Реферат на тему:
Патологічна фізіологія печінки
Зміст
Вступ………………………………………………………….
………………………………2
Етіологія уражень печінки…………………………………………….2
Печінкова недостатність………………………………..……………..3
Порушення обміну речовин у печінці………………………………..3
Порушення захисної функції печінки…………………………..……6
Порушення жовчоутворювальної і жовчовидільної функцій
печінки…………………………………………..………………….….6
Порушення геодинамічної функції печінки……………………….…8
Порушення еритропоезу і гемостазу при патології печінки…….…9
Використана література………………………………………………..9
1. Вступ
Серед усіх функцій печінки найважливішими є участь у травленні, обміні
речовин, гемодинаміці. Значна також захисна (бар’єрна) роль цього
органа. Всі ці функції, спрямовані на збереження гомеостазу, порушуються
при патології печінки, що проявляється у вигляді самостійних захворювань
(наприклад, вірусний гепатит), і синдромів (жовтяниця, холестаз,
холемія, портальна гіпертензія тощо), які визначають клініку власне
хвороби печінки або супроводжують захворювання інших органів і систем
(наприклад, жовтяниця при гемолітичній хворобі новонароджених).
Розрізняють первинні і вторинні ураження печінки.
Захворювання печінки характеризуються здебільшого такими патологічними
процесами: запаленням (гепатит); порушенням периферичного кровообігу;
первинним розладом обміну речовин у гепатоцитах з розвитком дистрофії
(гепатоз, обмінні захворювання печінки); дифузним розростанням сполучної
тканини на фоні дистрофії, некрозу, патологічної регенерації паренхіми і
перебудови структури органа (цироз); пухлиною.
2. Етіологія уражень печінки
За етіологією всі ураження печінки поділяють на набуті та спадкові.
До етіологічних факторів, які спричинюють захворювання печінки, належать
такі:
токсичні — речовини екзогенного (алкоголь; лікарські засоби —
ПАСК-натрій, сульфаніламіди, біоміцин, тетрациклін, цитостатики;
промислові отрути — чотирихлористий вуглець, хлороформ, миш’як,
фосфорорганічні речовини; рослинні отрути — афілатоксин, мускарин,
алкалоїди геліотропа) та ендогенного (продукти розпаду тканин при опіку,
некрозі; токсикоз вагітних) походження;
інфекційні — віруси (вірусного гепатиту, інфекційного мононуклеозу),
збудники туберкульозу, сифілісу, найпростіші (лямблії, амеби), гриби
(актиноміцети), гельмінти (ехінокок, аскариди);
аліментарні— білкове, вітамінне голодування, жирна їжа;
фізичні — іонізуюче випромінювання (променевий гепатит), механічна
травма;
алергічні реакції — при введенні вакцин, сироваток, харчових і
лікарських алергенів;
порушення кровообігу в печінці місцевого (ішемія, венозна гіперемія,
тромбоз, емболія) та загального характеру (при недостатності
кровообігу);
ендокринні та обмінні порушення в організмі (цукровий діабет,
гіпертиреоз, ожиріння);
пухлини — первинні (гепатоцелюлярний рак) і метастатичні (внаслідок раку
шлунка, легень, молочної залози, лейкозні інфільтрати);
генетичні дефекти обміну (спадкові ферментопатії), уроджені пороки
анатомічного положення і структури печінки.
У патогенезі уражень печінки різної етіології є два різновиди
патологічних процесів:
1) пряме ураження печінки (вірусом, хімічною речовиною, при порушенні
течії крові), що проявляється дистрофічними змінами в ній, аж до
некрозу;
2) аутоімунне ураження внаслідок появи аутоантигенів (патологічно
змінені компоненти гепатоцитів, що утворилися внаслідок прямого ураження
печінки) і розвитку аутоалергічних реакцій гуморального і клітинного
типу. Аутоімунні ураження посилюють ушкодження печінки внаслідок
мікроциркуляторних порушень (під впливом біологічно активних речовин,
активованих при реакції антиген — антитіло) та імунного цитолізу за
участю Т-кілерів.
