Реферат на тему:
Відновлювальна енергетика — перспективи для сільського господарства
України
Відновлювальна енергетика набирає дедалі більшої популярності в світі.
Особливо актуальною вона є для енергодефіцитних країн. Для України, яка
імпортує 75% потрібного обсягу природного газу та 85% сирої нафти й
нафтопродуктів, перехід на альтернативні джерела енергопостачання є
надважливим у контексті гарантування енергетичної безпеки держави.
Відновлювальна енергетика набирає дедалі більшої популярності в світі.
Особливо актуальною вона є для енергодефіцитних країн. Для України, яка
імпортує 75% потрібного обсягу природного газу та 85% сирої нафти й
нафтопродуктів, перехід на альтернативні джерела енергопостачання є
надважливим у контексті гарантування енергетичної безпеки держави.
За визначенням Міжнародного Енергетичного Агентства (МЕА),
відновлювальною називають енергію, отриману від сонця, вітру, біомаси,
геотермальних, гідроенергетичних та океанських ресурсів, біогазу, рідких
біопалив. В Україні відновлювальну енергію використовують як синонім
нетрадиційної або альтернативної енергії, що містить торф,
низькопотенційне тепло землі та “вторинні” джерела енергії (побутові й
промислові відходи, тиск газу тощо). Домінантна частка в структурі
альтернативних джерел належала й належатиме біомасі.
Біомаса відіграє істотну роль в енергозабезпеченні промислово розвинутих
країн: у США її частка становить близько 4%, у Данії — 6, у Канаді — 7,
в Австрії — 14, у Швеції — 16% загального споживання первинних
енергоресурсів. У Польщі до 2010 року, згідно зі Стратегією розвитку
відновлювальної енергетики, 94% усієї електроенергії з відновлювальних
джерел вироблятимуть із біомаси.
Біомаса як відновлювальне джерело енергії являє собою відходи та
продукти сільського та лісового господарства, врожаї енергетичних
рослин, а також біогаз (рис. 2). У сфері енергозбереження особлива увага
приділяється не тільки ролі та значенню біомаси для забезпечення
надійності енергопостачання, а й зниженню негативного техногенного
впливу на навколишнє середовище: використання біомаси призводить до
зниження викидів парникових газів на 40–80% порівняно з видобувними
видами палива, поліпшується місцева екологічна ситуація.
Реалізація потенціалу біомаси як джерела відновлювальної енергії може
здійснюватися такими способами:
– спалюванням для отримання теплової енергії;
– перетворенням рослинного крохмалю та целюлози на біоетанол;
– виробництвом з рослинних олій або тваринних жирів біодизельного
палива;
– перетворенням курячого посліду або гною на біогаз завдяки метановому
бродінню.
Україна має доволі великий потенціал для виробництва біомаси, доступний
для отримання енергії з відновлювальних джерел. За оцінками вітчизняних
експертів, біомаса (без частки, яку використовують інші сектори
економіки) може забезпечити близько 8–10% загальної потреби в первинній
енергії. Використання такої кількості біомаси еквівалентне збільшенню
вітчизняного видобутку палива на 20%. За відповідних зусиль до 2030 р.
9–12% загального споживання первинних енергоносіїв в Україні можливо
покрити завдяки енергії з біомаси. В 2007 році енергетичний потенціал
біомаси в Україні становив 23 млн т у. п., фактично використано — 1,8
млн т у. п. Понад половину енергетичного потенціалу біомаси виробляють у
сільському господарстві: солома зернових культур (23%), стебла, качани
кукурудзи на зерно (10%), стебла та лушпиння соняшнику (10%), біогаз із
гною (7%), біодизель, біоетанол (9%) (рис. 3).
Біомаса з продукції, яку виробили вітчизняні сільськогосподарські
виробники, може відкрити для України принципово нові високоефективні
можливості для забезпечення сталого сільського розвитку на основі
одержання дешевої, екологічно безпечної, теплової енергії від спалювання
зерна, соломи, відходів переробки сільськогосподарської продукції,
багаторічних енергетичних культур і дерев. Теплову енергію можна
ефективно використовувати в сільській місцевості для опалювання житлових
і виробничих приміщень, у промисловому виробництві та побутовому
обслуговуванні протягом усього року на різних об’єктах: узимку — на
опалюванні, навесні — в теплицях, влітку та восени — на зернотоку.
Отже, селяни буквально “тримають у руках” власне енергетичне
забезпечення країни, володіючи альтернативними відновлювальними
джерелами енергії, якими є зерно, насіння олійних, цукрові буряки,
солома, гній тощо. Завдяки цим відновлювальним енергетичним джерелам,
вони можуть не тільки задовольняти власні потреби, а й сприяти
диверсифікації напрямів формування енергетичної безпеки країни.
Водночас, Україна може бути важливим гравцем на європейському ринку
біопалива. Попередні розрахунки, що їх спільно провели Державна установа
“Інститут економіки та прогнозування НАН України” та Міжнародний
інститут прикладного системного аналізу (IIASA), доводять: земельні
ресурси, які можуть бути відведені під виробництво біопалива в Україні
без великої шкоди виробництву продуктів харчування та забезпечення
тваринництва кормами, більші, ніж у країнах ЄС, разом узятих.
z
gdtjoe
Сучасний стан земельно-ресурсного потенціалу сільського господарства
України дає змогу на спеціально відведених низькопродуктивних або
деградованих сільськогосподарських угіддях закладати енергетичні
плантації швидкого обороту (верба, тополя тощо). На землях, забруднених
радіацією (особливо на Поліссі), можна вирощувати енергетичний ріпак.
