Реферат на тему:
Судово-медична експертиза при електротравмі
1. Загальні положення
Електротравмою називають пошкодження, які виникають внаслідок дії на
організм людини електричного струму.
Електричний струм може діяти на людину у вигляді технічної або
атмосферної електрики. Найчастіше в судово-медичній практиці
спостерігаються ураження технічним струмом, які виникають у випадках
порушення техніки безпеки на виробництві та недотримання правил
користування електроприладами у побуті. За міжнародною статистикою,
електротравма становить майже 0,2% усіх нещасних випадків на
виробництві, а смертельні пошкодження електричним струмом — 2-3%.
Кількість смертельних випадків від дії електричного струму у 10-15 разів
вища за дію інших травмуючих агентів. Як рід смерті електротравма є
нещасним випадком, проте спостерігаються самогубства і ще рідше —
вбивства з застосуванням електричного струму.
На відміну від інших чинників навколишнього середовища, які спричиняють
пошкодження при безпосередньому контакті, електричний струм може
вплинути на організм тоді, коли прямого контакту з його джерелом немає.
Так, він може вразити людину і на відстані — через дуговий контакт і
крокову напругу.
Якщо напруга електричного струму висока, то при небезпечному наближенні
до такого джерела технічної електрики у разі іонізації повітря може
відбутися його контактування з людиною — дуговий контакт. Небезпека
ураження на відстані значно збільшується у непогожі дні, коли зростає
електропровідність повітря.
Електротравма у разі крокової напруги виникає тоді, коли на землі від
падіння високовольтного проводу, заземлення несправних електричних
приладів, розряду блискавки в землю виникає електричний “кратер”, по
якому розтікається електричний струм і ноги людини торкаються ділянок із
різними електричними потенціалами. При цьому напругою кроку називають
різницю потенціалів, яка виникає на відстані кроку.
Дія електричного струму на організм залежить від багатьох фізичних і
біологічних чинників. Насамперед, тяжкість ураження залежить від сили
струму, яка, в свою чергу, зумовлюється такими параметрами як його
напруга, опір ділянки тіла, термін взаємодії, рід струму (змінний або
постійний), шлях проходження через тіло та локалізація контактів із
провідником.
Так, струм, силою 15 мА. спричиняє тетанічні скорочення м’язів рук і
дихальних м’язів, 50 мА — є небезпечним для життя, а понад 80-100 мА —
спричиняє смерть внаслідок фібриляції серцевого м’яза і гальмування
дихального центру або паралічу центральної нервової системи.
Струм будь-якої напруги є небезпечним для життя. Змінний струм більш
небезпечний, ніж постійний, що зумовлене дією на клітини електронів, які
переміщуються то в одному то в іншому напрямку залежно від кількості
періодів коливань струму. Водночас постійний струм високої напруги
застосовується як лікувальний засіб під час фізіотерапевтичних процедур.
Небезпечним для життя є струм, який перевищує напругу 60 В і силу
0,08-0,1 А.
У разі тривалої дії електричного струму настають тяжчі пошкодження ніж
при його миттєвій дії. Має значення також площа контакту з тілом.
Наприклад, внаслідок судоми людина затискає провід у руці і контакт є
довшим і щільнішим, що зумовлює більш тяжке ураження.
Важливим чинником впливу на перебіг ураження технічним струмом є шлях
проходження електричного струму через тіло, який дістав назву петлі
струму (рис. 64).
Найнебезпечнішими є петлі, в яких струм проходить через життєво важливі
органи — головний мозок і серце. З усіх можливих ділянок надходження
струму до організму найбільш небезпечною є обличчя, особливо верхня губа
та очі.
Проходження електричного струму різними шляхами — петлями є умовним,
тому що це відбувається у тканинах, які мають найбільшу
електропровідність і найменший опір. Це вказує на те що шлях
електричного струму в організмі не завжди є найкоротшим.
При критичному значенні напруги (43 В) струм долає опір шкіри і
поширюється по тканинах паралельними пучками шляхом найменшого опору по
кровоносних судинах, м’язовій тканині та нервових стовбурах. Важливе
значення має і електропровідність різних тканин. Так, найбільша вона у
цереброспінальної рідини, сироватки крові, лімфи, дещо менша — у крові і
м’язової тканини. Внутрішні органи, які мають щільну білкову основу,
мозкова і жирова тканина характеризуються незначною електропровідністю.
