.

Проблеми вдосконалення комунікативних компетентностей при вивченні курсу Українська мова за професійним спрямуванням (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
573 7145
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми вдосконалення комунікативних компетентностей при вивченні курсу
Українська мова за професійним спрямуванням

Зростання наукового інтересу до гуманітаризації вищої освіти взагалі, і
технічної зокрема, обумовлено багатьма причинами. Одна з них полягає в
тому, що фундаментальна підготовка майбутнього спеціаліста може
досягатися лише за умови широкої гуманітаризації технічної освіти, друга
– в рівні культури особи. Саме тому сучасний етап розвитку освіти
характеризується прагненням виявити теоретичні основи його
гуманітаризації, системно й органічно вписати формування мовної
культурної компетентності у процес професійного становлення особистості
майбутнього спеціаліста.

Отже, проблема, що розглядається в нашій доповіді, –шляхи розв’язання
протиріч між традиційною системою професійної підготовки спеціалістів у
технічному ВНЗ і сучасним вимогам до рівня їхньої мовної компетентності.

В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені постало
питання піднесення статусу української мови як державної, забезпечення
використання її в усіх сферах громадського й державного життя.
Досконале, ґрунтовне володіння українською літературною мовою в
повсякденно-діловій діяльності є обов’язком кожного фахівця. Викладання
мовних дисциплін у вищих технічних навчальних закладах не тільки
підвищує мовну освіченість студентів та сприяє гуманізації освіти, але й
підвищує культурний рівень майбутньої української інтелігенції. Саме на
вирішення цієї проблеми й спрямовано курс “Українська мова за
професійним спрямуванням”, в рамках якого відбувається формування
комунікативних компетентностей. Сьогодні проблема особистості як
суб’єкта фахової діяльності, компетентного та здатного до саморозвитку
досліджується багатьма українськими та російськими науковцями. Розвитку
професійно-педагогічної компетентності присвячені праці Н.М. Бібік, Л.С.
Ващенко, О.Е.Коваленко. М.І.Лазарєв, О.І. Локшина, О.В. Овчарук, Л.І.
Паращенко, О.І. Пометун, С.А. Раков, О.Я. Савченко, С.Е. Трубачеві, В.А.
Адольфа, Є.В. Бондаревської, В.Н. Введенського, І.А. Зимньої, І.Ф.
Ісаєва, Н.В. Кузьміної, А.К. Маркової, Н.Н. Нацаренус, А.П. Тряпициної
та інших. Традиційно вважається, що компетенція – це норма освітньої
підготовки студента, при цьому визначається роль ключових компетенцій,
загальних для всіх професій та спеціальностей, універсальних у різних
ситуаціях. Компетентність, стосовно компетенції, виступає як
інтегративне поняття, що характеризує людину як суб’єкт, який реалізує в
практичній діяльності компетенції, якими він володіє.

Формування компетентності, тобто здатності застосовувати знання та
вміння в реальній життєвій ситуації, є однією з найбільш актуальних
проблем сучасної освіти. Компетентністний підхід до підготовки фахівців
у ВНЗ полягає в набутті та розвитку у студентів набору ключових,
загальногалузевих та предметних компетенцій, які визначають його успішну
адаптацію в суспільстві. На відміну від терміну „ кваліфікація”
компетенції включають, крім суто професійних знань та умінь, що
характеризують кваліфікацію, такі якості як ініціативність, співпраця,
здатність до роботи в колективі, комунікативні здібності, уміння
вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати
відомості.

Із позицій компетентністного підходу рівень освіти визначається
здатністю вирішувати проблеми різної складності на основі наявних знань
та досвіду. Компетенції можна визначити як сукупність здібностей
реалізації свого потенціалу (знань, умінь, досвіду) для успішної творчої
діяльності з урахуванням розуміння проблеми, подання прогнозованих
результатів, визначення причин, що перешкоджають діяльності, пропозиції
щодо їх усунення, здійснення необхідних дій та оцінки прогнозованих
результатів.