Зумовлене це властивостями ріпаку очищати грунт від радіонуклідів, не
накопичуючи їх у насінні. Експеримент щодо очищення грунту від цезію за
допомогою ріпаку започатковано 2007 року в Житомирській області. До його
проведення залучено японських спеціалістів.
За оцінками Міністерства аграрної політики, нині в Україні значні площі
зайнято під вирощування енергетичних культур (табл. 1). Тенденції до
їхнього розширення зберігатимуться й найближчими роками. Особливо
швидкими темпами зростають площі під ріпаком, що непокоїть не лише
селян, а й науковців і деяких політиків. Навіть розпочалася
пропагандистська антиріпакова кампанія. Щодо цього хотілося б
наголосити, що це нагадує минулий радянський досвід, коли, наприклад,
було визначено головного ворога тверезого способу життя населення СРСР —
виноград. Для боротьби з пияцтвом за часів Горбачова в Україні було
знищено цілі плантації виноградників. Немає добрих чи поганих культур —
є тільки недолуга політика, яку формують люди без відповідних знань,
навичок і відповідальності.
Слід зазначити, що вирощування енергетичних культур, як і будь-яких
інших, потребує чіткого дотримання сівозміни та виконання заходів,
спрямованих на захист і відновлення навколишнього природного середовища.
Так, науково обгрунтовані площі посівів ріпаку — 10%, соняшнику — 10–12,
сої — 6, кукурудзи — 8, цукрових буряків — до 5% у загальній структурі
посівних площ.
Світові ринки біоенергії мають тенденцію до розширення, що
забезпечуватиме в перспективі тривале підвищення цін на
сільськогосподарські культури, які є сировиною для виробництва
енергоносіїв. За виваженої державної політики, спрямованої на
забезпечення громадського добробуту, а не на захист інтересів бізнесу
(що має місце сьогодні), це може стати надійним джерелом зростання
доходів сільськогосподарських товаровиробників і застосування принципово
інших механізмів бюджетної підтримки сільського господарства,
орієнтованих на розвиток села.
Розвиток нетрадиційних джерел енергії сприятиме збільшенню обсягів
дешевих, відновлювальних, енергоресурсів для задоволення потреб як
сільських домогосподарств, так і агропродовольчого комплексу в цілому.
Вирощування енергетичних сільськогосподарських культур може стати
позитивним чинником економічного розвитку сільської місцевості. Крім
зростання доходів завдяки вирощуванню високорентабельних
сільськогосподарських культур, тут створюватимуть нові робочі місця на
переробних теплових та енергетичних потужностях, змінюватиметься система
комунального забезпечення, підвищуватимуться соціальні стандарти.
Особливо перспективним для сільських територій, віддалених від міст, є
децентралізоване генерування й використання енергії біомаси.
Використання сільськогосподарської продукції для виробництва енергії
створить умови для розвитку середньо- та дрібнотоварних форм
господарювання на селі, які завдяки кооперації можуть бути повноправними
й ефективними гравцями на біоенергетичному ринку.
За підсумками 2007 року, в Україні функціонувало 40 об’єктів із
виробництва біодизелю (міні-заводи, дослідні установки). Вони виробили
близько 20 тис. т біопалива, яке використовують для власних потреб. Нині
вивчення можливого позитивного впливу, пов’язаного з розширенням
використання біопалива, на діяльність дрібних фермерів у всьому світі є
одним із головних напрямів діяльності ФАО (організації ООН з питань
продовольства й сільського господарства).
Отже, сільське господарство, продукуючи біомасу — головне внутрішнє
джерело відновлювальної енергії як для людини, так і для економіки, —
впливає на вирішення двох найважливіших загальнонаціональних завдань:
гарантує як продовольчу, так і енергетичну безпеку країни. Тому в
контексті сучасних глобалізаційних змін аграрний сектор слід розглядати
не лише як галузь, що задовольняє потреби населення в продуктах
харчування, а й як потенційного постачальника енергоносіїв та значного
користувача відновлювальної енергетики.
Однак вітчизняний аграрний сектор в європейському та й світовому
контексті розглядають наразі лише як постачальника сировинних ресурсів.
Зважаючи на брак власних виробничих потужностей, низьку економічну
ефективність і неконкурентоспроможність виробництва біопалива за
нинішнього рівня цін на сировину, Україна експортує насіння ріпаку для
переробки в європейські країни. Нині основні інвестиції спрямовують саме
на нарощування обсягів експорту насіння ріпаку. Тож відчутного впливу на
рівень добробуту в селі та умови проживання сільського населення не
відчувається. І тільки від українців залежить, чи зуміємо ми вирости із
сировинного придатка в повноцінного учасника ринку біопалива. Для цього
потрібні політична воля та єдність для розробки й упровадження єдиної,
послідовної, державної політики в цій важливій галузі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
