.

Судово-медична експертиза речових доказів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
756 18996
Скачать документ

Реферат на тему:

Судово-медична експертиза речових доказів

1. Загальні положення

Одним з об’єктів судово-медичної експертизи є речові докази.

Згідно зі ст. 78 КПК України, речовими доказами є предмети, що були
знаряддям скоєння злочину і зберегли на собі його сліди, або будь-який
інший об’єкт злочинних дій, гроші, коштовності та інші речі, нажиті
злочинним шляхом, а також усі предмети, що сприятимуть розкриттю злочину
і викриванню винних або можуть бути засобами спростування чи пом’якшення
відповідальності.

Внаслідок різноманітності речові докази підлягають дослідженню різними
за фахом експертами.

Об’єктами судово-медичної експертизи є предмети зі слідами біологічного
походження (кров, сперма, слина, виділення з грудних залоз, піхви, піт),
частини тканин організму (волосся, нігті, шкіра, м’язова і хрящова
тканині) і внутрішні органи.

Судово-медична експертиза речових доказів виконується виключно лікарями,
які, крім загальної судово-медичної підготовки, мають спеціальну
теоретичну і практичну підготовку з судово-медичного дослідження речових
доказів.

Цю експертизу проводять в судово-імунологічних відділеннях
судово-медичних лабораторій обласних і головному бюро судово-медичної
експертизи МЗ України за “Правилами судово-медичної експертизи речових
доказів”, а також за методичними листами, наказами та інструкціями.

Речові докази мають важливе значення для розслідування злочинів проти
життя і здоров’я людини. Їх образно називають “німими свідками злочину”,
і завдання експертів — змусити цих німих свідків заговорити.

Щоб успішно виконати це завдання, будь-який за фахом лікар повинен знати
основи судово-медичної експертизи речових доказів і вміти
використовувати їх на практиці, тим більше, що згідно зі ст. 75 КПК
України він, як фахівець, може бути залучений для огляду місця події. В
цьому випадку лікар повинен допомогти слідчому виявити речові докази,
вилучити їх, описати, упакувати і відправити до судово-імунологічного
відділення бюро судово-медичної експертизи. Крім цього, фахівець може
надати консультативну допомогу судово-слідчим органам з питань
можливості і доцільності дослідження речових доказів, а також у вірній
оцінці одержаних результатів експертизи.

2. Дослідження крові tc “2. Дослідження крові”

Судово-медичне дослідження крові відіграє важливу роль у розслідуванні
справ про вбивства, нанесення тілесних пошкоджень, зґвалтування,
крадіжки та інші злочини. Сліди крові можуть бути на одязі, тілі
потерпілого і звинуваченого, різних предметах і знаряддях злочину, які
виявлено на місці події.

Сліди крові набувають нової якості речових доказів у справі лише після
їх виявлення на місці події, правильного опису в протоколі огляду місця
події, вилучення і спеціального дослідження.

Залежно від форми, величини та особливостей сліди крові можуть бути у
вигляді:

1) крапель, тобто плям від падіння крові на горизонтальну площину;

2) бризок — плям від падіння крапель крові на нахилену площину;

3) потьоків;

4) помарок і мазків;

5) відбитків (пальців, підошов та інших предметів);

6) плям, що просочують різні предмети;

7) калюж крові;

8) слідів крові в рідинах, які використовувались для її замивання
(замивні води).

Кожний слід крові може вказувати на механізм його утворення і тим самим
певною мірою відображати обставини події.

Плями крові. Кругляста форма плям свідчить, що краплі крові падали на
горизонтальну площину, а ступінь зазубленості їх країв залежить від
висоти падіння: чим більша зазубленість, тим більша висота падіння (рис.
71).

В разі падіння крапель крові на похилу площину або під гострим кутом
утворюються плями у вигляді бризок, які мають форму знаку оклику, або
грушоподібну, вузький кінець яких спрямований в напрямку падіння краплі
(рис. 72).

Потьоки крові утворюються у випадках, коли кров стікає по вертикальній
або похилій площині. Верхня частина доріжок ширша і світліша, а нижня
вужча і темніша внаслідок більшої товщини, інколи закінчується підсохлою
краплею. За напрямком потьоків можна встановити позу потерпілого після
травми і послідовність поранення (рис. 73).

Помарки, мазки крові мають різноманітну форму і можуть виникати при
ковзанні закривавлених рук, або будь-яких предметів по інших предметах.

Важливе криміналістичне значення мають відбитки закривавлених рук,
ступнів, підошов взуття, тому що за ними можна встановити вбивцю та
інших учасників події.

Відбитки — це сліди, які повторюють форму, рельєф чи інші особливості
предмета, що дотикався до будь-якої поверхні.

Калюжі крові свідчать про значну кровотечу і зберігаються на
горизонтальних поверхнях, що не вбирають вологи.

Сліди крові можуть мати темно-червоний, бурувато-червоний, бурштиновий
або бурувато-бурштиновий колір залежно від давності утворення і дії
чинників навколишнього середовища.

Якщо сліди крові піддавались фізичній чи хімічній дії (пранню, обробці
хімічними речовинами, прасуванню, спалюванню) з метою їх знищення і
приховання злочину, вони можуть набувати жовтого, сірого і навіть
чорного кольору, що утруднює їх виявлення. Це мають враховувати
судово-медичні експерти і для виявлення таких слідів ретельно оглядати
такі місця, на які інші не звертають уваги (підкладку рукавів одягу,
внутрішню поверхню кишень, щілини паркету, плінтусів, шви обшивки
меблів, матеріал ковдр, сидінь автомобілів, їхні багажники, внутрішню
поверхню крил тощо).

Для виявлення прихованих слідів крові на місці події оглядають предмет в
боковому світлі або ультрафіолетовому випромінюванні. За рахунок
поглинання ультрафіолетового випромінювання свіжі плями крові мають
темно-бурштиновий колір і оксамитовий вигляд, старі плями дають
оранжево-червону флуоресценцію (неспецифічне явище). Крім цього, можуть
використовуватися також попередні реакції на кров: проба з перекисом
водню і бензидинова, що грунтуються на ферментативних властивостях
крові, а також проба з люмінолом (реакція хемолюмінесценсії).

Суть проби з перекисом водню полягає в тому, що фермент каталаза,
присутній в крові, розщеплює перекис водню з виділенням атомарного
кисню, який утворює дрібнопухирчасту піну.

Бензидинова проба грунтується на пероксидазних властивостях крові.
Бензидиновий реактив, який містить 1% спиртовий розчин бензидину і 3%
розчин перекису водню, при нанесенні на пляму крові змінює забарвлення з
бурштинового кольору на синьо-зелений (кольорова реакція). Наявна в
крові пероксидаза переносить атомарний кисень від перекису водню до
бензидину, який змінює забарвлення.

Незважаючи на те, що ці дві проби вважають чутливими, вони не дозволяють
встановлювати наявність крові тому, що, по-перше, ці ферменти дуже
поширені в природі і містяться не тільки в крові, а й у рослинах, а,
по-друге, вони дуже нестійкі і швидко руйнуються під впливом чинників
навколишнього середовища (сонячне випромінювання, висока температура,
кислоти, луги тощо).

У пробі з люмінолом, що застосовується під час огляду затемнених
приміщень (підвал, хлів, льох, горище тощо) світіння люмінолу блакитним
кольором відбувається за рахунок енергії хімічної реакції при певному
значенні рН (хемолюмінесенсія).

Виявлені сліди, що схожі на кров, фотографують, описують у протоколі
огляду місця події і, якщо потрібно, вилучають для подальшого
дослідження.

Об’єкти біологічного походження бажано вилучати цілком, що дозволяє за
локалізацією і формою плям крові визначити механізм їх утворення.