Загальною закономірністю при ураженні печінки є розвиток її
недостатності, яка характеризується частковим чи повним порушенням
основних функцій органа.
3. Печінкова недостатність
Печінкова недостатність — стан, коли функціональна діяльність печінки не
забезпечує підтримання гомеостазу.
Класифікація. Недостатність печінки може бути абсолютною, якщо
зниження функції печінки зумовлене ураженням її, І відносною,
спричиненою невідповідністю функціональної активності печінки підвищеним
потребам організму в її функції.
Залежно від особливостей патогенезу: печінково-клітинна (при
дистрофічних і некротичних ураженнях гепатоцитів); екскреторна
(внаслідок порушення жовчоутворювальної і жовчовидільної функції
печінки); судинна (при порушенні кровообігу в печінці). Але, як правило,
спостерігається поєднання кількох механізмів у процесі розвитку
функціональної недостатності печінки. Наприклад, холестаз може
супроводжуватися печінково-клітинною та судинною недостатністю печінки.
За ступенем порушень функцій недостатність печінки буває тотальною
(порушені всі функції) та парціальною (порушені окремі функції); за
клінічним перебігом — гострою і хронічною.
Далі буде розглянуто прояви недостатності печінки залежно від порушення
її основних функцій.
4. Порушення обміну речовин у печінці
Порушення вуглеводного обміну при ураженні печінки полягає у зміні таких
процесів: 1) розщеплення і синтезу глікогену; 2) окиснення глюкози;. 3)
гліконеогенезу; 4) перетворення галактози і фруктози в глюкозу; 5)
утворення глюкуронової кислоти. Ці порушення можуть мати набутий і
спадковий характер.
Основним механізмом виникнення цих порушень є зниження активності
ферментів, що каталізують різні ланки вуглеводного обміну, внаслідок
зменшення синтезу їх при білковому голодуванні, дефіциті енергії у
зв’язку з гіпоксією, ушкодженні мітохондрій гепатоцитів, спадкових
ферметопатіях, розладі нейрогуморальної регуляції вуглеводного обміну.
Порушення вуглеводного обміну проявляється розвитком гепатогенної
гіпоглікемії, спадковими захворюваннями — глікогенозами, галактоземією,
фруктозуріею. Гіпоглікемія зумовлена зменшенням вмісту глікогену в
печінці, зниженням глікогенолізу (наприклад, при глікогенозах Гірке і
Герса) та гліконеогенезу (при аддісоновій хворобі, коли падає секреція
глікокортикоїдів). Зниження вмісту глікогену в печінці спричинює
ослаблення її знешкоджувальної функції внаслідок порушення перетворення
глікогену в глюкуронову кислоту.
Характерними ознаками порушення ліпідного обміну при захворюваннях
печінки є: 1) дефекти розщеплення і всмоктування жирів їжі в кишках (у
разі патології жовчотворення і жовчовиділення у зв’язку з дефіцитом
жовчних кислот); 2) порушення синтезу й окиснення тригліцеридів,
фосфоліпідів, ліпопротеїдів, холестерину; 3) збільшене утворення
кетонових тіл.
Розлад жирового обміну в печінці спричинює розвиток жирового гепетозу
(жирова дистрофія, жирова інфільтрація печінки), під час якого в
гепатоцитах накопичується жир і відбувається дифузне або осередкове
ожиріння печінки. Причинами виникнення жирового гепатозу є аліментарні
фактори (голодування, особливо білкове, нестача в їжі ліпотропних
речовин — холіну, метіоніну, надлишок вуглеводів і жирів); токсичні
речовини (алкоголь, гепатотропні отрути — інсектициди, тетрациклін у
великих дозах); ендокринні й метаболічні порушення (цукровий діабет,
ожиріння); гіпоксія (при недостатності серця, дихання).
