UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМихайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському престолі (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2299
Скачало260
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при

Апостольському престолі

 

Постать графа Михайла Станіславовича Тишкевича (1857–1930 рр.) належить

до тих історичних осіб, імена яких в силу об’єктивних причин почали

повертатись в Україну лише після проголошення незалежності. Його далеким

предком був литовський князь Гедимін, граф був особисто знайомий із

папою Римським Бенедиктом XV, державними діячами Франції Ж. Клемансо та

Р. Пуанкаре, зустрічався із Д. Ллойд-Джорджем, архікнязем Вільгельмом

Габсбургом (Василем Вишиваним), підтримував дружні стосунки з

митрополитом А. Шептицьким, багатьма іншими відомими політиками,

дипломатами, військовиками, представниками монархічних династій Європи.

 

Майбутній український громадський і політичний діяч, дипломат, митець,

літературознавець, публіцист, меценат М. Тишкевич народився 20 квітня

1857 р. в селі Андрушівці на Київщині. Він належав до старого

аристократичного, давно полонізованого українсько-литовського роду. М.

Тишкевич веде свій рід від Василя Тишкевича, воєводи Пінського, а його

дружина походить від князя Костянтина Острозького[1]. Він виріс за

межами України – у Варшаві та Вільно, в чужому середовищі, зазнаючи

спочатку польського, а згодом французького впливів. Батько помер ще

молодим, а мати, Олена Кошиківна, займалась благодійною діяльністю.

 

Повернувшись після закінчення гімназії з Вільно додому, М. Тишкевич

відчув свій кровний зв’язок з Батьківщиною, захопився її історією,

природою та побутом. Зачарування українською природою спонукало його

вступити до Петербурзької Академії Мистецтв, яку він закінчив із

відзнакою. У Петербурзі М. Тишкевич проявив себе свідомим українцем.

Після служби в російській армії (1879–1880 рр.), він знову повернувся в

Україну. Знайомство з видатним істориком Володимиром Антоновичем,

захоплення творчістю Тараса Шевченка сприяли його поверненню до

українського народу, якому граф служив усе життя. Він був одним із

перших аристократів-хлопоманів, що зважилися розірвати зв’язки з

ополяченою ріднею і ще в молодості заявити про своє українське

коріння[2].

 

М. Тишкевич виступав у російській, польській та французькій пресі в

обороні українських інтересів. У київській газеті “Рада” він засудив

русифікацію в Україні. Перебуваючи з 1909 р. на еміграції у Швейцарії,

граф друкував у європейських виданнях наукові розвідки з історії України

та публіцистичні статті, переважно французькою мовою, в яких відстоював

українську справу перед політичними колами західних країн. У 1914 р. М.

Тишкевич опублікував статтю в “Journal de Geneve” про антиукраїнські

репресії та безчинства російської окупаційної адміністрації губернатора

Бобринського у Галичині та Буковині. Вона привернула увагу значної

частини урядових кіл Антанти та європейської громадськості. 1919 року в

Швейцарії побачили світ його праці: “Історичні документи про Україну”,

“Україна перед лицем мирної конференції”, “Українська література”,

“Україна і релігійна унія з Римом”, які формували прихильну думку до

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