Реферат на тему:
Риси неоромантизму в художній системі роману Оскара Уайльда “Портрет
Доріана Грея”
Творчість Оскара Уайльда яскравою сторінкою увійшла в історію світової
літератури і в історію театру. Його поезія, проза і драмагургія не
перестають привертати увагу читачів, глядачів і дослідників.
Оригінальність стилю і багатство мови Оскара Уайльда є невичерпним
джерелом для пошуків цікавих творчих рішень, нестандартних засобів
вираження і своєрідних прийомів.
Слава Оскара Уайльда як прозаїка значною мірою базується на його єдиному
великому прозаїчному творі – “Портрет Доріана Грея” [3]. Цей твір не має
чіткого жанрового визначення в літературознавстві. Деколи його називають
романом, інколи повістю або навіть драмою в прозі. Серед уточнюючих
характеристик зустрічаємо: роман-символ, роман-алегорія, роман-міф.
Кожне з цих визначень може бути обгрунтоване, адже “Портрет Доріана
Грея” та його символіка викликають численні тлумачення.
Зазвичай про Оскара Уайльда говорять як про письменника, який
започаткував естетизм як літературну течію в англійській літературі [1,
с.348]. Зустрічаються судження про нього як реаліста. Деякі критики
говорять про неоромантизм Уайльда саме у зв’язку з “Портретом Доріана
Грея” [2, с.97]. У творі дійсно присутні численні риси неоромантизму:
тяжіння до екзотики і використання екзотичних образотворчих елементів,
схильність до гротеску, поєднання фантастики з дійсністю, мотив
двійника, насиченість описів деталями та ін. Але помітні також і риси
символізму, наприклад, прихований за звичайними речами потаємний зміст.
Типовою неоромантичною рисою твору є ескейпізм, який легко виявити у
поведінці Доріана. Звичайне життя дратує його і наводить на нього
нудьгу. Він намагається знайти притулок у псевдоестетизмі. Він
захоплюється “the colour, the beauty, the joy of life” [4, c.64]
(“кольором, красою і радістю життя”), але уникає будь-яких тривалих
переживань через страх, бо вони можуть заподіяти йому біль. Наприклад,
провівши Алана Кемпбела у кімнату, де знаходиться тіло вбитого
художника, Доріан раптом відчуває страх, що йому доведеться побачити
наслідки того, що він накоїв: “There he stopped, feeling afraid to turn
round, and his eyes fixed themselves on the intricacies of the pattern
before him” [4, c.278] (“Тоді зупинився і, боячись озирнутися, втупив
погляд перед собою у химерний візерунок розшитої тканини”). Його
пристрасне захоплення творами мистецтва, так детально описане в
одинадцятому розділі, лише спосіб “by which he could escape, for a
season, from the fear that seemed to him at times to be almost too great
to be borne” [4, c.249] (“завдяки якому він міг хоч на якийсь час втекти
від страху, який деколи здавався нестерпним”). Він боїться тієї сторони
своєї особистості, прийняти відповідальність за яку він не готовий.
Композиція твору є традиційною. Зустріч Доріана Грея з лордом Генрі
Уоттоном у студії художника Безіла Голуорда в день завершення роботи над
портретом – своєрідний пролог до основної дії. А розділ, в якому
описується, як троє слуг зайшли до кімнати і побачили труп відразливого
старого і портрет прекрасного юнака, – лаконічний епілог. Але деякі
прийоми побудови сюжету споріднюють твір із неоромантичною прозою. Ці
прийоми характерні для детективного оповідання, яке набирало
популярності і в той час розвивалося в рамках неоромантизму (Конан
Дойль). У типово детективному ключі вирішено закінчення четвертого і
сімнадцятого розділів. Велику роль у неоромантичній естетиці твору
відіграє мотив двійника, в якому непомітно поєднуються фантастика і
дійсність.
Барвистість картин, створених Оскаром Уайльдом, його неприховане
прагнення зробити сюжет захоплюючим теж свідчать про те, що
неоромантична естетика домінує в усьому творі. Як більшість
неоромантиків, Оскар Уайльд широко використовує деталі, порівняння,
метафори, епітети, алюзії.
Письменник вживає практично всі види деталей: характерологічну,
уточнюючу, описову, імплікуючу. Описуючи зовнішність або поведінку
героїв, Уайльд користується характерологічною деталлю: “… the English
noble who was always quarrelling with the cabmen about their fares” [4,
c.l58] (“… англійський аристократ, що завжди свариться з візниками за
гроші”) –така деталь поведінки передає скнарість і дріб’язковість героя.
