.

Клінічна анатомія та фізіологія жіночих статевих органів анатомія жіночих статевих органів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
572 22011
Скачать документ

Реферат на тему:

Клінічна анатомія та фізіологія жіночих статевих органів анатомія
жіночих статевих органів

Жіночі статеві органи поділяють на зовнішні і внутрішні. Межею між ними
є дівоча пліва (hymen).

ЗОВНІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ

До зовнішніх статевих органів (genitaha extema, vulva) належать.
лобковий горб, великі і малі статеві губи, клітор, присінок піхви (рис
1)

Лобковий горб (mons pubis) — багате на підшкірну жирову клітковину
підвищення, що міститься спереду і вище лобкового зчленування. У жінок
волосистість на лобку обмежена вгорі горизонтальною лінією. До
досягнення дівчинкою статевої зрілості волосся на лобку немає; у
клімактеричному періоді та менопаузі волосся починає рідшати. Ріст
волосся за чоловічим типом, коли волосистість розповсюджується по
середній лінії до пупка, вкриває внутрішні поверхні стегон, свідчить про
порушення діяльності яєчників та надниркових залоз.

Великі статеві губи (labia majora pudendi) — дві поздовжні складки
шкіри, що оточують з боків статеву щілину. Спереду вони переходять у
шкіру лобкового горба, ззаду з’єднуються, утворюючи задню спайку
(comissura labiorum posterior). Простір між задньою спайкою та анусом
називається акушерською промежиною (perineum). Висота її у більшості
жінок становить 3-4 см. Якщо висота промежини більша 4-х см, її
називають високою, якщо менша 3-х см — низькою. Промежина часто
травмується під час пологів, на місці розриву утворюються рубці,
порушується структура тазового дна. У разі повторних травм під час
наступних пологів тонус м’язів тазового дна, котрі є підтримуючим
апаратом матки, знижується, тому може настати опущення, а згодом і
випадіння матки.

У товщі задньої третини великих статевих губ містяться великі присінкові
{вестибулярні, або бартолінові) залози (glandulae vestibulares majores).
Їхні розміри досягають 10-15 мм завдовжки та до 6-8 мм завширшки. Це
альвеолярно-трубчасті залози, при статевому збудженні вони виділяють
секрет, що зволожує вхід у піхву. Вивідні протоки бартолінових залоз
відкриваються у борозенці між малими статевими губами та дівочою плівою.
При запальних захворюваннях бартолінових залоз, зокрема при гонореї,
навколо зовнішніх отворів вивідних проток з’являється гіперемія.

Малі статеві губи (labia minora pudendi) — пара шкірних складок,
розміщена паралельно до великих статевих губ. Спереду вони з’єднуються в
ділянці клітора, утворюючи його вуздечку та крайню плоть, ззаду
зливаються з великими статевими губами.

Клітор (clitoris) — невелике конусоподібне утворення, що складається з
двох печеристих тіл. Завдяки великій кількості нервових закінчень, які
містять клітор та статеві губи, вони є органами статевого чуття.

Присінок піхви (vestibulum vaginae) обмежений з боків малими статевими
губами, спереду — клітором, ззаду — задньою спайкою, зсередини — дівочою
перетинкою. Сюди відкриваються вивідні протоки бартолінових залоз та
зовнішній отвір сечівника.

Сечівник (urethra) у жінки має довжину 3-4 см, межує з передньою стінкою
піхви, має два сфінктери — зовнішній та внутрішній. Зовнішній отвір його
знаходиться на 2-3 см нижче клітора.

Дівоча пліва (hymen) — це сполучнотканинна перетинка, що закриває вхід у
піхву в незайманих дівчат. Отвір дівочої пліви може мати різну форму,
іноді таких отворів є два. Якщо перетинка не має отвору, це може стати
на заваді відтоку менструальної крові і є явищем патологічним. Під час
першого статевого акту дівоча перетинка розривається, при цьому буває
невелика кровотеча. На місці дівочої перетинки залишаються гіменальні
сосочки (саruncula hymenalis), а після перших пологів — миртоподібш
сосочки (caruncula myrtiformis).

ВНУТРІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та
яєчники (рис 3)

Піхва

Піхва (vagina, colpos) —трубчастий м’язово-еластичний орган завдовжки
8-10 см, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця
прикріплення до шийки матки. Біля шийки матки піхва утворює заглиблення
— склепіння піхви: переднє, заднє і бокові. Заднє склепіння межує з
дугласо-вим простором, пропунктувавши його, можна отримати вміст
черевної порожнини, що має важливе діагностичне значення.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у
нижньому — з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

• зовнішня оболонка — адвентиція (сполучнотканинна оболонка);

• м ‘язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та
зовнішнього поздовжнього;

• слизова оболонка, представлена багатошаровим плоским епітелієм (рис
2).

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється
внаслідок просочування рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а
також за рахунок слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві
міститься невелика кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має
кислу реакцію завдяки молочній кислоті, котра утворюється внаслідок
життєдіяльності піхвових бацил (паличок Додерлейна), що створюють
нормальний мікро-біоценоз піхви. Молочна кислота, концентрація якої у
вагіні здорової жінки досягає 0,4%, знищує патогенні мікроби, що
потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називається процесом
“самоочищення піхви”.

“Самоочищення піхви ” можливе лише за умови нормального функціонування
яєчників, бо під впливом естрогенних гормонів, що виділяються яєчниками,
відбувається дозрівання епітеліальних клітин слизової оболонки і
накопичення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна.

Якщо функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшується,
піхвові бацили утворюють недостатню кількість молочної кислоти, то
реакція вмісту піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові патогенних
бактерій та грибів. У такому випадку виникає запалення піхви — кольпіт.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чистоти
піхвового вмісту. Розрізняють чотири ступені чистоти вагінально-го
вмісту:

І ст. — у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітеліальні
клітини, реакція вмісту кисла;

II ст. — піхвових бацил менше, з’являються поодинокі лейкоцити, реакція
кисла;

III ст. — піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато
лейкоцитів, реакція слаболужна;

IV ст. — піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки,
трихомонади, гриби), реакція лужна. Функції піхви:

• починаючи з періоду статевого дозрівання, через піхву назовні
виводиться менструальна кров;

• участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення;

• під час пологів піхва утворює родовий канал;

• бар’єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає попаданню в
матку патогенних мікроорганізмів.

Матка

Матка (uterus, hystera) — м’язовий порожнистий орган, що за формою
нагадує грушу, дещо сплющену у передньо-задньому напрямку. Довжина

порожнини невагітної матки становить 7-8 см, з яких у дорослої жінки 2/3
припадає на тіло, а 1/3 на шийку (у дівчаток — навпаки, що має значення
для діагностики генітального інфантилізму), маса — 50-100 г, товщина
стінок — 1-2 см.

Розрізняють тіло (corpus), перешийок (isthmus) і шийку (collum, cervix)
матки.

Наймасивніша частина матки називається тілом. Частину матки над лінією
прикріплення маткових труб називають дном матки (fundus uteri).

Перешийок — частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см (рис
4) Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до
матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку шийки
матки), нижньою — гістологічне вічко шийки матки (межа переходу слизової
матки в слизову цервікального каналу). У процесі пологів перешийок разом
із шийкою матки утворює нижній сегмент матки, саме у цій ділянці
проводиться розріз матки при операції кесаревого розтину, саме тут
найчастіше трапляються розриви матки.