Опір шкіри, особливо епідермального її шару є значним і становить від
2000 до 2 000 000 Ом. Через непошкоджену шкіру струм проходить каналами
(протоками) потових і сальних залоз. Тонка і ніжна, напівзволожена та з
пошкодженим епідермісом шкіра добре проводить електричний струм. Товстий
роговий шар, суха шкіра та наявність ізоляції (одяг, взуття) збільшують
опір.
Встановлено, що опір шкіри є мозаїчним, тобто поруч з ділянками, які
мають нормальні показники опору, є місця із значно нижчим опором щодо
змінного струму (ділянки Croon — Манойлова). Це пояснює випадки
смертельних уражень слабким струмом.
У разі однополюсного включення струм проходить крізь тіло тільки при
його заземленні.
Тяжкість ураження струмом залежить і від біологічних чинників. Більшу
дію електричний струм справляє на дітей, осіб похилого віку, хворих на
серцево-судинні хвороби, а також тих, які перебувають у стані сп’яніння.
Наркоз і сон зменшують дію струму. Деякі автори відзначають так званий
чинник готовності: тобто при очікуванні дії току електричний струм є
менш уразливим.
2. Особливості дії електричного струму
Електрична енергія легко перетворюється в інші види енергії і може
спричиняти механічні, хімічні і термічні пошкодження. Електричний струм
пошкоджує тканини не тільки в місці контакту, а й на шляху проходження
крізь тіло.
Електричний струм справляє на організм специфічну і неспецифічну дію.
Специфічна дія складається з електрохімічного, теплового, механічного і
біологічного ефектів.
Електрохімічний ефект проявляється у вигляді електролізу, який зумовлює
пошкодження усіх електролітних систем організму.
Тепловий ефект полягає у виникненні опіків шкіри з можливістю загибелі
тканин майже до їх обвуглювання і розплавлення кісткової речовини з
виділенням кальцію фосфату, внаслідок чого в клітках виникають
утворення, які нагадують намисто з перлів. Від цієї дії у місці контакту
з металевим дротом утворюється електромітка.
Механічний (динамічний) ефект струму великої сили має вибухо-подібний
характер і характеризується розшаруванням тканин і можливим відриванням
частин тіла.
Біологічний ефект характеризується збудженням м’язів, залозистої тканини
і нервових рецепторів. При цьому виникають тонічні судоми скелетних
м’язів, які можуть призвести до припинення дихання і вивиху кісток.
Тонічне скорочення непосмугованих (гладких) м’язів супроводжується
підвищенням кров’яного тиску, сечовиділенням, дефекацією. Дія на нервову
систему і залози внутрішньої секреції призводить до вироблення
біологічно активних речовин, які впливають на функції організму.
Неспецифічна дія електричного струму виявляється тоді, коли він поза
організмом перетворюється в інші види енергії. Наприклад, від вольтової
дуги і розпечених проводів можуть виникати термічні опіки рогівки, якщо
людина тільки дивиться на них і безпосереднього контакту немає.
Електричний струм може відкидати людину від джерела струму, що може
викликати різні ушкодження.
3. Діагностика смерті від дії технічної електрики
Смерть від дії електричного струму може настати миттєво (моментальна
смерть) і мати асфіктичний характер. Реанімаційні заходи приводять до
відновлення дихання і оживлення. Проте можлива сповільнена смерть, коли
уражена людина спочатку хоче звільнитися від струмонесучого дроту, кличе
по допомогу, а потім непритомніє і вмирає. У разі перерваної смерті
людина втрачає свідомість і тільки після цього настає її смерть. Пізня
смерть від ураження технічним струмом настає від змін, спричинених
струмом в організмі.
