Реферат на тему:
Від анафем до компромісів
Календарно-пасхальні протистояння були вже в ІІ-ІІІ ст. н.е., тому й
обговорено це питання на Нікейському соборі. Однак текст постанови
Нікейського собору не зберігся (або його, як такого, не було зовсім, це
могло б бути усною домовленістю, як щось очевидне). Є лише послання
імператора Константина єпископам, які не брали в ньому участі. І в цьому
посланні стверджується, що собору «здалося непристойним звершувати це
найсвятіше свято за звичаєм іудеїв», бо вони «замість належного
виправлення в одному і тому ж році звершують пасху двічі». Тут малося на
увазі ось що: по перше, євреї святкували Пасху у різні дні тижня; далі –
якщо за єврейським календарем 15 Нісана трапилося зразу після весняної
повні, а наступний календарний рік мав 12 місяців, то чергове 15 Нісана
настане вже перед весняним рівноденням. Це створює ілюзію святкування
Пасхи двічі на рік, а траплялася така ситуація до кінця V ст. один раз
за кожні 19 років. Собор також наполіг на тому, щоб усі християни
святкували Пасху в неділю.
Є цілком переконливі докази того, що принаймні Александрійська церква
зразу ж після Нікейського собору неодноразово відзначала Пасху разом з
євреями, конкретно в 343, 347, 367, 370, 374 і 396 роках. І, – «світ не
завалився»!..
Правила, на які часто посилаються православні богослови, відтворені у
XIV ст. візантійським монахом Матвієм Властаром: «Відносно нашої Пасхи
необхідно звертати увагу на чотири постанови, з яких дві містяться в
Апостольському правилі, а дві мають витоки з неписаного передання. Перше
– ми повинні святкувати Пасху після весняного рівнодення. Друге – не
святкувати її разом з іудеями в один день. Третє – святкувати не просто
після рівнодення, але після першої повні, що настає після рівнодення. І
четверте – після повні не інакше, як першого дня тижня» (тобто в
неділю).
Аналіз цих правил показує, що лише перше з них однозначно встановлене
Отцями Церкви. Друге ж у IV-VIII стт. розумілося лише в смислі не
святкувати Пасху до весняного рівнодення та в інші, крім неділі, дні, як
це буває у євреїв.
На превеликий жаль, надто часто не приймалося до уваги сказане апостолом
Павлом: “Буква вбиває, а дух животворить” (2 Кор. 3:6). Надто часто
“технічним” проблемам, як ось ця – календарна, надавали перебільшено
високого значення. Зокрема, буквальному відтворенню євангельської
ситуації “Воскресення Христове після єврейської Пасхи”. Не добачаючи, що
– з огляду на “недосконалість” природних, астрономічних циклів – її
відтворення неможливе. Як ось – “не вдається” православним відзначити
Пасху після Єврейської і, водночас, Страсті Христові перед нею.
Справді, відносно єврейської православна Пасха випала: на першу неділю
після неї
у 1583-1600 pp. – 10 разів, на другу – 6, п’яту – 0, шосту – 2;
у 1601-1700 pp. – 54 рази, на другу – 36, п’яту – 4, шосту – 6;
у 1701-1800 pp. – 47 разів, на другу – 42, п’яту – 2, шосту – 9;
у 1801-1900 pp. – 43 рази, на другу – 45, п’яту – 2, шосту – 10;
у 1901-2000 pp. – 38 разів, на другу – 51, п’яту – 2, шосту – 8;
у 2001-2100 pp. – 36 разів, на другу – 54, п’яту – 1, шосту – 9.
Однак, якщо вести мову про Пасху православну, то повторення
євангельської ситуації тут взагалі не було. Випадок «Пасха у першу
неділю після єврейської» означає, що ця друга святкувалася в неділю або
у вівторок (років триста тому могло трапитися – і в четвер). Тож і при
«найсприятливішій ситуації», при найменшому розриві в добах між
єврейською і православною Пасхою усі події Великого Четверга і П’ятниці
православні відзначають не до Пасхи єврейської, як це описане в
Євангеліях, а після неї.
А ось у католицькій Пасхалії євангельська ситуація відтворилася
у 1583-1600 pp. – 6 разів; у 1801-1900 pp. – 27 разів;
у 1601-1700 pp. – 25 разів; у 1901-2000 pp. – 23 рази;
у 1701-1800 pp. – 20 разів; у 2001-2100 pp. – 20 разів.
