротні фельдшера, які в кращому випадку
могли провести видалення ураженного зуба.

З кінця минулого і початку 20-го сторіччя зуболікарські кабінети в армії
починають створюватись лише при крупних шпиталях і окремих лазаретах. В
цих кабінетах допомога надавалась виключно приходящим хворим і зводилась
в основному до видалення ураженних зубів. В багатьох таких кабінетах
працювали не спеціалісти а лікарі загального профілю або хірурги, які не
мали ні відповідних знань, ні практичних навичок по зуболікарській
справі.

В період І світової війни, вперше в російській армії відбулось замітне
зближення діяльності хірургів і зубних лікарів по наданню допомоги і
лікуванню пораненних в обличчя і щелепи, що без сумніву сприяло
взаємному збагаченню знаннями і покращенню постановки лікувальної
справи. В 34 зуболікарських кабінетах працювали 39 зубних лікарів, що
було явно замало.

На доброчинні кошти були створені спеціалізовані лікувальні установи для
даного контингенту поранених в Петербурзі, Києві, Харкові і інших
містах. Перший щелеповий лазарет в Сан-Петербурзі під керівництвом
старшого лікаря Г.А. Єфрона був відкритий 1-го листопада 1914 року при
Свято-Троїцькій общині Червоного Хреста на кошти Сан-Петербурського
одонтологічного товариства.

В 1918 р. при Головному воєнно-санітарному упрвлінні Червоної Армії була
створена Воєнна зуболікарська колегія, яка зіграла в період
громадянської війни велику роль.

Накопичувався досвід по організації першої допомоги і спеціалізованому
лікуванню щелепно-лицевих поранень. Цей досвід був узагальнений в
виданій в 1919 р. книзі Московського зубного лікаря Г. І. Вільга
“Допомога на фронті пораненним в щелепу”.

В 1922 р. в Воєнно-медичній академії затверджено самостійний курс
одонтології, керівником якого був назначений У.А.Пашутін, а з 1924 р. за
конкурсом вибраний Д.А.Ентін. В 1929 р. самостійний курс одонтології
перейшов на положення кафедри з своєю клінічною базою, яка стала в
подальшому центром научних досліджень з різних питань воєнної
стоматології і всієї методичної стоматологічної роботи в армії.

До 1936 р. колектив кафедри стоматології Воєнно-медичної академії
розробив спрощенний спосіб шинування (М. К.Гейкін), моделі стандартних
транспортних пов’язок для верхніх і нижніх щелеп, інструкції по
зубопротезуванню в Червоній Армії, по наданню першої допомоги пораненим
в обличчя і щелепу, по харчуванню поранених і догляду за ними. Крім
того, були скаладені табелі лікувальних установ в військових, армійських
і фронтових районах.

Всі елементи цієї системи були провірені під час боїв біля озера Хосан,
у районі Халхін – Гол, в період советсько-фінляндського збройного
конфлікту і послужили основою тієї системи організації допомоги і
лікування щелепно-лицевих поранених, яка була принята в період ІІ
Світової війни.

Досвід, накопичений перед ІІ Світовою війною по лікуванню
щелепно-лицевих поранень отримав відображення в книзі Д. А. Ентіна
“воєнно-щелепово – лицева хірургія” (1940 р.). Цей досвід обговорювався
на зібранні щелепно-лицевої хірургії в 1940 році. Але рекомендації
зібрання організаційно не були реалізовані. Їх прийшлось здійснювати вже
в ході війни.

В 1942 р. вводяться спочатку позаштатні, а в 1943 р. штатні посади
фронтових стоматологів, потім позаштатні посади армійських стоматологів,
укомплектовуються посади стоматологів в окремих ротах медичного
підсилення (ОРМП), а також щелепно-лицевих відділеннях госпіталей фронту
і тилу країни. Проводиться робота по виданю інструкцій про порядок і
об’єм спеціалізованої допомоги на етапах медичної евакуації (Ентін Д.А.,
1942 р.), по організації прикомандирування лікарів спеціалістів до
щелепно-лицевих відділень шпиталів госпітальної бази армії (ГБА) і
госпітальної бази фронту (ГБФ) для освоєння методики хірургічної обробки
ран обличчя і раціонального шинування.

