Лекція
Класифікація одонтогенних доброякісних пухлин. Одонтоненні утвори,
лікування
П Л А Н
Класифікація одонтогенних доброякісних пухлин;
Класифікація, діагностика, лікування амелобластоми;
Одонтогенні утвори сполучнотканинного походження. Клініка, діагностика,
лікування;
Одонтогенні утвори епітеліального походження;
Розробки українських вчених у вирішенні даної проблеми.
Актуальність теми визначається частотою захворювань на одонтогенні
доброякісні пухлини, складністю діагностики і лікування.
Доброякісними одонтогенними пухлинами називають новоутвори, які
формуються з тканевих структур, подібних на зубні тканини чи зуб в
цілому.
Одонтогенні пухлини – група доброякісних утворень, виникнення яких
пов’язане із розвитком зубної системи. І.І.Єрмолаєв розглядає
одонтогенні пухлини як утвори, що є наслідком направленої диференціації
зануреного в щелепу первинного епітелію порожнини рота і мезенхіми в
сторону побудови структур, подібних із зубними тканинами і зубом в
цілому, на різних стадіях його розвитку, або похідні цих тканин.
Адамантинома (амелобластома) – одонтогенна епітеліальна пухлина,
гістологічно структура її паренхіми має схожість з будовою тканини
емалевого органа зубного зародка, в звcязку з цим назва пухлини походить
від слова “емаль”.
Патогенез адамантиноми повcязаний з походженням епітеліальних клітин, з
яких росте адамантинома. Абрикосов та інш. – з епітелію емалевого органу
зубного зародка; Петрова – що епітелій виникає шляхом метаплазії зі
сполучної тканини; Malasse, Астахов – із залишків епітелію (островками)
в Pt і кістці щелеп; Лукомський, Козирева – що адамантинома виникає за
рахунок розростання і погруження в кістку епітелію порожнини рота чи
гайморової пазухи.
Найчастіше виникає у віці 20 – 40 р., але відмічений розвиток пухлини у
новонароджених і в старечому віці. Пухлина виникає переважно в товщі
щелепових кісток, причому нижня щелепа уражається у 6 –7 раз частіше,
ніж верхня щелепа. Улюблене місце локалізації – кут і гілка н/щ, рідше –
тіло (передній відділ). У розвитку А. розрізняють дві форми – щільну
(ad.solidum) і кістозну (ad. cysticum). Кістозна являє собою різке
стоншення кістки, порожнини кіст виповнені жовтою рідиною без кристалів
холестерину. Адамантинома клінічно проявляється поступово, розвивається
повільно і неболюча. Часто вперше виявляється при Rtg- дослідженні.
Уражена пухлиною щелепова кістка поступово потовщується, з’являється
деформація обличчя. Поверхня потовщеної кістки гладка, але може бути і
не рівною. Шкірні покриви залишаються не змінені. Зі сторони ПР
визначаються потовщення і деформація альвеолярного паростка, при
значному стоншенні кістки, при пальпації визначаються вздуття і
вікончаті деформації кістки. Зуби в ділянці пухлини зміщенні, злегка
рухомі, при перкусії не болючі. Нерідко у ПР з’являються нориці із
серозно гнійними виділеннями. Симптоми, пов’язані із зміщенням і
здавленням сусідніх органів, проявляються у піздніх стадіях хвороби.
Значне стоншення кістки веде до спонтанних переломів і профузних
кровотеч. Регіонарні лімфовузли збільшуються при приєднанні запалення.
Діагностика, дещо утрудненна на ранніх стадіях хвороби. В деяких
випадках, коли амелобластома ускладнюється запальним процесом, місцеві
ознаки захворювання можуть нагадувати гострий остеомієліт нижньої щелепи
або флегмону. Шляхом пальпації можна визначити степень зміни форми
нижньої щелепи в результаті росту амелобластоми. При цьому вдається
виявити пухлиноподібне ущільнення н/щ, яке залежить від локалізації і
розповсюдження пухлини (тіло, кут, гілка щелепи).
Контури зміненої ділянки н/щ зазвичай добре виражені, особливо, коли
пухлина має досить велику бугоркову поверхню і щільну консистенцію.
Піднижньощелепові регіонарні лімфатичні вузли при амелобластомах не
збільшуються.