Якщо плями крові розташовані на віконному склі, дорогих, цінних
предметах, їх обережно знімають бритвою, скальпелем на аркуш паперу і
запаковують у вигляді аптечного порошку. Незначні маленькі плями
знімають зволоженим ізотонічним розчином натрію хлориду або
дистильованою водою марлевим тампоном, який потім висушують при
кімнатній температурі.

У тих випадках, коли плями крові розташовуються на громіздких або
непорушних предметах (дерево), слід вирізати шматочок деревини з плямою,
що нагадує кров, і шматочок деревини без плями (для контролю).

Просякнутий кров’ю грунт, пісок вилучають лопатою на всю глибину і крім
цього направляють частину грунту без крові (для контролю).

Якщо сліди крові потрібно вилучити з снігу або льоду, останні кладуть на
марлю, складену в кілька шарів. При таненні снігу марля просочується
кров’ю. Потім цю марлю висушують при кімнатній температурі і відсилають
до лабораторії. Слід обов’язково запобігти таненню снігу просто в
посудині, тому що кров гемолізується і швидко піддається гниттю, що
перешкоджає подальшому дослідженню. З цих причин вологі речові докази
завжди потрібно висушити перед направленням до лабораторії. Не слід
висушувати їх на сонці, обігрівальних приладах, тому що висока
температура та ультрафіолетове випромінювання призводять до руйнування
складових частин крові (ферментів, аглютинінів тощо).

Разом з речовими доказами до лабораторії направляють зразки крові
потерпілого і звинуваченого для порівняльного дослідження, а також
постанову слідчого про проведення експертизи, в якій перелічені питання,
що потребують розв’язання.

Найчастіше перед судово-медичною експертизою постають такі запитання:

1) чи є в плямі кров;

2) якщо є, то кому вона належить, — людині чи тварині (вид крові);

3) групова приналежність крові;

4) кількість крові, що витекла;

5) статева приналежність крові;

6) регіональне походження крові;

7) приналежність крові новонародженому чи дорослій людині;

8) давність утворення плям крові.

Встановлення наявності крові. Для вирішення питання про наявність крові
застосовують попередні (орієнтовні) і доказові проби.

Попередні проби не підтверджують наявність крові, а лише орієнтують
судово-медичного експерта на те, що це може бути кров, а тому вони
найчастіше використовуються під час огляду місця події або тих чи інших
предметів, на яких підозрюється наявність крові. Це проби з перекисом
водню, бензидинова, з люмінолом (реакція хемілюмінесценції), а також
дослідження в ультрафіолетовому випромінюванні, які за суттю є хімічними
реакціями.

Вони можуть застосовуватись лише тоді, коли плям, схожих на кров,
багато, оскільки внаслідок хімічних реакцій кров знищується і дальшому
дослідженню не підлягає.

Доказові проби грунтуються на виявленні гемоглобіну та його похідних,
доводять наявність крові. Проводяться, як правило, в лабораторних
умовах, і їх результати дозволяють судово-медичному експерту дійти
висновку про присутність крові. Доказовими методами є спектральне
дослідження і мікрокристалічні реакції.

Спектральне дослідження грунтується на можливостях гемоглобіну та його
похідних поглинати хвилі світла певної довжини і давати відповідні
спектри поглинання (рис. 74).

Найбільшого поширення набуло дослідження за допомогою
мікроспектроскопічної насадки (АУ-16, СПО-1) з попереднім отриманням із
гемоглобіну крові гемохромогену або гематопорфірину. Гемохромоген
отримують додаванням до ниточки з досліджуваної плями кількох крапель
33% лугу (NaОН чи КОН), відновника — 1-2 крапель розчину амонію
гідросульфату чи кількох кристалів натрію гідрофільфіту.

Спочатку для виявлення гемохромогену під мікроскопом відшукують у
препараті ділянку рожево-червоного або жовтуватого кольору. Потім
замінюють окуляр мікроспектроскопа і роздивляються спектр гемохромогену
в жовто-зеленій частині між фраунгоферовими лініями Д і Е у вигляді двох
смуг. Ліва з них інтенсивна, з чіткими межами, права — розпливчаста.

У разі відсутності спектра гемохромогену, переходять до виявлення
спектра гематопорфірину, який отримують додавання 2-3 крапель сірчаної
кислоти до ниточки з досліджуваної плями. Препарат досліджують під
мікроскопом і виявляють ділянки червоно-фіолетового, бузкового чи
сіро-зеленого кольору. Замінюючи окуляр мікроспектроскопа, розглядають
спектр гематопорфірину у вигляді двох смуг поглинання: ліва — вузька,
розташована вліво від фраунгоферової лінії, права — ширша між лініями Д
і Е в жовто-зеленій частині спектру. Крім цього, є ще смуга в фіолетовій
частині спектру.

При відсутності в лабораторії мікроспектроскопа використовують
спектроскоп прямого бачення. Порядок дослідження такий самий, як при
роботі з мікроспектроскопом.

У випадках, коли в плямі через незначну кількість крові ділянки, схожі
на гематопорфірин, не виявляються, використовують дослідження в
ультрафіолетовому випромінюванні за допомогою люмінесцентного мікроскопа
“Люмам 31А” або люмінесцентних освітлювачів “ОН-17” чи “ОН-18”.
Пурпурово-червоне світіння ділянок вказує на присутність в них
гематопорфірину, спектр якого розглядають за допомогою мікроскопа.

Останнім часом для встановлення присутності крові в незначних кількостях
широко використовують різні методи хроматографії: тонкошарову
хроматографію на пластинах з шаром водної кремнієвої кислоти (М.В.Кісін,
1974), висхідну хроматографію на папері (Д.Д.Джалалов, 1977, 1981) та
ін.

Принцип хроматографії полягає в тому, що розчинник, проходячи через
досліджувані зразки, закріплені на стартовій лінії смуг
хроматографічного паперу чи будь-яких пластинах, наприклад силуфолу,
розділяє кров на компоненти, які потім проявляють.

До доказових досліджень на кров належать також мікрокристалічні реакції,
які грунтуються на здатності гемоглобіну крові утворювати при взаємодії
з визначеними речовинами сполучення, які випадають у вигляді характерних
за кольором і формою кристалів.

Реакція отримання кристалів геміну гідрохлориду (кристалів Тейхмана). До
ниточки досліджуваної плями додають 2-3 дрібних кристалики кухонної солі
і 3-4 краплі льодової оцтової кислоти, накривають покривним скельцем і
нагрівають над полум’ям горілки до появи перших пухирців. Виявлення під
мікроскопом кристалів хлоргеміну у вигляді скісних паралелограмів
бурштинового кольору (кристали Тейхмана) вказує на присутність крові.

Реакція отримання кристалів гемохромогену за допомогою реактиву Такаяма.
До частинки плями чи ниточки з плями додають кілька крапель реактиву
Такаяма (10% розчин NаОН, піридину і насиченого розчину глюкози у
дистильованій воді).

Поліморфні кристали гемохромогену червоного кольору у вигляді голок,
ромбічних пластівок складаються в зірки, скупчення, довгасті пучки
червоного кольору.

Встановлення видової приналежності крові. Після встановлення наявності у
плямі крові переходять до визначення видової її приналежності, тобто
визначають кому належить кров — людині чи тварині, а якщо потрібно, то
якого саме виду тварини.

З цією метою використовують реакцію преципітації Чистовича-Уленгута.

Ф.Я.Чистович у 1899 р. в лабораторії І.І.Мечникова відкрив явище
преципітації, а німецький вчений Уленгут у 1901 р. застосував його в
судово-медичній практиці і запропонував для цього спеціальні пробірки.

