UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЖерар Філіп і театральний Авіньйон (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділЛітература світова, всесвітня література
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось12929
Скачало527
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ує персонаж до становища фігуранта; плями костюмів, що рухаються,

перегукуються між собою, і їхня мозаїка утворює поліфонію барв не тільки

декоративну, але й таку, що емоційно передає і підказує прихований сенс

того, що відбувається.

 

Музика – не акомпанемент, не звукова ілюстрація подій, вона, за

визначенням німецького філософа Ф.Ніцше, “основний декорум”, що діє як

рівний зі світлом і фарбами. Завдяки своїй абстрактній мові, що вміє

більше натякати, породжувати у людській душі невиразні передчуття,

тлумачити словесне невиразиме і невловимо узагальнене, музика виступала

емоційним і символічним коментарем до самої дії.

 

І, нарешті, актор. Подібно до глядача, каміння, лаврів, тріскотняви

цикад і шелесту листя, актор, насамперед, – частина авіньйонського

світу, і усвідомлення приналежності до нього приписує акторові

загострене відчуття ансамблю, відчуття кожною своєю клітиною того, що

він вписаний до загальної картини, її монументальність вимагає в першу

чергу гри епічної – широти, точності і виразності жесту, вільних

модуляцій голосу, наспівного, відверто дзвінкого, такого, що до

безмежності є підвладним акторові. На розрідженому просторі сценічного

майданчика актор цілковито є вільний і належить самий собі. Він не

просто “антропологічний центр” кону, яким йому належить бути в театрі,

він, по суті, те, що виповнює сцену до краю. Майже позбавлений опертя,

що полегшує акторське життя, – чи то розмальований картон і тканини чи

насиченість бутафорією, – він несе на своїх плечах “людське

навантаження” драми, весь її художній комплекс. Він покликаний одягнути

його в емоційну форму, максимально доступну, навіть елементарну, де

переважає графічність, лаконізм жесту і голосу і де все надлишкове

усувається перед думкою, яку несе до глядача.

 

Відчуття ансамблю у актора в Авіньйоні підтримується усвідомленням того,

що він нічим не є позбавлений в праві із своїм партнером. В тутешній

акторській общині немає чинів і фаворитів, немає “зіркової ієрархії”.

Уславлені майстри – Беатриса Дюссан, Жермен Монтеро, Ален Кюні, Мішель

Вітоль – нічим не вивищені і не відрізняються становищем від початківців

– Сільвії Монфор, Жанни Моро, Робера Ірша. І Жерар нічим не відмічений;

як і решта, він отримує гонорар, що здається сьогодні сміховинним, –

тридцять тисяч старих франків на місяць (триста нових, тобто, в три рази

менше, ніж отримує паризька консьєржка) і чотири тисячі п’ятсот (сорок

п’ять нових) за відіграну виставу. Він не тільки Родріго чи принц

Гомбурзький – в “Матінці Кураж” він молодший син маркитантки Ейліф, в

“Каландріс” він грав повію (!) поруч із Віларом, у якого там роль

нишпорки з декількома репліками.

 

В цьому майже “монастирському братстві” акторів, як велике в малому,

відбивається сама ідея Авіньйонського фестивалю. “Я вас збираю – я вас

об’єдную”, – так звертався Вілар до авіньйонського глядача в програмках

фестивалю. Бо театральний фестиваль замислювався ним як культурна

оборона митця проти постійного прагнення суспільства відокремити і

роз’єднати людей, проти відчуження людини від національного життя,

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] 7 [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