При огляді порожнини рота проявляються зміни на стороні ураження н/щ у
вигляді ущільнення (випcячування) альвеолярного відростка у
вестибулярному напрямку. Інколи відмічається набряк мcяких тканин
ретромолярної ділянки, зміщення і рухомість зубів. В цих випадках
зовнішня кортикальна пластинка альвеолярного відростка і верхня частина
тіла нижньої щелепи значно стоншується і при натисканні пальцем легко
прогинається і пружинить.
Таким чином, можна відмітити, що амелобластома характеризується
наступними основними клінічними симптомами: деформація обличчя за
рахунок пухлиноподібного потовщення ураженої ділянки н/щ, випcячування у
вестибулярну сторону альвеолярного відростка і верхньої частини тіла
щелепи, стоншення зовнішньої кортикальної пластинки щелепи, розхитування
і зміщення зубів на стороні ураження.
Вищесказане дозволяє виділити клінічний синдром “плюс-ткань”. Під цим
синдромом слід розуміти ті зміни, які виникають в анатомічні зоні ЩЛД, і
їх можна візуально виявити без додаткових технічних засобів.
Важливою ланкою у постановці діагнозу амелобластоми є рентгенографія н/щ
і цитологічне дослідження вмісту пухлини з наступним підтвердженням
гістоструктури тканин видаленого новоутвору оперативними способом.
Рентгенографію н/щ необхідно проводити в наступних проекціях:
Оглядова рентгенографія н/щ (панорамний знімок або потилично-лобній
проекції)
Рентгенографія половини н/щ в боковій проекції
Аксіальна (осьова) рентгенографія н/щ
Рентгенографія альвеолярного відростка “в прикус” за показаннями
По оглядовій рентгенографії визначається степінь і розміри ураженої
щелепи патологічним процесом; стан нижньощелепового краю і латеральної
поверхні кута, гілки і тіла щелепи.
За рентгенограмами в боковій проекції вивчається структура вогнища,
ураженого пухлиною, стан альвеолярного відростка і нижнього краю щелепи,
а також характер границь в передньо-задньому і вертикальному напрямках.
Позаротова рентгенограма н/щ в аксіальній проекції є оглядовою, і по ній
можна судити про розповсюдження і стан стінок пухлини в
латерально-медіальному напрямку.
Аксіальний внутріротовий зніиок “в прикус” дає уяву про стан
кортикальної пластинки н/щ з язичної і вестибулярної сторони.
Встановлено, що рентгенологічно амелобластома характеризується ознаками,
характерними для доброякісних пухлин. На рентгенограмах визначається
вогнище деструкції, яке поєднане з “вздуттям” щелепової кістки з чітким
обмежуванням ураженої ділянки і своєрідною структурою, яка залежить від
патоморфологічної будови амелобластоми.
При щільній амелобластомі на рентгенограмах спостерігаються дрібні
кістоподібні ураження, чітко окреслені, розділені грубими кістковими
перекладинами.
При кістозних формах амелобластоми ділянки ураження є або
деструктивними, або поділеними кістковими перегородками, а межі пухлини
можуть мати фістончасті краї, інколи ущільнені і склерозовані, з
бухтоподібним випcячуванням.
Рентгенологічно розміри вогнищ деструкції кісткової тканини н/щ можуть
коливатися від 7х5х3 см до 4х3х2 см. В деяких випадках амелобластома
розповсюджується від кута на всю гілку і на більшу частину тіла нижньої
щелепи.
Форма пухлини (амелобластоми) на рентгенограмах повторює контури н/щ.
При цьому, наряду з “вздуттям” спостерігається значне стоншення її
стінок. Крім цього, по краю пухлини відмічається ущільнення її стінок у
вигляді чіткого ободка склерозу кістки, що можна пояснити нашаровуванням
пошкоджених кісткових трабекул, віддалених експансивним ростом
новоутвору до стінок щелепи.
У хворих, які звернулися до лікаря на пізніх стадіях розвитку
амелобластоми, при рентгенографічному дослідженні кісткові перегородки
між окремими кістами можуть не проявлятись. В цих випадках пухлина
здається безструктурною, але між нею і ділянкою щелепи, яка збереглася
можна спостерігати бухтоподібні, дугоподібні обриси. Нерідко в
амелобластомі виявляється дистопірований непрорізаний зуб або його
фолікул (частіше третій моляр).
Таким чином, за рентгенологічною характеристикою амелобластоми також
можна виділити специфічні синдроми, а іменно: синдром степені
розповсюдження пухлини (за оглядовою, панорамною рентгенограмою),
синдром деформації н/щ, синдром різновидів деструкції кісткової тканини,
синдром структурних змін і включень (зуби, їх фолікули та інш.) в
пухлині (за рентгенограмами, томограмами в боковій, аксіальній
проекціях).
