Реферат на тему:
Стратегія розвитку вугільної промисловості
Структура споживання та характеристика внутрішніх і зовнішніх джерел
Споживання вугільної продукції за групами визначається за двома
пріоритетними напрямками – на виробництво коксу та електричної енергії,
що становить 69% від загального обсягу. Крім того, вугілля потребують
комунальне господарство, промислові підприємства тощо.
Структура витратної частини балансу вугілля у 2005 році
Прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд.тонн, у тому
числі
56,7 млрд.тонн – розвідані запаси, з них енергетичних марок – 39,3
млрд.тонн. Балансові запаси вугілля на діючих шахтах складають 8,7
млрд.тонн, з яких 6,5 млрд.тонн промислових, у тому числі майже 3,5
млрд.тонн, або 54% енергетичного.
Запаси вугілля на діючих шахтах за марками
Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей
матеріального виробництва та соціальної сфери зумовлюють зростаючий
попит на вугілля, причому особливо високими темпами на енергетичне. Для
забезпечення суттєвого підвищення вуглевидобутку можуть бути задіяні 67
резервних ділянок із запасами 13,1 млрд.тонн та можливою потужністю з
видобутку 124,9 млн.тонн вугілля на рік. Значним резервом на майбутнє
також є шлами, які знаходяться в мулонакопичувачах. Їх обсяг становить
100 млн.тонн.
У вугільній галузі актуальною залишається проблема ефективного
використання родовищ. Через складні гірничо-геологічні умови,
недосконалі планувальні рішення та недостатній технічний і технологічний
рівень вуглевидобутку втрати вугілля під час відпрацювання покладів
перевищують 15%.
Зовнішні джерела вуглезабезпечення зумовлені недостатніми обсягами
видобутку коксівного вугілля вітчизняного виробництва та високим вмістом
сірки в ньому, а також дефіцитом вугілля газової групи для потреб
українських ТЕС. Основними імпортерами є Росія (майже 97%) та Казахстан.
Споживачами імпортованого коксівного вугілля є підприємства
металургійного комплексу України, енергетичного – ТЕС та підприємства
інших галузей промисловості.
Характеристика сучасного стану та розвиток вугледобувних підприємств
З огляду на постійне зростання потреби теплової електроенергетики у
вугіллі, Програмою „Українське вугілля”, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від
19 вересня 2001 року №1205, передбачалося здійснення комплексу заходів з
підвищення обсягів видобутку вугілля та його конкурентоспроможності.
Внаслідок систематичного недофінансування заходів зазначеної Програми
вугільна промисловість не змогла досягти необхідного
техніко-технологічного і економічного рівня, а обсяги вуглевидобутку
навіть знизилися до 78,0 млн.тонн у 2005 році.
Через недостатні обсяги капітальних вкладень у вугільну промисловість
Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене
старіння призвело до формування негативного балансу виробничих
потужностей. Зниження їх обсягу набуло сталої тенденції, яка вже є
катастрофічною.
За період 1991 – 2005 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств
зменшилась з 192,8 млн.тонн до 91,5 млн.тонн на рік або майже в 2,1
рази. При цьому останнім часом виробничі потужності використовуються
лише на 85%.
Виробнича потужність та кількість діючих вугледобувних підприємств
Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну
реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість
дрібних і середніх збиткових неперспективних шахт.
Загрозливих масштабів набув знос активної частини промислово-виробничих
фондів галузі. Із семи тисяч одиниць основного стаціонарного
устаткування дві третини цілком відпрацювали свій нормативний термін
експлуатації і потребують негайної заміни.
Розподіл шахт за виробничою потужністю
У загальному парку діючого вугледобувного та прохідницького устаткування
питома вага механізованих комплексів та прохідницьких комбайнів нового
технічного рівня становить лише третину, а нових навантажувальних машин
і стрічкових конвеєрів – близько 15,0%. На шахтах, що розробляють круті
пласти, майже 60,0% видобутку вугілля забезпечується відбійними
молотками.
Ключові проблеми галузі:
украй застарілий морально та фізично зношений шахтний фонд, що визначає
його низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної
моделі модернізації та розвитку вугільної промисловості;
низька конкурентоспроможність вітчизняного вугілля через його високу
собівартість та низьку якість, що потребує переходу обліку вугільної
продукції у товарному вимірюванні, як це прийнято у світовій практиці;
хронічна нестача коштів (власних, держпідтримки, запозичень, недержавних
інвестицій) як на забезпечення поточного функціонування, так і для
розвитку вугледобувних підприємств;
невирішеність питань адаптації механізму ціноутворення на вугільну
продукцію до умов ринкових відносин;
відсутність ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності
вугільних підприємств;
неефективна система управління галуззю, яка постійно ускладнюється
через чисельні необґрунтовані реорганізації;
правова неврегульованість відносин власності у галузі, яка призводить до
неузгодженості інтересів держави та бізнесу;
низький рівень менеджменту на державному рівні, що знижує ефективність
використання державної власності у вугільній промисловості та стримує
створення правових засад і організаційно-економічних механізмів для
взаємовигідного залучення бізнесу у розвиток вугледобувного виробництва;
невирішеність питань екологічної безпеки в процесі ліквідації вугільних
шахт;
невідповідність цін на гірничошахтне обладнання та вугільну продукцію,
що потребує обмеження монопольно високих цін заводів-виробників або
підвищення ціни на вугілля;
не престижність шахтарської праці (перш за все, зменшення рівня оплати
праці порівняно з працівниками інших професій), невирішеність соціальних
проблем.
