Реферат на тему:
Сфери суспільно-політичної діяльності нового покоління протестантів
України
Актуальність теми статті обумовлена активними суспільними
перетвореннями, що динамізувалися з проголошенням незалежності України,
які включають суттєві зміни в релігійному житті. Протестантські
конфесії, у недавньому минулому відкинуті владою на маргінес суспільного
буття, активно включилися в цей процес. З огляду на зазначений факт,
виникає необхідність неупередженого аналізу сфер суспільно-політичної
діяльності євангельських та харизматичних церков України.
Як свідчить докладне ознайомлення з науковими працями, на сьогодні
проблема взаємодії політики і релігії знаходиться в полі зору багатьох
вітчизняних філософів, релігієзнавців, істориків церкви, політологів
(А.Аристова, В.Єленський, С.Здіорук, А.Колодний, В.Любащенко,
Ю.Решетніков, П.Яроцький та ін.). У їхніх студіях осмислено чимало
аспектів суспільно-релігійного життя сучасної України в розрізі
протестантизму. Разом з тим, посилення впливу новітніх протестантів на
суспільно-політичне життя України в період 2004-2008 рр. вимагає
уважнішого аналізу та вивчення тенденцій цього процесу, чим і
обумовлений вибір теми статті.
Протестантизм в Україні характеризується строкатістю теологічних
підходів, що зумовлено численністю напрямів та течій, якими
представлений цей напрям. Позиція протестантів, які хоч і мають у
корінні радикальні традиції відсторонення від суспільно-політичних
процесів, що детерміновані історією взаємовідносин між протестантськими
конфесіями та радянською державою, все ж намагається відповідати на
запити часу і виробляти соціальне вчення, в якому намічені тенденції до
співпраці з державою у суспільній царині.
Так, у заяві-зверненні пастирської конференції Всеукраїнського союзу
церков християн віри євангельської відтворено думку і вірних, і, власне,
керівництва церкви: «Ми розуміємо, що шлях до Бога, стосунки з Ним та
дотримання Божих заповідей – це особиста справа кожної людини. Але є
загальноприйняті норми моралі, поведінки та відносин, що їх держава, як
інститут, встановлений Богом для підтримання порядку в суспільстві,
повинна пропагувати, підтримувати й охороняти… Вважаємо недопустимим, що
держава не використовує своє право, владу і можливості для зупинення
подальшого розтління та духовного руйнування суспільства… Віримо, що
єдиний шлях до прогресу, благополуччя і процвітання – це шлях покаяння
перед Богом за гріхи і беззаконня» [6, с.48].
Політичні події в Україні підштовхують українських протестантів виробити
власне соціальне вчення. Задля цього 2 серпня 2005 р. відбулася зустріч
лідерів протестантських церков України. Вона виявила фактичні
розбіжності у підходах до цього питання між представниками, за висловом
Ю.Решетнікова, «старшого» покоління (переважно баптистські,
п’ятидесятницькі, адвентистські церкви) та «молодих», переважно
харизматичних, церков [19]. На цій зустрічі було піднято три вузлових
питання: що, власне, розуміється під терміном політика; про дозволені
межі участі віруючих у політичній діяльності; хто ж може брати участь у
політичній діяльності [19]. Проблемою на шляху конструктивного ведення
дискусії з цього приводу є відсутність будь-яких формалізованих
концепцій практично у всіх протестантських церков України. Зазначимо
також, що всередині протестантських спільнот наявна тенденція до спроби
окреслення цієї актуальної нині проблематики, що підтверджує, зокрема,
теологічна та популярна література (на жаль, практично перекладного
характеру), яка висвітлює цю проблему. У зв’язку з цим серед інших
виокремимо такі книги: С.Аделаджа «Громадянська позиція» (старший пастор
харизматичної організації «Посольство Боже») [1], Д.М.Дойчландер
«Світський уряд: Боже інше Царство» (Українська лютеранська церква) [3];
Стотт Д. «Нові проблеми сучасних християн» [23], С.Балюк «Церква,
держава, суспільство: прямі, що перетинаються» [2], В. Єременко «Бог,
політика і ми» [5] та інші.