Шийка матки має дві частини — піхвову та надпіхвову. Піхвова частина
шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду
вагі-нальними дзеркалами, вона покрита багатошаровим плоским епітелієм.
Над-піхвова частина лежить вище від місця прикріплення до шийки стінок
піхви.

Всередині шийки матки проходить цервікальний канал, який вистелений
циліндричним епітелієм (рис 5). Він має два вічка: внутрішнє та
зовнішнє. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої форми,
після пологів зовнішнє вічко набуває форми поперечної щілини. Шийка
матки у жінок, що не народжували, має конічну форму, у тих, що
народжували — циліндричну.

Стінка матки складається з трьох шарів: слизової оболонки, м’язової та
серозної.

Слизова оболонка матки (endometrium) складається з двох шарів —
функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов’язані із
менструальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до
мюметрію. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

М’язова оболонка (myometrium) складається з трьох пластів м’язів, що
ідуть у різних напрямках: зовнішній (поздовжній), середній
(циркулярний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки переважають
циркулярні пучки, а у шийці — поздовжні.

Тіло матки має порожнину (cavum uteri). На поздовжньому розрізі по
фронтальній площині порожнина матки має форму трикутника, основою якого
є дно матки, а вершиною — внутрішнє вічко. Кутами трикутника є біля
основи — внутрішні отвори маткових труб, біля вершини — внутрішнє вічко
матки. Передня та задня стінка матки дотикаються одна до одної, тому
порожнина матки є практично вузькою щілиною.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з передньої
черевної стінки переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утворюючи
міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з
матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий, або
дугласів простір (excavatio recto-uterina). Бокові поверхні матки не
покриті очеревиною.

Матка розміщується в центрі малого таза. Поздовжня вісь матки нахилена
допереду (anteversio). Між тілом та шийкою матки існує тупий кут близько
120°, в нормі він відкритий допереду (anteflexio).

Функції матки:

• протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію;

• упродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні
умови для розвитку фето-плацентарного комплексу;

• у пологах матка виконує функцію зганяння.

Маткові труби

Маткові труби (tubae uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і
йдуть у верхніх відділах широкої зв’язки матки у напрямку бокових стінок
таза. Довжина маткових труб 8-12 см. Виділяють 4 частини труби: а)
інтер-стиціальну (pars interstitialis, pars intramuralis), що проходить
крізь товщу м’яза матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм; б) перешийкову
(pars isthmica) — одразу після виходу труби з матки; в) ампулярну (pars
ampullaris) — най-ширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum
tubae), діаметр труби в цьому відділі до 5-8 мм. Лійка має численні
тонкі вирости, що називаються фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної
циліндричним війчастим епітелієм, м ‘язового шару і серозної оболонки,
що являє собою очеревину (рис. 6, 7).

У дитячому віці труби довгі і звивисті. У періоді статевого дозрівання
вони стають дещо коротшими, ширшими та менш звивистими внаслідок
посиленого розвитку м’язового шару.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу.
Найбільш інтенсивно маткова труба скорочується в період овуляції, що має
сприяти прискоренню транспортування сперматозоонів в ампулярну частину
труби. У лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону розпочинається
функціонування секреторних клітин слизової, труба заповнюється секретом,
її перистальтика сповільнюється. Ці чинники поряд із рухами війок
миготливого епітелію сприяють просуванню заплідненої яйцеклітини по
матковій трубі.

Функції маткових труб:

• в ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення;

• по маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

Яєчники

Яєчники (ovaria) — парні жіночі статеві залози. Яєчник є органом
подвійної функції — внутрішньої секреції (виробляє естрогенні гормони,
прогестерон) та зовнішньої (продукує яйцеклітини).

Розміри яєчників 4х2х1 см. Вони розміщені на задньому листку широкої
зв’язки матки так, що його ворота (hylus ovarii), через які проходять
судини і нерви, вкриті широкою зв’язкою, а більша частина поверхні не
вкрита очеревиною. Яєчник підтримується в черевній порожнині широкою
матковою зв ‘ язкою, власною зв ‘ язкою яєчника та лійково-тазовою зв ‘
яз-кою.

Між яєчником та трубою міститься надяєчниковий придаток (еро-ophoron),
нижче прикріплення брижі яєчника розташований прияєчник (paroophoron).
Ці утворення мають вигляд тонких канальців, вони є рудиментарними
утворами, фізіологічного значення не мають, проте з них інколи
розвиваються параоваріальні кісти.

Шари яєчника: зовні він вкритий кубічним епітелієм, під яким знаходиться
білкова оболонка, що складається з колагенових волокон, кірковий шар, в
якому власне відбувається розвиток фолікулів та жовтого тіла, і мозковий
шар, що складається із сполучної тканини, у якій проходять судини та
нерви (рис. 8).

Функції яєчника:

• ендокринна — виробляє статеві гормони;

• генеративна — в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та
продукція яйцеклітини;

• упродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло
вагітності, що забезпечує нормальний перебіг її першого триместру.

Зв’язковий апарат матки та яєчників

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у малому тазі
забезпечується підвішуючим, закріплюючим та опорним апаратом матки.
Завдяки цьому апарату матка є рухомою, що є однією з умов нормального
розвитку вагітності, фізіологічного перебігу пологового акту,
функціонування сечового міхура та прямої кишки. Однак порушення функції
зв’язкового апарату є причиною неправильних положень матки, її опущення
та випадіння.

Підвішувальний апарат:

1. Широкі зв ‘язки матки (lig.latum uteri) — подвійні листки очеревини,
що йдуть від ребер матки до бокових стінок таза, де переходять в
парієтальну очеревину. У верхніх відділах широких зв’язок проходять
маткові труби, у задніх — яєчники. Між листками широких зв’язок
міститься на-вколоматкова клітковина, де проходять кровоносні,
лімфатичні судини та нерви.

2. Круглі зв’язки матки (lig. teres uteri) мають довжину 10-15 см,
діаметр 3-5 мм. Ідуть від кутів матки, відходячи наперед і нижче від
місця прикріплення маткових труб, до внутрішніх отворів пахвинних
каналів, пройшовши через пахвинний канал, розгалужуються в товщі
лобкового горба та великих статевих губ. Функція: забезпечують нахил
матки допереду (anteflexio).

3. Власні зв ‘язки яєчників (lig. ovarii proprium) ідуть від ребра
матки, нижче маткових труб, до яєчників. У товщі цієї зв’язки проходять
яєчникові судини.

4. Підвішуюча зв’язка яєчника, або лійково-тазова зв’язка (lig.
infun-dibulo-pelvicum), — дистальна частина широкої зв’язки матки, що
переходить в очеревину бокової стінки таза. Вона утримує ампулярний
кінець труби у підвішеному стані, до яєчника нею підходять судини (a. et
v. ovaricae).

Фіксуючий та закріплюючий апарат матки складають:

1. Кардинальна, або поперечна, зв ‘язка матки (lig. transversum s.
cardi-nale), яка складається з віялоподібне розміщених сполучнотканинних
та гладеньком’язових елементів, що йдуть від нижнього відділу матки на
рівні її внутрішнього вічка до стінок таза.

2. Крижово-маткові зв ‘язки (lig. sacro-uterinum) складаються з гладких
м’язових та фіброзних волокон. Вони ідуть від задньої поверхні шийки
матки приблизно на рівні внутрішнього вічка, охоплюють з боків пряму
кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижової кістки. Функція:
утримують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час
пологів.

Опорний (підтримуючий) апарат матки — м’язи тазового дна.