Стратегічна мета розвитку вугільної промисловості полягає у стабілізації
стану і подальшому сталому розвитку галузі для задоволення потреб
економіки країни та населення у вугіллі власного видобутку.
Шляхи досягнення стратегічної мети розвитку галузі ґрунтуються на таких
засадах:
економічно виправданому збереженні існуючого виробничого потенціалу
галузі за умов його оновлення і підвищення ефективності функціонування;
раціонального використання надр за рахунок докорінного технологічного
оновлення виробництва;
реальних можливостях вугледобувних підприємств та держави щодо
фінансування розвитку галузі та його закріплення на державному рівні;
адаптації вугледобувних підприємств до ринкових умов господарювання та
створення дієвих правових умов для залучення недержавних інвестицій у
розвиток галузі;
структурних перетворень у галузі за рахунок чіткого розмежування функцій
між суб’єктами управління на всіх ієрархічних рівнях;
підвищення безпеки праці та соціального захисту працівників галузі.
Перспектива розвитку
Для досягнення стратегічної мети довгострокова політика розвитку
вугільної промисловості передбачає три етапи, які поділяються на ближню
(2006 – 2010 рр.), середньострокову (2011 – 2015 рр.) та дальню
перспективи (2016 – 2030 рр.).
Обсяги видобутку, імпорту та експорту вугілля, млн.тонн
,
?
?
” ,
?
????C?комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду, який
передбачає, в першу чергу, його відтворення на сучасній
техніко-технологічній основі та подальше роздержавлення. Обсяг видобутку
вугілля за базовим сценарієм прогнозується збільшити у 2010 р. до 90,9
млн.тонн, а виробничі потужності – до 105,8 млн.тонн на рік. Для цього
має бути введено в експлуатацію 17,0 млн.тонн нових виробничих
потужностей за рахунок завершення будівництва других черг на трьох
шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств з
приростом потужності та підвищення коефіцієнта використання виробничих
потужностей в цілому по галузі до 86%. При цьому з 2006 р. необхідно
відновити будівництво трьох нових шахт, розпочате до 2001 р. Це
дозволить повністю задовольнити потребу національної економіки в
енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку, а в коксівному – на
77,3%. Необхідність в імпорті коксівного вугілля становитиме 9,2
млн.тонн на рік. Обсяги експорту енергетичного вугілля поступово
зменшаться до 3,1 млн.тонн. Експорт коксівного вугілля не
передбачається.
На другому етапі (2011 – 2015 рр.) прогнозується досягти у 2015 році
обсягу вуглевидобутку на рівні 110,3 млн.тонн за наявності виробничих
потужностей 122,5 млн.тонн на рік.
Це дозволить повністю задовольнити попит вітчизняних споживачів в
енергетичному вугіллі та підвищити рівень забезпечення в коксівному до
82,6%. Імпорт коксівного вугілля складе 7,0 млн.тонн. Експорт
енергетичного вугілля не передбачається. Для забезпечення розвитку
галузі за цим сценарієм мають бути введені в експлуатацію 8,8 млн.тонн
виробничих потужностей за рахунок завершення будівництва трьох шахт, яке
розпочато до 2001 р., а також реконструкції діючих вугледобувних
підприємств з приростом потужностей, коефіцієнт використання яких має
складати 90%. З метою підтримання позитивної динаміки виробничих
потужностей на подальшу перспективу необхідно з 2011 р. здійснити
будівництво семи нових шахт. Це, в свою чергу, потребує фінансового
оздоровлення та технічного переоснащення шахтобудівельного комплексу,
без прискореного розвитку якого неможливо реалізувати окреслену
стратегію.
Третій етап (2015 – 2030 рр.) розглядається як довгострокова
перспектива. З урахуванням позитивної динаміки, що відбудеться у
попередньому десятиріччі як в економіці держави в цілому, так і у
вугільній промисловості зокрема, обсяг видобутку вугілля зросте до
130 млн.тонн.
При зростанні кількості споживання вугілля тепловою електроенергетикою у
2030 р. порівняно з 2015 р. на 39%, потреба національної економіки у
вугільній продукції буде забезпечена в енергетичному вугіллі на 97,1%, а
в коксівному – на 72,6%. Експорт вугілля не передбачається.
