.

Судово-медична експертиза при ураженні іонізуючим випромінюванням (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
308 6118
Скачать документ

Реферат на тему:

Судово-медична експертиза при ураженні іонізуючим випромінюванням

1. Загальна дія іонізуючого випромінювання

Останнім часом значно збільшився контингент осіб, які контактують із
різними видами іонізуючого випромінювання, дія якого може спричинити
ураження організму людини.

Людина не відчуває дії променевої енергії, що відрізняє цей чинник
навколишнього середовища від інших. З іонізуючим випромінюванням люди
контактують кожний день. Це, насамперед, радіаційний фон Землі та штучні
джерела випромінювання, які застосовуються у господарстві.

За своєю фізичною природою термін “іонізуюче випромінювання” об’єднує
різні види енергії, які реалізують свою біологічну дію шляхом іонізації
з наступним розвитком хімічних реакцій в біологічних структурах клітин.

Іонізуюче випромінювання поділяють на електромагнітне (рентгенівське,
гамма-випромінювання) і корпускулярне, або випромінювання ядерних
частинок.

Рентгенівське випромінювання є різновидом квантового (фотонного)
іонізуючого випромінювання, тобто має вигляд згустків енергії квантів.
Гамма-випромінювання також є різновидом фотонного, супроводжує ядерні
реакції і розпад багатьох радіоактивних речовин. Бета-випромінювання є
потоком електронів або позитронів. Альфа-випромінювання виникає при
радіоактивному розпаді елементів з атомним номером понад 92 і становить
потік важких, позитивно заряджених альфа-частинок. Нейтрони не мають
електричного заряду. Вони вилітають із ядер атомів, наприклад, урану та
плутонію і характеризуються як великою проникністю, так і здатністю
перетворювати атоми стабільних елементів у їх радіонукліди.

У разі дії іонізуючого випромінювання на організм людини можуть виникати
променеві ураження. Так, при зовнішньому опроміненні на відкритих
поверхнях тіла виникають радіаційні опіки. Якщо радіоактивні частинки
потрапляють в організм, виникає внутрішнє його опромінення. Ступінь
променевого ураження залежить від кількості поглиненої енергії, яка
характеризується поглиненою дозою (грей, Гр). Для визначення поглиненої
дози використовується позасистемна одиниця Рад (1 Гр = 100 Рад).

У дії іонізуючого випромінювання на біологічну речовину розрізняють три
стадії. Під час першої, фізичної стадії, енергія частинок передається
атомам речовини, внаслідок чого відбувається її іонізація і збудження,
що призводить до підвищення її хімічної реактивності.

Другу фізико-хімічну стадію, становить пряма і непряма дія іонізуючого
випромінювання. У разі прямої його дії уражуються ті молекули, які
безпосередньо з ними взаємодіють. Під час прямої іонізації виникають
вільні радикали, утворюються нові молекули, які відрізняються від
неопромінених.

Променеве ураження підсилюється у третю — біохімічну стадію, під час
якої відбуваються вільнорадикальні реакції і накопичуються перекиси,
гідроперекиси ліпідів, епоксидів, окиснені феноли тощо, які є
другорядними підсилювачами променевого ураження.

Насамперед, іонізуюче випромінювання вражає ДНК, внаслідок чого
порушується її структура, затримується і зупиняється клітинний розподіл
і виникають мутації. Крім цього, вражаються і клітинні мембрани.

Таким чином, первинні пошкодження, які виникли у клітинах під впливом
іонізуючого випромінювання, посилюються і поглиблюються. Навіть при
частковому опроміненні організму ці біологічно активні речовини
потрапляють у кров і можуть впливати на внутрішні органи.

Променеві пошкодження можуть виникати при загальному зовнішньому
опроміненні джерелом іонізуючого випромінювання або при інкорпоруванні
радіонуклідів. Радіонукліди можуть потрапляти до організму інгаляційним
шляхом при вдиханні забрудненого радіоактивними аерозолями повітря, або
аліментарним — з продуктами і водою та через шкіру.