Болонський процес посилив в Україні ті перетворення, які стали
характерними для європейського співтовариства. На зміну підходу, який
забезпечував загальне уявлення про способи виконання певної діяльності
та сформованість загальнопрофесійних умінь, прийшов компетентнісний
підхід. До нього висуваються вимоги забезпечення сформованості
професійних якостей, поведінкових актів та виконавчих дій на рівні
посадових вимог можливого працевлаштування і, в той же час, на рівні
вимог подальшого освітнього рівня (у разі продовження освіти).

Проблема функціонування української мови на Харківщині до цього часу
стоїть досить гостро: етнічне коріння більшості населення – українське,
натомість більшість населення вважає рідною російську мову, і це не
можна не враховувати при проведенні заходів щодо розширення меж
застосування державної мови.

У той же час не можна не визнати, що процес українізації гальмується
об’єктивними, але переважно суб’єктивними факторами, що становить
суттєву загрозу подальшому розвитку держави, бо мова є одним із головних
чинників єдності нації, а в нас мова корінного народу на значній частині
України ще не стала домінуючою. Навряд чи варто дискутувати сьогодні, чи
була Україна колонією у складі СРСР, але не можна не визнати, що
домінування мови, яка не є мовою корінного народу, – одна з перших ознак
колонії. І ця ознака колоніальності була настільки вражаючою, що навіть
комуністи наприкінці свого правління змушені були прийняти закон “Про
мови в Українській РСР”. Закон передбачав “всебічний розвиток вживання
української… в державному, економічному, політичному і громадському
житті”, а також визнавав, що навчальна і виховна робота у вищих
навчальних закладах має вестися українською мовою, і лише у випадках,
коли громадяни інших національностей становлять більшість населення,
може використовуватися інша мова (за умови, якщо громадяни не володіють
українською мовою в належному обсязі).

Вивчення курсу “Українська мова за професійним спрямуванням” у ВНЗ
реалізує компетентісний, функціонально-діяльнісний та
особисто-орієнтований підходи до навчання української мови, що
відповідає сучасним суспільним запитам, запропонованого
Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти. Мета навчання
полягає у формуванні інтелектуально розвиненої, морально досконалої,
національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка вільно
володіє виражальними засобами сучасної української літературної мови, її
стилями, різновидами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності,
відзначається готовністю до подальшого професійно-орієнтованого
навчання, спроможна самостійно визначити цілі самоосвіти, самовиховання
й саморозвитку та діяльнісно їх реалізувати. Отже, вивчення курсу
“Українська мова за професійним спрямуванням” спрямоване на розв’язання
комплексу завдань навчання, виховання й розвитку сучасної,
конкурентноспроможної на ринку праці особистості.

Ідеться про таке:

· формування усвідомленого ставлення до української мови як
інтелектуальної, духовної, моральної і культурної цінності; потреби
знати сучасну українську мову й досконало нею володіти в усіх сферах
суспільного життя; готовності до адекватного вибору й отримання
професійної освіти;

· розвиток креативно-інтелектуальних здібностей студентів, їх
інтересу до вивчення української мови, до осягнення вершин української
культури й мистецтва слова;

· формування мовних компетенцій, тобто системних знань про
мову як засобу вираження думок і почуттів людини, практичних навичок
володіння культурою мови, дотримання в усних і письмових висловлюваннях
орфоепічних, орфографічних, лексичних, морфологічних, стилістичних,
пунктуаційних норм, уміння користуватися лінгвістичними словниками;
вироблення мовного смаку шляхом розширення філологічного світогляду,
вміння використовувати набуті знання при роботі з мовним матеріалом.