Слід зауважити, що, зокрема, харизмати перебувають сьогодні під впливом
учення пастора громади «Нове покоління» (Рига, Латвія) О.Лєдяєва про
«Новий світовий порядок» (як відомо, протестантські церкви знаходяться в
єднанні зі своїми закордонними братніми церквами, тобто можемо говорити
про певні впливи та запозичення). Також можна простежити певний зв’язок
між ідеями О.Лєдяєва й участю у виборах міського голови Києва
Л.Черновецького – послідовника харизматичної організації Сандея Аделаджі
«Благословенне посольство Царства Божого для всіх народів». Можна
стверджувати, що вчення про «Новий світовий порядок» виходить зі власне
релігійної сфери і стає помітним чинником входження харизматів у
суспільне життя. Наведемо основні тези концепції О.Лєдяєва: 1). Церква
невіддільна від держави і створена Богом для держави та суспільства. 2)
Церква має керувати державою, що передбачає панування християнського
світогляду в політичному, економічному, соціальному, духовному житті
суспільства. 3) Запорукою відродження суспільства має стати відроджений
уряд; коли влада стане християнська, християнським стане весь народ. 4)
Стратегією церкви ХХІ ст. є вторгнення й експансія; церква останнього
часу має проповідувати всім людям, а особливо керівникам держав. 5)
Внаслідок остаточного пробудження наступить Новий світовий порядок [12].
Наголосимо, однак, що концепція про політичне панування церкви над
державою не нова, адже навіть у своїх формулюваннях повністю збігається
з ідеями папоцезаризму. Також появу цього вчення можна розглядати як
продовження соціально орієнтованих богословських теорій другої половини
ХХ ст.: соціального євангелизму, теології визволення, теології
революції, феміністської теології.
Концепція «Нового світового порядку» викликала резонанс у християнському
середовищі. Так, щодо цього питання було офіційне роз’яснення
прес-служби УПЦ КП. У ньому, зокрема, зазначено: «Доктрина О. Лєдяєва
містить ознаки релігійного екстремізму, заклики нетерпимого ставлення та
дискримінації щодо віруючих інших віросповідань та інших релігійних
течій в Україні та за її межами. У виступах О. Лєдяєва містяться
заклики, спрямовані на порушення основ конституційного ладу України:
народного та державного суверенітету, цілісності території, світського
характеру влади, верховенства права, ідеологічної багатоманітності,
рівності всіх людей у правах, невідчужуваності та непорушності прав
людини, що порушує Конституцію та чинне законодавство України» [13].
Голова ВБЄХБ Г.Комендант заявив, що вважає його лжевченням, що не
базується на Біблії. При цьому наголосив, що церква покликана
проповідувати в середовищі правлячих кіл, але церкву не слід розглядати
саме як політичну силу, практично надаючи їй статусу політичної партії
[15, с. 10].
Можна також простежити певні запозичення із концепції О.Лєдяєва в
передвиборній програмі Л.Черновецького: «У кожного депутата, судді,
Президента, прем’єр-міністра Біблія повинна знаходитися на робочому
столі. Кожен виборний державний діяч, у тому числі і член уряду, повинен
обов’язково відвідувати церкву, читати Біблію» [14, с.7]. Тобто
можливість участі в роботі державних органів мусульман, юдеїв чи
атеїстів не розглядається, а це вже суперечить принципу свободи совісті.
Протестантські лідери України старшого покоління, маючи за плечима
досвід взаємовідносин релігії та держави в радянську епоху, часто були
прибічниками тієї позиції, що церква не повинна брати участь у
суспільному житті країни. «Церква і держава отримала від Бога різні
інструменти для втілення кожним з них свого покликання. Держава –
примусову (тілесну) силу (меч – Рим. 13:4). Церква має ж духовну силу
(Святий Дух – Ів. 3:3). Тоді, як окремі християни можуть допомагати
державі у виконанні її завдань (користуватись правом голосування і
навіть прагнути політичної посади), церква у цілому не повинна плутати
своє покликання з покликанням держави. Також за жодних умов церква не
повинна змішувати своє покликання з покликанням держави» [20, с.13].
Натомість харизматична організація «Посольство Боже» дотримувалася
позиції (зокрема, і в період Помаранчевої революції та в наступні роки),
що повинні бути ті люди, які внесуть Божі принципи і закони в усі
суспільні сфери, зокрема політику. І тому під час передвиборних
перегонів 2004 року висунула свого кандидата у Президенти країни
(Леоніда Черновецького). А під час виборів пастор громади Сандей
Аделаджа навіть пожалкував про те, що вони «тільки півтора року тому
почати завойовувати політичний вплив у країні» [11].
