Лекція
Основи стоматології
Стоматологія – клінічна дисципліна, вивчення якої дає знання з
фізіології та патології зубощелепної системи, а також визначає вплив
захворювань цієї системи на загальний стан здоров’я людини. Отже,
належна підготовка лікаря загального медичного профілю не можлива без
оволодіння основами стоматології.
Стоматологія як окрема медична дисципліна сформувалась тільки в 20-х
роках ХХ сторіччя. Термін “стоматологія” походить від грецьких слів
stoma + logos і означає вчення про органи ротової порожнини.
Стоматологія в сучасному розумінні цього терміну – область клінічної
медицини, яка вивчає хвороби зубів, слизової оболонки і інших органів
ротової порожнини, щелеп і обличчя, частково шиї, а також розробляє
методи їх діагностики, лікування та профілактики.
У процесі формування стоматології як єдиної дисципліни відбулася
диференціація її на три основних розділи: хірургічну, терапевтичну і
ортопедичну стоматологію. В останні роки виділялась як окремий розділ
дитяча стоматологія.
Підготовка стоматологів проводиться в стоматологічних інститутах і на
стоматологічних факультетах медичних вузів.
Основи стоматології викладаються на медичних, санітарно-гігієнічних і
педіатричних факультетах медичних вузів країни.
Головна мета курсу стоматології на медичному факультеті:
Знайомство студентів з місцем стоматологічних захворювань в структурі
соматичної патології; значення стоматологічної санації в загальному
оздоровленні людини.
Знайомство з проявами соматичних захворювань у порожнині рота, а також
із взаємозв’язками та взаємовпливами стоматологічних та соматичних
захворювань.
Навчання діагностуванню та наданню невідкладної лікарської допомоги при
гострому зубному болю, гострих гнійних захворюваннях щелепно-лицевої
ділянки, травматичних пошкодженнях обличчя.
Виховання онконастороженості для своєчасного діагностування передракових
та онкологічних захворювань щелепно-лицевої ділянки.
Знайомство студентів з вродженими та набутими вадами щелепно-лицевої
ділянки, особливостями догляду за дитиною з незрощеннями верхньої губи
та піднебіння, термінами її хірургічного та комплексного лікування.
Хвороби пародонта
Пародонт – це комплекс анатомічних утворень, що оточують корінь зуба. До
його складу входять ясна, періодонт, кісткова тканина альвеол. За
рекомендацією ВООЗ (1991), до хвороб пародонту слід віднести всі
патологічні процеси, які виникають у ньому. Вони можуть обстежуватись
тільки однією складовою частиною пародонта, уражати кілька або всі його
структури.
Згідно з цією класифікацією хвороби тканини пародонта розподідяються на
п’ять груп:
Гінгівіт – запалення ясен, зумовлене несприятливим впливом загальних і
місцевих чинників, перебіг якого не характеризується порушенням цілості
зубоясенного з’єднання.
Пародонтит – запалення пародонта, що характеризується прогресуючою
деструкцією його тканин і кісткової тканини коміркового відростка.
Пародонтоз – дистрофічне ураження пародонта.
Ідіопатичні хвороби з прогресуючим лізисом тканин пародонта (синдром
Лефевра-Папійона, гістіоцитози, акантолазія, спадкова нейтропенія,
агаммаглобулінемія, некомпенсований цукровий діабет та ін.).
Пародонтоми – пухлини і пухлиноподібні хвороби: епуліс, фіброматоз та
ін.
Стоматологічне вогнище інфекції та вогнищезумовлені
хвороби
За наявності стоматологічного вогнища інфекції патологічний процес у
будь-якому органі або будь-якій системі перебуває в патогенетичному
зв’язку з хронічним, іноді прихованим запальним процесом у ротовій
порожнині. Мікроби, продукти їх життєдіяльності і розпаду тканинних
елементів, які є у вогнищі інфекції, спричиняють сенсибілізацію
організму і створюють рефлекторне вогнище подразнення нервових
рецепторів. Вогнище інфекції може зумовити особливий тип реакції
організму – сепсис.
????????????????????i?огенний та ін. Зміни реактивності організму,
зумовлені вогнищем інфекції, більшість клініцистів пов’язують з
первинним імунологічним зрушенням. Патогенетичний вплив хронічної
інфекції на функцію різних органів і систем різнобічний. Це алергізація
з підвищенням судинної проникності, вплив на центральну нервову систему,
ендокринні органи та процеси обміну, рефлекторні порушення, бактеріємія.