В систему діагностики амелобластоми необхідно включати цитологічний
метод дослідження вмісту пухлини. Цитологічну діагностику можна
здійснювати в умовах поліклінічного відділу і в стаціонарі (до
операції). З цією метою пункцію пухлини слід виконувати зі сторони
передсінку рота в місці найбільшого стоншення зовнішньої стінки щелепи.
Вміст береться через стерильну суху голку в 10 –грамовий стерильний
сухий шприц.
Варіанти рентгенологічних картин амелобластом (за А.Л.Козиревой)
1 – ряд округлих порожнин; 2 – одна порожнина, оточена більш дрібними
порожнинами; 3 – округлі порожнини, які містять в собі зуб; 4 –
багатокутні порожнини; 5 – дрібні кісти, які утворюють петливість
кістки; 6 – одиничні великі кістозні порожнини; 7 – одна кістозна
порожнина з нерівними краями; 8 – в кістозну порожнину повернуті корені
зубів; 9 – в кістозну порожнину повернута коронка зуба.
Дослідження пунктату здійснюється в лабораторії, при цьому звертається
увага на його кількість, колір, наявність або відсутність кристалів
холестерину, на характер клітинних елементів.
При цитологічному дослідженні нативних препаратів із пунктату пухлини
(амелобластоми) виявляються: форменні елементи крові (нейтрофільні
лейкоцити, лімфоцити, еритроцити), волокнистий фібрин, клітини плоского
епітелію (у вигляді пластин), жирно-зернисті клітини, інколи – кристали
холестерину, зірчасті клітини. На основі вивчення цитограм
підтверджується наявність доброякісної кістозної пухлини. В свою чергу,
патоморфологічна будова амелобластоми вивчена достаньо добре, вона
підтверджує різноманітність її мікроскопічної структури і пояснює
причину рецидиву і можливої малігнізації цієї пухлини. Морфологічно
амелобластоми зустрічаються у двох видах – щільна (масивна, солідна) і
кістозна (полікістозна). Мікроскопічно солідна амелобластома складається
із строми і паренхіми, має капсулу. Строма представлена сполучною
тканиною, яка містить судинні і клітинні елементи. Паренхіма складається
з епітеліальних тяжів (ячейок), комплексів, які нерідко розростаються за
межі оболонки пухлини. По перефирії кожної ячейки знаходяться високі
циліндричні клітини з круглими або овальними ядрами. Всередину від
циліндричних клітин спостерігаються зірчасті клітини, які зcєднюються
між собою відростками циотоплазми, утворюючи так званий ретикульований
епітелій. Така послідовність розположення епітеліальних клітин нагадує
будову емалевого органу зубного зародка.
Кістозна амелобластома містить великі паренхіми, меньше строми і
складається з декількох кістозних порожнин різної форми і величини,
включає кісткові перегородки. Кістозний вміст складає тягуча рідина
світлого або бурого кольору, можуть бути кристали холестерину.
Гістологічно розрізняють фолікулярний, плексіформний, акамантозний,
базально-клітинний, зернисто-клітинний варіанти будови істинної
амелобластоми.
Найбільш типовий фолікулярний тип будови, представлений епітеліальними
комплексами різної величини, які нагадують емалевий орган зубного
зародка. Епітеліальні комплекси оточені високими циліндричними
клітинами, в центрі – епітелій з явищами ретикулювання.
Плексиформний варіант характеризується тяжами епітелію неправильних
обрисів, які переплітаються у вигляді сітки з частим ретикулюванням в
центральних відділах.
Акантоматозний тип будови в центральних відділах представлений
полігональними клітинами, які нагадують клітини шиповатого шару плоского
епітелію. Є тенденція до формування “рогових перлин”.
Базально-клітинний варіант нагадує елементи базаліом шкіри, а при
зернисто-клітинному типі будова в центральних відділах є крупні клітини
з зернистою цитоплазмою (зерна зміщують ядро до периферії клітин).
Діагностика перш за все проводиться з кістами щелеп, остеобластомою,
фіброзною остеодисплазією, злоякісними пухлинами щелепових кісток, а
також з хронічним остеомієлітом.