Принцип реакції полягає у взаємодії відповідних
антигенів-преципітиногенів і анти-преципітинів з утворенням на межі цих
середовищ преципітату-осаду білого кольору у вигляді кільця. Як
преципітини використовують імунні преципітуючі сироватки, які отримують
шляхом повторної імунізації тварин гетерогенним білком.

Ці сироватки мають бути прозорі, жовтуватого кольору, строго специфічні,
тобто вони не повинні давати осад із чужорідним білком протягом 1 год. а
титр їх має відповідати 1:10 000.

Преципітиногеном є витяжка з плям крові, яку готують на стерильному
ізотонічному розчині натрію хлориду протягом 18-24 год. при температурі
від +4-5° С. Ця витяжка також має бути прозорою, містити білка 1:1000,
що перевіряється пробою з концентрованою азотною кислотою і пробою
Гелера.

Приналежність крові людині вважають доведеною тоді, коли одночасно з
випаданням кільця осаду в пробірці з досліджуваною кров’ю під впливом
сироватки, що преципітує білок людини, буде спостерігатися таке саме
кільце при випробовуванні відповідного антигену і не буде виявлятися
кільце осаду в пробірках зо всіма контрольними об’єктами.

Отриманню позитивних результатів можуть перешкоджати низька концентрація
білка у витяжках, каламутність витяжок, домішки солей заліза, міді, а
також властивості деяких предметоносіїв: пластмаси, гуми тощо. У цих
випадках застосовують реакцію преципітації в твердих середовищах.
Принцип методу полягає в тому, що в агарі в дві лунки поміщають антиген
і антитіло, інгредієнти дифундують один до одного і в місці контакту
утворюється біла смуга преципітату, що вважають за позитивний результат
реакції.

Зараз широко використовують метод зустрічного електрофорезу
(електропреципітацію). Метод поєднує перевагу імунодифузії в агарі і
більш високу чутливість порівняно з реакцією Чистовича-Уленгута,
забезпечує коротші терміни дослідження і рекомендується для визначення
виду крові в мікрооб’єктах, дослідження крові, що погано розчиняється, і
каламутних витяжок.

Метод грунтується на принципі реакції преципітації в електричному полі.
Позитивно заряджені іони білка досліджуваної крові мігрують від катода
до анода (альбуміни), а негативно заряджені іони білків преципітуючих
сироваток (гамаглобуліни) — назустріч їм. На межі контакту однойменних
антигенів і преципітинів випадають преципітати білка у вигляді смуг
білого кольору.

До методів визначення виду крові належать методи імунофлюоресценції,
хроматографії гемоглобіну, емісійного спектрального аналізу, реакції
зв’язування комплементу та анафілаксії. Ці методи мають високий ступінь
чутливості, проте технічно складні, що утруднює використання їх на
практиці.

Якщо треба визначити, чи належить кров ссавцям, досліджують еритроцити,
в яких при цьому немає ядер.

Встановлення групової приналежності крові. Визначивши приналежність
крові в досліджуваному об’єкті людині, потрібно встановити її групу і
тим самим вирішити питання про походження крові від певної особи, яка
брала участь у події. Це становить основне завдання судово-медичної
експертизи при розслідуванні кримінальних справ, пов’язаних з вбивством,
заподіянням тілесних пошкоджень, зґвалтуванням, кримінальним викиднем, а
також при розслідуванні правопорушень медичного персоналу і розгляданні
цивільних справ про спірне батьківство, материнство чи заміну дітей.

В основі методів визначення груп крові лежать імунологічні процеси.
Об’єктами дослідження може бути кров у рідкому стані від живих осіб і
трупів, а також кров у слідах на речових доказах.

Зараз у судово-імунологічних відділеннях кров людини може
диференціюватися за 10 еритроцитарними системами: АВО, МNSs, Р, Rh
(Rhesus), K (Келле), Kidd (Kiдд), Diego (Діего), Le (Льюіс), Lu
(Лютеран), Fу (Дафі); лейкоцитарною системою НLА, сироватковими
системами Gm, Нр, Gc і ферментними системами — холінестеразою, кислою
фосфатазою еритроцитів та ін. У кожній із систем сполучення антигенів
формують групи крові.

Серед населення України антигени системи АВО розподіляються так: О —
34,9%; А — 28,3%: В — 23,1%: АВ — 13,7% (Старовойтова Р.О., 1979).

Встановлено, що за розподілом генів системи крові АВО населення України
схоже з етнічними групами Східної і Центральної Європи.

Для визначення групової приналежності за системою АВО рідкої крові
використовують реакцію аглютинації в сольовому середовищі при
температурі, близький до температури тіла людини. Досліджувану кров
відстоюють або центрифугують для відокремлення еритроцитарної маси від
сироватки і потім досліджують їх окремо.

Антигени системи АВО, що є олігосахаридами, пов’язаними з
глікопротеінами плазматичних мембран, можуть бути визначені за допомогою
нативних гемаглютинуючих сироваток анти-А, анти-В і анти-О, лектинів або
рослинних екстрактів, які містять антитіла анти-Н.

Аглютиніни альфа і бета належать до класу lg М і виявляються
тест-еритроцитами груп А і В у вигляді 1% зависі в ізотонічному розчині
натрію хлориду.

Реакцію аглютинації для виявлення антигенів А і В, антитіл альфа і бета
проводять у чотирьох пробірках. У перших двох досліджують — 1%
еритроцитарну завись в ізотонічному розчині натрію хлориду, в двох
останніх — відокремлену від еритроцитів сироватку крові. Потім у перші
дві пробірки додають діагностичні стандартні сироватки, які містять
антитіла альфа і бета, у дві останні — тест-еритроцити груп А і В.

Аглютинація еритроцитів у перших двох пробірках свідчить про наявність у
них того чи іншого або двох антигенів, а в других двох пробірках —
відповідних антитіл (таб. 12).

Антиген О визначають таким самим способом, використовуючи як
діагностичні реагенти сироватку анти-О або лектин анти-Н.

У випадках, коли група крові у потерпілого і звинувачуваного однакова,
щоб їх розрізнити вдаються до дослідження наведених антигенів інших
серологічних систем. Таким чином, чим більше антигенів різних систем
буде виявлено в крові, тим більше доказів буде одержано для висновку
щодо індивідуальної приналежності крові, тому що встановлена сукупність
наближається до неповторної, тобто властива тільки одній людині.

У судово-медичній практиці, як правило, доводиться визначати групову
приналежність сухої крові в плямах. Групу висохлої крові за системою АВО
визначають за антигенами А, В, О (Н) шляхом реакції абсорбції антитіл у
кількісній модифікації із використанням ізогемаглютинувальних сироваток
альфа і бета, а також реакції абсорбції-елюції. В основу цих методів
покладене явище абсорбції, тобто здатність антигенів у контакті з
однойменною сироваткою крові абсорбувати антитіла.

Для проведення реакції абсорбції антитіл у кількісній модифікації за
допомогою ізогемаглютинувальних сироваток ? і ? використовують матеріал
кров’яних слідів і контроль масою 5 мг, 25 або 50 мг. Ці об’єкти
приводять у контакт зі стандартними діагностичними сироватками,
розведеними заздалегідь ізотонічним розчином натрію хлориду до титру
1:32 в об’ємі відповідно 0,1, 0,15 і 0,3 мл протягом 24 год. при
температурі +4-5° С.

Після закінчення терміну абсорбції сироватки, що перебували в контакті з
матеріалом із плями, відсмоктують і досліджують для встановлення факту
абсорбції антитіл. Цього досягають шляхом титрування абсорбованих
сироваток, що розводилися ізотонічним розчином натрію хлориду за
арифметичною прогресією, 1% суспензією тест-еритроцитів груп А і В.
Кількість ступенів поглинання титру сироватки, яка відбиває відсутність
у кожному розведенні антитіл (абсорбція антитіл однойменним антигеном)
встановлюють мікроскопічно.

