Реферат на тему:
Освітня спрямованість фізичного виховання студентів в умовах дозвілля
Сьогодення змінює вимоги до фізичної підготовленості студентів, спонукає
до визначення та усвідомлення ролі фізичної культури, як складової
частини загальної культури, та необхідності вирішення проблем пов’язаних
із здоров’ям.
Низький рівень фізичного здоров’я більшості населення, у тому числі й
студентів [10], дає підстави вважати, що наявна система фізичного
виховання не спроможна повною мірою вирішити питання культури здоров’я
особистості, поліпшення її фізичних якостей. Спроби використати фізичну
культуру як засіб оздоровлення, без вироблення необхідності фізичного
самовиховання, створюють лише передумови для деякої модернізації самого
процесу формування фізичного розвитку людини, але не формування фізичної
культури особистості.
Система фізичного виховання студентів спрямована нині лише на вирішення
проблем сьогодення – здачу контрольних та залікових нормативів, що не
сприяє виробленню в них прагнення до самостійного вдосконалення, націлює
на виховання слухняного виконавця, орієнтованого на дотримання вимог
програми з фізичного виховання. За таких умов, – фізичної культури
особистості не можна сформувати. Для цього необхідно змінити цільові
установки сфери фізичної культури з концепції оздоровлення та фізичного
виховання на формування фізичної культури особистості в межах загальної
культури.
Згідно з Законом України «Про освіту» фізична освіта передбачає
інтеграцію фізичного навчання та фізичного виховання, фізичного розвитку
та фізичного збереження здоров’я, що забезпечує високий рівень фізичної
культури особистості.
Орієнтація фізичного виховання на засвоєння жорстко регламентованого
програмного матеріалу, зміст якого визначається обов’язковою прикладною
підготовкою та здаванням нормативних заліків, виключає можливість
звернення до особистості студента та розвитку його індивідуальності.
Специфічна спрямованість у використанні засобів, методів, форм навчання
та виховання у сфері фізичної культури призвела до розриву освіти й
фізичної культури – студенти не повністю усвідомлюють та не сприймають
фізичну культуру як життєво важливу цінність. Внаслідок цього фізична
культура як навчальний предмет вузу не виконує повною мірою своєї
важливої функції – формування дієвого відношення людини до власного
фізичного удосконалення, а отже, характеризується зниженням інтересу у
більшості студентів до фізкультурно-спортивної діяльності та зменшенням
її престижу.
Обмежене змістом та обсягом фізичне виховання у вузі не здатне повністю
вирішити комплекс завдань фізичного удосконалення, духовного й
інтелектуального розвитку студентів.
Вирішення вказаного завдання повинно здійснюватися через виховання
фізичної культури особистості, пов’язаної з бажанням, потребою та
вмінням людини зберігати й удосконалювати своє здоров’я за допомогою
широкого обсягу знань, отримання яких можливе за умови виділення
освітнього аспекту на заняттях фізичною культурою. Освітній аспект слід
розуміти як оволодіння студентами науковими знаннями, практичними
вміннями й навичками, розвиток розумово-пізнавальних і творчих
здібностей, а також світогляду й морально-естетичної культури.
Низьку ефективність реалізації програми фізичного виховання у вузі
спричиняє не лише недолік часу, відведеного на обов’язкові заняття, але
й недостатня розробка науково обґрунтованих методів побудови навчального
процесу фізичного виховання. У зв’язку з цим зазначені недоліки в
системі обов’язкових занять покликані компенсувати самодіяльні та
самостійні форми організації фізичного виховання за умов дозвілля,
потенціальні можливості якого привертають посилену увагу сучасних
теоретиків та практиків [4].
Самостійний процес фізичного удосконалення студентів зумовлює посилення
освітньої та методичної спрямованості педагогічного процесу, засвоєння
студентами знань, які б дозволяли їм раціонально здійснювати
фізкультурно-спортивну діяльність з використанням різноманітних
засобів фізичної культури, традиційних і нетрадиційних методів
фізичного виховання, а також повноцінного використання вільного часу,
підвищення освітньої спрямованості фізичного виховання саме в умовах
дозвілля.