Патологічні процеси в печінці (гепатит, цироз) нерідко супроводжуються
зменшенням утворення естерифікованого холестерину або зниженням
загальної кількості його в крові, порушенням синтезу й окиснення
холестерину, перетворення його в жовчні кислоти і виведення з жовчю.
Порушення білкового обміну при патології печінки проявляється розладом
таких процесів: 1) синтезу білків (у тому числі білків плазми крові); 2)
розщеплення білків (до амінокислот, пуринових і піримідинових основ); 3)
дезамінування, трансамінування та декарбоксилування амінокислот; 4)
утворення сечовини, сечової кислоти, аміаку, глутаміну (транспортної
форми аміаку в крові), креатину — кінцевих продуктів білкового обміну.
Розрізняють такі механізми порушення білкового обміну в печінці:
ушкодження внаслідок патологічного процесу (гепатит, гепатоз, цироз,
пухлина, ішемія) печінкових клітин як структурного субстрату анаболізму
і катаболізму білків;
порушення генетичної регуляції синтезу білків внаслідок ушкодження
структурних генів, рибосом цитоплазми і гранулярної
ендоплазматичної сітки гепатоцитів, дефіциту РНК, що спричинює зміну
кількості синтезованих білків, утворення аномальних за своєю структурою
білків (наприклад, при амілоїдозі печінки, спадковій афібриногенемії);
дефіцит амінокислот (при білковому голодуванні, порушенні
перетравлювання і всмоктування білків у кишках);
дефіцит енергії (в разі гіповітамінозу, особливо дефіциту піридоксину,
рибофлавіну; при гіпоксії);
порушення нейрогуморальної регуляції білкового обміну (наприклад,
при дефіциті інсуліну, зміні секреції соматотропіну аденогіпофізом).
Наслідком порушення білкового обміну в печінці є: 1) гіпо-протеїнемія;
2) геморагічний; 3) гіпер-?-глобулінемія; 4) диспротеїнемія; 5)
підвищення рівня вільних амінокислот у крові (аміноацидемія) та сечі
(аміноацидурія); 6) збільшення в крові залишкового азоту; 7) підвищення
вмісту в крові деяких ферментів (у-глутамілтранспептидази,
амінотрансфераз та ін.).
Порушення обміну вітамінів. Різні патологічні процеси в печінці можуть
супроводжуватись розвитком гіповітамінозів, що може бути зумовлено: 1)
зменшенням усмоктування жиророзчинних вітамінів (ретинолу,
ергокальциферолу, токоферолів, філохінонів) внаслідок порушення
жовчовидільної функції печінки (відсутність або недостатнє надходження
жовчних кислот у кишки); 2) порушенням синтезу вітамінів і утворення
їхніх біологічно активних форм (ретинолу з каротину, піридоксальфосфату
— активної форми вітаміну В6 та ін.); 3) порушенням депонування
вітамінів (ціанокобаламіну, фолієвої кислоти, нікотинової кислоти тощо)
та виведення їх з організму.
®
-?ouueth
r
¤
¦
¬
®
ue
j
нсулін, кортикостероїди, андрогени, естрогени, призводить до зміни
вмісту їх у крові і розвитку ендокринної патології. Зниження
дезамінування біологічно активних речовин при патології печінки може
посилити клінічні прояви алергії.
Порушення обміну мікроелементів при захворюваннях печінки пов’язано із
зміною: 1) депонування в печінці заліза (у формі феритину і
гемосидерину), міді, цинку, кобальту, молібдену, марганцю тощо; 2)
синтезу транспортних білків мікроелементів (трансферину,
церулоплазміну); 3) екскреції їх із жовчю.
5. Порушення захисної функції печінки
Ураження печінки супроводжується порушенням її бар’єрної функції, що
виявляється в зниженні фагоцитарної активності ретикулоендотеліоцитїв і
інших клітин макрофагальної системи, і антитоксичної функції.