Кровопостачання статевих органів

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілками
внутрішньої статевої артерії (a.. pudenda interna) і частково —
стегнової. Внутрішня статева артерія (a. pudenda intema) — парна судина,
що відходить від a. iliaca intema.

Кровопостачання внутрішніх статевих органів (рис. 9, 10). Маткова
артерія (a. uterinae) відходить від підчеревної артерії, іде по ребру
матки, на рівні внутрішнього вічка розгалужується на дві гілки, більша з
яких (ramus ascendens a. uterinae) піднімається вгору і живить тіло
матки і маткову трубу (ці гілочки анастомозують з гілками яєчникової
артерії). Менша гілка (ramus descendens a. uterinae) постачає кров’ю
шийку матки і верхню третину піхви.

Яєчникова артерія (a. ovarica) — парна судина, яка відходить від
черевної аорти (ліва яєчникова артерія може відходити від ниркової),
постачає кров’ю яєчник, маткову трубу та частково, завдяки анастомозам,
матку.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють
сплетення в ділянці клітора, в товщі широких зв’язок, навколо сечового
міхура, тому травми статевих органів супроводжуються значними
кровотечами.

Лімфатична система

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів,
які розміщені за ходом кровоносних судин. Основними колекторами лімфи є:

• від зовнішніх статевих органів — пахвинні лімфатичні вузли;

• від шийки матки — підчеревні, здухвинні і крижові;

• від тіла матки та труб — верхні і нижні поперекові лімфатичні вузли.

Знання анатомії лімфатичної системи надзвичайно важливе для діагностики
стадії злоякісних процесів жіночих статевих органів. При онкологічних
процесах ракові клітини, що відриваються від первинного вогнища росту,
напередовсім потрапляють у лімфатичні вузли малого таза і затримуються
ними. При цьому лімфовузли збільшуються в розмірах. Бар’єрна роль
лімфовузлів важлива також при запальних захворюваннях органів малого
таза та інших патологічних процесах.

Іннервація статевих органів

Іннервація статевих органів здійснюється від нервових сплетінь, що
локалізуються в черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижнього
підчеревного (тазового), матково-піхвового, яєчникового. Тіло матки
отримує переважно симпатичну іннервацію, шийка матки та піхва
іннерву-ються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи іннервує статевий нерв (n. pudendus).

Тазова очеревина

Парієтальна очеревина, що вистеляє внутрішню поверхню черевної стінки,
спускаючись у малий таз, переходить на верхівку сечового міхура, далі
йде по задній його поверхні. На рівні внутрішнього маткового вічка вона
переходить на передню поверхню тіла матки і утворює міхурово-маткову
заглибину (excavatio vesico-uterina). При фізіологічному положенні матки
це заглиблення має вигляд щілини, оскільки нахилене наперед тіло матки
щільно прилягає до задньої стінки сечового міхура. Дно цього заглиблення
утворює міхурово-маткова складка (plica vesico-uterina). Від
міхурово-маткової складки очеревина піднімається вгору, покриває тіло
матки, далі спускається в таз, утворюючи позаду матки більш глибоку
заглибину—матково-прямокишкове заглиблення (excavatio recto-uterina),
або дугласів простір.

З боків від матки очеревина утворює подвійну складку — дуплікатуру, яка
є широкою зв’язкою матки.

Клітковина малого таза

Позаочеревинний простір таза виповнений клітковиною — сполучною
тканиною, що оточує органи малого таза. Навколо матки, піхви, сечового
міхура та прямої кишки клітковина утворює скупчення, які залежно від
місця розміщення мають відповідні назви: 1) навколоміхурова (паравезі-

кальна); 2) навколоматкова (параметральна) розміщується з боків від
матки між листками широкої зв’язки; 3) навколопіхвова (паравагінальна);
4) навколопрямокишкова (параректальна). Усі ці скупчення, зливаючись,
переходять одне в одне.

За своїми функціями тазова клітковина є м’яким еластичним футляром, що
забезпечує рухомість закладених у неї органів, у клітковині проходять
кровоносні та лімфатичні судини, нижні відділи клітковини, в яких
з’являється велика кількість фіброзних волокон, разом з фіксуючим та
підтримуючим апаратом беруть участь в утриманні матки та піхви у
фізіологічному положенні.

ФІЗІОЛОГІЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Нормальний менструальний цикл

Процес репродукції у людини регулюють складні нейроендокринні механізми,
тому нормальне функціонування репродуктивної системи можливе лише за
умови інтегрованого контролю нервових та гуморальних сигналів. Одним із
проявів складних змін в організмі жінки є менструальний цикл. циклічні
зміни в системі гіпоталамус — гіпофіз — яєчники; циклічні зміни в
органах-мішенях (матці, маткових трубах, піхві, молочних залозах);
циклічні зміни в ендокринній, нервовій та інших системах організму.

Найбільш виражені зміни відбуваються в яєчниках (дозрівання фолікулів,
овуляція, розвиток жовтого тіла) та матці (десквамація ендометрія,
власне менструація, регенерація і проліферація функціонального шару,
секреторні зміни у ньому і знову десквамація). Завдяки цим змінам
здійснюється репродуктивна функція жінки: відбувається овуляція,
запліднення, імплантація та розвиток зародка в матці. Якщо імплантація
не відбудеться, вагітність не настає, функціональний шар ендометрія
відшаровується, із статевих шляхів з’являються кров’янисті виділення
(менструація). Поява менструальних виділень свідчить про завершення
циклічних змін в організмі та відсутність вагітності.

Основною ознакою нормального функціонування репродуктивної системи жінки
є нормальний менструальний цикл. Цей біоритм детермінований генетично, у
здорової жінки він стабільний протягом генеративного віку за своїми
параметрами, а саме:

• тривалість нормального менструального циклу. Цикл відраховують від
першого дня попередньої до першого дня наступної менструації. У
більшості жінок його тривалість становить 27-29 днів (оптимальна
тривалість 28 днів). Межі допустимих відхилень — від 21 до 35 днів;

• менструація (період кров’янистих виділень) триває здебільшого 3-4 дні
(від 2-х до 7-ми днів);

• крововтрата допускається від 50 до 150 мл;

• менструації повинні бути регулярними;

• під час менструації жінка не повинна відчувати болю;

• цикл повинен бути двофазним.

Регуляція менструального циклу

Інтегративний контроль репродуктивної функції жінки здійснюється за
допомогою комплексу: кора головного мозку — гіпоталамус, що є складною
біологічною системою, морфологічним субстратом якої є сітка нервових
клітин і волокон, в якій біогенні аміни, стероїди й простагландини
здійс-

нюють рецепцію, трансляцію та трансмісію сигналів з навколишнього
середовища і власного організму. Ця система має 5 рівнів і діє за
принципом зворотного зв’язку, за яким структури більш високого рівня
регулюють нижчі (рис. 11, 13)

V рівень — надгіпоталамічні церебральні структури. У регуляції
менструального циклу бере участь кора головного мозку. При стресових
ситуаціях, при зміні клімату спостерігаються порушення овуляції та
розлади менструального циклу. Причинами цих порушень є зміна синтезу та
рецепції нейротрансміттерів у нейронах мозку.

Сприймаючи інформацію із зовнішнього середовища та інтерорецеп-торів
через систему нейротрансміттерів, структури центральної нервової системи
надсилають імпульси у нейросекреторні ядра гіпоталамуса.