Оглядаючи місце події і труп, особливо важливо впевнитися в тому, що
джерело технічної електрики виключене і немає небезпеки враження. Без
такої впевненості небезпечним для життя є намагання близько підійти до
ураженого електрикою, надати йому допомогу, якщо він живий, або провести
огляд трупа. Тільки після того, як джерело технічної електрики буде
вимкнено і зв’язок між ним та ураженою людиною перервано, можна починати
огляд місця події.
Під час огляду потрібно ретельно оглянути як джерело технічної
електрики, так і труп. Оглядаючи джерело технічної електрики, можна
виявити частинки епідермісу, кров, волосся, які вилучають для
лабораторного дослідження.
???????¤?¤?$????;???????$????¬? (інтенсивні трупні плями
синьо-фіолетового кольору, дрібнокрапкові крововиливи на поверхні легень
і серця, повнокрів’я внутрішніх органів, рідка кров), виявляють таку
найхарактернішу ознаку дії електричного струму як електромітка.
При зовнішньому огляді електромітка є щільним на дотик утворенням
світло-жовтого або сіро-жовтого кольору, овальної або круглястої форми.
Вона має дно, яке западає, та валикоподібні, трохи підвищені краї.
Електромітка може бути схожою на подряпину, невелику різану рану,
мозолю, дрібнокрапкове татуювання. Найчастіше вона має вигляд сухого
(без рідини) пухиря. У деяких випадках місце входу струму може мати
вигляд епідермісу, який підвищується над поверхнею шкіри. Шкіра навколо
електромітки не змінена, волосся не спалене. Іноді форма електромітки
відбиває особливості дроту.
За механізмом утворення, електромітка є наслідком опіку шкіри II-III
ступеня і виявляється на місці входу і виходу струму з тіла (рис. 65).
При мікроскопічному дослідженні електромітки спостерігається характерна
картина. В роговому і блискучому шарах епідермісу, які цілком
відокремлені від зернистого шару, виявляють численні порожнечі, різні за
розміром, формою та угрупуванням, що надає епідермісу чарунковий
(сотовий) вигляд. В проміжках між порожнечами роговий шар втрачає свій
малюнок, стає гомогенним або волокнистим. В зернистому і шипуватому
шарах також можуть виявлятися порожнечі, які нагадують щілини і
відокремлюють поверхневі шари клітин від глибоких. Часом такий епідерміс
може зовсім відшаровуватись від власне шкіри і підвищуватись над нею у
вигляді пухиря. Найчастіше відшарований епідерміс відокремлюється від
шкіри тільки вузькою щілиною. Межі клітин епідермісу не визначаються,
ядра базального і частково шипуватого та зернистого шарів або стають
витягнутими перпендикулярно до поверхні шкіри, або розташовуються у
вигляді мітелок із закрутками (завихренням) ядер.
Якщо електромітка розташована на шкірі з тонким роговим шаром, то він
відшаровується і має вигляд клаптів. У клітинних шарах епідермісу
виявляють вузькі щілини, а в деяких випадках епідерміс може зсуватися і
підвищуватися над поверхнею шкіри у вигляді складок і сосочків з
утворенням химерних гілчастих фігур. Колагенові волокна власне шкіри
гомогенізовані, нерівномірно стовщені, між ними часто виявляють щілини.
Епітеліальні клітини викидних проток потових залоз, ядра клітин
непосмугованої (гладкої) м’язової тканини шкіри витягуються і мають
вигляд щіток і мітелок. В периферичних нервах ділянки електромітки
виявляються дегенеративні зміни.
Дія електричного струму на шкіру у місці контакту спричиняє її
металізацію, тобто відкладення металу із струмонесучого дроту. Якщо між
тілом і дротом є одяг, то металізація виявляється на одязі.
Найчастіше в електромітках виявляють залізо, мідь, цинк, алюміній, хром
і нікель.
Електронно-мікроскопічні дослідження свідчать, що частинки металу
проникають у товщу епідермісу. У місці безпосереднього контакту із
струмонесучим дротом виявляються значні накопичення металу, а на
периферії — розсіювання дрібнодисперсних частинок металу.
Електромітки підлягають обов’язковому дослідженню на наявність металу,
який виявляють за допомогою методів кольорових відбитків,
емісійно-спектрального або найбільш сучасних —
атомно-абсорбційно-спектрофотометричного і рентгенфлюоресцентного.