Присутність антигену вважають безумовно доведеною у випадках отримання
не менш як трьох ступенів поглинання титру стандартної діагностичної
сироватки.

Використання полікатіонної (полібрен, ПКБ-I) і ферментної техніки
дозволяє значно підвищити чутливість методів виявлення аглютинінів та
аглютиногенів еритроцитарних ізосерологічних систем.

Для виявлення антигенів у незначних слідах крові, а також у крові, що
має ослаблені антигени, і при значному впливі на діагностичні сироватки
забруднених предметоносіїв використовують реакцію абсорбції-елюції, в
якій виділяють кілька етапів (рис. 75):

1) фіксацію крові метанолом;

2) абсорбцію антитіл сироватки, з антигенами крові;

3) відмивання;

4) елюцію, внаслідок якої в розчині з’являються вільні антитіла з
доданої сироватки;

5) взаємодію зі стандартними еритроцитами;

6) врахування результатів реакції.

Оцінку результатів отримують після мікроскопічно встановленого факту
аглютинації тест-еритроцитів груп А і В під впливом елюйованих антитіл.
Поява аглютинації свідчить про присутність однойменного антигену.

Реакція абсорбції антитіл в кількісній модифікації за допомогою
ізогемаглютинувальних сироваток та метод абсорбції-елюції можуть
використовуватись не тільки для дослідження антигенів системи АВО, а й
для інших еритроцитарних систем, таких як Rh, P, MNSs і Л’юіс.

Визначення аглютинінів крові в плямі можна робити методом покривного
скельця за Латесом. Основою методу є виявлення антитіл у кров’яних
слідах аглютинацією тест-еритроцитів груп А і В. На предметних стеклах
розміщують шматочки досліджуваного матеріалу розміром 0,3?0,3 см, до
яких після покриття покривними скельцями додають по 2-3 краплі 0,25%
суспензії стандартних еритроцитів і витримують у вологій камері протягом
20-24 год. Мікроскопічно виявлена аглютинація еритроцитів свідчить про
присутність однойменного антитіла.

Визначення кількості пролитої крові. Під час розслідування тієї чи іншої
справи може виникнути необхідність визначення кількості рідкої крові, що
утворює ту чи іншу пляму. Конкретних методів для з’ясування цього немає.
Орієнтовно кількість крові, що пролилася, можна визначити з розрахунку,
що 1 л рідкої крові залишає 211 г сухої речовини.

Вирішення питання про давність утворення слідів крові має б велике
значення для встановлення часу події. Але зробити впевнений висновок не
завжди можливо. Проте дослідженнями встановлено, що активність ферментів
холінестерази, лейцинамінопептидази і окситоцінази в плямах крові
зберігається впродовж 3-5 місяців, 50-60 днів, 80-100 днів відповідно, а
також доказана принципова можливість встановлення давності слідів крові
за похідними гемоглобіну, які утворюються під дією чинників довкілля.

Встановлення приналежності крові плоду, новонародженому і дорослій
людині. Необхідність проведення такої експертизи може виникнути при
розслідуванні справ, пов’язаних з кримінальними справами, дітовбивством.

Розв’язання цього питання грунтується на якісній і кількісній
неоднорідності гемоглобіну крові новонародженого (HbF) і дорослої людини
(НвА). Так, кількість гемоглобіну фетального типу (HbF) в крові
новонародженого становить 70-80%, а в крові дорослих людей не перевищує
1-4%.

Фетальний гемоглобін відрізняється від гемоглобіну дорослих людей
біохімічними, фізико-хімічними, імунологічними властивостями, а також
високою резистентністю до лугів, що покладено в основу вдосконаленого
методу лужної денатурації.

Диференціювання крові дорослої людини і новонародженого можливе за
виявленням у дитячій крові особливого білка L-фетопротеїну, що не
виявляється в крові дорослих, а також двох антигенів системи Л’юіс — Le
(a) і Le(b).

Встановлення статевої приналежності крові грунтується на явищі статевого
диморфізму тканин, зумовленому XX хромосомами у жінок і ХY — у
чоловіків. У соматичних клітинах жіночого організму виявляються грудочки
жіночого статевого хроматину (Х хроматин, або тільця Барра), які
складаються з ДНК. У клітинах чоловічого організму Х-хроматину або
зовсім немає, або він є в незначній кількості. Для соматичних клітин
чоловічого організму характерна наявність Y-хроматину, який виявляється
лише у 1-2% жінок.

Щодо крові, то в ядрах нейтрофілів у жінок виявлені характерні вирости,
діаметром близько 1 мм, схожі на барабанні палички, які виявляються
забарвленням препарату за Романовським-Гімзою. Кількість їх становить
5-40 на 500 лейкоцитів (у чоловіків — не більш як 0-3 на 500 клітин).

Судово-медична експертиза спірного батьківства, материнства і заміни
дітей. Ця експертиза проводиться шляхом дослідження набору антигенів
максимально більшого числа систем. Вона грунтується на виключенні
можливості батьківства в разі хибних показань. Відсоток категоричних
висновків щодо виключення можливого батьківства прямо пропорційно
залежить від обсягу досліджень (таб. 13).

Основою експертних висновків про батьківство є аналіз комплексу ознак:
генетичної детермінованості систем крові, їх якісної незмінності
протягом життя людини, незалежності їх одна від одної, терміну
формування систем крові до моменту народження дитини та ін. Виходячи з
цього, використовують такі правила успадкування груп крові:

1. У дитини серологічно виявляються лише ті антигени, які властиві
генотипам її батьків, або хоч одному з них.

2. В фенотипі крові дитини не можуть виявлятися антигени, яких немає в
крові її батьків.

3. При дослідженні груп крові за системою АВО треба враховувати, що в
крові дитини не можуть бути антигени, яких немає у батьків, тоді як
можлива відсутність антигенів А і В, які є у батьків.

4. Діти не можуть мати групу крові АВ, якщо в одного з батьків або в
обох кров належить до групи О.

5. Якщо кров одного з батьків чи обох належить до групи АВ, то їхні
діти не можуть мати групу крові О.

У тих випадках, коли в одного з батьків група крові цис-АВ, може
народитись дитина з групою крові О, а при наявності в іншого з батьків
групи крові О — дитина з групою крові АВ.

Крім системи АВО групи крові досліджуються за іншими системами.

Система Rh (Rhesus) містить сім спадкових антигенів: Д С, Є, СW, d, с, є
(наведено за класифікацією Фішера).

Сполучення антигенів, до яких входить антиген Д, зумовлюють Rh позитивну
групу крові (85% людей), а ті, в яких його немає, Rh негативну (15%
людей).

У крові здорових людей антитіл проти антигенів системи Ph немає.

Система MNSs охоплює дев’ять груп антигенів: MNSs, MNs, MNSs, Ns, Mss,
Ms, MS, Nss, MNS, Ns, які поширені серед населення, що зумовлює їхнє
широке використання в судово-медичній практиці для групової
ідентифікації.

Для виявлення антигенів за цією системою, а також системою Rh,
використовується метод абсорбції-елюції.

У разі використання системи Р для визначення групової приналежності
крові в судово-медичній практиці виникають деякі труднощі, внаслідок
того, що антиген Р недостатньо стійкий до чинників навколишнього
середовища і у різних людей має різний ступінь вираженості: сильний,
помірний і слабий, що треба обов’язково враховувати. Важливим є лише
визначення антигена Р в плямі крові (встановлення Р-позитивності крові).
Неможливість виявлення цього антигена в плямі крові може бути пов’язана
з його відсутністю (Р негативна кров) або руйнуванням у Р-позитивній
крові.

Наявність імунних сироваток дозволяє досліджувати й інші еритроцитарні
системи: Lr (Льюіс), Lu (Лютеран), Fy (Дафі), Ke (Kell), Kidd (Кідд),
Diego (Дієго).