IV рівень — гіпофізотропна зона гіпоталамуса. Ядра гіпоталамуса
продукують специфічні нейрогормони, які мають стимулюючий вплив на
гіпофіз — ліберини — та гальмівний — статини. У вентромедіальних,
аркуатних та дорсомедіальних ядрах гіпоталамуса синтезуються
гіпофізотропні гормони: люліберин — рилізінг-гормон, що стимулює
виділення лют-ропіну (ЛГ); фоліберин — рилізінг-гормон, що стимулює
виділення передньою часткою гіпофіза фолітропіну (ФСГ). Люліберин
виділений і синтезований, виділити і синтезувати фоліберин досі не
вдалося. Гонадотропні ліберини позначають ГТ-РГ (гонадотропні
рилізінг-гормони), оскільки цей реалізуючий фактор стимулює виділення
передньою часткою гіпофіза як лютеїнізуючого, так і фолікулостимулюючого
гормонів.

Секреція ГТ-РГ здійснюється гіпоталамусом у пульсуючому режимі (викид
відбувається з інтервалом близько години — цирхоральний ритм), що є
сумою біологічних ритмів: на індивідуальний базовий ритм накладається
28-денний циркатригантний (місячний) ритм за фазами менструального циклу
та добовий (циркадний) ритм.

Сітка нейронів, що секретують ГТ-РГ, є у медіально-базальному та
передньому відділі гіпоталамуса. У серединній еміненції мозку із
закінчень нейронів виділяються “краплі” цього нейросекрету. Через
систему портальних судин він потрапляє у передню частку гіпофіза
(трансгіпофізар-ний шлях). Інший шлях — парагіпофізарний — через вени,
що впадають у синуси твердої мозкової оболонки, а звідти — у загальний
кровоток.

Окрім ГТ-РГ, виділені також гіпоталамічні гормони, що є пролактино-вими
рилізінг-факторами та інгібуючі субстанції, основною з яких є дофа-мін.
Пролактин-інгібуючі фактори секрету є ту бероінфундибулярний відділ
гіпоталамуса.

Зворотний зв’язок (вплив на гіпоталамус стероїдних гормонів, зокрема
естрадіолу) здійснюється через вертебральні артерії. В аркуатному ядрі є
рецептори естрадіолу, і від його рівня у крові залежить частота
пульсуючих викидів ГТ-РГ.

III рівень — передня частка гіпофіза (аденогіпофіз). Аденогіпофіз
виділяє гонадотропні гормони: фолікулостимулюючий гормон, лютеїнізуючий
гормон, пролактин; інші тропні гормони: тиреотропний, соматотропний,
адренокортикотропний, ліпотропний.

Фолікулостимулюючий гормон (фолітропін) утворюється базофільними
клітинами периферичних ділянок передньої частки гіпофіза, за хімічною
будовою — глікопротеїд. Він викликає проліферацію клітин зернистого шару
фолікула і секрецію фолікулярної рідини.

Лютеїнізуючий гормон (лютропін) секретують базофіли, розміщені у
центральній частині аденогіпофізу. Гормон сприяє овуляції та
трансформації фолікула в жовте тіло.

Пролактин за будовою є поліпептидом. Він протилежний за функцією до
синергістів фолітропіну і лютропіну: впливає на ріст і розвиток молочних
залоз, викликає секрецію молока, має трофічний вплив на органи-мішені.

II рівень репродуктивної системи — яєчники. Яєчники є органом-мішенню
для гормонів гіпофіза. Основною анатомо-фізіологічною структурою кори
яєчника є фолікули. У новонародженої дівчинки яєчник містить 1-2 млн.
статевих клітин — ооцитів. Ооцити оточені шаром клітин із специфічними
функціями — гранульозних клітин. Така структурна одиниця називається
примордіальним фолікулом. Він оточений базальною мембраною —
гемато-фолікулярним бар’єром, який захищає ооцит від неконтрольованих
впливів.

Наступна стадія розвитку — перетворення примордіального фолікула у
первинний. Гранульозні клітини, активно розмножуючись, продукують
мукополісахарид, який утворює навколо ооцита спеціальну блискучу
оболонку — виникає другий захисний бар’єр. Одночасно з проліферацією
гранульозних клітин текальні клітини строми утворюють два шари —
внутрішній (theca intema), що прилягає до базальної мембрани і має
гормональну секреторну активність, та зовнішній (theca extema).
Первинний фолікул перетворюється в антральний — порожнинний (між
яйценосним горбком та пристінковими гранульозними клітинами утворюється
порожнина — антрум). Завершальною стадією розвитку фолікула є
домінуючий, або преовуляторний, фолікул. Антральні фолікули можуть
перетворюватись у домінуючі з наступною овуляцією або зазнавати атрезії
(дегенерації). З 400 000 фолікулів яєчника дівчинки пубертатного віку
теоретично дозріває близько 200, усі інші дегенерують.

Упродовж менструального циклу дозріває лише один фолікул.

Яєчниковий цикл

Яєчниковий цикл складається з двох фаз:

І фаза — фолікулінова;

II фаза — лютеїнова.

Протягом першої фази відбувається ріст і розвиток фолікула, його
дозрівання (рис. 14). Цей процес триває, зазвичай, 14 діб (при
28-денному циклі). Якщо менструальний цикл у жінки триває 21 день, то
10-11 діб, при 35-денному циклі — 17-18 діб. На початку фази фолікул
складається з яйцеклітини, оточеної зернистою та сполучнотканинною
оболонкою, його діаметр становить 2-2,5 мм. Яйцеклітина збільшується, на
її поверхні утворюється блискуча оболонка (zona pellucida). В ооплазмі
активно накопичуються енергетичні матеріали — ліпіди та протеїни.
Дозріває яйцеклітина після дворазового поділу: перший поділ призводить
до утворення полярного тільця, яке викидається з клітини. У результаті
другого, редукційного, поділу з клітини викидається половина генетичного
матеріалу – хромосом, клітина стає зрілою і придатною до запліднення.

Фолікулярний епітелій, що оточує яйцеклітину, проліферує, стає
багатошаровим, утворює зернисту оболонку фолікула (membrana granulosa
folliculi). Спочатку фолікул суцільно заповнений клітинами. Згодом у
центрі скупчення клітин утворюються порожнини, заповнені рідиною. Надалі
ці порожнини зливаються в одну.

Яйцеклітина, оточена клітинами зернистої оболонки, що утворюють
променистий вінець (corona radiata), розміщується на скупченні клітин,
розташованих біля стінки фолікула. Це скупчення має назву яйценосного
горбка (cumulus oophorus). Фолікулярна рідина містить фолікулярні, або
естрогенні, гормони.

Діаметр дозрілого фолікула становить 10-12 мм. Його полюс, звернений до
поверхні яєчника, випинається, оболонка у цьому місці стоншується,
фолікул розривається. Настає завершальний етап фолікулшової фази —
овуляція.

$

z

e

z

i

клітин, — стигма. Центр стигми витягується у вигляді конуса і
розривається. Через утворений отвір виливається фолікулярна рідина, і з
нею обережно виноситься яйцеклітина, оточена клітинами променистого
вінця.

Овуляцією називається розрив дозрілого фолікула і вихід з його порожнини
яйцеклітини. Яйцеклітина потрапляє у черевну порожнину, відтак
захоплюється фімбріями ампулярної частини маткової труби. У трубі
відбувається процес запліднення.

На місці фолікула, що розірвався, утворюється жовте тіло (corpus
luteum). Розпочинається друга фаза менструального циклу —лютеїнова.

Після овуляції в порожнину фолікула вростають судини, у гранульозних
клітинах розпочинається активна рецепція лютеїнізуючого гормону, під
впливом якого здійснюється лютеїнізація клітин гранульози. Клітини
збільшуються у розмірі, у протоплазмі накопичується ліпотропний фермент,
який надає залозі жовтого кольору.