Православна Пасха співпала з католицькою
у 1583-1600 pp. – 7 разів; у 1801-1900 pp. – 34 рази;
у 1601-1700 pp. – 46 разів; у 1901-2000 pp. – 26 разів;
у 1701-1800 pp. – 40 разів; у 2001-2100 pp. – 31 раз.
Річ ясна, християни не повинні дивувати світ незгодами, які поширюються
аж до календарних дат, в які вони відзначають одні і ті ж події.
Можливо, що першим кроком до бажаної згоди є перехід ряду Православних
Церков на григоріанський календар хоча й зі збереженням традиційної
Александрійської Пасхалії!
Розпочалося все з того, що у 1923 p., скликаний Патріархом Мелетієм IV у
Константинополі «Всеправославний конгрес» прийняв рішення про перехід на
новий стиль. Його й запровадив з 1 березня 1924 р. – проте лише для
відзначення нерухомих свят наступник Мелетія Патріарх Григорій VII.
Тобто, з одного боку, було суміщено дати юліанського календаря з датами
григоріанського. Однак Пасху, як і раніше, мали святкувати в день,
визначений за Александрійською, тобто традиційною православною
пасхалією, прийнявши днем умовного весняного рівнодення 3 квітня і
зберігаючи й надалі пасхальні межі з 4 квітня по 8 травня включно.
Цей варіант календаря у 1924 р. прийняли Румунська та Елладська
(Грецька) Церкви, а поступово й інші – Александрійська, Антіохійська,
Американська Православна, Фінляндська, Болгарська і ін. Таким чином, у
наш час старого юліанського календаря («у повному обсязі») дотримуються
лише Єрусалимська, Російська, Сербська та Грузинська Церкви, православні
та греко-католики в Україні, а ще – в деяких Церквах відбувся розкол на
«старостильників» і «новостильників».
h/ ’4о вісім разів, 5 і 4 травня-по 12 разів, 3 травня – 16 разів і 2
травня – 20 разів. За григоріанським календарем свято Петра і Павла
відзначається 29 червня, отже – час від часу є така ситуація: «Пасха
випала на 3 травня, перша неділя по П’ятидесятниці на 28 червня». І в
такому році Петрівки (посту) не буде! Тим більше, якщо Пасха святкується
4, 5, 6, 7 чи 8-го травня. А коли вона 2 травня, то посту лише один
день: це понеділок 28 червня, бо наступного, 29-го дня свято Петра і
Павла.
Неважко обчислити, що Петрівки не буде в середньому один раз за кожні
дев’ять років. Конкретно у XX ст. ситуація була така:
Пасха 2 травня: 1926, 1937 і 1948 p.,
3 травня – 1959 і 1964 p., 6 травня – 1945 і 1956 р.,
4 травня – 1975 і 1986 p., 7 травня – не було,
5 травня – 1907, 1918 і 1929 p., 8 травня – 1983 р.
На XXI ст. маємо:
Пасха 2 травня – 2021, 2027, 2032 і 2100 p.,
3 травня – 2043, 2054 і 2081 p., 6 травня – 2040 p.,
4 травня – 2059 і 2070 p., 7 травня – 2051 p.,
5 травня – 2002, 2013, 2024 і 2097 p., 8 травня – 2078 р.
Отож деякі православні ситуацію «рік без Петрівки» вважають цілковито
неприйнятною. Тому доцільно заглянути в «Правила Православної Церкви»
(хоча б у двотомник Никодима, єпископа Далматинсько-Істрійського, М.,
1911, 1996, переклад із сербської). А там бачимо: упродовж принаймні
1200 років християнський світ фактично знав лише один піст – Великий,
передпасхальний, а ще – піст у середу й п’ятницю.