Взагалі до виборів Президента протестантські священики поставилися дуже
серйозно. Активно брати участь у виборах послідовно закликали і
проповідники абсолютно всіх протестантських конфесій. На такій позиції
стояли й християнські ЗМІ. «Бог дозволив нам жити в цій державі, люблячи
яку варто максимально високо цінувати свій голос за майбутнього
Президента України», – писала газета «Камень краеугольный» [16, с.3].
«…Місце нашої битви – піднебесна, і зброя наша – молитва. Але Воля Божа
полягає в тому, щоб ми запровадили її на виборчих дільницях. Бог дав нам
можливість «знищити» богоненависницьку ідеологію за допомогою виборчих
бюлетенів…» [4, с.2].
Для протестантів президентські вибори 2004 р. стали визначальними ще й
тому, що вперше в історії суверенної України на пост Президента України
шляхом висунення балотувався народний депутат, який є членом
харизматичної церкви «Посольство Боже», лідер Християнсько-ліберальної
партії Л.М.Черновецький. Називаючи себе «моралістом», про що, на думку
Л.Черновецького свідчать його дії, пов’язані з фінансуванням різних
гуманітарних і соціальних проектів, він вважає, що тільки «християнство
і християнські цінності повинні стати свого роду керуванням до дії
будь-якого чиновника, незалежно від його віросповідання», «кожний
виборний державний діяч, у тому числі і член керівництва, повинен
обов’язково відвідувати церкву, читати Біблію і керуватися
християнськими цінностями і мораллю» [14, с.7]. Результат першого туру –
120567 голосів або 0,45% голосів виборців – 8 місце в загальному
рейтингу кандидатів.
gd%’A
й. Проте таких церков виявилося не так вже й багато порівняно з тими,
хто зайняв іншу позицію в ситуації, яка склалася в країні після другого
туру голосування. Коли до президентських виборів протестантські громади
перебували тільки в молитвах за справедливі вибори, то після виборів
чимала когорта церков висловили своє ставлення до подій, що відбувалися,
не тільки молитвами, але й участю у мітингових процесах, благодійництвом
та численними зверненнями і заявами лідерів громад [22, с.151].
Після Помаранчевої революції розпочалися кардинальні зміни в
протестантському середовищі щодо ставлення церкви, віруючих до активної
участі в житті суспільства, адже, як стверджує М.Черенков, «Церква і
суспільство повернулися обличчям одне до одного. Усвідомлюючи свою
громадську відповідальність, євангельські вірні кажуть, що докорінні
реформи («революція в суспільстві») повинні розпочатися з революції в
Церкві» [24, с.43].
Зокрема, одним із тих, хто закликав до активної громадянської позиції,
був пастор Олексій Мельничук, який майже 10 років був ректором
Донецького біблійного університету. Він особисто відвідав десятки
євангельських церков із метою проголосити про патріотизм і громадянську
відповідальність кожного християнина [10, с. 42–43, с.42]. Так, у
програмовій статті «Будуючи Царство Боже в Україні» Олексій Мельничук
наголошує: «Церква може бути ефективною в суспільстві, лише виконуючи
щодо нього функцію, притаманну їй за суттю й призначенням – бути
«світлом для світу» та «сіллю землі», тобто бути сумлінням нації, що
безкомпромісно діями та словом проголошує, що є добро, а що зло, який
шлях веде до спасіння, а який – до загибелі, виховуючи своїх відданих
істині синів та дочок, здатних безпосередньою участю в суспільних
справах змінювати життя на краще, примножувати добро та протистояти злу»
[10, с.58-59].