Жовте тіло виділяє гормон прогестерон. Окрім прогестерону, гранульозні
клітини продукують інгібін — гормон білкової природи, що гальмує
виділення ФСГ.

Жовте тіло функціонує 14 днів, з 15-го до 28-го дня циклу, у ньому
послідовно відбуваються процеси а) васкуляризації; б) розквіту; в)
зворотного розвитку — за умови, що запліднення не відбулось і не настала
вагітність (тоді вона називається жовтим тілом менструації). Регрес
жовтого тіла триває близько 2-х місяців і закінчується формуванням
гіалінового утворення, що називається білим тілом. Якщо вагітність
настала, утворюється жовте тіло вагітності, яке функціонує 10-12 тижнів
і забезпечує нормальний перебіг перших місяців гестації. Жовте тіло
вагітності, на відміну від жовтого тіла менструації, виробляє ще й
релаксин — гормон, що здійснює токолітичний вплив на матку.

І рівень — органи-мішені (матка, піхва, молочні залози).

Матковий цикл

Паралельно до яєчникового циклу відбуваються циклічні зміни в матці.
Найбільш виражені вони у функціональному шарі ендометрія, де послідовно
проходять фази десквамації, регенерації, проліферації та секреції.

Фаза десквамації (власне менструація) триває з першого по 2-5-й день
циклу. Відбувається відшарування функціонального шару ендометрія,
слизова оболонка разом із вмістом маткових залоз і кров’ю виходить
назовні.

Функціональний шар ендометрія постачають кров’ю спіральні артерії, що
відходять від артеріальних стовбурів базального шару. Під впливом
естрогенів у фазі проліферації відбувається ріст і розвиток спіральних
артерій, які досягають поверхні ендометрія лише у кінці проліферативної
фази. У секреторній фазі відбувається інтенсивний ріст спіральних судин,
вони стають більш звивистими і закручуються у вигляді клубків. Капіляри,
що знаходяться у поверхневому шарі ендометрія, у пізній стадії
проліферації розширюються і набувають форми синусоїди. Перед початком
менструації спіральні артерії функціонального шару скорочуються, що
призводить до стазу крові, утворення тромбів, підвищення проникності і
ламкості судин. Розвивається некроз тканин з наступним відшаруванням.
Повне відшарування — закінчення фази десквамації — відбувається на 3-4-й
день менструального циклу.

В яєчнику в цей час завершується зворотний розвиток жовтого тіла,
знижується рівень прогестерону, натомість гіпоталамус виділяє фоліберин,
гіпофіз — фолітропін — гормон, під впливом якого в яєчнику починає
дозрівати новий фолікул.

Фаза регенерації проходить водночас із десквамацією і завершується до
6-7-го дня циклу. Товщина ендометрія на цей момент досягає 2-5 мм (рис.
17)

В яєчнику в цей час триває дозрівання фолікула.

Фаза проліферації триває з 7-го до 14-го дня циклу. Під впливом
естрогенних гормонів розпочинається проліферація строми та ріст залоз
слизової оболонки, слизова досягає товщини 20 мм, проте залози ще не
функціонують. Залози ендометрія мають вигляд прямих або дещо звивистих
трубочок. Між клітинами строми розміщена сітка аргірофільних волокон.
Наприкінці фази проліферації залози стають звивистими, спіральні артерії
досягають поверхні ендометрія (рис 15, 18)

В яєчнику завершується дозрівання фолікула, вміст естрогенів досягає
максимуму до 14-го дня, тобто до закінчення фази проліферації в матці. У
гіпофізі припиняється виділення ФСГ, гіпоталамус починає продукувати
лю-ліберин, під впливом якого в гіпофізі йде виділення лютеотропного
гормону, підвищується рівень лютеїнізуючо-го гормону (рис. 12).

Фаза секреції. Розпочинається синтез секрету маткових залоз —
створюються умови для імплантації та розвитку зародка. Фаза триває з 14
по 28-й день циклу.

Епітелій залоз починає виробляти секрет, що містить
глікозаміно-глюкозиди, глікопротеїди, глікоген. На 15-18-ту добу
з’являються ознаки секреторних перетворень. Залози стають більш
звивистими, просвіт розширюється. На 20-21-й день кількість секрету
максимальна. У цей час найвища активність протеолітичних і
фібринолітичних ферментів. У стадії пізньої секреції (24-27-й день)
порушується трофіка ендометрія і починаються дегенеративні зміни у
ньому. Руйнуються аргірофільні волокна, з’являється лакунарне розширення
капілярів, виникають вогнищеві крововиливи у строму. Ендо-метрій готовий
до розпаду і відшарування (рис. 19).

В яєчнику в цей час розвивається та досягає свого розквіту жовте тіло,
виділяється прогестерон, під впливом якого і відбуваються секреторні
зміни в ендометрії (рис. 12).

Якщо вагітність не настає, жовте тіло менструації гине, функціональний
шар ендометрія зазнає десквамації — розпочинається менструація і новий
цикл фізіологічних змін в яєчниках, матці, нейроендокринній системі та в
усьому організмі жінки.

Деякі автори, особливо за кордоном, виходячи з того, що менструація є Не
початком, а кінцевим підсумком циклічних змін у матці, описують 3 фази
маткового циклу:

• проліферації (5-14-й дні циклу), у якій виділяють фазу ранньої
проліферації (5-7-й дні) і пізньої проліферації;

• секреції— 15-28-й день;

• десквамації— 1-4-й дні циклу.

Шийковий цикл

Шийка матки є важливим біологічним клапаном, що контролює рух
біологічних речовин у порожнину матки та з неї. Важливими є функції
шийки матки у процесі запліднення. Окрім того, вона оберігає порожнину
матки від проникнення інфекційних агентів та служить для виділення
менструальної крові та секрету з порожнини матки. Канал шийки матки
вистелений циліндричним епітелієм, між його клітинами розміщені
секреторні крипти, що продукують цервікальний слиз.

Усі структури шийки матки дуже чутливі до впливу стероїдів. Секреторні
клітини слизової оболонки цервікального каналу постійно продукують
клейку прозору рідину — цервікальний слиз. Кількість і склад слизу
регулюються секрецією яєчникових гормонів і впродовж менструального
циклу щодня змінюються. У периовуляторний період кількість слизу зростає
до 600 мг на добу, а у лютеїновій фазі секретується лише 50 мг на добу.

Основний компонент слизу — гідрогель, багатий на гідрокарбонати,
складається з глікопротеїнів муцинового типу.

Характеристики цервікального слизу (кількість, вміст води, тягучість)
зростають відповідно до підвищення секреції естрогенів на момент
овуляції. Ці зміни спрямовані на забезпечення умов для фертилізації.

Слиз рухається від внутрішнього вічка до зовнішнього, причому більш
сильний потік іде периферією, а не центром цервікального каналу. Такий
тип руху слизу забезпечують коливання мікроворсин епітеліальних клітин.
Біологічна доцільність такої особливості полягає у видаленні з каналу
шийки матки дефектних сперматозоїдів і забезпечення проникнення в
порожнину матки лише активних форм, здатних подолати потік цервікального
слизу.

Окрім естрогенів, на шийку матки діють також простагландини і релаксин.
Саме ці гормони сприяють розкриттю цервікального каналу в преовуляторний
період.