В 1942 році були розроблені і введені на обезпечення спеціальної пайки
дієтичного харчування щелепно-лицевих поранених, більш чітко
відпрацьовані питання догляду за ними.

До початку 1943 р. система спеціалізованої допомоги щелепно-лицевих
поранених і хворих була вже добре відпрацьована і діяла чітко.

В основі організації лікувально-евакуаційного забезпечення на фронті і в
тилу лежало проведення єдиної системи етапного лікування з евакуацією за
назначенням з сортуванням, послідовністю і черговістю медичної допомоги
на кожному етапі. Число основних етапів по мірі удосконалення цієї
системи скоротилось для найбільш важко поранених до 4-х по 1-му
військовому, армійському, фронтовому і внутрішньому в регіонах країни.
Це було безумовно досягненням.

Основними етапами стали медикосанітарний батальон, щелепно-лицеві
відділення СХППГ шпитальної бази армії, фронту і накінець поранені які
вимагають довгого лікування евакуювалися за межі фронту.

В період ІІ Світової війни проводились велика і різнобічна наукова
раціоналізаторська і дослідницька робота з актуальних питань воєнної
стоматології, в першу чергу по щелепно-лицевій хірургії.

Коротко можна згадати лише деякі з виконаних робіт. Восени 1941 р.
вийшла масовим тиражем ІІ видання книги Д.А.Ентіна “Воєнна
щелепно-лицева хірургія”, яка на фронтах являлась практичним посібником
для багатьох спеціалістів які були вимушені під час війни лікувати
щелепно-лицеві поранення.

Великим досягненням щелепно-лицевої хірургії в період ІІ Світової війни
була публікація А.А.Лімберга з математичних основ лицевої пластики, які
дали можливість об’єктивно планувати пластичні операції. Його книга
“Математичні основи місцевої пластики на поверхні людського тіла” (1946
р.) була нагороджена Державною премією. А.А.Лімберг в 1943 році
запропонував використовувати для кісткової пластики нижньої щелепи
розщеплений відрізок ребра. Цей метод отримав широке застосування в
щелепово-лицевій хірургії.

Була переглянута також застаріла установка відносно часу проведення
кістково-пластичних операцій на нижній щелепі при її дефектах. Замість
рекомендованого раніше 6-12 місячного вичікування після травми доказана
можливість і доцільність проведення кісткової пластики нижньої щелепи
через 2-4 місяці, а інколи і скоріше, після загоєння ран і зникнення
ознаків запалення.

На основі узагальнення досвіду війни було підготовлено, захищено велику
кількість дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата і доктора
медичних наук. До них відносяться наприклад, дисертації М. В. Мухіна по
ранній пластиці дефектів і деформації обличчя, Г.М.Іващенко по
хірургічній анатомії вогнепальних ран обличчя і інші.

Центральне місце серед всіх робіт цього напрямку займає колективна праця
“Вогнепальні поранення і пошкодження обличчя і щелеп”, викладені в томі
6-му “Досвід радянської медицини в Великій Вітчизняній війні 1941-1945
р.р.”.

Клінічні спостереження по лікуванню травм обличчя і щелеп, значна
кількість експерементальних досліджень дозволили прийти до заключення
того, що застосування антибіотиків в перші години після поранення дає
можливість проводити повноцінну хірургічну обробку вогнепальних ран
м’яких і кісткових тканин обличчя в більш пізні сроки, через 3-4 доби і
отримувати при цьому хороші результати. Це положення являється важливим
на випадок сучасної війни в якій можуть створюватися вимушені умови для
проведення пізньої хірургічної обробки пораненних.

Післявоєнні роки отримав розвиток ендотрахеальний наркоз, спочатку в
клініці щелепно-лицевої хірургії і стоматології. Воєнно-медичної
академії, а потім в інших спеціалізованих установах країни. Розрахунки
показали, що серед щелепно-лицевих поранень середньої важкості повинні
підлягати 25–30% повинні підлягати хірургічній обробці під
ендотрахеальним наркозом.