Перспективною в судово-медичних дослідженнях може бути лейкоцитарна
система, або система HLA (Human Leucocyte Antigens), яка містить понад
50 генетично детермінованих антигенів, що має важливе значення при
експертизах спірного батьківства, материнства і заміни дітей.

Серед сироваткових систем в експертній практиці використовуються три:
система гаптоглобіну (Нр), гамма-імуноглобуліну (Gm) і групоспецифічного
компоненту (Gc).

x Ui(

:Система гаптоглобіну містить три різні групи: Нр1-1, Нр2-1, Нр 2-2, що
успадковуються. Ці групи легко виявляються в сироватці крові за
допомогою методу електрофорезу в крохмальному або поліакриламідному
гелі, в плямах крові з невеликим терміном давності (1-2 місяці).

Гамма-імуноглобулінова система (Gm) налічує 23 антигени, що
успадковуються, вони досить стійкі до чинників навколишнього середовища
і можуть виявлятися в плямах крові кількарічної давності.

При експертизах спірного батьківства, материнства та заміни дітей треба
враховувати, що фактори Gm в крові новонароджених ще не сформовані.

В системі Gс виділяють три групи антигенів: Gc1 = 1, Gc2 = 1 і Gc2 = 2,
які спостерігаються менш ніж у 50% населення. Антигени цієї системи
недостатньо стійкі до чинників навколишнього середовища і виявляються
тільки в свіжих плямах крові.

До ферментних систем належать кисла фосфатаза, фосфоглікомутаза
еритроцитів і холінестераза сироватки крові, ферментні групи, що входять
до них, успадковуються дітьми від батьків, тобто генетично
детерміновані, проте стійкі до змін навколишнього середовища і можуть
виявлятися в плямах крові тільки невеликої давності (2-4 місяці).

В таблиці 14 наведено успадкування деяких чинників крові.

Останнім часом для ідентифікації батьківства пропонують досліджувати
структуру капілярних візерунків пальців кистей рук батьків і дітей,
вивчати критерії внутрішньородинної схожості за ознаками дерматогліфіки
ступні (І.Б.Тарасов, 1992), а також застосовувати геномну
“дактилографію” (П.Л.Іванов, С.В.Гуртова та ін., 1990) — принципово
новий метод, який грунтується (A. Jeffreys, 1985) на аналізі ДНК людини,
тому термін “дактилоскопія” взято в лапки. Цей метод що дозволяє
встановити індивідуальну приналежність біологічного зразка, в т.ч. і
крові, полягає у виявленні відмін у складі ДНК індивідів (рис. 76).
Кожна людина має як свій папілярний візерунок, так і певну послідовність
нуклетидів у молекулі ДНК. Це дозволяє ототожнити особу і забезпечити
високий ступінь ймовірності висновків (1 на 10 000 млн.).

Причини помилок при дослідженні груп крові. Судово-медичне визначення
груп крові, як і клінічне, потребує виключення будь-якої помилки, бо це
призводить до негативних наслідків. Невірно встановлена група крові може
привести до покарання невинної людини і звільнення з-під варти злочинця,
призвести до смерті хворої людини внаслідок переливання несумісної за
групою крові або трансплантації тканини. Враховуючи, що останнє може
інкримінуватись як правопорушення медичного персоналу, судово-медичний
експерт при проведенні такого роду експертизи повинен знати причини
можливих помилок.

1. Джерелом помилок у визначенні груп крові може бути використання
недостатньо ефективних методів дослідження і слабочутливих діагностичних
реагентів, які не можуть забезпечити вірогідність результату внаслідок
послаблених властивостей крові плодів, дітей молодшого віку, літніх
людей під час перебігу тяжких хвороб (новоутворень, хвороб крові, різних
інфекційних хвороб, отруєнь тощо).

2. Причиною помилки можуть бути нез’ясовані в анамнезі факти
перенесеного переливання крові чи кровозамінних рідин перед визначенням
групи крові. На оцінку результатів можуть впливати циркулюючі в
кров’яному руслі донорські антигени або будь-які неспецифічні явища
після переливання кровозамінних рідин.

3. Діагностичні помилки в ряді випадків можуть бути наслідком
невиконання методичних рекомендацій щодо температурного режиму,
кількісних співвідношень між досліджуваним матеріалом і діагностичними
реагентами, а також порушення правил перевірки якості реагентів — їх
активності і специфічності терміну та режиму зберігання донорської
крові, що призводить до бактеріального забруднення і розвитку гнильних
процесів, які викликають неспецифічні явища при серологічному
дослідженні та зумовлюють помилкову діагностику групи крові.

4. Можливість існування атипових груп крові генного характеру (за типом
“Бомбей” та ін.), а також природних групових сполучень, в яких антиген А
може мати якісно іншу форму (А2-А3), супроводжуватись наявністю антигена
Н та іррегулярного антитіла, що може призвести до помилкового
встановлення групи 0 (1) замість А (II).

3. Дослідження волосся tc “3. Дослідження волосся”

Дослідження волосся часто проводиться при розслідуванні вбивств,
статевих злочинів, дорожніх пригод, у випадках заподіяння тілесних
пошкоджень, крадіжок тварин.

Волосся можна виявити на місці події, знарядді травми, транспортних
засобах, одязі і тілі потерпілих і підозрюваних. Для вилучення волосся
на бранші пінцета одягають гумові наконечники, щоб не пошкодити його і
не зіпсувати можливі накладення.

На сучасному етапі розвитку судової медицини і експертної практики за
морфологічними ознаками неможливе встановлення приналежності
досліджуваного волосся певній особі.

Можна лише зробити висновок про схожість (чи несхожість) з певними
зразками внаслідок того що об’єктом дослідження є невелика кількість
волосся, виявлена на місці події, а також через порівняно обмежену
кількість ознак волосся, кожна з яких може значно змінюватись у однієї
особи і, навпаки, збігатися з особливостями волосся інших осіб.

Виходячи з цього, у випадках, коли на місці події виявлено волосся і
може виникнути питання про можливу приналежність його підозрюваному чи
потерпілому, від цих осіб беруть зразки волосся — стрижуть чи виривають
у вигляді пучка (не менше як 15) з п’яти ділянок голови: лобової,
тім’яної, потиличної і двох скроневих.

Якщо на голові є забиті рани, садна тощо, то зразки волосся беруть з
ділянок поруч із цими пошкодженнями.

Виявлене волосся і відібрані зразки запаковують в окремі конверти, на
яких вказують, що це за об’єкт, ким, коли і де він був вилучений, і
разом з постановою слідчого направляють до судово-імунологічного
відділення бюро судово-медичної експертизи для з’ясування таких питань:

1) чи є надісланий для дослідження об’єкт волоссям;

2) належить волосся людині чи тварині;

3) якщо тварині, то якій;

4) якщо волосся належить людині, то з якої воно частини тіла;

5) випале чи вирване волосся;

6) чи мала місце дія на волосся чинників навколишнього середовища;

7) яка групова і статева приналежність волосся;

8) можливе походження волосся від певної особи (схожість).

Для вирішення цих питань використовують різні методи дослідження
волосся, спрямовані на виявлення їх морфологічних, фізико-хімічних і
біологічних властивостей.

При макроскопічному дослідженні описують форму волосся (пряме, хвилясте,
кучеряве), колір (чорний, темно-русявий, світлою русявий, білявий і
рудий), за допомогою гвинтового окулярного мікроскопа виміряють його
довжину і товщину.

Встановлення наявності волосся. Основним методом експертизи волосся є
мікроскопічне дослідження, яке дозволяє вивчити його структуру, малюнок
кутикули, пошкодження, особливості поперечних зрізів, проводити
порівняльне дослідження.

