UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваГі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4480
Скачало313
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне

 

Українські дослідники світової новелістики, аналізуючи прозу малого

жанру кінця ХІХ – початку ХХ ст., уже не раз ставили імена Гі де

Мопассана та Василя Стефаника поряд, з одного боку, вказуючи на

учнівство українського майстра слова у свого французького попередника

(М.Гресько), а з другого, відзначаючи їх подібність у світовідчутті, а

саме типологічну спорідненість у тематичному зображенні життя простих

людей (Л.Волошина, В.Матвіїшин). Проте жанрова своєрідність і

тематично-композиційне опрацювання подібних сюжетів вказують передусім

на істотну відмінність творчої манери обох митців. Тому виникає потреба

у більш детальному порівняльно-типологічному вивченні даного питання,

метою якого є не констатація «першості» того чи іншого письменника, не

доказ «вищості» одного над другим, а розуміння як спільного, так і

специфічно самобутнього в їх творчості. «Якщо вивчення схожостей,

аналогій, - пише словацький дослідник Д.Дюришин, - сприяє з’ясуванню

загальних закономірностей літературного розвитку, то вивчення

відмінностей дає дуже важливі факти для встановлення специфічних

особливостей літературних явищ і процесів, для розкриття прикмет

своєрідності, самобутності» [5, 176-177].

 

Бурхливі зміни, пов’язані з еволюцією в суспільному житті, призвели в

кінці ХІХ ст. до зміни ієрархії жанрів. Якщо раніше визнані письменники

(у французькій літературі – В.Гюго, Ф.Стендаль, О.Бальзак, Е.Золя; в

українській – І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.) писали великі

романи, що вважалися «найвищим» жанром, то тепер романи створюються

другорядними авторами, а талановита молодь звертається до малих епічних

жанрів, котрі виявилися більш адекватними ритмові часу та їх власним

творчим уподобанням. «новела, – писав І.Франко, – найбільш універсальний

і свобідний рід літератури… В новелі найлегше авторові виявити

найрізніші сторони свого таланту, блиснути іронією, зворушити нас

впливом сконцентрованого чуття, очарувати майстерною формою» [16; 524].

І якщо у французькій літературі слава неперевершеного новеліста належить

Мопассану, то в українському письменстві серед талановитої галицької

молоді кінця ХІХ ст. критики виділяють ім’я В.Стефаника.

 

Значення творчості Гі де Мопассана та Василя Стефаника полягає в

новаторському характері їх новелістики, що прокладала нові шляхи в

літературі і сприяла жанровому урізноманітненню.

 

Проте кожна національна література має свої специфічні проблеми жанрової

типології, для розв’язання яких враховуються національні та історичні

традиції та досвід літератури інших народів. Спільною ознакою творів з

новелістичною тенденцією є зображення однієї події з несподіваною

кінцівкою, сконденсованою та яскравою дією. Одним із джерел французької

новели були народні оповіді типу фабльо, часто комічного, веселого, а

інколи просто анекдотичного характеру, а також казки з їх фантастичною

та моралізаторською тенденцією. Та в кінці ХІХ століття, як зауважує

російський дослідник Є. Мелетинський, «з новели зникає традиційний

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