Результати дослідження електромітки дозволяють визначити джерело
електричного струму, від контакту з яким настала смерть людини. В деяких
випадках, коли електромітка невеликого розміру, металізацію можна
виявити безпосередньо на гістологічних зрізах за допомогою кольорових
макрохімічних реакцій на метали.
Таким чином, електромітка має бути підтверджена наявністю гістологічних
змін і відкладень металу із струмонесучого дроту.
На відміну від місця входу струму в тіло, електромітка на місці його
виходу не має ознак металізації.
Крім електромітки, при електротравмі внаслідок теплового ефекту
електричного струму можливі опіки шкіри різного ступеня і відриви частин
тіла, переломи кісток, вивихи, зумовлені динамічною дією струму.
При дослідженні трупа часто виявляється анізокорія: з боку входу струму
в тіло зіниця значно вужча. У випадку ураження електричним струмом
голови зіниця на боці пошкодження розширена.
При внутрішньому дослідженні можна виявити пошкодження внутрішніх
органів у вигляді вогнищевого некрозу в шлунку, кишках, печінці,
жовчному міхурі. В окремих випадках спостерігається самоперетравлення
підшлункової залози.
При гістологічному дослідженні внутрішніх органів виявляють порушення
кровообігу, фрагментацію міокарда, штопороподібне скручення м’язових
волокон міокарда, хроматоліз гангліозних клітин кори великого мозку, в
клітинах симпатичних вузлів черевного сплетення, значний набряк
периваскулярних просторів. Морфологічні зміни виявляються в інтра- та
екстракардіальних нервах міокарда. Про дію електричного струму свідчить
також зниження вмісту міоглобіну в міокарді внаслідок надходження його в
інтерстиціальний простір і судинне русло.
4. Пошкодження від дії атмосферної електрики
Блискавка — це великий електричний розряд в атмосфері, який має напругу
у мільйони вольт, а силу струму — у сотні тисяч ампер. Розряд блискавки
є миттєвим. Ураження людини блискавкою спостерігається відносно рідко. У
більшості випадків блискавка вражає людей, які працюють під час
грозового дощу просто неба, стоять під окремими високими деревами або
спорудами. Причиною пошкоджень є висока температура і електромеханічні
сили. Зовнішній вигляд і розмір пошкоджень залежать від сили струму,
тривалості контакту, опору тіла і зв’язку людини з електричним полем
розряду.
Специфічними для дії атмосферної електрики є так звані знаки блискавки
на шкірі та опіки.
Знаки блискавки мають химерну форму і значне поширення, частіше вони
деревоподібні і гілчасті. Така їх форма зумовлена різним ступенем опору
ділянок тіла на шляху проходження струму і є наслідком місцевого
паралічу судин і невеликих крововиливів. Знаки блискавки через деякий
час можуть зникати.
Блискавка спричиняє пошкодження серцево-судинної і центральної нервової
системи, шкіри, очей, вух, нирок. Смерть може настати і за відсутності
зовнішніх пошкоджень.
При дослідженні випадків смерті від удару блискавкою важливим є
встановлення різного типу опіків шкіри, виявлення місця входу
електричного розряду. Ці дані потрібно зіставити з положенням людини під
час ураження.
При судово-медичному досліджені трупа людини, яка загинула від ураження
блискавкою, поряд з ознаками швидкої смерті виявляють знаки блискавки та
опіки шкіри. На одязі можна виявити ділянки пошкоджень та спалень.
Металеві предмети, які були на одязі або в кишенях, розплавлені.
Якщо будь-яких наслідків дії блискавки при дослідженні трупа не
спостерігається, потрібно оглянути місце події. На відкритих місцевостях
можна побачити пошкоджене дерево — обвуглене і розщеплене. На будівлях
та окремих спорудах можуть бути оплавлені металеві конструкції. Поруч з
ними — шматки одягу. Все це вказує на можливий розряд блискавки та
ураження нею людини, яка була поруч.
За родом смерті ураження блискавкою — це нещасний випадок.
Література
Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.
Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.
Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.
Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.
Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.
Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.
Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.
Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.
Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.
Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.
Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.
Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