Формування мовленнєвих і комутанікативних компетенцій відбувається
шляхом:

· поглиблення знань про функціонально-стилістичну систему
української мови, засвоєння норм мовленнєвої поведінки в різних сферах і
ситуаціях спілкування та вдосконалення вмінь і навичок спілкування в
науковій та офіційно-діловій сферах, оволодіння різноманітними
стратегіями і тактиками ефективної комуніації, генерування вартісних
зразків власної мовленнєвої творчості, виховання потреби самоосвіти і
самооцінки для постійного вдосконалення особистісно–мовленнєвої
діяльності;

$ ’

1/2

??1/2?· розвитку вмінь і навичок переконливо викладати свої
думки, дискутувати, використовуючи різні способи аргументації, вести
діалог із співрозмовниками, дотримуючись правил мовленнєвого етикету;
працювати з різними типами текстів, у тому числі й з мовними формами
різних жанрів, стилів і підстилів;

· оволодіння вмінням сприймати, аналізувати, зіставляти мовні
явища й факти, коментувати їх, оцінювати їх під кутом зору
нормативності, відповідності ситуації спілкування;

· формування дослідницької компетенції, удосконалення вмінь і
навичок самостійної роботи з науковим текстом, різноманітними джерелами
наукової інформації, зокрема електронної, розвиток умінь інформаційної
переробки тексту, пошук інноваційних технологій.

Успіх комунікативного акту буде залежати від уміння мовця зацікавити
реципієнта сказаним. Отже, для успіху сучасній людині потрібно володіти
мистецтвом комунікації, тобто мати відповідну комунікативну
компетентість. Студент повинен усвідомлювати, що російське прислів’я “за
одягом зустрічають – за розумом проводжають” влучно й повно передає
початок і кінець інтеракції, характерний для безпосереднього спілкування
між людьми: спочатку адресант звертає увагу на стать, вік, статуру і,
звичайно, одяг адресата, потім, під час розмови, – на поставу, жести,
вираз обличчя тощо.

На основі комунікативних умінь і навичок встановлюється комунікативна
компетентісність як здатність користуватися мовою залежно від ситуації.

На заняттях доцільними будуть такі форми і методи роботи зі студентами:

· оглядові та евристичні лекції, семінари-колоквіуми, самостійне
вивчення навчальної літератури та виконання індивідуальних контрольних
робіт, передбачених навчальним планом; робота з довідниковими джерелами,
зокрема з Інтернет-ресурсами;

· завдання на мовне вправляння (різноманітні вправи (значною
мірою для самостійної роботи), тести, складання конспектів, анотацій,
рецензій);

· завдання дослідницько-пошукового характеру, спрямовані на
розвиток комунікативно–мовленнєвих умінь; корекція та редагування
текстів;

· моделювання ситуацій; виконання проблемно–пошукових завдань;

· підготовка повідомлень, доповідей, рефератів, виступів у
науковому стилі; участь у предметних олімпіадах.

Студентська молодь Харкова спілкується переважно російською мовою.
Використовуючи українську мову в окремих ситуаціях спілкування, мовці
допускають ряд мовленнєвих огріхів та помилок. Щодо орфоепічних норм –
це “акання”, пом’якшення [р]; діалектними можна вважати помилкові
граматичні форми ходе, робе; явища семантичної інтерференції
спостерігаються під час використання слів у невластивому для них в
українській мові значенні, що зумовлено міжмовною омонімією: наприклад,
поверховий замість поверхневий, лице замість особа, порівняти замість
зрівняти, міроприємства замість заходи тощо.

На жаль, місцеві ЗМІ не є прикладом для наслідування: уже кілька років
телереклама переконує харків’ян, що в будівельному супермаркеті на
керамічну плитку встановлено “самі низькі ціни”, “найпопулярнішою”
помилкою є неправильне відмінювання українських прізвищ тощо. За два
роки роботи харківський голова жодного разу не виступав державною мовою,
пояснюючи це тим, що начебто проведений моніторинг серед представників
міської громади засвідчив бажання харків’ян чути від влади виключно
російську мову. Мушу зазначити, що значна частина харків’ян має
небезпідставні сумніви щодо проведення такого моніторингу.