У наш час завдяки Інтернету є можливості з’ясовувати і календарні, і
пасхальні проблеми незрівнянно ширше. Наприклад, там є змістовна стаття
кандидата богослов’я В.Ф.Хулапа “Реформа календаря і пасхалії: історія і
сучасність” (“Церковный вестник”, СПб, №3 за 2002 р.) і ось ця вміщена в
ній інформація: “З усієї багатоманітності пасхальних таблиць, що дійшли
до нас, немає жодної, де у випадку співпадання з іудейським святом
християни переносили б свою Пасху на тиждень уперед, вони взагалі не
звертали увагу на такі співпадання”. У цій же статті – багато пречудових
слів про братерське християнське устремління до єдності, про дух
взаємної любові і довір’я – адже тоді, у 1-му тисячолітті, через
обчислення, здійснені з використанням різних місячних циклів, в
Александрії і Римі “за 50 років Пасху в різні числа місяців святкували
цілих 12 разів (!)”, а ще: “паралельне співіснування двох пасхалій
існувало упродовж майже 500 років після І Вселенського Собору”…
(виділення наше – І.К.)
Обнадійливо звучать слова В.Ф.Хулапа про те, що “необхідне не просто
глибоке та історичне, але передусім внутріцерковне дослідження питання
календаря і пасхалії…” Бо інакше, “ми залишимося на рівні брошурок..,
які часто тиражують помилкову інформацію…, на рівні хуліганів, які
декілька років тому намагалися зірвати проповідь свого правлячого
Архиєрея, прикриваючись “боротьбою за істину”…”.
За матеріалами, відшуканими в інтернеті, звертаємо увагу на те, що 69-те
Апостольське правило (див. кн. И.Стратилатова “Древность и важность
Апостольских правил” С.-Пб. 1996, с. 126, також с. 8-9, 67 і 69-70)
однозначно утверджує піст “у святу чотиридесятницю перед Пасхою, а також
у середи і п’ятниці (однак при цьому категорично виключаючи суботи і
неділі – див. Правило 64). Щодо посту Петрівки, то попри згадки про
нього св. Афанасієм Великим, Амвросієм Медіоланським та ін. впевнено
можна сказати: лише в Антіохійського патріарха Феодора Вальсамона (XII
ст.) чітко зазначено: “За сім днів і більше до свята Петра і Павла усі
вірні, тобто світські і монахи, зобов’язані постити, а ті, хто не
постять, нехай будуть відлучені від спільноти православних християн”.
Певну інформацію про всі пости отримуємо із серії “Как провести Петров
(також – Рождественский, Успенский…) пост” – Издательский дом “Новая
книга” Моск. Сретенск. монастырь, 1997 г.
Ось інформація про Пилипівку: Спочатку Різдвяний піст тривав в одних
християн сім днів, в інших – дещо більше. На соборі 1166 p., який
відбувся при константинопольському патріархові Луці і візантійському
імператорові Мануїлі, усім християнам “было положено хранить” піст перед
великим святом Різдва Христового сорок днів. Аптіохійський патріарх
Вальсамон писав, що сам святійший патріарх сказав: хоча дні цих постів
(Успенського і Різдвяного – ред.) не визначені правилом, “понуждаемся,
однако, следовать неписаному церковному преданию и долженствуем
поститься от 15-го дня ноября”. Щодо Успенського посту в брошурі згадано
бесіду Лева Великого (бл. 450 p.), мовляв, церковні пости розміщені в
році… для кожної пори.., для осені – осінній, у сьомому місяці.
Редактор наголошує, що це піст Успенський. Однак слово сьомий можна
піддати сумніву, воно ніяк не вказує на серпень: у січневому стилі – це
восьмий, в березневому – шостий місяць.
Отже, можна стверджувати, що проблему постів, зокрема Петрового, жоден
Вселенський собор не розглядав і не затверджував. Тож не буде гріхом
питання: якщо упродовж багатьох століть для християнського світу
Петрівка була навіть незнана, то чому б не бути без цього посту один раз
на дев’ять років заради того, щоб усім християнам спільно відзначати
Різдво Христове, Богоявлення, Благовіщення, Преображення, Різдво
Пресвятої Богородиці і Успіння, а серед інших – і свято Петра й Павла?
І… не дивувати “нехристиянський світ” небажанням бодай у чомусь
продемонструвати християнську чесноту – взаємну любові, смиренно
пригадуючи слова св. Августина, що “Своїх знає лише Бог”.
Література:
Климишин І.А. Календар і хронологія. – Івано-Франківськ, Гостинець,
2002.
Климишин І.А. Основи пасхалії. – Івано-Франківськ, Нова зоря, 2005.
Климишин И.А. Календарь и хронология. – М., Наука, 1990.
Селешников С.И. История календаря и хронология. – М., Наука, 1977.
Wierzbowski T. Wademecum.– Lwow, Warszawa. 1926.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