Волосся має верхівку, стрижень і корінь, що закінчується цибулиною. У
стрижні розрізняють кутикулу, кору і мозкову речовину (осердя).

Кутикула складається з одного ряду плескуватих без’ядерних, позбавлених
пігменту прозорих клітин (лусочок), які розташовані черепицеподібно
(нижчерозташовані лусочки вкривають значну частину розташованих вище).
Вільні кінці лусочок спрямовані до верхівок волосся. Це забезпечує
зубчастість оптичного краю волосся.

Кора утворюється з веретеноподібних ороговілих клітин, які витягнуті
вздовж і мають довгасту смугастість. Кора волосся містить пігмент, який
може перебувати в дифузному стані, або у вигляді пігментних зерен.
Дифузний пігмент забезпечує світлий колір волосся (від світло-русявого
до рудого). Зернистий пігмент (меланін) надає волоссю темнішого кольору
(чорний, синьо-чорний). Цей пігмент може розподілятися рівномірно і
нерівномірно: біля периферичної частини або навколо мозкової речовини. В
корі волосся також інколи виявляються пігментні клітини — пігментофори.
Стан кори забезпечує волоссю міцність, еластичність і колір.

Мозкова речовина (осердя) представлена дрібними зроговілими клітинами,
які мають різну форму і величину. Вони щільно прилягають одна до одної.
Якщо ця речовина містить повітря, то при мікроскопічному дослідженні
вона має чорний кольор, а в прохідному світлі — блискуча.

Наявність такої чіткої структури (кутикула, кора, мозкова речовина) дає
підстави стверджувати, що дослідженню підлягає саме волосся, а не
текстильні, штучні чи синтетичні волокна. Так, синтетичні матеріали є
безструктурними, іноді мають дрібні подовжені смужки чорного кольору з
невеликими порожнинами, які містять повітря. Шовкові волокна однорідні,
циліндричної форми або дещо плескуваті, штучно забарвлені в різні
кольори. Бавовняні волокна мають форму пучків або спіралеподібних
зігнутих стрічок з каналом в середині. Лняні волокна циліндричної форми,
нагадують бамбукові палички з ділянками потовщень і каналом в середині.

Встановлення видової приналежності волосся. Після того як було доведено,
що досліджуваний об’єкт є волоссям, встановлюється його видова
приналежність. Слід враховувати, що волосся людини і шерсть тварин
відрізняється структурою і співвідношенням усіх шарів (табл. 15).

Кутикула волосся людини складається з дрібних, тонких, щільно прилеглих
одна до одної клітин. Оптичний край чіткий, рівний, зі слабо вираженою
зубчастість. Малюнок кутикули складний, утворює петлі і зигзаги (рис.
77).

Кутикула вовни у більшості тварин має велику пилкоподібну зубчастість
оптичного краю і простий малюнком кутикули, лінії якого слабохвилясті.

Кора волосся людини широка, вона становить основну масу, а мозкова
речовина вузька, місцями переривається, може навіть не виявлятися.
Співвідношення кори і осердя 8:1.

У вовни тварин кора має вигляд вузької смужки, а мозкова речовина значно
ширша, їх співвідношення становить 1:8. У тварин осердя може мати різну
структуру: сітчасту, драбинчасту (рис. 78).

Після того, як встановлено, що волосся належить людині, потрібно
визначити його регіонарне походження (табл. 16), що важливо для
подальшого порівняння, тому що порівнювати можна тільки волосся з
однакових частин тіла. При цьому звертають увагу на довжину волосся,
його товщину (найтовшим вважають волосся вусів і бороди — 0,14-0,16 мм),
форму поперечного зрізу та інші ознаки, наведені в таблиці 16). Велике
значення мають накладення на волосся. Якщо виявляють кристали солей
поту, це свідчить, що волосся з пахви, а якщо сперматозоїди — зі
статевих органів.

Для вирішення питання, випале чи вирване волосся, досліджують його
цибулину. У волосся, що випало, цибулина зроговіла, суха, зморщена, має
вигляд колби, піхвових оболонок немає.

У волосся, що вирване, цибулина складається з життєдіяльних клітин із
різними ядрами, часто деформована, має вигляд гачка. Виявляються піхвові
оболонки, в клітинах яких є ядра. Вирване волосся може свідчити про
боротьбу або самооборону.

Вплив зовнішніх чинників на волосся. При дослідженні волосся звертають
увагу на можливі його пошкодження з різних причин, що, в свою чергу,
може мати певне значення для встановлення того чи іншого факту.

Волосся, пошкоджене тупим предметом, виглядає під мікроскопом нерівним,
з вузлуватими потовщеннями, або розщепленим. Розщеплення іде вздовж
стрижня з утворенням щілин.

Кінці волосся, що обірвані повільним рухом, східчасті. У разі розриву
волосся швидким рухом поверхня обриву рівна, перпендикулярна до
повздовжньої його осі. У волосся, що обрізане гострим ріжучим предметом,
кінець теж рівний.

Від дії полум’я волосся втрачає блиск, скручується по своїй осі,
колбоподібно роздувається, стає рудим і крихким. При мікроскопічному
дослідженні в корі і мозковій речовині виявляють пухирці газу, що
утворюються під час горіння органічної речовини волосся. При температурі
понад 200°С волосся цілком втрачає структуру.

Зміни волосся при вогнепальних пошкодженнях залежать від чинників
пострілу і охоплюють пошкодження від кулі, яка обриває велику кількість
волосся, порохових газів, порошинок і кіптяви, що спричиняють
відщеплення від волосся платівок, утворення щілин і дрібних дефектів у
корі. При пострілах з близької відстані на волоссі можуть відкладатися
кіптява і порошинки.

Більшість методів косметичної обробки волосся (наприклад, завивка
перманент) пошкоджують кутикулу, призводять до втрати блиску, ламкості і
розщеплення кінців волосся. Клітини кутикули відгинаються від кори і
контури волосся набувають вираженої зубчастості.

При штучному фарбуванні волосся фарба звичайно відкладається на поверхні
волосся, просякуючи кутикулу. Штучне фарбування в більшості випадків
відбувається нерівномірно і не захоплює кореневу частину волосся.

Для зміни кольору темного волосся на світлий використовують окислювач —
перекис водню. Сиве і світле волосся забарвлюється в темні кольори
органічними фарбами: хною, басмою, а також солями срібла, міді, свинця
тощо.

Зміна кольору волосся може спостерігатись у осіб, пов’язаних з тим, чи
іншим виробництвом (професійне забарвлення волосся). Зелене забарвлення
виникає у осіб, що працюють з міддю, синє — у працюючих з аніліновими
фарбами в текстильній промисловості або на кобальтових рудниках.

У трупів, що перебували тривалий час у грунті, колір волосся змінюється:
чорне волосся стає червоно-каштановим, русяве-світло-бурштиновим. Під
час гниття волосся набуває яскраво-червоного, каштанового або
сірувато-жовтуватого кольору. Цю обставину потрібно враховувати при
пізнанні особи у випадках ексгумації.

Завдяки роговим утворенням волосся досить стійко протистоїть гниттю і
може зберігатись на трупі тривалий час, що дозволяє встановити його
групову приналежність. Для визначення групоспецифічних аглютиногенів
системи АВО у волоссі застосовують реакцію абсорбції аглютінинів у
кількісній модифікації. Метод абсорбції-елюції дозволяє на підставі
дослідження тільки одного волосся визначити антигени системи АВО.

Статеву приналежність волосся визначають за виростами статевого
хроматину (тільця Бара і Бертрама) в ядрах клітин піхвових оболонок
цибулини вирваного волосся. Заслуговують на увагу також методи,
спрямовані на виявлення статевих відмін в елементному складі волосся з
використанням атомно-абсорбційного аналізу і спектрофотометрії в
інфрачервоному випромінюванні.