Радіонукліди, які потрапили до організму, утворюють первинне депо на
місці потрапляння і всмоктуються у кров і лімфу, інкорпоруються у
критичному органі і виводяться різними шляхами.

В організмі вони розподіляються по системах, органах і тканинах. При
цьому їх розподіл може бути рівномірним, з переважним накопиченням
радіонуклідів у кістках скелету, нирках, системі мононуклеарних
фагоцитів чи щитовидній залозі.

Поглинені дози при інкорпорації радіонуклідів, які спричиняють
патологічні зміни в органах і тканинах, у 3-5 разів більші від дози
зовнішнього гамма — випромінювання, що призводить до такого самого
променевого ефекту.

Іонізуюче випромінювання діє на всі органи і тканини, проте причиною
смерті є ураження критичного органа — життєво важливого органа
(системи), який першим патологічно змінюється у певному діапазоні доз
опромінення. Так, у діапазоні поглинання 3-9 Гр (300-900 рад) критичною
є кровотворна система, при 10-100 Гр (1000-10 000 рад) — кишки, а при
200-1000 Гр (20 000-100 000 рад) — центральна нервова система, внаслідок
значного руйнування клітин якої під час опромінення настає смерть.

Джерела іонізуючого випромінювання застосовують досить широко в
промисловості, сільському господарстві, при проведенні наукових
досліджень та в медицині. При порушенні вимог що до забезпечення умов
радіаційної безпеки можливі променеві ураження. У зв’язку з цим при
виникненні таких справ під час судово-медичної експертизи потрібно
розв’язати спеціальні питання.

2. Особливості проведення судово-медичної експертизи

Під час проведення судово-медичної експертизи з приводу променевої
травми потрібно насамперед вивчити обставини справи, дані свідків і
наявні медичні документи. Враховуючи обов’язковість встановлення
контакту з іонізуючим випромінюванням, до експертизи залучають
радіолога, який досліджує одяг і визначає джерело випромінювання, його
фізичні властивості — потужність, активність, кратність і тривалість
дії. Особи, які проводять експертизу, мають вживати заходи для
запобігання можливому опроміненню.

Об’єктами судово-медичної експертизи є особи, які постраждали і втратили
працездатність внаслідок опромінення, або трупи загиблих.

Особи, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання, перебувають під
наглядом у стаціонарі, де з’ясовуються важливі питання про наявність
розладу здоров’я, його зв’язок із дією іонізуючого випромінювання та
його наслідки.

Важливим моментом експертизи є дозиметричний контроль із визначенням
поглиненої дози, від якої залежать прояви променевого ураження.

Прямі відомості про дози опромінення рідко є доступними, а часом вони
неточні. Тому оцінка дози радіобіологом здійснюється шляхом розрахунків,
уточненням на фантомах і моделюванням ситуації з використанням
біологічних тестів, які пов’язані з дозою місцевого або загального
опромінення. До таких тестів відносять реакцію шкіри, судин ока,
кісткового мозку і лімфоїдної тканини. Крім цього, визначають кількість
лімфоцитів і гранулоцитів у крові в певні строки після опромінення та
рівень хромосомних аберацій в клітинах кісткового мозку з різних ділянок
та в лімфоцитах периферичної крові. Дані цих досліджень дозволяють
визначити ступінь тяжкості опромінення.

Рівні доз внутрішнього опромінення організму за рахунок інкорпорованих
радіонуклідів визначають розрахунковими методами з використанням так
званих камерних моделей і прямими методами, коли застосовується
спектрометр випромінювання людини, який реєструє гаммах випромінювання.
Доза альфа- та бета-вимромінювання визначається шляхом проведення
радіохімічного аналізу проб крові і виділень та визначення кількості (%)
хромосомних аберацій в клітинах.