У міру підвищення концентрації естрогенів цервікальний епітелій секретує
велику кількість рідкого, прозорого, тягучого слизу, багатого на муцин,
глікопротеїди, солі, кількість клітинних елементів у ньому в цей час
мінімальна. Зовнішнє вічко шийки матки розкривається (максимально на час
овуляції), мікрофібрили цервікального слизу розміщуються паралельно,
створюються мікроканали, що полегшують міграцію сперміїв. У
постовуляторному періоді під впливом прогестерону цервікальний канал
закривається, кількість слизу зменшується, мікрофібрили розміщуються у
вигляді сітки, непроникної для сперматозоїдів.

Вагінальний цикл

Багатошаровий плоский епітелій піхви зазнає протягом менструального
циклу, а також протягом вагітності певних змін відповідно до фаз циклу.

У ранню фолікулінову фазу починає розростатися вагінальний епітелій за
рахунок базального шару. Ближче до овуляції клітини диференціюються,
збільшується кількість шарів епітелію за рахунок проміжних клітин.
Епітелій потовщується. У лютеїнову фазу припиняється розростання
епітелію і відбувається його десквамація — товщина епітелію зменшується
вдвічі. У фазу десквамації маткового циклу відшаровується і поверхневий
шар ва-гінального епітелію.

Клітинний склад вагінального вмісту є біологічним тестом гормонального
впливу статевих залоз. Залежно від гормонального стану у вмісті піхви
знаходять клітини: поверхневі, проміжні, парабазальні та базальні у
різних співвідношеннях. Кількість поверхневих клітин відповідає ступеню
естрогенної насиченості організму — чим більше поверхневих клітин, тим
більше естрогенів у крові жінки. Проміжних клітин більше у лютеїнову
фазу циклу. Парабазальні та базальні клітини зустрічаються при
гіпофункції яєчників та у менопаузі, у жінок репродуктивного віку при
нормальній функції яєчників парабазальні та базальні клітини у мазках
знаходять рідко.

Циклічні зміни у маткових трубах

Слизова маткових труб має складчасту будову, складки паралельні,
найбільш виражені в ампулярному відділі труби і згладжуються в
істмічно-му. Висота складок і їх напрям підлягають впливу гормонів
яєчників. У фолікуліновій фазі менструального циклу складки високі і
розміщені паралельно, що полегшує міграцію сперматозоїдів та
яйцеклітини, тоді як у лютеїновій фазі складки розгалужуються, рельєф
труби стає складним, що створює перешкоди для руху сперматозоїдів.

Під впливом естрогенів змінюється напрям коливань війчастого епітелію
труби, склад рідини, яка міститься у трубі, скоротлива активність
м’язової оболонки труби, що спрямовано на забезпечення оптимальних умов
для запліднення.

Цикл молочних залоз

Молочні залози також зазнають змін упродовж менструального циклу. Під
впливом естрогенів у фолікулінову фазу відбувається розвиток системи
канальців та розширення часточок залози. У лютеїнову фазу утворюється
велика кількість дрібних часточок, оточених сполучною тканиною, що
призводить до збільшення об’єму залози та появи суб’єктивного відчуття
напруження. Під час менструації часточки залози та канальці зазнають
регресивних змін.

БІОЛОГІЧНІ ЕФЕКТИ СТАТЕВИХ ТА ГОНАДОТРОПНИХ ГОРМОНІВ

Естрогенні гормони

Естрогени продукуються клітинами внутрішньої оболонки фолікула, а також
у незначній кількості корою надниркових залоз. Основними естрогенними
гормонами є естрадіол, естрон та естріол, найбільш активним з них є
естрадіол. Естрогенні гормони циркулюють у крові у вільному та
зв’язаному з білком (біологічно неактивна форма) стані. Вихідним
матеріалом для усіх стероїдних гормонів є холестерол, що утворюється з
ліпопротеїдів. Синтез стероїдів відбувається під впливом ФСГ і ЛГ, а
також ферментних систем — ароматаз.

Основна кількість естрогенів міститься у плазмі крові (70%). З крові
естрогени надходять у печінку, звідти — у кишечник. У печінці естрогенні
гормони інактивуються і виводяться через нирки із сечею.

Органами-мішенями для цієї групи гормонів є матка (ендометрій та
міометрій), піхва, молочні залози.

Основні біологічні ефекти естрогенних гормонів:

• у процесі статевого дозрівання викликають ріст та розвиток матки та
молочних залоз;

• стимулюють гіпертрофію та гіперплазію міометрія під час вагітності;

• викликають фазу проліферації ендометрія;

• регулюють матково-плацентарний кровообіг, посилюють кровонапов-нення
матки;

• сприяють дозріванню та диференціації епітеліальних клітин вагіналь-ної
слизової;

• сенсибілізують міометрій до скорочуючих середників, чим сприяють
підвищенню тонусу, збудливості та скоротливості матки;

• викликають посилення перистальтики маткових труб у момент овуляції, що
сприяє прискоренню міграції сперматозоонів;

• під впливом естрогенів цервікальний епітелій посилено продукує слиз,
слизова пробка стає проникною для сперматозоонів;

• затримують в організмі азот, натрій, рідину, в кістках — кальцій та
фосфор;

• знижують кількість холестерину в крові;

• фізіологічна кількість естрогенів стимулює ретикулоендотеліальну
систему, посилюючи вироблення антитіл, активність фагоцитів, тим самим
підвищуючи стійкість організму до інфекції.

Отож, загалом ефекти естрогенних гормонів спрямовані на те, щоб сприяти
зачаттю, вчасному початку та нормальному перебігові пологів. Загальний
вплив естрогенів на організм, зокрема на мінеральний обмін, дозволяє
пояснити той факт, чому в жінок у менопаузі підвищується ламкість кісток
(внаслідок дефіциту естрогенів кістки втрачають кальцій та фосфор), чому
в жінок репродуктивного періоду серцево-судинні захворювання, спричинені
надміром холестерину, зустрічаються рідше ніж у чоловіків, а у менопаузі
та старечому періоді ця різниця зникає.

Естрогени діють на організм залежно від дози’, малі та середні дози
мають стимулюючий вплив на яєчники, вони викликають розвиток яєчника та
дозрівання фолікулів; великі дози — гальмують овуляцію; дуже великі —
призводять до атрофічних процесів у яєчниках.

Гестагенні гормони

Гестагени (прогестерон, оксипрогестерон, прегненол) секретуються
лютеїновими клітинами жовтого тіла, а також лютеїнізуючими клітинами
зернистого шару та оболонок фолікулів. Окрім того, синтез гестагенів
відбувається у корі надниркових залоз.

Основним гестагенним гормоном є прогестерон, який спричиняє ряд важливих
біологічних ефектів:

• сприяє виникненню фази секреції в ендометрії та утворенню децидуальної
оболонки під час вагітності;

• припиняє проліферацію ендометрія;

• зменшує збудливість та скоротливу активність матки шляхом зниження
чутливості міометрія до скорочуючих речовин;

• підтримує тонус істміко-цервікального відділу матки;

• стимулює гіпертрофію м’язових волокон під час вагітності;

• готує молочні залози до секреції молока;

• зменшує продукцію цервікального слизу, робить його непрохідним для
сперматозоонів;

• знижує скоротливу активність маткових труб;

• затримує в організмі воду і солі;

• посилює виділення шлункового соку, гальмує виділення жовчі;

• діючи на гіпоталамус, викликає легкий гіпертермічний ефект;

• великі дози прогестерону блокують виділення гіпофізом
фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів, тому під час вагітності
припиняється дозрівання фолікулів. Ця властивість використана для
синтезу контрацептивних препаратів (синтетичні прогестини).