8
$
J
$
???????¤?¤?$???????8?ко спостерігається нагноєння; регіонарні лімфовузли
не збільшені; пунктат містить гемолізовану кров, а не прозору рідину;
частіше відмічається резорбція коренів зубів, повернутих в пухлину; на
рентгенограмі видно чередування ділянок ущільнення і розрідження
кісткової тканини. Однак всі відмінні ознаки відносні і кінцевий діагноз
встановлюється після патогістологічного дослідження.
Кісти щелеп характеризуються: наявністю каріозного (радикулярні кісти)
або непрорізаного (фолікулярні кісти) зуба; при пункції можна отримати
прозору жовтувату рідину з кристалами холестерину; на рентгенограмі є
чіткий звcязок кістозної порожнини з верхівкою причинного зуба
(радикулярні кісти) або коронкова частина непрорізаного зуба знаходиться
в порожнині кісти строго по його анатомічній шийці. Кінцевий діагноз
уточнюється після проведення патогістологічного дослідження.
Для злоякісних пухлин характерно: саркома щелепи найчастіше
зустрічається в молодому, а рак – в похилому віці; порушується загальний
стан організма хворого; швидкий ріст; виражені болі в щелепі; рано
втягуються в процес регіонарні лімфовузли; на рентгенограмі видно дефект
кістки з поїдженими краями, розмитість і нечіткість границь кісткового
дефекту.
Хронічний остеомієліт в анамнезі характеризується гострою стадією
захворювання, зміною загального стану організму і лабораторних аналізів
крові, збільшеними регіонарними лімфовузлами, наявністю свищів з
гнійними виділеннями на слизовій оболонці або шкірі, запальними змінами
в мcяких тканинах навколо патологічного вогнища, на рентгенограмі
поєднюються ділянки деструкції і осифікації (наявність секвестрів),
присутні періостальна реакція по перифирії ділянки ураженої кістки.
Лікування: хірургічне – видалення пухлини із ділянками клінічно здорової
кісткової тканини. 2 см відступити може бути малігнізація.
Одонтогенна фіброма зустрічається досить рідко і є різновидом
внутрікісткових фібром щелеп. Походження її пов’язане із порушенням
розвитку зубного зародка. При мікроскопії пухлини виявляються фіброзна
тканина, серед якої містяться острівки клітин зубоутворюючого органу.
Розвивається повільно, неболюча, приводять до потовщення визначеної
ділянки щелепи. Зуби в ділянці пухлини зміщуються, корені
розсмоктуються. При пальпації щелепи визначається округле вибухання
щільно – еластичної консистенції. Пухлина легко відділяється від
оточуючої кісткової тканини. На зрізі вона сіро-біла. Точний діагноз
можливий лише при гістологічному дослідженні. Лікування: вилущування з
капсулою.
Цементома – деякі автори відносять до групи одонтом. Сполучнотканинна
пухлина, побудована із тканини, подібної до цементу зуба. Частіше
розвивається на нижній щелепі біля коренів зубів, або одного зуба.
Пухлина обмежена капсулою. Розвивається повільно, в клініці немає певних
ознак. З ростом пухлини деформується щелепа, з’являються болі в зубах
при жуванні і пальпації. Навколо пухлини може розвиватись запальний
процес. На Rtg визначається овальна чи неправильної форми однорідна
щільна тінь навколо чи на деякій відстані від коренів.
Лікування: хірургічне – вилущування з капсулою. Зуби спаяні з цементомою
підлягають видаленню. Якщо пухлина клінічно не проявляється – можна не
видаляти.
Одонтома пов’язана із розвитком зубної системи. Є м’яка
(низькодиференційовані зубні тканини) і тверда (петріфіковані
високодиференційовані зубні структури).
Одонтома є пухлиноподібним утвором, який складається з епітеліального і
мезенхімального компонентів зубоутворюючих тканин. Одонтоми є вадою
розвитку зубних тканин. Вона розвивається з одного або декількох
зародків зубів. До істинних пухлин цей утвір віднести не можна.
А.И.Евдокимов 91959) ділить одонтоми на прості (представлені тканинами
одного зуба) і складні (представлені тканинами декількох зубів). Прості
одонтоми в свою чергу поділяються на повні (мають зубоподібну або
округлу форму) і неповні (в залежності від локалізації називаються
коронковими або пародонтомами). Складні одонтоми можуть бути змішаними
(складаються з перемішаних зубних тканин декількох зубів) і складовими
(складаються з багатьох правильно сформованих і спаяних між собою
деформованих зубів). Поділення складних одонтом на змішані і складові
чисто умовне, так як достовірні критерії диференціювання двох видів
складних одонтом відсутні. Одонтоми оточені сполучною капсулою.