Технічна сторона ендотрахеального наркозу з інтубацією через рот, ніс і
трахеостому скурпульозно розроблені.

Важливим досягненням в щелепно-лицевій травматології після воєнного часу
була розробка методів оперативного закріплення уламків щелеп. До них
відносяться надкісткові, внутрікісткові і внутрішньонадкіст-кові види
остеосинтезу: кістковий шов дротом із танталя, титану і деяких сортів
нержавіючої сталі в деяких модифікаціях: внутрішньокісткові спиці, які
вводять за допомогою бормашини або спеціальними дрелями; позаротові
апарати запропоновані В. Ф. Рудько і Я. М. Збаражом.

Сучасні досягнення щелепно-лицевої хірургії і травматології дозволяють
значно успішніше боротися з ускладненням які виникають при вогнепальних
пораненнях обличчя і щелеп і їх наслідками. Так в експеременті і клініці
детально досліджена проблема травматичного остеомієліту щелеп
вогнепального походження і виробленні в відношенні цього частого
ускладнення відповідні практичні рекомендації (Лук’яненко В. І.)
розроблені більш ефективні методи лікування контрактур і анкілозів
скронево-нижньощелепового суглобу і інших ускладнень.

На кафедрі хірургічної стоматології ІФДМА розроблені слідуючі методики,
які знайшли своє застосування в військовій медицині мирного часу:
мієлоколагенопластика порожнини дефектів кісток щелеп; Пюрик – метод
остеосинтезу переломів н/щ в ділянці кута – Кононенко, Чиплик –
лікування переломів н/щ пластинками “Блотекс”. Рузін Г.П. – Лікування
переломів в різних географічних умовах.

Організація етапного лікування і сортування пораненних в ЩЛД.

У військовий час основною формою організації лікувально – організаційних
заходів є система етапного лікування з евакуацією по призначенню.
Основою цієї системи є своєчасне проведення послідовних і наслідкових
лікувальних заходів пораненим (хворим) в поєднанні з евакуацією їх за
медичними показаннями у відповідності з бойовою і медичною обстановкою.
Враховуючи особливості ведення сучасної війни і можливу необхідність
надання допомоги пораненим в різних точках фронтового тилу або навіть
тилу країни, в системі оборони доцільно розглядати об’єм і характер
лікувальних заходів, які проводяться, пов’язуючи їх тільки з тим етапом,
де їх необхідно проводити, і вбачаючи залежність насамперед від того,
ким вона проводиться: санінструктором, загальним хірургом або
щелепно-лицевим хірургом.

Сучасна система етапного лікування уражених в бою передбачає надання
слідуючих видів допомоги і першої медичної допомоги, долікарської,
першої лікарської, кваліфікованої і спеціалізованої. Перші чотири види
допомоги часто надаються безпосередньо на полі бою

перша медична і 2. долікарська), в медичному полковому пункті (3. перша
лікарська) і медично-санітарному батальоні (4. кваліфікована медична).
П’ятий вид допомоги (спеціалізована допомога) надається в
спеціалізованих госпіталях.

Істотньо, що на війні послідовність в наданні перерахованих видів
допомоги може порушуватися.

Перша допомога на полі бою і вогнища масових втрат.

На полі бою або в вогнищі масових санітарних втрат допомогу пораненому в
обличчя може бути надана з різною ефективностю в залежності від умови
бойових дій і від того, ким вона надається – в порядку само- або
взаємодопомоги, санітаром або санінструктором. Строки надання першої
допомоги часто відіграють важливу роль для подальшої долі поранених, в
першу чергу тих, у кого є виражена кровотеча з рани або виникає
затруднене дихання.

Для само- і взаємодопомоги особовий склад постачається індивідуальною
аптечкою, індивідуальним протихімічним і перев’язочним пакетами.
Санінструктор має спеціальну сумку для надання першої допомоги
пораненим.

На полі бою передбачається слідуючий об’єм першої допомоги при
пораненнях в ЩЛД:

Запобігання безпосередньої загрози смерті пораненого: звільнення з-під
завалів, гасіння палаючого одягу, надання пораненому, який втратив
свідомість, положення обличям донизу або на боці з головою, повернутою в
бік поранення, для попередження дислокаційної (зміщення язика) і
аспіраційної асфіксії.