Прогестерон називають іще гормоном-протектором вагітності, оскільки його
дія на організм жінки спрямована напередовсім на забезпечення
сприятливих умов для запліднення, імплантації та розвитку плідного яйця.

Андрогени

Утворюються в корі надниркових залоз та у незначній кількості — в
яєчниках.

Основні біологічні ефекти:

• стимулюють ріст клітора та великих статевих губ;

• пригнічують утворення молока у матерів-годувальниць;

• велика кількість андрогенів викликає ріст волосся за чоловічим типом,
появу «acne vulgaris», посилення статевого потягу;

• посилюють синтез білка, мають анаболічний ефект;

• прискорюють ріст кісток;

• стимулюють кровотворення;

• викликають спазм капілярів міометрія (на цьому базується застосування
андрогенів для лікування маткових кровотеч при фіброміомі матки).

• малі дози андрогенів посилюють вплив естрогенних гормонів на матку,
великі, навпаки, блокують дію естрогенів.

Гормони гіпофіза

Гормони передньої частки гіпофіза. Передня частка гіпофіза продукує 7
гормонів з яких 3 є гонадотропними: фолітропін (фолікулостимулю-ючий
гормон (ФСГ)), лютропін (лютеїнізуючий гормон(ЛГ)), пролактин
(лактотропний гормон(ПРЛ)).

Фолітропін, лютропін та пролактин називають гонадотропними гормонами,
оскільки вони регулюють функцію статевих залоз.

Дія на організм. Органом-мішенню для гонадотропних гормонів є яєчник.

Фолітропін викликає проліферацію клітин зернистого шару та секрецію
фолікулярної рідини.

Лютропін викликає овуляцію та перетворення фолікула у жовте тіло.

Обидва ці гормони є синергістами, секретуються впродовж майже усього
менструального циклу (у різній кількості) і спільно викликають
притаманні їм біологічні ефекти.

Пролактин підтримує функцію жовтого тіла, прискорює ріст та розвиток
молочних залоз, після пологів впливає на секрецію молока.

Задня частка гіпофіза не продукує гормонів. Обидва гормони, що у ній
депонуються (окситоцин та вазопресин), виробляються супраоптичними та
паравентрикулярними ядрами гіпоталамуса, звідки переносяться у гіпофіз і
при певних умовах виділяються у кров.

Окситоцин викликає скорочення матки, посилює перистальтику кишечника,
має стимулюючий вплив на лактацію.

Вазопресин має виражений антидіуретичний ефект, сприяє підвищенню
артеріального тиску. Обидва гормони підвищують концентрацію глюкози у
крові.

Гіпоталамус

Гіпоталамус являє собою скупчення ядер нервових клітин, що виробляють
специфічні нейросекрети, котрі переносяться у передню частку гіпофіза.
Нейрогормони гіпоталамуса, що стимулюють виділення гормонів гіпофіза,
називаються ліберинами, ті, що гальмують виділення гормонів — статиками.

Фоліберин стимулює продукцію фолікулостимулюючого гормону передньої
частки гіпофіза, люліберин — продукцію лютеїнізуючого гормону;
пролактоліберин — продукцію пролактину. Відповідні статини зменшують
кількість гормонів гіпофіза, регулюючи у такий спосіб менструальний цикл
за принципом зворотного зв’язку.

Шишкоподібне тіло

Шишкоподібне тіло (епіфіз) — непарна залоза, розміщена у середньому
мозку над мозочком. У клітинах епіфіза утворюється мелатонін, а також
серотонін, норадреналін та деякі інші біологічно активні речовини.

Мелатонін обмежує продукцію в гіпофізі фолі- та лютропіну. Шишкоподібне
тіло є органом, що перетворює нервові імпульси, які свідчать про рівень
освітленості, у гуморальну відповідь у вигляді продукції біологічно
активних речовин, формуючи біологічні ритми організму («біологічний
годинник»). Функція епіфіза дуже важлива у виникненні пологової
діяльності: пологи розпочинаються переважно вночі, у темну пору доби,
коли продукція мелатоніну низька. Цей біологічний феномен пояснюється
тим, що знімається гальмівний вплив гормону епіфіза на гіпоталамус,
підвищується продукція окситоцину, тому розпочинається пологова
діяльність.

Надниркові залози

Гормони надниркових залоз продукуються корою залози (стероїдні гормони:
альдостерон, глюкокортикоїди, андрогени, деяка кількість естрогенів) та
мозковою частиною (біогенні аміни — адреналін, норадреналін, дофамін).

Глюкокортикоїди (кортизол, кортизон, кортикостерон) підвищують вміст
глюкози у крові та глікогену в печінці, мають катаболічний ефект
(гальмують синтез білка у сполучній тканині), підвищують резистентність
організму до подразників, мають протизапальну та десенсибілізуючу дію.

Мінералокортикрїди (альдостерон) затримує натрій у крові та стимулює
виведення калію.

Катехоламіни (адреналін та норадреналін) викликають два типи ефектів,
(-адренергічна дія полягає у швидких ефектах — звуженні судин,
скороченні матки, розслабленні гладенької мускулатури кишечника та
сечового міхура; (-адренергічна дія забезпечує повільні ефекти:
регуляція серцевої діяльності, гальмування перистальтики кишечника та
шлунка, розширення судин.

Простагландини

Простагландини є речовинами, близькими за своєю дією до гормонів, але,
на відміну від гормонів, вони синтезуються не в ендокринних залозах, а у
клітинах різних тканин організму. Простагландини є похідними
ненаси-чених жирних кислот, зокрема, їх попередниками є арахідонова,
лінолева та ліноленова кислоти. Залежно від структури розрізняють такі
групи простагландинів: А, Е, F, D. Попередник простагландинів цих груп
утворюється з арахідонової кислоти під впливом фосфоліпази А2.
Простагландини синтезуються у мінімальних кількостях практично у всіх
тканинах організму, мають як місцевий, так і системний вплив. Для
кожного простагландину є свій орган-мішень. Дія простагландинів
розповсюджується не тільки на клітини, в яких вони виробляються, але й
на оточуючі клітини і на клітини, розміщені далеко від місця їх
продукції.

Останнім часом широкого розповсюдження дістали синтетичні аналоги
простагландинів, головним чином Е та F, котрі у багато разів активніші
від природних.

Запас простагландинів в організмі відсутній, життєвий цикл їх короткий,
вони швидко утворюються і швидко інактивуються, потрапляючи у кров.
Естрогени і окситоцин посилюють дію простагландинів, прогестерон та
пролактин мають гальмівну дію.

Основні біологічні ефекти простагландинів:

• вплив на скоротливу діяльність матки;

• їх введення викликає переривання вагітності будь-якого терміну. Під
дією простагландинів підвищується тонус верхнього сегмента матки, нижній
сегмент залишається неактивним. Релаксація шийки матки, що настає під
впливом простагландинів, зумовлена зниженням у ній кількості колагену і
дуже важлива для підготовки шийки матки до пологів;

• під впливом простагландинів відбувається просування яйцеклітини
матковою трубою;

• важлива роль простагландинів у механізмі менструальної кровотечі. Вони
посилюють скорочення матки, сприяють відшаруванню слизової оболонки та
вчасному припиненню кровотечі;

• порушення синтезу та інактивації простагландинів є причиною
функціональної альгодисменореї, бо призводить до спастичних скорочень
мюметрія та артеріол, що викликає біль ішемічного характеру;

• простагландини беруть участь у запальних реакціях.

Окрім зазначених ефектів, різні види простагландинів часто мають
антагоністичну дію.