Уточнюючі деталі (назви вулиць, районів, будинків ) надають
достовірності оповіді: “Lord Henry Wotton strolled from Curson Street
over to the Albany to call on his uncle, Lord Fermor” [4, c.l56] (“Лорд
Генрі Уоттон простував із Керзон-стріт, до будинку Олбені, маючи на меті
відвідати свого дядька, лорда Фермора”). Прикладом імплікуючої деталі
може бути вираз обличчя Доріана, коли він спостерігав за бездарною грою
Сібіли: “Dorian Gray grew pale as he watched her” [4, c.200] (“Доріан
Грей, придивляючись до Сібіли Вейн, щодалі полотнів”). Ця деталь
підкреслює, наскільки неприємно вражений був герой. Використовуючи
описову деталь, автор намагається допомогти читачеві уявити речі, що
оточують героїв. Для цього він залучає чуттєві асоціації читача –
зорові, слухові, дотикові, навіть нюхові – “The studio was filled with
rich odour of roses, and when the light summer wind stirred amidst the
trees of the garden, there came through the open door the heavy scent of
the lilac, or the more delicate perfume of the pink-flowering thorn” [4,
c.l31] (“Студія художника була наповнена густими пахощами троянд, а коли
в саду знімався літній легіт, він доносив крізь відчинені двері то
п’янкий запах бузку, то м’який аромат рожевих квіток шипшини”). Чуттєве
сприйняття автора, його власні зорові та слухові враження переважають у
більшості описів, наприклад: “Most of the windows were dark, but now and
then fantastic shadows were silhouetted against some lamplit blind. He
watched them curiously. They moved like monstrous marionettes and made
gestures like live things” [4, c.287] (У вікнах будинків було темно, і
тільки подекуди на освітлених зсередини шторах вирізьблювалися химерні
силуети. Доріан з цікавістю поглядав на них. Вони снували, мов
здоровезні ляльки, а руками розмахували, наче живі істоти”).
1/4
U
°
??&?
L
7 It was not a new world, but rather another chaos, that it created in
us” [4, c.l46] (“Так зворушувала і бентежила його музика. Але вплив
музики менш виразний… Вона-бо творить у людині не новий світ, а
скоріше новий хаос”). Пізніше, описуючи лордові Генрі Сібілу Вейн, своє
перше кохання, Доріан Грей знову ж таки порівнює її з музикою: “And her
voice … It was very low at first, with deep mellow notes, that seemed
to fall singly upon one’s ear. Then it became a little louder, and
sounded like a flute or a distant hautbois. In the garden-scene it had
all the tremulous ecstasy that one hears just before dawn when
nightingales are singing. There were moments, later on, when it had the
wild passion of violins” [4, c.l73] (“А її голос … Спочатку дуже
тихий, з глибокими лагідними нотками, що, здаюся, просто самі западають
у вухо. Потім він посилився і зазвучав, наче флейта або далекий гобой. У
сцені в садку цей голос забринів усім тим трепетним екстазом, що ми
чуємо у передранішнім співі соловейка. Ще дані бували моменти, коли в
ньому промовляла шалена пристрасть скрипки …”). Подібні порівняння, що
збуджують слухові асоціації, знаходимо і в пейзажах: “The dim roar of
London was like the bourdon note of a distant organ” [4, c.l31]
(“Невиразний клекіт Лондона долинав, наче басова нота далекого органа”).
Описуючи психологічні явища, поведінку людини, письменник використовує
метафори: “…she is a peacock in everything but beauty” [4, c.l36]
(“…вона – чистісінький павич в усьому, крім краси”). Такі метафори як
“There was a radiance about her” [4, c.202] (“Вся вона немов променилася
сяйвом”) та “… a hand of ice had been laid upon his heart” [4, c.l51]
(“… на серце лягла крижана рука”) передають внутрішній стан героїв.
Надзвичайно вдалою, а наш погляд, є така метафора: “A rose shook in her
blood and shadowed her cheeks” [4,с.181], яка, на жаль, не була
збережена при перекладі роману.