Для попередження асфіксії необхідно насам перед прочистити порожнину
рота пораненого від згустків крові і сторонніх тіл.

Накладання пов’язки на рану і обпечену поверхню тіла.

Давання в середину антибіотиків (якщо поранений може проковтнути
таблетку).

Вгамувати по можливості спрагу пораненому (при важких пораненнях –
крапельним способом).

Надівання на пораненого противогазу, спеціально призначеного для
поранених в голову, і евакуація за межі ділянки, зараженої ОР. Однією з
особливостей поранення в обличчя є часте неспівпадіння між зовнішнім
виглядом і важкістю поранення, яке виникає внаслідок спотворення
обличчя, наявності крововиливів, комків бруду, засохших згустків крові
на обличчі і частою втратою свідомості у поранених.

При наданні першої медичної допомоги спочатку необхідно зупинити
кровотечу і створити умови для ліквідації явищ асфіксії, якщо вони
спостерігаються. Зупинка невеликих зовнішніх кровотеч з ран обличчя
проводиться шляхом накладання давлячої пов’язки. При переломах нижньої
щелепи в межах зубного ряду не можна накладати давлячу пов’язку, так як
це може викликати зміщення уламків і загрозу асфіксії. В зв’язку з цим
для зупинки зовнішніх масивних кровотеч використовуютиь прийом
перетискання загальної сонної артерії до відростку хребця С6 або
(пальцевий затискач) ПЗ Аржанцева (УОКР – 01). Можна також накласти
давлячу пов’язку, але при цьому необхідно захистити сонну артерію не
пошкодженного боку від перетискання. При пораненнях шиї необхідно мати
на увазі можливість так званого сухого поранення судини, при якому кров
з пошкодженної артерії не витікає на зовні, а накопичується в
міжфастіальному просторі, в результаті чого тут утворюються гематоми.

Накладання асептичної пов’язки попереджує вторинне мікробне забруднення
рани і в деякій мірі фіксує уламки щелепи. При опіках обличчя
користуються так званими контурними пов’язками. Якщо перша допомога
надається санінструктором, то при спостереженні ознак асфіксії внаслідок
западіння язика, проводиться фіксація його булавкою з індивідуального
пакета.

z

|

z

???????¤?¤?$???????I?нених в обличчя легко визначити за зовнішніми
ознаками. В першу чергу евакуюють поранених, у яких може розвинутись
артеріальна кровотеча і асфіксія, а також у яких важкість поєднаного
поранення визначає важкість його стану.

Долікарська допомога.

ЇЇ проводить фельдшер батальону або санінструктор. Найбільш сприятливі
умови для надання долікарської допомоги тоді, коли він займає стійку
оборону. При таких умовах можуть бути виконані слідуючи заходи:

Контроль і виправлення раніше накладених пов’язок, або підбінтовка
пов’язки, якщо вона промокла кров’ю. Заміна пов’язки проводиться лише
тоді, коли вона перестає виконувати свою захисну дію.

Введення важкопораненим знеболюючих і серцевих середників.

Фіксація язика булавкою, якщо винкикли ознаки дислокаційної асфіксії.

Давання пораненим антибіотиків в таблетках.

Зігрівання поранених з ознаками шоку.

Важливою задачу фельдшеру батальону є евакуаційно-транспортне сортування
поранених, тобто встановлення почерговості евакуації і визначення
положення поранених під час неї.

Перша лікарська допомога на МПП.

Перша лікарська допомога – це проведення невідкладних лікувальних
заходів спрямованих на боротьбу з кровотечою, асфіксією, шоком, і
підготовка поранених до евакуації. Першу лікарську допомогу повинен
надавати лікар, не залежно від його спеціалізації.