При судово-медичному дослідженні трупів осіб, які загинули від
променевого ураження також проводять дозиметричний контроль. З
лабораторних методів застосовують гістологічне дослідження, яке дозволяє
виявити морфологічні зміни в організмі, особливо в органах кровотворення
— селезінці і кістковому мозку. Наявність інкорпорованих джерел
випромінювання може бути встановлена за допомогою
гістоавторадіографічного дослідження внутрішніх органів сканувальною
електронною мікроскопією (рис. 66), а спектр
радіонуклідів-гамма-спектрометричним аналізом.

Іонізуюче випромінювання спричиняє променеве ураження, ступінь і
характер якого зумовлені поглиненою дозою іонізуючого випромінювання і
променевою чутливістю тканин, органів і систем, на які безпосередньо
впливало випромінювання.

Залежно від цих чинників променеве ураження може бути гострим і
хронічним, місцевим і загальним і виникати незабаром після опромінення
або через деякий час.

3. Гостре місцеве променеве ураження

Найчастіше спостерігаються гострі місцеві променеві травми, внаслідок
чого виникають променеві опіки. Проте м’які рентгенівські промені і
бета-частинки проникають у шкіру в межах її товщини і не пошкоджують
анатомічні структури, які розташовані глибше. Найбільшу здатність до
проникнення мають жорсткі рентгенівські промені, гамма- і нейтронне
випромінювання. Під їх дією виникають глибокі й поширені пошкодження,
які охоплюють усі структури та анатомічні утворення.

Місцева променева травма шкіри, яка спричинена гамма-випромінюванням,
характеризується ураженням усіх шарів шкіри і прилеглих тканин.
Бета-випромінювання впливає тільки на шкіру, а альфа-випромінювання — на
епідерміс.

Ступінь змін у тканинах залежить не тільки від поглиненої дози, а й від
анатомо-фізіологічної ролі опроміненої ділянки тіла. Так, при
опроміненні кінцівок превалюють місцеві зміни шкіри, судин, та вторинні
зміни у трофіці м’язів і кісток.

Перебіг гострої місцевої променевої травми складається з послідовної
зміни клінічних синдромів — періоду розгорнутих клінічних проявів
(гострий період) і періоду наслідків. У гострому періоді послідовно
виділяють латентну фазу, гіперемію, початок набряку, виникнення пухирів,
ерозій, трофічних виразок і некрозу.

Залежно від поглиненої дози виділяють чотири ступеня променевих опіків.

Опіки I ступеня виникають при поглинанні дози випромінювання 8-12 Гр
(800-1200 рад) і характеризуються місцевою еритемою, лущенням шкіри,
пігментацією і випадінням волосся. Ці зміни зникають через 2 тижні.

Опіки II ступеня утворюються в разі поглинання 12-20 Гр (1200-2000 рад)
іонізуючого випромінювання. На місці опромінення спостерігається набряк
шкіри, свербіж і жар з наступним розвитком пухирів та ерозій.

Опіки III ступеня виникають при поглинанні дози 20-26 Гр (2000-2600),
після чого на 6-10-й день з’являються пухирі, які перетворюються у
первинні променеві трофічні виразки.

У разі опіків IV ступеня доза поглинання перевищує 26-30 Гр (2600-3000
рад). На 3-4-й день змінюється колір шкіри, виникають пухирі, некротичні
рани і розвивається гангрена.

При загоєнні гострих місцевих променевих уражень важливе значення має
порушення мікроциркуляції тканин, які були опромінені. Це зумовлює
дистрофічні і дегенеративні зміни з явищами склерозу і фіброзу тканин.
Ці патологічні зміни можуть призводити до некрозу та утворення пізніх
променевих виразок, розвитку сепсису, малігнізації і кровотечі.

Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесного пошкодження у разі
гострого місцевого опромінення грунтується як на встановленні факту
контакту з іонізуючим випромінюванням так і на аналізі клінічної
симптоматики місцевої променевої травми. Обов’язково враховують терміни
виникнення перших симптомів, динаміку їх розвитку, наявність
суб’єктивних відчуттів (біль, свербіж тощо) та коливання температури в
зоні ураження і зміни в крові.