Як зазначалось, експертиза волосся зараз із багатьох причин є
експертизою не ототожнення, а схожості, і проводиться вона з
використанням порівняльного мікроскопа МС-51.

Проте вивчення особливостей волосся при хворобах обмінного характеру
мікозах, визначення деяких механічних (розривне подовження, щільність)
та електричних показників (питомий електричний опір, вольтамперна
характеристика та ін.) із застосуванням сучасної апаратури (Р.М.Юсупов,
1992) наблизили судових медиків до експертизи ототожнення волосся.

4. Дослідження сперми tc “4. Дослідження сперми”

Судово-медичне дослідження слідів сперми здійснюється при проведенні
експертизи, пов’язаної з розслідуванням статевих злочинів. Ці сліди
можуть бути виявлені на тілі і одязі потерпілих, а також на різних
предметах на місці події. Досліджуються також мазки, взяті з піхви і
прямої кишки потерпілих. Рідку сперму досліджують для вирішення питання
про спроможність чоловіка до запліднення.

За мікроскопічною картиною сперма є середовищем, що містить морфологічні
елементи — сперматозоїди, які становлять її специфічну частину, а також
передміхурові тільця, що нагадують зерна крохмалю. В спермі можуть
виявлятися і неспецифічні елементи — клітини епітелію, лейкоцити,
лецитинові зерна, кристали холіну.

У більшості чоловіків в середньому віці під час еякуляції виділяється
близько 4-5 мл сперми, рідше — 10 мл і більше; іноді її дуже мало —
0,2-0,5 мл.

В сперматозоїді розрізняють три основні частини: голівку, шийку і хвіст.
Довжина сперматозоїда дорівнює 52-62 мкм у (рис. 79). Рухливість їх
зумовлена скороченнями хвоста.

На місці події предмети, на яких можуть виявлятися сліди сперми,
оглядають неозброєним оком та за допомогою лупи. Якщо плями сперми дуже
малі або розташовуються на забруднених предметах, то для виявлення їх
може бути застосований огляд в ультрафіолетовому випромінюванні.

Плями сперми мають різну форму, звивисті краї, крохмальну щільність,
сіруватий чи жовтуватий колір. Запах свіжих плям сперми нагадує запах
каштана.

У разі необхідності дослідження вмісту піхви для встановлення наявності
сперматозоїдів треба враховувати, що вони зберігаються там у середньому
до 7 днів залежно від реакції середовища піхви, активності мікрофлори і
ферментів. У середовищі піхви трупа тривалість збереження сперматозоїдів
більша (близько двох місяців) внаслідок припинення дії ферментів.

Такі предмети, як спідниця, білизна, панчохи, простирадло зі слідами, що
нагадують плями сперми, відбирають для дослідження цілком, запаковуючи
так, щоб вони не зіпсувались. З відібраними речовими доказами до
лабораторій направляють зразки крові і слини підозрюваного і потерпілої
для порівняльного дослідження.

При дослідженні сперми судово-медична експертиза має дати відповідь на
такі запитання:

1) чи є на речових доказах сперма;

2) яка її групова приналежність;

3) може ця сперма належати підозрюваному (звинуваченому) чи ні.

Встановлення наявності сперми. В судово-імунологічних відділеннях бюро
судово-медичної експертизи наявність сперми встановлюють за допомогою
попередніх і доказових методів.

До попередніх методів дослідження належать дослідження в
ультрафіолетовому випромінюванні, мікрокристалічна реакція Флоранса,
реакція з соком картоплі.

При дослідженні в ультрафіолетовому випромінюванні плями сперми в
затемненому приміщенні дають голубувато-біле свічення (флюоресценцію).
Проте крім сперми таке саме світіння можуть давати багато речовин
тваринного і рослинного походження: слина, молоко, сеча, соки рослин
тощо. Під впливом деяких чинників плями сперми можуть втрачати здатність
до флуоресценції.

Мікрокристалічна реакція Флоранса, незважаючи на досить високу
чутливість, також є попередньою, тому що позитивний результат не
доводить наявності сперми, а негативний — не свідчить про її
відсутність. Наприклад, реакція Флоранса дає позитивний результат з
білком курячого яйця. Реакція при наявності сперми полягає в уворенні
кристалів йодхоліну бурштинового кольору у формі скісних паралелограмів,
частина яких має роздвоєний кінець, що нагадує хвіст ластівки. Ці
кристали не утворюються в свіжій або дуже загнилій спермі.

Реакція з соком картоплі, запропонована Л.О.Барсегянц (1977),
грунтується на тому, що сік картоплі містить аскорбінову кислоту
(вітамін С) — своєрідний фітаглютинін, здатний аглютинувати еритроцити
будь-якої групи, особливо групи О. Тестостерон сперми активно блокує
аглютинувальну дію аскорбінової кислоти, тому в присутності сперми
відбувається затримка аглютинації.

Одним з основних доказових методів наявності сперми є морфологічний, що
дозволяє виявити в плямі сперматозоїди.

Для забарвлення препарату за методом Баєки використовують один із трьох
способів:

1) 1% розчин кислого фуксину в 1% розчині хлористоводневої (соляної)
кислоти;

2) 1% розчин метиленового синього в 1% розчині хлористоводневої
кислоти%

3) 1% розчин кислого фуксину та 1% розчин метиленового синього в 1%
розчині хлористоводневої кислоти.

Щоб полегшити виявлення сперматозоїдів, запропоноване (В.Н. Виноградов,
О.К.Туманов, 1961) використання флуоресцентної мікроскопії з
використанням флуорохромів (розчин 1:100 барберінсульфату) і мікроскопії
в ультрафіолетовому випромінюванні. Сперматозоїди світяться жовтуватим
світлом.

За методикою X.М.Тахо-Годі (1958) використовують два флуорохроми, які
вибірково забарвлюють голівку і хвіст сперматозоїдів. Виявлення хоча б
одного цілого сперматозоїда свідчить про сім’яне походження плями. Якщо
у підозрюваного в спермі сперматозоїди не виявляються (азооспермія)
внаслідок будь-якої патології, наприклад, при хронічних запаленнях
статевої сфери, руйнування їх під дією мікрофлори піхви або внаслідок
впливу інших чинників навколишнього середовища, можуть використовуватись
інші доказові методи: визначення кислої фосфатази, сперміну і холіну за
допомогою нисхідної хроматографії на папері (Д.Д.Джалалов, 1977). Цей
метод грунтується на тому, що в спермі людині міститься значна кількість
кислої фосфатази, вільного холіну і сперміну, яка в кілька разів
перевищує їх вміст в інших біологічних субстратах людського організму.

Виявлення холіну, сперміну і кислої фосфатази в комплексі свідчить про
наявність сперми в об’єкті дослідження.

За допомогою методу електрофорезу було виявлено (A.Blanco, W.Linkyam,
1963) ізоферменту фракцію лактатдегідрогенази (ЛДГ), названу
ізоферментом ЛДГ-Х, який є типовим для сперматозоїдів. Автори також
довели, що ізофермент ЛДГ-Х має не тільки статеву, а й вікову
специфічність, оскільки він виявляється в гомогенатах яєчок у
статевозрілих чоловіків.

Для встановлення сім’яного походження плями може також використовуватись
емісійне спектральне дослідження. Виявлення відповідних мікроелементів,
особливо цинку (7 умовних одиниць і більше), свідчить, що це пляма
сперми.

Встановлення групової приналежності сперми. Після того, як наявність
сперми в досліджуваній плямі доведена, визначають її групову
приналежність, що має важливе значення для встановлення особи, якій вона
може належати.

Групову приналежність сперми визначають за наявністю аглютинінів,
відповідних до аглютиногенів крові. Проте перед тим, як приступити до
визначення групи сперми, встановлюють ступінь виділюваності групових
антигенів системи АВО.