ШТАТНІ УКЛАДКИ:

Лікар-стоматолог користується слідуючими комплектами:

Б-1 (перев’язочні матеріали, стерильні)

Б-2 (транспортні шини)

В-2 (перев’язочне мало)

В-5 (дизінфекція)

СМВ (сумка медична військова)

3В (зуболікарський) з комбінов. бормашиною і зуболік. кріслом складним

Для надання спец. допомоги (переважно у фронтовому стоматолог. загоні

зуботехнічні ЗТ – 1 (обладнання)

ЗТ – 2 (інструментарій)

ЗТ – 3 (матеріали)

ЗП – зубопротезний

УЧ (підсилена щелепова) – стоматол. набір.

Відразу при поступлені в МПП після проведення попередньої санітарної
обробки необхідно зареєструвати пораненого в спеціальному журналі і
заповнити первину медичну карту.

На МПП знаходиться лікар стоматолог, який має в своєму разпорядженні
комплект (зубний кабінет) с комбінованою бормашиною для надання
необхідної зуболікарської допомоги. В період бойових дій при поступленні
на МПП поранених і уражених лікар стоматолог надає їм допомогу, в першу
чергу пораненим в щелепно – лицеву ділянку.

Основна задача першої лікарської допомоги щелепно-лицевим пораненим на
МПП – боротьба з шоком, кровотечою і асфіксією. Протишокові
міроприємства за загальноприйнятими правилам воєнно-польової хірургії і
установленому для конкретної обстановки об’єму. Якщо у пораненого
спостерігається сильна кровотеча, або зростаюча затруднене дихання, то
його направляють у перев’язочну і на операційному столі проводять
необхідні невідкладні заходи. Боротьба з кровотечою проводиться шляхом
лігування судин в рані або тугою томпонадою її. При кровотечі
обмежуються зупинкою кровотечі в рані, як правило, не використовуючи
перев’язку судин (сонної артерії) на протязі. При цьому достатньо
провести перетискання судини, яка кровоточить кровозупинним зажимом, і
перев’язати або прошити її.

Залишати зажим в рані, як це іноді рекомендують, не можна, так як при
транспортуванні пораненого затискач буде зірваним змістившоюся пов’язкою
і кровотеча поновиться, але надати допомогу в дорозі не буде кому і
нічим. В деяких випадках кровотеча може бути зупинена тугою тампонадою
рани з послідуючим накладанням бинтової пов’язки.

При пошкоджені кореня язика і бокових відділів глотки іноді не вдається
захопитити кровоточиву судину, а тампонада може викликати задушшя. В
цьому випадку проводиться екстрине накладання трахеостоми з послідуючою
тампонадою рани і глотки. Так як після цього поранений не має можливості
нормально харчуватися, перед тампонадою глотки необхідно ввести через
носовий хід шлунковий зонд.

Якщо є затруднення зовнішнього дихання внаслідок присутності в порожнині
рота згустків крові і стороніх тіл (обтураційна асфіксія), то їх
необхідно видалити, забезпечивши оптимальні умови для вільного дихання.

Поскільки при пораненнях кореня язика і бокових відділів глотки нерідко
затікає в дихальні шляхи (аспіраційна асфіксія), зразу після трахеотомії
необхідно очистити її для згустків за допомогою катетера.

Трахеотомію проводять також при асфіксії, яка розвивається внаслідок
стиснення дихальних шляхів гематомою, емфіземою, або запальним
інфільтратом (стенотична асфіксія). При пораненнях, які супроводжуються
утворенням м’якотканиних клаптів, може розвинутися клапанна асфіксія,
коли над входом в дихальні шляхи утворюється “клапан”. Пошкоджені
тканини в цьому випадку повині бути фіксовані швом в положені, яке
забезпечує вільне дихання; в крайньому випадку дозволяється висічення
цього “клапану”.

При пошкоджені тканин дна порожнини рота, язика і нижньої щелепи
відбувається зміщення тканин, яке приводить до закритя входу в гортань
(дислокаційна асфіксія). В цьому випадку вдається уникнути трахіотомію і
обмежитись накладанням лігатури на язик. За допомогою лігатури кінчик
язика утримують на рівні зубів.