Вогнище інфекції в ротовій порожнині – це джерело гетеросенсибілізації
(мікробної, лікарської) та автосенсибілізації організму (Є.В.Боровський
і співавт., 1988). Так, при ревматизмі, як і при інших системних
хворобах, зумовлених зв’язком стоматогенної інфекції з ураженням серця,
в основі патогенезу патологічних змін лежить автоалергічний механізм. У
патогенезі змін при неревматоїдному міокардиті зі стоматогенним вогнищем
інфекції переважає алергічна перебудова судин і підвищення їх
проникності (васкулярний тип ураження).
До хронічних стоматогенних вогнищезумовлених хвороб належать: хронічний
періодонтит, пульпіт, навколокоренева і фолікулярна кісти, карієс зубів,
ретиновані зуби, хронічні хвороби крайового пародонта і слизової
оболонки порожнини рота (гінгівіт, пародонтит), гайморит, зубні
відкладення.
При хронічній стоматогенній інфекції у дітей спостерігаються такі
симптоми: адинамія, втрата апетиту, поганий сон, збільшення регіонарних
лімфатичних вузлів, зміна клінічної картини крові – лейкопенія,
лімфоцитоз, моноцитоз, еозинофілія, еритропенія. ШОЕ 40 мм/год і вище.
Зменшується кількість Т- В-лімфоцитів, пропердину, комплементу і
лізоциму в слині і крові. Паралельно збільшується вміст імуноглобулінів
класів А, М і G, що свідчить про активність гуморальної ланки
специфічного імунітету, але водночас не виключає можливості розвитку
аутоімунних розладів у патогенетичному перебігу хвороби.
Зв’язок між хворобами внутрішніх органів і ротовим сепсисом не завжди
виявляється. Розрізняють (І.Г. Лукомський ) 3 типи такого зв’язку:
стоматогенне інфекційне вогнище відіграє провідну роль у клінічній
картині хвороби і є причиною її виникнення;
діє паралельно з основною хворобою;
відсутність зв’язку стоматогенного інфекційного вогнища із загальним
станом організму.
Г.Д.Овруцький виділяє 4 групи хвороб, пов’язаних із стоматогенним
вогнищем:
інфекційно-алергічні стрептококового походження (неспецифічний
міокардит, нефрит, кон’юктивіт);
автоалергічні (ревматизм, ревматоїдний артрит, склеродермія);
зумовлені сенсибілізацією лікарськими засобами (бронхіт, бронхіальна
астма, риніт, васкуліт, капілярит тощо);
пов’язані з пригніченням неспецифічної резистентності організму
внаслідок тривалого впливу вогнища (затяжні хвороби нервової системи,
травного каналу, печінки).
Для виявлення хронічного стоматогенного вогнища інфекції потрібно
здійснити ретельне обстеження ротової порожнини. Виявляють стан
зруйнованих і депульпованих зубів, життєдіяльність пульпи, проводять
рентгенологічне обстеження зубів із заполомбованими кореневими каналами,
приносових пазух, визначають стан регіонарних лімфатичних вузлів,
зубо-ясенних кишень, проводять клінічне дослідження крові, імунологічне
дослідження.
Лікування полягає в усуненні стоматогенного вогнища інфекції.
Консервативне лікування передбачає лікування карієсу та його ускладнень,
хвороб тканин пародонта, слизової оболонки ротової порожнини. Якщо
консервативне лікування неможливе зуб видаляють.
Таблиця 1.
Основні етіологічні чинники хвороб пародонта
№
п/п Місцеві Загальні
1. Нашарування на поверхні зубів:
зубний наліт, зубна бляшка, зубний камінь Ендокринні порушення
2. Подразнювальні чинники: каріозні порожнини, неповноцінні пломби і
протези Гормональні дисфункції в пубертний період
3. Ортодонтичні апарати Порушення обміну речовин, гіповітаміноз
(аскорбінової кислоти, токоферолу, біофлавоноїдів, ретинолу,
кальциферолів і вітамінів групи В)
4. Порушення оклюзії та аномалії прикусу Нервово-трофічні розлади
5. Порушення носового дихання Хвороби шлунка і кишок, печінки
6. Аномалії будови і розташування деяких м’яких тканин ротової
порожнини Серцево-судинні хвороби
7. Функціональне недовантаження або переобтяження щелепно-лицевої
ділянки
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