При захворюваннях печінки (цироз, гепатит, злоякісна пухлина)
пригнічення фагоцитарної активності може бути зумовлене не тільки
недостатнім кровопостачанням (гіпоксією) і структурною деформацією
органа, а й блокадою зірчастих ретикулоендотеліоцитів продуктами розпаду
клітин і метаболітами, що утворюються в самій печінці. Зменшується
здатність макрофагів печінки елімінувати з крові шляхом фагоцитозу
краплини жиру, еритроцити, мікроорганізми, токсини їх, особливо ті, що
надходять з кишок судинами системи ворітної вени, зумовлюючи токсемію з
різноманітними проявами (лейкоцитоз, гарячка, гемоліз, недостатність
нирок, ерозії слизової оболонки кишок тощо).
Зниження антитоксичної функції печінки пов’язане з порушенням її
метаболічної функції — синтезу сечовини, в процесі якого відбувається
знешкодження аміаку, реакцій окиснення (знешкодження ароматичних
вуглеводнів), відновлення (нейтралізація нітробензолу перетворенням його
в параамінофенол), ацетилювання (знешкодження сульфаніламідних
препаратів), гідролізу (розщеплення алкалоїдів, серцевих глікозидів),
кон’югації (утворення парних сполук з глюкуроновою кислотою, гліцином,
цистеїном, таурином і зв’язування таким чином непрямого білірубіну,
скатолу, фенолу, індолу тощо).
Виключення антитоксичної функції печінки спричинює розвиток іечінкової
енцефалопатії, яка характеризується порушеннями психіки, свідомості,
руховими розладами (тремтіння, атаксія, ригідність м’язів) і за тяжкого
перебігу може перейти в печінкову кому.
6. Порушення жовчоутворювальної і жовчовидільної функцій печінки
Порушення жовчоутворювальної функції печінки виявляється у збільшенні чи
зменшенні секреції жовчі, як правило, з одночасною зміною складу її.
Етіологія. Порушення жовчоутворення можуть спричинити: 1) зміна
нейрогуморальної регуляції; 2) аліментарні факори (жири, яєчний жовток,
білкове голодування) деякі лікарськи рослини і препарати (настій
кукурудзяних приймочок, сорбіт тощо); 3) екзогенні та ендогенні фактори,
що порушують енергетичний обмін в організмі (гіпоксія, перегрівання,
гіпотермія, отруєння ціанідами) 4) ураження печінки і жовчних шляхів.
Патогенез. До механізмів, що зумовлюють якісні й кількісні порушення
жовчоутворювання, належать: 1) зміна секреторної активності гепатоцитів;
2) порушення реабсорбції компонентів жовчі у жовчних шляхах і кишках
(печінково-кишковий кругообіг); 3) зміни транс- та інтерцелюлярної
фільтрації деяких речовин з крові в капіляри печінки.
Порушення жовчовиділення
Етіологія. Причинами порушення надходження жовчі в дванадцятипалу кишку
можуть бути: 1) механічна перешкода відтоку жовчі – здавлення жовчних
шляхів іззовні (пухлиною головки підшлункової залози, запаленою
тканиною, рубцем) або закупорка її (каменем, гельмінтами, густо. Жовчю);
2) порушення іннервації жовчних шляхів – гіпер- або гіпокінетична
дискінезія (наприклад, зменшення жовчовиділення при спазмі сфінктера
шийки жовчного міхура); 3) зміна гуморальної регуляції жовчовиділення.
Патофізіологічні синдроми, зумовлені порушенням жовчоутворення і
жовчовиділення супроводжуються жовтяницею.
Жовтяниця
Жовтяниця (icterus) – синдром, що виникає при збільшенні в крові
білірубіну і характеризується жовтим забарвленням шкіри, слизової
оболонки, склери внаслідок відкладення в них жовчних пігментів.