З цієї точки зору всі люди поділяються на дві групи: виділювачів (80%),
у виділеннях яких містяться групові антигени системи АВО, і
невиділювачів (20%), у виділеннях яких немає наведених антигенів. Якщо в
крові людини є антиген А, то у виділеннях її (спермі, сечі, слині,
жовчі, поті, вмісту грудних залоз і піхви) теж виявляється аглютиноген
А. Явище виділюваності позначається символами Se, невиділюваності — se.
Поняття невиділюваності є умовним, тому що у виділеннях невиділювачів
все ж виявляються групові антигени, проте в дуже невеликій кількості.

Групові антигени, що містяться у виділеннях людини, утворюються в
клітинах тканин, і завжди відповідають групі крові особи і не змінюються
протягом усього життя.

5. Дослідження органів, тканин

та виділень людини tc “5. Дослідження органів, тканин

та виділень людини”

Крім розглянутих речових доказів у судово-медичній практиці нерідко
виникає необхідність дослідження знарядь травми, транспортних засобів,
одягу та інших предметів, на яких можуть бути не тільки кров чи волосся,
а й шматочки шкіри, м’язів, мозку та інші об’єкти.

Дослідження органів і тканин тіла людини і тварин проводиться при
розслідуванні дорожньо-транспортних пригод, якщо на частинах і деталях
автомобіля виявляються шматочки тканин, а також крадіжок і забою тварин,
крадіжок м’яса і м’ясних виробів, якщо на предметах, якими обробляли
тушу залишились шматочки тканин.

При невеликих розмірах шматочків тканин, коли визначити їх природу за
зовнішнім виглядом неможливо, їх частково направляють на гістологічне
дослідження.

Визначивши їх природу (кістки, шкіра, м’язи, мозок), встановлюють видову
приналежність за допомогою реакції преципітації так само, як і при
дослідженні крові.

Якщо досліджувані шматочки тканин належать людині, то визначають їх
групову приналежність до серологічної системи АВО за допомогою реакції
абсорбції в кількісній модифікації. При збереженні клітинних елементів,
зокрема грудочок хроматину, визначають їх статеву приналежність.

Виявлення слини в плямах на цигарках, конвертах, а також у залишках
страв і на посуді проводяться в зв’язку з кримінальними справами.

Плями слини на речових доказах мають білуватий або жовтуватий колір. Під
дією ультрафіолетового випромінювання сліди слини флуоресціюють
білуватим або голубуватим світлом, що вважають орієнтовною пробою для
виявлення малопомітних плям, підозрілих на плями слини.

Наявність плям слини встановлюють за допомогою реакції
Мюллера-Барсегянц, яка грунтується на визначенні постійного компонента
слини — ферменту амілази (птіаліну). До досліджуваного матеріалу додають
розчин картопляного крохмалю і витримують 20-24 год. у термостаті при
температурі +37° С. Потім додають по одній краплі розчину Люголя. Якщо
амілази достатня кількість і весь крохмаль розчинився, каламутний розчин
стає прозорим, а при взаємодії з розчином Люголя синього забарвлення не
спостерігається (наявність слини доведена). У разі відсутності амілази
чи малої її кількості розчин залишається каламутним і синіє при
додаванні розчину Люголя (слина не виявлена).

Зразки слини у вигляді висушених на марлі плям досліджують для
встановлення виділюваності антигенів у виділеннях людини методом
абсорбції аглютинінів.

Приводом для судово-медичного дослідження слідів поту можуть бути різні
причини, пов’язані, як правило, з карними злочинами, коли на місці події
виявляють носильні речі злочинця.

З цією метою застосовують реакцію визначення в плямах поту амінокислоти
серину, яка є відносно специфічною і постійно виявляється в поті в
досить високій концентрації порівняно з іншими біологічними рідинами.
Принцип реакції полягає в окисленні серину перйодатом натрію з
утворенням формальдегіду, що дає кольорову реакцію з кислотою. Поряд з
цією реакцією, використовують хроматографію в тонкому шарі з
використанням сорбента — водного розчину кремнієвої кислоти.

Важливу роль відіграє визначення в плямах поту антигенів системи АВО
методом абсорбції в кількісній модифікації або методом абсорбції-елюції.

Дослідження вмісту грудних залоз в судово-медичній практиці широко
застосовується у випадках встановлення факту вагітності і її терміну,
факту викидня, що одбувся, давності його і терміну переривання
вагітності. В основі цієї експертизи лежить цитологічне дослідження
грудних залоз.

Морфологічний склад секрету грудних залоз відображає різний віковий,
фізіологічний стан організму жінки і може бути однією з діагностичних
ознак для визначення періоду дитинства, менструації, вагітності,
пологів, лактації, клімаксу, менопаузи і старіння, а також якості
грудного молока для годування дитини.

Починаючи приблизно з 3-го місяця вагітності в грудних залозах
утворюється молозиво. У породіль в перші 1-2 дні виділяється молозиво, а
потім молоко.

Плями від молозива жовтуватого кольору, темніші з периферії і мають сіру
смугу по краях, в ультрафіолетовому випромінюванні дають слабку
флуоресценцію.

Плями від грудного молока сірого або жовтуватого кольору і також слабо
флуоресціюють в ультрафіолетовому випромінюванні.

Морфологічний склад секрету грудної залози може бути різним залежно від
функційного стану залози в нормі і при деяких хворобах. Одні
морфологічні елементи (жирові кульки і десквамовані епітеліальні
клітини) є основними при нормальній діяльності залози, інші, неосновні,
у вигляді окремих клітин (нейтрофільні лейкоцити, лімфоцити, моноцити,
гістіоцити) виявляються тільки за певних умов (вагітність, деякі
хвороби).

Жирові кульки в найбільшій кількості спостерігаються під час лактації.
Вони розподіляються на дуже маленькі — пилоподібні (до 1 мк), маленькі
(1-3 мк), середні (4-6 мк) і великі (7-10 мк). Розташовуються вони
окремо, або групами, скупченнями.

Епітеліальні клітини можуть бути малі, круглясті з великим ядром і
вузькою протоплазмою (0-25 мк). Вони спостерігаються найчастіше в другій
половині вагітності.

Середні за розміром епітеліальні клітини (молозивні тільця) круглясті,
овальні, розміром 30-50 мк. В протоплазмі їх маленькі включення жиру,
ядро розташоване ексцентрично. Ці клітини спостерігаються протягом всієї
вагітності, особливо в перші місяці.

Великі епітеліальні клітини також круглястої форми розміром 60-100 мк з
численними ядрами, виявляються в невеликій кількості в останні місяці
вагітності.

Нейтрофільні лейкоцити спостерігаються в секреті, як правило, в пізні
строки вагітності (16-19 тижнів). Кількість їх поступово збільшується і
є максимальною перед пологами, під час пологів і в перші години після
них.

Збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів спостерігається при
хворобах грудної залози (мастит, тріщини сосків). При цій патології
виявляються поодинокі лімфоцити, моноцити.

Кристали жирових кислот мають вигляд жироподібних утворень або променів
у жирових кульках або в плазмі секрету при тривалій затримці його в
грудній залозі.

Таким чином, сучасні можливості експертизи речових доказів дозволяють
з’ясувати різні питання, які виникають при розслідуванні справ,
пов’язаних зі скоєнням злочинів проти здоров’я і життя людини.

Література

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина,
1976. — 440 С.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на
Дону, 1989. — 38 С.

Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма. // М., 1978. — 144 С.

Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека
в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М.
Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической
болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности
исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за
нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература,
1970. — 128 С.

Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими
жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц.
// К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в
судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М.,
1979. — 112 С.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020