Фізичне виховання у вузі, регламентоване змістом та обсягом обов’язкових
годин навчальної програми, за даними наших спостережень й численними
результатами інших досліджень, не здатне повноцінно вирішувати комплекс
завдань щодо фізичної підготовленості, інтелектуального й духовного
розвитку студентів [2, 7, 8].
Засвоєння культури фізичної повинно починатися з оволодіння системою
знань, які формують ціннісне відношення та здатність студентів до
фізичного удосконалення й самореалізації здорового стилю життя [3].
Удосконалення навчального процесу повинно передбачати планомірний
перехід від обов’язкових форм до процесу фізичного самовдосконалення
студентів. На думку Л.І. Лубишевої, такий шлях зумовлює посилення
освітньої та методичної спрямованості педагогічного процесу, засвоєння
студентами фізкультурних знань, які дозволяють самостійно та раціонально
здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність [9].
Між тим, освітня спрямованість фізичного виховання буде виправданою у
разі тісного взаємозв’язку процесів теоретичного засвоєння знань та їх
практичного використання в самоорганізації здорового способу життя. У
зв’язку з цим стає очевидним, що освітній підхід повинен поєднуватися зі
спрямованим вихованням мотивації, інтересу та ціннісного відношення до
фізичної культури й стану особистого здоров’я студента.
У сфері фізичної культури недостатньо представлені такі якості й
елементи людської індивідуальності, як самореалізація, проективний та
цілеспрямований саморозвиток, творчість, духовні потреби, що є імпульсом
будь-якої діяльності. Це обмежує можливості фізкультурної діяльності
розвитком лише рухової сфери, що, врешті-решт, знижує культурний
потенціал даної галузі людської практики, не дозволяє реалізувати
можливості фізичної культури у розвитку інтелектуальних, розумових,
творчих та комунікативних потенцій людини.
??^?Виділена сукупність суперечностей, соціальна значущість проблеми,
потреба практики фізичного виховання студентів в обґрунтованих
технологіях фізичного виховання зумовили пошуки нових форм фізичного
виховання в єдності з соціокультурною діяльністю.
Посилену увагу сучасних теоретиків та практиків привертають потенціальні
можливості дозвілля. Адже дозвілля для молоді, особливо студентів, є
пріоритетною цінністю, у сфері дозвілля реалізується багато
соціокультурних потреб особистості. Сфера дозвілля характеризується
свободою особистості, що виявляється у вільному виборі форм, місця та
часу проведення дозвілля. Саме на дозвіллі людина проявляє себе як
вільна індивідуальність.
Актуалізація питання формування фізичної культури в умовах дозвілля
зумовлена також несприятливою екологічною ситуацією, комерціалізацією
закладів спорту, деформацією способу життя багатьох сімей,
недорозвиненістю оздоровчих форм проведення дозвілля, низьким рівнем
фізичної та психічної культури батьків, відсутністю системи
безперервного фізичного виховання [11]. В соціально-культурній та
педагогічній площині причина ситуації, що склалася, полягає в девіації
цінності фізичної культури, відсутності соціально значущого статусу
фізичної складової іміджу людини. Соціально-педагогічний аналіз фізичної
культури в умовах дозвілля свідчить про її значний потенціал у
формуванні різнобічного розвитку особистості. Однак в реальній практиці
можливості дозвілля використовуються не повною мірою.
Дозвілля є об’єктом багатьох наук (філософія, соціологія, економіка,
культурологія, географія, історія, психологія, педагогіка та ін.), для
яких загальним є питання дослідження: чим займаються люди у вільний час
та що для них означає обрана діяльність дозвілля.
Дозвілля розглядають як частину позаробочого часу (в межах доби, тижня,
року), що залишається у людини, за вирахуванням різних невідкладних,
необхідних затрат. Межі дозвілля визначаються різницею між загальним
часом життєдіяльності людей та позаробочим часом й виділенням в складі
останнього різних елементів зайнятого (невільного часу).
Одним із перших в педагогіці визначив дозвілля як діяльність Б.Г.
Ананьєв [1]: «Дозвілля орієнтоване на пошук найбільш розвиваючих форм
діяльності, а найяскравіше ці орієнтації виражені у грі».