Класифікація. Залежно від первинної локалізації патологічного процесу і
механізму виникнення виділяють такі види жовтяниці: 1) над печінкову,
спричинену підвищеною продукцією білірубіну, здебільшого у звўязку з
посиленням розпаду еритроцитів (гемолітична жовтяниця), і рідше –
порушенням плазмового транспорту білірубіну; 2) печінкову
(паренхіматозну), зумовлену порушенням захоплення, кон`югації та
екскреції білірубіну гепатоцитами внаслідок ушкодження їх під час різних
патологічних процесів, а також спадкових дефектів структури гепатоцитів
і ферментів, що беруть участь у метаболізмі і транспорті білірубіну в
клітинах печінки; 3) під печінкову (механічну), що виникає при
утрудненні відтоку жовчі поза печінковими жовчними шляхами.
Надпечінкова жовтяниця
Етіологія. Причини виникнення гемолітичної жовтяниці ті самі, що
викликають гемоліз еритроцитів і розвиток гемолітичної анемії.
Патогенез. Внаслідок посиленого гемолізу еритроцитів у зірчастих
ретикулоедотеліоцитах, макрофагах селезінки, кісткового мозку
утворюється така велика кількість непрямого білірубіну, що гепатоцити
печінки не здатні повністю вилучити його з крові і звўязати з
уридиндифосфоглюкуроновою кислотою (відносна недостатність печінки). У
крові збільшується вміст непрямого білірубіну (непряма
гіпербілірубінемія), який не виводиться з сечею, оскільки звўязаний з
альбуміном плазми.
При гемолітичній жовтяниці в печінці, жовчних шляхах та кишках
синтезується надлишкова кількість глюкуронідів білірубіну.
Печінкова жовтяниця
Етіологія. Причиною виникнення печінкової жовтяниці є передусім вплив
факторів, що зумовлюють ушкодження гепатоцитів (інфекція, токсичні, в
тому числі лікарські речовини, внутрішньо печінковий холестаз).
Патогенез. Значно частіше зменшене виділення білірубіну поєднується з
порушенням його захвату, внутрішньоклітинного транспорту і конўюгації.
Такий механізм виникнення жовтяниці у разі ушкодження клітин печінки
(гепатоцелюлярна жовтяниця) і внтрішньопечінкового холестазу
(холестатична жовтяниця). При гепатоцелюлярній і холестатичній
печінковій жовтяниці різко знижується секреція прямого білірубіну в
жовч, і він надходить з патологічно змінених гепатоцитів у кров, виникає
пряма гіпербілірубінемія. Водночас у крові підвищується рівень непрямого
білірубіну – непряма гіпербілірубінемія, що повўязано зі зниженням його
захвату, внутрішньоклітинного транспорту й утворення глюкуронідів
білірубіну. Потрапляння у кров жовчних кислот зумовлює розвиток
полемічного синдрому. Зменшення або припинення надходження жовчі у кишки
(гіпохолія, ахолія) призводить до зниження утворення метаболітів
білірубіну та виділення їх з калом і сечею (сліди стеркобіліну), а також
появи ахолічного синдрому.
Підпечінкова жовтяниця
Етіологія пов`язана з порушенням жовчовиділення. Патогенез. Механізм
перешкода відтоку жовчі спричинюється до застою (поза печінковий
холестаз) і підвищення тиску жовчі понад 2,7 кПа (270 мм вод.ст..),
розширення і розриву жовчних капілярів та надходження жовчі прямо у кров
або через лімфатичні шляхи. Поява жовчі в крові зумовлює пряму
гіпербілірубінемію, гіперхолестеринемію, розвиток полемічного синдрому,
білірубінемію (звідси темно-жовте забарвлення сечі – “колір пива”) і
наявність жовчних кислот і сечі.