Голова «Християнського блоку» пастор Сергій Балюк відомий серед
українських протестантів окрім усього іншого і як активний організатор
Всеукраїнської конференції «Християнський світогляд» (2006-2007 рр.,
відбулося 3 конференції), головна мета якої – допомогти церквам стати
дієвими, показати, як християнський світогляд впливає на особистість та
суспільство загалом, звернути увагу священиків різних конфесій на
суспільне життя країни. Ці конференції продукують міжконфесійний діалог
головно в протестантському середовищі, у їх роботі беруть участь
провідні науковці Інституту філософії та відділення релігієзнавства НАН
України. Сергій Балюк також автор книги «Церква, держава, суспільство:
прямі, що перетинаються», в якій, зокрема, зазначає: «Церква не повинна
безпосередньо займатися політикою. Церква не повинна безпосередньо
займатися культурою, економікою. Це не її завдання! Церква повинна
займатися людиною. Її спасінням, її духовністю та мораллю. А вона, в
свою чергу, спасенна, викуплена, обновлена, праведна, займається
політикою, культурою, економікою» [2, с.34].
У позачергових виборах народних депутатів до Верховної Ради, що
відбулися 30 жовтня 2007 р. уперше брав участь блок партій із
промовистою назвою – «Християнський блок», що складу якого ввійшли 2
партії: Всеукраїнська політична партія «Екологія та Соціальний захист»
та Соціально-християнська партія. Першу п’ятірку списку представили:
С.Балюк – голова «Християнського блоку», В.Вознюк – доктор богослов’я,
З.Виборна – екс-мер м. Боярка, священик А. Кашуба та президент
Міжнародного центру батьківства О.Марченко. Створений в основному за
підтримки протестантських громад України, «Християнський блок», маючи
представництва по всій державі, ратував за міжконфесійний характер свого
політичного об’єднання, виступав за відродження християнських цінностей
в Україні, а також за захист християн. Але навіть за посиленої роботи з
пасторами протестантських громад, які всіляко намагалися агітувати за
блок у стінах культових будівель (про що, зокрема, свідчить запитання
дописувача на інтернет-конференції з С.Балюком, яку проводив портал
InVictory: «З нетерпінням чекаю закінчення агітаційної компанії. А то до
церкви ходити не хочеться, бо же замучили вашим блоком…» [9]), блок не
спромігся на суттєвий результат – 0,1%, тобто 24595 голосів виборців
[18, с.5].
25 жовтня 2008 року відбувся Установчий з’їзд політичної партії
«Праведність». “Праведність” – громадсько-політичний рух, який був
розгорнений в Україні на початку 2007 року з метою створення в Україні
політичної партії з чіткою ідеологією, цілями і баченням щодо розвитку
всіх сфер життєдіяльності української держави. Ініціатором його
утворення є євангельські та харизматичні церкви України. Лідером партії
є Володимир Єрьоменко – автор концепції побудови Організованної
праведності в Україні; політолог, викладач Центру відродження
особистості та відновлення суспільства (м. Київ).
У програмовій статті «На шляху до Держави Праведності» Володимир
Єрьомєнко, зокрема, наголошує на особливій ролі церкви в житті
українського соціуму. «впливове моральне і духовне опертя та провідника.
Такого свого авторитетного духовного провідника і душпастиря, місію
якого ефективно й успішно може виконувати лише соборна, єдина і праведна
у Господі вітчизняна – розмаїта і різнобарвна Христова Церква». Лідер
«Праведності» наголошує, що на тлі кризових явищ усіх сфер життя
суспільства об’єктивною є необхідність утворення нової
суспільно-політичної сили, яка б змінила ситуацію. «Така
громадсько-політична сила, котра об’єднає, згуртує громадян України,
передусім, практикуючих християн – мирян різних конфесій, обрядів і
деномінацій – православних і греко-католиків, римо-католиків й
протестантів, етнічних українців та представників нацменшин. Загалом –
тих небайдужих й суспільно активних та фахово-кваліфікованих громадян і
патріотів, що готові взяти на себе відповідальність, у т.ч. –
владно-урядову, за долю нашої Вітчизни та її багатостраждального
народу». Термін «праведність» розуміється як «наявність і правильний
стан особистих стосунків людини з Всевишнім Богом. Усе те, що, зрештою,
дає таким людям свідоме бажання, можливість і здатність творити в
соціумі Його правду і волю» [7].
Програмні документи майбутньої політичної партії несуть в собі ідею
відновлення авторитету християнських цінностей в суспільстві, повернення
до засад моральності і богобоязливості, без яких неможливе відродження і
подальше процвітання нації. Політична партія “Праведність” спирається на
платформу правої консервативної ідеології, що ставить у пріоритет віру,
сім’ю, моральність і відповідальність [17].