Виробничі потужності на кінець періоду, що розглядається, мають зрости
до
144,4 млн.тонн на рік за коефіцієнта їх використання 90%.
Зазначене потребує своєчасної реконструкції діючих вугледобувних
підприємств з приростом потужності, а також будівництва нових шахт на
розвіданих ділянках вугільних родовищ з досить сприятливими
гірничо-геологічними умовами, яке розпочнеться після
2015 року.
Забруднення навколишнього середовища
У процесі проведення гірничих робіт з вугільних шахт щороку виділяється
(за різними оцінками) від 750 млн. м3 до 2,7 млрд. м3 метану, абсолютна
більшість якого викидається в атмосферу.
Серед неорганізованих джерел викидів особливе місце посідають також
породні відвали, що горять. Об’єм шахтних та кар’єрних вод, що
відкачуються під час видобутку вугілля, становить майже 600 млн. м3 на
рік, тоді як на господарсько-виробничі потреби підприємств галузі та
інших споживачів використовується лише 250 млн. м3, або 40%. Через вкрай
недостатнє очищення шахтних вод у річки щороку скидається понад 1
млн.тонн мінеральних солей.
Зростання техногенного навантаження на геологічне середовище та
гідросферу спричиняє підтоплення територій, просідання земної поверхні.
Проблемним залишається питання контролю стану територій ряду закритих
шахт у після ліквідаційний період, в першу чергу щодо недопущення
підтоплення, просідання та загазованості територій.
Загальна площа земель, що відведені під проммайданчики вугледобувних та
вуглепереробних підприємств, становить близько 22,5 тис. га.
З метою запобігання негативним екологічним наслідкам від діяльності шахт
необхідно щороку виконувати природоохоронні роботи на суму 230-240
млн.грн.
Ціни та ціноутворення
Середня ціна 1 т товарної вугільної продукції в 2005 році становила
217,67 грн., а собівартість ? 231,43 грн., тобто збитки на 1 тонну
складали 13,76 грн., загальний обсяг збитків по групі збиткових шахт –
1710,8 млн. гривень. За рахунок коштів держбюджету компенсовано витрати
на виробництво у розмірі 1035,8 млн. грн., не профінансованими
залишилися збитки в обсязі 675 млн. грн.
За 2004 рік ціни на вугілля зросли порівняно з 2003 роком у середньому
на 16,9%. Вартість коксівного вугілля підвищилася на 43,6%,
енергетичного вугілля ? на 2,3%. В 2005 році ціни зросли в середньому на
10,5%. Нерівномірне зростання оптової ціни на коксівне та енергетичне
вугілля призвело до погіршення фінансового стану вугледобувних
підприємств, які забезпечують потреби енергетики та комунального
господарства. Оптова ціна коксівного вугілля перевищує ціну
енергетичного вугілля майже в 1,6 рази.
Однією з основних причин зростання собівартості товарної вугільної
продукції є значний диспаритет у динаміці цін на вугілля і
матеріально-технічні ресурси, які використовуються для його видобутку.
Майже 90% гірничошахтного обладнання постачається приватними
структурами. В умовах монополізації ринку виробники та постачальники
цього обладнання встановлюють на нього монопольно високі ціни і
отримують надприбутки, а шахти і розрізи, в свою чергу, ? мають великі
збитки. У 2002 році витрати на облаштування обладнанням однієї лави
складали
5,0 млн. грн., а вже в поточному ? 25,0 млн. грн. Протягом останніх 5
років ціни на основні види гірничошахтного обладнання (видобувні
комбайни, секції механізованих комплектів, скребкові і стрічкові
конвеєри) підвищилися в середньому у 2 рази. Це стосується і цін на
металопрокат та інші матеріали. Водночас оптова ціна на енергетичне
вугілля підвищилася лише на 49%, тоді як на коксівне – на 153%.
Динаміка цін на енергетичне вугілля та основне гірничошахтне обладнання
і матеріали порівняно з 2000 роком
Альтернативою діючому механізму ціноутворення на вугільну продукцію має
стати ринковий механізм ціноутворення, зорієнтований на рівень світових
цін на відповідні марки вугілля, а також на альтернативні види палива з
одночасною демонополізацією постачання гірничошахтного обладнання.
Висновки
1. Прискорене старіння шахтного фонду і, як наслідок, зменшення
виробничих потужностей призвело до зниження обсягу видобутку вугілля до
78 млн.тонн на рік, що недостатньо для забезпечення потреб національної
економіки та призводить до імпорту вугілля.
2. З огляду на тенденцію світового споживання енергоносіїв та наявність
запасів органічного палива в Україні, розвиток вугільної промисловості є
одним із головних чинників забезпечення енергетичної безпеки держави.
3. Незважаючи на підвищення потреб національної економіки в
енергетичному вугіллі на кінець періоду, що розглядається, у 2,6 разу,
вугільна галузь за умови оптимізації цінової політики і її прискореного
розвитку має можливість майже повністю забезпечити вітчизняних
споживачів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