Зокрема простагландин ПЕ2 :

• знижує системний артеріальний тиск;

• розширює дрібні судини, покращує мікроциркуляцію в мозку, печінці,
нирках;

• знижує і приводить до норми підвищену, внаслідок патологічного стану
агрегацію еритроцитів;

• покращує оксигенацію крові.

Простагландин ПЕ :

• підвищує артеріальний тиск;

• зменшує кровоплин в органах;

• зменшує насичення крові киснем;

• потенціює агрегацію тромбоцитів.

Протипоказаннями до застосування простагландинів є бронхіальна астма,
глаукома, тиреотоксикоз, виразковий коліт, епілепсія, важка патологія
печінки та нирок.

ВІКОВІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ ЖІНКИ

Кожному віковому періоду в житті жінки притаманні певні фізіологічні
особливості. Виділяють ембріональний період, період дитинства, період
статевого дозрівання, період статевої зрілості, клімактеричний період,
період менопаузи та старечий період.

Ембріональний (пренатальний) період починається з моменту запліднення і
триває до народження дитини. Стать плоду визначається при заплідненні
хромосомним набором, який дитина отримує від батьків. Статеві органи
починають формуватися в кінці першого місяця ембріогенезу:

яєчники — з індиферентної (тобто однакової для обох статей) статевої
залози; матка, маткові труби та верхня частина піхви — з мюллерових
каналів; нижня частина піхви і зовнішні статеві органи — з клоаки і
сечостатевого синуса.

Мюллерові канали — парне ембріональне утворення, закладене з обох боків
хребта ембріона. З кожного з них розвивається половина матки, піхви та
по одній матковій трубі. У процесі розвитку мюллерові протоки
зближуються і з’єднуються. Спочатку утворюється тільки спільний
зовнішній контур органа, а всередині матково-піхвовий канал по всій
довжині розділений перетинкою, яка поступово розсмоктується, і на кінець
3-го місяця внутрі-шньоутробного розвитку формується непарний орган.
Якщо цей процес порушується, виникають вади розвитку жіночих статевих
органів.

Період дитинства починається з народження дівчинки і триває 10-11 років.
У цьому періоді між жіночим та чоловічим організмом існує лише
анатомічна відмінність, функціональної різниці немає. В останні три
місяці вагітності під впливом гормонів плаценти матка у плода жіночої
статі швидко збільшується. Після народження темп росту матки та піхви у
дівчинки значно нижчий, ніж тіла дитини, тому величина матки
новонародженої та 10-річної дівчинки відрізняються незначно.

З 10 років починає збільшуватись кількість естрогенів, що виділяється
яєчниками та наднирковими залозами дівчинки. Вміст естрогенів стає
більшим, ніж кількість андрогенів, завдяки чому розпочинається
підготовка до періоду статевого дозрівання.

Період статевого дозрівання (пубертатний період) триває з 10-11 до 16
років.У цьому періоді розпочинається секреторна функція яєчників.
Кількість статевих гормонів значно збільшується, їх виділення стає
циклічним. Ще за 1-2 роки до першої менструації (menarhe) в організмі
дівчинки відбуваються певні структурні зміни, спрямовані на підготовку
до виконання менструальної функції: розвиток ендометрія та поділ його на
базальний та функціональний шар; утворюється кут між тілом та шийкою
матки, якого не було у попередні роки життя, піхва стає довшою і змінює
своє положення з майже вертикального на характерне для зрілої жінки —
напрям піхви утворює гострий кут з горизонтальною площиною. У клітинах
піхви з’являється глікоген, починається процес самоочищення піхви.
Маткові труби завдяки розвиткові м’язового шару стають коротшими,
товстішими, їх просвіт збільшується.

У цьому періоді дівчатка інтенсивно ростуть, переганяючи у рості
ровесників-хлопчиків. Будова тіла набуває притаманних жінці рис:
починається ріст і розвиток молочних залоз, з’являється волосся на лобку
у межах, типових для жінки, збільшуються розміри таза.

Перша менструація настає переважно у 12-14 років. Нормальним вважається
настання menarhe з 10 до 15 років. Початок менструації до 10 років
трактують як раннє статеве дозрівання, що може бути наслідком надмірно
швидких темпів розвитку, часто на грунті патологічних процесів
(гормонопродукуючих пухлин яєчників, розладів ендокринної системи,
спадкових захворювань). Якщо перша менструація настає у віці понад 16
років, слід думати про сповільнення загального та статевого розвитку.

У періоді статевого дозрівання відбувається становлення менструальної
функції. Спочатку менструації можуть бути нерегулярними. Через 1-2 роки
цикл встановлюється, стає стабільним, двофазним. До 18 років, кінця
періоду статевого дозрівання, усі органи та системи жіночого організму
набувають функціональної зрілості, організм жінки може виконувати
функцію дітонародження.

Період статевої зрілості (репродуктивний, дітородний) починається з 18 і
триває до 45-47 років. Власне репродуктивним періодом, за визначенням
ВООЗ, є період з 20 до 40 років, оскільки до 20 років жінка ще
недостатньо готова фізично та психологічно до виконання функції народ-

ження та виховання дитини, а після 40 років виникає високий ризик
розвитку вад плода.

Протягом періоду статевої зрілості у жінки стабільний двофазний
менструальний цикл, вона виконує статеву та репродуктивну функцію.

Клімактеричний період. Вважається, що цей період починається у 45-47
років та триває 2-3 роки, проте у багатьох жінок менструації є
регулярними до 50-60 років, і лише потім настають зміни, притаманні
клімаксу (лат. climax — сходи). Інколи клімакс настає рано, менструації
припиняються у 35-40 років. Упродовж клімактеричного періоду
відбувається фізіологічне припинення менструальної функції. Зростає
кількість ановуляторних циклів.

Фізіологічний клімакс проходить без особливих порушень загального стану
жінки. Кількість менструальних виділень зменшується, місячні стають
короткими, проміжки між ними збільшуються, інколи періоди нормальних
менструацій змінюються періодами аменореї, і врешті менструації
припиняються зовсім.

Патологічний клімакс проявляється ациклічними матковими кровотечами і
ангіоневрозом. Клімактеричний ангіоневроз дає клінічні прояви у вигляді
«припливів» — відчуття жару і припливу крові до судин голови та верхньої
частини тіла, коливань артеріального тиску, пітливості. Жінка відчуває
неспокій, страх, пригнічення, погано спить. Ці явища зумовлені різким
зниженням в організмі кількості естрогенних гормонів, зміною функції
гіпофіза, гіпоталамуса, центральної нервової системи.

Припинення менструацій означає припинення репродуктивної функції жінки,
але статева функція та статевий потяг зберігаються ще надовго.

Після завершення перехідного періоду настає період повного припинення
менструальної функції — менопауза.

Період менопаузи (постклімактеричний період) починається з часу повного
припинення менструальної функції і триває до 70 років. Зниження вмісту
гормонів призводить до змін обміну речовин, що проявляється ожирінням
або схудненням, знижується еластичність шкіри, з’являються зморшки,
статевий потяг знижується. Зазнають вікової інволюції статеві органи,
матка зменшується, проте функція яєчників, хоч і значно знижена, згасає
поступово.

Старечий (сенільний) період починається після 70 років і триває до кінця
життя. В організмі жінки відбуваються старечі зміни. Знижується
працездатність. Починається атрофія статевих органів: матка і придатки
значно зменшуються, піхва звужується, епітелій стає атрофічним,
припиняється процес самоочищення піхви.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020