Засобом транспортної імобілізації переломів щелеп є підборідочна праща
Д.А.Ентіна з матерчатою шапочкою Збаржа. Ця пов’язка в той же час
служить надійним засобом профілактики шоку, так як створює надійну
імобілізацію уламків, дозволяє зменшити або повністю виключити потік
больових імпульсів з рани. Два комплекта стандартних транспортних
пов’язок для поранених з пораженням щелеп вложені в комплекти Б2 (шини),
якими забезпечені всі польові лікувальні установи.

Звичайні побутові пов’язки, які були раніше накладені при наданні
медичної допомоги, не змінюються. Їх необхідно лише закріпити і
поправити.

Пораненим дають антибіотики і проводять ряд спеціальних заходів при
комбінованих радіаційних і хімічних ураженнях.

В умовах сучасної війни має велике значння медичне сортування. В першу
чергу евакуюють з МПП поранених в ЩЛД, яким необхідна кваліфікована
медична допомога, особливо за житєвими показниками. В ряді випадків
можна проводити сортування на машинах.

Кваліфікована хірургічна допомога.

Кваліфіковану хірургічну допомогу пораненим і пораженим надають в ОмедБ
(МСБ), де є лікар – стоматолог. При поступлені в ОмедБ виділяють групу
поражених ОР або радіоактивними речовинами, яких направляють в
відділення спеціальної обробки. Всі щелепно-лицеві поранені і уражені
незалежно від їх вигляду і загального стану повинні бути оглянуті
лікарем стоматологом в перев’язочній при знятті пов’язок, при цьому він
виділяє групу тимчасово не транспонтабельних (шок, кровотеча, асфіксія)
і групу легкопоранених. Кваліфіковану хірургічну допомогу надають в
першу чергу тим щелепно-лицевим пораненим, які потребують її по житєвим
показникам. Лікування шоку проводять за загальними правилами
воєнно-польової хірургії. Інші ускладнення (асфіксія, кровотеча)
лікуються в перев’язочній або в операційній. При тривалих або великих на
даному етапі кровотечей з крупних судин ЩЛД, якщо неможна перев’язати
судину в рані проводять перев’язку зовнішньої соної артерії на даній
стороні. Іноді виникає необхідність в двобічній перев’язці цієї артерії.
Перев’язка загальної і внутрішньої соних артерій проводиться тільки за
житєвими показникам і тільки в тих випадках, зупинити кровотечу іншими
засобами або судиним швом.

При огляді інших хворих, стоматолог оцінює важкість пораження, уточнює
діагноз, проводить туалет рани очищує ротову порожнину.

Порядку підготовки хворих до евакуації проводять накладання бинтових
пов’язок і стандартної транспортної пов’язки (при переломах щелеп). При
великій рухомості уламків нижньої щелепи і непошкодженої верхньої, а
також в умовах, коли евакуація поранених затримується, проводиться
лігатурне зв’язування зубів за допомогою дрота. Цей метод протипоказаний
при загрозі кровотечі з порожнини рота і блювоті. При наявності
клаптевих ран на обличчі, якщо дозволяють обставини, необхідно клапоть
покласти в правильне положення і край рани зблизити пластинчатими швами.
На цьому етапі проводять прошивання поромивання рота різними
дизенфікуючими розчинами, вгамовують спрагу, годують. Всім пораненим при
наявності підвищеного слиновиділення можна ввести 1 мм 0,1 % розчину
атропіну.

З метою евакуації всі поранені поділяються на дві групи
(транспортабельні):

легкопоранені – 30% від кількості поранених направляється в госпіталі
для легкопоранених.

поранені середньої важкості і важкопоранені – 60 – 65 % – евакуюються в
спеціалізовані госпіталі.

Назви шпиталів для спеціалізованої допомоги

Спеціальний воєнно-польовий госпіталь для поранених в голову, шию і
хребет

Спеціалізований хірургічний евакуаційний госпіталь для поранених в
голову, шию і хребет

Госпіталь для легкопоранених

Поєднані пошкодження щелепно-лицевої ділянки

Поєднані пошкодження – це одночасне пошкодження тканин або органів
кількох анатомічних ділянок тіла одним поражаючим фактором. До поєднаних
пошкоджень щелепно-лицевої ділянки відноситься травма м’яких тканин або
кісток обличчя, що поєднюється із черепно-мозковою травмою або
пошкодженням м’яких тканин і скелету інших ділянок тіла.