Експертиза закінчується після визначення наслідків променевої травми,
які можливо оцінити після стихання клінічних проявів, найчастіше через
кілька місяців після опромінення.

У разі сприятливого прогнозу, який характеризується повним відновленням
функції організму, I-II ступенем променевого опіку, незначно вираженими
трофічними порушеннями, судово-медичним критерієм для визначення ступеня
тяжкості пошкодження є тривалість розладу здоров’я.

.

???????e???????$????e?Якщо прогноз несприятливий і спостерігаються
трофічні, дегенеративні, склеротичні зміни, рубці з контрактурами,
ампутаційні дефекти, рецидивуючі виразки, променеві опіки II-IV ступеня,
то судово-медичним критерієм визначення тяжкості пошкоджень є втрата
працездатності.

4. Гостра променева хвороба tc “4. Гостра променева хвороба”

Гостра променева хвороба розвивається при одноразовому загальному
відносно рівномірному опроміненні організму за умови дози поглинання від
1 до 10 Гр (100-1000 рад) і більше. Якщо поглинена доза становить
0,25-0,5 Гр (25-50 рад), то відзначають лише реакцію окремих систем
організму.

Гостра променева хвороба стала об’єктом вивчення лише після застосування
ядерної зброї в Японії. В наступні роки вчені аналізували усі випадки
опромінення під час різних аварій.

В перебізі гострої променевої хвороби виділяють періоди формування
ураження, відновлення і наслідків.

Перший період — формування ураження складається з чотирьох фаз:
первинної загальної реакції організму, прихованого перебігу, виражених
клінічних проявів і безпосереднього відновлення.

Розрізняють три ступеня тяжкості гострої променевої хвороби -легку
(1-2,5 Гр, або 100-250 рад), середньотяжку (2,5-4 Гр, або 250-400 рад),
тяжку (4-10 Гр, або 400-1000 рад). При більших дозах поглинання настає
швидка загибель.

Первинна загальна реакція спостерігається через деякий час після
опромінення при поглинанні дози понад 2 Гр (200 рад) у вигляді нудоти,
блювання, відсутності апетиту, головного болю, загальної слабості і
сонливості. У периферичній крові виявляються нейтрофільний лейкоцитоз,
лімфопенія, у кістковому мозку — відсутність молодих форм клітин.

У фазі прихованого перебігу (уявного благополуччя) ознак променевої
хвороби немає. Самопочуття опроміненого нормалізується. Тривалість цього
періоду залежить від дози іонізуючого випромінювання і становить від 14
до 30 діб. Незважаючи на зникнення несприятливих суб’єктивних відчуттів,
у опромінених може спостерігатися випадіння волосся, зниження
резистентності стінок судин, пригнічення кровотворення у кістковому
мозку.

Після цього самопочуття і стан опромінених погіршується. Виникають
прояви первинної фази, підвищується температура тіла та швидкість
зсідання еритроцитів і настає фаза виражених клінічних проявів
променевої хвороби, яка характеризується геморагічним синдромом. Цей
синдром спостерігається на 8-10-й день після опромінення і
характеризується виникненням крапкових і більших за розміром
крововиливів у шкіру, слизову оболонку ротової порожнини, дихальних і
травних шляхів та внутрішні органи. Майже одночасно розвивається і
аутоінфекційний синдром із розвитком запальних ускладнень. Показники
клінічних досліджень різко змінені. Тривалість цієї фази становить 1-3
тижні і за сприятливою перебігу вона переходить у фазу безпосереднього
відновлення.

Гостра променева хвороба може виникнути і при внутрішньому опроміненні в
разі потрапляння до організму радіонуклідів, наприклад, із харчовими
продуктами. Така форма променевої хвороби характеризується відсутністю
первинної реакції або слабкою вираженістю, розтягненістю у часі усіх фаз
променевої хвороби, особливо її розпалу і відновлення, вибірковим
ураженням критичного органа та поступовим зростанням з часом дози
опромінення у внутрішніх органах.