За нашими даними, одонтоми зустрічаються в 7% випадків серед всіх
доброякісних пухлин і пухлиноподібних утворів щелеп. Частіше
зустрічаються в осіб молодого віку. Переважно виникає на нижній щелепі в
ділянці молярів. Частіше спостерігається у жінок.
Клініка. Одонтоми ростуть досить поволі, неболючі. Сформувавшись у
визначеному віці їх ріст найчастіше зупиняється і вони не збільшуються в
розмірах. В тому місці, де знаходиться пухлина, постійний зуб може бути
відсутній. Якщо одонтома розміщена на місці проходження нерва, то її
ріст супроводжується болючістю, що інколи симулює неврологічну
симптоматику. Збільшуючись в розмірах, пухлина може проростати в кістку.
При травмуванні одонтоми зубами – антогоністами виникає її інфікування і
нагноєння з появою відповідної клінічної симптоматики.
Діагностика одонтоми є рентгенографія. Рентгенографічно слинні камені в
підщелеповій залозі можуть симулювати одонтому нижньої щелепи. Для
уточненя діагнозу необхідно провести рентгенографію мcяких тканин дна
порожнини рота і при калькульозному субмаксиліті визначаємо більш точну
локалізацію слинного каменя. Остеома по рентгенщільності може
наближатися до одонтоми, але на відміну від останньої остеома меньш
щільна, більш гомогенна і в ній завжди відсутня смужка просвітлення по
периферії пухлини (немає капсули)
Лікування заключається у видаленні одонтоми разом з капсулою. Залишена
капсула може служити основою для подальшого росту пухлини. Під час
видалення одонтоми великих розмірів може виникнути перелом н/щ. Для
заповнення значного післяопераційного дефекту можна використовувати
біоінертну або біоактивну кераміку, що значно стимулює регенераторні
процеси в кістковій тканині.
Прогноз – благополучний.
М’яка (одонтома) – зустрічається рідко, являє собою щільноеластичне
утворення, на розрізі світло-сіра, з окремими більш світлими ділянками.
Росте повільно, поступово викликаючи вздуття щелепової кістки. Частіше
спостерігається у молодих людей в період формування постійних зубів.
Росте експансивно, але деколи має інфільтративний ріст, дає рецидиви
після нерадикальних операцій. Можливі випадки переродження в саркому.
Rtg подібна до адамантиноми. У пухлині можуть бути постійні зуби або їх
зародки. Нерідко порушується кортикальний шар кістки.
Тверда одонтома – складається із твердих тканин зуба, пульпи,
періодонту, має дуже різноманітну будову. Їй властиве невпорядковане
розміщення тканини зуба (емаль, зверху дентина і зверху пульпи). Пухлина
тверда, округла або неправильної форми, покрита капсулою із
грубоволокнистої тканини. Є прості (із тканини 1 – го зубного зачатка),
складні (включають тканини кількох зубів, деколи – сформовані зуби) і
кістозні тверді одонтоми. Протікає безсимптомно, виявляється на Rtg або
при “прорізувані”пухлини коли слизова альвеолярного паростка під тиском
пухлини звиразковується, і на поверхні з’являється тверде кісткоподібне
утворення, яке приймають за ретенований зуб. Можливе утворення нориць із
незначними гнійними виділеннями. Тверда одонтома, досягнувши визначених
розмірів, перестає рости, а в її ділянці завжди відсутні 1 або кілька
зубів.
На Rtg пухлина дає округлу тінь такої ж інтенсивності, як тканини зуба.
Навколо пухлини видна капсула із вузької смужки, за якою йде зона
склерозу кістки.
Лікування: вилущування з капсулою. Невеликі одонтоми без ускладнень
можна не оперувати.
Остеогенні доброякісні пухлини щелеп:
Мікосома – доброякісна пухлина, побудована зі слизової тканини, яка
містить муцин. Зустрічається рідко, в будь-якому віці, однаково часто у
чоловіків і жінок. За даними А.А. Колесова (1969), вона складає 12 % від
числа всіх доброякісних пухлин щелеп.
Макроскопічно міксома являє собою округлий еластичний утвір у вигляді
одиночного вузла без оболонки, через що відсутнє чітке відмежовування її
від оточуючих тканин. На розрізі має вигляд студенистої напівпрозорої
маси з безліччю дрібних кіст, виповнених слизистою кров’янистою рідиною.