Ця травма є найбільш важкою. При ній збільшується частота переломів
верхньої щелепи. В потерпілих з поєднаними пошкодженнями важко (або
неможливо) вияснити скарги, зібрати анамнез. Не дивлячись на це,
об’єктивне обстеження щелепно-лицевої ділянки повинно бути ретельним.
Пошкодження щелепно-лицевої ділянки дуже часто обумовлюють порушення
прохідності верхніх дихальних шляхів, розвиток аспіраційної пневмонії
внаслідок попадання в трахею і бронхи крові, осколків кістки і зубів. Ця
небезпека збільшується при втраті свідомості, пригніченні захисних
рефлексів. Тому в обстеженні і лікуванні цих хворих повинен бути
присутнім не тільки лікар-стоматолог, але й нейрохірург, отоляринголог,
окуліст, невропатолог, хірург-травматолог.

У хворих з переломами щелеп різко понижується вміст білка і вітамінів в
організмі, порушене живлення, що впливає на клінічний прояв поєднаних
пошкоджень. У них часто зустрічаються септичні ускладнення, причиною
яких є одонтогенні вогнища інфекції. При поєднаних переломах щелеп часто
розвивається травматичний остеомієліт, неправильно консулідуються
відломки, формуються несправлені суглоби, виникають стійкі деформації
лицевого скелету при несвоєчасному наданні спеціалізованої допомоги
хірургом-стоматологом.

Лікування хворих з поєднаною травмою є складним завданням і повинно
проводитися в багатопрофільній клінічній лікарні, де поступають хворі з
швидкої допомоги.

На догоспітальному етапі лікарська допомога включає в себе протишокову
терапію, боротьбу з асфіксією і кровотечею, тимчасову імобілізацію
відломків кісток опорно-рухового апарату і щелеп. Під час
транспортування потерпілого, необхідно попередити можливість порушення
прохідності дихальних шляхів, аспірацію слиззю, кров’ю або блювотними
масами для профілактики аспіраційної пневмонії (для цього хворого
вкладають на бік або на живіт і вводять повітрохід). Хворому в
безсвідомості необхідно провести інтубацію, або попередити западіння
язика. Пов’язку на рани обличчя необхідно накладати так, щоб вона не
викликала додаткового зміщення відломків і не погіршувала прохідність
дихальних шляхів. Для точної діагностики пошкоджень кісток обличчя
необхідно провести оглядову рентгенографію черепа.

Спеціалізоване лікування травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки
при поєднаному пошкоджені необхідно проводити зразу після госпіталізації
хворого. Воно може бути екстерним, негайним та відстроченим.

Екстерне госпіталізоване лікування передбачає зупинку кровотечі і
забезпечення прохідності дихальних шляхів (включаючи і трахеотомію)
відразу ж після поступлення хворого, негайне лікування включає
проведення первинної хірургічної обробки ран, тимчасову або постійну
імобілізацію відломків кісток обличчя поряд із спеціалізованим
лікуванням пошкоджень інших анатомічних ділянок. Здійснюють його на
протязі 2-х діб після поступлення хворого. Відстрочене лікування
проводять через 48 годин і пізніше після поступлення хворого.

Сучасний рівень розвитку анестезіології дозволяє здійснити
спеціалізовану допомогу в найближчі години після госпіталізації
потерпілого, що залежить від ефективності протишокових міроприємств.
Якщо гемодинаміка у хворого може бути стабілізована в перші 12 годин від
початку протишокової терапії, тоді негайне спеціалізоване лікування в
повному об’ємі можна провести вже в період виведення його із шоку (через
4-7 годин після травми).