Визначальним у характеристиці дозвілля Ж.Дюмазедьє [4, 6] вважає його
безкорисливість, свободу від обов’язків. Справжнє дозвілля, на його
думку, – це використання (застосування) будь-якого виду фізичної,
артистичної, інтелектуальної або соціальної активності.
Отже, характерними «складовими» дозвілля є свобода від обов’язків, від
роботи, відпочинок, розслаблення, рекреація [5].
На думку С.А. Шмакова, дозвілля розглядається комплексно, як час
духовного розвитку молоді, який надає їй вільний вибір
суспільно-значущих ролей та положень, дозволяє займатися діяльністю, що
розвиває необмежені можливості, таланти в найдоцільнішому застосуванні;
як сфера, в якій повнокровно розкриваються потреби у свободі й
незалежності, активній діяльності та самовираженні; як особлива
соціальна сфера, де люди задовольняють особистісні потреби у
самоперевірці, самооцінці власного «Я»; як зона активного спілкування, в
якій люди відкриті для впливу найрізноманітніших суспільних інститутів
та організацій [12].
Дозвілля виявляється в рекреації, звільненні від психічних та фізичних
навантажень, у відновленні сил, задоволенні комунікативних потреб шляхом
залучення до розважально-ігрових, видовищних, просвітніх, оздоровчих,
художньо-творчих форм діяльності дозвілля [11].
Зміст і напрями культурно-дозвільної діяльності можуть бути різними:
самоосвіта, художня самодіяльність, технічна творчість, культурний
відпочинок, розваги, громадсько-корисна діяльність та
фізкультурно-спортивні заняття.
Для вирішення проблеми формування фізичної культури студентської молоді
в умовах дозвілля на початковому етапі ми вирішили з’ясувати, як впливає
спортивне дозвілля на поліпшення освітніх, фізичних та фізіологічних
якостей студентської молоді.
Висновки
Отже, найбільш значущими чинниками, які впливають на формування
мотивації й активне відношення до фізкультурно-оздоровчої діяльності в
умовах дозвілля, є необхідність поліпшення якості фізкультурних знань.
Діяльність дозвілля, орієнтована на створення культурного простору в
соціумі з притаманним йому стійкістю й рухливістю, дозволяє поєднувати
можливості особистісної автономності, свободи вибору, самовизначення з
педагогічно доцільним втручанням.
Фізичне виховання з акцентом на освітню спрямованість в умовах дозвілля
підвищує гуманістичні й культурологічні цінності фізичної культури
студентів.
Література
Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Сов. педагогика. – 1965. –
№ 7. – С.31-40.
Виленский М.Я. Здоровый образ жизни студентов: сущность, строение,
формирование. – М.: Советский спорт, 1996. – С. 14-21.
Гущина С.В. Воспитание ценностного отношения школьников к физической
культуре // ІХ Міжнародний науковий конгрес «Олімпійський спорт і спорт
для всіх». – К., 2005. – С. 127.
Дюмазедье Ж. Культурная революция в организации досуга //
Культурно-просветительная работа. Любительская деятельность в сфере
досуга. – М., 1989. – Вып. 12.
Кірсанов В.В. Рекреаційні вимоги до організації спортивного дозвілля //
Вісник КНУКіМ. Серія «Педагогіка». – 2001. – № 3. – С. 26-34.
Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: Лекции по курсу
«Культурно-досуговая деятельность». – М.: МГИК, 1992. – 50 с.
Кон И.С. Молодежь в современном мире: проблемы и суждения (материалы
круглого стола) // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С. 12.
Лубышева Л.И. Концепция формирования физической культуры человека. М.:
ГЦОЛИФК, 1992. – 40 с.
Лубышева Л.И. Теоретико-методологические и организаторские основы
формирования физической культуры студентов: Автореф. дис. … д-ра пед.
наук. – М.: ГЦОЛИФК, 1992. – 40 с.
Малімон О.О. Диференційований підхід у процесі фізичного виховання
студентів: Автореф. дис. … канд. наук з фізвиховання та спорту. – Луцьк,
1999. – 12 с.
Петрова І.В. Специфіка дозвіллєвої роботи з дорослими // Педагогічний
вісник. – 2004. – № 4. – С. 82-89.
Шмаков С.А. Досуг школьников как социально-педагогическая проблема //
Сов. педагогика. – 1980. – № 3. – С. 43-48.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