Через 3-4 тижні від опромінення гостра променева хвороба може
закінчитися смертю опроміненого. Трупи осіб, які загинули від гострої
променевої хвороби, виснажені, з крововиливами на шкірі і слизових
оболонках, пролежнями. Оглядаючи порожнину рота, виявляють некротичні
зміни з крововиливами в яснах. Поверхня мигдаликів сірого кольору з
фібринозними нашаруваннями.

Внутрішні органи з різко вираженими гемодинамічними розладами, набряклі,
повнокровні, з крововиливами, ділянками запалення і змертвіння. Так, у
серці виявляються крововиливи і дистрофічні зміни в усіх шарах міокарда.
В легенях спостерігаються ділянки апоплексії, некротичні і пневмонічні
вогнища, в яких немає нейтрофільних лейкоцитів. У шлунку і кишках
крововиливи різної давності, які можуть (особливо в кишках)
перетворюватися у виразки і просякати жовчю. Печінка з ознаками жирової
дистрофії. Нирки у стані набряку, з крововиливами в паренхіму і
навколониркову жирову клітковину (жирову капсулу нирки). У ниркових
мисках, сечівниках і сечовому міхурі кров’яні згустки.

При дослідженні ендокринних залоз також мають місце ознаки порушення
кровообігу і дистрофічні зміни. Щитовидна залоза тьмяна, надниркові
залози сірого кольору, яєчка зморшкуваті і зменшені, в яєчниках
крововиливи.

Найзначніші зміни виявляються в органах кровотворення. Лімфатичні вузли
збільшені, червоні, селезінка в’яла, кістковий мозок має вигляд
кров’янистої рідини і легко вимивається з кісток.

При гістологічному дослідженні поряд із дистрофічними змінами і
крововиливами в тканинах виявляється загальне зменшення кількості
лімфоїдної тканини і лімфоцитів у селезінці, лімфатичних вузлах і
фолікулах внаслідок їх розпаду. У разі тривалого перебігу променевої
хвороби можлива наявність гіперплазії ретикулярної строми та ознак
регенерації.

Дослідження трупа доцільно доповнювати гістоавторадіографією внутрішніх
органів, яка дозволяє не тільки виявити в них інкорпоровані частинки, а
й за характером малюнка встановити їх походження.

Смерть від гострої променевої хвороби настає внаслідок гіпоплазії
органів кровотворення, масивних крововтрат і крововиливів у життєво
важливі органи або інфекційних ускладнень.

5. Хронічне променеве ураження

Хронічний вплив іонізуючого випромінювання може призводити як до
місцевих змін у зоні його дії, так і до розвитку хронічної променевої
хвороби.

Розрізняють три ступеня хронічного місцевого опромінення у разі
променевого ураження. При опроміненні легкого ступеня виявляють зміни
кольору шкіри, місцеве підвищення температури тіла і потовиділення.

При опроміненні середнього ступеня спостерігаються зміни поверхневого
шару шкіри і сполучнотканинної основи, стан яких відновлюється протягом
4 місяців. Тяжкий ступінь опромінення характеризується змінами форми
нігтів, волосся. Шкіра стає сухою, папілярний малюнок зникає,
підвищується ламкість нігтів, виникають виразки.

В разі тривалого опромінення організму відносно малими дозами —
0,001-0,005 Зв* (0,1-0,5 бер) за добу, якщо сумарна доза досягає 0,7-1
Зв (70-100 бер), розвивається хронічна променева хвороба. Вона може
розвинутись і при тривалому місцевому зовнішньому опроміненні або при
потраплянні радіонуклідів усередину з вибірковим накопиченням їх в
окремих органах. У такому разі загальні зміни проявляються слабше, а
переважають місцеві.