Мікроскопічно в міксомі зірчасті, веретеноподібні анастомозуючі
відростками клітини, які розташовані в напівпрозорій з муцином основній
речовині, яка насичена кровоносними судинами, колагеновими і
аргірофільними волокнами. Деколи спотерігається інфільтруючий ріст
пухлини по сполучнотканинних просторах та по ходу крупних кровоносних
судин за межі пухлинного вузла. Капсули пухлина не має.
Локалізується пухлина в бокових вузлах верхньої та нижньої щелеп, росте
повільно, неболюча, проявляється вздуттям кістки. При пальпації
визначають щільний неболючий вузол з гладкою поверхнею, вкритий
незміненою слизовою оболонкою. Деколи виявляють розхитування і зміщення
зубів. На нижній щелепі у випадку проростання пухлиною судинно-нервового
пучка визначається симптом Венсана. На верхній щелепі пухлина може
проростати у верхньощелепову пазуху і в порожнину носа.
На Rtg-грамі розрізняють округлої чи овальної форми вогнище деструкції.
Межі вогнища деструкції нечіткі, деколи воно поступово переходить в
незмінену кісткову тканину. В деяких випадках пухлина має крупнопористий
характер чи нагадує кісткову кісту. Навколо пухлини кістка не змінена.
Диференціювати міксому слід з амелобластомою, остеобластокластомою,
кістою. Полегшити діагностику може дослідження пунктату пухлини.
Кінцевий діагноз встановлюють переважно на основі гістологічного
дослідження пухлини.
Лікування міксоми виключно хірургічне. Беручи до уваги, що в міксомі
часто виявляються поліморфні клітини з гіперхроматичними ядрами,
характерними для злоякісних новоутворів, а сама пухлина проявляє
тенденцію до інфільтруючого росту, показане радикальне видалення пухлини
шляхом підокісної резекції щелепи з одномоментною кістковою пластикою.
Рецидиви після такої операції переважно не виникають.
Хвора П., 44 роки, звернулася зі скаргами на припухлість обличчя та
рухомість зубів. Обcєктивно: мcякі тканини не змінені, регіонарні
лімфатичні вузли не пальпуються. Альвеолярний відросток та тіло нижньої
щелепи в ділянці 46, 47, 48 зубів потовщені, при пальпації не болючі,
горбисті, зуби в ділянці потовщення рухомі. При пункції було отримано
рідину бурого кольору без кристалів холестерину. Встановіть попередній
діагноз:
А. Одонтома
Б. Адамантінома
В. Остеома
Г. Фолікулярна кіста
Д. Остеобластокластома
У хворої К., 39 р., після клінічного та рентгенологічного обстеження
встановлено діагноз: “амелобластома тіла нижньої щелепи справа”. Діагноз
підтверджений пункційною біопсією. Який метод лікування доцільно
застосувати при даному виді пухлини?
А. Цистотомія
Б. Екскохліація пухлини разом з оболонкою
В. Резекція нижньої щелепи з одномоментною пластикою
Г. Цистектомія
Д. Вишкрібання пухлини в межах здорових тканин
Хвора Н., 35 р., лікувалась з приводу гострого гнійного пульпіту 34
зуба. При контрольній рентгенографії в ділянці відсутнього 35 зуба було
виставлено гомогенну тінь неправильної форми з чіткими межами, яка за
своєю щільністю наближалася до тканин зуба. По периферії утвір оточений
зоною просвітлення. Було встановлено діагноз: “тверда одонтома тіла
нижньої щелепи зліва”. Визначте метод лікування:
А. Видалення одонтоми разом з капсулою
Б. Видалення одонтоми
В. Рентгенопромінення
Г. Резекція щелепи
Д. Резекція щелепи в поєднанні з рентгентерапією
Хворий С., 42 р., звернувся зі скаргами на наявність припухлості
обличчя. При обстеженні в ділянці тіла нижньої щелепи відмічається
гладке випинання щільної консистенції, не болюче, з чіткими межами, яке
не зміщується при пальпації. Слизова оболонка над новоутвором не змінена
в кольорі, рухома. Рентгенологічно визначається вогнище гомогенного
затемнення округлої форми з відносно чіткими межами, утворення не
звcязане з зубами. Встановіть попередній діагноз:
А. Остеома
Б. Одонтома
В. Хондрома
Г. Калькульозний субмаксиліт
Д. Остеобластокластома
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