У листопаді 2006 року в Дніпропетровську відбулася установча конференція
Всеукраїнської Ради Християнських Церкви України, до складу якої головно
увійшли харизматичні та євангельські церкви, тобто церкви нового
покоління протестантів. На цій конференції було прийнято проект
Соціальної доктрини ВРХЦ, доопрацьований та затверджений у лютому 2007
року. Зауважимо, що це чи не перше задокументоване соціальне вчення
українських протестантів (добре розроблену соціальну концепцію має,
зокрема, церква АСД, інші протестантські церкви перебувають на стадії
формалізації та оформлення соціальних поглядів). У цій концепції поряд з
позицією на питання свободи совісті, прав і гідності особи, націй,
держави, економіки тощо є розділ, присвячений суспільно-політичному
життю. У ньому, зокрема, сказано, що віруючі люди покликані служити
суспільству та державі, в тому числі беручи участь у політичній
діяльності. Мета віруючої людини, яка займає активну суспільно-політичну
позицію – перетворення суспільства за християнськими принципами,
соціальна євангелізація [21, с.13].
У рамках ВРХЦ діє Інститут церковно-державних відносин, який ставить
перед собою мету впливати на те, щоб відвернути вибір Україною шляху
секуляризму та ліберальних цінностей західного типу. Для реалізації цих
завдань мають послужити такі напрями діяльності Інституту: розробка
законопроектів, проектів змін та доповнень до діючого законодавства;
захист прав і свобод людини в сфері свободи совісті, сприяння в наданні
юридичних та інформаційних послуг; редакційно-видавнича діяльність,
розробка та випуск популярної, наукової, навчальної літератури і
періодичних видань [8, с.32].
Таким чином, протестантизм в Україні знаходиться на стадії
переосмислення соціального вчення (яке значною мірою дісталося їм у
спадок від американського та європейського), пошуку власних шляхів
соціально-політичної інтеграції у сучасних українських реаліях. Динамізм
пізньопротестантських течій в Україні характеризується тенденціями до
доктринальних змін, зокрема в питаннях соціально-політичних,
протиріччями між молодшим поколінням віруючих (харизмати, євангельські
християни) та старшим (українські баптисти, п’ятидесятники, лютерани,
реформати) у питанні активного «входження в світ», що характеризується,
зокрема, залученням віруючих до суспільних процесів. Так, попри
декларацію, що церква відділена від держави, пізньопротестантські
конфесії активно беруть участь у суспільно-політичному житті. Наголосимо
на посиленні впливу та ролі в суспільному житті саме неопротестантських
(харизматичних) спільнот, що зумовлено впливом вчення про «Новий
світовий порядок», яке закликає до активного впливу християн на всі
сфери життя соціуму, зокрема до участі в політиці.
Список використаних джерел і літератури
Аделаджа С. Гражданская позиция : как получить освобождение от рабского
менталитета и сыграть свою роль в реформации общества / Сандей Аделаджа.
– К. : Фарес, 2005. – 190 с.
Балюк С. Церква, держава, суспільство : прямі, що перетинаються / Сергій
Балюк. – Ужгород : б. в., 2004. – 44 с.
Дойчландер М. Д. Світський уряд : Боже інше царство / Деніел М.
Дойчландер ; [пер. з англ. О. Дмитренко]. – Горлиця : Українська
Лютеранська Церква, 2002. – 192 с.
Единство выбора // Христианская надежда. – 2004. – №10. – С. 2.
Еременко В. Бог, политика и мы. – К.: Издатель С.Пекканен, б.р. – 150 с.
Єдиний шлях до прогресу, благополуччя і процвітання – це шлях покаяння
перед Богом // Євангельська нива. – 1997. – №4. – С. 48.
Єрьомєнко В. На шляху до Держави Праведності. – Режим доступу :
http://pravednost.com.ua/article/na-shlyakhu-do-derzhavi-pravednost /
Праведність / Статті.
Інститут церковно-державних відносин // Пастырь. Бюлетень Института
церковно-государственных отношений. – 2008. – январь-февраль. – С.32.
Лидер «Христианского блока» ответил на все вопросы. – Режим доступу :
http: //news. invictory. org/issue14160. html. – Іnvictory. org :
мегапортал христианских ресурсов / Новости 28. 09. 2007.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