Якщо очікувана довжина шоку досягає 24 години, тоді спеціалізоване
лікування в повному об’ємі можливе не раніше ніж через 12-24 години
після травми лише на фоні ознак стабілізації показників гемодинаміки. У
хворих із тривалістю шоку більше 24 годин допускають хірургічні
втручання лише за життєвими показниками (зупинка кровотечі, боротьба з
порушенням зовнішнього дихання та інше). Якщо хворий виходить із важкого
стану, спеціалізоване лікування (відстрочене) можливе через 48 годин
після травми. Часто воно направлене не тільки на імобілізацію відломків
лицевого скелету, але й на боротьбу з ускладненнями запального
характеру. Рання і ефективна імобілізація відломків щелеп у хворих з
важкою поєднаною травмою при відповідному знеболенні дуже бажана, так як
попереджує розвиток мозкових ускладнень запального характеру, припиняє
лікворею і є засобом боротьби з шоком.

Лікування хворих з переломами щелеп, поєднаних з травмою головного
мозку, лікар-стоматолог проводить разом з невропатологом.

Такі хворі повинні знаходитись під диспансерним спостереженням

При поєднаних пораненях обличчя і інших ділянок тіла – багатопрофільні
хірургічні госпіталі.

Спеціалізована медична допомога.

В багатопрофільних госпіталях, в госпіталях для легкопоранених і інших
надається кваліфікована і спеціалізована допомога і проводиться подальше
лікування щелепно-лицевих поранених на рівні сучасних досягнень
щелепно-лицевої хірургії і травматології. Тут повинно бути проведено
лікування поранених не тільки при ізольованих, але й при поєднаних і
комбінованих пораненях обличчя і щелеп. При цьому передбачається
проведення слідуючих заходів:

Кінцева зупинка кровотечі і забезпечення пораненому нормального дихання
(якщо це не було чогось зроблено на попередніх етапах);

Хірургічна обробка ран кісткових і м’яких тканин ЩЛД і закріплення
уламків при переломах лікувальними шинами чи іншими методами;

Послідуюче медикаментозне і дієтичне лікування, профілактика і лікування
ускладнень;

Проведення нескладних пластичних операцій;

Надання стоматологічної і зубопротезної допомоги.

При наданні спеціалізованої допомоги щелепно-лицевим пораненим повинен
бути встановлений такий порядок:

1. Надання спеціалізованої допомоги в першу чергу тим пораненим які в
ній потребують в більшій мірі за станом здоров’я і характеру ураження.

2. Попередження і не допущення погіршення стану необроблених уражених і
переходу поранених з стану середньої важкості в категорію важких, а
важких – в безнадійні.

В першу чергу повинні бути оброблені уражені з комбінованими
радіаційними пораненнями, для того щоб встигнути “захистити” рану, або
привести її в оптимальний стан ще до розпалу променевої хвороби.

В другу чергу обробляють поранених з обширними дефектами обличя,
нескладними переломами щелеп і пошкодженнями м’яких тканин обличчя.
Потім хірургічну обробку проводять всім іншим.

Цей поділ обумовлений тим, що після обробки нескладних переломів щелеп,
пошоджень м’яких тканин обличчя у поранених, їх можна направити в тил
країни, або перевести в госпіталі для легкопоранених.

Звільнення госпіталя від цих контингентів буде сприяти створеню більш
сприятливих умов для послідуючого лікування, самої великої групи
поранених.

По мірі поступлення поранених повинні формуватися окремі палати,
відділення, куди направляють поранених, які потребують тривалих
відновних операцій, з використанням власних тканин хворого, аллогених
тканин і ксеногенних матеріалів. Тут буде широко використано
кістково-пластичне усунення дефектів щелеп, заміщення втрачених частин
обличчя за допомогою філатовського стебла, вільної пересадки шкіри,
жиру, хрящів, і т.д.

 

Література:

Б.Д. Кабаков, В.И. Лукяненко, П.З. Аржанцев “Учебное пособие по военной
челюстно-лицевой хирургии, терапевтической и ортопедической
стоматологии”. М.: Медицина.-1980

Б.Д. Кабаков “Краткий курс военной стоматологии”. Ленинград.: Медицина.-
1981

Ю.И. Бернадский “Травматология и востановительная хирургия
челюсно-лицевой области”. Киев.: Вища школа.- 1985

Под ред. Н. Александрова “Травмы челюстно-лицевой области”. М.:
Медицина.- 1990

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020