Хронічна променева хвороба має поступовий розвиток, тривалий
хвилеподібний перебіг, який відбиває співвідношення ефектів пошкодження
і репараційних процесів. З часом, якщо дія джерела іонізуючого
випромінювання не припиняється, спостерігається превалювання
альтеративних процесів і порушення функції критичних органів внаслідок
їх радіочутливості або накопичення радіонуклідів.

Наслідком хронічної променевої хвороби є дистрофічні зміни внутрішніх
органів різного ступеня, пригнічення гемопоеза, геморагічний діатез,
крововиливи у внутрішні органи, інфекційні ускладнення. При
судово-медичному дослідженні трупа у внутрішніх органах виявляють як
атрофічні, так і регенераторні зміни, які превалюють.

6. Дія малих доз іонізуючого випромінювання

З розвитком ядерної енергетики і застосуванням її в народному
господарстві все більшого значення набуває з’ясування впливу малих доз
випромінювання на організм людини.

При дії іонізуючого випромінювання навіть досить малі дози спричиняють
загибель окремих клітин. Проте встановлено, що малі дози іонізуючого
випромінювання не тільки не пригнічують діяльність живих організмів, не
руйнують їх, а в багатьох випадках стимулюють їх життєдіяльність.
Наприклад, опромінення у дозі 0,05-0,1 Гр (5-10 Рад) прискорює клітинний
цикл, стимулює розмноження, збільшує майже на 40% інтенсивність синтезу
ДНК, підвищує імунітет. Тобто малі дози випромінювання, які дещо вищі за
природний фон, стимулюють життєві процеси, що мають ступінчасту
регуляцію. Це явище застосовується в медицині, наприклад, коли хворим
призначають родонові ванни.

Проте поряд з такими життєвими процесами, що регулюються ступінчасто, є
інші, вплив на які малих доз іонізуючого випромінювання зумовлює
пошкодження генетичного апарату клітин. Це може призвести до певних
наслідків.

Організм людини досить стійкий до впливу іонізуючого випромінювання на
рівні 0,001-0,01 Зв (0,100-1 бер) на рік. Концепція безпорогової дії
іонізуючого випромінювання не підтверджується як в експерименті, так і в
спостереженнях за людьми. Є реальний біологічний поріг дії іонізуючого
випромінювання на рівні 0,1-0,3 Гр (1-3 рад) поглиненої ядерної енергії,
при перевищенні якого виникають хворобливі зміни.

Таким чином, малі дози випромінювання — це дози, які перевищують у 5-10
разів природний радіаційний фон і майже у 100 разів менші за
напівлетальну дозу. Щодо людини вони становлять 0,04-0,05 Гр (4-5 рад)
при одноразовому опроміненні.

Особливої актуальності визначення впливу малих доз іонізуючого
випромінювання набуло після аварії на ЧАЕС у 1986 р. Ця аварія призвела
до значного забруднення території України, Бєларусі, Росії та деяких
інших європейських країн, в яких спостерігалось збільшення показників
радіоактивності навколишнього середовища. Внаслідок цієї глобальної, за
визначенням експертів ВООЗ, аварії частина населення зазнала
радіаційного пошкодження, а інша опинилась в умовах впливу малих доз
іонізуючого випромінювання, який зараз досить інтенсивно вивчається.
Зокрема встановлено, що їх дія призводить до порушення функції головного
мозку, синдрому вегетативної дисфункції, зміни епітелію слизової
оболонки шлунка і бронхів, де спостерігаються явища метаплазії, зміни
імунного стану внаслідок впливу на дозрівання і диференціювання
імунокомпетентних клітин, виникнення астенічного синдрому, підвищення
інфекційної захворюваності тощо.

Таким чином, антропогенне забруднення навколишнього середовища, особливо
джерелами іонізуючого випромінювання, негативно впливає на стан здоров’я
людини, а тому боротьба за екологію довкілля є важливою соціальною
проблемою.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020