Отже, в цій непростій ситуації особливої актуальності набуває вивчення
курсу української мови за професійним спрямуванням, який включає
вивчення всіх мовних норм, а отже, допомагає майбутнім фахівцям не лише
уникнути інтерференції, а й оволодіти навичками оптимальної мовної
поведінки у професійній сфері. Адже саме професійна сфера, за даними
соціолінгвістичних досліджень, є найбільш сприятливою для функціонування
української мови. Зокрема дані, отримані в ході вивчення мовної
поведінки, засвідчують, що студенти-харків’яни українською мовою
найчастіше послуговуються саме при спілкуванні на навчально-професійні
теми, що зумовлено тенденціями, які почали порівняно недавно виявлятися
у вищих навчальних закладах у зв’язку з переведенням викладання
навчальних дисциплін українською мовою. Це знаходить підтвердження і в
матеріалах, зiбраних методом iнтерв’ю. Так, студенти
механіко-технологічного факультету УІПА, якi однаково добре володiють
українською та росiйською мовами, зазначають, що, спілкуючись в
основному російською, вiдповiдають на практичних заняттях, семiнарах,
колоквiумах, екзаменах тiєю мовою, якою читається вiдповiдний
теоретичний курс. Російськомовні студенти зазначали, що спочатку
намагалися, конспектуючи лекцію, перекладати лекцію з української на
російською мову. Але оскільки ця робота вимагала додаткового часу,
частина речень записувалась українською мовою, в результаті чого в
конспекті запанував своєрідний суржик у письмовому варіанті. Це
стимулювало студентів до запису лекцій українською мовою і відразу ж
зняло психологічне напруження. Наступним логічним кроком стало
україномовне спілкування з викладачем на семінарах та колоквіумах. Як
бачимо, одержанi результати засвiдчують певну залежнiсть мовної
поведiнки iнформанта вiд теми розмови в тому випадку, якщо в свідомості
закріплюється зв’язок “тема – мова”.

Таким чином, можна зі значною долею впевненості стверджувати, що курс
“Українська мова (за професійним спрямуванням)” дозволяє не лише
підтримати наявні україномовні тенденції в навчально-професійному
спілкуванні, а й сприяє засвоєнню оптимальних способів оперування мовою
як знаряддям досягнення успіху в професійній сфері.

Висновки

Сучасне соціальне замовлення на підготовку фахівців для різних сфер
виробництва обґрунтовує вимоги до формування соціально-професійних
якостей майбутнього спеціаліста, які базуються не тільки на загальному
обсязі знань, а й передусім передбачають розвиток здатностей самостійно
вирішувати нестандартні професійні задачі, застосовуючи альтернативне
мислення, демонструвати постійне прагнення до удосконалення професійної
діяльності. Тобто необхідно а) підготувати спеціаліста, здатного
виконувати соціально-виробничі задачі та б) забезпечити його
суб’єктно-особистісний розвиток. Отже, для успіху сучасній людині
потрібно володіти мистецтвом комунікації, тобто мати відповідну
комунікативну компетентість.

У подальших наших дослідженнях ми плануємо обґрунтувати методику
формування мовної комунікативної компетентності студентів в рамках
освоєння курсу “Українська мова за професійним спрямуванням” студентами
ВНЗ.

Література

Борисов П.П. Компетентостно-деятельный подход и модернизация содержания
общего образования / П. П. Борисов // Стандарты и мониторинг в
образовании. – 2003. – N 1 .– С. 58-61.

Борисюк И.В. Просодическая интерференция // Украинско-русское двуязычие:
Социологический аспект. – К.: Наукова думка, 1988. – 218 с.

Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання,
оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003 – С. VІІІ.

Іванішин 3., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич:
Відродження, 1994.

Кузнєцова Т.В. Двомовна сім’я як об’єкт соціолінгвістичного дослідження
// Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: КДЛУ, 1999. – С.
232 – 237.

Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. – Торонто:
Нові дні, 1960.

Одарченко П. Про культуру української мови. – К.: Смолоскип, 1997. – 312
с.

Пометун О.І. Компетентісний підхід до оцінювання рівнів досягнень
учнів.-К.: Презентація на нараді Центру тестових технологій 19.10.2004
р., – 10 с.

Семчинський С.В. Семантична інтерференція мов. – К.: Вища школа, 1974. –
327 с .

Хміль Ф.І. Ділове спілкування: навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів. – К.: “Академвидав”, 2004 – 280 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020