Холемічнпий синдром, що спостерігається при механічній і печінковій
(гепатоцелюлрній та холецестичній) жовтяниці, виникає внаслідок
проникнення жовчних кислот у кров. Він характеризується брадикардією,
зниженням артеріального тиску, що пояснюється дією жовчних кислот на
рецептори і центр блукаючого нерва, пазушний вузол серця і кровоносні
судини. Токсична дія жовчних кислот на центральну нервову систему
виявляється загальною астенією, дратівливістю, яка змінюється депресією,
сонливістю вдень і безсонням уночі, головним болем, підвищеною
втомлюваністю. Подразнення чутливих нервових закінчень шкіри жовчними
кислотами зумовлює свербіння шкіри. Збільшення вмісту жовчних кислот у
крові може призвести до гемолізу, лейкоцитолізу, зиження зсідання крові,
підвищення проникності мембран і розвитку запального процесу на місці
контакту їх з тканинами (некроз печінки, перитоніт, гострий панкреатит).
7. Порушення геодинамічної функції печінки
Порушення цієї функції печінки проявляється зміною об’єму депонованої
крові (в нормі в печінці депонується близько 800 мл крові) і тонусу
судин.
Порушення гемодинамічної функції печінки може призвести до розвитку
артеріальної гіпотензії та синдрому портальної гіпертензії.
В основі артеріальної гіпертензії при патології печінки лежить зменшення
синтезу в ній ангіотензиногену (тобто немає субстрату для утворення
ангіотензину під впливом реніну) і підвищена продукція феритину, що
зумовлює розширення судин. Крім того, гіпотензивну дію мають жовчні
кислоти (при холемічному синдромі, характерному для паренхіматозної і
механічної жовтяниці).
Підвищення опору судин у системі ворітної вени спричинюється до розвитку
синдрому портальної гіпертензії. Залежно від локалізації перешкоди
відтоку крові виділяють чотири види портальної гіпертензії: надпечінкову
(при тромбозі, емболії, здавленні нижньої порожнистої вени і печінкових
вен, правошлуночковій недостатності серця, перикардиті);
внутрішньопечінкову (при цирозі, метастазах пухлин у печінку);
підпечінкову (в разі тромбозу, здав-лення ворітної вени); змішану.
Розвиток портокавальних анастомозів, з одного боку, є механізмом
компенсації, а з другого — причиною виникнення кровотеч з варикозно
розширених колатералей, а також печінкової енцефалопатії і коми.
8. Порушення еритропоезу і гемостазу при патології печінки
Порушення еритропоезу при ураженні печінки пов’язане із зменшенням
депонування в ній таких важливих для кровотворення факторів, як
ціанокобаламін, фолієва кислота, залізо, що зумовлює розвиток дефіцитної
анемії.
Патологічні зміни гепатоцитів можуть зумовити зниження зсідання крові
внаслідок зменшення синтезу протромбіну, факторів V, VII, IX, X і
фібриногену. Ще, при печінковій і механічній жовтяниці виникає
гіповітаміноз К, як наслідок гіпо- та ахолії і порушення всмоктування
жирів. Через дефіцит цього вітаміну в організмі знижується утворення
протромбіну та інших факторів зсідання крові. Все це пояснює частоту
геморагічного синдрому при захворюваннях печінки.
9. Використана література
Патологическая физиология Под. ред. А. Д. Адо и Л. М. Ишимовой. –
М.: Медицина, 1980.
Гальперин Э.И., Семяндяева М.И., Неклюдова Е.А. Недостаточность
печени.-М.: Медицина, 1978.-328 с.
Мусил Я. Основы биохимии патологических процессов: Пер. с чешск.-М.:
Медицина, 1985.-430 с.
HYPERLINK
“http://pathophysiology.dsmu.edu.ua/study/metod_farm_ua/7/Golch_Kol.html
”
http://pathophysiology.dsmu.edu.ua/study/metod_farm_ua/7/Golch_Kol.html
HYPERLINK “http://medbook.net.ru/010902.shtml”
http://medbook.net.ru/010902.shtml
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