Епітети, використані у творі, емоційно насичені, вони створюють
відповідний настрій у читача, передають захоплення автора і оточуючих
надзвичайною вродою юнака і мають на меті викликати не менше захоплення
в читача: finely curved scarlet lips (ніжні обриси яскраво червоних
уст), frank eyes (чисті очі), cruel smile (жорстокий усміх), gilded
threads (золоті пасма1, rebelious curls (непокірні кучері),
forget-me-not eyes (голубі, наче незабудки, очі). Але поступово, з
розвитком дії характер епітетів змінюється. Вони починають
використовуватися з метою розкриття справжньої особистості Доріана і
постановки у зв’язку з цим моральних проблем: exquisite disdain
(пиховита зневага ), loathsome thing (відразливий портрет), unclear,
bestial and sodden face (тупе, хтиве і розпусне обличчя), hateful
memories (ненависна пам’ять). Емоційна насиченість художніх засобів,
вжитих автором, акцент на чуттєвості, загостреність сприйняття і
вираження говорять про неоромантичний характер прози.
Привертають увагу і численні алюзії. Найчастіше це звертання до грецької
міфології і творів Шекспіра. Зокрема, згадки про Доріана як про Адоніса,
Паріса, Нарциса: “… this young Adonis, who looks as if he was made out
of ivory and rose-leaves” [4, c.l32] (“…цей юний Адоніс, наче
зроблений із слонової кості й трояндових пелюсток”); “Once, in boyish
mockery of Narcissus, he had kissed, or feigned to kiss, those painted
lips that now smiled so cruelly at him” [4, c.220] (“Колись, одного
разу, немов передражнюючи Нарциса, він поцілував чи, вірніше, вдав, ніби
цілує ці намальовані вуста, що тепер так злостиво кпили з нього”).
Прикладом можуть також бути думки Доріана про Сібілу Вейн як Джульетту,
Офелію, Розалінду: “… she died, as Juliet might have died” [4, c.223]
(“… вона померла так, як померла б і Джульетта”); “I have had the arms
of Rosalind around me, and kissed Juliet on the mouth” [4, с. 195]
(“Мене обіймали руки Розалінди, і я цілував уста Джульєтти…”). Ці
алюзії допомагають автору розкрити характер головного героя, його
ставлення до себе та інших, ставлення інших до нього і показати його
схильність до ескейпізму (в останніх двох прикладах).
Специфічною рисою всієї творчості Оскара Уайльда, і зокрема даного
твору, є використання парадоксів – автор майстерно оперує словом для
втілення неочікуваних і несподіваних думок та суджень. У романі
парадокси проголошуються лордом Генрі: “Beauty ends where an
intellectual expression begins” [4, c.132] (“Краса закінчується там, де
починається інтелект”); “There’s only one thing in the world worse than
being talked about, and that’s not being talked about” [4, c.132]
(“Гірше за те, що про тебе говорять, може бути лише, якщо про тебе не
говорять”); “Being naturally is simply a pose, and the most irritating
pose I know” [4, c.134] (“Як на мене, бути природним – це поза, і до
того ж найбільш дратлива”); “Women have no appreciation of good looks,
at least, good women have not” [4, c. 141] (“Жінки, в усякому разі
порядні жінки, не вміють оцінити привабливої зовнішності”). Саме цими
парадоксами Генрі Уоттон спантеличує і захоплює Доріана Грея ще під час
їхньої розмови в першому розділі. Як в цьому, так і в інших розділах
діалог займає важливе місце у побудові роману і розкритті його ідейного
змісту. Саме в діалогах автор, при посередництві Уоттона, проголошує
ідеологічні засади естетизму і так званого “нового гедонізму”. Часом
діалог між Доріаном і лордом Генрі перетворюється з обміну думками на
“словесну гру”, що теж свідчить про схильність героїв до ескейпізму.
У творчому розвитку Уайльда-прозаїка “Портрет Доріана Грея” посів
виключне місце. Він зосередив у собі результати довгих творчих пошуків
автора. “Портрет Доріана Грея” займає місце серед найкращих творів
світової літератури, які піднімають найзагальніші проблеми людського
існування, зокрема – взаємин життя й мистецтва, ролі етичного та
естетичного в житті людини, співвідношення краси і добра. Ці завдання
автора визначають відбір художніх засобів у системі твору.
Література:
Аникин Г В., Михальская Н.П. История английской литературы. – М: Высшая
школа, 1975 – 528 с.
Соколянский М Г. Оскар Уайльд: Очерк творчества Киев Одесса Лыбидь. 1990
200 с.
Уайльд О. Портрет Доріана Грея. Переклад з англ. К.: Дніпро, 1998 – 230
с.
Wilde, Oscar. Plays, prose writing and poems. – Millenium Library, David
Campbell Publishers Ltd , 1991.– 678p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
